ЗАХИСНА ФУНКЦІЯ ЮРИДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок із науковими планами та програмами, мету і завдання, об’єкт і предмет, розкрито методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та публікації.

Розділ 1. «Загальна характеристика захисної функції юридичної допомоги в адміністративному процесі» присвячено загальним питанням та аспектам захисної функції юридичної допомоги, зокрема: формулюванню визначення поняття юридичної допомоги та усвідомленню її місця у правоохоронній діяльності; аналізу стану законодавчого забезпечення захисної функції юридичної допомоги; класифікації та розкриттю сутності основних принципів її реалізації; визначенню специфіки набуття суб’єктами права на юридичну допомогу в адміністративному процесі.

У підрозділі 1.1. «Юридична допомога як різновид правоохоронної діяльності» досліджується сутність та зміст поняття юридичної допомоги, у зв’язку із цим були вивчені існуючі наукові підходи до розуміння понять «правоохоронної діяльності» та «юридичної допомоги». Акцентовано увагу на тому, що правоохоронну діяльність ні в якому разі не можна розглядати лише в контексті боротьби зі злочинністю, так як сфера охорони права значно ширша за сферу боротьби зі злочинністю. Також не можна зводити правоохоронну діяльність виключно до функціонування державних органів, оскільки значний внесок у її здійснюють роблять як громадські об’єднання, так і окремі громадяни.

На підставі проведеного аналізу наукових точок зору правників на означену проблему, а також враховуючи законодавчі положення, які регулюють питання надання правової допомоги, зроблено висновки про те, що: по-перше, терміни «правова допомога» та «юридична допомога» є тотожними, і в межах даної роботи будуть використовуватись як рівнозначні; по-друге, юридична допомога є одним із найголовніших видів правоохоронної діяльності, яка набуває особливого значення у зв’язку з тим, що застосовується до осіб, які, як правило, перебувають в складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги; по-третє, визначено поняття юридичної допомоги як різновид правоохоронної діяльності можна визначити як діяльність, що спрямована на захист й поновлення прав, свобод й інтересів фізичних та юридичних осіб, а також їх орієнтування в законодавстві України шляхом надання їм юридичних послуг уповноваженими на це державою суб’єктами.

У підрозділі 1.2. «Законодавча регламентація захисної функції юридичної допомоги в адміністративному процесі» акцентовано увагу на тому, що одним із найголовніших завдань, що належить вирішити на сучасному етапі формування нашої держави, є завдання з дійсного утвердження й забезпечення дотримання законних прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб. І центральне місце на цьому шляху належить створенню надійного та ефективного законодавчого підґрунтя реалізації захисної функції юридичної допомоги.

З метою вирішення даного проблемного і надзвичайно актуального питання розглянута та проаналізована система діючих у державі нормативно-правових актів, що регламентують найбільш важливі аспекти у сфері надання юридичної допомоги. Враховуючи те, що нині Україна позиціонується в світі як сучасна держава європейського зразку, яка прагне стати повноцінним членом Європейського Союзу, наголошується на особливому значенні ратифікованих нашою державою міжнародних нормативно-правових документах, що здійснюють регламентацію захисної функції юридичної допомоги. Адже це покладає на Україну відповідні зобов’язання, пов’язані, перш за все, з адаптацією національного законодавства до законодавства ЄС.

Окрема увага приділяється законодавчій регламентації інститутів адвокатури та нотаріату, які виконують значну частину діяльності з реалізації захисної функції юридичної допомоги. Також підкреслюється той факт, що в контексті гармонізації українського законодавства з європейським і міжнародним правом особливої уваги для розвитку вітчизняного інституту адвокатури мають такі міжнародно-правові документи, як Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства (1988 р.), Основні положення про роль адвокатів, прийняті VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам (1990 р.), Звід принципів захисту всіх осіб, затриманих чи заарештованих у будь-якій формі, затверджених Резолюцією 43/173 Генеральної Асамблеї ООН (1988 р.) тощо.

Зроблено висновки проте, що законодавство, яке регламентує захисну функцію юридичної допомоги в адміністративному процесі розгалужене й не систематизоване. Відсутність єдиного нормативно-правового акта, який би здійснював регламентацію юридичної допомоги, у тому числі в адміністративному процесі, не сприяє розвитку даного правового інституту, що негативним чином впливає на стан виконання державою завдання зі захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб. Серед нагальних питань, які потребують вирішення на законодавчому рівні, слід визначити: поняття, види, мету, принципи та гарантії діяльності з надання юридичної допомоги; порядок набуття статусу суб’єктів такої діяльності, їх професійні та суспільні права й обов’язки; дисциплінарну та кримінальну відповідальність таких суб’єктів; зупинення та припинення діяльності з надання юридичної допомоги; соціальне та пенсійне страхування адвоката; надання правової допомоги безоплатно тощо. Зазначені й багато інших проблем можливо вирішити за допомогою прийняття Закону України “Про юридичну допомогу”.

У підрозділі 1.3. «Принципи реалізації захисної функції юридичної допомоги в адміністративному процесі» проаналізоване загальнотеоретичне поняття «принципу» та його місце і роль у сфері права. Запропоновано класифікацію основних принципів здійснення захисної функції юридичної допомоги адміністративному процесі. До них віднесені:1) верховенство права, який є основоположним конституційним принципом, адже право визначається як найвища цінність, яка забезпечує права й свободи фізичних та юридичних осіб; 2) законність, що являє собою це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, яке характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах; 3) принцип ефективного засобу захисту порушеного права; 4) принцип рівноправності, кий передбачає, що дія законів однаковою мірою обов’язкова для всіх осіб і водночас усі особи мають рівні процесуальні можливості для здійснення і захисту своїх прав, інтересів та свобод, не залежно від майнового чи іншого стану особи; 5) принцип доступності правосуддя гарантує, що мова надання правової допомоги у вигляді консультацій має бути доступною та зрозумілою особі, якій зазначена допомога надається (її рідною мовою або мовою, якою вона володіє); 6) принцип конфіденційності спрямований на те, щоб не допустити розголошення інформації, яку було отримано захисником від клієнта або про клієнта, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Тобто даний принцип сприяє відвертості відносин, що виникають між адвокатом та клієнтом.

Доведено, що принципи реалізації захисної функції юридичної допомоги в адміністративному процесі – це закріплені в Конституції та інших законах України найголовніші, непорушні, об’єктивно зумовлені засади діяльності відповідних суб’єктів на будь-якій стадії адміністративного процесу з метою захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Підрозділ 1.4. «Особливості набуття права на юридичну допомогу в адміністративному процесі» присвячено основним аспектам та особливостям набуття суб’єктами права на юридичну допомогу в адміністративному процесі, яке є одним із фундаментальних прав людини та громадянина, і водночас важливою гарантією дотримання інших прав особи.

Відзначається, що для того щоб особі скористатися правом на юридичну допомогу в адміністративному процесі, перш за все, їй необхідно набути адміністративно-правового статусу учасника такого процесу. У зв’язку із цим розглянуто адміністративно-процесуальну правосуб’єктність, законодавчі підстави та умови її набуття суб’єктом.

Зроблено висновок, що основними суб’єктами, які набувають права на юридичну допомогу в адміністративному процесі є сторони та треті особи, в якості яких можуть виступати як фізичні особи, так і суб’єкти владних повноважень, в тому числі й інші юридичні особи.

Наголошено на тому, що право на юридичну допомогу в адміністративному процесі може набуватися як на платній, так і на безоплатній основі, адже одним із основних завдань держави є забезпечення ефективного доступу та дієвості юридичної допомоги для всіх категорій осіб, у тому числі таких, які знаходяться у скрутному матеріальному становищі.

Розділ 2. «Реалізація захисної функції юридичної допомоги в адміністративному процесі» присвячено характеристиці суб’єктивного складу процесу реалізації охоронної функції юридичної допомоги, аналізу особливостей її здійснення у адміністративному процесі як на підставі закону так і договору. Розглянуті можливі напрямки розвитку та вдосконалення захисної функції юридичної допомоги на безоплатній основі.

У підрозділі 2.1. «Суб’єкти, уповноважені реалізовувати захисну функцію юридичної допомоги в адміністративному процесі» зазначається, що в адміністративному процесі особа може здійснювати захист своїх прав і свобод особисто, але досягти бажаних результатів у розгляді адміністративної справи в суді без відповідної юридичної підготовки, юридичних знань і навичок їх практичного застосування інколи неможливо. Тому в даному процесі передбачається можливість здійснювати захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи охоронюваних законом інтересів через спеціально уповноважених на це суб’єктів.

Суб’єкти, уповноважені реалізовувати захисну функцію юридичної допомоги в адміністративному процесі, виконують свої повноваження по захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб шляхом здійснення процесуального представництва.

Досліджені нормативно-правові вимоги та обмеження щодо кола осіб, які мають право здійснювати представництво інтересів в адміністративному процесі.

Зауважено на тому, що законодавство України не містить визначення поняття “фахівець у галузі права” – це на практиці викликає чимало питань, а саме: що є підставою для вступу такої особи в судовий процес; які гарантії надання ефективного судового захисту такою особою; як притягнути таку особу до відповідальності в разі надання нею неякісної юридичної допомоги; які гарантії, що відомості про клієнта не будуть розголошені, та багато інших. В якості шляху вирішення даного проблемного питання запропоновано закріпити правовий статус “інших фахівців у галузі права”, прийнявши Закон України “Про юридичну допомогу”.

Зроблено висновки, що суб’єкти владних повноважень завжди будуть реалізовувати захисну функцію юридичної допомоги в адміністративному процесі на підставі закону, в порядку обов’язкового представництва. Тоді як інші суб’єкти адміністративно-процесуальних правовідносин, що виникають внаслідок реалізації ними захисної функції юридичної допомоги, можуть діяти й на підставі договору або так званого добровільного представництва. Конкретних суб’єктів, а також особливості реалізації ними захисної функції юридичної допомоги в адміністративному процесі як на підставі закону, так і договору розглянемо у наступних підрозділах дослідження.

Сформульовано визначення суб’єктів, уповноважених реалізовувати захисну функцію юридичної допомоги в адміністративному процесі, якими є особи, що володіють адміністративно-процесуальною правосуб’єктністю по конкретній адміністративній справі, мають процесуально-правову зацікавленість у результатах її вирішення, визначений у законі або договорі обсяг повноважень по здійсненню таких функцій та у встановленому законом порядку визнані адміністративним судом як учасники такого адміністративного процесу.

У підрозділі 2.2. «Особливості реалізації захисної функції юридичної допомоги в адміністративному процесі на підставі закону» наголошується, що процесуальне представництво є тим правовим механізмом, за допомогою якого реалізується захисна функція юридичної допомоги в адміністративному процесі. Тобто можна з упевненістю стверджувати, що реалізація захисної функції юридичної допомоги в адміністративному процесі на основі закону шляхом здійснення процесуального представництва є додатковою гарантією захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб від протиправних посягань.

Визначено групи осіб, відносно яких здійснюється законне представництво. До першої групи відносяться особи, відносно яких захисна функція юридичної допомоги в адміністративному процесі реалізовується на підставі закону в обов’язковому порядку. У даному випадку законний представник компенсує відсутність адміністративної процесуальної дієздатності у малолітньої або недієздатної особи та виступає в процесі на захист її інтересів.

До другої групи відносяться особи, які хоч і досягли віку, з якого настає адміністративно-процесуальна дієздатність, але все одно стосовно них може бути реалізована захисна функція юридичної допомоги на підставі закону. Тобто права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні законні представники – батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом.

Що стосується юридичних осіб, то законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

Досліджено роль Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, прокуратури та органів місцевого самоврядування у здійсненні захисної функції юридичної допомоги у межах адміністративного процесу. Акцентовано увагу на тому, що одним із основних питань, які потребують вирішення, є визначення порядку вступу суб’єктів владних повноважень у адміністративний процес з метою реалізації захисної функції юридичної допомоги на підставі закону та процесуально-правових наслідків такого вступу. Задля цього пропонується внести зміну у відповідні нормативно-правові акти, зокрема Закону України “Про прокуратуру”.

У підрозділі 2.3. «Особливості реалізації захисної функції юридичної допомоги на підставі договору» охарактеризовано реалізацію захисної функції юридичної допомоги в адміністративному процесі на підставі договору. З’ясовано етимологічне походження терміну «договорів». На підставі аналізу думок науковців та сучасної нормативно-правової бази визначено поняття адміністративного договору.

З’ясовано повноваження суб’єктів, що реалізовують захисну функцію юридичної допомоги на підставі договору в адміністративному процесі. На підставі аналізу положень Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” наголошено, що одним із основних суб’єктів, що уповноважені реалізовувати захисну функцію юридичної допомоги в адміністративному процесі на підставі договору, виступає адвокат.

Доведено, що основним документом який підтверджує повноваження суб’єктів, які реалізовують захисну функцію юридичної особи на підставі договору в адміністративному процесі, виступає довіреність, яка повинна бути нотаріально посвідчена. У зв’язку з цим запропоновано внести відповідні зміни в КАС України, при цьому детально вказавши вимоги, яким повинна відповідати довіреність. Визначення таких вимог у КАС України безумовно буде сприяти зрозумілості й доступності вступу відповідних суб’єктів у адміністративно-процесуальні правовідносини, що виникають внаслідок реалізації захисної функції юридичної допомоги в адміністративному процесі на підставі договору.

У підрозділі 2.4. «Основні напрямки розвитку та вдосконалення захисної функції юридичної допомоги на безоплатній основі» зазначається, що Україна стрімко прямує курсом правової, соціальної, демократичної держави. Підтвердженням цьому є постійне прагнення щодо вдосконалення нашою державою механізму з захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб. Не остання роль у вирішені поставлених завдань приділена формуванню правового інституту безоплатної юридичної допомоги, який би відповідав сучасним європейським стандартам.

Наголошено, що незважаючи на суттєві недоліки в правовому регулюванні юридичної допомоги, в даній сфері прослідковується й позитивна тенденція: прийняття Закону України “Про безоплатну правову допомогу”, розроблення цільових програм з формування даного напрямку, початок функціонування Координаційного центру з надання правової допомоги, проведення конкурсів з метою формування Реєстру адвокатів, які надають безоплатну юридичну допомогу. Але, незважаючи на ці позитивні зрушення, ще залишається ряд складних і невирішених питань.

Серед проблем, які потребують негайного вирішення охарактеризовано: незадоволення попиту населення з приводу надання безоплатної юридичної допомоги, недостатнє інформування населення про можливість отримання безоплатних правових послуг, інформування та мотивацію адвокатів для подальшого їх залучення до надання правової допомоги, проведення їх навчання, запровадження системи зовнішнього моніторингу якості надання юридичної допомоги, належне фінансове забезпечення інституту безоплатної юридичної допомоги. Запропоновано шляхи вирішення зазначених проблем.