СТІЙКІСТЬ МОЛОЧНОГО СКОТАРСТВА ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання, окреслено об’єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну, практичне значення результатів, одержаних автором, їх апробацію.

Розділ 1.У першому розділі – «Теоретичні основи стійкості молочного скотарства особистих селянських господарств» – розглянуто суть і економічний зміст особистих селянських господарств, розроблено теоретичні та методичні засади дослідження стійкості особистих селянських господарств як складної соціоекономічної системи та молочного скотарства в них.

Особисті селянські господарства є традиційною формою господарювання в сільському господарстві нашої країни. Їхня роль у виробництві продукції сільського господарства, у збереженні традицій ведення особистого господарства, значною мірою автономного від суспільного виробництва, є відображенням усього способу життя вітчизняних сільських жителів, який історично складався впродовж багатьох століть. Внутрішня сутність особистого селянського господарства виявляється в тому, що вітчизняний селянин основою свого добробуту і суспільного становища вважав і до певної міри вважає зараз не різні форми боротьби за власні політичні права і свободи, а вміння вести власне господарство.

Особисте селянське господарство є організаційною формою ведення сільськогосподарського виробництва, зорієнтованою переважно на натуральний характер виробництва. Однак зміни в зовнішніх соціально-економічних умовах функціонування призвели до формування інших типів цих господарств. Зокрема, у процесі дисертаційного дослідження виділені споживчо-товарні та товарно-споживчі особисті селянські господарства.

Діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не вважається підприємницькою. Водночас члени таких господарств, для яких праця в них є основною, належать до категорії зайнятих. Це дозволяє нам визначити особисте селянське господарство як форму господарської діяльності родини (як правило сільської), спрямовану (у формі самозайнятості завдяки використанню земельної ділянки) на самозабезпечення продуктами харчування й реалізацію надлишків виробленої продукції на ринку. У результаті виникнення сприятливих ринкових умов та реалізації власних адаптаційних можливостей такі господарства перетворюються в споживчо-товарні та товарно-споживчі з переважанням товарного характеру.

Під стійкістю функціонування особистих селянських господарств слід розуміти їхню здатність зберігати стабільність або сталість свого розвитку. Відносячи такі господарства до складних соціоекономічних систем, вважаємо, що вони здатні до флуктуацій (коливань), у результаті яких система прагне перейти до нового стабільного стану. Їх властивістю є високий рівень самоорганізації. Водночас на їх розвиток справляють обмежувальний вплив демографічні, економічні та соціальні чинники. Особисті селянські господарства є чутливими до змін у зовнішньому соціально-економічному середовищі системами і швидко реагують на ці зміни. Незважаючи на поширене твердження, що системи, які тривалий час не зазнавали еволюційного роз-витку та не змінювали свого стану, є стійкими, особисті селянські господарства ми не можемо вважати такими.

Особисте селянське господарство як відкрита соціоекономічна система функціонує у зовнішньому та внутрішньому середовищах, які визначають його виробничі параметри. Зовнішнє середовище можна поділити на середовище прямої дії (мікро-оточення) та непрямої (макрооточення). До чинників зовнішнього середовища, які прямо впливають на результати роботи особистого селянського господарства, належить діяльність місцевих органів влади, постачальників, покупців, конкурентів і сусідів. Зміна внутрішнього середовища відкритої системи відбувається значною мірою під дією зовнішнього середовища.