СОЦІАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Поточні результати економічних, соціальних і політичних перетворень в процесі демократичного транзиту в Україні обумовлюють сучасний критичний рівень політичної та соціальної стабільності суспільства. Тому особливо важливим на етапі переходу від адміністративно-тоталітарної до демократично-ринкової системи суспільного устрою є пошук ефективних засобів упередження та демократичного регулювання суспільних конфліктів. Досвід розвинених демократичних країн світу свідчить, що соціальна та політична стабільність неможлива без становлення громадянського суспільства, формування паритетних моделей взаємодії місцевого самоврядування та територіальних громад, які є точкою інституційного перетину громадянського суспільства та публічної влади, уособленої органами місцевого самоврядування. Саме на рівні громади проявляється реальна взаємодія громадян і публічної влади, закладаються основи діалогу між суспільством і державою, довіри до влади, досягнення цілей і завдань держави через діяльність органів місцевого самоврядування та соціально-політичну стабільність в країні.

Це обумовлює науковий інтерес до дослідження стану й можливостей розвитку системи місцевого самоврядування в Україні, що передбачає вирішення низки важливих теоретичних і практичних проблем, у т.ч. місцевого самоврядування як повноцінного та самодостатнього інституту публічної влади, особливостей соціальної взаємодії на самоврядному рівні, адекватних сучасним принципам організації влади на місцях. Прийнята у 1996 р. Конституція України зафіксувала загальні положення, що стосуються форм організації місцевого самоврядування, його співвідношення з органами державної влади, які були конкретизовані у законах України "Про місцеве самоврядування в Україні" та "Про місцеві державні адміністрації в Україні". Однак їх реалізація викликає певні труднощі, що потребує окремих наукових розробок та осмислення й апроксимація досвіду розвинутих соціальних практик.

Аналіз основних систем місцевого самоврядування як функціонального, структурного та організаційного механізмів управління територіальною громадою, взаємодії інститутів публічної влади на місцях (державних та самоврядних) з громадянами є необхідною складовою для інституціонально-системного втілення місцевого самоврядування в Україні, особливо за трансформаційних умов становлення демократії.

Стан наукової розробки проблеми. Стан та перспективи розвитку системи місцевого самоврядування в Україні плідно досліджують Б. Андресюк, В. Бабаєв, В. Барков, Ю. Битяк, А. Гошко, О. Кіндратець, І. Козюра, В. Куйбіда, Ю. Куц, В. Мамонова, О. Михайловська, Ю. Панейко, Т. Розова, В. Рубцов, А. Ткачук, Н. Федчун, В. Шаповал та ін.

Такі вчені, як Л. Авєркієва, О. Ахієзер, М. Бахтін, М. Бубер, В. Давиденко, Ф. Кирилюк, О. Лазор, А. Маршалл, В. Мартиненко, Л. Пашко, А. Пігалєв, у своїх працях розглядають питання посилення соціальної взаємодії та соціального партнерства суб’єктів управління. Роль і місце соціального діалогу у взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства досліджують Н. Балабанова, М. Баглай, Т. Бородіна, П. Ворона, О. Горбунова-Рубан, Н. Гриценко, Н. Діденко, С. Дубенко, В. Кампо, В. Кравченко, О. Крутій, В. Кудашов, Н. Нечитайло, Н. Нижник, О. Петроє, В. Пилипенко, О. Радченко, В. Руденко, А. Силенко, О. Скрипнюк, М. Талан, Г. Щедрова та ін.

Віддаючи належне теоретичному та практичному значенню досліджень вітчизняних та закордонних вчених, не можна не помітити недостатній рівень розробленості питань інституціональної форми та концептуальних моделей організації влади на місцях, відсутність комплексного розгляду функціонування та розвитку системи соціальної взаємодії органів місцевого самоврядування та територіальних громад. У наукових працях здебільшого подається дещо фрагментарний аналіз участі суб’єктів місцевого самоврядування у процесах соціальної взаємодії. Зазначені чинники обумовлюють актуальність обраної теми дисертаційного дослідження та її важливість для розбудови Української держави.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі політології та філософії Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України і пов’язана з науково-дослідними роботами "Політика територіальних органів влади в умовах трансформації українського суспільства" (державний реєстраційний номер 0106U012322) та "Політична модернізація регіональних органів влади" (державний реєстраційний номер 0109U001910). Внесок здобувача полягає в розробці пропозицій до формування Концепції розвитку соціальної взаємодії між органами місцевого самоврядування та територіальними громадами в Україні в умовах демократичного транзиту.

Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження полягає у визначенні тенденцій, пріоритетних завдань та особливостей формування соціальної взаємодії органів місцевого самоврядування та територіальних громад в умовах демократизації в Україні. Виходячи із зазначеної мети, поставлені такі завдання:

- дослідити генезис процесу соціальної взаємодії, ступінь розробки проблеми у вітчизняній і зарубіжній літературі та простежити зміну наукових уявлень про взаємодію органів місцевого самоврядування й територіальних громад;

- систематизувати основні теоретико-методологічні підходи до аналізу взаємодії органів місцевого самоврядування та територіальних громад щодо вирішення місцевих проблем як механізму реалізації прав через місцеве самоврядування;

- уточнити поняття, сутність і основні категорії соціальної взаємодії як форми участі членів територіальної громади в ухваленні рішень місцевого значення;

- розкрити особливості інституціоналізації соціальної взаємодії на рівні територіальних громад;

- визначити роль держави та органів публічної влади в системі соціальної взаємодії на рівні територіальних громад та охарактеризувати її як фактор самоорганізації населення;

- проаналізувати структуру процесу соціальної взаємодії органів місцевого самоврядування й територіальних громад;

- відслідкувати закономірності розвитку місцевого самоврядування, на основі яких розробити теоретичну модель взаємодії органів місцевого самоврядування та територіальних громад в Україні;

- визначити основні підходи до реформування та вдосконалення системи місцевого самоврядування у сфері соціальної взаємодії в умовах демократизації в Україні.

Об'єктом дослідження є процес соціальної взаємодії органів місцевого самоврядування та територіальних громад як специфічної форми публічної влади та реалізації конституційних прав громадян.

Предметом дослідження є форми, моделі та закономірності розвитку соціальної взаємодії органів місцевого самоврядування та територіальних громад в умовах демократичного реформування українського суспільства.

Методи дослідження. Методологічною базою досягнення мети дослідження та розв’язання завдань виступають соціально-феноменологічний та синергетичний підходи до діалогової взаємодії органів публічної влади та територіальних громад в Україні. Цілісність методології забезпечується поєднанням різноманітних методів на основі внутрішньої єдності принципів аналізу й синтезу, індивідуального та соціального, історизму, об’єктивності та ін.

Для розкриття закономірностей розвитку соціальної взаємодії використовувався метод системного аналізу, який дав можливість розглядати процес демократичних перетворень в сфері соціальної політики не ізольовано і відокремлено від інших важливих процесів, а в контексті загальних соціально-політичних проблем та трансформаційних перетворень. Діалектичний метод дозволив розкрити сутність та динаміку формування соціального діалогу як важливої форми взаємодії органів державної влади, місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства.

Інституціональний метод застосовувався при дослідженні політичних інститутів, зокрема громадянського суспільства та соціальної держави для розкриття особливостей формування й реалізації соціальної політики в умовах демократичних реформ. Історико-компаративний метод став підґрунтям порівняльного аналізу європейського досвіду соціального діалогу та можливостей його адаптації до політико-соціальних умов України.

Структурний підхід використовувався для дослідження соціальної взаємодії як системи, яка охоплює політику зайнятості, політику освіти, політику охорони здоров'я, житлову політику та політику соціального захисту. Для даної системи важливими є як інститути, що безпосередньо зайняті розробкою та реалізацією соціальної політики, так і політичні партії, зацікавлені групи (групи впливу).

Метод програмно-цільового моделювання дозволив розробити та втілити у практичній діяльності Полтавського району Полтавської області Програму взаємодії органів місцевого самоврядування та територіальної громади «Соціальний діалог».

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці й обґрунтуванні теоретичної моделі взаємодії органів місцевого самоврядування та територіальних громад в Україні. У дисертаційній роботі комплексно розглянуті особливості формування соціальної взаємодії органів місцевого самоврядування та територіальних громад як засобу системного забезпечення демократичних реформ. У дисертації

вперше:

- розкрито в контексті демократичного державотворення особливості інституціоналізації соціальної взаємодії в Україні, обґрунтовано положення про одночасність та взаємообумовленість становлення системи соціальної взаємодії й інститутів громадянського суспільства;

- теоретично обґрунтовано Концепцію розвитку соціальної взаємодії місцевого самоврядування та територіальної громади району й розроблено модель її реалізації, що актуалізує цінності територіальної спільноти, розширює можливості участі громадян в управлінні місцевими справами.

удосконалено:

- визначення моделей реалізації соціальної солідарності в межах громадянського суспільства (патріархальної, станової та партнерської) та моделей взаємодії держави й громадянського суспільства (утиску, конфлікту, соціального діалогу і партнерства);

- тлумачення сутності соціальної взаємодії органів місцевого самоврядування та територіальних громад як постійної співпраці самоврядних органів, що обираються місцевим населенням, з державними органами управління на принципах компромісу та узгодженості дій в реалізації інтересів членів територіальної громади за їх активної участі в ухваленні управлінських рішень;

- теоретичні уявлення щодо сутності соціальної взаємодії в умовах демократичної трансформації суспільства як джерела демократичного державотворення, що відрізняється нарощенням соціально-політичного потенціалу територіальної громади, її самоврядних можливостей.

дістали подальший розвиток:

- визначення принципу самоврядності як базового теоретико-методологічного підґрунтя системи соціальної взаємодії, що полягає в законодавчо гарантованій участі мешканців певної адміністративно-територіальної одиниці брати участь у вирішенні питань місцевого управління та розвитку;

- розуміння зростаючої ролі держави в інституціоналізації соціальної взаємодії, що проявляється в активній підтримці державних та самоврядних інститутів, сприянні політичній участі індивідів в реалізації державної та регіональної політики.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані положення і висновки дисертації створюють основу для подальшого теоретичного дослідження проблеми формування і розвитку соціальної взаємодії в Україні. Вони можуть бути використані у фундаментальних науково-дослідних дослідженнях в галузі державного управління та місцевого самоврядування, соціальної політики, теорії управління; у законотворчій діяльності, що стосується питань розвитку соціальної сфери; в практичній діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Основні положення дисертації можуть використовуватися у вищих навчальних закладах при викладанні нормативних і спеціальних курсів з проблем становлення демократії, місцевого самоврядування, соціальної політики. Практичне значення отриманих результатів підтверджено документами Полтавського національного технічного університету ім. Ю. Кондратюка (акт про впровадження № 7/18 від 3 березня 2010 р.), Полтавського інституту економіки і права (акт про впровадження № 6-37/60 від 6 квітня 2010 р.), Полтавською обласною радою (довідка № 01-29/32 від 29.01.2010 р.), Управлінням Головдержслужби України в Полтавській області (довідка № 02-23/90 від 02.02.2010 р.).

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснена в ході засідання "круглих столів" за міжнародною участю "Трансформація місцевого самоврядування: обмін досвідом Чехії і України" (м. Донецьк, 2007 р.), "Взаємодія між політичними партіями та неурядовими організаціями в Україні" (м. Київ, 2010 р.), а також міжнародних науково-практичних конференцій "Демократичне суспільство. Толерантність та соціальна відповідальність" (м. Харків, 2007 р.), "Вивчення та впровадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади" (м. Полтава, 2007 р.), на науково-теоретичних семінарах "Взаємодія органів місцевого самоврядування і громадських організацій: інноваційні рішення в соціальній політиці" (м. Харків, 2008 р.), та "Державне управління та архетипіка" (м. Феодосія, 2010 р.), на ІХ та Х міжнародних наукових конгресах "Державне управління та місцеве самоврядування" (м. Харків, 2009 р.; м. Харків, 2010 р.).

Публікації. Результати виконаного дослідження та його основні ідеї викладено у 8 наукових працях, 4 з яких опубліковані у виданнях, включених ВАК України до переліку фахових з державного управління.

Структура дисертації відповідає головній меті дослідження і включає вступ, три розділи, висновки, додатки, список використаної літератури. Повний обсяг дисертації – 213 сторінок, у т. ч. один рисунок (на 1 стор.), дві таблиці (на 2 стор.), чотири додатки (на 5 стор.). Список використаної літератури налічує 241 найменування, у т. ч. 11 – іноземними мовами.