ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ КОНТРОЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ПАРЛАМЕНТУ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми. В процесі побудови демократичної, соціальної, правової держави, формування громадянського суспільства в нашій країні все більше зростає роль Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу, і не лише з точки зору її пріоритетної законодавчої діяльності, а й здійснення інших функцій, зокрема установчої та функції парламентського контролю. Це особливо помітно у сучасний період, коли внаслідок здійснення конституційної реформи, глибинних політичних перетворень, в Україні відбуваються докорінні зміни у зв’язку з процесами її трансформації з президентсько-парламентської у парламентсько-президентську республіку, що суттєво позначається на підвищенні статусу Верховної Ради України, зростанні її владних повноважень у державному механізмі, активності і результативності здійснення функцій, покладених на неї Конституцією України. Серед них особливого значення набуває функція парламентського контролю. Зазначена обставина насамперед пов’язана із тим, що наша держава рішуче відмовилася від минулих командно-адміністративних методів державного керівництва і взяла курс на наближення його до сучасних форм і методів діяльності, притаманних демократичним державам світу.

В цих умовах Верховна Рада України, як найбільш значущий центр у соціально-політичному житті країни, зазнала кардинальних організаційних і функціональних змін, починаючи з її формування шляхом запровадження пропорційної виборчої системи, її структурних перетворень (фракції, коаліція депутатських фракцій, опозиція тощо), зростання відповідальності політичних партій, що представлені у парламенті, за виконання його функцій, в тому числі і функції парламентського контролю. Зазначені положення знайшли своє закріплення у змінах до Конституції України та у прийнятому 16 березня 2006 р. Новому Регламенті Верховної Ради України, в VІ-ому розділі якого регламентуються питання, пов’язані із здійсненням Верховною Радою України контрольної функції.

Контроль, що здійснюється парламентом, як представницьким органом народу України, маючи провідне значення, відіграє все більш вагому роль у реалізації встановленого в Конституції України (ст.3) принципу відповідальності держави перед людиною і суспільством за свою діяльність. Він набуває все більшого значення також і як невід’ємна складова механізму стримувань і противаг у діяльності владних органів Української держави.

Розвиток державного механізму України, забезпечення режиму законності у всіх сферах суспільного і державного життя потребує, поряд із здійсненням інших заходів, вдосконалення системи державного контролю взагалі та парламентського контролю, як його невід’ємної складової, стосовно неухильного виконання Конституції і законів України. Динаміка зазначених процесів потребує наукового осмислення, пошуку і розробки ефективних механізмів здійснення парламентом контрольної функції, науково-теоретичного обґрунтування та впровадження дійових засобів її реалізації, законодавчого оформлення цієї функції парламенту. Це обумовлює актуальність теми дослідження, її теоретичне та практичне значення.

Контрольна функція Верховної Ради України є досить широкою за напрямами її здійснення і дуже розмаїтою за формами реалізації. В Україні існує розгалужена система суб\'єктів парламентського контролю: парламентські комітети, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, та ін. Проте, практична реалізація парламентом контрольної функції не відзначається високою ефективністю. Дослідження показало, що причинами зазначеного є: недостатність системних вітчизняних досліджень з проблем теорії парламентського контролю; те, що процес формування контрольної функції парламенту ще не можна визнати завершеним; відсутність достатнього досвіду та напрацьованої практики контрольної діяльності парламенту України в нових соціально-економічних та політичних умовах; невирішеність багатьох проблем, що пов\'язані із недосконалістю законодавчої регламентації цієї функції парламенту; недостатнє використання існуючими організаційними структурами парламенту своїх контрольних повноважень.

Необхідно особливо підкреслити, що у вітчизняній науці конституційного права не існувало системного, комплексного дослідження з проблем теорії парламентського контролю, залишалися не розробленими фундаментальні основи теорії контрольної функції парламенту.

Таким чином, необхідність науково-теоретичної розробки питань контрольної функції Верховної Ради України зумовлена:

- недостатністю системних вітчизняних досліджень з проблем теорії парламентського контролю;

- відсутністю науково-обґрунтованої фундаментальної теорії парламентського контролю;

- потребами юридичної практики і завданням розвитку законодавства.

В Україні науковому дослідженню проблем парламентського контролю тривалий час не приділялося належної уваги. Відсутність за радянських часів монографічних досліджень із зазначених питань обумовлювалася рядом політичних, правових й ідеологічних причин. Визначальне значення серед них мав встановлений державний лад, при якому не визнавалося ні принципу поділу влади, ні інших демократичних інститутів парламентаризму. Лише при дослідженні загальних питань політичних систем зарубіжних країн, сутності їх державності, форм і методів державного керівництва суспільством аналізувалися окремі аспекти питань парламентаризму. Значна увага дослідженню зазначених питань була приділена у роботах таких вчених як Баглай М.В., Бельсон Я.М., Гурвіч Г.С., Денисов А.І., Крилов Б.С., Крилова Н.С., Левін І.Д., Маклаков В. В., Марченко М.Н., Мішин А.О., Орзіх М.П., Стародубський Б.А., Топорнін Б.М., Туманов В.А.,Слива А.Я., Ентін Л.М., Юдін Ю.А. та інші.

За радянських часів, у різні роки і у різних аспектах, із загальнотеоретичних та історичних позицій досліджувалася проблема державного контролю як різновид соціального контролю і як одна з функцій державного управління. Значна увага дослідженню питань державного контролю була приділена у роботах В. Г. Афанасьєва, І. Л. Бачило, Д. М. Бахраха, В. М. Горшеньова, Б. М. Лазарєва, Л. Л. Потарикіної, Г. X. Попова, В. П. Портнова, Н. Г. Саліщевої, Б. В.Смірнова, С. С. Студенікіна, М. С. Студенікіної, М. С. Смиртюкова, Ю. О. Тихомирова, В. Є. Чіркіна, К. В. Шоріної, В. А. Юсупова, Ц. А. Ямпольської та інших авторів.

Окремі питання та сфери державного контролю тією чи іншою мірою досліджували у своїх працях вчені: В. Б. Авер\'янов, Л. Р. Біла, Д. А. Бекерська, Л. К. Воронова, Є. В. Додін, Ю. П. Битяк, А. С. Васильєв, І. П. Голосніченко, С. В. Ківалов, Р. А. Калюжний, Л. В. Коваль, Є. Б. Кубко, Н. Р. Малишева, В. Ф. Опришко, І. М. Пахомов, П. М. Рабінович, А. О. Селіванов, М. Ф. Селівон, В. І. Семчик, В. Ф. Сіренко, О. Ф. Фрицький, В. В. Цвєтков, Л. К. Царьова та інші.

Із розвитком демократичних процесів в нашому суспільстві та утвердженні України суверенною державою дослідженню окремих аспектів проблем вітчизняного парламентаризму з позицій досягнень світової теорії та практики присвятили фундаментальні праці такі вітчизняні вчені, як: О. Ф. Андрійко, Ю. Г. Барабаш, А. З. Георгіца, В. Журавський, О. Л. Копиленко, М. І. Козюбра, А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, В. І. Курило, Л. Т. Кривенко, О. В. Майданник, М. І. Мироненко, Г. О. Мурашин, О. Г. Мурашин, Є. В. Назаренко, В. Ф. Опришко, В. Ф. Погорілко, П. М. Рабинович, В. І. Селиванов, Є. А. Тихонова, Ю. М. Тодика, В. Л. Чубарєв, В. О. Шамрай, В. М. Шаповал, Ю. С. Шемшученко, Л. П. Юзьков та інші.