НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕНТАЛІТЕТ ЯК ОБ’ЄКТ ЕТНОПОЛІТОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ : НАЦИОНАЛЬНЫЙ МЕНТАЛИТЕТ КАК ОБЪЕКТ этнополитического АНАЛИЗА

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЗАПОРІЗЬКА ДЕРЖАВНА ІНЖЕНЕРНА АКАДЕМІЯ

На правах рукопису
УДК 316.273

ПАТЛАХ Ірина Миколаївна

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕНТАЛІТЕТ ЯК ОБ’ЄКТ ЕТНОПОЛІТОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

спеціальність 23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство

дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник
доктор філософських наук,
професор, член-кореспондент
Української академії політичних наук
ВОРОНКОВА Валентина Григорівна

Запоріжжя
2002

ЗМІСТ
ВСТУП.........................................................................................................................
3
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕНТАЛІТЕТУ В КОНТЕКСТІ НОВОЇ МЕТОДОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ………………………………………………...................

16
1.1. Національний менталітет: теоретико-концептуальна парадигма……………………………..………………………
16
1.2. Позитивістський та антипозитивістський виміри національного менталітету в сучасних політологічних дослідженнях………………………………………………….

31
РОЗДІЛ 2. НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕНТАЛІТЕТ: ДОСВІД ТЕОРЕТИЧНОЇ САМОРЕФЛЕКСІЇ В КОНТЕКСТІ ГУМАНІТАРНОГО ПІЗНАННЯ……………………………………...................................

46
2.1. Міждисциплінарна модель феномена національного менталітету…………………………………….………………
46
2.2. Багатомірність методологічних підходів до аналізу національного менталітету як фактор об’єктивності теоретичного пізнання………...……………………………...

74
РОЗДІЛ 3. ОНТОЛОГІЧНА ПРИРОДА НАЦІОНАЛЬНОГО МЕНТАЛІТЕТУ: ДИХОТОМІЯ НЕСВІДОМОГО І СВІДОМОГО……………………………............…………………...

107
3.1. Несвідоме як психічно-внутрішня універсалія національної душі……..…………………………..………………………….
110
3.2. Свідоме як психічно-зовнішній конституент національного менталітету....………………………………………………….

123
РОЗДІЛ 4. НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕНТАЛІТЕТ ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ АКУЛЬТУРАЦІЇ..................................................................................
143
4.1. Основні домінанти і закономірності становлення та розвитку українського політичного менталітету………………………….........................................

147
4.2. Український політичний менталітет як специфічна реальність пострадянського простору……….………………

168
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………........
189
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………… 198

ВСТУП

В умовах розвою соціально-економічних, етнополітичних, світоглядно-духовних засад української держави, пошуку оптимальних моделей трансформації і розвитку українського суспільства особливого значення набувають ментально-психологічні, світоглядні, ціннісно-нормативні та інші духовні передумови його формування. Докорінні зрушення, що здійснюються на економічному та соціокультурному просторі України, передбачають звернення до ментальних особливостей свого народу, до процесів соціальної ідентифікації, стрижнем якої виступає національний менталітет. Сучасні дослідження феномена національного менталітету стали можливими завдяки створенню ще у 1990-1991 рр. інститутів політичних та етнонаціональних досліджень, українознавства, археографії та джерелознавства, соціології, які “почали розробку політичних, культурологічних, соціальних, психологічних та інших проблем, пов’язаних з дослідженням “конструкції” найскладнішого організму – людського суспільства” [1; 50]. Категорія національного менталітету окреслює цілісний спектр етнопсихологічних та етноідеологічних, а також національно-світоглядних вимірів етноісторичного буття народу, його онтосу, виступаючи синтезуючою ланкою різних виявів етнонаціонального духу. Саме ця здатність національного менталітету до універсалізму або охоплення усіх без винятку сфер “душевно-духовного” життя етносу є підставою для його надзвичайно широкого наукового вжитку. Разом з тим, це ознака того, що сфера, охоплена поняттям національного менталітету, об’єктивно існує незалежно від того, усвідомлюється це дослідниками в належних поняттях чи ні, і чи адекватні терміни застосовуються для її характеристики [2; 23]. Вітчизняні вчені вбачають в національному менталітеті ту духовну силу, що здатна слугувати об’єднавчим чинником у процесі формування сучасної державності, унікальний засіб цілеспрямованої гармонізації людини з природою, соціумом, світом, мікро- та макрокосмосом, адже, сама етнонаціональна сфера, в межах якої розглядається проблема національного менталітету, – вкрай важливий державотворчий чинник, що надає державі “вкоріненість” у життєдіяльність нації, етносу, надає національному поступу яскраво вираженої державницької спрямованості, піднімає національні цінності до меж вседержавних, всенаціональних [3; 41]. Саме завдяки ментальності поєднуються традиції і новітні інноваційні механізми самозбереження народу в річищі національно-самобутнього розвитку української державності.
Отже, актуальність дослідження зумовлена, насамперед, процесом національного відродження України, проблемами самоосмислення соціуму, держави, нації, особистості, завданням соціокультурного реформування українського суспільства і побудови демократичної правової соціальної держави. Актуальність досліджуваної теми визначається тим фактом, що в радянському просторі проблема національного менталітету залишалась на периферії соціогуманітарних досліджень, інваріантних в осмисленні політологічних вчень, поставала в негативному забарвленні як об’єкт наукової критики. Тому адекватний загальний аналіз сутності, природи, структури національного менталітету, а також дослідження факторів формування і основних рис українського менталітету направлений на заповнення певних "білих плям" в науковому дослідницькому арсеналі і означає переосмислення теоретичного вітчизняного спадку, який важко чи взагалі неможливо описати за рецептами класичних політологічних систем. Відповідно, "емпіричною" формою актуальності та теоретичної значущості теми національного менталітету може слугувати (і слугує) дискурс про національний менталітет, що інтенсивно артикулюється сьогодні як в Україні, так і в інших посткомуністичних країнах.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з держбюджетною комплексною науковою темою кафедри адміністративного менеджменту Запорізької державної інженерної академії “Гуманітарні чинники державотворення в Україні” (1999-2000 рр.) та темою Міністерства освіти та науки України “Українська політична антропологія як гуманітарний чинник державотворення в Україні” (№ 17-1д/2000).
Ступінь дослідженості тематики дисертації. Необхідність грунтовного дослідження національного менталітету обумовлюється станом вивчення цього феномену в працях вчених. Аналіз літератури з обраної проблематики свідчить про те, що поняття менталітету розвивається і закріплюється в науково-дослідницькій літературі на підставі імпульсів, отриманих з філософії, історії, етнопсихології, політичної психології, антропології, етнолінгвістики.
В контексті філософського дискурсу проблеми менталітету розробляли І.Кант, Д.Юм, Г.-В.Гегель, І.-Г.Фіхте, К.А.Гельвецій, І.Г.Гердер та інші мислителі другої половини XVIII-XIX століть, твори яких становлять гностично-когнітивні моделі ментальних характеристик суспільства. Г.-В.Гегель розвивав і обгрунтовував вчення про “дух народу”, що витікало з його ідеалістичного вчення про дух взагалі. Поняття “ментальність”, вперше введене в науковий обіг американським мислителем-філософом Р.Емерсоном в 60-х рр. XIX століття, пізніше стали використовувати М.Пруст, Л.Леві-Брюль, М.Шелер, Е.Кассірер, М.Мосс, А.Токвіль, Й.Хейзінга, О.Шпенглер.
Прагнення заповнити існуючий в історичній науці вакуум знань про психологічний вигляд наших предків призвело до виникнення досліджень, метою яких є реконструкція духовного світу людини минулого. Загальним оцінкам ментальностей представників різних епох присвячені роботи істориків та культурологів, які розвивають творчий спадок М.М.Бахтіна та французької історичної школи “Анналів” (М.Блок, Ж.Ле Февр, Ж.Ле Гофф, М.Пруст, Ж.Дюбі).
Дослідники в галузі етнопсихології, яка виникла в середині XIX століття, стали вивчати проблеми народної творчості в різних її проявах - ремісництво, духовна культура, побут, фольклор, наука тощо (Л.Морган, Е.Тейлор, М.Максимович та інші); деякі проблеми сімейно-шлюбних відносин у різних народів (Л.Морган, Ф.Енгельс, В.Зомбарт, М.Данилевський та інші); специфіку форм права та державно-громадянського устрою різних країн і народів (Ф.Енгельс, М.Ковалевський, Р.Лащенко, І.Франко, П.Чубинський та інші). В філософській та суспільно-політичній думці початку XIX століття у зв’язку з аналізом національного менталітету того чи іншого народу в річищі етнопсихології виникла концепція онтологізації “духу народу”, засновниками якої виступили Г.Штейнталь і М.Лацарус. Їх послідовник В.Вундт вважав, що психологія народів повинна вказати шляхи переходу до історичних відмінностей загального духовного розвитку [4]. З його точки зору, психологія народів саме в цьому аспекті взаємодіє з естетикою, філософією, релігією, історією.
Паралельно із генезисом етнопсихології в її рамках почав розвиватися етнофрейдизм - напрям, що виник під впливом ідей психоаналізу, поширених на сферу культури, релігії, міфології. Показовими у цьому відношенні є доробки З.Фрейда “Тлумачення сновидінь”, “Психопатологія буденного життя”, “Тотем і табу” [5], в контексті яких зроблено спробу вийти за межі індивідуальної психіки у сферу міфології, літератури, культури. Відносно самостійний напрямок в етнофрейдизмі посідає теорія К.Г.Юнга, в основі якої лежить думка про “колективне несвідоме” або “архетипи”. Серед послідовників етнофрейдизму називають також Б.К.Малиновського, Ж.Деверьо, Р.Бастіда. Сучасні західні дослідники, котрі вивчають феномен менталітету з точки зору його етнопсихологічних характеристик, схиляються до думки, що в психіці того чи іншого народу приховані глибинні рушійні чинники розвитку даного соціуму, його культури, історії, економіки, політики, що утворюють цілісну систему закономірностей руху культурної свідомості - традиції, звичаї, когнитівні моделі, право, мораль. До найвідоміших дослідників, авторів багатьох праць в цій галузі належать Е.Баркер, Л.Снайдер, Е.Сміт, Н.Дюйкер та Р.Фрійда, Р.Лінн, Ф.Колер та інші.
В галузі політичної психології над проблемою менталітету працювали відомі дослідники північноамериканської школи М.Херманн, Р.Сигел, Д.Сірс, С.Реншон, Ф.Грінстайн, А.Джордж, Р.Такер, Дж.Пост, Р.Крісті та багато інших. В результаті проведення психологічних та політологічних досліджень, а також співставлення отриманих даних, більшість дослідників прийшли до висновку, що вивчення особливостей національного та політичного життя етносів повинно сфокусуватися на взаємодії політичних та психологічних феноменів. Сучасна українська, а також російська політична психологія теж має своїх видатних попередників, які опрацьовували політико-психологічну проблематику ще за часів Російської імперії. Так, П.Мілюков та П.Сорокін аналізували розвиток російської політичної культури, зокрема, особливості національної політичної свідомості в її “ідеологічній” формі на протязі всієї російської історії. Психіатр П.І.Ковалевський та професор медицини І.Сикорський намагалися визначити зміст різних етнопсихологічних категорій, виявити їхню структуру, механізми формування у зв’язку з історичними обставинами і політичною ситуацією. Пізніше, вже за радянських часів, знаменною стала праця Л.Виготського, С.Геллерштейна, Б.Фінгерта та М.Ширвіндта “Основні напрями сучасної психології” (1930).
Коригування до розуміння сутності поняття менталітету внесли представники структурної антропології. Наслідуючи М.Мосса, французький антрополог К.Леві-Стросс розглядав усі культурні явища як знаки відносно до потаємних глибин та інтелігібельних сутностей. Під останніми він розумів несвідомі ментальні структури, втілені у структурах продуктів культурної діяльності людей. Саме К.Леві-Строс висунув оригінальну гіпотезу про вплив субкультур свідомості на тектонізацію культури, яка повинна бути інтернаціональною та інтернародною. Представник англійської школи Е.Тейлор в своїх наукових доробках проводив аналогію між культурами диференційованих націй-народів, апробуючи компаративно-порівняльні методики; Дж.Фрезер, Е.Дюркгейм розкрили зв’язок релігійної етнології вірувань із психологією інтелектуальної діяльності, причому здебільшого вчені досліджували афективний бік вірувань.
За останній час велику кількість (в тому числі і експериментальних) робіт, що дозволяють робити серйозні висновки про менталітет, було написано дослідниками в галузі психолінгвістики. І це зрозуміло: адже саме в мові найповніше представлений внутрішній світ людини - принаймні, його когнітивна сфера. В свій час про це переконливо повідали в своїх наукових доробках великі лінгвісти - В.Гумбольдт, О.Потебня, який вважав мову народу найважливішим етнодиференціюючим і етноформуючим чинником, а також О.М.Веселовський, Д.М.Овсянико-Куликовський, К.Бюлер та інші. Вони стверджували, що із неозначеної темряви буття виникають певні його визначеності, своєрідні структури, а також оцінювання таких структур.
Серед російських вчених, котрі зробили вагомий внесок до вивчення проблеми менталітету, слід відзначити праці М.Бердяєва, А.Я.Гуревича, Г.Гачева, М.А.Барга, Ю.Л.Безсмертного, М.Холодної, В.Дубова. Українські вчені в своїх працях розглядали проблему ментальності під різними кутами зору: М.Грушевський, М Костомаров зверталися до проблеми генези української ментальності, П.Куліш, М.Гоголь, Т.Шевченко осмислювали національний менталітет засобами художньої творчості, Г.Сковорода, П.Юркевич розглядали менталітет як вияв “божественної” сутності людини. Представники української діаспори також аналізували проблеми української національної свідомості [6-22]. Значну увагу дослідженню національного менталітету в його філософських, соціальних, економічних, політичних аспектах приділяють сучасні українські вчені В.Бебик, А.Бичко, І.Бичко, І.Варзар, В.Г.Воронкова, С.Грабовський, В.Горбатенко, В.Горський, Р.Додонов, В.Жмир, О.Забужко, В.Ігнатов, О.Картунов, В.Касьян, І.Кресіна, С.Кримський, І.Курас, О.Майборода, В.Огірчук, В.Панібудьласка, Ю.Римаренко, С.Римаренко, І.Старовойт, М.Степико, В.Храмова, В.Шинкарук, Л.Шкляр, В.Школьняк, М Шульга та інші [23-35]. Певний внесок до вивчення цієї проблеми зробили автори ряду дисертаційних робіт останнього часу [36-40]. Аналіз літератури по даній проблемі свідчить, що поруч зі змістовністю її загального осмислення в західних та вітчизняних наукових підходах, ще не досить повно представлені сучасні політологічні дослідження сутнісного змісту феномена національного менталітету, а також його впливу на формування політичної свідомості нації і на процес державотворення в Україні в цілому. Крім того, поняття “національний менталітет” як певна категорія суспільного знання потребує особливого власне політологічного аналізу, оскільки часто в науковій літературі її розглядають тільки як філософську чи психологічну категорію в порівняльно-методологічному аспекті.
Все вищезазначене дає підстави зробити висновок, що до сих пір в українській політологічній літературі відсутнє комплексне міждисциплінарне дослідження національного менталітету, у всій його системності, де б знайшли своє відображення загальні та індивідуальні аспекти цього феномена.
Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, аби в ході політологічного аналізу виявити специфіку національного менталітету як онтологічної засади духовного буття людини, етносу, нації, визначити його природу і структуру, розкрити базові властивості українського політичного менталітету і виокремити, таким чином, його найбільш загальні інтеграційні засади, прийнятні для переважної більшості українського населення.
Досягнення поставленої мети реалізується в результаті вирішення наступних завдань:
- довести, що національний менталітет постає цілісним духовним відображенням буття нації, що зумовлює однотипні, загальнозначимі варіанти безпосередньої поведінки, розумової і практичної діяльності людей;
- обгрунтувати міждисциплінарну модель дослідження дискурсів національного менталітету і плюралістичного методологічного підходу до вивчення цього феномена;
- розглянути історію появи проблеми ментального в річищі соціогуманітарних наук, виявити ті традиції, котрі зумовили появу і актуалізацію проблеми національного менталітету в сучасній політології;
- здійснити структурування даного духовного феномена, конкретизувати місце свідомих та несвідомих елементів в структурі національного менталітету, пояснити їх вплив на практичну діяльність людини;
- здійснити аналіз взаємовідносин між категоріями “національний менталітет” і “політичний менталітет” в історико-філософському та політологічному контексті;
- проаналізувати соціальні, культурні, релігійні, геопсихічні фактори, що детермінують формування українського політичного менталітету;
- розглянути найбільш істотні риси українського національного менталітету і проаналізувати їх вплив на політичну поведінку сучасного етносу.
Об’єктом дослідження є аналіз національного менталітету як духовно-інтелектуального феномена, забезпеченого комплексом специфічних особливостей нації.
Предметом дослідження виступає національний менталітет як узагальнююча категорія, що вбирає в себе зміст як етнопсихологічних, так і соціокультурних чинників, співвіднесених з інтересами, настроями, очікуваннями, а також екстраполяція досліджених специфічних особливостей національного менталітету на сучасну українську політичну реальність.
Методологічна основа дослідження національного менталітету, який, на відміну від багатьох інших духовних явищ, прагне до акумуляції у собі цілісного сприйняття проявів людської буттєвості, складається з методів як філософського, загальнонаукового, так і конкретно-наукового характеру. Рівень філософської методології утворює найвищий рівень методологічного аналізу, який включає в політологічне дослідження все багатство філософського знання, тобто онтологічних, гносеологічних, логічних, а також соціально-історичних його аспектів. Цей рівень містить діалектичний, онтологічний і феноменологічний методи, принципи історизму, об’єктивності, детермінізму, сходження від абстрактного до конкретного. Для виявлення місця національного менталітету в духовній сфері суспільства, його структури і функцій було виокремлено групу загальнонаукових методів: системний, структурний та структурно-функціональний. На рівні узагальнення і формально-логічних засобів були застосовані класичні методи аналізу і синтезу. Поруч з традиційними видами узагальнення – змістовним (синтетичним, індуктивним) і формальним (аналітичним, дедуктивним), – для виявлення предикативної сутності поняття “національний менталітет” був використаний метод сімейної схожості, запропонований Л.Вітгенштейном, що дозволив виокремити диз’юнктивно-загальні поняття: етнічний менталітет, релігійний менталітет, політичний менталітет, оперувати ними, а також дозволив розширити межі пізнання за допомогою переходу від диз’юнктивно-загального поняття до класичного родового, яким в даному випадку являється предикат “національний”.
Вирішення проблем, які постали в роботі, зумовили залучення фундаментальних положень не тільки філософії та політології, а і психології, соціології, культурології, етнопсихолінгвістики. Комплекс конкретних наук напрацював ефективний інструментарій аналізу ментальних процесів і експериментальної перевірки отриманих результатів, однак специфіка менталітету не може бути всебічно описана і вивчена тільки методами окремих наук. Тому в дисертаційному дослідженні застосований власне філософсько-політологічний аналіз, який має на меті оцінити плідність і співвідношення тих чи інших методологічних підходів, визначити їх життєвість і адекватність. Керуючись конкретними аспектами проблеми, виокремлені та зіставлені дискусійні і мало вивчені напрямки дослідження, зроблена спроба авторського бачення відповідей на полемічні питання.
Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається політологічним ракурсом аналізу національного менталітету як духовно-інтелектуального феномена. Основні елементи наукової новизни дослідження представлено в наступних тезах:
1) визначено, що категорія національного менталітету окреслює цілісний спектр етнопсихологічних та етноідеологічних, а також національно-світоглядних вимірів історичного буття народу, його онтосу, виступаючи синтезуючою ланкою різних виявів етнонаціонального духу. Саме ця здатність національного менталітету до універсалізму або охоплення усіх без винятку сфер “душевно-духовного” життя етносу дає підстави стверджувати про його феноменологічний характер;
2) обгрунтована необхідність плюралістичності методологічних підходів до аналізу національного менталітету, що забезпечує духовно підгрунтя самоорганізації та розвитку суспільства. До такого висновку автор прийшов завдяки концептуальному підходу до вивчення національного менталітету, що характеризується міждисциплінарністю, базується на комплексному використанні специфічних методів та концепцій різних наук та інтеграції отриманих результатів в рамках єдиної методології і, перш за все, – напрацьованих останнім часом підходів в етнополітології, етнопсихології, політичній психології, етнополітиці, етносоціології, етнофілософії, етноантропології, етнокультурології, етнолінгвістиці, історіософії, етноконфліктології, етноетиці, етнології, етнодержавознавстві, що спеціально з різних сторін вивчають етнополітологічну “матерію” ментальності. Кожен з цих підходів дає змогу виявити специфічні характеристики національного менталітету і як елемент складної методологічної системи забезпечує об’єктивність теоретичного пізнання;
3) базуючись на положенні про те, що одним із основних критеріїв вивчення структури національного менталітету виступає форма існування інформації, через яку передається ментальний зміст, умовно виокремлено чотири рівні цього феномена: психоенергетичний, архетипний, настановний та стереотипний. Перехід від психоенергетики і архетипів до настановного, а потім і стереотипного мислення супроводжується зростанням усвідомленості сприйняття зовнішнього світу;
4) уточнено категорію “політичного менталітету” як сукупності настанов, звичок мислення, моральних орієнтацій, манер поведінки, характерних для будь-якої спільноти і зумовлених відношенням до владних структур, направлених на відстоювання інтересів та авторитету своєї держави. Таке визначення політичного менталітету дає підстави стверджувати, що в його межах відбувається формування спільного для членів соціально-політичної групи або організації своєрідного політико-психологічного тезауруса, що дозволяє сприймати оточуючу соціально-політичну дійсність, оцінювати її та діяти в ній, адекватно сприймати та розуміти один одного;
5) здійснено порівняльний аналіз понять “національний менталітет” та “політичний менталітет”, результати якого дають підстави висунути положення про те, що політичний менталітет знаходиться в стані підпорядкованості відносно національного менталітету, а отже, і зумовлюється ним. Таким чином, при спробі окреслити предметну реальність політичного менталітету спочатку слід виявити ментальність нації, адже політичний менталітет формується в межах традицій, культури, історичної пам’яті народу, його психології, комунікативних мультипроцесів.
6) на основі положення про те, що життєдіяльність людини залежить від соціально-політичних, економічних, духовних факторів і історично склалася на базі спільного соціального, релігійного, культурного, побутового життя, визначено релігійні, культурні, соціальні чинники формування українського політичного менталітету. Зазначені чинники сприяли формуванню специфічної політичної ментальності українства, основним рисам якої (амбівалентність, емоційність і кордоцентризм, індивідуалізм та інтроверсність) притаманна як позитивна, так і негативна забарвленість. Вказаний аналіз витоків українського політичного менталітету дає підстави стверджувати, що він базується на архетипічній основі, яка живить джерела національного відродження.
Теоретичне значення дослідження полягає, перш за все, в тому, що результати дослідження національного менталітету дають можливість більш адекватного осмислення моделей політичного розвитку сучасної української держави, дозволяють значно розширити емпіричну основу, на якій розвивається політична наука. Отримані результати мають сприяти деталізації теоретико-методологічних уявлень про онтологічний статус національного менталітету, уточненню категоріального апарату етнополітології, етнофілософії, етнопсихології та етнопсихолінгвістики, а також розгляду ментального ресурсу як однієї з головних детермінант глобального процесу державотворення.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що визначення базових властивостей національно-політичного менталітету сучасного українства уможливлює розробку науково обгрунтованого прогнозу стосовно характеру подальшого розвитку процесу державотворення в Україні. Це, в свою чергу, є підгрунтям для конкретних рекомендацій по здійсненню політичного курсу, який відповідав би прагненням більшості представників сучасної української нації.
Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у науково-дослідницькій, навчальній та прогностичній діяльності: а) при укладанні спецкурсів, навчальних посібників та методичних рекомендацій; б) в навчальному процесі в курсах політології, теорії держави і права, політичної соціології, соціальної філософії, філософії політики; в) для аналізу і прогнозування ситуації становлення української національної держави в сучасних умовах; г) для формування політичної культури громадянського суспільства.
Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалася шляхом обговорення на засіданнях кафедри адміністративного менеджменту Запорізької державної інженерної академії, а також на засіданнях Міського Політичного клубу (1999-2001 р., ЗДІА). Матеріали досліджень по темі дисертації слугували основою для підготовки наукових статей, доповідей та виступів на республіканській науково-практичній конференції «Проблеми становлення цілісної особистості на межі XXI століття» (13-14 грудня 1999 р., м.Запоріжжя), міжнародній науково-практичній конференції «Соціал-демократична ідея в українському та європейському політичному просторі» (9-10 лютого 2001 р., м.Київ), на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України, “Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука” (31 травня 2001 р., м.Запоріжжя), на всеукраїнській науково-методичній конференції “Використання методів активізації навчання у вищих технічних навчальних закладах за сучасних умов” (23-24 листопада 2001 р., м.Запоріжжя). Основні положення та висновки дослідження оприлюднені в публікаціях автора [41-44].
Структура дисертаційного дослідження відображає його характер, мету, специфіку досліджуваних завдань, у відповідності до яких складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи складає 216 сторінок, список використаних джерел загальною кількістю 19 сторінок, що включає 209 найменувань (з них 16 іноземними мовами).

bibliography

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи викладене в дисертації, слід відзначити, що з відродженням незалежної України, яке супроводжується етнічним ренесансом, політизацією етнічності та національно-державним будівництвом, проблеми дослідження етнополітичних процесів набувають надзвичайно важливого значення. Для їхнього розв’язання долучається весь арсенал інструментарію соціально-гуманітарних наук, які покликані давати всебічний, об’єктивний і адекватний аналіз політичних та соціально-економічних процесів, що відбуваються в українській державі, постійно і глибоко узагальнювати суспільний досвід і виробляти на цій основі зважені прогнози та пропозиції, максимально прораховуючи можливі наслідки їх реалізації. Впровадження в життя цієї ідеї в галузі українського суспільствознавства стало можливим завдяки створенню ще у 1990-1991 рр. інститутів політичних та етнонаціональних досліджень, українознавства, археографії та джерелознавства, соціології, які почали розробку політичних, культурологічних, соціальних, психологічних та інших проблем, пов’язаних з дослідженням “конструкції” найскладнішого організму – людського суспільства. Одним з напрямків такого дослідження є аналіз етноментальної сфери українського суспільства як однієї з онтологічних ознак етносу та нації, адже для пояснення ментальності слід проаналізувати теоретико-методологічні, пізнавальні, світоглядні, прикладні та прогностичні функції, цілі і завдання. Розкриття змісту категорії національного менталітету дає підстави для об’єктивного аналізу глибинних причин етнополітичного ренесансу в Україні, зародження і розвитку української національної ідеї та ідеї розвиненої держави, що увібрала в себе розумність (Г.Гегель), сприяє національно-державному будівництву в умовах тотальної трансформації і модернізації в Україні, формуванню державницької ідеології, яка сприяє вирішенню загальнодержавних цілей.
Комплексний системний підхід до вирішення обраної проблеми забезпечується соціально-філософським та політологічним усвідомленням буття людини як цілісного життєвого світу, методологією історичної реконструкції. Осмислення своєрідності соціального пізнання соціальної істини, здійснення буття окремого людського “Я” як субстанції соціальних змін стає можливим завдяки застосуванню принципів гуманістичної спрямованості політологічного знання, методів антропологічної редукції та актуалізації семантики.
Науковий пошук підтвердив, що етнополітологічний та історико-філософський аналіз феномена національного менталітету в контексті розгортання сучасних суспільно-політичних процесів в Україні дає змогу зробити низку висновків, що мають як теоретичне, так і практично-політичне значення.
Категорія «менталітету» в значенні «національного менталітету» є узагальнюючою категорією, яка вбирає в себе зміст як етнопсихологічних, так і етноідеологічних понять. Аналіз цієї категорії дає підстави стверджувати, що національний менталітет нерозривно пов’язаний з історичними умовами розвитку нації і відображає зміни народних світовідчуттів. Категорія національного менталітету окреслює цілісний спектр етнопсихологічних та етноідеологічних, а також національно-світоглядних вимірів етноісторичного буття народу, його онтосу, виступаючи синтезуючою ланкою різних виявів етнонаціонального духу. Саме ця здатність національного менталітету до універсалізму або охоплення усіх без винятку сфер “душевно-духовного” життя етносу є підставою для його надзвичайно широкого наукового вжитку. Разом з тим, це ознака того, що сфера, охоплена поняттям національного менталітету, об’єктивно існує незалежно від того, усвідомлюється це дослідниками в належних поняттях чи ні, і чи адекватні терміни застосовуються для її характеристики.
У світлі нових імпульсів гуманітарного знання теорія дискурсу, запропонована в контексті дослідження національного менталітету, виступає як спроба аналітичного, когнітивного, методологічного, світоглядного пізнання дійсності, власної унікальної духовності, щоб творити вічно молодий Всесвіт в активності і творчості власної праці задля себе, у самостворення власного “Я”. Сучасна дискурскогнітивація етнічної та політичної психології представлена великою кількістю теоретичних моделей ментальностей, однак все це строкате багатоманіття підходів, дослідницьких стратегій і технологій розподіляється між двома основними тенденціями – позитивістською та антипозитивістською. Перша з них заснована на сайєнтизмі та технократизмі як дослідницькій філософії виявлення культургенезисних смислів. Методологічним підгрунтям цієї групи концепцій є більшою мірою позитивістські теорії, що прийшли як з психології, так і з політології і мають широкі історико-онтологічні і соціальні витоки. Але самі по собі формальна логіка, діалектика, так зване критичне мислення не здатні привести до “об’єктивної” соціальної істини, що стає сферою буття культури. Друга група дослідників виходить з такої теоретичної установки, для якої людина є не тільки об’єктом впливу, але й метою розвитку соціальної системи, її активним суб’єктом. В європейській психології виникнення концепцій антипозитивістського спрямування відбулося під впливом ідей феноменологів, екзистенціалістів та інших теоретичних шкіл, які піддали сумніву позитивістські пояснення проблем ментальності.
Порівняльний аналіз обох дискурсів дав підстави стверджувати, що переоцінка цінностей європейської культури у філософській і політичній думці на рубежі XX-XXI ст. стала органічною складовою сучасного стилю мислення. Теоретична еволюція етнополітології, яка визначилася контраверзою сцієнтичного та гуманістичного напрямків, вичерпала себе. Подолавши розрив між сцієнтизмом та гуманізмом, сучасне етнополітологічне знання формує новий образ мислення – звернення до ментальних структур народу.
Досвід теоретичної рефлексії ментальності в контексті гуманітарного пізнання спричинив до висновків, згідно яких концептуальний підхід до вивчення національного менталітету характеризується міждисциплінарністю, тобто базується на комплексному використанні специфічних методів та концепцій різних наук та інтеграції отриманих результатів в рамках єдиної методології і, перш за все, – напрацьованих останнім часом підходів в етнополітології, етнопсихології, політичній психології, етнополітиці, етносоціології, етнофілософії, етноантропології, етнокультурології, етнолінгвістиці, історіософії, етноконфліктології, етноетиці, етнології, етнодержавознавстві, що спеціально з різних сторін вивчають етнополітологічну “матерію” ментальності. Саме цим породжується багатомірність підходів до вивчення національного менталітету, а саме: біологічного, рефлексологічного, етноекологічного, культурологічного, історіологічного, ціннісного, діяльнісного, соціолого-гносеологічного тощо. Застосування цих підходів дозволяє виокремити ряд концептуально-методологічних аспектів національного менталітету, таких, як онтологічний, гносеологічний, аксіологічний, праксіологічний, функціональний, метафізичний. Отже, на основі філософсько-політологічної парадигми дослідження сутності поняття “національний менталітет”, структурно-функціонального та системного політологічного аналізу і синергетичного знання про природу ментального, отриманого на стику багатьох гуманітарних наук, доведено висунуту гіпотезу про те, що національний менталітет виступає тією детермінантою, яка, з одного боку, визначає підтримку стабільності буття нації, а з іншого – сприяє його адаптації до нових умов у соціально-економічній та духовно-культурній сферах життя суспільства, оскільки кожного разу, коли та чи інша цивілізація переходила до принципово нового способу цілого духовного життя, цей перехід завжди починався саме з надзвичайно напружених духовних пошуків у царині релігії, мистецтва, філософії.
Глобальність і гострота проблем, з якими доводиться стикатися сучасному українському суспільству на шляху розбудови демократичної, правової, соціально орієнтованої поліетнічної держави, потребує не тільки всебічної інтерпретації ідей зарубіжної та вітчизняної етнополітичної науки, теоретичного осмислення феномена національного менталітету, але і прямого співставлення теоретичних питань з тими, котрі ставить сьогодні суспільно-політична практика. Так, осмислення національного менталітету в своєму змістовно-ідентифікаційному навантаженні має політико-світоглядне спрямування, в контексті якого визначається загальна характеристика властивостей та особливостей політичної психології. Аналіз взаємовідносин між категоріями національного менталітету та політичного менталітету в історико-філософському та політологічному контексті дає підстави стверджувати, що політичний менталітет знаходиться в стані виявлення онтології і феноменології національного менталітету, так як політичний менталітет не може повноцінно сформуватися у суспільстві, де людина не усвідомила себе духовним суб’єктом, внутрішньо вільним і здатним до самоврядування і соціопраксіологічної діяльності, суб’єктом державницького умонастрою. Визначено, що при спробі окреслити предметну реальність політичного менталітету спочатку слід виявити ментальність нації, адже політичний менталітет не повинен відкидати традиції, культуру, історичну пам’ять народу, його психологію, комунікативні мультипроцеси.
Аналіз природи і структури національного менталітету спричинив до висновків щодо конкретизації місця свідомих та несвідомих елементів цього духовного феномена, проясненню їх впливу на практичну діяльність людини. Національний менталітет як психічне утворення містить в собі весь комплекс взаємовиключних і взаємокомпенсуючих власне психологічних, епістемологічних, естетичних та інших модифікацій людської психіки – свідомого та несвідомого. Аналіз цих психічних шарів, а також форми і способів передачі ментального змісту дає змогу виокремити такі структурні рівні національного менталітету, як психоенергетичне поле, архетип, настанова, стереотип і виділити серед них стійкі та рухливі компоненти, що сприяють більш глибокому аналізу національного менталітету.
Стійкі утворення (психоенергетичне поле, архетипи, традиції) присутні в національному менталітеті будь-якої соціальної групи і здатні зберігатися протягом довгого часу. В діалектико-логічниму аспекті такі утворення можуть зберігатися навіть після зникнення умов, що їх викликали. В той же час національний менталітет є рухливим, мінливим утворенням, оскільки відображає у формі настанов, стереотипів, оцінок, логічного осмислення динаміку суспільно-політичного життя нації, функціонування її політичної організації.
В праксіологічному вимірі розмежування утворень національного менталітету на стійкі і рухливі носить не абсолютний, а відносний характер, прояснюючи смисловий зміст дійсності. Аналізуючи вияви національного менталітету у політичній царині буття нації, можна намітити лише тенденцію в цьому відношенні, в якої напевно будуть спостерігатися найрізноманітніші відхилення. Так, стійке розуміння групами політичного життя обирається за ту площину, яка прийняла форму переконання. Таке переконання часто залежить від кон’юнктури політичного процесу і може доволі різко змінюватися з приводу конкретних подій. Загроза інтересам етногрупи або можливість їх реалізації різко активізує всю пізнавальну, в тому числі і теоретичну, діяльність у відповідному напрямку. В процесі націогенезу бувають моменти, коли навіть традиції стають рухливим елементом менталітету – періоди руйнування старих традицій, пошуку нових, відродження, трансформації та пристосування до нових умов деяких традицій минулих часів. Сучасна людина перебуває в напрузі між автономією розуму та автентичним вибором самості, одночасно і в захваті партикулярно-історично зорієнтованим патріотизмом, саме тому людина не в змозі отримати і зберегти свою ідентичність без патріотизму.
У такий спосіб аналізу політичний менталітет з точки зору рухливості та стійкості інсценує таку форму світосприйняття, яка дозволяє в кожній конкретній ситуації знайти той найбільш придатний елемент психології, впливаючи на який можна подіяти на всю свідомість чи на значні її сфери. Слід відмітити, що пошуки рухливих та стійких компонентів ментальності потребують конкретно-історичного підходу, тобто аналізу психології окремої етнічної групи з урахуванням місця, часу, конкретної історичної ситуації та характеру політичних подій, виходячи на рівень глибинних етносоціальних детермінант. Тільки у такому разі можна дійсно з’ясувати, які саме складові політичного менталітету в даний час відрізняються найбільшою рухливістю та мінливістю.
Осмислення вузлових моментів теоретизації теми ментальності в історично різноманітних дискурсах дає змогу стверджувати, що кожний етнос має свій неповторно унікальний характер, свою політичну ментальність, яка визначає весь устрій його суспільного життя. Формотворчими чинниками українського політичного менталітету виступають релігійний, культурний, геоекологічний, соціальний чинники, оскільки саме вони утворюють модуси-паттерни політичної поведінки з дискурсоосмисленням суб’єктами феноменів влади, державного управління, політичних процесів в соціумі-державі.
Проведений аналіз свідчить, що історико-філософський та політологічний аналіз української ментальності дозволив виявити комбінацію характерних ознак українського етносу, котрі утворюють ядро стосовно всіх інших психологічних рис. Виокремлено такі домінантні ознаки, як амбівалентність (антиномія належного і сущого), емоційність та кордоцентризм, індивідуалізм та інтроверсність, котрі характеризуються як позитивним, так і негативним забарвленням. З одного боку, ці риси характеризують вже доволі схематизовані типи особистості, що цілком можуть вважатись навіть класичними архетипами з їх національно-окресленою своєрідністю. З іншого боку, нові обставини, нові соціокультурні умови формують інший тип особистості, де національні риси не так яскраві із-зовні, але їм, безумовно, притаманна їх архетипічна основа, яка живить джерела національного відродження. Виявляється, що в розвинутому суспільстві відбувається одне з найсуттєвіших зрушень – національна культура набуває значення абсолютного чинника виховання, тобто людське “Я” стає власною культурою, що базується на ментальних характеристиках. Домінантні риси українського національного менталітету умовно можна поділити на емоційні та раціональні. Співвідношення емоційних та раціональних компонентів українського менталітету дозволяє стверджувати, що обмеження політичної психології групи тільки однією з вказаних сторін було б неправомірним. Ментальне – це “силове поле” руху переживання, коли розум, свідомість, почуття, мислення “опосередковані безпосередньо” і утворюють один процес, мета якого – позначити відношення (переходи), взаємовідбиття цих раціональних і емоційних моментів. Конкретно-історичний аналіз української політичної ментальності з точки зору сполучення в ній раціонального та емоційного моментів дає можливість визначити, емоції чи знання домінують в тій чи іншій ситуації, а також зрозуміти, чим в найбільшій мірі керується особистість чи група людей в своїй поведінці. Такий аналіз політичної ментальності є дуже важливим для формування перспектив політичного розвитку України, являється необхідною умовою успішного здійснення цілеспрямованого формування психології як етногрупи, так і окремих індивідів і дає можливість наукового визначення найбільш результативних способів управління станами політичної психології. Патріотичні та громадські чинники ментальності потребують концептуального осмислення та програмного забезпечення, відповідності національним інтересам певного організованого суспільства (держави).
Слід відмітити, що емоційний момент міститься в будь-якому виявленні політичного менталітету як його частина і як його забарвлення; потреби та інтереси переживаються людьми, тобто обов’язково містять в собі емоційний момент – емоційно забарвлене оціночне відношення до предмета потреби чи інтересу. Однак доля емоційного компоненту, його питома вага не однакові в різних виявах політичного менталітету: якщо в політичних почуттях, настроях емоційний бік являється домінуючим, то в потребах та інтересах більшу вагу набуває раціональний бік. Їх зміст виражає світорозуміння соціальної групи чи верстви, розуміння характеру суспільних відносин і місця групи в них, тобто реальне функціонування самосвідомості спільноти з метою проектування світоглядних принципів нової духовності і світосприйняття. Виокремлення емоційного та раціонального показує, як саме легше впливати на окремі моменти психології, допомагає знайти ту розумну межу в сполученні емоційного та раціонального, яка може дати найбільший ефект у формуванні політичної свідомості спільнот.
Адекватний всебічний аналіз національного менталітету у річищі етнополітичної науки має сприяти розвитку духовно-культурної сфери життя суспільства, відродженню культурно-етнічної самобутності українського народу й етноменшин України, його морально-етичних норм; сприяти ціннісно-культурологічному осмисленню фольклору, епосу та всього духовно-історичного надбання етносу; забезпечити оновлення і поглиблення мовно-культурних надбань; сприяти відродженню релігійно-етичних цінностей минулої історії етносу.
Розроблена концепція національного менталітету далеко не вичерпує всієї різноманітності взаємовпливів і взаємодії у відносинах між нацією і державою, але представляє собою можливий варіант переходу від традиційного чи сучасного суспільства до постсучасного, модернізованого, здатного забезпечити собі стабільність, життєздатність і розвиток на основі багатоаспектних підходів з максимальним використанням можливостей окремих індивідів, етнонаціонального, інституційно-інформаційного та соціального потенціалу, оптимального поєднання традиційних і сучасних цінностей, збереження особливостей і неповторності буття певного етносу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Вступ
1. Ворона В. Виступи учасників Загальних зборів академії наук України // Вісник НАН України.- 2001.- №6.- С.50-53
2. Національно-державне будівництво: Концептуальні підходи, сучасна наукова література / Ю.І.Римаренко, І.Ф.Курас, Ю.С.Шемшученко та ін.; За ред. Ю.І.Римаренка.- К.: Довіра, 1999.- 559 с.
3. Воронкова В.Г. Нація і держава: політологічний аналіз // Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука: Тези доповідей на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України (31 травня 2001 р.).- Запоріжжя: Просвіта, 2001.- 360 с.
4. Вундт В. Проблемы психологии народов / Пер. Н.Самсонова.- М.: Кн-во «Космос», 1912.- 132 с.
5. Фрейд З. «Я» и «Оно» (Труды разных лет): В 2 т. / А.Григорашвили (сост.), Г.Гвердцители, У.Рижинашвили (ред.).- Тбилиси: Мерани; Веста, 1991.- Т.1: 390 с; Т.2: 429 с.
6. Бочковський О. Вступ до націології [Фрагменти]// Політологія: Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред.О.І.Семківа.- Львів: Світ, 1996.- 800 с.- С.553-561.
7. Винниченко В. Відродження нації Ф[Фрагменти] // Політологія: Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред.О.І.Семківа.- Львів: Світ, 1996.- 800 с.- С.272-315.
8. Дністрянський С. Загальна наука права і політики [Фрагменти] // Політологія: Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред.О.І.Семківа.- Львів: Світ, 1996.- 800 с.- С.689-702.
9. Донцов Д. Дух нашої давнини [Фрагменти] // Політологія: Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред.О.І.Семківа.- Львів: Світ, 1996.- 800 с.- С.508-551.
10. Зіньківський Т. Молода Україна, її становище і шлях // Політологія: Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред.О.І.Семківа.- Львів: Світ, 1996.- 800 с.- С.32-46.
11. Кучабський В. Політичні конечності [Фрагменти] // Політологія: Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред.О.І.Семківа.- Львів: Світ, 1996.- 800 с.- С.487-491.
12. Липа Ю. Призначення України [Фрагменти] // Політологія: Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред.О.І.Семківа.- Львів: Світ, 1996.- 800 с.- С.650-671.
13. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму [Фрагменти] // Політологія: Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред.О.І.Семківа.- Львів: Світ, 1996.- 800 с.- С.328-477.
14. Міхновський М. Справа української інтелігенції в програмі Української Народної партії [Фрагменти] // Політологія: Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред.О.І.Семківа.- Львів: Світ, 1996.- 800 с.- С.142-154.
15. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа // Політологія: Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред.О.І.Семківа.- Львів: Світ, 1996.- 800 с.- С.587-592.
16. Онацький Є. Завзяття чи спокуса самовиправдання: Нариси з суспільного життя.- Париж: Перша українська друкарня у Франції, 1956.- 208 с.
17. Онацький Є. Наше національне ім’я, наш національний герб.- Б.м.: Перемога, 1949.- 40 с.
18. Старосольський В. Теорія нації [Фрагменти] // Політологія: Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред.О.І.Семківа.- Львів: Світ, 1996.- 800 с.- С.610-635.
19. Томашівський С. Про ідеї, героїв і політику. Відкритий лист до В.Липинського [Фрагменти] // Політологія: Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.: Хрестоматія / За ред.О.І.Семківа.- Львів: Світ, 1996.- 800 с.- С.579-585.
20. Українська душа / Відп.ред.В.Храмова.- К.: Фенікс, 1992.- 128 с.
21. Шлемкевич М. Загублена українська людина.- Нью-Йорк: Б.в., 1954.- 160 с.
22. Шлемкевич М. Українська синтеза чи українська громадянська війна.- 2 вид.- Blomberg / Lippe: Sahrawa, 1949.- 64 с.
23. Абетка етнополітолога (Авт.колектив: Ю.І.Римаренко, О. Мироненко та ін.).- К.: Школяр, 1996.- Т.1.-224 с.
24. Енциклопедія етнокультурознавства (під ред.Ю.І.Римаренка та ін.).- К.: Інститут держави і права ім.В.М.Корецького; Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2000.- 332 с.
25. Етнос. Нація. Держава: Україна у контексті світового етнодержавницького досвіду / Ю.І.Римаренко, М.М.Вівчарик, О.В.Картунов та ін.; Ю.І.Римаренко (ред.); НАН України, Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького.- К., 2000.- 516 с.
26. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України, Інститут держави і права ім.В.М.Корецького; Редкол.: Ю.І.Римаренко (відп.ред) та ін.- К., 1996. -942 с.
27. Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри: (Понятійний апарат, концептуальні підходи, теорія і практика): Енциклопедія (Ю.І.Римаренко (укладач); Ю.І.Римаренко (ред.); НАН України, Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького.- К.: Довіра, 1998.- 910 с.
28. Нація і держава. Теоретико-методологічний та концептуальний аналіз. Книга 1 / За ред.Ю.Римаренка.- Київ-Донецьк, 1998.- 392 с.
29. Антонюк О.В. Формування етнополітики Української держави: історичні та теоретико-методологічні засади / Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв.- К, 1999.- 282 с.
30. Вівчарик М.М., Падалка С.С. Україна в етнонаціональному вимірі / НАН України, Ін-т історії України.- К., 1999.- 136 с.
31. Картунов О. Вступ до етнополітології: Науково-навч.посібник / Ін-т економіки, управління та господарського права.- К., 1999.- 300 с.
32. Кресіна І.О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси (етнополітологічний аналіз): [Монографія].- К.: Вища школа, 1998.- 392 с.
33. Кресіна І.О. Етнонаціональна історія України в документах та матеріалах / П.С.Сохань та ін. (ред.); НАН України, Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського.- К., 1997.- Т.1-167 с.
34. Онищенко І.Г. Етно- та націогенез в Україні (етнополітологічний аналіз).- К.: Четверта хвиля, 1997.- 239 с.
35. Полохало В. Політологія посткомунізму: Політичний аналіз посткомуністичних суспільств / В.Полохало та ін. (ред.).- К.: Політична думка, 1995.- 363 с.
36. Шкляр Л.Є. Етнонаціональні чинники державотворення: політологічний аналіз: Дис… д-ра політ. наук: 23.00.02 / НАН України, Інститут держави і права ім. Корецького.- К., 1996.- 395 с.;
37. Буяшенко В.В. Ментальність як парадигма співбуття: Автореф. дис…канд.філос.наук: 09.00.04 / Київський ун-т ім.Т.Г.Шевченка.- К., 1997.- 26 с.;
38. Поліщук І.О. Українська ментальність у контексті процесу державотворення: Автореф. дис…канд.політ.наук: 23.00.02 / Ун-т внутрішніх справ.- Х., 1998.- 18 с.;
39. Гетало Т.Є. Онтологія ментальності: філософсько-культурологічний аналіз: Автореф.дис...канд.філос.наук: 09.00.04 / Харківський держ.ун-т.- Х., 1999.- 19 с.;
40. Макаренко Е.М. Ментальність і формування політичної культури нації (соціально-філософський аналіз): Автореф. дис...канд.філос.наук: 09.00.03 / Київський ун-т ім.Т.Г.Шевченка.- К., 2000.- 16 с.
41. Патлах І.М. Національний менталітет: теоретико-концептуальна парадигма // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки.- Випуск 9.- К.: Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України; Спілка юристів України, 2001. - С.528-538.
42. Патлах І.М. Міждисциплінарна модель дослідження дискурсів національного менталітету // Людина і політика.- 2002.- №1.- С.54-65.
43. Патлах І.М. Виникнення і розвиток національної свідомості: українська і зарубіжні концепції // Нова парадигма. Альманах наукових праць.- Запоріжжя, 2000.- Випуск 16.- С.153-159.
44. Патлах І.М. Національний інтерес як важлива детермінанта національного виміру суспільства // Нова парадигма. Альманах наукових праць.- Запоріжжя, 2000.- Випуск 18. –С.114-122.

Розділ 1
45. Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого «Я» // Преступная толпа.- М.: Ин-т психологии РАН, Изд-во «КСП+», 1999.- 320 с.
46. Лебон Г. Психологическая иерархия рас // Психология национальной нетерпимости: Хрестоматия / Сост.Ю.В.Чернявская.- Мн.: Харвест, 1998.- 511 с.
47. Маникин Р.В. Контент-анализ как метод исследования истории мысли // Клио.- 1991.- №1.- С.28-33.
48. Ross M.H. Psychocultural interpretations and dramas: Identity dynamics in ethnic conflict // Political psychology.- 2001.- Vol.22.- №1.- P.157-178.
49. Людина в сфері гуманітарного пізнання.- К.: Український Центр духовної культури, 1998. – 408 с.
50. Glover J. The philosophy and psychology of personal identity.- London: Penguin Books, 1991.- 207 p.
51. Шморгун О. Нова суспільно-економічна система: від утопії до … міфа? // Політологічні читання.- 1992.- №3.- С.17-48.
52. Воронкова В.Г. Исследование проблемы европейского менталитета // Менталітет та протиріччя сучасного українського суспільства: політологічні, соціологічні, культурологічні аспекти // Тези доповідей та виступів загальноукраїнської науково-практичної конференції.- Запоріжжя, 1994.- Част.3.
53. Sporluk R. Communism and Nationalism. Karl Marx Versus Friedrich List.- New York, Oxford, 1991.- 347 р.
54. Шпорлюк Р. Українське національне відродження в контексті європейської історії кінця XVII- початку XIX // Україна. Наука і культура. Вип.25.- К.: Знання, 1991.- 232 с.
55. Холодний В.І. Загальнолюдські цінності і національна самосвідомість // Вісник НАН України.- 1993.- №10.- С.70-79.
56. Тишков В.А. О феномене этничности // Этнографическое обозрение.- 1997.- №3.- С.3-20.
57. Канак Ф., Лобас В. Національний прогрес: сподівання, реалії, перспективи // Сучасність.- 1993.- №12.- С.101-110.
58. Додонов Р.А. Теория ментальности: учение о детерминантах мыслительных автоматизмов.- Запорожье: Р/А «Тандем-У», 1999.- 264 с.
59. Горбатенко В.П. Модернізація українського суспільства у контексті сучасних цивілізаційних процесів: Автореф. дис…докт. політ. наук: 23.00.02 / Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України.- К., 1999.- 36 с.
60. Сулятицький І. Етнічні риси психіки і український менталітет // Человек, бытие, культура.- К.- Переяслав-Хмельницкий, 1991.- 123 с.
61. Лук’янець В.С., Кравченко О.М., Озадовська Л.В. Сучасний науковий дискурс: Оновлення методологічної культури: Монографія.- К.: Центр практичної філософії, 2000.- 304 с.
62. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології.- К.: Наукова думка, 1995.- 224 с.
63. Назаретян А.П. Политическая психология: предмет, концептуальные основания, задачи // Прикладная психология.- 1999.- №1.- С.1-10.
64. Методология и методы социальной психологии / Е.В.Шорохова (отв.ред).- М.: Наука, 1977.- 247 с.
65. Горак Л.І. Філософія: Курс лекцій.- К.: Вілбор, 1998.- 272 с.
66. Катаєва М.С. Політична соціалізація школярів в умовах трансформації українського суспільства: Автореф. дис…канд.політ.наук: 23.00.03 / Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України.- Київ, 1999.- 18 с.
67. Мід Д.Г. Дух, самість і суспільство.- К.: Український центр духовної культури, 2000.- 374 с.
68. Хабермас Ю. Понятие индивидуальности // Вопросы философии.- 1989.- №2.- С.35-41.
69. Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б. Политическая психология / С.В.Никогосов (ред.).- Ростов-на-Дону: Феникс, 1996.- 448 с.
70. Donelson R. Forsyth. Values, conceptions of science, and the social psychological study of morality // The role of values in psychology and human development / W.M.Kurtis, M.Azmitia, J.L.Gewirtz, editors.- New-York [a.o.]: Wiley, 1992.- 292 p.- P.239-256.
71. Краткий психологический словарь / Ред.-сост. Л.А.Карпенко; под общ.ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского.- 2-е изд., расш., испр., доп.- Ростов-на-Дону: Феникс, 1998.- 512 с.
72. Бубер М. Два образа веры / Сост.П.С.Гуревич, С.Я.Левит; предисл.: Г.С.Померанц; Пер.с нем.- М.: АСТ, 1999.- 590 с.
73. Воронкова В.Г. Метафізичні виміри людського буття (проблеми людини на зламі тисячоліть).- Запоріжжя: Павел, 2000.- 176 с.
74. Політологія: Історія та методологія /За загальною ред.проф. Ф.М.Кирилюка.- Київ: Здоров’я, 2000.- 632 с.

Розділ 2
75. Лебедева М. Политология как наука, а не идеология // Мировая экономика и международные отношения.- 2001.- №2.- С.125-128.
76. Дегтярев А.А. Основы политической теории.- М.: Высшая школа, 1998.- 239 с.
77. Воронкова В.Г. Философия. Курс лекций (I часть).- Запорожье: Павел, 2000.- 301 с.
78. Гельвеций К.А. Сочинения: В 2-х томах / (Сост.и общ.ред. Х.М.Момджяна).- М.: Мысль, 1974.- Т.2.- 687 с.
79. Кант И. Апперцепция // Философская энциклопедия / Гл.ред.Ф.В.Константинов.- М.: Советская энциклопедия, 1970.- 740 с.
80. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник.- К.: Либідь, 2001.- 408 с.
81. История ментальностей. Историческая антропология: Зарубежные исследования в обзорах и рефератах / Е.М.Михина (сост.); Е.В.Горюнов и др. (ред.); РАН, Институт всеобщей истории, Рос.гос. гуманит.университет.- М., б/и, 1996.- 255 с.
82. Вундт В. Проблемы психологии народов // Преступная толпа.- М.: Ин-т психологии РАН, Изд-во «КСП+», 1999.- 320 с.
83. Шпет Г.Г. Введение в этническую психологию // Сочинения.- М.: Правда, 1989.- 601 с.
84. Сегеда С. Антропологія.- К.: Либідь, 2001.- 336 с.
85. Головко Б.А. Філософська антропологія.- К.: ІЗМН, 1997.- 240 с.
86. Біленко Т.І. Соціальні функції слова (мови) в контексті християнської традиції // Онтологічні проблеми культури / Зб.наук.праць.- К.: Наукова думка, 1994.- 219 с.
87. Здіорук С.І., Штоквіш О.А. Мовна культура та етнічна ідентифікація // Онтологічні проблеми культури / Зб.наук.праць.- К.: Наукова думка, 1994.- 219 с.
88. Железняк Н. Лінгвосоціокультурний аспект вивчення українського характеру («пісенність») // Диво-слово.- 2001.- №4.- С.18-21.
89. Потебня А.А. Рецензия на сборник «Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я.Ф.Головацким» // Эстетика и поэтика.- М.: Искусство, 1976.- 614 с.
90. Жаботинський В. Струве і українське питання // Вибрані статті з національного питання.- К.: Республіканська асоціація українознавців, 1991.- 136 с.
91. Дубов И.Г. Феномен менталитета: психологический анализ // Вопросы психологии.- 1993.- №5.- С.20-29.
92. Грабовська І. Проблема засад дослідження українського менталітету та національного характеру // Сучасність.- 1998.- №5.- С.58-71.
93. Павленко В.М., Таглин С.А. Факторы этнопсихогенеза: Учеб.пособие / Харьковский гос.ун-т.- Х.: ХГУ, 1993.- 160 с.
94. Павленко В.М., Таглін С.О. Етнопсихологія: Навч.посібник.- К.: Сфера, 1999.- 407 с.
95. Сміт Е. Національна ідентичність.- К.: Основи, 1994.- 223 с.
96. Жаботинський В. До питання про націоналізм (Відповідь п.Ізгоєву) // Вибрані статті з національного питання.- К.: Республіканська асоціація українознавців, 1991.- 136 с.
97. Степико М. Культурологічний контекст етногенезу // Життя етносу: соціокультурні нариси: Навч.посібник / Б.Попов (керівник авт.колективу), В.Ігнатов, М.Степико та ін.- К.: Либідь, 1997.- 240 с.
98. Бромлей Ю.В. Этнос и этнография.- М.: Наука, 1973.- 283 с.
99. Методологические проблемы социальной психологии [ Сборник статей. Отв.ред Е.В.Шорохова].- М.: Наука, 1975.- 295 с.
100. Жаботинський В. Про мови та інше // Вибрані статті з національного питання.- К.: Республіканська асоціація українознавців, 1991.- 136 с.
101. Болдырев А.Н. Менталитет и формирование политического сознания // Политический менталитет / Тезисы докладов и сообщений научной конференции (Ростов-на-Дону, 26 января 1996 г.).- Ростов-на-Дону: Изд-во НМЦ «Логос», 1996.- 92 с.
102. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка.- К.: Видавничий центр «Академія», 2001.- 528 с.
103. Гузенкова Т. Ностальгия по ненаписанной истории // Вопросы философии.- 1997.- №8.- С.35-45.
104. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. Доповідь Римському клубові.- К.: Основи, 1993.- 238 с.
105. Табачковский В.Г. Критика идеалистических интерпретаций практики.- К.: Наукова думка, 1976.- 264 с.
106. Выготский Л.С. Инструментальный метод в психологии // Собр.соч. Т.1: Вопросы теории и истории психологии.- М.: Педагогика, 1982.- 487 с.
107. Павленко В.М. Етнопсихогенез: феноменологія, фактори, механізми: Автореф.дис…д-ра психол.наук: 19.00.01 / Дніпропетровський держ.університет.- Дніпропетровськ, 1996.- 24 с.
108. Ильенков Э.В. Проблема идеального // Вопросы философии.- 1979.- №6.- С.124-141.
109. Гнатенко П.И. Национальная психология: анализ проблем и противоречий / Сост.П.И.Гнатенко, Л.О.Кострюкова.- К., б/и, 1990.- 80 с.
110. Уледов А.К. Общественная психология и идеология.- М.: Мысль, 1985.- 267 с.
111. Катаєв С.Л. Соціокультурна трансформація сучасного українського суспільства: Автореф.дис…докт.соціол.наук:22.00.01 / Національна Академія наук України, Інститут соціології. - К., 1998.- 32 с.
112. Роменець В.А., Маноха І.П. Історія психології XX століття: Навч.посібник.- К.: Либідь, 1998.- 992 с.
113. Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навч.посібник.- К.: Тандем, 1997.- 368 с.
114. Полохало В. Політологія посткомуністичних суспільств в Україні і Росії (до методології політичного аналізу) // Сучасність.- 1998.- №7-8.- С.78-86.

Розділ 3
115. Воронкова В.Г., Назаренко Ю.И. Деформации общественного сознания: проблемы, перспективы, поиски решений // Социально-культурные аспекты воспитания личности: Сб.научн.тр., Вып.1 / Под ред.А.А.Кудиновой, В.Е.Львова.- Москва-Запорожье: Изд-во АПН СССР, 1990.- 70 с.
116. Дашдамиров А.Ф. К методологии исследования национально-психологических проблем // Советская этнография.- 1983.- №2.- С.62-74.
117. Канигін Ю. Душа та менталітет (Проблема інтелекту народу як одного з основних факторів національного відродження) // Вісник НАН України.-1994.- №5.- С.44-53.
118. Старовойт І.С. Збіг і своєрідності західноєвропейської та української ментальностей: філософсько-історичний аналіз / Тернопільська академія народного господарства.- К.: Тернопіль, 1997.- 256 с.
119. Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период.- Л.: Наука, 1990.- 278 с.
120. Донченко Е.А. Концепция социальной психики общества. Структура и свойства социальной психики // Философская и социологическая мысль.- 1994.- №1-2.- С.118-158.
121. Курбатов О.Г. Проблема душевної гармонії особистості в умовах духовної кризи суспільства: Автореф.дис…канд.філос.наук: 09.00.03 / Запорізький державний університет.- Запоріжжя, 2000.- 19 с.
122. Weinberger J. William James and the unconscious: Redressing a century-old misunderstanding // Psychological science.- 2000.- Vol.11, №6.- P. 439-445.
123. Фишбейн Н.В. К.Г.Юнг об архетипах как основе понимания сознательной деятельности человека // Социально-политический журнал.- 1998.- №6.- С.241-245.
124. Юнг К.Г. Понятие коллективного бессознательного // Аналитическая психология: Прошлое и настоящее / К.Г.Юнг, Э.Самюэлс, В.Одайник, Дж.Хаббэк; Сост. В.В.Зеленский, А.М.Руткевич.- М.: Мартис, 1997.- 320 с.
125. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология / Учеб.пособие для высших учебных заведений.- М.: Новая школа, 1996.- 352 с.
126. Кримський С. Архетипи української культури // Вісник НАН України.- 1998.- №7-8.-С.74-87.
127. Jung C.G. Instinct and the Unconscious // Portable Jung / Ed.by J.Compbell.- 1971.- #5.- рр. 45-78.
128. Юнг К.Г. Mysterium Coniunctionis: Пер. с англ., лат.- М.: Рефл-Бук; К.: Ваклер, 1997.- 676 с.
129. Степанов Р. Типы архетипов. Психологический тип. Структура личности // Соционика, психология и межличностные отношения.- 2001.- №12.- С.2-36.
130. Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.Д. Філософія.- К.: Видавничий центр “Академія”, 2001.- 576 с.
131. Додонов Р.А. Этническая ментальность: опыт социально-философского исследования.- Запорожье: РА "Тандем-У", 1998.- 192 с.
132. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент: Монографія.- К.: МАУП, 1996.- 144 с.
133. Allport, G.W. Attitudes // A handbook of social psychology / ed.by C.Murchison.- Mass.: Worchester: Clark University Press, 1935.- 945 p.- P.798-843.
134. Дробижева Л.М. Социально-культурные особенности личности и национальные установки // Советская этнография.- 1971.- №3.- С.2-17.
135. Узнадзе Д.Н. Психологические исследования.- М.: Наука, 1966.- 451 с.
136. Brown J.F. Psychology and the social order: An introduction to the dynamic study of social fields / By J.F.Brown.- New-York; London; McGraw-Hill, 1936.- 529 p.
137. Jung C.G. Analytical psychology: Notes of the seminar given in 1925 by C.G.