| summary: | У Вступі обґрунтовано вибір теми, з’ясовано стан вивчення проблеми, визначено її актуальність, мету й завдання, викладені методологічні засади, показані наукова новизна, теоретична значущість і практична цінність одержаних результатів, сформульовані основні положення, що виносяться на захист. Окрім того, вказано на апробацію дослідження та подано перелік авторських публікацій, що передають його основний зміст.
У першому розділі “Теоретичні та методологічні передумови створення словника мови перекладу/перекладача (СМП)” наголошується, що факт множинності перекладів зумовлює необхідність дослідження декількох перекладів “Гамлета” в їх зіставленні з оригіналом і між собою, що веде до лексикографічної параметризації досліджуваних явищ. Отже, розглядається можливість укладання нового лексикографічного різновиду авторських словників на засадах основних положень теорії перекладу та контрастивної лінгвістики.
Комплексний аналіз лексичних ресурсів перекладачів зумовлено необхідністю вивчення їхнього перекладацького почерку та особливостей стилю, з’ясування слушності суперечливих оцінок критиків і вироблення певної методики для об’єктивної характеристики перекладів. Дослідження декількох різномовних перекладів одного твору сприяє подоланню суперечностей між об’єктивним зображенням оригіналу і суб’єктивним тлумаченням його перекладачами, засвідчує рівень розвитку мови перекладу, а також вплив на неї мови першотвору.
Розв’язувати ці проблеми можна в межах нового різновиду словників, у яких представлено мову перекладачів – СМП. Цей новий напрямок словникової діяльності перебуває на межі таких філологічних дисциплін, як теорія й практика перекладу, контрастивна лінгвістика, лексикологія, стилістика.
З огляду на відсутність теоретичних і практичних досліджень у галузі укладання СМП, ми здійснили спробу розробити засади для створення подібного словника, враховуючи принципи теорії перекладу (теорія закономірних відповідників Я.Рецкера, принцип перекладацьких трансформацій Л.Бархударова) і контрастивної лінгвістики. Лінгвістичною моделлю, на основі якої проводиться контрастивний аналіз, служить теорія закономірних відповідників Я.Рецкера як базова теорія перекладознавства. Основою для порівняння виступає певна семантична інформація оригіналу та перекладів, яка створює підґрунтя для контрастивного аналізу, що проводиться у межах словникової статті СМП і передбачає зіставлення кожного компонента лексичної одиниці оригіналу і перекладу – граматичного, семантичного, стилістичного. Контрастивний аналіз – складна процедура, що поділяється на декілька етапів: 1) повний і точний опис заголовного слова української та англійської словникової статті з урахуванням його контекстуального оточення; 2) порівняння описів між собою; 3) здійснення контрастивних спостережень.
Зіставлення мовних засобів веде до розробки певних параметрів, які наочно можна представити у лексикографічній формі. Це означає, що лексичні ресурси автора оригіналу й перекладача набувають вигляду словника. Структура СМП дозволяє розв’язувати різноманітні перекладознавчі проблеми, а саме: визначати одиниці перекладу, проводити його аналіз, оцінювати міру об’єктивності та суб’єктивності у тлумаченні першотвору, ступінь адекватності перекладу тощо.
Оскільки слово виступає одиницею будь-якого словника (серед них і словника перекладу), постає питання визначення одиниці перекладу та її співвідношення з одиницею лексикографічного дослідження. Одиницею перекладу може бути одиниця будь-якого рівня мови – від фонеми до тексту загалом. Мінімальною одиницею опису словника є слово, що не завжди співвідноситься з одиницею перекладу. У зв’язку з цим не можна ставити знак рівності між одиницею перекладу й одиницею словника. Переклад відбувається не в словнику, а за його межами. Можна проводити пошук одиниці перекладу за наявністю таких параметрів: 1) переносне значення; 2) багатозначність слова; 3) контекстуальна стилістична забарвленість слова оригіналу; 4) контекстуальне значення лексичної одиниці. Якщо хоча б один із наведених компонентів наявний при діагностиці, то, очевидно, слово не є одиницею перекладу.
У межах СМП визначається спосіб здійснення перекладу із залученням семантичного відповідника чи перекладацьких трансформацій. Структура СМП, у якому зіставляються два різномовні тексти, дозволяє проводити перекладознавчий аналіз. У представленому дослідженні переклад і першотвір зіставляються на лексичному рівні. Розглядається одна з центральних проблем перекладознавства – проблема адекватності перекладу. Для конкретизації поняття адекватності перекладу, незалежно від особистого сприйняття того чи іншого перекладача, встановлюються кількісні та якісні співвідношення між виражальними засобами першотвору й перекладу, які можуть служити об’єктивними критеріями якості перекладу. Робити висновки про повноцінність перекладу так само, як і здійснювати лексикографічні узагальнення, можливо за умови ретельної уваги до мотивів перекладацького рішення, які охоплюють прагматику перекладів, дослідження пресупозиції або фонових знань, психологічних типів перекладачів, відтворення мовної картини світу, вирішення проблеми дистанції часу тощо. Мотиви перекладацького рішення контекстуально залежні, і разом з інтерпретаційними ресурсами, що лежать в основі інтерпретаційної настанови, формують індивідуальний стиль перекладача. Отже, у дисертації досліджується індивідуальний стиль Л.Гребінки, Г.Кочура, М.Лозинського та Б.Пастернака на основі їхніх перекладів шекспірівського “Гамлета”, лексичні ресурси яких є базою для створення СМП.
У другому розділі “Повні тлумачні словники перекладів” визначаються принципи укладання СМП, специфічною ознакою яких є проведення контрастивного аналізу перекладів з першотвором та визначення лексико-стилістичних трансформацій, притаманних перекладу, а також стилістичного засобу, утвореного на основі досліджуваного слова. Показано механізм створення повних тлумачних словників перекладів “Гамлета”. Проведені підрахунки кількісного складу словників є об’єктивним свідченням співвідношення міри об’єктивного й суб’єктивного при відтворенні оригіналу різними перекладачами.
Словники першотвору й перекладів укладаються на основі аналізу суцільного тексту та зіставляються між собою. СМП належать до авторських словників і утворюються за законами їх укладання. Елементами словникової статті у них виступають граматична категорія слова, його значення, стилістична характеристика та цитація. Однак СМП мають свою специфіку: словник перекладу не існує без словника оригіналу, якщо він двомовний і передбачає проведення контрастивного аналізу, тобто є порівняльним авторським словником. Подібно до словників одного автора, перекладацькі словники можуть бути повними або диференціальними. Згідно з Б.Ларіним, диференціальність і повноту словника визначають чотири ознаки: 1) реєстр слів; 2) розробка значень слів; 3) цитація; 4) граматична та стилістична кваліфікація. Словники можуть бути повними за якоюсь однією ознакою й диференціальними за іншою. При створенні повного словника перекладу словникова стаття включатиме як обов’язкові, так і спеціальні параметри. Укладання диференціального словника перекладу дозволяє зосередитися на дослідженні якогось певного виду лексики, наприклад, ненормативної, або якогось конкретного виду стилістичних засобів.
Якщо звичайні авторські словники існують у чотирьох лексикографічних формах (конкордансу, індексу, глосарія, тлумачного словника), то двомовні – у двох формах (глосарія та тлумачного). Це пояснюється специфікою цих словників, а саме – наявністю перекладу, який відсутній у конкордансах та індексах. СМП як різновид двомовного словника також має ці властивості. Отже, він повний за другою, третьою, четвертою ознаками, що їх виділив Б.Ларін, і може бути диференціальним тільки за першою ознакою – за реєстром слів.
Ми підготували матеріал у вигляді картотеки для укладання двомовного словника Шекспірового “Гамлета”, а також повних тлумачних словників перекладів. Укладено диференціальний словник стилістично забарвленої лексики перекладу Л.Гребінки. Дослідження авторських словників передбачає: 1) вибір канонічних текстів; 2) вибір тлумачних словників; 3) визначення одиниці опису й одиниці підрахунків лексики словників оригіналу та перекладів; 4) випрацювання принципів подавання матеріалу; 5) укладання картотек; 6) статистичну обробку отриманих даних.
Дефініцію слів першотвору було проведено на основі тлумачного словника англійської мови . Дефініцію слів перекладів Л.Гребінки та Г.Кочура подано за академічним “Словником української мови” (СУМ) та “Словарем української мови за редакцією Б.Грінченка”. Лексику російських перекладів було тлумачено за словником російської мови С.Ожегова із залученням “Словаря современного литературного русского языка в 17-ти томах”. У випадках, коли ми не знаходили тлумачення слова через його застарілість і невживаність у сучасній мові в усіх названих словниках, ми зверталися до інших лексикографічних джерел, наприклад, до “Толкового словаря живого великорусского языка” В.Даля.
За одиницю опису словників взято лексему. Кожну лексему англійської, української та російської мови представлено як інтегральну одиницю певної граматичної категорії.
У дисертації подаються принципи відбору ілюстративного матеріалу. У СМП цитація відіграє дуже важливу роль – за її допомогою здійснюється контрастивний аналіз, який веде до певних висновків щодо повноцінної передачі мови оригіналу. Цитата є основним засобом фіксації відтворення в словнику слововживання автора (перекладача).
Завдяки проведенню обробки картотек за допомогою кількісних підрахунків було встановлено: 1) обсяг текстів, тобто кількість слововживань, оригіналу (29743) та чотирьох перекладів (Кочур – 21956; Гребінка – 23615; Лозинський – 23186; Пастернак – 21841; 2) реєстри слів (число лексем) творів (Шекспір – 4271; Кочур – 4270; Гребінка – 4616; Лозинський – 4307; Пастернак – 4494) 3) індекс лексичного зв’язку російських перекладів (0,567, що означає, що спільні лексеми перекладу М.Лозинського і Б.Пастернака складають 56.7% кожного словника окремо. Ми відмовились від визначення індексу лексичного зв’язку російських перекладів з українським через те, що, не зважаючи на подібну граматичну систему двох мов, лексика їх відмінна).
Цифри засвідчують, що перекладачі не тільки не звужують словник В.Шекспіра, а, навпаки, навіть розширюють його. Одержані дані спростовують, хоча і на формальному рівні, припущення про звуження Б.Пастернаком шекспірівського словника і показують, що словник Л.Гребінки відзначається більшою різноманітністю. Переклад Г.Кочура за кількістю лексем найближчий до першотвору. Переклад Б.Пастернака має великий слововказівник при найменшому обсязі тексту за рахунок низькочастотної зони лексики. Цій лексиці властива найвища стилістична маркованість. Високочастотна зона лексики ширша у Л.Гребінки та М.Лозинського, що зумовлює більший обсяг тексту, ніж у Б.Пастернака та Г.Кочура.
Третій розділ “Дослідження стилістично забарвленої лексики: контрастивний аналіз перекладів” присвячено розгляду стилістики оригіналу і чотирьох перекладів “Гамлета” на базі укладених словників. Подаються характеристики особливостей перекладацького почерку Г.Кочура, Л.Гребінки, М.Лозинського та Б.Пастернака.
Своєрідність індивідуального слововжитку у словниках письменників виражено за допомогою позначок, які класифіковані таким чином, як і у звичайних тлумачних словниках: 1) позначки, які розкривають стилістичне забарвлення (розмовний стиль, просторіччя, поетичне мовлення тощо); 2) ті, що вказують на експресивно-емоційно забарвлені слова; 3) такі, що характеризують слова в історичній перспективі, тобто з погляду їхньої застарілості або актуальності у словниковому складі літературної мови періоду творчості певного письменника (архаїзми, новотворення); 4) позначки, які представляють слова в територіальному аспекті (діалектизми). Досить часто у контексті лексична одиниця набуває певної конотації, що відображається в авторському словнику і відсутня у нормативному.
Після проведення кількісної обробки картотек було встановлено, що словники твору представлено переважно літературно-нейтральною лексикою, частка якої складає приблизно 80%. Стилістично нейтральні слова, образно реалізовані в контексті трагедії, є важливим художнім засобом.
Стилістично забарвлену лексику оригіналу характеризують 524 слова з частотою вживання 1048. У перекладі М. Лозинського таких слів 817 з частотою вживання 1791, у Б.Пастернака – відповідно, 864 / 1395, у Г.Кочура – 639 / 1100, у Л.Гребінки – 971 / 1318. До стилістично забарвленої лексики відносяться літературно-книжна і розмовно-просторічна, які порівнюються у першотворі й чотирьох перекладах. З’ясовано причини переважання тієї чи іншої категорії. Значна увага приділяється дослідженню застарілої лексики. Показано залежність ступеня архаїзації перекладів від їхньої прагматики, насамперед інтерпретаційної настанови та вирішення перекладацької проблеми дистанції часу. Це саме стосується інтенсивності використання розмовно-просторічних слів. Досліджено також емоційно-експресивно забарвлену лексику. Хоча стилістичне забарвлення окремих слів перекладів не завжди узгоджується з оригіналом, здебільшого перекладачі вірно передали стилістичні характеристики трагедії, ідучи шляхом компенсації втрат і замін, досягаючи адекватності на рівні тексту, а не окремого слова, фрази або речення.
Проведене кількісне співвідношення літературно-книжної та розмовно-просторічної лексики оригіналу й перекладів переконливо демонструє, що, відповідно до мотивів перекладацького тлумачення першотвору, розмовно-просторічна лексика переважає у перекладах Б.Пастернака та Л.Гребінки, нейтральна, яка набуває розмовної контекстуальної маркованості, у перекладі Г.Кочура, а літературно-книжна – у М.Лозинського.
На прикладі ключового монолога трагедії “To Be Or Not To Be” було проведено детальний перекладознавчий аналіз чотирьох перекладів на лексико-стилістичному рівні. При їх зіставленні з оригіналом визначено лексичні відповідники, лексико-стилістичні трансформації, які виникли при перекладі, а також стилістичні прийоми, утворені на основі досліджуваного слова, тобто такі явища, які є ознакою СМП. У перекладі М.Лозинського виявлено 84 % лексичних відповідників, Г.Кочура – 78 %, Л.Гребінки – 70 %, а Б.Пастернака – 61 %. Ці цифри характеризують перекладацький почерк усіх чотирьох майстрів і добре узгоджуються з прагматико-комунікативним наповненням перекладів. Використання лексичних відповідників у перекладі часто супроводжується стилістичною невідповідністю. Контекстуальні заміни в основному характеризують переклади Б.Пастернака та Л.Гребінки.
У дослідженні було зроблено спробу звернути увагу на те, що СМП можуть вирішувати не тільки мовні, але й літературні завдання, які, насамперед, стосуються тлумачення образів персонажів. Так, при кожному ілюстративному прикладі вказано його “автора” – діючу особу. Спостереження за лексикою персонажів, її належністю до того чи іншого стилістичного пласта, дозволяють робити висновки про мовні характеристики шекспірівських героїв, що допомагає глибше розкрити їхню сутність. Подібний аналіз веде до порівняння образів першотвору з перекладом. На основі дослідження лексики, яку використовує Гамлет, можна пересвідчитися, що різні грані особистості принца Данського кожний перекладач відтворив по-своєму. Якщо Гамлет В.Шекспіра - це поєднання думки, емоцій та дії, то Гамлет М.Лозинського - це передусім думка. Кочурівський принц – інтелігентний, освічений, спокійний і по-філософському налаштований юнак, однак не відсторонений від реальності, як герой М.Лозинського. Його мова – взірець академізму. Гамлет Б.Пастернака - це дія. Його мова дуже динамічна, в цілому розмовна, конкретна. У Л.Гребінки принц Данський дуже чутливий, він ближче до дії, ніж Гамлет М.Лозинського, але і не такий рішучий, як пастернаківський. Словник цього принца насичений різнобарв’ям стилістичних відтінків, часом забутих або рідко вживаних слів, відроджених для життя.
У четвертому розділі “Диференціальний тлумачний словник стилістично забарвленої лексики перекладу Л.Гребінки” розглядаються шляхи укладання словника. Результати контрастивного аналізу представлено в контрастивній схемі, що супроводжує кожну словникову статтю. Отримані дані визначають характерні риси стилю перекладу Л.Гребінки.
На основі суцільної вибірки тексту за допомогою базових словників української мови було виявлено стилістично марковану лексику перекладу, яка складає 971 лексичну одиницю. Виділено також нейтральну – з погляду нормативного словника – лексику, яка в контексті набуває стилістичного або емоційно-експресивного забарвлення, наприклад: клятьба, конання, кошт, лаяти, навісний, наїдок, напутити, сусідити (в контексті отримують розмовний відтінок); корона (те саме, що крона – монета), мовити, наймення, обарвити, тулуб (урочистий відтінок); дудка, добродій, лицятися, сокотіти (іронічний); ганчір’я, чиря (зневажливий) тощо. У словнику також подано незначну кількість нейтральних слів, значення яких може неадекватно тлумачитися реципієнтом, і які, на наш погляд, набувають у контексті конотативного значення. Це такі слова, як падло (падаль), пожилець (мешканець), пластун (розвідник), ромен (ромашка), учта (урочистий обід) та деякі інші. У переліку слів також зазначено приклади словотворення перекладача, які завжди характеризуються певним стилістичним відтінком : ширіння (широчінь) (уроч.); рогань (рогоносець) (презирл.), гаманоріз (злочинець, що краде гроші шляхом розрізання гаманців) (ірон.) тощо.
Поклавши в основу стилістичної диференціації лексики маркери, запропоновані в академічному “Словнику української мови” (CУМ), з огляду на специфіку СМП, ми використовували деякі позначки, відсутні в зазначеному та інших нормативних словниках. Отже, окремі маркери, які стосуються емоційного забарвлення лексики і відсутні в словнику, запропоновані автором дисертації. Це – жал. (жалісливо), напруж. (напружено), обурл. (обурливо), огидл. (огидливо), улесл. (улесливо) тощо. Такий стан речей є цілком зрозумілим, бо діапазон емоцій людини необмежений, і врахувати його у нормативному словнику неможливо. А в контексті художніх творів емоції героїв конкретизуються в їхній мові. Отже, в СМП у таких випадках завжди у дужках подається позначка конт. (контекстуальне).
При проведенні контрастивного аналізу стилістично забарвленої лексики перекладу із лексикою першотвору застосовується досить специфічний маркер, відсутній у звичайних нормативних словниках. Цей маркер пов’язаний із когнітивною функцією слова: часом, на перший погляд, адекватний переклад є некоректним крізь призму ментальності та культури народу. Тому в нашому дослідженні ми спробували брати до уваги етномовний компонент як елемент когнітивістики, що входить до реалій. Ми керувалися визначенням терміна “реалія”, запропонованим Р.Зорівчак: “Реалії – це моно- і полілексемні одиниці, основне лексичне значення яких вміщає (в плані бінарного зіставлення) традиційно закріплений за ними комплекс етнокультурної інформації, чужої для об’єктивної дійсності мови-сприймача”. Увівши такі маркери як р (реалія), ср (символічна реалія), скр (структурно-конотативна реалія), ми виходили з того, що в художньому тексті всі реалії певною мірою є стильотворчими засобами. На нашу думку, наявність етномовного компоненту властива наступним групам слів: 1) історизмам (тулумбас, корогви, клейноди); 2) народно-поетичній лексиці (труй-зілля, розмай-зілля); 3) зменшено-пестливій лексиці (ласочка, личко, мишка); 4) ідіомам (повернутись турчином). Отже, навіть якщо слово першотвору перекладено за допомогою лексичного відповідника, завдяки зміні етномовного компоненту при перекладі має місце стилістична неузгодженість.
Етномовний дисонанс при перекладі відбувається також тоді, коли англійську реалію передано українською мовою неадекватно. Наприклад, “cockle hat” у перекладі – “бриль прочанський”. Хоча перед нами лексичний відповідник, але англійський етномовний компонент при перекладі втрачено, бо “cockle hat”– не просто бриль прочанина, а капелюх, оздоблений мушлею, як ознака відвідання гробниці Святого Якова.
Отже, наша система стилістичної маркованості лексики перекладу Л.Гребінки відрізняється від системи, представленої в нормативних словниках тим, що в ній повніше представлені маркери емоційної забарвленості, розшифровано позначку “рідко”, вказується наявність етномовного компонента слова, відсутні деякі позначки типу дорев. (дореволюційне), є випадки авторського словотворення – авт., а також отримує відповідні маркери контекстуально забарвлена лексика.
Контрастивний аналіз у словнику перекладача починається із словникової статті, продовжується в ілюстративному прикладі й закінчується зіставленням перекладу із першотвором. Так, на рівні словникової статті відбуваються два види контрастивного аналізу: 1) у межах української словникової статті; 2) між українською та англійською. У межах української словникової статті дані нормативного тлумачного словника порівнюються із авторським слововживанням. Це порівняння не очевидне, але воно передбачається. Так, якщо позначка в нормативному словнику не відповідає маркеру, який повинен бути в СМП, її не подають, а вживають авторську реалізацію лексичного або стилістичного значення.
Якщо порівняння авторського слововжитку з нормативним утворює вертикальний рівень контрастивного аналізу, то українська словникова стаття порівнюється із англійською на горизонтальному рівні. Тут закладено основу для висновків, поданих у виробленій нами контрастивній схемі. Ілюстративний приклад практично реалізує інформацію, представлену в загальному вигляді в словниковій статті. Саме в контексті, що становить собою цитата, можна одержати відповіді на запитання: 1) що є одиницею перекладу (слово, фраза, речення, текст); 2) за допомогою яких лексичних засобів здійснено переклад (лексичних відповідників або лексичних трансформацій); 3) за допомогою яких граматичних форм; 4) при використанні якої конотації. Словникова стаття в СМП має наступний вигляд:
КРИТИ, дієсл., недок., заст.
Оберігати, захищати.
[Гам.] “Пречисті сили неба, крийте нас!” (І, 4; с.108)
Р/ЛВ/+/-
|
DEFEND, v, protect sb from harm;
Guard sb.
[Ham.] “Angels and ministers of grace defend us!.” (I, 4; p.44)
|
Контрастивна схема показує, що переклад здійснено на рівні речення (Р) за допомогою лексичного відповідника (ЛВ) при відтворенні граматичної категорії оригіналу “+” (“крити”/ “defend” – дієслова) та стилістичної неузгодженості “-” (англійське слово з нульовим стилістичним маркером передано застарілим українським).
Після визначення одиниці перекладу необхідно проаналізувати, яким чином передано денотативне значення слова. Більшу частину стилістично забарвленої лексики СМП Л.Гребінки перекладено за допомогою часткових лексичних відповідників (термін Л.Бархударова), а саме 624 лексичні одиниці. На основі контрастивного аналізу значення англійських та українських слів у словниковій статті зіставляються, внаслідок чого стає очевидним, коли лексичні одиниці перекладу є лексичними відповідниками оригіналу.
Серед перекладацьких трансформацій ми виділяємо, за класифікацією Л.Бархударова, перестановки, заміни, розширення, вилучення. Серед замін розрізняємо конкретизацію, генералізацію, логічний розвиток поняття, компенсацію. У схемі вказуються також граматичні заміни. Якщо вони мають місце в перекладі, ми позначаємо це знаком “–” (розбіжність між оригіналом і перекладом). Наприклад: багріти (дієсл.) – red (adj); випадком (присл.) – fall out (phr.v.); відмовити (дієсл.) – answer (n); завіщо (присл.) – for (prep); чванько (ім.) – bloat (adj); на взір (фразеологізм) – seeming-virtuous (adj). Знак “+” вказує на граматичну відповідність. У схемі граматичні показники йдуть слідом за лексичними. Загальна кількість граматичних трансформацій, які мають місце в нашому словнику, становить 287. У 685 випадках граматичну характеристику лексики оригіналу передано у перекладі.
Результати контрастивного аналізу стилістичної забарвленості англійської та української лексики завершують зіставлення. Знак “+” ставимо у схемі в двох випадках: коли стилістична забарвленість слова першотвору і перекладу однакова, і коли завдяки контексту відбувається стилістична компенсація відсутньої стилістичної позначки у слова оригіналу. Наприклад:
У першому випадку стилістичне забарвлення оригіналу відтворено в перекладі: “dust” (rhet) – “прах” (уроч.), що позначено у контрастивній схемі плюсом. У другому випадку нейтральне дієслово першотвору передається українським іменником із урочистим забарвленням, що здається стилістично неузгодженим. Але перекладач не відтворює прислівника “devoutly”- оцінне слово, отже, “жадання” можна розглядати як стилістичну компенсацію (КП), що й позначено у схемі.
Цілком зрозуміло, що лексика оригіналу, яка порівнюється з перекладом, не завжди стилістично забарвлена. Такі ситуації позначаються в схемі за допомогою знака “–”. Також знаком “–” позначаються випадки, коли стилістичне забарвлення слова в оригіналі не збігається з перекладом. Наприклад, rogue (dated) – нікчема (зневажл.), quiddity (fml) - каверза (розм.), heaven (neutral) – твердь (уроч.).
Підсумовуючи наведені факти, які знайшли відображення в СМП, слід зазначити, що перекладачі блискуче відтворили загальну стилістичну забарвленість Шекспірового тексту, хоча в конкретних випадках вона відрізняється й не збігається з оригіналом. Таким чином, відтворення тону або інтонацій першотвору у перекладі майже завжди здійснюється на рівні тексту. Отже, знак “–”, який у контрастивній схемі характеризує розбіжність стилістичного забарвлення оригіналу та перекладу, стосується не тексту загалом, а конкретного речення чи найближчого контексту.
Отримані дані є основою для характеристики перекладацького почерку Л.Гребінки. Завдяки використанню застарілої лексики, а також діалектної та рідко вживаної, які в контексті набувають певної конотації, разом із великою кількістю слів із відтінком урочистості, перекладач майстерно відтворює стилістичне багатство шекспірівської лексики.
Виконане дослідження дозволяє зробити такі висновки:
1. Виникнення словника мови перекладу/перекладача об’єктивно підготовлено тривалою історією розвитку авторської лексикографії, особливо двомовної. СМП є реалізацією принципів теорії перекладу та контрастивної лінгвістики, на засадах яких його укладають, із залученням специфічних методів, у першу чергу, контрастивного аналізу. Але СМП стає не тільки об’єктом дослідження цих наукових дисциплін, а й джерелом їхнього подальшого розвитку.
2. СМП розширює межі лексикографії, насамперед, авторської. Словник одного твору вирішує проблему його відношення до словника загального типу, що охоплює слова національної мови, а також до словника мови письменника, до якого входить лексичний матеріал різних творів.
3. Зіставлення словників чотирьох перекладів “Гамлета” з оригіналом із проведенням кількісних підрахунків, які встановлюють обсяг текстів, реєстри слів, визначають індекс лексичного зв’язку перекладів між собою, тобто їх спільну частину, свідчить про високий рівень об’єктивного відтворення перекладачами першотвору. Якщо кожний переклад окремо лише наближається до свого першоджерела, то всі разом вони створюють у значній мірі об’єктивну картину оригіналу, розкриваючи нові грані його пізнання.
4. Індивідуальність перекладачів, особливості їх перекладацького почерку розкриваються в дивергентних частинах перекладів, яким притаманна стилістична забарвленість. Диференціальний словник стилістично забарвленої лексики перекладу Л.Гребінки є підтвердженням цього. Л.Гребінка дуже вдало розв'язує перекладацьку проблему дистанції часу. Завдяки використанню ресурсів діалектної та рідко вживаної лексики й контекстуальному стилістичному забарвленню він блискуче відтворює розмовність і, водночас, віддаленість шекспірівського слова. Цей переклад відрізняється яскравою, соковитою українською мовою.
5. У дослідженні деякою мірою спростовуються погляди критики на переклади М.Лозинського і Б.Пастернака. Хоча перший доволі віддалений від сучасності й більш піднесений, ніж переклади Г.Кочура, Л.Гребінки та Б.Пастернака, але не занадто архаїзований і незрозумілий, яким його часто вважали (М.Морозов, Ю.Гаврук, В.Левик), що засвідчують цифри: застаріла й книжна лексика становлять 447 лексичних одиниць, а розмовна - 263. Переклад Б.Пастернака характеризує не тільки виключна розмовність його словника (417 слів), а також достатня для створення відповідної атмосфери кількість архаїчної та піднесеної лексики (309 слів). Отже, усупереч погляду В.Левика Б.Пастернак не звужує словниковий діапазон Шекспіра.
6. Версія Г.Кочура приваблює академізмом мови, виваженістю, високою перекладацькою культурою. Українські переклади відрізняються один від одного, але не так контрастно, як російські, бо черпають лексичні ресурси насамперед у розмовному регістрі української мови. Їхня відмінність пояснюється тим, що Кочурова думка у формі слова набуває класичної завершеності, а Л.Гребінці притаманна певна свобода висловлень. На наш погляд, версії українських митців можна назвати золотою серединою, яка узгоджує два протилежні шляхи в перекладі, що ними ішли М.Лозинський і Б.Пастернак.
7. Л.Гребінка та Г.Кочур зробили значний внесок у розвиток української мови, використавши її численні ресурси, утворивши нові форми лексичних одиниць, виявивши нові значення загально вживаних слів і відновивши велику кількість слів забутих.
Запропоновану методику укладання та дослідження СМП можна застосувати в роботі над різноманітними словниками, у вивченні на їх основі мови перекладача, а також при аналізі шекспірівської літературної спадщини.
|
