ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження; вказується на її зв’язок з науковими програмами, планами, темами; визначаються об’єкт і предмет, мета і завдання дисертаційної роботи, використані методи; формулюються основні теоретичні положення, які обумовлюють наукову новизну, визначається практичне значення одержаних результатів та їх апробація.
Розділ перший ” складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджуються поняття прав і свобод неповнолітніх, особливості адміністративно-правового забезпечення, з’ясовується система відповідних суб’єктів адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх і визначається місце міліції серед них.
У підрозділі 1.1. “Права і свободи неповнолітніх як об’єкти адміністративно-правового забезпечення” зазначається, що категорія “права і свободи неповнолітніх” є предметом дослідження конституційного,
адміністративного, міжнародного та інших галузей права. Водночас наука адміністративного права потребує формулювання поняття “права і свободи неповнолітніх як об’єктів адміністративно-правового забезпечення” та здійснення класифікації цих прав і свобод.
На підставі аналізу ґенези ідеї про рівні права і свободи людей встановлено, що права і свободи дитини тривалий час перебували поза межами правового захисту. Лише на початку ХХ століття після соціально-економічних перетворень держава активізувала свою діяльність щодо забезпечення прав і свобод дитини, визнавши цю діяльність однією з пріоритетних для органів виконавчої влади.
На жаль, чергова суспільна трансформація українського суспільства у
90-х роках негативно вплинула на соціальне становище неповнолітніх, що призвело до погіршення стану захищеності дитини. Результати проведеного опитування показали, що 66,5 % опитаних неповнолітніх та 50,4 % опитаних працівників міліції вважають, що права і свободи дітей в Україні порушуються досить часто.
Під “правами і свободами неповнолітнього як об’єктів адміністративно-правового забезпечення” запропоновано розуміти закріплені в Конституції України і гарантовані державою можливості поведінки і розвитку неповнолітнього з урахуванням його індивідуальних потреб і соціальних інтересів суспільства відповідно до існуючого чинного національного законодавства і міжнародного права.
Права і свободи неповнолітніх поділено на: 1) загальні – права та свободи, що необхідні для їх фізичного й біологічного існування та розвитку в конкретних історичних умовах; 2) особливі – права і свободи в тій чи іншій сфері управління або галузі права; 3) спеціальні – можливості щодо захисту своїх прав, свобод і законних інтересів.
Констатовано наявність невідповідності між окремими нормами національного законодавства, яке регулює питання прав і свобод неповнолітніх, та вимогами міжнародних правових актів, зокрема, Конвенції ООН про права дитини та ін. Зроблено висновок про необхідність прискорення імплементації міжнародних норм про права дитини в законодавство України, наприклад, Європейської конвенції про усиновлення дітей тощо.
У підрозділі 1.2. “Поняття та особливості адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх” з’ясовується сутність поняття “адміністративно-правове забезпечення прав і свобод неповнолітніх” та визначаються його особливості.
На підставі аналізу законодавства, наукових підходів до розуміння сутності “адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх”, а також діяльності відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування, під зазначеною категорією пропонується розуміти сукупність адміністративно-правових заходів і засобів, спрямованих на створення відповідних умов для ефективної реалізації, охорони, захисту й відновлення порушених прав і свобод неповнолітніх.
Головними ознаками адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітнього є: 1) сукупність адміністративно-правових заходів і засобів, 2) система гарантій, спрямованих на створення ефективних умов забезпечення прав і свобод неповнолітніх; 3) створення відповідних умов для реалізації прав і свобод неповнолітніх, їх охорону, захист та відновлення; 4) регулювання існуючих прав, свободи і законних інтересів переважно нормами конституційного та адміністративного права.
З’ясовано особливості адміністративно-правового статусу неповнолітніх, а саме: 1) встановлення меж неповноліття: 14–18 років; 2) обмеженість адміністративної право- і дієздатності; 3) існування специфіки адміністративної відповідальності; 4) встановлення спеціальної процедури розгляду адміністративних справ за участю неповнолітнього; 5) наявність додаткових гарантій захисту прав і свобод неповнолітніх та їх відновлення; 6) суттєвий вплив норм міжнародного права на його формування та вдосконалення.
Доведено доцільність законодавчого закріплення основних елементів адміністративно-правового статусу неповнолітніх України, а також механізму забезпечення цих прав і свобод, у нормативно-правовому акті, міжгалузевого спрямування.
У підрозділі 1.3. “Система суб’єктів адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх” досліджено коло суб’єктів, які забезпечують права і свободи неповнолітніх, та визначено особливості їх діяльності у цій сфері.
До суб’єктів адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітнього віднесено: 1) міжнародні: Комітет ООН з прав дитини, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) в Україні; 2) національні: а) суб’єкти, які наділені владними повноваженнями: Президент України; Верховна Рада України, комітети; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Кабінет міністрів України, Міністерство України у справах сім’ї, дітей та молоді, Міністерство освіти і науки України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство охорони здоров’я України, Міністерство внутрішніх справ України, місцеві державні адміністрації; органи місцевого самоврядування; органи судової влади; прокуратура; Рада національної безпеки і оборони України; Національна рада з питань благодійництва “Зігрій любов’ю дитину”; Національна рада з питань молодіжної політики; Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення; б) інші суб’єкти, які не наділені владними повноваженнями: адвокатура; профспілки; громадські організації, у тому числі молодіжні та дитячі; політичні партії; органи громадської самодіяльності; засоби масової інформації.
З урахуванням досвіду діяльності органів влади інших країн світу, а також вітчизняної практики визначено доцільність запровадження посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав дитини. На підтримку цієї пропозиції висловилося 64,5 % опитаних працівників міліції.
Звернуто увагу на інститут “громадських вихователів”, який існував до часів незалежності України. Проаналізовано його ефективність та рекомендовано відновити його функціонування в нашій державі. Окреслено основне коло завдань.
Доведено необхідність організації взаємодії між суб’єктами адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх як вагомого чинника підвищення його ефективності здійснення заходів та висловлено низку пропозицій щодо нормативного закріплення окремих форм і методів їх спільної діяльності.
У підрозділі 1.4. “Міліція як суб’єкт адміністративно-правового забезпечення прав і свобод неповнолітніх” зазначено, що важливу роль у забезпеченні прав і свобод неповнолітніх відіграє міліція. Саме її працівники першими безпосередньо зіштовхуються з ризиком утручання в особисте життя неповнолітніх, сферу їх прав і свобод.
Визначено специфіку правового статусу кримінальної міліції у справах дітей, як основного структурного підрозділу міліції, що функціонально призначений забезпечувати права і свободи дітей. Вона полягає у поєднанні адміністративної та профілактичної функції з оперативно-розшуковою та кримінально-процесуальною; існуванні вікових обмежень щодо суб’єктів її профілактичного впливу, необхідності постійної тісної взаємодії з іншими підрозділами міліції, органами місцевого самоврядування, навчальними закладами та громадськістю.
Зазначено необхідність підвищення ефективності адміністративно-примусової діяльності цього підрозділу органів внутрішніх справ, зокрема у сфері протидії поширенню серед неповнолітніх наркоманії, дитячої бездоглядності, насильства над дітьми.
Звернуто увагу на необхідність удосконалення процедур адміністративного затримання та огляду неповнолітніх.
Наголошено на необхідності здійснення спеціалізації працівників міліції, які під час виконання своїх обов’язків постійно спілкуються з дітьми. Для цього пропонується: а) в одному з навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ України відкрити факультет для підготовки фахівців для кримінальної міліції у справах дітей; б) спеціалізацію працівників інших підрозділів міліції (дільничних, оперативних уповноважених карного розшуку, слідчих, дізнавачів) здійснювати під час проходження підвищення кваліфікації.
Встановлено, що удосконаленню стану охорони громадського порядку у загальноосвітніх навчальних закладах може сприяти запровадження в Україні досвіду функціонування у Дніпропетровську шкільної міліції (1999 рік). На користь цієї ініціативи свідчить підтримка 49,9 % опитаних працівників міліції та 53,6 % неповнолітніх. Визначено її основні завдання і функції. | 
