РІШЕННЯ МІСЦЕВИХ РАД ЯК ДЖЕРЕЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету і завдання, методи дослідження, зв’язок із науковими планами та програмами, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про публікації, зазначено форми апробації та впровадження здобутих результатів.

Розділ 1 „Юридична природа рішень місцевих рад у системі джерел адміністративного права України”, що складається з трьох підрозділів, присвячено аналізу юридичної природи рішень місцевих рад у системі адміністративного права України.

У підрозділі 1.1. „Поняття і система джерел адміністративного права України” на підставі комплексного аналізу здійснено систематизацію поглядів учених на поняття та систему джерел адміністративного права України, в контексті дослідження якої наголошено на неоднозначному ставленні науковців до чітко визначеного переліку джерел адміністративного права.

З’ясовано, що джерелами адміністративного права України є зовнішні форми встановлення і виразу загальнообов’язкових правил поведінки, які регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері публічного управління.

Дисертант зазначає, що в Україні діє система джерел адміністративного права, яка складається з Конституції України, законів, міжнародних договорів та інших міжнародних нормативно-правових актів, підзаконних актів, судових рішень, звичаєвого права і доктрини. Практика їх застосування свідчить про існування проблеми визначення ієрархії юридичної сили окремих джерел адміністративного права. Вирішення цього питання вбачається у законодавчому визначенні поняття „законодавство” і його складових елементів. Дисертант підтримує погляд, що зміст поняття „законодавство” повинен визначити законодавець у Законі України „Про закони і законодавчу діяльність”.

У підрозділі 1.2. „Поняття, ознаки, особливості рішень місцевих рад у системі джерел адміністративного права України” досліджено наукові позиції щодо змісту та правової природи рішень місцевих рад.

Визначено, що рішення місцевих рад – це колегіальні локальні підзаконні акти, що приймаються радами як представницькими органами місцевого самоврядування, в порядку та відповідно до вимог і в межах повноважень, встановлених Конституцією і законами України, з метою вирішення питань місцевого значення, від імені та в інтересах відповідних територіальних громад.

Зазначено, що усі рішення місцевих рад насамперед є джерелами муніципального права – галузі, головним предметом регулювання якої є суспільні відносини, що виникають у процесі визнання, становлення, організації та здійснення публічної влади територіальних громад, а також відносини, що виникають у процесі реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина у місцевому самоврядуванні. Але ці ж правові акти можуть бути і джерелами конституційного, адміністративного, цивільного, фінансового, сімейного, житлового, земельного права тощо. Характер окремих рішень місцевих рад у цілому або їх положень свідчить про багатопланове значення цих правових актів. Зокрема, рішення місцевих рад можуть містити також норми адміністративного права. Результатом проведеного аналізу є висновок про те, що рішення місцевих рад посідають провідне місце у системі джерел адміністративного права щодо регулювання адміністративно-правових відносин на території окремих адміністративно-територіальних одиниць. Зокрема, через рішення як джерела адміністративного права, органи місцевого самоврядування встановлюють загальнообов’язкові правила з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення у ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями; встановлюють відповідно до законодавства правила, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність (п. 44, 45 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування”, ст. 5 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Усі рішення місцевих рад об’єднують такі основні ознаки: виключно письмова форма актів; видання актів у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Визначено низку специфічних ознак, які в комплексі виокремлюють рішення місцевих рад з-поміж інших джерел адміністративного права. Наголошено, що рішення місцевих рад як джерела адміністративного права забезпечують належне управління об’єктами комунальної власності, планування і координацію дій суб’єктів місцевого самоврядування, контроль і перевірку виконання найважливіших повноважень місцевих представницьких органів. Рішення є результатом здійснення адміністративної правосуб’єктності місцевих рад. Директивно-обов’язковий характер рішень місцевих рад пояснюється тим, що, незважаючи на те, що ці акти є актами суб’єкта недержавної влади, вони водночас забезпечуються примусовою силою закону, що надає їм ознак публічної владності. Рішення місцевих рад мають локальний публічно-владний характер, оскільки вони приймаються суб’єктами правотворчості, що належать до публічних органів влади (органів місцевого самоврядування) і діють щодо всіх осіб, які знаходяться у межах територіальної громади. Представницький характер рішень полягає у тому, що вони приймаються місцевими радами від імені і в інтересах територіальних громад. Формальність рішень місцевих рад виявляється в тому, що рада у межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймають на її пленарному засіданні після обговорення більшістю голосів депутатів від загального складу ради (крім деяких випадків, передбачених чинним законодавством). Рішення ради нормативно-правового характеру набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено інший строк. Акти місцевих рад обов’язково доводяться до відома населення, що є свідченням реалізації принципу гласності в діяльності органів місцевого самоврядування. Різноманітність форм рішень місцевих рад (ухвали, доручення, звернення, заяви, статути тощо).

У підрозділі 1.3. „Класифікація рішень місцевих рад як джерел адміністративного права України” зазначено, що класифікація джерел права здійснена на підставі вимог системного підходу, який орієнтує на вивчення та пізнання всієї сукупності складних та ієрархічних зв’язків між ними.

Запропоновано рішення місцевих рад поділяти на такі види: 1) за суб’єктами прийняття акта: рішення рад природного (первинного, або базового) рівня (рішення сільських, селищних, міських, районних у містах рад), рішення рад штучного (вторинного, або регіонального) рівня (рішення районних, обласних рад); 2) за характером повноважень місцевих рад: рішення, які приймаються на виконання загальних і виключних повноважень місцевих рад; 3) за територією, на яку поширюється дія рішень: рішення, які діють на всій території місцевої ради; рішення, дія яких поширюється на певну частину території місцевої ради; 4) за строком набрання чинності: такі, що набирають чинності з моменту їх офіційного опублікування; такі, що набирають чинності з дати, зазначеної у самому рішенні, якщо не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію; такі, що набирають чинності з моменту одержання їх органами або особами, стовно яких вони прийняті, якщо місцевою радою не встановлено інший строк набрання ними чинності; такі, що набирають чинності з моменту їх прийняття; 5) за способами і засобами правотворення: встановлені чи санкціоновані місцевими радами; 6) за формою: статути територіальних громад, регламенти місцевих рад, положення, програми, правила, інструкції, згоди, звернення, заяви, депутатські запити, ухвали, доручення; 7) за методами регулювання локальних правовідносин: імперативні, диспозитивні, заохочувальні, рекомендаційні; 8) за колом осіб, на яких поширюється дія акта: загальні, спеціальні, виняткові; загальнообов’язкові та персоніфіковані рішення місцевих рад; 9) за характером правового акта: нормативно-правові та ненормативні (індивідуальні); 10) за повноваженнями у сфері здійснення адміністративної правосуб’єктності: рішення, що приймаються на здійснення дозвільно-реєстраційних повноважень, розпорядчих повноважень, здійснення контролю; 11) за функціями місцевих рад: установчі, регулятивні та охоронні. Слід зауважити, що, визначаючи класифікацію рішень місцевих рад, не слід забувати, що будь-яке рішення є не тільки правовим актом, але й результатом управлінської діяльності. Тому ці рішення можна класифікувати також за підставами класифікації управлінських рішень.

Підтримано позицію окремих науковців, що у сучасній юридичній літературі проблемі розмежування нормативних і ненормативних рішень місцевих рад приділяється недостатня увага. Зроблено висновок, що статут місцевої територіальної громади є одним із ключових нормативних документів, який урегульовує порядок участі населення у вирішенні місцевих справ та має містити вихідні засади і особливості здійснення управління в межах певних адміністративно-територіальних одиниць.

Зроблено висновок, що, враховуючи нормативне значення статутів місцевих територіальних громад у врегулюванні процедури здійснення важливих механізмів щоденної участі громадян у вирішенні справ на місцевому рівні, доцільно уніфікувати їх для всіх громад шляхом прийняття відповідного Закону України „Про акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування”, передбачивши в ньому окрему главу „Про обов’язкові правила і процедури щодо змісту положень, прийняття та виконання норм статуту місцевої територіальної громади”. При цьому передбачити можливі доповнення до статутів із метою урахування специфіки окремих територіальних громад. З огляду на важливість права здійснення місцевої ініціативи, вважаємо за доцільне зробити норми про її врегулювання обов’язковим положенням статуту місцевої територіальної громади шляхом внесення відповідних змін до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”.

Розділ 2 „Порядок прийняття рішень місцевих рад” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Принципи і стадії процесу прийняття рішень місцевих рад” приділено увагу рішенням місцевих рад, які ґрунтуються на принципах, що визначають характер системи місцевого самоврядування, територіальної, організаційно-правової та матеріально-фінансової основ автономії, особливості правового статусу місцевих територіальних громад, органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Дисертант умовно поділяє їх на дві групи: а) універсальні, тобто властиві як місцевому самоврядуванню та його органам, так і органам державної влади: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; виборності; б) ті, що властиві лише місцевому самоврядуванню та його органам: поєднання місцевих і державних інтересів; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності у межах повноважень, визначених Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед місцевими територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

Зазначено, що правотворчість місцевих рад як процес, під час якого створюються нові локальні підзаконні акти, складається з певних стадій. Першою стадією є підготовча, яка поділяється на такі етапи: 1) визначення потреби у прийнятті, зміні чи скасуванні підзаконного акта; 2) прийняття рішення про необхідність підготовки проекту акта; 3) визначення кола осіб для підготовки проекту та його підготовка; 4) обговорення тексту проекту, його узгодження із зацікавленими органами та особами; остаточне доопрацювання проекту акта. Друга стадія – це прийняття акта. Вона складається з таких етапів: 1) внесення проекту акта на обговорення відповідного компетентного органу (або подання на розгляд відповідної посадової особи); 2) обговорення проекту (можливо, у кількох читаннях); 3) голосування за акт та його підписання. Третя стадія – офіційне оприлюднення рішень місцевих рад, тобто доведення змісту нормативно-правового акта до відома тих суб’єктів, дії яких він повинен регулювати. Ця стадія складається, по суті, з одного етапу - надання актові юридичної сили. Дисертант звертає увагу, що офіційне оприлюднення здійснюється у різний спосіб, залежно від характеру правового акта, який було прийнято. Так, за умов прийняття радами рішень нормативно-правового характеру офіційним оприлюдненням є їх офіційне опублікування або розташування повного тексту рішення на дошці офіційних оголошень відповідної місцевої ради; у разі ж прийняття радою ненормативних рішень надання таким актам юридичної сили відбувається одразу після підписання або з моменту ознайомлення суб’єктом, стосовно якого рішення було прийнято. При чому спосіб введення в дію ненормативних актів має зазначатися в самому акті.

Здійснено порівняльний аналіз процедур процесу прийняття рішень Запорізькою, Харківською, Кіровоградською, Львівською місцевими радами, в результаті якого дисертант доходить висновку, що окремі регламенти місцевих рад нечітко врегульовують етапи прийняття рішень місцевих рад, не визнають суб’єктів нормотворчої ініціативи, їхньої компетенції тощо. Отже, існуючий на сьогодні порядок нормотворчості місцевих рад потребує чіткої законодавчої регламентації і уніфікації окремих процедур щодо процесу прийняття рішень місцевих рад.

У підрозділі 2.2. „Порядок розробки проектів рішень місцевих рад” зазначається, що у сучасній правовій науці питання прийняття, зміни, зупинення та скасування нормативно-правових актів, зокрема актів органів місцевого самоврядування, згадуються найчастіше під час дискусій щодо віднесення цих дій чи до „адміністративного процесу”, чи до „адміністративної процедури”.

Наголошено, що рішення – це правовий акт управління, який приймається у колегіальному порядку з важливих питань і переважно має нормативний характер. Вироблення рішення – це творчий процес вибору однієї або декількох альтернатив із множини можливих варіантів дій, спрямованих на досягнення визначених цілей. Це процес, який реалізується суб’єктом управління та визначає дії, спрямовані на досягнення визначеної мети у певній фактичній чи запроектованій ситуації.

Зазначено, що процес розробки проектів рішень місцевих рад здійснюється шляхом виконання послідовних дій, які тісно пов’язані між собою, і є організаційно відокремленим комплексом дій і процедур, що утворюють самостійну стадію нормотворчого процесу.

З’ясовано, що робота над проектами рішень місцевих рад охоплює такі складові нормотворчого процесу: а) виявлення проблеми, яка потребує прийняття рішення; б) вивчення матеріалів, необхідних для розробки проекту; в) розробка пропозицій по суті питань, які становлять зміст проекту; г) обговорення підготовлених пропозицій та складання проекту; д) підготовка переліку актів, які втратять чинність або до яких будуть внесені відповідні зміни у зв’язку із прийняттям підготовленого акта; е) направлення проекту на відгук (рецензування) до відповідних органів та організацій; є) розгляд зауважень та пропозицій, коригування проекту; ж) прийняття (затвердження) проекту рішення.

Дисертант наголошує на неузгодженості окремих положень Закону України „Про доступ до публічної інформації” щодо термінів оприлюднення проектів рішень органів місцевого самоврядування з метою їх прийняття, що вимагає внесення відповідних змін до нього в частині вирішення питань про опублікування проектів рішень, які потрібно розглядати невідкладно; проектів рішень про обрання секретаря ради, затвердження на посаду заступників сільського, селищного, міського голови та звільнення їх з посад; опублікування проектів рішень органів місцевого самоврядування, що мають чітко виписані процедури їх розгляду в інших законах (із земельних питань, про місцевий бюджет тощо); узгодження понять „проекти рішень, що підлягають обговоренню”, „проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками”.

Аналізуючи позиції науковців щодо способів вдосконалення порядку розробки проектів рішень місцевих рад, а також зарубіжну практику з цього питання (РФ, США, Литва, Естонія, Хорватія), дисертант доходить висновку, що вирішення цього питання можливе шляхом прийняття Закону України „Про акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування”. Прийняття цього Закону вплине не лише на процес розробки проектів рішень, а має здійснити позитивний вплив на якість усього процесу прийняття рішень місцевих рад і, як наслідок, - на ефективність здійснення місцевими радами їх адміністративної правосуб’єктності.

У підрозділі 2.3. „Порядок прийняття та офіційного оприлюднення рішень місцевих рад” зазначається, що прийняття рішення – це творча діяльність і водночас вольовий акт, соціальна дія, що не лише віддзеркалює потреби та інтереси суб’єкта управління, а й інтереси підконтрольних йому об’єктів. Слід зазначити, що на процедуру прийняття рішень впливає багато факторів: зміст проблеми, яка підлягає розв’язанню, оперативна обстановка, кадрові, фінансові та матеріальні ресурси, організаційні, часові та інші фактори.

Враховуючи погляди науковців, виокремлено такі етапи прийняття та офіційного оприлюднення рішень місцевих рад: 1) обговорення проекту (можливо, у кількох читаннях); 2) голосування за рішення; 3) підписання; 4) надання рішенню юридичної сили.

Дисертант звертає увагу на існування прогалин у Законі України „Про місцеве самоврядування в Україні”, зокрема щодо відсутності в ньому визначення поняття „офіційне оприлюднення рішення місцевої ради”, що має наслідком неоднозначне застосування місцевими радами положень п. 5 ст. 59 Закону, ускладнює подальший процес виконання цих рішень і, як наслідок, впливає на існування якісного інформаційно-технічного механізму місцевого самоврядування. З метою вирішення цього питання дисертанткою запропоновано внести зміни до ст. 1 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” такого змісту: „Офіційне оприлюднення рішення місцевої ради нормативно-правового характеру – це його публікація в офіційних друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради (ради, що прийняла рішення) або, за відсутності таких, – вивішування повного тексту рішення на дошці офіційних оголошень відповідної місцевої ради для загального ознайомлення.

Офіційне оприлюднення рішення місцевої ради ненормативного характеру – це доведення в установленому законом порядку його повного змісту до відома суб’єктів, стосовно яких акт було прийнято”.

Наступною прогалиною зазначеного Закону є відсутність законодавчого регулювання порядку набрання чинності ненормативних рішень місцевих рад. З метою вирішення цього питання дисертанткою запропоновано внести зміни до ст. 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” у вигляді додаткового п. 5.1. такого змісту: „Рішення ради ненормативного характеру набирають чинності з моменту одержання їх органами або особами, стосовно яких вони прийняті, після позначки суб’єктом, стосовно якого прийнято рішення, про ознайомлення з його змістом за процедурою, визначеною законом, або з моменту їх прийняття, про що зазначається в самому рішенні”.

Дисертант наголошує, що однією з причин порушення закріпленого ст. 3 та п.п. 30, 31 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” права громадян на участь у вирішенні питань управління, користування і розпорядження комунальним майном є відсутність чіткого нормативного регулювання цих питань як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях. З метою захисту та попередження від можливих порушень зазначених прав пропонуємо законодавчо визначити перелік елементів, які має містити статут територіальної громади. Зокрема, законодавчо зобов’язати місцеві ради в статутах територіальних громад закріплювати вичерпний перелік об’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації. Таке законодавче зобов’язання для місцевих рад можна закріпити в Законі України „Про акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування”, в якому передбачити окрему главу „Про обов’язкові правила і процедури щодо змісту положень, порядку прийняття та виконання норм статуту територіальної громади”.

Розділ 3 „Реалізація рішень місцевих рад як джерел адміністративного права” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. „Поняття і форми реалізації рішень місцевих рад” проведено розмежування понять „управлінське рішення” та „рішення місцевих рад у сфері управління”, визначено, що місцеві ради як органи місцевого самоврядування здійснюють організаційно-розпорядчу діяльність з управління справами місцевого значення.

Реалізація рішень місцевих рад – це процес і результат практичного втілення у правомірній поведінці суб’єктів права юридичних норм, викладених у приписах цих актів, шляхом виконання, дотримання, використання та/або застосування юридичних норм.

Автор зазначає, що під реалізацією рішення як етапу управлінського процесу розуміється діяльність суб’єктів управління, яка організована відповідно до певних вимог і спрямована на досягнення визначених у рішенні цілей за допомогою різних методів та форм управління в конкретних умовах.

Зроблено висновок, що методи управлінської діяльності місцевих рад – це способи і прийоми аналізу та оцінювання управлінських ситуацій, використання правових і організаційних форм впливу представницьких органів самоврядування (у межах законодавчо визначеного характеру та обсягу функцій і повноважень цих органів) на свідомість і поведінку членів територіальних громад, або установ, підприємств та організацій, які розташовані на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Методи управлінської діяльності місцевих рад запропоновано об’єднати у дві групи: 1) методи функціонування місцевих рад; 2) методи забезпечення реалізації цілей і функцій місцевого самоврядування з урахуванням державних інтересів.

З метою підвищення ефективності реалізації рішень місцевих рад пропонується внести зміни до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” у вигляді визначення тих понять, що застосовуються в Законі, але неоднозначно сприймаються у процесі реалізації його норм та потребують викладення у загальних положеннях до Закону. Перегляду потребують норми, що закріплюють порядок організації й діяльності органів місцевого самоврядування щодо процедур прийняття рішень місцевих рад, внесення до них змін, реалізації або скасування актів представницьких органів місцевого самоврядування. Також доцільно законодавчо закріпити вимоги до форми рішень місцевих рад, що сприяло б їх уніфікації.

У підрозділі 3.2. „Механізм реалізації рішень місцевих рад як джерел адміністративного права України” зазначено, що механізм реалізації рішень місцевих рад являє собою сукупність політичних, організаційно-правових, економічних, соціально-культурних, ідеологічних засобів здійснення суб’єктами муніципального права публічної влади під час вирішення питань місцевого значення, згідно з Конституцією і законами України.

Аналіз механізму реалізації рішень місцевих рад дає підстави зазначити, що недоліком існуючого механізму реалізації рішень місцевих рад є те, що прогнозування розвитку будь-якої проблемної ситуації за вибору певної альтернативи відбувається переважно на етапі підготовки проекту та частково за його аналізу. Але проходження всіх етапів механізму підготовки проекту та реалізації рішення місцевих рад відбувається протягом певного часу. За цей час ситуація може змінитися, і деякі рішення вже не відповідатимуть своєму призначенню. Саме тому дуже важливо спрогнозувати можливі альтернативні варіанти впливу рішень місцевих рад на учасників адміністративно-правових відносин і своєчасно попереджувати настання небажаних наслідків у результаті реалізації цих рішень.

Суттєве значення у забезпеченні й належній реалізації механізму здійснення права членів територіальних громад на інформацію є чітке законодавче регулювання порядку офіційного оприлюднення рішень місцевих рад.

Доведено, що шляхом до подолання проблем прийняття, доповнення, зміни, реалізації та скасування рішень місцевих рад в Україні є прийняття єдиного нормативно-правового акта, предметом регулювання якого стануть лише акти місцевого самоврядування, а саме: Закону України „Про акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування”, який за структурою складався би з преамбули, п’яти розділів та прикінцевих положень. Орієнтовно зміст розділів може бути таким. Перший розділ: загальні положення, де обов’язково мають міститися визначення основних понять, що застосовуються в законі. Другий розділ має містити такі глави: види актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування; суб’єкти нормотворчої ініціативи; предмет правового регулювання; юридична сила актів. Третій розділ має визначати нормотворчу діяльність, її принципи; стадії нормотворчого процесу; суб’єктів та порядок внесення нормотворчої ініціативи, а також порядок її реалізації; порядок планування нормопроектної діяльності; проведення громадської експертизи; основні вимоги до окремих видів актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування; вимоги до введення актів в дію; порядок підписання актів та їх повторного розгляду. Четвертий розділ має містити інформацію про способи та порядок офіційного оприлюднення актів місцевого самоврядування та набрання ними чинності. П’ятий розділ має бути присвячений питанням обліку, систематизації та видання актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Автор звертає увагу, що низка проблем і колізій у сфері здійснення управлінської діяльності місцевими радами та у процесі реалізації рішень місцевих рад пов’язані з відсутністю системи державного обліку нормативних актів місцевих рад. Виняток становить Положення про державну реєстрацію статутів територіальних громад. Дисертант приєднується до позиції вітчизняних науковців щодо необхідності передбачити в Указах Президента України „Про Єдиний державний реєстр нормативних актів” та „Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” обов’язкової державної реєстрації нормативно-правових актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування та порядку їх офіційного оприлюднення. Такі заходи можуть мати тимчасовий характер до закріплення зазначеної системи обліку в Законі України „Про акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування”.

Зазначений Закон також може мати характер „проміжного” акта до того часу, коли буде прийнято єдиний кодифікований акт у сфері здійснення місцевого самоврядування в Україні – Муніципальний кодекс. Необхідність такого „проміжного” Закону пояснюється можливістю розробити і прийняти його в найближчі терміни, ніж цього потребує робота над змістовним кодифікованим актом; можливістю випробувати норми та механізми дії цього Закону на процес прийняття зважених, кваліфікованих і дійсно гласних рішень місцевих рад; у разі необхідності доопрацювання окремих положень цього Закону з урахуванням його випробування у практичній діяльності органів місцевого самоврядування і, як результат, – прийняття єдиного кодифікованого акта – Муніципального кодексу, норми якого б містили уніфіковані процедури діяльності місцевих рад.