У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.
” містить три підрозділи.
У підрозділі 1.1 „Сфера автомобільних перевезень як об’єкт державного контролю” досліджується транспортна система України з метою виділення основних видів діяльності суб’єктів господарювання у сфері автомобільних перевезень як видових об’єктів державного контролю.
Проведений аналіз дозволив виділити основні напрямки державного контролю у досліджуваній сфері, якими є: 1) експлуатація автомобільних транспортних засобів та підконтрольні структури, що її здійснюють; 2) безпосереднє здійснення автомобільних перевезень; 3) інфраструктура автомобільних перевезень; 4) дотримання ліцензійних умов господарської діяльності в галузі автомобільних перевезень.
Водночас було визначено певні винятки в діяльності з переміщення матеріальних об’єктів та людей, які формально містять ознаки автомобільних перевезень, але, з правової точки зору, такими не є і, відповідно, не можуть контролюватися державою саме як перевезення. До них належать переміщення власних матеріальних предметів із застосуванням автомобілів без виїзду за межі господарства, без використання автомобільних доріг загального користування (так звані внутрішньогосподарські перевезення). Не належать до автомобільних перевезень організовані належним чином спортивні та розважальні заходи з використанням автомобілів (автомобільні перегони, показові виступи каскадерів та естрадно-циркових працівників тощо). Крім того, не підлягає державному контролю внутрішньогосподарська організація перевезень, операції в межах якої не впливають на безпеку перевезень і виконання вимог законодавства (вибір певного транспортного засобу з-поміж наявних на підприємстві, внутрішня логістика тощо).
У підрозділі 1.2 „Сутність і призначення державного контролю в галузі здійснення автомобільних перевезень” досліджено позиції вчених щодо визначення поняття і мети державного контролю як родового поняття, завдяки чому розкрито сутність видового поняття державного контролю у сфері автомобільних перевезень, де останній повинен розглядатися як функція державного управління.
Проведене дослідження дозволило обґрунтувати позицію, що для характеристики призначення державного контролю в галузі автомобільних перевезень за основу необхідно брати його головне завдання – створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів і вантажів, надання додаткових транспортних послуг. У свою чергу, безпосередня контрольна діяльність відповідних суб’єктів повинна бути спрямована на: забезпечення балансу інтересів держави, органів місцевого самоврядування, користувачів транспортних послуг і підприємств, установ, організацій, інших юридичних та фізичних осіб; забезпечення якісного і безпечного функціонування автомобільного транспорту; розвиток і вдосконалення нормативної бази діяльності автомобільного транспорту; визначення загальних засад стратегічного розвитку системи управління, реформування та регулювання автомобільного транспорту; визначення пріоритетних напрямів розвитку та шляхів оптимізації діяльності автомобільного транспорту; захист прав споживачів під час їх транспортного обслуговування; захист національного ринку транспортних послуг; створення рівних умов для роботи всіх суб’єктів господарювання; забезпечення зайнятості населення, підготовки спеціалістів і робочих кадрів, охорони праці; раціональне використання енергетичних та матеріальних ресурсів; охорону довкілля від шкідливого впливу автомобільного транспорту, проведення науково-технічної роботи, досліджень та розвиток системи статистики.
” зосереджено увагу на дослідженні змісту цих понять і розглядається специфіка їх застосування при здійсненні автомобільних перевезень.
На основі аналізу різних точок зору на проблему розмежування та визначення форм і методів державного контролю автор доходить висновку, що форма державного контролю як правова категорія найбільш наближена до норм матеріального права, тобто визначає, що треба робити контролюючому органу, які саме дії він повинен вчиняти для досягнення результату або мети контролю. Така форма повинна бути передбачена чинним законодавством для даного контролюючого суб’єкта. Метод контролю – категорія більше наближена до норм процесуального права і вказує, як треба здійснювати контроль, у якому порядку та послідовності. Акцентується увага, що метод, на відміну від форми, не обов’язково має бути передбачений саме законом. Досить часто метод діяльності може встановлюватися у відповідним чином затверджених методиках, які мають характер технічних норм, хоча і підкріплюються у своїй юридичній силі нормами права.
Крім традиційних основних форм державного контролю – перевірки, ревізії та заслуховування звітів, виділено і охарактеризовано такі специфічні форми у галузі здійснення автомобільних перевезень: ліцензування видів господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України „Про автомобільний транспорт”; погодження або надання дозволів на здійснення окремих видів перевезень або відкриття маршрутів руху транспортних засобів; державний технічний огляд колісних транспортних засобів; медичний огляд працівника (водія).
” містить чотири підрозділи й присвячений інституційній та правовій складовим процесу здійснення державного контролю за автомобільними перевезеннями.
Підрозділ 2.1 „Система контролюючих органів у галузі здійснення автомобільних перевезень та їх повноваження” присвячено інституційній складовій механізму здійснення державного контролю в галузі автомобільних перевезень.
На основі аналізу наукових поглядів на класифікацію органів державної влади як у загальному розумінні, так і в контексті здійснення контролю в окремих сферах, пропонується поділити всі контролюючі органи у галузі автомобільних перевезень на такі основні групи:
органи загальної компетенції, до яких належать ті державні органи, яким властивий контроль та управління всіма сферами суспільного життя, в тому числі автомобільним транспортом та перевезеннями (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації);
органи галузевої компетенції, покликані здійснювати контроль саме у сфері автомобільних перевезень (Міністерство транспорту і зв’язку України);
органи функціональної компетенції, до основних завдань яких належить саме здійснення контролю у галузі автомобільних перевезень (Головна державна інспекція на автомобільному транспорті);
органи змішаної компетенції, які здійснюють контрольні функції у певній галузі автомобільних перевезень або контролюють один чи декілька питань у сфері автомобільного транспорту, але це не є їх основним видом діяльності (органи Міністерства внутрішніх справ України; Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; Державної екологічної інспекції; Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики; Державної служби автомобільних доріг України; податкові органи, органи ветеринарної медицини, Державна прикордонна служба, органи охорони здоров’я тощо).
” аналізуються різні наукові підходи до визначення сутності та класифікації контрольних процедур. Спираючись на роботи вчених, які досліджували дану проблему, для вирішення завдань дослідження підтримано виділення у складі процедур із прийняття індивідуальних актів управління окремої підгрупи процедур, що стосуються взаємодії органів виконавчої влади із юридичними особами (підприємствами, установами, громадськими та релігійними організаціями), до яких належать:
а) легалізаційні процедури, тобто легалізація (узаконення, надання законного характеру): статусу юридичних осіб у визначеній законодавством формі та його зміни; певного виду діяльності, наприклад, видача ліцензії на внутрішні перевезення пасажирів і вантажів; товарів (робіт, послуг) для наступного споживання, зокрема обов’язкова сертифікація продукції;
б) контрольні процедури – превентивні, поточні та наступні перевірки дотримання юридичними та фізичними особами у своїй діяльності чинних публічно-правових норм різних галузей законодавства (адміністративного, фінансового, екологічного та ін.).
Крім того, дану класифікацію запропоновано доповнити процедурами притягнення до юридичної відповідальності за порушення порядку здійснення автомобільних перевезень.
У підрозділі 2.3 „Основні напрямки державного контролю в галузі автомобільних перевезень” для якісної характеристики порядку, меж і завдань державного контролю в досліджуваній сфері його запропоновано диференціювати за такими напрямками:
державний контроль за експлуатацією автомобільних транспортних засобів, у процесі якого контролюються;
державний контроль за процесом здійснення автомобільних перевезень пасажирів і вантажів;
державний контроль за інфраструктурою автомобільного транспорту;
державний контроль за дотриманням ліцензійних умов господарської діяльності в галузі автомобільних перевезень.
Виділення цих напрямків є суто теоретичним, адже на практиці всі вони переплітаються, досить часто здійснюються одними і тими ж органами. Однак таке виділення дозволило науково охарактеризувати всю систему державного контролю у сфері автомобільних перевезень, відшукати прогалини та проблемні ділянки правового регулювання зазначеної діяльності та виробити пропозицій для їх поліпшення.
У підрозділі 2.4 „Шляхи удосконалення державного контролю в галузі автомобільних перевезень” визначено основні напрямки підвищення ефективності державного контролю в досліджуваній сфері. Проведене дослідження тільки підтвердило, що основним критерієм оцінки ефективності контролю на практиці до сьогодні залишається кількість проведених перевірок та накладених за їх наслідками стягнень, що жодним чином не може відображати досягнення кінцевої мети контролю – якісного, безпечного та своєчасного функціонування системи автомобільних перевезень.
Обґрунтовано, що одним із найважливіших напрямків підвищення ефективності контролю, який провадиться державними органами в галузі автомобільних перевезень, є налагодження ними тісної взаємодії з іншими контролюючими суб’єктами, що є необхідною умовою належного здійснення державного контролю, оскільки всі контрольні органи мають спільну мету. Така взаємодія може досягатися: координацією різними органами своєї діяльності для досягнення максимальної ефективності контролю та мінімального контрольного навантаження на підконтрольні структури, в тому числі координацією планових перевірок і погодженням основних планів роботи учасників контрольних заходів; спільним проведенням контрольних заходів різними органами; обміном інформацією, документами і матеріалами, необхідними для виконання покладених завдань, особливо в автоматизованому порядку; спільним виконанням нормотворчої функції, зокрема підготовкою проектів законодавчих актів.
Висловлено пропозицію виключити певні правовідносини із предмета державного контролю у сфері автомобільного транспорту, зокрема скасувати право на пільговий проїзд для певних категорій громадян та замінити його на цільову адресну допомогу, тим самим звільнивши перевізників від необхідності вести додаткову звітність щодо такої категорії пасажирів, а контролюючі органи у галузі автомобільних перевезень – від специфічних об’єктів контролю. | 
