УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ ІННОВАЦІЙНОГО ТИПУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, виділено недостатньо вивчені аспекти проблеми забезпечення дієвості функціонування механізму професійного розвитку людських ресурсів інноваційного типу в Україні, сформульовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, відображено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 «Теоретико-методологічні основи формування і розвитку людських ресурсів інноваційного типу» досліджено теоретичні засади формування й розвитку людських ресурсів інноваційного типу в період становлення інноваційної економіки, розкрито сутність професійного розвитку даної категорії людських ресурсів, визначено складові та систематизовано фактори, що його визначають, досліджено характер їх впливу на процеси відтворення інноваційного кадрового потенціалу країни, поглиблено вивчення методологічних підходів до забезпечення дієвості функціонування механізму професійного розвитку висококваліфікованих фахівців інноваційної сфери.

Узагальнення наукових поглядів на сучасні тенденції розвитку світового суспільства дало можливість зробити висновок, що трансформація ролі знання та радикальні зміни у самій його концепції зумовили зростання ролі людей творчих, з високим інтелектуальним потенціалом та інноваційним мисленням, які формують ядро суспільного науково-технологічного прогресу. Щодо інноваційного потенціалу України, то він зберігає стійку тенденцію до подальшого скорочення, що зумовлено проблемою неефективності використання наявного людського інтелектуального капіталу і недієвістю існуючого механізму професійного розвитку висококваліфікованих фахівців в інноваційній сфері. Ці обставини зумовлюють необхідність зі складу людських ресурсів виокремити категорію людських ресурсів інноваційного типу, яку можна застосовувати на макро‑, мезо- і макрорівнях та віднести до них винахідників, раціоналізаторів, науковців (дослідників, педагогів), інженерів, топ-менеджерів, висококваліфікованих робітників. У роботі визначено сутність цієї категорії людей як працівників, які здатні генерувати нові знання та відтворювати їх у процесах інноваційної праці, володіють компетенціями, необхідними для продукування нових ідей, створення і впровадження життєздатних інновацій, безперервно навчаються і професійно зростають, прагнуть до вдосконалення та максимальної реалізації власного творчого потенціалу, активно впливають на формування системи менеджменту, забезпечуючи підприємству конкурентні переваги і виконання стратегічних завдань, а державі – прогресивний техніко-технологічний розвиток та економічне зростання.

Деталізація якісних рис, що формують професійні компетенції людських ресурсів інноваційного типу, зумовила можливість поєднання їх у дві групи, що забезпечують розвиток творчої компоненти у формуванні професійних компетенцій та розвиток професійної компоненти. Запропонована класифікація дає можливість зосередити увагу на вивченні саме тих професійних компетенцій людських ресурсів в інноваційній сфері, які формуються в процесі їх розвитку та водночас є малорозвиненими, а саме: знання іноземної мови, високий рівень фахової компетентності, професійна мобільність, комп’ютерна грамотність, спроможність довести інноваційну ідею до впровадження; самостійність, ініціативність, дослідницька активність та ін.

У результаті дослідження процес професійного розвитку людських ресурсів інноваційного типу обґрунтовано і доповнено знаннєвою компонентою, що дозволило визнати його ключовою технологією системи управління знаннями, визначити його форми (професійне навчання, професійна перепідготовка, підвищення кваліфікації), методи (на робочому місці, поза ним, самонавчання) та інструменти реалізації професійних компетенцій (оцінювання рівня компетенцій, мотивація і стимулювання праці, планування кар’єрного росту, створення інтелектуального кадрового резерву).

Теоретичний аналіз факторів впливу на процеси відтворення та розвитку людських ресурсів інноваційного типу надав можливість їх систематизувати і за функціональною ознакою поєднати у дві взаємозалежні групи: забезпечуючі та регулюючі. Склад першої групи формують фактори, що визначають якість людського розвитку і ті, що мотивують працівників до реалізації власного професійного потенціалу. Фактори якості людського розвитку зумовлені демографічною ситуацією в країні, а тому є типовими для розвитку людських ресурсів і мають вирішальний вплив на процеси їх формування. Мотиваційні ж фактори мають соціально-економічну спрямованість і є особливо важливими для розвитку фахівців високого рівня, оскільки впливають на динамічність процесів відтворення науково-дослідницького трудового потенціалу країни. Наявність дієвої управлінської системи зумовлює регулюючий характер впливу другої групи факторів, до складу яких віднесено: рівні розвитку ринку інновацій, інформації, інституційної системи захисту прав інтелектуальної власності, освіти і науки, дослідницької культури, систем управління дослідженнями і розробками, мотивації та стимулювання інноваційної праці, соціального захисту фахівців інноваційної сфери, управління знаннями.

На основі використання системного та синергетичного підходів механізм професійного розвитку визначено як систему з певною сукупністю її компонентів (освітою, наукою, виробництвом, державою) зі стійкими відносинами та зв’язками між ними, їх взаємодією, що обумовлює потребу поширення соціального і державно-приватного партнерства в інноваційній сфері. Обґрунтовано вплив процесу професійного розвитку людських ресурсів інноваційного типу на формування системи соціально-трудових відносин за визначеними стадіями (формування і відтворення інноваційного кадрового потенціалу; гарантування зайнятості та соціального захисту; сфери безпосереднього докладання інноваційної праці та її оплати), з конкретизацією форм, предмету, методів і засобів їх регулювання.

У контексті забезпечення дієвості механізму професійного розвитку людських ресурсів інноваційного типу встановлено пріоритетність формування мережевої інфраструктури знань у формі науково-освітніх та навчально-науково-виробничих центрів, яка б функціонувала на засадах науково-технічного і науково-освітнього співробітництва та угодах про взаємовигідне партнерство. Результатом такого співробітництва визнано появу нових організаційних форм підприємств з метою спільного проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, взаємного обміну виробничим досвідом і науковими досягненнями, підготовки висококваліфікованих фахівців, що повинно регулюватися державою дієвим інструментарієм (нормативно-правовою базою, політикою фінансування, податковою, патентно-ліцензійною, кадровою політикою та ін.).

У результаті дослідження механізм професійного розвитку людських ресурсів інноваційного типу визначено як комплексну регульовану систему взаємоузгоджених соціальних, економічних та організаційних заходів, сформованих на основі стійких відносин і зв’язків між державою та суб’єктами інноваційної діяльності, спрямованих на розвиток інституційного середовища з метою динамічного прирощення, оновлення й ефективного використання знань, ефективне управління соціальними та економічними аспектами діяльності в інноваційній сфері, максимальну реалізацію інтелектуального потенціалу та професійних компетенцій людських ресурсів інноваційного типу для досягнення високого рівня суспільного розвитку і прогресу. Функціонально дана система повинна бути забезпечена розвинутою інфраструктурою знань та ефективним управлінням процесами їх продукування, зберігання, обміну, поширення і використання, сприяти якісному відтворенню та професійній реалізації людських ресурсів інноваційного типу. Процес формування дієвого механізму професійного розвитку інноваційної складової кадрового потенціалу зображено на рис. 1.

У розділі 2 «Оцінка якісного рівня людських ресурсів інноваційного типу та функціонування діючого механізму їх професійного розвитку в Україні» здійснено аналіз кадрового забезпечення інноваційного розвитку економіки України та загальних тенденцій функціонування механізму професійного розвитку людських ресурсів інноваційного типу. В результаті проведеного аналізу за період з 2000 по 2011 рр. в Україні виявлено: тенденції скорочення показника кадрової інтелектуалізації економіки (з 0,6% до 0,42%); регресу у кількісній складовій фахівців, зайнятих науковими та науково-технічними роботами (на 29,64%); скорочення у 1,3 разу чисельності дослідників, безпосередньо зайнятих у фундаментальних та прикладних дослідженнях і розробках; збільшення валового обороту науковців за рахунок перевищення коефіцієнту обороту з вибуття над коефіцієнтом обороту з прийому; зменшення чисельності працівників основної діяльності в наукових установах (на 28,4%) при одночасному зростанні чисельності сумісників – виконавців наукових та науково-технічних робіт (на 26,5%); низького рівня залучення фахівців, зайнятих науковою та науково-технічною роботою до виробничої сфери, а також значних втрат держави внаслідок посилення міграційних відтоків висококваліфікованих фахівців.

За результатами оцінки якісної складової кадрового забезпечення інноваційного розвитку економіки України визначено усталені тенденції до загального старіння інтелектуального людського капіталу регіонів та значного розриву між обсягами підготовлених наукових кадрів і рівнем їх зайнятості у науковій сфері, зниження частки підготовлених наукових кадрів, які вчасно закінчують навчання із захистом дисертацій, а також низького рівня залучення фахівців вищих кваліфікаційних рівнів у виробничу сферу, що свідчить про низьку якість підготовки наукових кадрів, проблеми у механізмі їх якісного відтворення та неефективність використання наявного кадрового потенціалу.