СУСПІЛЬНО – ГЕОГРАФІЧНІ ОСНОВИ ІНФОРМАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ СОЦІОГЕОСИСТЕМ

summary

У першому розділі "Теоретико – методологічні основи досліджень інформаційної складової соціогеопроцесу" розглядаються інформаційна складова соціогеопроцесу (СГП), інформація як суспільно – географічне поняття, інформаційний ресурс суспільства як чинник соціального розвитку, інформаційні процеси в соціогеосистемах (СГС) як предмет дослідження суспільної географії.

В структурі СГС порівняно з вихідним формулюванням додатково розглядаються елементи господарства (засоби, технології), які забезпечують ПК. Відповідно до цього в СГС існують три принципово різні за функціональним призначенням складові: соціум, господарство і природне середовище. Вони створюють систему інформаційної взаємодії з елементами, які є передавачами, приймачами і каналами передачі інформації:

1. Суб'єкт управління – соціум – ініціатор і споживач природокористування (ПК), який визначає практично всі параметри взаємодії з природним середовищем.

2. Об'єкт управління – природні системи (ПС) - джерела задоволення соціальних потреб, які є керованими (пасивними) учасниками процесу, але при закритичному збуренні здатні активно протистояти впливу соціуму.

3. Господарчі структури суспільства  - канали прямого і зворотного зв'язку між суб'єктом і об'єктом управління, які є виконавчими системами (ВС) соціуму - інструментом його управління і впливу на природне середовище. Ефективність управління визначається досконалістю каналів прямого і зворотного зв'язку, тому стан і властивості ВС соціуму визначають рівень задоволення соціальної потреби і зміни (ступеню збурення) природного середовища.

Кожен із вказаних елементів має властивість генерувати, передавати, сприймати, накопичувати і запам'ятовувати інформацію, що циркулює по каналам прямого і зворотного зв'язку, адаптуватися відповідно до отримуваної інформації для збереження оптимального речовинно – енергетичного балансу в умовах, які неперервно змінюються. Інформаційна взаємодія між елементами системи управління ПК створює складні за змістом, насиченістю, структурою і розгалуженістю потоки інфор­мації різного типу та інформаційні поля, які взаємодіють з інформаційними полями інших елементів СГС, не залучених безпосередньо до даного процесу ПК. У зв'язку з цим складна динамічна система, що складається з елементів управління ПК, соціальних систем (СС) та ПС, залучених до цього процесу побічно через речовинно – енергетично – інформаційний обмін, визначається як мультисистема природокористування. Інформаційна єдність суспільства і природи є основою їх загального спряженого розвитку і розвитку біосфери в цілому.

Характер ПК змінювався відповідно до технічних та технологічних можливостей суспільства. В стародавні часи соціальні потреби первісних людей органічно "вписувалися" в природні кругообіги енергії та речовини і не були для біосфери обтяжливими. З розвитком соціальних потреб і суспільного виробництва почав формуватися новий і згубний для біосфери кругообіг речовин – антропогенний. Науково – технічна революція багаторазово посилила технічні і технологічні можливості суспільства, масштаби господарської діяльності людства стали порівняними з геологічними процесами на Землі, а за темпами зростання значно перевищили швидкість природної еволюції геосистем, які, не встигаючи адаптуватися до антропогенних чинників, деградують. Екологічні проблеми, акумулюючись і не знаходячи вирішення, стали переростати у глобальну екологічну кризу, посилилися деструктивні процеси у суспільстві, що у сукупності свідчить про розвиток глобальної соціально – екологічної кризи. Для її подолання потрібна термінова зміна стратегії ПК на основі результатів поглибленого дослідження взаємодії суспільства і природного середовища, особливо її інформаційних компонентів.

Дослідженням інформації й інформаційного обміну між системами присвячена велика бібліографія. Це, наприклад,  роботи В. Адрова, О. Арманда, Л. Бриллюена, Є. Войшвілло, Р. Галлагера, В. Корогодіна, Ю. Мельнікова, Є. Сєдова, Р. Стратоновича, А. Урсула, Р. Хартлі, Д. Чернавського, К. Шеннона  і багатьох інших авторів. У даному дослідженні прийнято визначення інформації Г. Кастлера (1967), детально розглянуте Д. Чернавським (2004), а саме, інформація - це запам'ятований вибір одного варіанта з декількох можливих і рівноправних. Воно пов’язане з уявленнями про еволюцію системи, коли в точці біфуркації вибір одного з варіантів розвитку визначає наступну траєкторію руху системи. В неорганічних ПС інформація запам’ятовується у структурі як "законсервована" структурна інформація; в біологічних системах фіксація інформації відбувається на різних рівнях - від філогенезу до онтогенезу; у СС інформація фіксується як соціальний досвід і знання.

Нами встановлено наступні типи інформаційного обміну в СГС: управляючий, адаптивний, пізнавальний (когнітивний). В них приймають участь види інформації:  управляюча, структурна, моніторингова, оперативна, адаптивна. У розвитку суспільства визначальну роль відіграє соціальна інформація, яка виконує багато соціальних функцій (комунікативну, управляючу, науково – пізнавальну, навчально – виховну, регулятивну та ін.), Найважливішим її різновидом є наукова інформація – узагальнені знання і соціальний досвід. У ПК здійснюються перетворення інформації за схемою: структурна – моніторингова - оперативна - управляюча - структурна, що є інформаційною сутністю ПК. У дослідженнях інформаційної взаємодії важлива оцінка кількості інформації, як функції розподілу параметрів системи, і цінності інформації, як міри зростання ймовірності досягнення цілі за її допомогою.

Мультисистема ПК характеризується узагальненою енергією задоволення соціальної потреби. Її частина витрачається на поточний видобуток ресурсу з ПТС, інша зберігається у потенційному вигляді. Наукова інформація через зміну цільового вектору і розробку більш досконалої ВС звільняє потенційну енергію, переводить матеріальні сили в активний стан, прискорює процеси речовинно–енергетичного обміну. Ця особливість перетворює її в найважливіший стратегічний інформаційний ресурс суспільства. Прогрес суспільства проявляється у більшій упорядкованості, що пояснюється дією принципу накопичення інформації. Зростаючий обсяг інформації підсилює інформаційну взаємодію соціумів і їхню суспільну активність. Тому зростає роль інформаційного управління, яке формує певний імператив поведінки суспільства через насичення його інформацією, як реалізацію інформаційного ресурсу суспільства через функції соціальної інформації.

Розмаїття ПС вимагає їх диференційованого розгляду за історією розвитку, можливістю спостереження, опису, якісного і кількісного дослідження, інтерпретації еволюції, схильністю до антропогенного впливу, прогнозованістю, особливостями інформаційного обміну тощо. Ми розділяємо ПС на: а) геологічні системи, - джерела видобування корисних копалин - роз­виваються і функціонують у іншому часовому масштабі порівняно з розвитком суспільства; б) географічні системи більш динамічні - розвиваються частково в історичному вимірі часу, але їхні зміни відчутно проявляються протягом багатьох тисяч або сотень років; в) природно - техногенні системи, що інтенсивно змінюються діяльністю людини всупереч природним законам, постійно знаходячись у нерівновагому стані.

В структурі об’єкту суспільної географії - СГС поєднуються ПС і СС, які значно складніші за структурою, динамікою, поведінкою, функціонуванням тощо. Головним джерелом нестабільності СГС є протиріччя між біологічною і соціальною сутністю людини. СС розвиваються набагато швидше від ПС, що зумовлює протиріччя між ними. Прискорення процесів інформаційного обміну і нагальна необхідність їхнього дослідження призводять до того, що багато традиційних географічних понять вимагають уточнення в нових умовах функціонування суспільства. Зокрема, нами визначено інформаційно–суспільно-географічний простір, як простір антропосфери, де існують соціум, господарство і природні системи, територіальна організація, властивості і зв’язок (між собою та зовнішнім середовищем) яких зумовлені складною взаємодією полів різних ознак, а єдність і оптимізація здійснюються через інтерференцію та взаємодію їхніх інформаційних полів. Необхідність цього поняття зумовлена тим, що інформаційний ресурс суспільства є найважливішим чинником суспільного розвитку і тому повинен враховуватись у моделях розвитку СГС, для яких характерні нелінійні ознаки і процеси: нестійкість, схильність до загострення і виникнення катастроф, множинність станів, біфуркації, самоорганізація, стохастичність, еволюція тощо. Нові вимоги до наукового апарату суспільної географії, зумовлені підвищенням її ролі у вирішенні глобальних проблем взаємодії суспільства та природи, потребують впровадження інформаційно – синергетичної парадигми.

Другий розділ "Суспільно – географічні особливості інформаційної взаємодії в соціогеосистемах" присвячено розгляду ролі інформації в актогенезі, інформаційного обміну в ПС та СС, структурної інформації в ПС, розвитку інформаційної взаємодії суспільства і природи.

В ПК суспільство отримує і "розшифровує" структурну інформацію ПС - це одна з найважливіших особливостей інформаційного обміну в СГС. Частина цієї інформації, засвоєна суспільством, є цінною, визначає ефективність ПК і гармонійність взаємин суспільства та природи. Інформація, яку соціум не може осмислити й узагальнити, не враховується в ПК і виявляється незатребуваною. У цьому проявляється гносеологічне протиріччя ПК, яке можна сформулювати як невідповідність загальної і цінної інформації, одержуваної соціумом з навколишнього середовища. Відношення обсягів загальної (І_з) і цінної (І_ц) інформації ми визначаємо, як гносеологічний критерій ефективності ПК: К_г = І_ц/ І_з. З наближенням К_г до одиниці ефективність ПК зростає. Отже, соціум, який має більші можливості для отримання, переробки і використання інформації із ПС (його господарювання має більше значення К_г), відзначається більшою конкурентноздатністю (стійкістю), тому що здатний задовольняти соціальну потребу при меншому збуренні ПС.

Основою розробки і вдосконалення технологій ПК є наукова інформація (загальне і спеціальне знання за В. Карташовим), яка визначає три компоненти ВС: засоби, методи і умови задоволення соціальної потреби. Їхня варіабельність при плануванні і управлінні ПК дозволяє оптимізувати ВС. Засоби є будь-які матеріальні системи чи об'єкти, наукові поняття та абстракції, які використовуються для задоволення актуальної соціальної потреби. Методи - це знання закономірностей взаємодії і трансформацій тих систем, що потрапляють у сферу дії засобів, це технології ПК, які повинні повністю "вписуватись" у природні кругообіги речовини й енергії. Умови задоволення потреби є обмеженням технологій з боку ПС й одночасно визначають ступінь їх збурення в ПК.

Цілеспрямування у ПК має варіабельний характер, що визначає можливість формування альтернативних ВС. У цілеспрямуванні послідовно приймаються два компроміси (В.Карташов, 1996). Перший є вирішенням проблеми "бажане - можливе" - прагнення найкраще задовольнити соціальну потребу обмежується наявними засобами і методами. Спектр вирішення цієї проблеми - від розробки нових засобів і технологій до трансформації (обмеження) потреби. Цей компроміс є тимчасовим оптимумом і визначає стратегію ПК. З розвитком системи знань (накопиченням наукової інформації) соціальні потреби стають різноманітнішими, що стимулює прогресивне отримання і засвоєння інформації з ПС. Отже, зростання соціальних потреб і накопиченої та засвоєної суспільством інформації, по - перше, взаємозалежне і, по - друге, відбувається з прискоренням. Розвиток сучасної глобальної соціально - екологічної кризи показує, що біосфера наближається до кризового режиму функціонування з можливим вимиранням деяких біологічних видів, у тому числі і людини. Для радикального попередження загрозливої трансформації біосфери необхідна принципова зміна всіх стратегій ПК на основі природоцентричного підходу з відповідною зміною ментальних настанов суспільства. Другий компроміс вирішує проблему оптимального використання можливостей і визначає тактику ПК. Важливими ознаками енвайронментально орієнтованого суспільства є прагнення і реалізовані можливості отримання якомога більшої кількості цінної інформації з природного середовища для максимального задоволення соціальної потреби при мінімальному збуренні ПС.

В інформаційній взаємодії СС і ПС виділяється два аспекти - природний і соціальний. Перший, пов'язаний з дослідженням природного середовища для вибору стратегії і тактики ПК, стосується отримання й засвоєння інформації, яка виробляється і циркулює в ПС, забезпечуючи їх взаємодію і стійкість. Це важливо для побудови ефективної ВС і планування різних варіантів ПК. Суть соціального аспекту полягає у генеруванні суспільством інформації, яка дозволяє сформувати оптимальну ВС, що "вписується" в природне середовище. Ефективність ПК, його спрямованість і збалансованість залежать від усвідомлення суспільством відповідальності за наслідки своїх дій у природному середовищі. У цьому головну роль грає менталітет соціуму. Тому соціальний аспект включає й дослідження закономірностей розвитку соціуму для оцінки його стану, прогнозу можливих змін структури, менталітету, поводження, духовних і моральних цінностей тощо. Ця інформація має впливати на формування соціальних потреб відповідно до потенційних можливостей природного середовища.

Структурну інформацію ПС за ґенезою можна розділити на: літосферну, атмосферну, гідросферну, біосферну і антропосферну. Вона виконує в ПС ідентифікаційну і поведінкову функції. За характером обміну речовиною, енергією й інформацією ПС розподіляються на біологічні і мінеральні; біологічні підсистеми у свою чергу розділяються на рослинні і тваринні підсистеми, а мінеральні на локальні, регіональні та глобальні. Рівні інформаційної взаємодії біологічних підсистем: генетико - біологічний, психо - біологічний. У природних мінеральних системах визначено три рівні інформаційного обміну: локальний, регіональний, глобальний. СС поділяються на індивідуальні і соціумні, у яких виділено наступні рівні інформаційної взаємодії: індивідуально - генетичний, індивідуально – соціальний, соціумно – соціальний, національно – соціальний і глобально – соціальний.

Історія інформаційного обміну між людиною і природою починається з моменту формування перших примітивних соціальних потреб первісних людей. Обсяг і розмаїття цього процесу зростали з розвитком діяльнісної і виробничої спеціалізації людства. Визначні етапи: формування мови, писемності, розвиток друкарства, географічні відкриття середньовіччя, енергетична, науково – технічна та інформаційна революції, які послідовно змінювались у часі. Разом з інтенсивністю інформаційного обміну зростали протиріччя між СС та ПС. Вони зумовлені різними темпами розвитку соціуму і природного середовища, невідповідністю біологічного і соціального статусу людини. В цьому проявляється недосконалість узагальненої ВС суспільства, яке, взявши на себе функції системо – і режимоутворюючого фактора в мультисистемі ПК, не забезпечило належний рівень інформаційного обміну. По - перше, соціум не може понизити поріг чутливості каналу зворотного зв'язку щодо вихідних сигналів ПС і загрозливі ознаки їхньої деградації розпізнаються занадто пізно. По - друге, довготермінові прогнози розвитку ПС і ПТС проблематичні внаслідок невизначеності розвитку самих СС і відсутності надійних методів прогнозування. По - третє, існує проблема вибору контрольних параметрів ПС. По - четверте, не визначена інформаційна цінність компонентів вихідного вектору ПС. Аналіз історії і сутності інформаційної взаємодії суспільства та природи дозволяє сформулювати наступні її принципи: відповідності рівня задоволення соціальних потреб кількості інформації, що отримується із зовнішнього середовища і засвоюється; визначення критерієм розвитку і конкурентноздатності суспільства розмаїтість соціальних потреб і рівень їхнього задоволення; пріоритетного розвитку системи науково - інформаційного забезпечення природокористування..

У розділі 3 "Теоретичні основи моделювання інформаційної взаємодії в соціогеосистемах" розглядаються концепція інформаційної моделі СГС, вплив інформаційного обміну на техногенне збурення ПС, закономірності трансформації ВС в ПК, закономірності перетворення інформації в СГС та інтегрована інформаційна модель СГС.