| summary: | У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дисертації, подано відомості про джерела фактичного матеріалу та методи їхнього дослідження, визначено об’єкт і предмет аналізу, розкрито наукову новизну роботи, окреслено теоретичну й практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації.
У першому розділі “Особливості організації словотвірних відношень і шляхи їхнього дослідження” розглянуто різні концепції та погляди вчених на напрямки мотивації міжкатегорійних утворень, зокрема критерії виділення відіменних дієслів та принципи розмежування похідних і непохідних дериватів, а також запропоновано власне розуміння цих явищ, яке в загальному базується на вченні А.Мейє про словотвірну співвіднесеність, оскільки в окремих словотвірних парах дієслово – непохідний (безсуфіксний) іменник можливі взаємно однозначні відношення: дума – думати, слава – славити, хвала – хвалити, шумъ – шумhти тощо. Тут також висвітлено основні теоретичні питання дериваційних відношень, подано дефініції використовуваних у роботі словотвірних понять (таких, як словотвірна похідність, словотвірний тип, структурно-семантичний підтип, словотвірна структура слова, словотворчий формант, суфіксальний спосіб деривації та ін.), подано основні методи дослідження дериваційних процесів, проаналізовано деякі аспекти питань, що викликають труднощі при дослідженні відіменного дієслівного словотвору в плані діахронії.
Із погляду словотворення відіменні дієслова характеризувала стійка структурно-семантична єдність, адже кожен похідний дериват мав формальні ознаки похідності. Об’єднання мотивуючої іменної основи і дієслівного суфікса в одне ціле створювало нову семантичну єдність – виникало відіменне дієслово, значення якого визначала семантика іменної основи та значення дієслівного суфікса. Такий внутрішній зв’язок між мотивуючою і похідною основами полягав у тому, що семантика іменних основ виступала фундаментом для формування лексичного навантаження похідних відіменних дієслів.
Організація нашого дослідження значною мірою відображає класифікацію досліджуваного матеріалу, найзагальнішими критеріями якої стали: словотворчий формант – учасник словотвірного акту та частиномовна належність мотивуючого слова. Відповідно до існуючої в мовознавстві класифікації виявлені в досліджуваний період похідні (відіменні деривати) залежно від мотивуючої (твірної) основи поділяємо на відсубстантивні, відад’єктивні, відпрономінальні та віднумеральні словотвірні типи, їхні словотвірні ознаки, мовно-історичні та структурно-семантичні особливості.
У роботі використано традиційні методи дослідження сучасного українського словотвору. Однак вивчення історичної деривації все ж обмежує можливості застосованих методів, вимагає від дослідника особливої обережності у формулюванні висновків та узагальнень і часто об’єктивно дає змогу визнавати їх лише гіпотетичними. Це обмеження зумовлене насамперед неповнотою, подекуди випадковістю, зафіксованого в джерелах матеріалу, а також неможливістю і водночас небезпекою застосування так званого власного мовного чуття при аналізі мотиваційних стосунків між учасниками дериваційного акту.
Зазначимо також, що порівняння дієслівної системи періоду XIV – XVIII ст. із попереднім її станом (періоду XI – XIII ст.) обмежуємо лише констатацією актуальності (чи неактуальності) для цього часового проміжку певних словотвірних зв’язків (формально-семантичних відношень), опираючись на висновки дослідження Л.А. Бісовецької.
Відіменні дієслова у староукраїнській мові XIV – XVIII ст. утворювалися приєднанням до відповідних основ імен суфіксів -и-, -а- (-#-), -ова- (-ува-/-юва-, -ева-/-єва-), -ствова- (-ствува-), -h-. Дослідженню словотвірних можливостей кожного із зазначених формантів присвячено наступні розділи дисертаційної праці. Розділи розташовано відповідно до продуктивності дієслівних суфіксів у досліджуваний період.
У другому розділі дисертації “Дієслова з суфіксом -и-” висвітлено особливості творення відіменних дериватів за участю зазначеного форманта, що є відповідником давніх праслов’янських основ на *-і-, й сьогодні широко використовуються в усіх слов’янських мовах. Із метою виявлення ознак семантичної організації староукраїнської дієслівної системи, визначення якісного складу та продуктивності різних словотвірних типів окремо розглядаємо відсубстантивні, відад’єктивні, віднумеральні та відпрономінальні деривати.
Відіменним дериватам із суфіксом -и- властиві процесуальні ознаки дії та стану, що втілені в їхній семантиці. Розрізнення цих дериватів пов’язане зі значенням мотивуючого слова. На підставі семантичних функцій деномінативи поля дії поділяємо на кілька підтипів, які позначають різні форми та види дії, і вказують на 1) об’єкт дії, 2) її результат, 3) знаряддя або засіб, за допомогою якого виконується дія. Дієслова стану з суфіксом -и- мають значення переходу в відповідний стан та перебування в ньому. Зазначений формант утворює транспозити з семою перебування в стані як від іменникових твірних основ, так і від прикметникових. Окремим деад’єктивам з суфіксом -и- властиві словотвірні значення “наділяти ознакою”.
Виявлені в обстежених пам’ятках відіменникові дієслова дії на основі семантичних значень формували три підтипи: 1) дієслова дії з акцентуванням її об’єкта (гнhздо – гнhздити “оселятися”, дождь – дождити “лити дощем”, морозъ – морозити, пакость “неприємність; збитки”– пакостити “шкодити”, хиба “недогляд, помилка; негативна риса; фізична вада” – хибити “помилятися, грішити”; “збиватися з правильного шляху, збочувати”), 2) дієслова дії з акцентуванням її результату (верхъ – вершити “закінчувати”, ґвалтъ – ґвалтити “чинити насилля над ким або чим”, cвобода – свободити “визволяти”, язва “рана” – язвити “ранити, ударяти”, перен. “ранити словом, наносити моральну шкоду”) та 3) дієслова дії з акцентуванням її знаряддя й засобу (соль – солити, звонъ – звонити, смола – смолити, сурма – сурмити).
У процесі історичного розвитку семантичний взаємозв’язок між дієсловом та іменником іноді може зникати або послаблюватися, внаслідок чого деякі іменникові значення тепер не мотивують дієслівних. Наприклад, дериват грозити у сучасній українській мові має значення “попереджати з погрозою про покарання; погрожувати”; “містити в собі яку-небудь загрозу”. Як бачимо, іменник гроза, що структурно мотивує дієслово грозити, у сучасній українській мові залишився поза сферою мотивації, пор. також деривати громити “розгромлювати, чинити погроми” та бурити “підбурювати”, важитися “вагатися, бути невпевненим у чомусь”, ворожити “займатися ворожінням”, утворені від іменників громъ, буря, вага, ворог тощо. Для сучасного мовця також майже зовсім втратився семантичний зв’язок між дієсловом голубити та іменником голуб.
Відсубстантивні похідні з семою перебування у стані дають змогу виділити два підтипи дієслів, утворених від основ іменників з а) конкретним та б) абстрактним значенням. Десубстантиви з суфіксом -и-, що утворені від конкретних іменників – назв істот, вказують на заняття, перебування в певних зв’язках особи, названої твірною основою мотивуючого іменника (другъ – дружити, гетьманъ – гетьманити, слуга – служити). У другому випадку десубстантиви вказують на перебування у стані, названому основою абстрактного мотивуючого іменника, і виражають поняття, пов’язані з внутрішніми якостями людини, її фізіологічним та психічним станом (блудъ “помилка”; “статева розпуста” – блудити “ходити, їздити і т. ін. навмання”; “вести розпусне життя”, грhхъ – грhшити, жура “журба” – журити “сумувати; клопотатися”, чоудо – чоудитис# “дивуватися, чудуватися”).
У староукраїнській мові XIV – XVIII ст. відсубстантивне дієслівне словотворення за допомогою суфікса -и- було одним із основних способів поповнення дієслівної лексики; його характеризувало стійкість моделей та широкий спектр семантичних відтінків новоутворень. Деривати на -и(ти) у досліджуваний період у семантичному відношенні були багатші, ніж у сучасній українській мові. Дієслівний суфікс -и- у мові XIV – XVIII ст. виявляв найбільшу багатозначність, тому часто вступав у співвідношення з іншими формантами, напр.: бhдити – бhдовати, винити – виновати (виноватити), в#зити – в#зати, ворожити – вороговати, гнhвити – гнhвати, грhшити – грhховати, дивити – дивовати, дождити – дождевати, жалити – жалhти, законити – законствовати, печалити – печаловати, свободити – свобождати та ін. У ряді наведених дієслів у досліджуваний період відбувалося розмежування значеннєвих відтінків. Наприклад: бhдити “кривдити, поневолювати, примушувати до чогось” – бhдовати “бідувати, терпіти, страждати”, вhстити “сповіщати” – вhстовати “розповідати, пояснюючи”, ворожити “здійснювати ворожіння, чаклувати” – вороговати “бути ворогами” тощо. Проте у більшості випадків за допомогою різних формантів, що приєднувалися до тієї ж самої іменникової основи, творилися дублетні дієслівні варіанти. Переважна більшість дієслів-дублетів на -ова(ти) сьогодні є літературними формами, тоді як деривати на -и(ти) – діалектними чи розмовними. У сучасній українській мові усунення дублетності відбулося шляхом витіснення з ужитку одного з дієслівних форм (бhдити, в#зити, владити, дождевати) та унаслідок розмежування семантичних нашарувань, коли дублетні дієслова починали сприйматися як самостійні лексеми. Деякі з розглянутих дериватів у сучасній українській мові відійшли до архаїчного складу лексики, функціонують у діалектах або витіснені синонімічними утвореннями.
Сучасна українська літературна мова зберегла більшість виявлених у пам’ятках XIV– XVIII ст. відсубстантивних утворень, проте, як припускають дослідники сучасного словотвору, дієслівний формант -и- всі свої словотвірні можливості вичерпав у попередні періоди розвитку мови, тому в сучасній українській літературній мові дієслова іменникового походження своїх рядів майже не розширюють.
Дієслів, утворених від прикметникових основ за допомогою цього форманта, в писемних пам’ятках досліджуваного періоду виявлено значно менше, ніж відсубстантивних похідних. Виявлені у староукраїнській мові деад’єктиви формували два підтипи утворень: 1) дієслова, що вказували на дію, характерну для того, хто має ознаку, названу мотиватором (бридкий “гидкий, некрасивий” – бридити “відчувати огиду до кого-, чого-небудь”, гордый – гордити “ставитися до кого-, чого-небудь з погордою”, мудрый – мудрити “мудрувати”, твердый – твердити “стверджувати”, щедрый – щедрити “роздаровувати”), 2) дієслова зі словотвірним значенням “наділяти ознакою” (богатый – богатити “збагачувати”, горший “гірший” – горшити “подавати поганий приклад, згіршувати”, гострый – гострити, густый – густити “згущувати”, давный – давнити, тhсный – тhснити “утискати”). Розглянуті деривати переважно творилися від якісних прикметників; деякі з них, що належать до підтипу “наділяти ознакою”, у досліджуваний період мали співвідносні форми з дериватами з суфіксом -h-, тобто могли використовуватися також у значенні “набувати ознаки”: бhлити – бhлhти, глушити – глушhти, голити – голhти, моцнити – моцнhти, повнити – повнhти, порожнити – порожнhти, яснити – яснhти і т. д. Більшість дериватів цього словотвірного типу збереглися в сучасних східнослов’янських мовах і стали взірцем для творення нових деад’єктивів.
Серед засвідчених у досліджених пам’ятках староукраїнської мови XIV – XVIII ст. дієслів, виявлено незначну кількість дериватів, утворених від займенників та числівників. Відпрономінальні та віднумеральні утворення мало засвідчені й у сучасній українській мові, проте окремі з них уже функціонували в староукраїнський період, напр.: свои “свій” – своити “присвоювати, привласнювати”, два – двоити “двоїти” тощо.
Третій розділ дисертації “Дієслова з суфіксом -а- (-#-)” присвячено дослідженню староукраїнських дієслів із зазначеними формантами, що творилися від іменникових, прикметникових, числівникових та займенникових основ. Переважна більшість відсубстантивних дієслів із цим суфіксом у староукраїнській мові – це лексеми праслов’янського походження; у більшості з них семантичний зв’язок із мотивуючими основами послаблений. Виявлені деномінативи дії утворювали кілька структурно-семантичних підтипів: 1) дієслова дії з акцентуванням знаряддя (вhнокъ – вhнчати, печать – печатати “друкувати”; “скріплювати печаткою”, путо “вузол” – путати “безладно переплітати”, стрhла – стрhляти), 2) деривати зі значенням “робити, спричиняти, викликати чи проявляти те, на що вказує передсуфіксальна частина дієслова” (вон# “запах” – вон#ти “мати запах, смердіти”, грижа “журба, турбота” – грижати “піклуватися; журитися, турбуватися”, слыхъ – слыхати “чути”), 3) дієслова зі значенням “бути кимсь, ставати кимсь, перебувати у певних стосунках із кимсь” (братъ – братати “вступати в тісні дружні стосунки”, сватъ – сватати), 4) дієслова зі значенням “споживати їжу в різний час доби” (снhдь “їжа” – снhдати “їсти”, wбhдъ – wбhдати “їсти обід”). Відсубстантивні дієслова стану вказували на 1) морально-психічний стан (бои “страх” – бояти, стыдъ – стыдатися, страда “праця”; “тягар, страждання” – страждати), 2) процес говоріння чи думання (глаголъ “слово, мова” – глаголати “говорити, мовити”, дума “думка, задум” – думати “розмірковувати”).
Засвідчені у староукраїнських пам’ятках відсубстантивні деривати з зазначеним формантом найчастіше вступали у корелятивні відношення з утвореннями на -и(ти), при цьому окремі дієслова зазнавали семантичних та видових змін: вагатися “сумніватися” – важитися “вимірювати вагу”, роубати – роубити, мhняти – мhнити, ручатися – ручитися та ін. Зауважимо, що деякі деривати цього підтипу в позиції перед суфіксом -а-, що розвинувся з давнього -h-, модифікували кінцеві приголосні фонеми, напр.: блищати < *бльск-h-ти, верещати < *вереск-h-ти (чергування /ск/ > /шч/), кричати < *крик-h-ти тощо.
Варто відзначити, що в досліджених пам’ятках XIV – XVIII ст. не виявлено дієслів з суфіксом -а-, що утворені від імен на -ьникъ, напр.: бортьникъ – бортничати, повозникъ – повозничати, які зафіксовано у пам’ятках писемності XI – XIII ст. Оскільки в сучасній українській мові цей дериваційний тип також не зберігся (їм відповідають спільнокореневі утворення з суфіксом -ува-: бортникувати, візникувати), то це ще раз підтверджує те, що староукраїнська мова вже мала усталені словотвірні традиції (особливості), відповідні сучасній українській мові. Тому на основі дослідженого матеріалу можемо твердити, що деривати з суфіксальним елементом -нича- не властиві українській мові, вже з середньоукраїнського періоду. Безумовно, в сучасній українській мові серед відіменникових дієслів побутують лексеми зі звуковим комплексом -нича-: деривати, у яких суфікс -а- виступає після іменникових основ, що закінчуються на -ник (посередни[к/ч]-а(ти), суперни[к/ч]-а(ти)) та дієслова, які словотвірно співвідносяться з іменниками без суфікса -ник (дипломат-ничати, фігляр-ничати) тощо. Однак ми погоджуємося з більшістю мовознавців, і результати нашого дослідження підтверджують думку про те, що нові деривати зі звуковим комплексом -нича- поширилися в українській мові порівняно недавно під впливом російської мови, тобто є запозиченими в період масової русифікації. Промовистим також є той факт, що формант -нича- виступає насамперед у таких українських дієсловах, що є спільними і для російської мови, тобто мають однаковий морфологічний склад та однакове лексичне значення, напр. кляузничати, паломничати, сутяжничати.
Відіменниковий словотвір дієслів із суфіксом -а- (-#-) у текстах XIV – XVIII ст. був досить продуктивним і більшість дериватів розглянутого підтипу залишилися в мовній системі, проте сьогодні цей тип не тільки втратив свою продуктивність, але й фактично не поповнюється новоутвореннями ні від українських, ні від іншомовних іменникових основ.
Відад’єктивні дієслова з суфіксом -а- (-#-) у староукраїнський період значно збагатилися новими дериватами, порівняно з періодом XI – XIII ст. Характерною особливістю деад’єктивів досліджуваного періоду є те, що серед них, окрім дієслів утворених від позитивів: великий – величати, ветхий “старий; давній, древній” – ветшати “старіти, псуватися”, дикий – дичати, дорогий – дорожати, ровный – ровняти, виявлено також відкомпаративні утворення: вышший – вышшати, лhпший “кращий” – лhпшати, менший – меншати та ін. Розглянуті транспозити як у староукраїнській, так і в сучасній українській мові зберігають прозорі етимологічні зв’язки з мотивуючими основами і постійно поповнюються новоутвореннями, оскільки від кожного компаратива за допомогою суфікса -а- може утворитися нове дієслово. Відприкметникові утворення з суфіксом -а- (-#-) у староукраїнській мові XIV – XVIII ст. кількісно поступалися перед відсубстантивними, однак у сучасній українській мові вони значно переважають над відіменниковими через велику кількість інхоативів, утворених від основ вищого ступеня порівняння прикметників, напр.: бадьорішати, свіжішати, тьмянішати тощо.
У староукраїнський період XIV – XVIII ст., як і в сучасній українській мові, віднумеральні та відпрономінальні деривати, що творилися за допомогою суфікса -а- (-#-), були непродуктивним словотвірним типом. У досліджуваних текстах вони засвідчені поодинокими лексемами. Більшість із них функціонували у префіксально-суфіксальному вигляді: вторый – повторати, ~lденъ “один” – ~днати “об’єднувати”, собh – пособляти.
У четвертому розділі “Дієслова з суфіксом -ова- (-ува-/-юва-, -ева-/-єва-)” здійснено загальний огляд дериватів, утворених за участю цих словотворчих формантів. Відіменні деривати з суфіксом *-ova- були продуктивними в праслов’янський період і сьогодні існують в усіх слов’янських мовах. Проте досі залишається дискусійним питання етимології дієслівного форманта -ова- > -ува-. Г.Павський, В.Вондрак, А.Мейє зіставляють його із грецькими дієсловами на -ευω (βασίλευω). О.О. Потебня відзначав асимілятивний вплив звука -в- на попередній голосний -о-. У цьому явищі він убачав процес наскрізь фонетичного характеру, що виник не лише під впливом відсутності наголосу на -о-, але й під впливом наступного звука -в-, тобто, унаслідок так званого укання, ненаголошений -о- змінився в -у-. І.В. Ягич убачає тут результат морфологічної аналогії до форм теперішнього часу купую, малюю, торгую і т. д. Такої ж думки притримуються С.П. Бевзенко та В.М. Русанівський. І.І. Ковалик пояснює це явище морфологічним чинником, на якому відбилися фонетичні впливи. І.І. Ковалик вважає, що велика кількість граматичних форм дієслів з основою, що закінчується на голосний -у-, не могла не позначитися на формуванні неозначеної форми на -ува(ти) (купу-вати, куп-ува-ти). Очевидно, що зміна -ова- > -ува- на українській мовній території з наявною зміною ненаголошеного о > у мала в ньому підсилювальний чинник свого становлення й поширення. Ми поділяємо думку І.І. Ковалика.
В українській мові процес переходу суфікса -ова- в -ува- закінчився у XVIII ст. – першій половині XIX ст., хоч у деяких південно-західних говорах, на відміну від літературної мови, і нині функціонують дієслова з давнім формантом -ова-, напр.: ґаздовати, орудовати, старостовати, яровати “проводити весняні роботи” та ін.
Окремо треба сказати про виявлені в досліджуваний період так звані багатократні (ітеративні) дієслова, що вказували на повторюваність, багаторазовість дії. У пам’ятках XIV – XVIII ст. цей тип дериватів творився за допомогою суфіксів -ива-, -ава- від дієслівних основ на -и(ти), -а(ти) тощо: боронивати “ітератив від боронити”, даивати “ітератив від давати”, гравати “ітератив від грати”, хоживати “ітератив від ходити” тощо.
Не можна оминути того факту, що серед виявлених у досліджуваний період відсубстантивних дериватів з суфіксом -ова- значну кількість становили запозичення з інших мов, оскільки цей формант був найпродуктивнішим саме у сфері іншомовних дієслів староукраїнської мови, напр.: арештъ (з нім. Аrest “опір”) – арештовати “зупиняти, затримувати”, вhзитъ (з фр. visite) “відвідини” – вhзитовати “відвідувати; інспектувати”, гандель (з нім. через пол. handel) “торгівля” – гандліовати “торгувати”, декретъ (лат. dеkrеtum “постанова влади, що має силу закону”) “наказ, рішення” – декретувати “видавати декрет, вирок” і т. д. Запозичені дієслова, що найширше представлені в актових книгах та інших документах XIV – XVIII ст., як правило, проникали в староукраїнську мову через посередництво польської, інколи зберігаючи свої фонетичні та морфологічні особливості. Однак у процесі фонетико-графічного засвоєння такі лексеми повністю або частково пристосовувалися до української вимови, графіки та правопису або ж були витіснені іншими дієслівними лексемами.
Серед відсубстантивних дериватів у досліджуваних пам’ятках із суфіксом -ова- (-ува-/ -юва-, -ева-/-єва-) виявлено дієслова, що вказували на 1) об’єкт дії (бесhда – бесhдовати “розмовляти”, вина – виновати “звинувачувати”, сила – силовати, харчъ – харчовати “годувати”), 2) результат дії (бой – боювати “воювати, битися”, варта – вартувати “охороняти”, обhтъ – обhтовати “обіцяти”, память – памятовати, совhтъ – совhтовати “радити”) та 3) знаряддя або засіб, за допомогою яких виконується дія (бичъ “палиця, частина ціпа”; “батіг” – бичовати “бити бичем”, вhно “придане” – вhновати “наділяти приданим”, корона – короновати, смалець – смальцьовати “змащувати смальцем”). Серед відсубстантивних дієслів стану в обстежених текстах засвідчено 1) утворення, що вказували на рід діяльності осіб або їхній стан у суспільстві (апостолъ – апостоловати “займатися апостольською працею”, атаманъ – атаманувати “бути отаманом”, врачъ – врачевати, гетьманъ – гетьмановати), 2) деривати, що виражали психічний або фізичний стан людини (вражда “ненависть, ворожнеча, злість” – враждовати “ворогувати”, горе – горювати “бідувати, переживати”, печаль – печалувати “журитися, сумувати”) та 3) деривати з часовим значенням (лhто – лhтувати “проводити літо”, день – дновати, ночь – ночовати).
У досліджуваний період активно функціонували синонімічні похідні з суфіксами -ова- та -и-, -а- (-#-), -ствова-: гетьмановати – гетьманити, дивовати – дивити, камєновати – каменити, наслhдовати – наслhдствовати, обhцовати – обhц#ти та ін. У сучасній українській мові суфікс -ува- потіснив інші ідентичні за семантичною функцією словотворчі форманти.
У староукраїнський період XIV – XVIII ст. відсубстантивні утворення з зазначеними суфіксами становили значно меншу кількість лексем, ніж у сучасній українській літературній мові, оскільки у той час вони поступалися продуктивністю дієсловам на -и(ти) та -а(ти). Проте сьогодні деривати з формантом -ува-/-юва- є найуживанішими: понад третину всіх безпрефіксних дієслів сучасної української мови становлять дієслова, утворені за допомогою цього суфікса. Велику продуктивність зазначеного форманта пояснюють тим, що тільки він у сучасній українській мові творить нові дієслівні форми як від українських, так і від іншомовних твірних основ. Дієслова з цим суфіксом активно функціонують у сучасній українській та білоруській мовах, значно менше їх у російській мові.
У XIV – XVIII ст. суфікс -ова- (-ува-) був мало поширеним серед відприкметникових дієслів. Із цим формантом виявлено незначну кількість деад’єктивів, що мали значення перебування у стані: веселый – веселовати “веселитися”, гордый – гордовати, дряхлый “хворий, безсилий” – дряхловати “бути кволим, хворіти”, нhмый – нhмувати, хорый – хоровати “хворіти”. У сучасній українській мові цей тип утворень непродуктивний, більшість із розглянутих дієслів залишилися у складі діалектної лексики або були витіснені синонімічними дублетами, напр.: веселовати – веселитися, хоровати – хворіти, слhповати – бути сліпим.
У п’ятому розділі “Дієслова з суфіксом -ствова- (> -ствува-)” проаналізовано та систематизовано дериваційні відношення між дієсловами з зазначеним формантом та іменниковими, прикметниковими, числівниковими мотивуючими основами.
Дієслівний суфікс -ствова- (< -ьствова-) як самостійний формант оформився внаслідок з’єднання давнього іменного суфікса -ьств- та дієслівного -ова-. Більшість дериватологів вважає, що суфікс -ьствова- виник у старослов’янській мові, звідки був перейнятий давньоукраїнською мовою як засіб творення дієслівної лексики. На окрему увагу заслуговують відсубстантивні деривати з зазначеним формантом -ствова-, оскільки вони можуть мотивуватися як конкретними, так і абстрактними іменниками на -ство. Спочатку дієслова на -ствова(ти) творилися від абстрактних іменників із суфіксом -ств-, але з часом цей словотвірний тип поширився й на ті лексеми, в яких цього форманта не було. У більшій частині дієслів цього типу можна встановити подвійну мотивацію, тобто виділити в слові суфікс -ствова- (воин-ствова-ти < воинъ, цар-ствова-ти < царь) і – -ова-, у дієсловах, структурним елементом кореня яких виступає формант -ств- (воинств-ова-ти < воинство, царств-ова-ти < царство). У сучасній українській мові іменниковий суфікс -ств- може входити до складу коренів відіменних дієслів: богохульство – богохульств-ува-ти, єдиноборство – єдиноборств-ува-ти (у таких дериватів словотвірна структура мало прозора, оскільки це переважно складні лексеми старослов’янського, церковнослов’янського походження) або ж виконувати роль самостійного дієслівного афікса: літератор – літератор-ствува-ти, актор – актор-ствува-ти.
Протягом історичних періодів розвитку мови простежуємо спад продуктивності дієслів з цим формантом: у пам’ятках давньоукраїнської мови дієслів на -ьствова(ти) було значно більше, ніж у період XIV – XVIII ст., у сучасній українській мові такі деривати перестали бути продуктивним словотвірним типом, серед них немає новоутворень. Окремі з розглянутих дієслів у сучасний період використовуються лише з метою архаїзації мовлення.
Виявлені деномінативи з погляду семантики формували два структурно-семантичні підтипи: 1) дієслова, утворені від іменників зі значенням діючої особи (вдова – вдовство – вдовствовати “бути вдовою”, властитель – властительство – властителствовати “володарювати”, другъ – дружество – дружествувати “дружити, приятелювати”, пастыръ – пастырство – пастрырствувати “бути пастиром”) та 2) дієслова з семою перебування у стані, характер яких визначається основою співвідносного іменника (беспуть “бездоріжжя” – безпутство – безпутствувати “збиватися з правильного шляху, збочувати”; “грішити”, дитина – дитинство – дитинствовати “бути дитиною”, господа – господство – господствовати “володарювати”, младенець – младенчество – младенчествовати).
Кількість відад’єктивних дериватів у досліджених пам’ятках XIV – XVIII ст. невелика: великий – величество – величествувати “возвеличуватися”, истиный “правдивий” – истинство – истинствовати “стверджувати істину, дотримуватися істини”, мудрый – мудрство – мудрствовати “мудрувати, філософствувати”. Здебільшого вони вказували на дію чи стан за ознакою, названою твірною основою.
У досліджуваний період за допомогою форманта -ствува- творилися також окремі віднумеральні деривати, утворені від кількісних та від порядкових числівників: десять – содесятствувати, вторый “другий” – вторствувати “робити, думати по-другому”. Такі дієслова були книжного, а не розмовного походження, і не збереглися у сучасній українській літературній мові.
Переважна більшість дериватів із формантом -ствова- (-ствува-) в досліджуваних текстах утворювали дублетні пари дієслів із суфіксами -и-, -ова- (-ува-), -а-: дружествувати – дружити, лhтствувати – лhтувати, мудрствувати – мудрити, памятствовати – памятати та ін. Такі пари-деривати у період XIV – XVIII ст. функціонували як взаємозамінні, проте поступово ці суфікси витіснили формант -ствова- (-ствува-) на периферію. У процесі історичного розвитку мови староукраїнські дієслова з суфіксом -ствова- поступово втратили свою продуктивність і вийшли з ужитку. Виявлений матеріал засвідчує, що функціональна навантаженість дієслів з суфіксами -и-, -а-, -ова- й відповідних синонімічних дублетів у досліджуваний період була більшою, порівняно з навантаженістю суфікса -ствова-. Дієслова з суфіксом -ствова- частіше використовувалися у церковно-книжних текстах, тоді як у народно-розмовній мові побутували його відповідники.
У сучасній українській мові староукраїнські деривати з формантом -ствува- непоширені, адже розвиток нової української літературної мови спирався в основному на традиції живого мовлення з послабленим церковнослов’янським впливом, натомість у сучасній російській літературній мові відповідний суфікс є досить активним. Більшість староукраїнських дієслів зі звуковим комплексом -ствова- не збережені сучасною українською літературною мовою. Натомість спостерігаємо велике різноманіття нових лексем, на зразок геройствувати, політиканствувати, літераторствувати, репетиторствувати тощо, які поширені у сучасній російській мові, і, як вважає більшість мовознавців, були запозичені українською мовою у період масової русифікації.
Шостий розділ дисертації “Дієслова з суфіксом -h- (> -і-)” присвячено дослідженню дериватів, утворених за допомогою цього словотворчого форманта. Виявлені в пам’ятках відіменні дієслова з суфіксом -h- репрезентують дієслова стану. Відсубстантивні утворення з цим формантом нечисленні й формували тільки сему набуття стану (деякі з них можна розглядати як взаємномотивовані), напр.: воля – волhти “бажати, хотіти”, гомонъ – гомонhти, порохня “гниле дерево”– порохнhти “трухлявіти, гнити”, сатана – сатанhти “біситися, злитися”, свербъ “свербіж” – свербhти, соромъ – соромhти “соромитися”. Окремі деномінативи цього типу, що побутували в текстах XIV – XVIII ст., у сучасній українській мові та інших східнослов’янських мовах стали архаїзмами (напр., ботhти “покриватися жиром, товстіти”).
Відад’єктивні деривати з суфіксом -h- значно перевищували відсубстантивні за кількістю. Здебільшого вони творилися від якісних прикметників і мали значення “становлення (набуття) чи/і виявлення ознаки, на яку вказувала мотивуюча основа”. Розширений набір значень засвідчених деад’єктивів дав змогу виділити кілька підтипів утворень: 1) дієслова зі значенням становлення ознаки, що сприймається органами відчуття (голубый – голубhти, сивый – сивhти, грубый – грубhти, мокрый – мокрhти, квасный – кваснhти), 2) дієслова зі значенням зміни в матеріальному стані (голый – голhти “бідніти”, богатый – богатhти “ставати багатим”), 3) утворення, що означали становлення (набуття) чи/і виявлення різних змін, пов’язаних із фізичним станом (ветхий – ветшhти “старіти”, слабый – слабhти “втрачати сили”, слhпый – слhпhти “втрачати зір”) та 4) деривати, що вказували на зміни, пов’язані з внутрішнім станом людини (гордый – гордhти, лhнивый – лhнивhти “ставати лінивим”, сверhпый “буйний” – сверhпhти). Особливою специфікою дієслів цього підтипу є те, що в їхній семантичній структурі значення становлення ознаки відносно регулярно поєднується зі значенням виявлення ознаки. Цілком закономірно, що така двоїстість властива, як правило, для дериватів, вмотивованих ад’єктивами зі значенням зовнішньої ознаки предмета, що сприймається візуально. Словотвірний тип відад’єктивних дериватів з суфіксом -h- (> -і-) однаково продуктивний як в українській, так і в російській (-е-) та білоруській (-э-) мовах.
У Висновках накреслено основні тенденції функціонування та розвитку дієслівної системи у староукраїнській мові XIV – XVIII ст., розкрито особливості творення відіменних дериватів за допомогою зазначених словотворчих суфіксів на різних етапах розвитку мови, з’ясовано можливі причини появи та занепаду окремих структурно-семантичних підтипів тощо.
Система дієслівного словотвору староукраїнської мови XIV – XVIII ст. є органічним продовженням давньоукраїнської, а через неї – праслов’янської системи насамперед через спадковість словотворчих засобів для творення нових дериватів. Відіменний суфіксальний словотвір досліджуваного періоду можна вважати перехідним етапом від словотвору давньоукраїнської мови XI – XIII ст. до словотвору сучасної української літературної мови. Для нього було характерним співіснування давніх та нових дериватів, більшість із яких властиві й сучасній українській літературній мові. Староукраїнська дієслівна система через давньоукраїнську успадкувала з праслов’янської доби всі чинні типи відіменного суфіксального словотвору, однак у ній, залежно від семантики іменних частин, відбувся перерозподіл словотвірних типів і формантів за ступенем їхньої продуктивності.
Матеріали пам’яток XIV – XVIII ст. дозволяють констатувати, що суфіксація відігравала значну роль у процесі поповнення староукраїнської мови новими дієслівними лексемами. Бурхливі словотвірні процеси, в тому числі й дієслівні, можна пояснити насамперед історичними умовами суспільно-виробничого, політичного і культурного життя українського народу в досліджуваний період, коли поява нових реалій, явищ та понять у цих сферах спричинювала активні номінативні процеси.
Дослідження відіменного суфіксального словотвору дієслів у староукраїнській мові XIV – XVIII ст. із діахронічного погляду засвідчує, що зміни в цій ділянці стосувалися передусім продуктивності різних словотворчих суфіксів, змін у наборі семантичних функцій та розширення дериваційної бази словотворення.
У словотвірній системі староукраїнської мови XIV – XVIII ст. уже повністю сформувалися суфіксальні типи відіменних дієслів, які збереглися в сучасній українській літературній мові, щоправда, в подальшому розвитку мови найменших змін зазнала семантика дієслівних формантів, однак змінилися склад та продуктивність окремих із них. Спостереження над відіменним суфіксальним словотвором дієслів у староукраїнській мові XIV – XVIII ст. дають підстави стверджувати, що розглянуті деривати, утворені від іменних частин мови за допомогою суфіксів -и-, -а- (-#-), -ова- (-ува-/-юва-, -ева-/-єва-), -ствова- (-ствува-), -h-, виявивши широкий структурно-семантичний спектр, активно функціонували у досліджуваний період і, незважаючи на певні зміни, органічно перейшли у наступні етапи розвитку мови, а отже, відіграли важливу роль у становленні дієслівної системи сучасної української літературної мови.
|
