Принципи таргетування обмінного курсу Статья

Таргетування обмінного курсу як вид монетарного режиму має довгу історію. Він походить від прив’язки вартості грошей до вартості певного товару. Найбільш відомим та вживаним товаром у цій якості було золото.

На початку XX сторіччя переважала думка, що основою монетарної системи, якої мали дотримуватись центральні банки, є беззаперечна конвертація емітованих паперових грошей у золото. Після Другої світової війни більшість економістів, фінансистів, а також політиків, які приймали відповідні рішення, вважала, що фіксовані обмінні курси є вирішальним елементом монетарної стабільності як в окремій країні, так і у світовій фінансовій системі загалом. Тому більшість країн світу встановила та підтримувала міжнародну фінансову систему (Бреттон-Вудська система), в якій головною функцією центральних банків було підтримання фіксованого курсу власної валюти щодо долара США. Ця система припинила своє існування лише на початку 1970-х, оскільки монетарна політика США спонукала основних торговельних партнерів країни брати на себе її інфляційні наслідки.

У більш сучасний час певна кількість країн, що розвиваються (як правило із малими економіками), використовують режими з фіксованими курсами власної валюти до однієї зі світових валют країни з низькою інфляцією (більшою мірою долар США або євро). За поступового зниження інфляції від початково високих рівнів до рівнів, зіставних з інфляцією у країні валюти-прив’язки, може використовуватися так звана «повзуча прив’язка», тобто поступова девальвація співвимірна з темпами зниження інфляції.

Зазвичай у разі використання таргетування обмінного курсу або курсової прив’язки національної валюти до однієї із світових валют у літературі використовується термін «номінальний якір», у ролі якого виступає саме курс.