СТРУКТУРИРОВАНИЕ ЭЛИТНЫХ СЕТЕЙ В УКРАИНЕ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми, схарактеризовано ступінь наукового опрацювання проблеми, сформульовано об'єкт, предмет, мету і завдання дисертаційного дослідження, визначені його методологічні основи, наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію та публікації результатів дослідження.

У першому розділі "Теоретичні основи дослідження еліт" дана характеристика особливостей підходів щодо дослідження еліт, а також система понять, які описують процеси функціонування і розвитку елітних груп.

У підрозділі 1.1 “Еволюція елітологічних концепцій” на основі аналізу основних напрямків дослідження еліт виділені 4 етапи розвитку теорії еліт, визначені головні риси і принципи кожного етапу.

1.    Класичні теорії еліти (кінець XIX – 20-і роки XX століття ). Даний етап представлений іменами Г. Москі, В. Парето, Р. Міхельса і М. Острогорського, які у своїй творчості сформулювали основні поняття і принципи елітології, окреслили коло найбільш важливих питань теорії еліт, у тому числі проблеми факторів панування елітних груп, елітних змін, типології і внутрішньої структури еліт.

2.    Демократична інтерпретація теорії еліт (30 – 40-і роки XX століття ). На даному етапі центром елітологічних досліджень стають демократичні країни Заходу, у першу чергу США, а сама теорія еліт одержує трактування з позицій ліберально-демократичних цінностей. У результаті стає можливим її застосування для опису політичних процесів у демократичних суспільствах. Основна заслуга в створенні демократичної інтерпретації теорії еліт належить   Й. Шумпетеру, Г. Лассуелу, К. Мангейму.

3.    Дискусія про структуру еліт у демократичних країнах Заходу (50 – 60-і роки XX століття). Домінантою розвитку теорії еліт на даному етапі стають гострі суперечки про місце, роль і структуру еліт у західних демократичних суспільствах. У результаті виділяються основні підходи в поясненні даних питань: плюралістичні теорії еліти (Д. Рісмен, Р. Даль), критичні теорій еліти       (Ф. Хантер, Ч.Р. Мілс, У. Домхоф), консервативний елітизм (Т. Дай, Х. Цайглер).

4.    Демократичний елітизм (70-і роки ХХ століття - початок ХХІ століття). Для даного етапу характерним є прагнення синтезувати ідеї різних елітологічних підходів попереднього періоду. Фокус дослідницького інтересу зміщується в бік посттоталітарних і поставторитарних суспільств, що переживають етап соціальної трансформації і переходу до демократії (країни Південної Європи і Латинської Америки в 1970-80-і роки, з кінця 1980-х років країни Центральної і Східної Європи). Особливий акцент робиться на вирішальній ролі національних еліт в успіху демократичних перетворень. Починаючи з 1990-х років до сфери дослідження потрапляють процеси глобалізації, формування глобальної еліти, її ролі в сучасних соціальних процесах.

У підрозділі 1.2 “Підходи до визначення поняття “еліта” ми виділяємо аксіологічний і кратологічний підходи до визначення даного поняття і відповідного явища. Основу першого підходу складає критерій переваги у визначеному ціннісному відношенні (інтелектуальному, моральному тощо). Кратологічний підхід визначає еліту, виходячи з розподілу в суспільстві влади, впливу і соціального контролю. Саме кратологічна інтерпретація еліти покладена в основу дисертаційної роботи.

Крім концептуальних підходів, проаналізовано основні способи операціоналізації поняття "еліта" у соціологічних дослідженнях, серед яких виокремлено:

·       позиційний підхід, у межах якого  приналежність чи неприналежність індивіда або групи до еліти визначається відповідно до їхнього місця в офіційній соціально-політичній структурі суспільства;

·       репутаційний підхід, що як найважливіший критерій "елітарності" тих чи інших груп населення виділяє політичну впливовість;

·       десизійний (аналіз прийняття рішень) підхід, відповідно до якого до еліти відносяться люди, що приймають політичні рішення чи здійснюють істотний вплив на прийняття останніх.

Виокремлено переваги і недоліки підходів у з’ясуванні особливостей функціонування еліт.

У підрозділі 1.3 “Категоріальний апарат сучасної теорії еліт” здійснена систематизація характеристик, що описують процеси функціонування і розвитку еліт. В усій сукупності категорій, що використовуються в сучасній науці для вивчення еліт, ми пропонуємо виділяти три основні групи категорій.

Характеристики персонального складу еліти, що відбивають атрибутивні властивості членів елітних груп, серед яких виокремлюємо характеристики соціально-групової приналежності (як аскриптивні, так і ознаки досягнення), ресурсного потенціалу елітних акторів, їх когнитивно-аксиологічні і поведінкові характеристики, пов’язані з стилем повсякденного життя і стилем виконання рольових функцій. Уся сукупність властивостей даного типу відбиває змістовний аспект функціонування елітних груп, характеризує якість еліти. Тому характеристики персонального складу еліти можна також назвати якісними характеристиками в противагу структурним властивостям, що відбивають формальні відносини між елітними акторами.

Структурні характеристики елітних взаємодій, які описуються в категоріях "елітна конфігурація", "інтеграція", "диференціація", "елітний консенсус". Найбільш загальною структурною характеристикою виступає поняття елітної конфігурації, яке означає сукупність стійких зразків відносин між елітними акторами. У дослідженні ми використовуємо аналітичну модель елітної конфігурації Джона Хіглі, що має два ключові критерії: ступінь єдності (інтеграції) еліти і міра її диференціації. 

Динамічні характеристики еліти, що описують процеси елітних змін. Ми виділяємо три рівні аналізу елітних змін у певному просторі і часі:

·       зміни в персональному складі елітних груп, які є результатом горизонтальної і вертикальної соціальної мобільності членів еліти і характеризуються за допомогою понять циркуляція, рекрутування, екскорпорація;

·       зміни якісних характеристик еліти, пов’язані із змінами соціальної бази еліти, її групової свідомості, ресурсного потенціалу, стилю життя та виконанням рольових функцій;

·       зміни в моделях взаємодії еліти, тобто зрушення в елітній конфігурації, процеси консолідації/ дезінтеграції еліт, розширення/звуження елітної диференціації.

Виокремлення названих проявів процесів у середовищі еліт знаходить відбиття у двох типах елітних змін: відтворення (репродукція) еліти й елітна трансформація. Під відтворенням (репродукцією) еліти ми розуміємо зміни еліти, що обмежуються горизонтальною і вертикальною елітною мобільністю, не торкаючись якості і конфігурації елітних груп. Елітна трансформація - процес кардинальних змін, що стосується не тільки змін персонального складу, але і його якісних характеристик, а також структури внутришньоелітних і мас-елітних взаємодій, інституціональної бази функціонування еліт.

У другому розділі "Соціальний капітал і елітні мережі" представлена теоретична інтерпретація феномена елітних мереж на основі мережевого аналізу і концепцій, що описують явище соціального капіталу.

У підрозділі 2.1 "Поняття "капітал" у соціологічній теорії" розглядається соціологічна інтерпретація поняття "капітал" та наводиться характеристика його основних форм. Це поняття, що спочатку розроблялось і використовувалося в рамках економічної теорії, з середини ХХ століття активно вводиться в соціологічний дискурс і використовується в соціологічному аналізі широкого кола проблем. У загальному вигляді соціологічна інтерпретація полягає у визначенні капіталу як сукупності різноманітних ресурсів (матеріальних чи духовних благ, цінностей), використання яких у межах певних соціальних відносин дозволяє збільшувати їхній обсяг або отримувати нові блага.

Як і в економічній теорії, в соціологічних дослідженнях підкреслюються такі властивості капіталу, як обмеженість, здатність до накопичення, до постійного обігу, певна ліквідність (як правило тією чи іншою мірою капітал може обертатись у грошову форму), вартість, здатність до конвертації в інші форми (основними з яких є економічний, політичний, адміністративний, культурний, символічний, соціальний капітали).

Крім того, кожна форма капіталу може бути представлена в інкорпорованому, об'єктивованому та інституціоналізованому стані, що доведено в теорії соціального відтворення П.Бурд’є. В інкорпорованому стані капітал являє собою сукупність здібностей, суб’єктивних якостей, якими володіє актор. Об'єктивований стан припускає прийняття капіталом упредметнених форм, що доступні безпосередньому спостереженню і передачі у фізичній формі. Інституціоналізований стан означає форми визнання капіталу як ресурсу, які підтримані суспільством, його формалізацію у вигляді прав власності, рангів, сертифікатів тощо.

У підрозділі 2.2 "Концепції соціального капіталу" основна увага приділяється характеристиці такої форми капіталу, як соціальний капітал. Поняття соціального капіталу розглядається в дисертаційній роботі як інтегральне соціологічне поняття, що охоплює всю сукупність неформальних зв'язків і відносин між індивідами, на ґрунті яких може здійснюватись ефективний обмін ресурсами, в тому числі капіталами, і взаємними очікуваннями. Це одна з основних і найбільш значущих для соціального життя форм капіталу.

У теоретичному аналізі соціального капіталу виділяються два основних напрями:

1. Груповий або соцієтальний соціальний капітал, носієм якого виступає група чи суспільство в цілому, а дослідження зосереджуються на макрорівні суспільних взаємодій. Такі прояви соціального капіталу найбільш ґрунтовно концептуалізовані в працях Р. Патнема і Ф. Фукуями.

2. Індивідуальний соціальний капітал, який є властивістю індивідуального актора, а дослідження, відповідно, зосереджуються на мікрорівневому аналізі. Ключовими елементами соціального капіталу мікрорівня виступають соціальні мережі, у які включений актор, а також ресурси, доступ до яких він одержує за допомогою членства в даній мережі. Такий підхід є характерним для робіт П. Бурд'є, Дж. Коулмена. Відмінною рисою соціального капіталу мікрорівня є його укорінення в соціальних мережах. Відповідно саме індивідуальну інтерпретацію соціального капіталу ми заклали в основу  вивчення елітних мереж.

У підрозділі 2.3 "Теоретико-методологічні принципи мережевого аналізу" розглядаються історія виникнення, особливості методології й основні принципи емпіричних досліджень аналізу соціальних мереж.

У визначенні соціальних мереж ми виходимо з уявлення про те, що соціальні мережі являють собою сукупність взаємодіючих соціальних акторів і більш-менш усталених зв'язків між ними. Соціальні мережі – це не будь-яка сукупність акторів, а така, в якій постійно здійснюються процеси обміну капіталами, очікуваннями і винагородами на підставі відносин взаємної довіри. При цьому соціальними акторами можуть виступати як індивіди, так і колективні соціальні суб'єкти (соціальні групи, організації, міста, країни).

Ми пропонуємо розрізняти реальні та номінальні мережі. Коли мова йде про реальні соціальні мережі, цьому соціальними акторами виступають реально діючі індивіди або спільноти, пов'язані процесами обміну ресурсами та більш-менш тісними відносинами, які регулюються взаємними очікуваннями та неформальними правилами взаємодій. Тобто реальні соціальні мережі відбивають структуру неформальних зв'язків усередині реальної соціальної групи.

Номінальні соціальні мережі пов’язані з сукупністю індивідів, які володіють певними ресурсами / капіталами, що можуть представляти інтерес для інших учасників взаємодій, між якими існують більш-менш виражені відносини довіри, але в проявах яких обмін капіталами та взаємними очікуваннями і визнанням не є актуалізованим.

Також ми доводимо необхідність розрізнювати дослідження соціальних мереж і мережевий аналіз в соціології  як, з одного боку, певної пізнавальної установки і, з іншого боку, як методології вирішення наукового завдання.

Дослідження соціальних мереж припускає можливість використання цілого ряду кількісних і якісних методів. Одним із методів виступає мережевий аналіз, під яким розуміють окремий клас дослідницьких засобів (методів, технік, процедур, алгоритмів), що фокусує увагу на структурі зв'язків у певній системі взаємовідносин, зокрема між соціальними акторами (індивідуальними чи колективними) та / або соціальними позиціями, які вони займають. При цьому даний метод може бути використаний не тільки для вивчення реальних соціальних мереж. Як номінальна соціальна мережа можуть бути представлені різні структури. Мережевий аналіз є загальнонауковим методом, який широко використовується в сучасних науках. Можна припустити, що застосування мережевого аналізу в соціальних науках є найбільш складним, бо тут посилюється дія фактора непередбаченості мережевих взаємодій і їх наслідків.

У підрозділі 2.4 "Поняття елітних мереж у контексті теорії капіталу" здійснюється теоретичне обґрунтування підходу до вивчення еліт за допомогою аналізу обсягу і структури капіталу елітних акторів, що поряд з провідними принципами теорії соціального капіталу і мережевого аналізу є основою для теоретичної інтерпретації поняття "елітні мережі". Методологічною основою даного підходу в дослідженні була обрана соціальна топологія П. Бурд'є.

Вихідною тезою для нас є той факт, що соціальні актори взаємодіють у ієрархічно-структурованому просторі. Соціальні актори мають у своєму розпорядженні певний обсяг ресурсів, завдяки яким реалізують ті чи інші цілі і займають свої позиції в соціальному просторі.

Ці ресурси можна представити як капітал, що має специфічні властивості. Комбінація різних форм капіталів визначає структуру і обсяг сукупного наявного капіталу актора, який може бути використаним для підвищення його соціальних можливостей.

Елітні актори розрізняються за структурою й обсягом сукупного капіталу. При цьому структура й обсяг капіталу взаємодіючих акторів визначають структуру відносин панування / підпорядкування. Таким чином, у конкретному соціальному просторі виділяються актори, що володіють таким сукупним капіталом, обсяг і структура якого забезпечує їм домінуюче становище в соціальній ієрархії. Такі актори й утворюють функціонуючу еліту даної конкретної спільноти.

При такому підході дослідження еліт вимагає оцінку обсягу і структури капіталу, яким володіють елітні актори, а також характеру обміну капіталами. Стосовно до соціального капіталу це завдання вирішується за допомогою вивчення характеристик елітних мереж.

Елітні мережі, як прояв мереж соціальних, утворюються з акторів, які володіють суттєвими активами обміну в просторі владних взаємодій, та зв'язків між ними. При цьому акторами виступають як індивідуальні представники елітних мереж (індивідуальні елітні актори), так / або елітні групи, спільноти чи організації (колективні елітні актори). Зв'язки в елітній мережі носять характер неформальних взаємодій на підставі взаємної довіри; вони проявляються через персональні контакти між представниками еліти. Таким чином, елітні мережі є реальними соціальними мережами, які являють собою структурований простір неформалізованих взаємодій з приводу влади, що базуються на особистісних безпосередніх контактах, довірі, обміні капіталами і взаємними очікуваннями елітних акторів. Прояви елітних мереж можуть бути описаними з погляду їх щільності, інтенсивності взаємодії, ступеня відкритості елітних акторів. У поясненні функціонування елітних мереж важливою призмою є їх вивчення з точки зору відносин домінування/підпорядкування, обміну, конфлікту, інтегрованості.

Можна також виділяти два типи елітних мереж з точки зору спрямованості зв’язків у системі відносин влади: вертикальні та горизонтальні. Домінування того чи іншого типу елітних мереж є визначальним для успіху демократичних перетворень і зміцнення громадянського суспільства.

У третьому розділі "Елітні мережі в Україні" проаналізовано роль елітних мереж у процесах елітних змін в Україні, вплив соціального капіталу елітних акторів на формування елітних груп в українському суспільстві.

У підрозділі 3.1 "Формування елітних мереж у рамках радянської партійно-номенклатурної системи" виокремлюються сутність і основні характеристики радянської номенклатурної еліти, ключові фактори утворення і розвитку елітних мереж, досліджуються особливості їхнього функціонування в СРСР.

Існуючі практики, що лежать в основі функціонування елітних мереж у сучасній Україні, укорінені в структурі міжелітних взаємодій, які склалися в радянській партійно-номенклатурній системі. Відповідна еліта, що функціонувала в межах тієї системи, характеризувалась такими ознаками, як монолітність, ідеологічна єдність, переважно закритий механізм рекрутування, привілейований стан у суспільстві, який ґрунтувався на концентрації власності на засоби виробництва (у вигляді права розпорядження, але не володіння). Залежно від історичного періоду розвитку спостерігалися більші чи менші відхилення від ідеального типу радянської партійно-номенклатурної еліти.

Найбільш сприятливі умови для зародження і розвитку елітних мереж у середовищі радянської партійно-господарської номенклатури складаються в 1960-70-х роки. До головних факторів формування елітних мереж у цей період ми відносимо:

·       подвійність соціокультурного простору радянського суспільства в даний період;

·       внутрішню автономізацію і корпоративізацію елітних груп у рамках зовні монолітної, цілісної номенклатурної еліти СРСР;

·       домінування патрон-клієнтельних відносин у структурі взаємодій представників номенклатурної еліти;

·       посилення ролі регіональних і галузевих еліт;

·       інтенсивну горизонтальну мобільність представників номенклатурної еліти.

У підрозділі 3.2 "Елітні мережі в процесах соціальних змін" аналізується роль соціального капіталу елітних акторів у процесах трансформації радянської номенклатурної еліти в еліту незалежної України.

Аналіз сучасних теоретичних підходів до вивчення пострадянських елітних трансформацій дозволив виокремити теоретичну модель політичного капіталізму, яка представлена в роботах Я. Станіскіс та О. Криштановської. Саме цю модель ми поклали в основу подальшого дослідження. Згідно з цією концепцією сутність елітної трансформації в пострадянських суспільствах полягає в обміні влади партійно-державної номенклатури на власність, іншими словами, в конвертації політико-адміністративного капіталу у власне економічний капітал. На наш погляд істотним розвитком даної моделі є включення до числа факторів елітної трансформації фактору елітних мереж (соціального капіталу). Головним чином дія цього фактору полягає в тому, що елітні мережі виступають структуроутворюючим елементом еліти, що трансформується, а соціальний капітал елітних акторів виступає як каталізатор процесів конвертації інших форм капіталу.

У підрозділі 3.3 "Роль елітних мереж у функціонуванні сучасної української еліти" на матеріалах спеціальних емпіричних досліджень функціонуючої еліти України аналізуються результати елітної трансформації за період незалежності України до 2006 року.

Із застосуванням запропонованої концепції елітних мереж і на підставі аналізу емпіричних даних доводиться, що результатом елітної трансформації в Україні стало формування в кінці 1990-х років такої елітної структури, в якій головну роль почали відігравати вертикально структуровані елітні мережі. Основними проявами даної елітної структури стали:

·       тіньовизація політичного процесу, непрозорість внутрішньоелітних взаємодій, переважне використання неформальних каналів просування і захисту інтересів як найбільш ефективних у процесі прийняття рішень за такою моделлю взаємодій;

·       клановість, тобто злиття економічного і політичного сегментів елітних мереж на ґрунті широкого обігу соціального капіталу, які структурувались навколо певних фінансово-політичних груп, що виступали в ролі основних суб'єктів політичного процесу;

·       посилення закритості еліти, прагнення до самозамкнутості, зниження ступеня відновлення та посилення репродуктивних процесів;

·       домінування неформальних, мережевих каналів рекрутування, які орієнтовані на особисту відданість лідеру, наявність необхідних зв'язків, фінансові можливості акторів, які підтримуються такою мережею відбору;

·       клієнтельно-патронажні зв'язки як основа взаємин всередині еліти, в результаті чого системоутворюючим принципом формування еліт стає особиста відданість лідеру групи (патронові).

Доводиться, що результатом подій помаранчевої революції не стало руйнування вертикально інтегрованих елітних мереж, але посилилась конкуренція між ними завдяки обмеженню тенденції монополізації капіталів. Вертикально структуровані елітні мережі і сьогодні залишаються ключовим елементом владної системи в українському суспільстві і головною рушійною силою політичного життя країни.

У підрозділі 3.4 "Фактори структурування елітних мереж в Україні" на основі формалізованого аналізу біографій представників сучасної української еліти, в процесі якого біографічні відомості кодувались за допомогою спеціально розробленого інструментарію і в подальшому аналізувались як дані стандартизованого опитування, схарактеризовано роль головних чинників структурування елітних мереж у сучасній Україні. Як такі фактори ми розглядаємо регіональну приналежність, фактор наслідування / відтворення соціального капіталу радянської партійно-господарської номенклатури, родинні відносини, володіння іншими капіталами, які можуть бути конвертовані у владу.

Фактор регіональної приналежності є одним із найбільш визначальних у процесі формування та функціонування елітних мереж в Україні. Переважно саме за цим критерієм склались найбільш впливові українські політико-фінансові групи, що отримали політичне оформлення у вигляді "приватизованих" партійних структур та парламентських фракцій. Проте не всі регіони мають розвинені мережі еліти, що здатні відстоювати власні інтереси на національному рівні завдяки володінню капіталами, що конвертуються. Дані формалізованого аналізу біографій та експертних опитувань дозволяють виділити найвпливовіші регіональні елітні мережі, які представляють Донецьку, Дніпропетровську, Львівську, Харківську області та місто Київ.

Фактор приналежності до складу радянської номенклатурної еліти, який мав велике значення для формування елітних мереж в Україні в перші роки незалежності, все ще впливає на їхнє функціонування, але вже значно меншою мірою. При цьому в результаті кореляційного аналізу за ознакою стажу професійної діяльності представників сучасної української еліти вдалося встановити позитивний зв'язок між їхньою роботою в органах КПРС/КПУ, ВЛКСМ/ЛКСМУ в радянський період та політичною діяльністю (робота в парламенті та лідерство в партійних структурах) в сучасній Україні. Проте широко розповсюджене положення про значну роль радянської номенклатурної еліти в формуванні сучасної бізнес-еліти за результатами аналізу біографій представників функціонуючої еліти України не отримало достатнього емпіричного підтвердження.

У висновках представлені загальні підсумки дисертаційного дослідження.

Елітологічна парадигма, яка є вельми розвинутою і володіє суттєвими  можливостями щодо пояснення сучасних політичних процесів у суспільствах у минулому державного соціалізму, між тим потребує подальшого розвитку методологічних підходів, що дозволяють зв'язати рівень емпіричних досліджень процесів функціонування еліт і загальні соціологічні теорії. Концепція елітних мереж, що використовується в дисертаційній роботі, дозволила об'єднати загальну теорію капіталу, концепції еліт і соціального капіталу, методологію мережевого аналізу для дослідження неформальних практик взаємодії елітних акторів.

Теоретико-методологічну основи дисертаційної роботи складає теоретична інтерпретація поняття "еліта" з позицій обсягу і структури капіталу елітних акторів, а також поняття "елітні мережі", яке характеризує місце і роль соціального капіталу в структурі сукупного капіталу елітних акторів. Під елітними мережами запропоновано розуміти реальні соціальні мережі, які являють собою структурований простір неформалізованих взаємодій з приводу влади, що базуються на особистісних безпосередніх контактах, довірі, обміні капіталами і взаємними очікуваннями елітних акторів.

Застосування концепції елітних мереж до вивчення політичного розвитку пострадянського українського суспільства дозволило зробити ряд висновків про роль соціального капіталу елітних акторів у процесі трансформації українського суспільства в цілому, а також у становленні і функціонуванні сучасної української еліти.

По-перше, у період різких соціальних змін кінця 1980-х - початку 1990-х років елітні мережі виступають структуроутворюючим елементом еліти, що трансформується. В умовах нестабільності положення і невизначеності ситуації важливого значення набуває взаємна довіра, заснована на перевірених часом міжособистісних відносинах, тривалих особистих зв'язках, що складають основу сформованих у рамках номенклатурної еліти мереж. Наявність розвинутих щільних елітних мереж забезпечило цілісність і стійкість структури функціонуючої еліти України в умовах невизначеності і нестабільності суспільства, що трансформується. Але в той же час це стало одним з головних факторів відсутності в пострадянській Україні різких кардинальних змін у персональному складі елітних груп в перші роки незалежності, що в свою чергу забезпечило високий рівень наступності при формуванні функціонуючої еліти в подальшому розвитку суспільства.

По-друге, в умовах трансформації українського суспільства, що супроводжувалась процесами перерозподілу колишньої державної власності, соціальний капітал елітних мереж виступає як каталізатор процесів конвертації інших форм капіталу, у першу чергу економічного, політичного, адміністративного. Взаємна конвертація капіталів у рамках елітних мереж до середини 1990-х рр. призводить до концентрації ресурсів ключовими акторами ("кумулятивний ефект"), що стає основою домінування в політичному просторі України декількох значних політико-фінансових груп.

По-третє, у ході елітної трансформації 1990-х рр. основними факторами структурування елітних мереж виступають:

·       регіональна приналежність,

·        наслідування / відтворення соціального капіталу представників радянської партійно-господарської номенклатури,

·        родинні відносини.

По-четверте, результатом елітної трансформації в Україні стає формування наприкінці 1990-х вертикально-інтегрованої елітної структури, в якій головне місце належить елітним мережам, що акумулюють соціальний капітал.

По-п'яте, вертикально інтегровані елітні мережі як і раніше залишаються структуроутворюючим елементом владної системи в українському суспільстві і головними рушійними силами політичного життя країни. Події "помаранчевої революції" не змінили основної ролі елітних мереж у функціонуванні української еліти. Серед факторів згуртування функціонуючої еліти України домінує орієнтація на сильного лідера, який формує навколо себе команду особисто відданих соратників, а також галузевий і регіональний фактор згуртування елітних мереж. Серед механізмів рекрутування еліти зберігається домінуюча роль таких проявів соціального капіталу, як приналежність до "команди", потрібні зв'язків, патронаж.

У цілому сформовані в сучасній Україні практики елітних взаємодій дозволяють говорити про становлення на основі соціальних мереж правлячої еліти як особливої соціальної групи. Панування даної групи забезпечується концентрацією політико-адміністративного і фінансово-економічного капіталів. Соціальний капітал виступає основою злиття політичного, адміністративного й економічного сегментів української еліти, забезпечує конвертацію і концентрацію ресурсів, а також стимулює процеси соціального огородження.