ТРАНСФОРМАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛІБЕРАЛІЗМУ В ПОЛІТИЧНОМУ ПРОСТОРІ Автореферат

Робота виконана на кафедрі філософії та політології Харківського національного економічного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий консультант:

доктор історичних наук, професор

МАКАР Юрій Іванович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри міжнародних відносин

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

Римаренко Сергій Юрійович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса

НАН України (м. Київ), провідний науковий співробітник відділу етнополітології

доктор політичних наук, професор

Романюк Анатолій Семенович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка, професор

кафедри політології

доктор політичних наук, професор

Ротар Наталія Юріївна,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, професор кафедри політології та державного управління

Захист відбудеться 17 січня 2012 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2 (корпус 14, аудиторія 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розісланий „10” грудня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради П. М. Катеринчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлена фокусуванням суспільного інтересу на проблемі визначення стратегічних пріоритетів в українських державотворчих процесах. Своєрідним орієнтиром виступає модель ліберальної демократії, яка стала взірцем для багатьох постсоціалістичних країн, що актуалізує проблематику ліберально-демократичних стандартів, без втілення яких в українському суспільно-політичному просторі, як засвідчує практика західних країн, унеможливлюється ефективність розбудови інститутів демократії.

Лібералізм відрізняється широким спектром концептуальних інтерпретацій, що відображено у модусах його існування: ринковий економічний устрій; система цінностей; специфіка функціонування політичних інститутів; тип політичної культури; світоглядні позиції індивіда; філософська доктрина свободи; ідеологічна платформа політичних партій тощо. Така багатозначність експлікацій лібералізму, відображаючи мозаїку політичного, економічного, соціокультурного, національного розмаїття країн Заходу, вказує не лише на оптимальну цілісність його поєднання на основі ліберально-демократичних принципів, але й на потужну „силу” концепту лібералізму. Адже цим терміном найчастіше означують тенденції чи явища суспільно-політичного життя, успішність яких перевірена часом і тому не підлягає сумнівам, оскільки лібералізм орієнтований на постійний пошук ефективної взаємодії між індивідом, суспільством та державою, сприяючи поступовому удосконаленню різноманітних інституцій, що посилюють цю взаємодію.

Лібералізм демонструє багатогранність своїх проявів, що зумовлено не лише своєрідністю його змістовних інтерпретацій у кожний епохальний період, але й особливостями втілення його ідей у різноманітних сферах людського буття. В окресленому контексті постає необхідність виявлення ключових ідей лібералізму, які здатні здійснювати вплив на сучасний політичний процес, окреслюючи тенденції його подальшого розвитку. Базові постулати лібералізму, які викристалізувалися протягом історії його існування, набули своєрідного втілення в ідеологічних практиках. Зокрема, в ідеологічному полі найбільш яскраво та рельєфно проявився трансформаційний потенціал лібералізму, його здатність перетворювати та модернізувати ландшафти політичного простору.

Актуальність проблематики дослідження детермінована також спотвореною рецепцією ідей лібералізму у масовій свідомості українських громадян, коли окремими політичними силами нав’язується думка, що у контексті ліберального світогляду індивідуалізм тотожній егоїзму, а свобода прирівнюється до анархії. При цьому ігноруються або нівелюються важливі компоненти ліберальної ідеї, зокрема, ідея верховенства права, ідея взаємної відповідальності, ідея свободи слова, ідея толерантності тощо.

Актуальність проблеми зумовлена ще й фінансово-економічною кризою (кінець першого десятиліття ХХІ ст.), яка оголила проблеми лібералізму в економічному вимірі, викликавши шквал критики на його адресу. Критиці піддається весь корпус ідей лібералізму, а не лише його економічна експлікація. Разом з тим, саме завдяки ідейному арсеналу ліберального дискурсу, зокрема, проблематиці індивідуальних та політичних свобод, відбулося оформлення сучасного політичного ландшафту західних країн.

У сучасних політологічних розвідках феномен лібералізму найчастіше піддають аналізу у двох взаємопов’язаних контекстах: крізь призму осмислення ліберальної демократії як основи державного устрою західних країн або через експлікацію лібералізму як ідеологічної доктрини. Обидві траєкторії осмислення, будучи домінуючими в сучасній політичній науці, детермінували певну спорадичність досліджень, пов’язаних із трансформаційною природою лібералізму. Відповідно, у дослідженнях, присвячених висвітленню ліберальної проблематики, приділяється недостатня увага виявленню трансформаційного потенціалу лібералізму, його здатності перетворювати політичний простір. Таким чином, актуальність дослідження обумовлюється необхідністю виявлення ключових ідей лібералізму, які здатні здійснювати вплив на сучасний політичний простір, ефективно трансформуючи його у контексті динаміки суспільно-політичних змін, що й визначило вибір теми та напрямок дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджується з комплексною науковою темою „Суспільство та політика в мультикультурній перспективі”, яку розробляє кафедра філософії та політології Харківського національного економічного університету.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні трансформаційного потенціалу лібералізму в політичному просторі, окресленні перспектив втілення ліберальних практик у державотворчих процесах України.

Згідно з поставленою метою визначена специфіка дослідження та послідовність концептуалізації заявленої ідеї, що припускає необхідність постановки і вирішення таких задач:

· визначити домінантні напрями осмислення феномену лібералізму, виокремлюючи сутнісні розбіжності в його експлікаціях;

· виявити ідейне підґрунтя ліберальних процесів, детермінанти їх виникнення у політико-історичному контексті;

· з’ясувати ідейно-теоретичні аспекти формування та перебігу ліберальних процесів, відстежуючи еволюцію розвитку базових принципів лібералізму;

· виокремити ключові ідеї лібералізму крізь призму динаміки сучасних політичних процесів, узагальнюючи ідейний та ідеологічний базис ліберального дискурсу;

· виявити оптимальні методологічні підходи, які були б застосовними стосовно розгляду мінливої та динамічної політичної реальності;

· визначити пріоритетні напрями ліберальних перетворень політичного простору та домінантні трансформаційні інтенції лібералізму, конкретизуючи дефініцію „політичний простір”;

· здійснити концептуалізацію методології, запропонованої ліберальним дискурсом, демонструючи можливості її застосування;

· виявити крізь призму ліберальних імперативів тенденції політико-культурних та ліберально-демократичних процесів в українському політичному просторі;

· розкрити можливості втілення ліберально-демократичних практик в українському політичному просторі у контексті процесів конституціоналізму;

· визначити вплив електоральних процесів на українське державотворення крізь призму ліберальних пріоритетів;

· з’ясувати спрямованість сучасних ідеологічних процесів у глобальному контексті, відстежуючи втілення принципів лібералізму у діяльності міжнародних організацій та структур;

· окреслити перспективні напрями ліберальних трансформацій політичного простору в Україні.

Об’єктом дослідження виступає лібералізм як суспільно-політичний феномен.

Предметом дослідження виступає трансформаційний потенціал лібералізму у контексті оптимізаційних перетворень політичного простору України.

Методи дослідження. У методологічному плані дисертаційна робота зорієнтована на виявлення та використання досліджень з різних напрямків суспільно-політичного знання. Сукупність загальнонаукових та спеціальних методів політичної науки стала методологічною основою дисертаційного дослідження, що, у цілому, забезпечило комплексний підхід до проблеми виявлення трансформаційного потенціалу лібералізму. Методологія дослідження ґрунтується, зокрема, на таких загальнонаукових принципах як єдність історичного та логічного, сходження від абстрактного до конкретного, об’єктивність, системність, на принципах аналізу і синтезу тощо.

За допомогою системного методу здійснено аналіз лібералізму як цілісної системи зі складною структурою. Виявлення ідейного та ідейно-теоретичного підґрунтя лібералізму в історичному контексті проведено крізь призму інтерналістського та екстерналістського підходів (Ст. Тулмін). У контексті компаративного методу здійснено порівняння ліберальних практик з метою виявлення їхніх специфічних характеристик. Зокрема, за допомогою компаративістського підходу виокремлено базові критерії відмінностей класичних політичних ідеологій (І. Валлерстайн, К. Манхейм, Ф. А. фон Хайєк та ін.). У контексті концепцій В. Дільтея, Г. фон Врігта та ін. проаналізовано можливості використання методологічних стратегій „пояснення” та „розуміння” для осмислення динамічної політичної реальності.

Концептуалізація дефініції „політичний простір” проведена на основі концепцій політичного поля, „дискурс-аналізу”, теорії соціальних змін та ін. Методологічною стратегією, у контексті якої здійснено виявлення пріоритетних напрямів ліберальних перетворень політичного простору став підхід „встановлення порядку денного”. Концепції „соціального капіталу”, „сталого розвитку” та ін. стали основою оптимізаційних стратегій у виділених напрямах політичного простору, що потребують ліберального „втручання”. Крізь призму концепцій, розроблених у межах ліберального дискурсу (Л. фон Мізес, Г. де Руджеро, Ф. А. фон Хайєк та ін.), конституйовано ліберативну методологію, за допомогою якої можна експлікувати політичні процеси.

Виявлення ціннісних детермінант політико-культурної сфери політичного простору України, зокрема, сутнісних характеристик української ментальності, специфіки переплетення східної та західної традицій в українській культурі проведено у контексті концепцій В. В. Кравченка, Ю. І. Макара, М. Мариновича та ін. Аналіз проблематики ідентичності (окреслення її структури, виокремлення базових параметрів формування колективних ідентичностей тощо) проведено у контексті теорій Дж. Грея, В. Кимлічки, П. Ґ. Кільманзеґґа, В. Хьосле та ін. У ролі методологічних засад для з’ясування спрямованості сучасних ідеологічних процесів у глобальному контексті виступили теорії Дж. Андергіла, П. Кругмана, Р. Купера та ін.

Висвітлення проблематики трансформаційного потенціалу лібералізму, втілення ліберальних стратегій в політичному просторі зумовило аналіз широкої палітри концептуальних позицій, звернення до довідкової та історичної літератури, нормативно-правових документів, статистичних матеріалів, результатів соціологічних досліджень тощо. У контексті обраної методології проведено комплексний аналіз сформульованих завдань, результатом якого стали теоретичні та практичні висновки і рекомендації.

Наукова новизна одержаних результатів. У процесі дослідження були здобуті результати, новизна яких конкретизується у таких положеннях:

Уперше:

♦ запропоновано авторську експлікацію лібералізму як суспільно-політичної доктрини, що, базуючись на визнанні мирних методів управління та політичних свобод індивіда, обмежених дією законів, сприяє трансформаційним перетворенням політичного простору, детермінуючи зрушення та зміни еволюційного характеру задля здійснення суспільних реформ, метою яких є свобода особистості;

♦ обґрунтовано, що ліберальні трансформації здатні сприяти оптимізації політичного простору. Здійснено авторську конкретизацію дефініцій „політичний простір” та „оптимізація”. Запропоновано розглядати лібералізм в якості засобу трансформації політичного простору;

♦ виокремлено пріоритетні напрями політичного простору, що потребують ліберальних перетворень: „свобода особистості”, „ліберально-демократичне врядування”, „міжнародна співпраця”. Аргументовано, що домінантними інтенціями лібералізму, які здатні у сучасних умовах сприяти оптимізації означених напрямів, виступають ідеї свободи, відповідальності, толерантності, соціальної справедливості та рівності можливостей;

♦ концептуалізовано методологію, означену як ліберативна (її основою виступають методологічні пріоритети ліберального дискурсу). Виділено ряд базових (початкових) понять, експліковано методологічні посилання ліберативної методології;

Удосконалено:

♦ аргументи стосовно виявлення ідейного підґрунтя лібералізму у трьох взаємопов’язаних контекстах: релігійному, філософському та суспільно-політичному;

♦ твердження, що у контексті оптимізації напряму політичного простору „свобода особистості” постає необхідність зосередження акцентів на проблематиці соціального капіталу. Для напряму „ліберально-демократичне врядування” вагомої ролі набуває зміцнення законності та забезпечення раціонального управління на демократичній основі. Концепція сталого розвитку здатна стати основою такого напряму як „міжнародна співпраця”;

♦ обґрунтування щодо темпоральної детермінації зміщення акцентів у розумінні пріоритетності парадигми змін над парадигмою стабільності у політичному дискурсі. Аргументовано, що індетерміністська парадигма мислення вимагає перегляду методологічних стандартів у політичних науках, зокрема, відходу від переважаючого детермінізму у підходах до осмислення політичних процесів.

Поглиблено:

♦ аргументацію щодо специфіки „серединності” (медіативності) української політичної культури, яка детермінована бінарним характером парадигми „Захід-Схід”: західна традиція стала основою соціально-політичних взаємодій (відстежувалося неприйняття візантійських традицій), тоді як східна традиція (візантійсько-православна) поширювалася переважно на духовний рівень української культури;

♦ твердження стосовно необхідності інтеріоризації в масовій свідомості українських громадян ліберальних принципів, що вимагає ретельного роз’яснення пріоритетів ліберально-політичного стилю життя. Це передбачає активізацію освітніх стратегій задля введення просвітницьких заходів, спрямованих на позитивне позиціонування власної культурної самобутності, якій у всі часи був притаманним певний ліберальний контрапункт.

Дістали подальшого розвитку:

♦ аргументи щодо специфіки взаємовідносин лібералізму з демократією та лібералізму з націоналізмом, становлення яких відбувалося приблизно в один і той же період, супроводжуючись певним протистоянням. У наш час спостерігається кореляція базових ідей як лібералізму з націоналізмом, так і лібералізму з демократією. Втім, неолібералізм, призвівши до зростання впливовості корпоративних груп, загрожує майбутньому демократії;

♦ обґрунтування визначальних характеристик класичних політичних ідеологій (консерватизму, лібералізму, соціалізму) на основі виявлення основоположних критеріїв відмінностей, які, призводячи до концептуальної демаркації окремих напрямів ідеологічної проблематики, сприяють більш рельєфному виокремленню ідеологічних розбіжностей;

♦ твердження стосовно перегляду методологічних стандартів у політичних науках у контексті індетерміністської парадигми мислення. При розгляді мінливої та динамічної політичної реальності актуалізується як методологічна стратегія „розуміння”, так і телеологічна інтерпретація методологічної стратегії „пояснення”;

♦ погляди щодо певної неузгодженості між політичною культурою та ментальними установками (які корелюють з базовими постулатами лібералізму) українського народу. Зокрема, маються на увазі такі сутнісні риси української ментальності як прагнення до свободи, індивідуалізм, заповзятливість, недовіра до держави, толерантність тощо. Задля створення клімату довіри в українському політичному просторі означені характеристики мають знайти своє втілення в політичній культурі на рівні суспільно-політичних практик;

♦ окреслення структури індивідуальної ідентичності, „ядро” якої складають певні ціннісні установки, що майже не піддаються змінам та одночасно співіснують з легко змінюваними периферійними параметрами ідентичності. Такі базисні ментальні установки як індивідуалізм чи волелюбність можна співвіднести з „ядром” української ідентичності. До периферійних ознак ідентичності – які є тимчасовими та нестійкими – можна віднести певну зовнішню атрибутику.

Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у виявленні трансформаційного потенціалу лібералізму, його здатності сприяти оптимізації політичного простору, що є вельми важливим для окреслення державотворчих стратегій пострадянської України. На підставі проведеного дослідження здійснено теоретичні узагальнення та висновки, евристичність яких зумовлює використання здобутків дисертації в подальших дослідженнях ліберальної проблематики. У цілому, результати дисертаційного дослідження формують теоретико-методологічний базис для оптимізації політичного простору в сучасній Україні, можливості втілення в ньому ліберально-демократичних практик.

Основні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані у законотворчій діяльності Верховної Ради України та інших органів державної влади, інститутів місцевого самоврядування, у практичній роботі політичних партій і громадських організацій. Отримані результати дослідження можуть бути використані засобами масової інформації у контексті забезпечення більшої прозорості, відкритості та публічності політичного процесу в Україні.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані соціально-політичними установами, владними структурами при прийнятті політичних рішень, пов’язаних з розробкою державотворчих стратегій. Висновки дослідження можуть також слугувати теоретико-методологічною основою для аналізу соціально-політичних та ідеологічних проблем соціуму.

Результати дисертаційного дослідження мають важливе практичне значення та можуть бути використані для підготовки спеціалістів у галузі суспільно-політичних наук, доповнити зміст навчальних курсів з політології та суміжних дисциплін. Теоретичні розробки, практичні висновки і пропозиції, що випливають зі змісту дослідження, використовувались автором у навчальному процесі в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна під час викладання навчальних курсів „Сучасний лібералізм”, „Політичні ідеології”, „Політичне прогнозування”, „Методика та методологія наукового дослідження”.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій презентовано вирішення конкретного наукового завдання щодо експлікації лібералізму в якості засобу оптимізаційних перетворень політичного простору.

За темою дослідження автором одноосібно підготовлено п’ятдесят дві наукових публікації. Усі теоретико-методологічні, науково-аналітичні висновки та рекомендації автором зроблено самостійно. У співавторстві написано одну структурну частину у колективній монографії (особистий внесок – 75%).

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження були представлені на таких наукових конференціях, семінарах, читаннях: Х Харківські міжнародні Сковородинівські читання „Проблема свободи у теоретичній і практичній філософії” (Харків, 2003 р.); Міжнародна науково-теоретична конференція „Філософія І. Канта і сучасність”, (Дніпропетровськ, 2004 р.); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція „Розвиток демократії та демократична освіта в Україні” (Львів, 2005 р.); ХІІІ Харківські міжнародні Сковородинівські читання „Демократичні цінності, громадянське суспільство і держава” (Харків, 2005 р.); Міжнародна науково-практична конференція „Імператив національної консолідації: потенціал партійної системи та ресурси громадянського суспільства України” (Донецьк–Чернівці, 2005 р.); Сімнадцяті Харківські політологічні читання „Проблеми формування електоральної культури” (Харків, 2005 р.); семінар-тренінг „Викладання курсу „Основи демократії” у вищих навчальних закладах” під егідою Українсько-канадського проекту „Демократична освіта” (Київ, 2006 р.); наукові семінари Міжнародного інституту політичних наук університету Масарика, м. Брно (Чехія) „Розбудова інститутів демократії – приклади з Чеської Республіки // Centrum pro studium democracie a kultury” (Харків, 2006 р.); Всеукраїнська теоретична й науково-практична конференція з правознавства, політології та соціології до 15-ліття журналу ВРУ „Віче” „Трансформація політичної системи: соціальні перетворення і законодавчий процес” (Київ, 2007 р.); Перша Міжнародна наукова конференція. Одеські соціологічні читання „Інституціональні зміни і пошук нової ідентичності” (Одеса, 2007 р.); Шоста міжнародна науково-теоретична конференція „ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія” (Київ, 2007 р.); II Міжнародна наукова конференція. Одеські соціологічні читання „Соціальна політика і механізми інтеграції українського суспільства” (Одеса, 2008 р.); Перші Слобожанські політологічні читання „Сучасна політична наука: стан, проблеми, перспективи розвитку” (Харків, 2008 р.); П’ята Міжнародна науково-практична конференція „Державне регулювання економіки та підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання” (Білорусь; Мінськ, 2009 р.); VІ Міжнародна конференція „Розвиток демократії і демократична освіта в Україні” (Київ, 2009 р.); Міжнародна конференція „Якість виборів як основа зміцнення демократії” (Донецьк, 2009 р.); Всеросійська наукова конференція „Росія у світі: гуманітарний, політичний і економічний вимір” (Росія; Москва, 2010 р.); Другі Слобожанські політологічні читання „Права і свободи людини у контексті українського державотворення” (Харків, 2010 р.); Міжнародна наукова конференція „Зміна Росії: політичні порядки дня і стратегії” (Росія; Москва, 2010 р.); Міжнародна науково-теоретична конференція (XXIV Харківські політологічні читання) „Стратегії реформ і пошук політичного балансу в Україні” (Харків, 2011 р.) та ін.

Крім того, основні ідеї дисертації пройшли апробацію на теоретико-методологічних семінарах кафедри філософії та політології Харківського національного економічного університету, кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та кафедри політології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковані автором у 53 працях, у тому числі: 1 одноосібна монографія, 4 структурних частини у колективних монографіях, 4 публікації у зарубіжних виданнях (Польща, Росія, Білорусь), 26 статей опубліковано у періодичних наукових фахових виданнях України.

Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається із переліку умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів; вступу; п’яти розділів (по чотири підрозділи в кожному); 4 рисунків та 9 таблиць у розділах; висновків; списку використаних джерел, який налічує 628 найменувань (на 73 сторінках); 30 додатків (на 34 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 446 сторінок, з яких основного тексту – 339 сторінок.