Юркова Є. В. Адміністративно-правова охорона права інтелектуальної власності в Україні

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформовано методологічні принципи дослідження, його об’єкт та предмет, визначено мету і завдання, наукову новизну, практичне значення дисертаційної роботи.

Розділ 1. «Адміністративно-правові засади охорони права інтелектуальної власності» складається із трьох підрозділів, у яких розкриваються основні положення в аналізованій сфері.

У підрозділі 1.1. «Межі адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності в Україні» визначено, що адміністративно-правова охорона права інтелектуальної власності в широкому розумінні – це поєднання статичної та динамічної діяльності публічної адміністрації щодо здійснення реєстрації об’єктів інтелектуальної власності, видачі на них охоронних документів та застосування до порушників режиму інтелектуальної власності засобів адміністративного примусу та адміністративної відповідальності.

Адміністративно-правова охорона інтелектуальної власності у вузькому розумінні полягає в позитивному стані адміністративного права, спрямованого на попередження протиправних посягань на права інтелектуальної власності, забезпечення умов дотримання прав суб’єктів інтелектуальної власності, відновлення й усунення перешкод у його здійсненні шляхом видачі на об’єкти промислової власності та нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності охоронних документів (патентів, свідоцтв, ліцензій).

Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності – це активні дії публічної адміністрації щодо відновлення порушеного права інтелектуальної власності, усунення перешкод під час його здійснення засобами адміністративного права та притягнення винних у порушенні прав суб’єктів інтелектуальної власності до адміністративної відповідальності.

У підрозділі 1.2. «Об’єкти адміністративно-правової охорони права  інтелектуальної власності в Україні» здійснена класифікація та розкритий зміст адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності.

Зокрема, до об’єктів права інтелектуальної власності, які підпадають під адміністративно-правову охорону, відносяться: об’єкти права власності суміжних прав; племінної справи в галузі тваринництва; право інтелектуальної власності на торговельну марку; об’єкти авторського права; право інтелектуальної власності на географічне зазначення; компонування інтегральної мікросхеми; сорти рослин; право промислової власності; винаходи (корисні моделі). До об’єкта права інтелектуальної власності, що забезпечується адміністративно-правовим захистом, відноситься право інтелектуальної власності на комерційну таємницю.

Об’єкти авторського права (твори) стають об’єктами адміністративно-правової охорони у випадку, коли їх автори в Державній службі інтелектуальної власності здійснюють реєстрацію авторського права і договорів, що стосуються права автора на твір, або доручать здійснення своїх майнових прав Державному агентству України з авторських та суміжних прав.

Адміністративно-правова охорона винаходів здійснюється через патенти, які видаються суб’єктам права інтелектуальної власності Державною службою інтелектуальної власності України.

Адміністративно-правова охорона сортів рослин здійснюється шляхом державного контролю за набуттям прав на них та їх реєстрації Державною ветеринарною та фітосанітарною службою.

У підрозділі 1.3. «Адміністративно-правовий статус публічної адміністрації у сфері охорони права інтелектуальної власності» здійснена класифікація та розкрита компетенція суб’єктів публічної адміністрації в зазначеній сфері.

Визначено, що провідним суб’єктом у сфері охорони права інтелектуальної власності є Державна служба інтелектуальної власності МОН України, яка здійснює охорону права інтелектуальної власності шляхом видачі на об’єкти інтелектуальної власності охоронних документів (патентів, свідоцтв, ліцензій), адміністративно-правовий захист у випадку порушення зазначених прав шляхом здійснення адміністративно-деліктного провадження за порушення права інтелектуальної власності та шляхом здійснення адміністративних процедур за заявами і скаргами щодо видачі охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності.

Крім того, проаналізований адміністративно-правовий статус інших суб’єктів у цій сфері: Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової служби України, Державної митної служби України, Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, Антимонопольного комітету України, Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності, Українського інституту промислової власності тощо.

Розділ 2. «Механізм адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності» складається із трьох підрозділів, у яких формується адміністративно-правовий інструментарій охорони права інтелектуальної власності.

У підрозділі 2.1. «Зміст та структура механізму адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності» розкривається структура механізму адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності, до якої дисертант відносить: адміністративно-правові норми; принципи; адміністративно-правові відносини; індивідуальні акти; форми та засоби діяльності публічної адміністрації, що використовуються з метою адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності.

З’ясовано зміст окремих її елементів, зокрема, до загальних принципів в аналізованій сфері віднесено: охоронювані правом об’єкти права інтелектуальної власності не можуть бути використані без дозволу суб’єкта права інтелектуальної власності; суб’єкти права інтелектуальної власності незалежно від громадянства (підданства), місця проживання та інших індивідуальних чинників повинні мати рівні умови захисту своїх прав і законних інтересів; принцип законності та зв’язаності публічної адміністрації правом; принцип гласності; принцип відповідальності, який полягає в тому, що публічна адміністрація має нести відповідальність за бездіяльність та протиправні дії при здійсненні охорони права інтелектуальної власності; принцип самостійності забезпечує публічній адміністрації відносну самостійність при здійсненні функціональних обов’язків, адміністрація не повинна піддаватись впливу приватних і корпоративних інтересів, неупереджено здійснювати свої повноваження щодо охорони права інтелектуальної власності.

У підрозділі 2.2. «Форми адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності» визначено, що форми адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності – це зовнішнє вираження змісту адміністративної діяльності публічної адміністрації, що здійснюється з метою охорони права інтелектуальної власності. Система форм охорони права інтелектуальної власності складається із: видання нормативно-правових актів; видання ненормативних індивідуальних правових актів; укладання адміністративних договорів; укладення та ратифікації міжнародних договорів, патентування об’єктів права інтелектуальної власності; здійснення організаційних дій та виконання матеріально-технічних дій.

У підрозділі 2.3. «Засоби адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності» здійснено аналіз методів переконання та примусу. Дисертант вважає, що засобами попередження протиправних посягань на право інтелектуальної власності є: агітація, інформування фізичних і юридичних осіб про законодавство у сфері інтелектуальної власності, критика антигромадських дій інтелектуальних піратів, заохочення фізичних та юридичних осіб, які активно беруть участь в охороні права інтелектуальної власності тощо.

Визначено, що адміністративна відповідальність – це система засобів психологічної або фізичної дії на свідомість і поведінку фізичних осіб, яка виражається в застосуванні органами державної влади до суб’єкта, який скоїв викрадення об’єкта інтелектуальної власності (адміністративне правопорушення) адміністративних санкцій.

Розділ 3. «Актуальні питання удосконалення адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності» складається із трьох підрозділів, у яких здійснюється компаративістична характеристика та формуються пропозиції щодо удосконалення адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності.

У підрозділі 3.1. «Зарубіжний досвід удосконалення адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності» виявлено, що: у США вдосконалення адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності здійснюється шляхом розширення переліку об’єктів охорони, збільшення терміну охорони об’єктів інтелектуальної власності та посилення публічної відповідальності за порушення авторських прав шляхом «електронної крадіжки»; в Японії патентне відомство реформується з метою надання більш якісних адміністративних послуг суб’єктам права інтелектуальної власності шляхом більшої відкритості, прозорості й підзвітності, зменшення терміну надання адміністративних процедур; у країнах Європейського Союзу охорона права інтелектуальної власності розглядається як один із основних чинників економічного зростання та забезпечується через дотримання балансу між свободою інформації та захисту права інтелектуальної власності шляхом запровадження гнучкої системи її охорони.

У підрозділі 3.2. «Концептуальні напрями удосконалення адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності в Україні» визначено, що важливими джерелами у сфері охорони права інтелектуальної власності мають стати багатосторонні адміністративні договори, укладені між різними суб’єктами публічної адміністрації, що ведуть боротьбу із крадіжками об’єктів інтелектуальної власності; забезпечення ефективної охорони права інтелектуальної власності неможливе без посилення адміністративної відповідальності фізичних, а особливо юридичних осіб, за крадіжки об’єктів інтелектуальної власності; провідним концептуальним напрямком удосконалення адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності є формування адміністративної інфраструктури – центрів охорони права інтелектуальної власності при обласних управліннях МОН України; створення Національної асоціації охорони права інтелектуальної власності під егідою Державної служби інтелектуальної власності (як одного із членів) на базі існуючих розрізнених громадських організацій та об’єднань, що піклуються справами захисту прав інтелектуальної власності, є важливим чинником адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності; забезпечення захисту споживачів від підробок об’єктів інтелектуальної власності, які є небезпечними для життя, здоров’я громадян та забезпечення ефективного адміністративно-правового захисту права інтелектуальної власності на кордонах України, є першочерговою концептуальною засадою удосконалення адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності в Україні; у сфері патентного права основними напрямками розвитку адміністративно-правової охорони промислової власності мають стати зменшення терміну й кількості юридичних процедур щодо отримання патенту на об’єкти промислової власності; провідним концептуальним засобом адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності має стати активна агітаційна кампанія з підвищення обізнаності громадськості про важливість охорони права інтелектуальної власності, поширення інформації з питань такої охорони; необхідним є створення стратегічної системи інформованості про охорону права інтелектуальної власності в системі освіти.

У підрозділі 3.3. «Удосконалення адміністративної відповідальності у сфері охорони права інтелектуальної власності» пропонується створення Національної асоціації охорони права інтелектуальної власності під егідою Державної служби інтелектуальної власності (як одного із членів) на базі існуючих та нових розрізнених громадських організацій та об’єднань, що опікуються справами захисту права інтелектуальної власності.

Пропонується: в новому Кодексі України про адміністративні проступки один із розділів присвятити охороні права інтелектуальної власності та назвати його «Адміністративні проступки, що посягають на право інтелектуальної власності»; діючий КУпАП доповнити ст. 51-3 «Дрібне викрадення об’єктів права інтелектуальної власності через мережу «Інтернет», яка має стати первинним адміністративно-примусовим заходом щодо попередження викрадень об’єктів інтелектуальної власності та ст. 156-3 «Порушення правил використання програмного забезпечення», що дозволить суттєво підвищити комп’ютерну дисципліну на підприємствах, в установах, організаціях, забезпечити їх якісною ліцензійною продукцією