СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У НІМЕЧЧИНІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання; охарактеризовано методи, методологічні та теоретичні основи дослідження; подано джерельну базу; розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, представлено їх апробацію, вказано публікації автора та обсяг дисертації.

У першому розділі «Теоретичні засади розвитку неформальної освіти» визначено методологічні основи дослідження, проаналізовано та уточнено відмінності між основними термінами неформальної освіти, розкрито її особливості в системі професійної підготовки майбутніх учителів Німеччини.

Методологічну основу дослідження склали два підходи: дескриптивний (описовий) та прескриптивний (нормативний) за В.Краєвським. Спираючись на дескриптивний підхід у вивченні методологічних засад дослідження, за ступенем узагальнення наукових теорій, концепцій, ідей, визначено три рівні, на яких здійснено науковий аналіз: філософський, загальнонауковий та конкретнонауковий.

На філософському рівні методологічну основу дослідження становили теоретичні положення про цілісність світу; соціальну детермінацію свідомості й поведінки особистості; освіту і самоосвіту людини як суспільну цінність та регулятор прогресивного розвитку суспільства; неперервність пізнання. Вивчення феномену неформальної освіти на загальнонауковому рівні дозволило визначити сукупність методологічних підходів: системного, діяльнісного, особистісно орієнтованого, компетентнісного, синергетичного, акмеологічного, соціологічного, аксіологічного, які дозволяють розглядати неформальну освіту як: складову системи неперервної освіти; цілеспрямовану творчу діяльність особистості; чинник соціалізації, творчої самореалізації людини; умову соціальної взаємодії суб’єктів навчання; додатковий ресурс професійного самовизначення тощо. На конкретнонауковому рівні розглянуто декілька провідних принципів вивчення неформальної освіти: детермінізму, відповідності та комплементарності.

Завдяки узагальненням, зробленим на різних методологічних рівнях вивчення неформальної освіти, сформульовано етапи навчально-пізнавальної діяльності особистості, яка залучається у неформальну освіту: інтуїтивний – характеризує появу мотиву пізнавальної діяльності, виникнення емоції та стійкого інтересу особистості; нормативний – пов'язаний з відбором оптимальних методів, засобів, прийомів організації пізнавальної діяльності; активний – відбувається вибір особистістю різних форм організації неформальної освіти: курсів, гуртків, секцій та застосування отриманих компетенцій у навчанні, професійній діяльності, у житті; креативний – пошук, прагнення до освіти протягом життя; творча діяльність, що підкріплена стійкою вмотивованістю дій.

Застосування у дослідженні прескриптивного підходу дозволило визначити мету неформальної освіти майбутніх учителів: підготувати особистість до успішної професійної діяльності та самостійного життя; формувати в неї ключові професійні компетентності і додаткові компетенції; сприяти ефективній організації її дозвілля. Виокремлено основні завдання неформальної освіти: вчитися в дії – отримувати різні вміння та навички під час практичної діяльності; вчитися у взаємодії – отримувати та розвивати уявлення про відмінності, які існують між людьми, вміти працювати у групі та в команді; вчитися навчатися – формувати навички пошуку інформації та її обробки, аналізу власного досвіду та виявлення індивідуальних освітніх цілей, а також застосування цих навичок у різних життєвих ситуаціях. Визначено ознаки неформальної освіти: толерантність, демократичність, доступність, динамічність, прогресивність, неперервність, добровільність, мобільність, гнучкість та її основні функції: адаптаційну (розуміння і прийняття особистістю нових умов життя); інформаційну (вміння знайти, вибрати, використати необхідну інформацію); розвивальну (оволодіння новими способами діяльності).

Встановлено, що у вітчизняній і зарубіжній педагогічній науці спостерігається полісемія щодо визначення поняття «неформальна освіта». У науковому обігу як синонімічні часто використовуються такі дефініції: неформальна освіта; позаформальна освіта; позашкільна освіта; додаткова освіта; фолкбілдінг (народна освіта); навчання у вільний час; відкрита робота з молоддю; пожиттєва освіта; освіта, що продовжується; подальша освіта; освіта, що поновлюється тощо. Визначено, що термінологічне розмаїття обумовлено різними підходами вчених щодо тлумачення сутності поняття «неформальна освіта» та відмінностями у освітньому процесі різних європейських країн.

У зв’язку з тим, що у педагогічній науці не існує єдиного трактування поняття «неформальна освіта», здійснено наукову диференціацію терміну на різних рівнях: державному (складова неперервної освіти, яка включає державні та приватні навчальні заклади, установи, фонди, асоціації, діяльність яких пов’язана із функціонуванням неформальної освіти; відповідні органи управління освітою і науково-методичні установи), суспільному (цілеспрямований процес виховання і навчання шляхом реалізації варіативних освітніх програм, надання додаткових освітніх послуг; навчальна діяльність, що проводиться у невеликій за кількістю учасників групі в освітніх закладах формальної освіти або громадських організаціях, клубах, навчальних гуртках, народних школах, а також під час індивідуальних занять із тьютором, репетитором), особистісному (систематизована навчальна діяльність особистості, що пов'язана зі свідомим вибором змісту, форм, методів, прийомів та засобів навчання відповідно до її особистісних мотивів та потреб) та університетському (складова неперервної професійної освіти студентів, що може відбуватися паралельно із формальною та інформальною освітою, корегуючи та доповнюючи їх; сприяє розвитку здібностей майбутнього професіонала, збагачує його додатковими компетенціями та формує ключові професійні компетентності відповідно до суспільних вимог). Узагальнення та аналіз вищезазначеного дозволили сформулювати авторське визначення поняття «неформальна освіта майбутніх учителів» як складової системи неперервної професійної освіти, самостійно мотивованого виду діяльності, який пов'язаний із осмисленим вибором особистістю різноманітних форм організації навчання, спрямованих на саморозвиток і професійне вдосконалення, опанування додаткових компетенцій.

Встановлено, що розвиток неформальної освіти майбутніх учителів Німеччини має історичні витоки і проходив у кілька етапів: догматичний (кінець XVI – початок XVII ст.) – відрізнявся спонтанним інтересом особистості у виборі певного предмету; просвітницький (кінець XVII – XVIII ст.) – пов'язаний із виявленням та подоланням прогалин у знаннях майбутнього вчителя під час його навчання чи педагогічної діяльності („Fehlerberichtigung“ – робота над помилками); реформаторський (XVIII – середина ХІХ ст.) – характеризується появою спеціальних курсів для підготовки та перепідготовки вчителів; уніфікований (кінець ХІХ – середина ХХ ст.) – пов'язаний з виникненням закладів і розробкою спеціальних програм з неформальної освіти для учителів: народні школи, суспільні організації, клуби, навчальні гуртки, курси підвищення кваліфікації; демократичний (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) – характеризується визнанням неформальної освіти на державному рівні, заснуванням установ та центрів неформальної освіти громадян, сертифікацією й акредитацією різноманітних курсів; створенням курикулумів з неформальної освіти.

Спираючись на дослідження зарубіжних та вітчизняних науковців, у дисертації охарактеризовано систему неформальної освіти, яка складається з таких компонентів: типи (університетський, післядипломний); організаційні форми (загальнодидактичні курси, стажування, дидактичні майстерні, професійно спрямовані культурно-масові університетські заходи та ін.); методичне забезпечення (навчальні плани, навчальні програми, навчальні посібники, підручники, глосарії, курси лекцій, методичні рекомендації, модульні каталоги тощо) та систематизовано чинники, що обумовлюють необхідність впровадження неформальної освіти у систему неперервної професійної освіти Німеччини: наявність у Німеччині різних типів шкіл, різнопланова система підготовки майбутніх учителів; запровадження трикомпонентної вчительської спеціальності (гуманітарна – природнича – психолого-педагогічна); двофазова система підготовки майбутніх учителів Німеччини, що ґрунтується на засадах самоорганізації; наявність у вищих навчальних закладах Німеччини автономних навчальних планів та авторських програм із варіативних дисциплін у межах формальної освіти та практично орієнтованих курсів за вибором у рамках неформальної освіти; ефективна система моніторингу якості формальної та неформальної освіти майбутніх учителів Німеччини за вимогами кредитно-модульної системи навчання.

Дослідження залученості майбутніх учителів Німеччини до неформальної освіти за даними організації ТНС Інфратест «Соціальні дослідження у сфері подальшої освіти» (TNS Infratest «Sozialforschung in Weiterbildung») довело, що майбутні вчителі Німеччини паралельно із формальною освітою відвідують різні неформальні осередки освіти. Аналіз даних соціологічних досліджень щодо залучення студентів педагогічних ВНЗ Німеччини у неформальну освіту був проведений за такими критеріями: актуальність, мотивація, популярність форм організації, тривалість навчання. У результаті з’ясовано, що за критерієм актуальності, показник формальної освіти упродовж п’яти років (2007 –2011 р.р.) залишився незмінним – 34%, а показник залученості майбутніх учителів Німеччини у різні форми неформальної освіти зріс з 61% до 68% від загальної кількості опитуваних осіб. Спираючись на критерій мотиваційної спрямованості майбутніх учителів Німеччини, вдалось виявити, що більшість з них залучаються у неформальну освіту, щоб формувати професійні компетентності (61%), додаткові компетенції (39%), бути самостійним (15%), додати собі впевненості (15%), ефективніше організувати свій вільний час (11%) та бути залученим у волонтерську діяльність (4%). Визначаючи критерій популярності форм організації неформальної освіти, констатовано, що актуальними серед майбутніх учителів є загальнодидактичні курси (22%) та семінари – також 22%. Меншою популярністю користуються лінгвістичні курси (21%), дидактичні майстерні відвідують 14 % , 7% опитуваних надають перевагу відвідуванню тренінгів та майстер-класів, у діяльність навчальних гуртків залучено 6% майбутніх учителів Німеччини, а 5% готують і презентують доповіді та університетські проекти, 3% опитуваних залучено до проведення культурно-масових заходів. За критерієм тривалості навчання дані соціологічних досліджень Німеччини довели, що 34% опитуваних зазначають, що найзручніша для них тривалість навчання у межах неформальної освіти становить кілька днів, 24% респондентів оптимальними вважають одноденні курси (тренінги, семінари); 17% опитуваних надали перевагу формам організації неформального навчання, що тривають кілька годин (конференції, майстер-класи, круглі столи) та 15% зацікавлені у неформальній освіті, що триває кілька місяців; показник 8% отримала категорія «декілька тижнів» (наукове стажування, освітній туризм).

У процесі дослідження виявлено, що самостійний вибір майбутніми учителями різних форм організації неформальної освіти, складання індивідуального плану дозволяє максимально забезпечити особистісно орієнтований підхід у професійній підготовці. Визначено, що студенти – майбутні вчителі, які навчаються у вищих навчальних закладах Німеччини, мають широкий спектр можливостей у виборі додаткових навчальних предметів, які не є обов'язковими, проте входять до циклу варіативних професійно орієнтованих курсів за вибором.

У другому розділі «Характеристика сучасних тенденцій розвитку неформальної освіти майбутніх учителів Німеччини» здійснено системний аналіз та узагальнено особливості неформальної освіти майбутніх учителів Німеччини, виокремлено та охарактеризовано сучасні тенденції її розвитку. Під тенденціями розумілося (з лат. tendo – направляю, прагну) – можливість тих чи інших подій розвиватися у визначеному напрямку. Найбільш сталими у сучасній Німеччині виявились такі тенденції розвитку неформальної освіти майбутніх учителів: державна підтримка та громадянська ініціатива у процесі розвитку неформальної освіти майбутніх учителів Німеччини; взаємовплив і взаємодоповнення формальної та неформальної освіти у системі неперервної професійної освіти майбутніх учителів Німеччини; варіативність методичного забезпечення реалізації завдань неформальної освіти майбутніх учителів Німеччини.

Державна підтримка та громадянська ініціатива у процесі розвитку неформальної освіти майбутніх учителів Німеччини проявляються завдяки таким чинникам: відповідне нормативно-правове забезпечення; джерела фінансування (існують державні гарантії учасникам неформальної освіти, належне фінансування за рахунок державного бюджету, держава сприяє створенню й функціонуванню приватних навчальних закладів неформальної освіти: народні школи, різнофахові курси, навчальні гуртки, об`єднання тощо); розроблені курикулуми з неформальної освіти і вони мають різне спрямування: науково-технічне, спортивно-технічне, фізкультурно-спортивне, художнє, туристсько-краєзнавче, еколого-натуралістичне, національно-патріотичне, соціально-педагогічне, соціально-економічне, природничо-наукове, юридичне, гуманітарне); розвинена мережа установ неформальної освіти (народні вищі школи, колегії, фонди, навчальні гуртки, клуби, центри подальшої освіти, центри перепідготовки кадрів, громадські об`єднання, організації) та форми організації неформальної освіти в університетах Німеччини (різнофахові курси, секції, гуртки, дидактичні майстерні тощо). Існує також підтримка розвитку неформальної освіти завдяки громадянським ініціативам: волонтерська діяльність, студентське самоврядування, молодіжні освітні проекти, культурні ініціативи (тематичні вечори, літературні клуби, концерти, фестивалі, створення документальних фільмів, художніх виставок).

Взаємовплив і взаємодоповнення формальної та неформальної освіти у системі неперервної професійної освіти майбутніх учителів Німеччини розглянуто на прикладах діяльності шести педагогічних університетів Німеччини у містах Вайнгартен, Карлсруе, Людвігсбург, Фрайбург, Хайдельберг, Швебіш-Гмюнд.

Визначено, що до форм організації неформальної освіти майбутніх учителів у Педагогічному університеті м.Вайнгартен належать: інтегрований курс «Рух та раціональне харчування»; інтенсивний курс «Медійний та освітній менеджмент»; загальнодидактичний курс «Міжкультурна педагогіка»; навчальна майстерня «Дослідницькі методики»; дидактична майстерня «Студія Марії Монтессорі»; дидактична майстерня «Мистецтво письма». Педагогічний університет м. Карлсруе пропонує інтегрований курс «Охорона здоров`я»; різнофахові спортивні секції; музичний гурток «Велика банда»; університетське об`єднання «Дидактична майстерня» та курси з інформаційно-комунікаційних технологій. Майбутнім учителям Педагогічного університету м.Людвігсбург пропонуються контактний курс «Театральна педагогіка» та загальнодидактичний курс «Освітній менеджмент». У Фрайбурзькому педагогічному університеті освіти функціонують різноманітні форми організації неформальної освіти: професійно орієнтований курс «Е-Лінгво» та інтегрований курс «Охорона здоров`я». Активний розвиток неформальної освіти майбутніх учителів здійснюється у Хайдельберзькому університеті освіти, де впроваджено такі форми її організації: курси з інформаційно-комунікаційних технологій; інтегрований курс «Охорона здоров`я»; загальнодидактичні курси професійного спрямування («Освіта для майбутнього», «Тьюторська освіта», «Міжкультурна тьюторська освіта», «Тренінги для тьюторів-юніорів», «Системний коучінг»); центр дистанційного навчання іноземним мовам; дидактичні майстерні у відповідності до навчальних спеціальностей («Письмова консультація», «Педагогіка початкової школи», «Соціальна педагогіка», «Корекційна педагогіка», «Логопедія»); читацький центр дитячої літератури; студентські музичні об`єднання («Університетський хор», «Університетський оркестр»); спортивна секція «Університетський спорт»; університетська театральна група. У педагогічному університеті м. Швебіш-Гмюнд створено такі форми організації неформальної освіти майбутніх вчителів: інтегрований курс «Охорона здоров`я»; курси з інформаційно-комунікаційних технологій.

З’ясовано, що вищезазначені форми організації неформальної освіти мають специфічні спільні ознаки: запроваджені у вищому навчальному закладі; є уніфікованими та сертифікованими для всіх вишів педагогічного спрямування Німеччини; керуються відповідними курикулумами (навчальний план, навчальна програма, модульна тематика курсу, навчальні посібники, підручники); здійснюється моніторинг якості отриманих знань у межах кредитно-модульної системи організації навчання (усний 30-хвилинний іспит, творчі письмові роботи, презентації, доповіді, проекти тощо); створені з урахуванням запитів та інтересів студентів; заняття проходять під керівництвом тьюторів; організуються в очній або дистанційній формах; обов`язково зазначаються в індивідуальному навчальному плані студента університету.

У розділі зазначено, що взаємовплив між формальною і неформальною освітою у професійній підготовці майбутніх учителів Німеччини стосується, в першу чергу, організаційних форм навчання. Так форми організації неформальної освіти (настановчі та загальнодидактичні курси, дидактичні майстерні) доповнюють і поглиблюють зміст базових навчальних дисциплін, що викладаються в університетах Німеччини; сприяють формуванню ключових компетентностей та додаткових компетенцій студентів; реалізують ідеї особистісно орієнтованого підходу у навчанні.

У дослідженні охарактеризовано три групи організаційних форм університетської неформальної освіти за цільовою спрямованістю, які пов’язані з формуванням у студентів: ключових професійних компетентностей (загальнодидактичні курси, дидактичні майстерні, стажування, конференції, семінари, тренінги); додаткових компетенцій (курси з інформаційно-комунікаційних технологій; іноземних мов; різнофахові навчальні гуртки; інтегровані курси за вибором); культури дозвіллєвої діяльності (студентські організації, молодіжні об`єднання, асоціації, клуби).

Важливою тенденцією розвитку неформальної освіти майбутніх учителів Німеччини є варіативність методичного забезпечення реалізації її завдань. Проаналізовано різні навчальні курикулуми. З’ясовано, що до курикулумів неформальної освіти майбутніх учителів Німеччини належать: навчальні програми, флайєри (візитівки курсів), навчальні посібники, підручники, модульні каталоги, ознайомлювальні брошури, глосарії, курси лекцій, методичні рекомендації, навчально-методичні комплекси, комп’ютерні програми тощо.

Аналіз методичного забезпечення з неформальної освіти майбутніх педагогів Німеччини підтвердив його варіативність та виявив, що методичний супровід з неформальної університетської освіти Педагогічного університету м. Вайнгартен представлено курикулумами до інтегрованого курсу «Рух та раціональне харчування» та інтенсивного курсу «Медійний та освітній менеджмент»: флайєр, модульний каталог, навчальна програма, навчальний статут. Методичний пакет документів секції «Загальноуніверситетський спорт» та курсів з інформаційно-комунікаційних технологій Педагогічного університету м.Карлсруе представлено флайєрами, модульними каталогами та навчальними програмами, які розміщені на офіційному сайті університету. У Педагогічному університеті м.Людвігсбург впроваджено загальнодидактичний курс «Освітній менеджмент», який представлено таким методичним забезпеченням: флайєр, навчальна програма, відповідний курс лекцій та контактний курс «Театральна педагогіка», що має власну Інтернет-сторінку, де представлено візитівку курсу, навчальну програму із модульною тематикою та результати проектної студентської діяльності. У Фрайбурзькому педагогічному університеті створено курикулум для професійно орієнтованого курсу «Е-лінгво» у вигляді електронної візитівки курсу, навчальної програми, модульного каталогу та інформаційної брошури для слухачів зазначеного курсу. У Хайдельберзькому університеті освіти розроблено флайєри, навчальні програми та модульні каталоги до загальнодидактичних курсів «Тренінги для тьюторів-юніорів», «Освіта майбутнього», «Хайдельберзька тьюторська освіта». До вищезазначених курсів з неформальної освіти розроблено тематику семінарів і проектів на кожен навчальний семестр, які представлено на офіційному сайті Хайдельберзького університету освіти. У педагогічному університеті м. Швебіш-Гмюнд створено навчальний посібник для настановчого курсу з неформальної освіти бакалаврів у двох частинах, що має назву «Без стресу у навчанні» («Lässig statt stressig durchs Studium»), який містить теоретичні та практичні основи неформальної освіти майбутніх педагогів.

Враховуючи зміст поданого вище методичного забезпечення з неформальної освіти майбутніх учителів Німеччини, у дослідженні виявлено, що курикулуми з неформальної освіти є уніфікованими для кожної форми її організації та представлені на Інтернет-сторінці університету. Методичне забезпечення включає: інформаційний пакет документів (флайєр, програма, навчальний статут, модульний каталог), тематику семінарів та проектів на навчальний семестр; курикулуми до різних організаційних форм неформальної освіти, які розроблені за вимогами кредитно-модульної системи організації навчання відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр» та «магістр». У навчальних програмах з неформальної освіти прописана можливість сертифікації отриманих додаткових компетенцій за умови систематичного відвідування студентами курсів, участі у проектній діяльності, семінарах та успішного складання іспитів або контрольних тестів.

Виявлені тенденції розвитку неформальної освіти майбутніх учителів Німеччини пов’язані між собою, доповнюють одна одну та характеризують неформальну освіту як цілісне, системне і багатофункціональне явище. Саме це уможливлює виконання неформальною освітою у професійній підготовці майбутнього педагога таких важливих функцій: цільова – всебічний розвиток особистості, неперервна освіта впродовж життя; ціннісна – набуття особистістю у процесі неформальної освіти таких цінностей як самостійність, критичне мислення, відкритість, творчість, активна громадянська позиція, демократичність, толерантність, повага гідності інших тощо; процесуальна – інтеграція когнітивної, практичної, особистісної та соціальної складових навчання; результативна – оновлення набутих і формування додаткових компетенцій, активний розвиток процесів «самості» (самоактуалізація, самопізнання, саморозвиток, самоорганізація, самоаналіз, самоконтроль).

У третьому розділі «Адаптація досвіду неформальної освіти майбутніх учителів Німеччини у педагогічну освіту України» здійснено компаративістський аналіз функціонування неформальної освіти в Україні та Німеччині, наукова екстраполяція основних тенденцій її розвитку щодо розбудови національної вищої освіти, професійної підготовки майбутніх учителів.

Державна підтримка та громадянська ініціатива у процесі розвитку неформальної освіти майбутніх учителів України не достатньо чітко визначені у вітчизняному законодавстві, відсутні спеціальні нормативні документи, які регламентують цю сферу освіти. Виявлено, що в Україні неформальною освітою найчастіше займаються суспільні некомерційні організації, що розробляють і здійснюють навчальні програми щодо різних освітніх проектів, займаються підготовкою тренерів, готують відповідне методичне забезпечення. Сучасна неформальна освіта України представлена мережею регіональних громадських організацій: «Фундація регіональних ініціатив» (Рівне, Харків, Київ), Донецька громадська організація «Альянс», Коаліція молодіжних організацій Черкаської області «Молода Черкащина», «Клуб молодих лідерів» (Сімферополь), Рада молодих учених Дніпропетровської області, Черкаське обласне молодіжне громадське об’єднання «Європейські молодіжні ініціативи», МО «Молодіжний парламентський клуб» та Центр «Розвиток демократії»), які спільно з Колегіумом ім. Теодора Хойсса, Фонду ім. Роберта Боша, Спілки Міт Ост та Представництвом Фонду ім. Генріха Бьолля в Україні розробляють різноманітні проекти та семінари щодо підтримки та впровадження ідей неформальної освіти. Напрями роботи зазначених організацій різнопланові та спрямовані на формування у молоді здорового способу життя, іншомовних компетенцій, розвиток спортивної, туристичної, літературної діяльності тощо.

Аналізуючи взаємовплив і взаємодоповнення формальної та неформальної освіти у процесі неперервної професійної освіти майбутніх учителів в Україні виявлено, що вітчизняні виші пропонують широкий спектр форм організації неформальної освіти (мистецькі навчальні гуртки, спортивні секції, курси з навчання іноземних мов, курси з інформаційно-комунікаційних технологій). Впровадження кредитно-модульної системи організації навчання у вищому навчальному закладі посилило роль самостійності студентів у навчанні, проте невелика частина з них готові самостійно організувати власну навчально-пізнавальну діяльність. Виявлено, що у навчальних планах професійної підготовки студентів передбачені індивідуальні навчально-дослідні завдання (проекти, презентації, доповіді) та заплановано проведення конференцій, семінарів, тренінгів, майстер-класів, які формують в них додаткові компетенції. Однак, як показує практика, механізм залучення студентів у неформальну освіту відпрацьований не повністю. З’ясовано, що в Україні створюються умови для реалізації неформальної освіти у вищих навчальних закладах, але самі студенти не мають стійкої мотивації до її здійснення. У педагогічних університетах не створено професійно орієнтованих курсів з неформальної освіти, частіше вона обмежується залученням студентів до діяльності різноманітних культурних центрів, секцій, гуртків.

Досліджуючи варіативність методичного забезпечення реалізації завдань неформальної освіти майбутніх учителів констатовано брак розробки відповідних курикулумів (навчальних програм, посібників, глосаріїв).

Таким чином компаративістський аналіз функціонування неформальної освіти в Україні та Німеччині дозволив констатувати певні проблеми і недоліки її розвитку в Україні, які потребують розв’язання. Використовуючи метод наукової екстраполяції, адаптація зарубіжного досвіду неформальної освіти до умов професійної підготовки вітчизняних педагогів розглянута у двох контекстах: загальнодержавному та університетському. Загальнодержавний – стосується проведення чіткої державної політики в Україні щодо розвитку неформальної освіти, а також її сертифікації (забезпечення лігітимності як рівноцінної форми навчання) та валідності (визнання цінності додаткових компетенцій, що набуті поза рамками формальної освіти). Університетський контекст охоплює взаємопоєднання формальної та неформальної освіти у вищому навчальному закладі, створення системи неформальної освіти майбутніх учителів, яка включатиме такі компоненти: організаційна структура університетської неформальної освіти, її статус у навчальному процесі, розгалужений спектр організаційних форм та активне залучення студентів педагогічних ВНЗ у різноманітні форми організації неформальної освіти за цільовим спрямуванням: формування ключових професійних компетентностей і додаткових компетенцій, культура дозвіллєвої діяльності студентів.

Зроблені узагальнення та потреба у адаптації досвіду Німеччини з неформальної освіти майбутніх учителів у вітчизняну освітню практику дозволило розробити рекомендації та методичне забезпечення організації неформальної освіти (робочу навчальну програму курсу «Неформальна освіта», навчальний посібник «Неформальна освіта: теорія і практика»). У рекомендаціях окреслено перспективи використання прогресивних ідей неформальної освіти майбутніх учителів Німеччини в умовах реформування неперервної професійної освіти в Україні на державному (розроблення нормативної бази та засад фінансування розвитку неформальної освіти; гарантованість можливості ціложиттєвої освіти та навчання особистості, взаємодія між державними, недержавними та громадськими організаціями, що функціонують у сфері неформальної освіти); суспільному (посилення громадянської ініціативи та активності у процесі розвитку неформальної освіти щодо створення різноманітних молодіжних організацій, фондів, клубів); особистісному (розвиток мотивації до здійснення неформальної освіти та активне використання її методичного забезпечення); університетському рівнях (розроблення курикулумів з неформальної освіти; введення у навчальні плани настановчого курсу «Неформальна освіта»; включення у професійну підготовку майбутніх учителів загальнодидактичних курсів з неформальної освіти; створення у педагогічних університетах дидактичних майстерень за різними спеціальностями).

Методичне забезпечення розвитку неформальної освіти майбутніх педагогів складалось з розробки робочої навчальної програми курсу «Неформальна освіта» (для ОКР «бакалавр» за вимогами кредитно-модульної системи організації навчання) та підготовки навчального посібника «Неформальна освіта: теорія і практика». Зазначені матеріали були адресовані студентам університету та викладачам. У трьох навчальних модулях представлено теоретичні і практичні питання розвитку неформальної освіти. Особлива увага приділена аналізу зарубіжного досвіду організації університетської неформальної освіти, варіативності її форм організації, спрямованості на задоволення різнобічних освітніх, розвивальних і дозвіллєвих потреб студентів. Варіативний курс «Неформальна освіта» пройшов апробацію в Гуманітарному інституті Київського університету імені Бориса Грінченка (за спеціальністю: 0101 Педагогічна освіта 6.010100 Педагогіка і методика середньої освіти. Мова і література (англійська)).