ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ ЩОДО ВІДНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (СЕРЕДИНА 40-х – ПОЧАТОК 90-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ) : ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ УКРАИНСКОЙ ДИАСПОРЫ ПО ВОССТАНОВЛЕНИЮ ГОСУДАРСТВЕННОЙ НЕЗАВИСИМОСТИ УКРАИНЫ (СЕРЕДИНА 40-х - начало 90-х годов ХХ ВЕКА)

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ

На правах рукопису

Недужко Юрій Вікторович

УДК 94(4)”1945/1992”

ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ ЩОДО ВІДНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (СЕРЕДИНА 40-х ПОЧАТОК 90-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ)
Спеціальність 07.00.01 історія України
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
історичних наук
Науковий консультант:
Тронько Петро Тимофійович
доктор історичних наук,
професор,
академік НАН України

Київ 2009
ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ....................................................................4
ВСТУП...7
РОЗДІЛ 1
ОГЛЯД ІСТОРІОГРАФІЇ, ДЖЕРЕЛ ТА МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Стан науково-теоретичної розробки проблеми.17
1.2. Джерельна база наукової роботи39
1.3. Методика дослідження.........48
РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНИЦЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ В СЕРЕДИНІ 40-х 50-х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ
2.1 . Державна незалежність України як провідна мета діяльності
української діаспори.60
2.2 . Структура українських національно-державницьких об’єднань в
еміграції........................................................................................................74
2.3 . Міжнародна діяльність зарубіжних українців......................................95
2.4 . Взаємодія з Американським комітетом визволення
від більшовизму.......................................................................................134
2.5 . Інформаційна політика української еміграції на прикладі Державного
Центру УНР в екзилі..............................................................................149
РОЗДІЛ 3
ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРІОРИТЕТІВ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ В 6070-х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ
3.1. Зміна структури та пріоритетних напрямків діяльності української
еміграції..................................................................................................166
3.2. Роль української діаспори у захисті прав людини в СРСР ...........................................................................................................................182
3.3. Інформаційні заходи української діаспори щодо відновлення державної незалежності України...........................................221
3.4. Наукові та освітньо-виховні ініціативи закордонних українців.......238
3.5. Культурна діяльність української діаспори........................................262
РОЗДІЛ 4
АКТИВІЗАЦІЯ ДЕРЖАВОТВОРЧИХ ЗУСИЛЬ ЗАКОРДОННИХ УКРАЇНЦІВ НАПРИКІНЦІ 70-х НА ПОЧАТКУ 90-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
4.1. Вплив холодної війни” на активізацію української громади країн
Заходу.......................................................................................................282
4.2. Діяльність української діаспори щодо дослідження, висвітлення
правди та вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в
Україні......................................................................................................299
4.3. Правозахисна діяльність та участь закордонних українців у
Гельсінкському процесі..........................................................................325
4.4. Заходи української діаспори щодо відновлення державного
суверенітету України.................................367
ВИСНОВКИ.........................................................................................................401
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................414

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АБН Антибільшовицький блок народів
АДУК Асоціація діячів української культури
АКВБ Американський комітет визволення від більшовизму
АОЛПУ Американці в обороні людських прав в Україні
ГДАСБУ Галузевий державний архів Служби безпеки
України
ДЦ УНР в екзилі Державний Центр УНР в екзилі
ЗМІ Засоби масової інформації
ЗП УГВР Закордонне представництво УГВР
ЗЧ ОУН Закордонні частини ОУН
ІВІК СРСР Інститут вивчення історії і культури СРСР
ККДУ Крайовий комітет допомоги Україні
КОУГЦУ Координаційний осередок українських громадських і
центральних установ в Європі.
КПЛ СКВУ Комісія прав людини СКВУ
КТПР Канадське Товариство Прихильників Руху
КУК Комітет українців Канади
КУППО Конференція українських політичних партій і
організацій
КЦАБ Координаційний центр антибільшовицької боротьби
ЛВУ Ліга визволення України
НБСЄ Нарада з безпеки і співпраці в Європі
ОДУМ Об’єднання демократичної української молоді
ООН Організація Об’єднаних Націй
ООЧСУ Організація оборони чотирьох свобод України
ОУН Організація українських націоналістів
ОУФ Об’єднання українців Франції
ПА Поточний архів
ПАУК Пан-Американська Українська Конференція
Паризький блок Ліга визволення народів СРСР
ТОУК Товариство об’єднаних українських канадців
СЗСУСП Союз земель соборної України Селянська партія
СКВУ Світовий конгрес вільних українців
СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік
СУА Союз українок Америки
СУБ Союз українців Британії
СУМ Спілка української молоді
СУОА Союз українських організацій Австралії
СФУЖО Світова федерація українських жіночих організацій
УАПЦ Українська автокефальна православна церква
УВАН Українська вільна академія наук
УВКР Українська всесвітня координаційна рада
УВУ Український вільний університет
УГВР Українська головна визвольна рада
УГКЦ Українська греко-католицька церква.
УГОА Українська гетьманська організація Америки
УГПЦ Канади Українська греко-православна церква Канади
УДР Український демократичний рух
УККА Український конгресовий комітет Америки
УКУ Український католицький університет
Укр. Інформ. Бюро Українське інформаційне бюро
УКЦ Українська католицька церква. (Офіційна назва УГКЦ
з 1957 по 1991 р.)
УНДО Українське національно-демократичне об’єднання
УНДС Український національно-державний союз
УНІГУ Український науковий інститут Гарвардського
університету
УНО Українське національне об’єднання
УНР Українська Народна Республіка
УНРада Українська національна рада
УПА Українська повстанська армія
УПСР Українська партія соціалістів-революціонерів
УПЦ Українська православна церква
УПЦ США Українська православна церква Сполучених Штатів
Америки
УРДП Українська революційно-демократична партія
УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСГД Український союз гетьманців-державників
УСДРП Українська соціал-демократична робітнича партія
УСП Українська соціалістична партія
УСРП Українська соціалістично-радикальна партія
ЦДАВОУ Центральний державний архів вищих органів влади і
управління України
ЦДАГОУ Центральний державний архів громадських об’єднань
України
ЦДАЗУ Центральний державний архів зарубіжної україніки
ЦДАМЛМУ Центральний державний архів-музей літератури і
мистецтва України
ЦПУЕН Центральне представництво української еміграції
Німеччини

ВСТУП

Актуальність теми безпосередньо повязана із сучасним становленням України як незалежної держави та лежить у площині державної політики стосовно української діаспори, зокрема, в контексті співпраці України із зарубіжними українцями. Важливе значення представлене дослідження має для розвитку історичної науки, адже висвітлення участі української діаспори у процесі становлення незалежної демократичної України, насамперед, лобіювання національних інтересів нашої держави на міжнародній арені та в різних країнах світу, до цього часу не було предметом спеціального історичного дослідження та є білою плямою” української історіографії.
Необхідно відзначити, що наша держава виокремлює як пріоритетний напрям поглиблення контактів і налагодження тісних взаємовідносин з українською еміграцією. Про це, зокрема, свідчать прийняття Верховною Радою України 4 березня 2004 р. Закону України Про правовий статус закордонних українців”, розробка та реалізація Державної програми Українська діаспора до 2000 року”, Національної програми Закордонне українство” на період до 2005 року, Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року та Національної концепції співпраці із закордонними українцями.
Конституція України проголошує: Україна дбає про задоволення національно-культурних потреб українців, які проживають за межами держави [6, с. 6]”*.
Значна роль у налагодженні конструктивної співпраці із закордонними українцями належить вітчизняній науці. Необхідно відзначити, що ще 16 березня 1994 р. Президія НАН України ухвалила Постанову №15-397к Проблеми вивчення української діаспори в установах АН України”, в якій констатувала зародження нового напрямку досліджень в установах гуманітарного профілю діаспорознавства, а також зазначила прикрий факт відриву вивчення української діаспори від діяльності більшості провідних наукових установ України та українознавчих зарубіжних центрів. Зважаючи на це, Президія НАН України постановила, серед іншого, відділенням історії, філософії та права, літератури, мови, мистецтвознавства та економіки переглянути й розширити діапазон досліджень української діаспори. У документі підкреслювалося: Потрібні наукові праці, в яких би по-новому висвітлювалася історія української еміграції, політичні течії, громадська й культурна діяльність української діаспори, її внесок у досягнення Україною незалежності. Важливе практичне значення має визначення реальних можливостей та форм участі української діаспори у розбудові Української держави, інтенсифікації політичних, культурних та економічних зв’язків між українцями в діаспорі і в Україні [7, с. 111112]”*.
Велике значення у цьому вітчизняної історичної науки, зважаючи на необхідність правдивого висвітлення минулого зарубіжних українців, зокрема їх самовідданої безкомпромісної боротьби за відновлення державної незалежності України, що однозначно буде сприяти консолідації світового українства, стане однією з форм співпраці із закордонною українською громадою. Саме на це й орієнтована дана наукова праця.
У 2007 р. визначний український вчений директор Інституту історії України НАН України, академік НАН України В. А. Смолій, зокрема, зазначив: Проте, на жаль, не так багато наукових робіт присвячено висвітленню історії української діаспори. А процеси, які тривали в середовищі зарубіжних українців в другій половині XX століття взагалі на сьогодні є білою плямою” історичної науки. Це пояснюється ідеологічною забороною в часи існування Радянського Союзу на об’єктивне висвітлення діяльності організацій зарубіжних українців, що призвело до відсутності підготовлених спеціалістів по цій проблематиці, а також напрацьованої дослідницької бази. Брак підготовлених фахівців з цієї проблематики, здатних проводити наукові дослідження на високому рівні, почав гостро відчуватися і в установах НАН України. Тому наукові роботи, присвячені історії зарубіжних українців, є рідкісними і мають неабияку наукову цінність... активна діяльність синів і дочок українського народу, які з різних причин опинилися за межами Батьківщини, спрямована на відродження незалежної демократичної України, до останнього часу не була предметом спеціального історичного дослідження[8, с. 67]”*.
Таким чином, дослідження і висвітлення подій, пов’язаних із боротьбою української діаспори за відновлення національної державності, має за мету викликати значну зацікавленість як професійних науковців, так і представників органів державної влади, вітчизняних і зарубіжних українських громадсько-політичних організацій, світової громадськості та може становити суспільну користь за нинішніх складних умов перехідного періоду українського державотворення.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертація виконана відповідно до Національної концепції співпраці із закордонними українцями та положень Національної програми Закордонне українство” на період до 2005 року і Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року, а також спираючись на рішення ІV Всесвітнього форуму українців. Тема наукової роботи входить до перспективної тематики досліджень Відділення історії, філософії та права НАН України, Інституту історії України НАН України та Інституту європейських досліджень НАН України. Її виконання здійснювалося під час навчання в докторантурі Інституту історії України НАН України та в рамках спільного науково-дослідного проекту Міністерства освіти і науки України, Державного фонду фундаментальних досліджень та Інституту історії України НАН України №0107U012062 Діяльність української діаспори щодо відродження державної незалежності України (середина 40-х початок 90-х років ХХ ст.)”, керівником якого виступав автор дослідження та теми НДР №0107U012459 Україна в європейському цивілізаційному просторі ХХІ століття: діалог народів та культур”, що виконується Інститутом європейських досліджень НАН України.
Мета дослідження на основі всебічного аналізу, осмислення нових документів, матеріалів і спогадів учасників подій, узагальнення здобутків історіографії всебічно охарактеризувати і висвітлити діяльність української діаспори щодо відновлення державної незалежності України.
Для досягнення цієї мети автор поставив такі завдання:
- проаналізувати стан наукової розробки досліджуваної проблеми;
- з’ясувати передумови та причини боротьби української діаспори за незалежність України;
- дослідити структуру, динаміку українських національно-державницьких сил в еміграції;
- розглянути міжнародну діяльність української діаспори, спрямовану на відновлення національної державності;
- з’ясувати інформаційну політику української еміграції;
- проаналізувати наукові та освітньо-виховні ініціативи закордонних українців в контексті досліджуваної проблеми;
- проаналізувати культурну діяльність української діаспори в рамках теми дослідження;
- дослідити і виокремити проведення українською еміграцією масштабних міжнародно-інформаційних кампаній;
- з’ясувати роль і місце правозахисної діяльності та участі закордонних українців у Гельсінкському процесі;
- проаналізувати ефективність форм і напрямків допомоги зарубіжних українців у процесі державотворення в Україні;
- висвітлити місце і роль боротьби української діаспори за демократію та державну незалежність України в контексті національної історії.
Об’єкт дослідження українська діаспора країн Заходу в період середини 40-х початку 90-х рр. ХХ ст. Предметом є процес діяльності мирними засобами її політичних, громадських, професійних, молодіжних і релігійних організації, мас-медіа та наукових інституцій щодо відновлення державної незалежності України.
Хронологічні межі середина 40-х початок 90-х рр. ХХ ст. Нижня межа це 1945 р. Саме тоді, напередодні закінчення Другої світової війни та у час активізації національно-визвольного руху на Західній Україні, розпочалося формування та відновлення структур українських національно-державницьких сил в еміграції, проводилися консультації у середовищі українських емігрантських організацій щодо консолідації зусиль в боротьбі за державну незалежність України та було закладено фундамент створення УНРади як об’єднавчого центру зарубіжних українців, що призвело до поновлення активної діяльності Державного Центру УНР в екзилі. Це стало початком нового етапу боротьби української діаспори за відродження Української держави.
Верхня межа 1992 р. Це час передачі повноважень Державного Центру УНР в екзилі органам влади незалежної України, що символізувало визнання закордонними українцями їх легітимності та завершення боротьби української діаспори за відновлення державної незалежності України. Проте автор інколи виходить за означені хронологічні межі, якщо того вимагає логіка викладу матеріалу.
Територіальні рамки дослідження охоплюють країни проживання західної української діаспори та Україну.
Методи дослідження. Наукове дослідження виконане на основі принципів історизму та наукової об’єктивності. Під час роботи використані загальнонаукові і конкретно-історичні методи: аналізу і синтезу (при вивченні історичних джерел і літератури), типологізації (під час дослідження організаційної структури, основних форм, методів та пріоритетних напрямків діяльності української діаспори), а також діахронний (при створенні періодизації), синхронний (під час вивчення і порівняння процесів, які відбувалися у середовищі української діаспори, країнах Заходу, Україні), статистичний (для вивчення різних за характером і значенням кількісних показників), хронологічний (для викладу історичного матеріалу в хронологічній послідовності).
Наукову новизну одержаних результатів визначают

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації вперше сформульовано та розроблено нову актуальну наукову проблему, що не отримала свого висвітлення в історичній літературі, а саме здійснено комплексний теоретичний та фактографічний аналіз участі української діаспори у процесі відновлення державної незалежності України в середині 40-х на початку 90-х рр. ХХ ст.
Необхідно відзначити, що протягом другої половини ХХ початку ХХІ ст. в Україні та за кордоном сформувався новий перспективний напрям наукових досліджень українське діаспорознавство. Він включає в себе вивчення історії, політичних та економічних процесів, побуту, розвитку науки, освіти і культури в середовищі зарубіжних українців.
Проте, не зважаючи на численні наукові праці, присвячені історії та сучасному становищу закордонного українства, поза увагою вітчизняних і зарубіжних дослідників опинилася напружена і багатолітня діяльність української діаспори щодо відновлення державної незалежності України. Згадана наукова проблема ніколи не була предметом спеціального історичного дослідження. Цю білу пляму” історичної науки і намагається ліквідувати автор своїм науковим дослідженням.
Важливість і потреба представленої наукової праці визначена пріоритетами державної політики щодо закордонного українства, нормативно-правовими документами центральних органів влади України, постановою Президії НАН України, а також необхідністю розвитку вітчизняної історичної науки, потребою гідного вшанування зусиль української діаспори щодо становлення незалежної демократичної України.
У представленій науковій роботі вперше доведено, що діяльність української діаспори по відновленню державної незалежності України була об’єктивним історичним явищем, зумовленим самим ходом історичного процесу та подіями у світі. Боротьба за державну незалежність України стала національною ідеєю закордонних українців та провідною метою діяльності їхніх організацій. Уперше розроблено періодизацію діяльності української діаспори щодо відновлення державної незалежності України.
Уперше виділено і проаналізовано комплекс політичних, соціально-економічних, військових, міжнародних, ідеологічних та морально-психологічних причин, що обумовили державотворчу діяльність української діаспори. З’ясовано, що після закінчення Другої світової війни в країнах Заходу активізувалося громадсько-політичне життя української діаспори, основною метою якого стала боротьба за незалежність України. Серед причин активізації цієї діяльності потрібно відзначити наступні: продовження активної боротьби загонів ОУН і УПА проти радянської влади на території Західної України; політику органів влади СРСР щодо осіб, які під час війни перебували під окупацією, у полоні, у концтаборах, на примусових роботах у нацистській Німеччині або ж в тій чи іншій мірі співробітничали зі збройним нерадянським підпіллям; амбіції лідерів національно-визвольної боротьби як в Україні, так і в діаспорі; сприятливу політичну ситуацію у світі, зважаючи на початок ”холодної війни” між країнами Заходу та СРСР; наявність вкоріненої думки серед представників української політичної еміграції, сотень тисяч українців, які перебували в таборах військовополонених у західних зонах окупації Німеччини та Австрії про те, що їх важке становище і всі, пов’язані з цим проблеми, - це наслідок відсутності власної Української держави та експансіоністської політики сусідніх країн.
Уперше висвітлено цілісну структуру національно-державницьких об’єднань української еміграції, простежено її розвиток і трансформацію, а також взаємодію між її складовими елементами організаціями діаспори, в питаннях боротьби за українську державність. Доведено, що чисельні новостворені українські крайові, громадські, допомогові, ветеранські, молодіжні організації потрапили під ідеологічний вплив провідних зарубіжних українських партій та почали відігравати важливу роль в політичному житті української громади, активно підтримуючи ідею відновлення державної незалежності України. Діючі в діаспорі політичні партії, громадські організації, перш за все СКВУ, УККА, КУК, СУОА, КОУГЦУ, СФУЖО та державні установи у вигляді реформованого Державного Центру УНР в екзилі стали основою закордонних українських національно-державницьких об’єднань.
Уперше зроблений висновок про вплив міжнародного становища у світі на діяльність української діаспори, яка намагалася використати світові політичні процеси в інтересах боротьби за державну незалежність України, відповідним чином формуючи структуру своїх організацій та пріоритети їх діяльності.
Уперше системно висвітлено міжнародну діяльність закордонних українських організацій, спрямовану на досягнення державної незалежності України та її наступне приєднання як повноправного члена до Об’єднаної Європи. Зроблено висновок про формування закордонними українцями системи міжнародних організацій, які об’єднували представників еміграції СРСР та держав ЦСЄ, задля спільної боротьби за державну незалежність своїх країн та консолідований вплив в цьому питанні на органи влади країн Заходу. Провідну роль в них відігравали представники української діаспори. Вони намагалися добитися розгляду питання про відновлення незалежності України, використовуючи для цього Організацію Об’єднаних Націй, інші міжнародні організації, органи влади країн Заходу. Одним з основних пріоритетів зовнішньої політики ДЦ УНР в екзилі вважався європейський напрям, зокрема вступ майбутньої незалежної України до Об’єднаної Європи. З цією метою ДЦ УНР в екзилі була розгорнута активна діяльність, насамперед в Італії, Франції, Німеччині, Великобританії, Іспанії, Бельгії, з метою залучення органів влади, політичних сил, мас-медіа та громадськості цих країн до підтримки вимог української еміграції.
Багато уваги з боку громадсько-політичних організацій зарубіжних українців було приділено налагодженню співпраці українських емігрантських об’єднань з європейськими та американськими організаціями і політичними партіями, органами влади США, Канади, Австралії, країн Західної Європи з метою інформування їх про визвольні змагання українського народу, а також здобуття підтримки в боротьбі за державну незалежність України. Організацією постійних акцій протесту, інформаційних кампаній в мас-медіа проти поневолення” України українська діаспора привернула увагу органів влади, політичних сил та громадськості цих країн до української проблеми.
Уперше досліджено міжнародно-інформаційну політику ДЦ УНР в екзилі та його взаємодію з Європейським рухом, Паризьким блоком, Американським комітетом визволення від більшовизму, а також радіостанцією Свобода” та Інститутом вивчення історії та культури СРСР. Серед основних напрямків діяльності ДЦ УНР в екзилі важливе місце відводилося інформуванню представників української еміграції, а також органів влади, політичних сил, громадськості і мас-медіа країн Заходу про визвольні змагання українського народу з метою отримання підтримки в боротьбі за державну незалежність України.
Уперше висвітлено наукову, освітньо-виховну та культурну діяльність української діаспори в контексті боротьби за демократію та державну незалежність України. З’ясовано, що боротьба української діаспори за відродження державної незалежності України вимагала належного науково-інформаційного забезпечення з метою здобуття підтримки з боку органів влади, науковців та громадськості країн Заходу. Для цього ДЦ УНР в екзилі розпочав співпрацю з АКВБ та ІВІК СРСР. Над цією проблемою працювали також вчені новостворених та відновлених наукових установ української еміграції. Науковці діаспори підготували та видали іноземними мовами значну кількість дослідницьких праць, в яких висвітлювали історію України, пригноблене становище УРСР у складі СРСР, переслідування і злочини з боку Російської імперії та СРСР по відношенню до українців, нехтування їхніми правами, обґрунтовуючи тим самим потребу державної незалежності України для ліквідації пригноблення та забезпечення вільного і демократичного розвитку українського народу. Ці праці використовувались українською діаспорою з метою переконання органів влади, політичних сил, науковців та громадськості країн Заходу щодо необхідності відновлення української державності. Необхідно відзначити, що наукові дослідження діаспорних вчених збагатили українську історичну науку, а їхня праця відчутно сприяла відродженню державної незалежності України.
Українська діаспора організувала ряд акцій у культурній площині. Вони мали за мету зміцнити становище української громади в країнах Заходу, консолідувати еміграцію, послабити асиміляційні тенденції в її середовищі та прямо чи опосередковано вплинути на органи влади західних країн для підтримки державницьких прагнень українського народу, а також на керівництво СРСР для поліпшення ситуації в галузі культури, зокрема, припинення політики русифікації. Активну участь в цих процесах відігравали Асоціація діячів української культури та Рада для справ культури СКВУ. Вони об’єднали навколо себе переважну більшість українських митців в діаспорі, сприяючи їм в їхньому творчому розвитку на користь української громади і справи боротьби за відновлення незалежної демократичної України.
Важливу роль в процесі боротьби за демократію та державну незалежність України відігравала освітньо-виховна діяльність, яка забезпечувала підготовку національно-свідомого молодого покоління зарубіжних українців, здатного заповнити кадрові прогалини внаслідок відходу від активної громадсько-політичної діяльності старшого покоління еміграції та продовжити справу боротьби за українську державність. Завдяки наполегливим зусиллям української громади країн Заходу було створено дієву систему національної освіти та виховання. Подібна діяльність сприяла зростанню національної свідомості молодого покоління еміграції, протидії асиміляції, вихованню любові до української Батьківщини, усвідомленню себе членами української громади в країнах поселення, формуванню кадрової бази нових молодих борців за державну незалежність України та продовженню визвольних змагань українського народу.
Уперше системно висвітлено комплекс міжнародно-інформаційних кампаній і акцій закордонного українства, метою яких було добитися підтримки країнами Заходу державної незалежності України шляхом популяризації національної історії і культури та дискредитації політики органів влади СРСР щодо українського народу. Доведено, що кінець 70-х початок 90-х рр. ХХ ст. став часом масштабних міжнародно-інформаційних кампаній української діаспори, спрямованих на захист прав людини, поширення в країнах Заходу правдивої історії України, дискредитацію радянської влади та відродження державної незалежності України. Серед них, зокрема, чільне місце займали кампанія з висвітлення правди і вшанування пам’яті жертв Голодомору 19321933 рр. в Україні, кампанія допомоги жертвам Чорнобильської катастрофи, Акція деколонізації СРСР”, акція Чорної стрічки”, акція висвітлення правди про Вінницьку трагедію.
Активну участь у них брали Світовий конгрес вільних українців, Державний Центр УНР в екзилі, ІСНО, СУВФ, УДР, Американці в обороні людських прав в Україні”, Український конгресовий комітет Америки, Українсько-американська координаційна рада, Комітет українців Канади, Союз українських організацій Австралії, Координаційний осередок українських громадських центральних установ Європи, Світова федерація українських жіночих організацій, УГКЦ, УАПЦ, УПЦ США, УГПЦ Канади, Українське євангельсько-баптистське об’єднання Північної Америки, Український народний союз, Український братський союз, Пласт”, Спілка української молоді, Українська вільна академія наук, Наукове товариство ім. Шевченка, Українське історичне товариство, Український католицький університет, Український вільний університет, Український науковий інститут Гарвардського університету, Канадський інститут українських студій Альбертського університету та багато інших.
З 1981 р. розпочалася масштабна кампанія української діаспори щодо дослідження і висвітлення правди про Голодомор-геноцид українського народу 19321933 рр. Вона мала на меті, поряд із вшануванням жертв цієї величезної трагедії українського народу, дискредитувати органи влади СРСР та продемонструвати міжнародній громадськості злочинний характер радянської влади”, постійні та жорстокі переслідування українського народу” і, відповідно, потребу створення незалежної Української держави, як єдину можливість зарадити повторенню подібного злочину у майбутньому.
Уперше висвітлено масштабну правозахисну діяльність української діаспори та доведене її визначальне значення в процесі боротьби української діаспори за демократію і державну незалежність України. Українська діаспора країн Заходу вела активну боротьбу за права людини і національне самовизначення української нації в УРСР. Українські правозахисні організації в країнах Заходу здійснили відчутний тиск на органи влади, громадськість та мас-медіа США, Канади і країн Західної Європи під час розвитку Гельсінкського процесу з метою здобути їх підтримку та порушити питання дотримання прав людини в Україні під час переговорів з СРСР наприкінці 70-х на початку 90-х рр. ХХ ст.
Уперше простежено вплив закордонної української громади на хід і результативність Гельсінкського процесу. Доведено, що боротьба української діаспори за демократію в Україні суттєво вплинула на державотворчий процес. Уперше зроблено висновок, що завдяки Гельсінкському процесу закордонні українці справили вплив на міжнародні організації й органи влади країн Заходу і СРСР в питаннях забезпечення демократії в Україні, а також згодом завдяки Гельсінкському механізму” змогли активно впливати на підтримку опозиції в СРСР. Необхідно відзначити, що правозахисна діяльність закордонних українців вела до поступової ерозії” радянської системи. Під час більшості суттєвих міжнародних заходів порушувалося питання недотримання органами влади СРСР взятих на себе зобов’язань згідно з підписаним керівниками цієї країни Заключним актом Гельсінкської конференції. Це псувало міжнародний імідж Радянського Союзу та його лідерів.
Привабливість комуністичного шляху розвитку, який СРСР пропагував у багатьох інформаційних кампаніях, розрахованих передусім на Захід і країни третього світу, нівелювалася повідомленнями закордонних українців про відверте нехтування тоталітарним режимом правами людини, наявність політв’язнів, відсутність свободи віросповідання та насильницьке насадження в Радянському Союзі атеїстичного світогляду. Тим більше, що інформація, надана українською діаспорою, оприлюднювалася досить часто високопосадовцями країн Заходу, зокрема, першими особами США і Канади.
Звичайно, все це було важливим елементом холодної війни”, яку закордонні українці завдяки своїм зусиллям обернули на користь національного державотворення. Необхідно підкреслити, що закордонні українці стали тим рупором”, який підняв на міжнародному рівні проблему недотримання прав людини в УРСР. Це відчутно сприяло становленню демократії та досягненню державної незалежності України.
Дії української діаспори увінчалися успіхом, про що свідчила реакція міжнародної спільноти та її тиск на органи влади СРСР для позитивного вирішення питань, які порушували зарубіжні українці під час міжнародних конференцій НБСЄ. МЗС, дипломатичні представництва при ООН, правозахисні організації та мас-медіа західних країн постійно актуалізували проблему порушення прав людини в СРСР, прямо чи опосередковано здійснюючи тиск на органи влади Радянського Союзу з метою її вирішення. Це дало свої результати. Політика СРСР в галузі дотримання прав людини зазнала суттєвих змін. Радянський Союз, як активний учасник Гельсінкського процесу, почав виконувати взяті на себе зобов’язання у гуманітарній сфері. Наприкінці 80-х на початку 90-х рр. ХХ ст. були звільнені останні політв’язні. Зокрема, у 1988 р. завдяки особистому втручанню Президента США Рональда Рейгана та наполегливим зусиллям української громади в світі, органи влади СРСР звільнили Левка Лук’яненка та Юрія Шухевича. У листопаді 1990 р. був випущений на свободу останній український політв’язень Богдан Климчак. У 19891990 роках в УРСР були легалізовані УГКЦ і УАПЦ та отримало реальне законодавче забезпечення право на свободу віросповідання. Реальним результатом стали законодавчі зміни в СРСР, припинення порушення прав людини та релігійної свободи в УРСР, звільнення ряду ув’язнених українців, започаткування самостійної участі України як незалежної держави у Гельсінкському процесі на початку 90-х рр. ХХ ст.
Уперше простежено співпрацю української діаспори країн Заходу та опозиційного руху в УРСР, комплексно висвітлено міжнародну, фінансову, матеріально-технічну підтримку організаціями української діаспори процесу державотворення в Україні. Фінансова, організаційна та ідеологічно-інформаційна підтримка закордонними українцями зумовила швидку розбудову та активну діяльність національно-демократичних сил в Україні, насамперед Народного руху України, УГС, згодом Української республіканської партії, успішному проведенню референдуму про державну незалежність України 1 грудня 1991 р. Їх тиск на органи влади США, Канади, країн Західної Європи й Австралії у великій мірі сприяв зміні позиції та швидкому визнанню цими країнами державної незалежності України.
У 1992 р. Надзвичайна сесія УНРади 10-го скликання прийняла рішення про передачу повноважень ДЦ УНР в екзилі органам влади незалежної України. Це відбулося 24 серпня 1992 р. в Маріїнському палаці. Останній Президент УНР в екзилі Микола Плав’юк передав владні регалії УНР Президенту України Леоніду Кравчуку. Державний Центр УНР в екзилі припинив своє існування. Це свідчило про визнання закордонними українцями легітимності нового українського керівництва та незалежної Української держави і мало символізувати нерозривну, більш, ніж тисячолітню, державотворчу традицію українського народу та фактично стало об’єднанням державотворчих традицій УНР та УРСР в новій незалежній демократичній Україні. Так завершилася напружена багаторічна діяльність української діаспори щодо відновлення державної незалежності України.
Рекомендації за наслідками дослідження:
1. Рекомендувати Верховній Раді України підтримати державотворчі прагнення української діаспори та виступити з законодавчою ініціативою щодо надання права закордонним українцям обирати до Верховної Ради України трьох представників зарубіжної української громади (по одній особі від: 1) Північної і Південної Америки, Австралії і Нової Зеландії; 2) країн СНД; 3) країн Євросоюзу).
2.Рекомендувати Кабінету Міністрів України підтримати державотворчі прагнення закордонного українства та реформувати урядову структуру, запровадивши у складі уряду посаду віце-прем’єр-міністра з питань співпраці з українською діаспорою, а також посилити фінансову підтримку закордонних українських громад шляхом виділення в повному обсязі коштів, передбачених на реалізацію Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2010 р., затвердженої Кабінетом Міністрів України (постанова № 1034 від 26 липня 2006 р.).
3. Рекомендувати Верховній Раді України, за наслідками проведених у 2009 р. парламентських слухань із питань стану розвитку закордонного українства та перспектив його співпраці з Українською державою, розробити законодавчі механізми з метою активного залучення української діаспори до діяльності щодо створення позитивного міжнародного іміджу України та лобіювання її національних інтересів, зокрема, європейської та євроатлантичної інтеграції.
4.Рекомендувати Верховній Раді України виступити із законодавчою ініціативою щодо внесення змін до Закону України Про вищу освіту”, передбачивши право представників української діаспори на безкоштовне здобуття освіти у вищих навчальних закладах України (згідно з встановленими урядом квотами).
5. Рекомендувати Верховній Раді України посилити кримінальну відповідальність за торгівлю людьми, секс-експлуатацію українських жінок і дітей за кордоном, звернути увагу керівництва МВС України на пріоритетність і потребу нещадної боротьби з цими ганебними явищами.
6. Рекомендувати МЗС України звернути увагу на потребу захисту прав українських національних меншин у Російській Федерації та Польщі, де вони постійно порушуються, а також необхідність укладання міжнародних угод про взаємне працевлаштування громадян із США, Канадою, Австралією та, особливо, Італією, де це питання стоїть найбільш жорстко.
7. Рекомендувати Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та іншим центральним і місцевим органам влади під час визначення нагород за досягнення перед народом України в обов’язковому порядку враховувати діяльність щодо налагодження плідної співпраці між організаціями української діаспори й України, досягнення у сфері державно-політичного і національно-культурного розвитку світового українства, наполегливу працю вітчизняних науковців у напрямку дослідження історичних та сучасних процесів у середовищі зарубіжних українців.
8. Рекомендувати Президії Національної академії наук України, Інституту історії України НАН України приділити підвищену увагу дослідженню та висвітленню історії зарубіжних українців, зокрема їх зусиль, спрямованих на становлення та розбудову незалежної демократичної України. Рекомендувати Президії Національної академії наук України створити академічний Інститут дослідження світового українства, Інституту історії України НАН України створити у системі інституту відділ дослідження історії української діаспори.
9. Рекомендувати Міністерству освіти і науки України включити в програми з історії вищих і загальноосвітніх навчальних закладів докладне вивчення історії зарубіжних українців, зокрема їх зусиль, спрямованих на відродження та розбудову української державності.
10. Рекомендувати Державному фонду фундаментальних досліджень забезпечити проведення конкурсів науково-дослідних проектів, тематично присвячених історії та сучасному становищу зарубіжних українців, в рамках гранту Президента України для молодих вчених підтримувати проекти, метою яких є вивчення процесів у середовищі закордонних українців, висвітлення боротьби української діаспори за демократію і незалежність України, їх участі у висвітленні правди та вшануванні пам’яті жертв Голодомору 19321933 рр. в Україні.
11. Рекомендувати Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки під час розгляду наукових праць, висунутих на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки та Премії Президента України для молодих вчених, підтримувати наукові роботи, присвячені дослідженню історії та сучасного становища української діаспори у світі.
12. Рекомендувати Міністерству у справах сім’ї, молоді та спорту розробити систему молодіжних заходів за участю молоді української діаспори, підтримувати проекти, висунуті на здобуття гранту Президента України для обдарованої молоді, метою яких є налагодження плідної співпраці між молодіжними організаціями діаспори й України, дослідження історичних та сучасних процесів у середовищі зарубіжних українців.
Представлена наукова праця відкриває перспективи для проведення системного історичного дослідження ролі української діаспори в процесі розбудови незалежної демократичної України на початку 90-х рр. ХХ в першому десятилітті ХХІ ст.
Оцінюючи роль і місце діяльності української діаспори країн Заходу щодо становлення незалежної демократичної України, необхідно відзначити вагомий внесок, який здійснила українська громада країн Заходу у процес державотворення в Україні. Утвердження демократії та здобуття державної незалежності України стало провідною метою діяльності організацій української діаспори в країнах Заходу в середині 40-х на початку 90-х рр. ХХ ст. Активна і наполеглива державотворча діяльність закордонного українства у великій мірі сприяла відновленню державної незалежності України, поширенню на її теренах загальноєвропейських демократичних цінностей та, врешті, зумовила її поступове перетворення на повноцінну учасницю європейського цивілізаційного простору ХХІ ст.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України Про правовий статус закордонних українців”// Відомості Верховної Ради (ВВР). 2004. № 25. С. 343.
2. Державна програма Українська діаспора на період до 2000 року” : Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. №119 // Етнополітика в Україні : документи та матеріали. К.: Фенікс, 1998. С. 266.
3. Національна програма Закордонне українство” на період до 2005 року. Затверджена Указом Президента України від 24 верес. 2001 р. № 892/2001. К., 2001.
4. Державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року // Матеріали ІV Всесвітнього форуму українців, 1820 серп. 2006 р. К. , 2006. 40 с.
5. Указ Президента України від 13 жовтня 2006 року № 875/2006 Про Національну концепцію співпраці із закордонними українцями” [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=875%2F2006.
6. Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. К. : Преса України, 1997. 36 с.
7. Постанова Президії Академії наук України від 16 березня 1994 року №15-397к Проблеми вивчення української діаспори в установах АН України” // Українська діаспора. 1994. Чис. 5. С. 111112.
8. Смолій В. А. Передмова до монографії Недужка Ю. В. Державний центр Української Народної Республіки в екзилі (друга половина 40-х 50-ті роки ХХ ст.). Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2007.”. С. 57.
9. Hunchak, N. J. Canadians of Ukrainian Origin: Population / N. J., Hunchak. Winnipeg : Ukrainian Canadian Committee, 1945. 150 p.
10. Yuzyk, P. The History of the Ukrainian Greek Catolic (Uniate) Church in Canada / Paul, Yuzyk. Master’s thesis, University of Saskatchevan, 1948. 120 p.
11. Рудницький Я. Канадійські географічні назви українського походження / Ярослав Рудницький. Вінніпег, 1948. 70 c.
12. Білецький Л. Українські піонери в Канаді 18911951 / Леонід Білецький. Вінніпег, КУК, 1951. 167 c.
13. Kay-Kysilevsky, V. J. Slavic Groups in Canada / V. J., Kay-Kysilevsky. Slavistica № 12. Winnipeg : Ukrainian Free Academy of Sciences, 1951. 65 p.
14. Yuzyk, P. The Ukrainians in Manitoba : A Social History / Paul, Yuzyk. Toronto: University of Toronto Press, 1953. 187 р.
15. Мірчук П. Українська визвольна справа і українська еміграція / Петро Мірчук. ЛВУ, Торонто Канада, 1954. 54 c.
16. Книш І. На службі рідного народу / Ірена Книш. Вінніпег, 1957. 70 c.
17. Тесля І. Розселення українців у Канаді / Іван Тесля // Альманах Золотого Ювілею Українського Задопомогового Братства св. Миколая в Канаді 19051955. Вінніпег, 1957. 29 c.
18. Skvarok, J. J. The Ukrainian Settlers in Canada and Their Schools / J. J., Skvarok. Edmonton : Basilian Press, 1958. 189 р.
19. Кравчук П. П’ятдесят років служіння народу / Петро Кравчук. Торонто, 1957.
20. Кравчук П. Поети Канади / Петро Кравчук. К. , 1958.
21. Woycenko, O. Canada’s Cultural Heritage: Ukrainian Contribution / Olga, Woycenko. Winnipeg: UVAN, 1964. 156 p.
22. Gregorovich, J. A Ukrainian Canadian in Parliament: Memoirs of Michael Luchkovich / John, Gregorovich. Toronto : Ukrainian Canadian Research Foundation, 1965. 80 p.
23. Darcovich, W. Ukrainians in Canada : The Struggle to Retain Their Identity / William, Darcovich. 1967. 120 p.
24. Назарук О. Перший Світовий Конгрес Українців / Осип Назарук. Вінніпег Нью-Йорк Лондон, 1969. 76 c.
25. Marunchak, M. H. The Ukrainian Canadians: A History / M. H., Marunchak. Winnipeg : UVAN, 1970. 3