ЗАОХОЧЕННЯ ЯК МЕТОД УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

summary

Актуальність теми. Охорона здоров’я посідає одне з центральних місць у суспільстві. Провідна роль охорони здоров’я визначається економічним та соціальним добробутом суспільства. Сучасна система охорони здоров’я, як і держава загалом, потерпає від непослідовної соціально-економічної політики. Унаслідок домінування адміністративної моделі управління в зазначеній галузі практично відсутні економічні регулятори. Фінансування сфери охорони здоров’я ґрунтується на показниках ресурсного забезпечення, а не на показниках кінцевих результатів роботи медиків. Лікувально-профілактичні заклади зорієнтовані, перш за все, на виконання нормативів, затверджених органами управління охороною здоров’я, та позбавлені стимулів у своїй діяльності.

Невеликий розмір заробітної плати медиків негативно впливає на функціонування сфери охорони здоров’я загалом. Комплекс винагород за працю не задовольняє навіть базові (первинні) потреби медиків. Доводиться констатувати факт про те, що сучасні реформи є нездійсненними без створення належної системи заохочень у сфері охорони здоров’я.

Передусім, з метою розвитку галузі охорони здоров’я сьогодні нагальною потребою є необхідне збільшення стимулів стосовно відповідальності організацій охорони здоров’я (через такі механізми, як регулювання та оплата) і підвищення їх здатності відповідати цим стимулам (через такий механізм, як організація). Необхідно врахувати і співвідношення між попитом та пропозицією медичних послуг. Пропозиція медичних послуг повинна бути організована таким чином, щоб заохочувати їх використання. Вироблення сучасних підходів щодо вдосконалення системи заохочень у сфері охорони здоров’я, розроблення новітніх механізмів стимулювання нададуть можливість привести зазначену галузь у відповідність з європейськими стандартами, які прийняті у сфері охорони здоров’я у країнах Європейського Союзу.

Водночас будь-які програми та механізми не будуть впливовими й результативними, якщо не матимуть відповідного відображення у правових актах. Саме дослідження нормативно-правових актів щодо заохочення у сфері охорони здоров’я та їх удосконалення дадуть змогу розвинути систему заохочень, їх правову регламентацію та сучасні способи застосування.

Галузь охорони здоров’я в Україні, як і всі інші галузі, повинна цілеспрямовано розвиватися, тому існує потреба у визначенні концептуальних напрямів реформування, яке повинно визначати систему стимулювань та заохочень медичних працівників. Застосовуючи засоби стимулювання та заохочення, можна вивести медичну сферу із кризи, що назріла, та підняти на належний рівень, задовольнивши публічні інтереси стосовно надання і споживання медичних послуг.

У ХХ – ХХІ століттях інститут заохочення досліджували С.В. Венедіктов, З.С. Гладун, О.М. Караваєв, С.В. Мірошник, Я.Ф. Радиш, І.М. Солоненко, Н.Д. Солоненко, О.В. Чумаченко, Ф.Н. Щербак тощо.

При підготовці дисертаційного дослідження також було використано праці видатних вчених у галузі права, зокрема: В.Б. Авер’янова, Ю.М. Козлова, А.Т. Комзюка, С.А. Комарова, О.В. Малька, М.Я. Масленнікова, Н.Р. Нижник,  І.В. Панової, О.Ф. Скакун, С.Г. Стеценка, Ю.О. Тихомирова, П.П. Сергуна, Ю.М. Старилова.

Значний вплив на це дослідження мали теоретичні праці дослідників адміністративного права та процесу: Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, Т.О. Коломоєць, І.П. Голосніченка.

Проте проблеми призначення та застосування заохочень у сфері охорони здоров’я спеціально не вивчалися, в існуючих наукових працях ці питання досліджено фрагментарно або в межах суто визначеної іншої галузі, без відповідного комплексного підходу щодо галузі охорони здоров’я. Передусім, гостро ця проблема постає в умовах здійснення в Україні адміністративної реформи. Таким чином, глибоке дослідження проблем правового регулювання та практичної реалізації системи заохочень набуває особливого змісту й актуальності.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів МВС України на період 2004 – 2009 роки (наказ МВС України від 05 липня 2004 року № 755), Плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт у КНУВС на 2008 рік. Її проблематика безпосередньо стосується Концепції адміністративної реформи в Україні, впровадженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року № 810.