ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ : ОРГАНИЗАЦИОННО-ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ РЕФОРМИРОВАНИЯ СИСТЕМЫ ГОСУДАРСТВЕННОЙ СЛУЖБЫ В УКРАИНЕ

brief description

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

На правах рукопису

ЗАХАРЧЕНКО Віталій Юрійович

УДК 35.085:65.01

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ

25.00.03 державна служба

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
СЕРЬОГІН Сергій Михайлович,
доктор наук з державного
управління, професор

ДНІПРОПЕТРОВСЬК 2007

ЗМІСТ

ВСТУП. 4
РОЗДІЛ 1. ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ТА ЇЇ РОЛЬ У ПРОЦЕСІ
РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ13
1.1. Поняття державної служби: теоретико-методологічні підходи до визначення сутності й змісту...13
1.2. Класифікація видів державної служби в системі державного
управління............44
1.3. Специфіка функціонування та реформування інституту
державної служби в сучасних демократичних державах..57
Висновки до розділу 1.65
РОЗДІЛ 2. удосконалення державної служби
в умовах трансформації системи державного управління..70
2.1. Значення інституту державної служби в контексті становлення
України як демократичної, правової і соціальної держави..................70
2.2. Принципи реформування державної служби в Україні і їх
правове забезпечення..92
2.3. Забезпечення ефективності державної служби в умовах
адміністративної реформи..118
Висновки до розділу 2.126
РОЗДІЛ 3. організаційно-правові основи Вдосконалення системи державної служби.................................................130
3.1. Джерела законодавства про державну службу в Україні:
стан та перспективи розвитку.130
3.2. Службова етика і юридична відповідальність державних службовців............140

3.3. Правові основи запобігання феноменам корупції та
бюрократизму в системі державної служби: світовий досвід та Україна...163
Висновки до розділу 3..............170
ВИСНОВКИ..174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.180
ДОДАТКИ..205

В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Становлення України як демократичної, правової та соціально-орієнтованої держави обумовило необхідність проведення політичної та адміністративної реформ, де одне із ключових місць відведено трансформації інституту державної служби. Зазначене підвищення ролі та актуальності проблематики реформування державної служби визначається трьома основними групами чинників.
По-перше, проголошення України правовою державою, в якій діють принципи верховенства права та пріоритету прав людини і громадянина означало докорінну зміну системи взаємовідносин між державою в особі органів державної влади, державних службовців та суспільством (окремими громадянами, їх групами та об’єднаннями).
По-друге, сам процес реформування публічної влади значною мірою сприймається громадянами через призму державної служби, того, наскільки ефективно вона діє, чи мають громадяни реальний рівний доступ до неї, чи відповідає її діяльність принципам демократії та вимогам права.
По-третє, реформування державної служби є невід’ємною частиною адміністративної реформи, оскільки лише зміни та розвиток цієї сфери здатні сприяти вдосконаленню кадрового потенціалу, створенню оновленого, потужного і дієздатного державного апарату, становленню професійної, політично нейтральної та авторитетної державної служби.
Водночас суперечливий розвиток державного управління в Україні на сучасному перехідному етапі від посттоталітарного стану до демократії дозволив побачити значні недоліки у функціонуванні інституту державної служби. Більш того, нехтування специфікою демократичного транзиту коли розвиток інституту державної служби та її нормативно-правового забезпечення має посідати одне з пріоритетних місць в законодавчій діяльності мало своїм наслідком відсунення проблем державної служби на другий план.
Все це зумовило необхідність серйозної наукової уваги не просто до загальних проблем організації державної служби та вдосконалення її нормативно-правового забезпечення, але й до вивчення того, яким чином формування нового типу державної служби синхронізується та взаємодіє з загальними змінами в системі державного управління, як повинні бути пов’язані зазначені процеси аби досягти реальних, позитивних та відчутних для всього населення України результатів.
Також актуальність розробки дисертаційної теми випливає з окреслених на найвищому державному рівні пріоритетів наукових досліджень в галузі теорії державного управління. Про високу значущість та актуальність висвітлення організаційних та правових аспектів розвитку інституту державної служби йшлося у таких документах як Концепція адміністративної реформи в Україні, Стратегія реформування системи державної служби в Україні, Концепція адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу, Концепція розвитку законодавства про державну службу в Україні, Програма розвитку державної служби на 2005-2010 роки та ін.
Тематика дослідження державної служби, її функціонування та організації складає невід’ємну частину загальних наукових розвідок в галузі цілого спектру наук, таких як політологія, соціологія, правознавство, державне управління тощо. Фактично, проблематика оптимальної організації державної служби та її належного нормативно-правового забезпечення постала ще у працях з загальної теорії управління на початку ХХ століття (М.Вебер, В.Вільсон, Ф.Гуднау, Л.Уайт, Д.Муні, Т.Вулсі, Л.Урвік). Дещо пізніше до проблем створення оптимального механізму реалізації державного управління звертались представники неокласичної школи (У.Мерфі, А.Маслоу, Е.Мейо) та неокритичної теорії управління (Г.Саймон, Д.Істон, В.Томпсон, Д.Смітсберг). Але практично у всіх цих дослідженнях державна служба розглядалась виключно як похідний елемент загальної характеристики органів управління та управлінських процедур. Докорінна зміна ставлення до реформ інституту державної служби відбулась лише наприкінці 50-х рр. ХХ століття, коли необхідність внесення змін в класичну теорії бюрократії зумовила звернення до державної служби як до самостійного предмету наукової теорії. Проте, насправді вирішальним етапом в розробці проблем державної служби слід назвати середину - кінець ХХ століття, коли переосмислення ролі держави у процесі вирішенні суспільних проблем змусило дослідників поставити в центр уваги питання державної служби як вирішального чинника у забезпеченні функціонування системи державного управління (А.Грей, Б.Дженкінс, П.Інгрехем, Б.Кліксберг, М.Шамсул, Р.Сандерс). Багато в чому цьому сприяли, з одного боку, наявність чисельних практик переходу від олігархічно-буржуазних або соціалістично-авторитарних режимів правління, так званих транзитивних станів державного управління (зокрема: 50-80 роки країни Західної Європи, 80-90 роки країни Східної Європи, 90 роки країни, що виникли на теренах СРСР), з іншого - бурхливий розвиток менеджменту у виробничій сфері та бізнесі, найкращі досягнення якого поступово знаходили впровадження й у сфері державного управління, зокрема в державній службі розвинених країн.
Ще за радянські часи проблемами дослідження державної служби займались такі автори як: І.Бачило, Д.Бахрах В.Власов, В.Воробйов, А. Євтихієв, Ю.Козлов, А.Лунєв, В.Манохін, І.Пахомов та ін. Однак практично у всіх наукових розробках державна служба тоді розглядалась виключно в контексті чіткого виконання тих завдань, що формулюються на найвищому політичному рівні. Тобто проблематика служіння суспільству та суспільним інтересам набувала другорядного значення і розглядалась як похідна від функції виконання завдань політичної еліти держави. Відхід від цієї традиції сьогодні здійснюється такими російськими авторами як Г.Атаманчук, О.Оболонський, Є.Охотський, В.Ігнатов, В.Шкатулла, А.Ноздрачов та ін.
Разом із постанням України як незалежної держави виникла об’єктивна потреба науково-теоретичного обґрунтування і розробки нових сучасних моделей функціонування державної служби. Це завдання стало предметом уваги цілої плеяди вітчизняних науковців: В.Авер’янов, О.Андрійко, Ю.Битяк, О.Петришин, С.Дубенко, В.Коваленко, В.Князєв, І.Коліушко, А.Колодій, Г.Леліков, В.Луговий, Н.Нижник, О.Оболенський, Т.Пахомова, В.Олуйко, О.Сушинський, С.Серьогін, С.Хаджирадєва, В.Цвєтков та ін.
Проте, не зважаючи на посилення уваги до проблем державної служби, слід констатувати явну недослідженість питань, які стосуються взаємозв’язку розвитку інституту державної служби з процесом реформування системи державного управління. Дійсно, логіка протікання цих процесів є взаємозалежною та взаємообумовленою. Тому звернення дисертанта до аналізу організаційно-правових засад розвитку інституту державної служби в контексті реформування системи державного управління зумовлено, з одного боку, науково-практичним значенням цієї теми, а з іншого недостатнім рівнем її висвітлення у сучасній науці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах наукової роботи кафедри державного управління та місцевого самоврядування Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України «Морально-етичні засади розвитку державної служби України: європейський та вітчизняний досвід» (державний реєстраційний номер 0107V002397), де автор є співвиконавцем частини дослідження щодо реформування державної служби в системі державного управління. Дослідження пов’язане з розробленням і впровадженням у життя Концепції адміністративної реформи в Україні відповідно до Указу Президента України від 22 липня 1998 р. і Стратегії реформування системи державної служби в Україні, затвердженої Указом Президента України від 14 квітня 2000 р. іншими програмними документами щодо розвитку державної служби.
Мета дисертаційного дослідження полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні організаційно-правових засад реформування державної служби в системі державного управління.
Досягнення поставленої мети передбачало вирішення таких завдань:
- розглянути роль і місце інституту державної служби в системі державного управління;
- проаналізувати сучасні підходи до класифікації видів державної служби та систематизувати досвід формування та функціонування цього інституту в сучасних демократичних країнах;
- дослідити зміст фундаментальних принципів реформування державної служби в контексті становлення України як демократичної, правової і соціальної держави;
- визначити пріоритети організаційно-правового розвитку інституту державної служби в умовах реформування системи державного управління;
- надати пропозиції щодо формування цілісної системи державної служби, яка здатна ефективно виконувати функції служіння загальносуспільним та загальнодержавним інтересам;
- на основі комплексного аналізу законодавства про державну службу окреслити правові механізми запобігання феноменам корупції та бюрократизму в системі державної служби.
Об’єктом дослідження є державна служба.
Предметом дослідження є реформування державної служби в контексті здійснення політичної та адміністративної реформ в Україні.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що визначення та наукове обґрунтування організаційно-правових засад реформування державної служби сприятиме ефективній реалізації політичної, адміністративної та інших розпочатих в Україні реформ задля становлення демократичної, правової та соціальної держави.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона являє одну з перших спроб проаналізувати логіку взаємної кореляції процесів розвитку інституту державної служби та реформування системи державного управління, що дозволяє вирішити актуальне наукове завдання обґрунтування організаційно-правових засад реформування державної служби України. У межах проведеної роботи отримано результати, які мають наукову новизну, зокрема
уперше:
- обґрунтовано фундаментальні принципи розвитку інституту державної служби в умовах комплексного реформування системи державного управління; - логічно доведено, що вдосконалення організаційно-правових засад функціонування державної служби України є визначальним чинником у процесі становлення демократичної, правової та соціальної держави;
- продемонстровано, що актуальність досліджень у сфері аналізу видів державної служби обумовлюється загальною логікою формування і вдосконалення законодавчої основи діяльності цього інституту, оскільки віднесення того чи іншого органу державної влади до спеціалізованої державної служби фактично означає необхідність прийняття окремого нормативно-правового акту, який би врегулював специфіку проходження державної служби в цьому органі державної влади;
удосконалено:
- підходи до дослідження ролі інституту державної служби в процесі забезпечення державного управління, що базуються на необхідності кореляції конституційних принципів державного будівництва з принципами розбудови й функціонування державної служби;
- визначення основних напрямків реформування державної служби в контексті загальних змін в системі державного управління, які повинні відповідати основним принципам державного будівництва, бути зорієнтованими на забезпечення прав і свобод громадян;
дістали подальшого розвитку:
- ідея, що модернізація державної служби пов’язана з переорієнтацією на такі показники як швидкість і компетентність у вирішенні нагальних суспільних потреб, здатність забезпечити основні права громадян, можливості надання громадянам широкого спектру управлінських послуг, і т.д., в результаті чого основним показником ефективності діяльності державної служби стає реальний суспільно значущий результат її функціонування;
- теоретико-методологічні підходи до визначення понять «державна служба», «інститут державної служби», а також до класифікації її видів;
- напрями удосконалення національного законодавства про державну службу з урахуванням світового досвіду, зокрема запропоновано систему безпосередніх нормативно-правових кроків, спрямованих на боротьбу з такими негативними явищами, які проявляються в середовищі державних службовців, як бюрократизм і корупція.
Методологічною основою дисертаційної роботи є комплексний підхід до аналізу організаційно-правових аспектів розвитку інституту державної служби в умовах реформування системи державного управління. Застосування загальнонаукових і спеціальних методів (формально-правовий, аналітичний, порівняльно-правовий, статистичний та ін.. методи), їх синтез на всіх етапах роботи, забезпечило єдність гносеологічного та правового аналізу державної служби. Водночас цілісне дослідження дисертаційної теми передбачало застосування історико-правового методу, оскільки сам процес реформування державної служби охоплює тривалий період і може складатися з декількох етапів, які характеризуються відповідними змінами у законодавстві про державну службу. Також дисертант широко використовував системний та структурно-функціональний методи дослідження, що дозволило представити державну службу не лише як сукупність організаційно-правових норм, що регулюють процес службових відносин, але й як цілеспрямовану діяльність щодо виконання основних функцій держави в інтересах суспільства. Використання ретроспективного та компаративного методів аналізу дало можливість розглянути еволюцію і концептуальні засади нормативного забезпечення функціонування державної служби в періоди трансформації системи державного управління та здійснення демократичних транзитів.
В процесі дисертаційного дослідження автор спирався на вивчення та аналіз значного обсягу нормативно-правового матеріалу, який виступив однією з основних частин джерельної бази роботи. Разом з тим всебічне висвітлення проблематики адміністративно-правових основ функціонування державної служби в умовах реформаційних процесів передбачало звернення до компаративно-правового аналізу, який включав в себе дослідження генезису та сучасного стану законодавства про державну службу у країнах ЄС, США та у державах-учасницях СНД.
Практичне значення одержаних результатів. Окремі положення і висновки дисертації можуть бути використані в процесі вдосконалення законодавства про державну службу України, при формуванні Концепції державної кадрової політики та реалізації інших державних програмних документів.
Матеріали дисертації використані у навчальному процесі при підготовці фахівців в галузі державного управління Дніпропетровським регіональним інститутом державного управління НАДУ при Президентові України (довідка №03/4-06-572 від 14.08.07), Донецьким університетом економіки та права при підготовці студентів юридичних та економічних спеціальностей (довідка №201-299 від 21.08.07), в практичній діяльності Міністерством внутрішніх справ (довідка №7678/3ш від 11.05.07), Донецькою обласною радою ( довідка №733-10 від 04.05.07).
Практична значущість дослідження полягає також в тому, що вони можуть використовуватись в навчальному процесі у вищих навчальних закладах як складова частина курсів Теорія державного управління”, Адміністративне право”, Кадрова політика і державна служба” та ін., а також вченими при вивченні проблем функціонування державної служби, пошукувачами наукових ступенів, слухачами та студентами, працівниками кадрових служб.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним авторським дослідженням. Висновки й результати, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, отримані автором особисто.
Апробація результатів дослідження. Окремі положення дисертаційного доповідались автором на конференціях, семінарах засіданнях кафедр. Робота в цілому обговорювалася на засіданні кафедри державного управління та місцевого самоврядування Дніпропетровського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України.
Крім того матеріали дисертації пройшли публічну апробацію на таких конференціях: Державне управління та адміністративна реформа в Україні” (Острог, 2000), Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (Київ, 2001), Захист прав, свобод та законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (Донецьк, 2001), Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (Острог, 2005), Проблеми взаємодії органів внутрішніх справ з населенням” (Донецьк, 2005).

Публікації. Основні положення дисертації, а також ряд проміжних висновків знайшли свого відображення у 9 публікаціях автора, всі з яких написані без співавторів, а 4 вийшли у наукових фахових виданнях.

bibliography

В И С Н О В К И

У дисертаційній роботі наведено вирішення актуального науково-практичного завдання, що полягає в обґрунтуванні організаційно-правових засад реформування державної служби в контексті реформ у системі державного управління. Отримані в процесі дослідження результати свідчать про досягнення визначеної мети, вирішення поставлених завдань, підтверджують гіпотезу дослідження та дозволяють зробити такі висновки.
1. Реформування системи державного управління має як свою необхідну складову трансформацію в організації та функціонуванні державної служби. Корелятивний зв’язок між цими двома процесами може бути визначеним через поняття прямої залежності. Тобто модернізація та демократизація державного управління здійснюється через відповідні зміни в системі державної служби. Однак, подібна включеність процесу розвитку державної служби в контекст загальних змін державного управління не означає, що він має лише похідне чи другорядне значення. У цьому сенсі специфіка трансформації інституту державної служби полягає в тому, що саме він, чи точніше конкретні державні службовці, виступають головними носіями і реалізаторами тих реформаторських дій, які відбуваються на державному рівні. У результаті цього вдосконалення і розвиток інституту державної служби слід окреслювати не стільки як похідну від реформування державного управління, скільки як умову та механізм реалізації конституційних цілей становлення України як правової, демократичної та соціальної держави.
2. Розгляд державної служби як цілісного інституту, який включає в себе як організаційні, так і правові елементи, виявляє свій методологічний потенціал і може бути аргументований рядом міркувань. По-перше, редукція державної служби виключно до правового інституту (тобто системи нормативно-правових мір, норм та засобів регламентації державної служби) не дозволяє пояснити специфіку функціонування державної служби за умов різних політичних систем, оскільки до уваги мають братись не лише формально-юридичні норми, але й ті реальні відносини, які виникають між державними службовцями і громадянами, а також безпосередні результати діяльності державної служби. По-друге, не зважаючи на існування різних видів державної служби, сама по собі вона є цілісним інститутом, який комплектується з професійно підготовлених громадян, чия діяльність повинна бути спрямована на служіння державі і суспільству в цілому, а не окремим особам, групам або колективам. Будь-яка абсолютизація в процесі аналізу інституту державної служби правової або організаційної складової призводитиме чи до «вихолощення правових норм» (тоді достатньою запорукою успішності діяльності державної служби буде лише наявність офіційного законодавчого закріплення певного переліку правових норм), чи до відмови від принципу обов’язкової та чіткої нормативно-правової регламентації державної служби, завдяки якій визначається її організація, основні цілі, функції, структура, механізми реалізації службових повноважень, права і обов’язки державних службовців, порядок їх прийняття на державну службу, її проходження і звільнення з неї тощо.
3. Розвиток і вдосконалення інституту державної служби в контексті загальних змін в системі державного управління тісно пов’язаний із запровадженням в життя ряду фундаментальних принципів організації та діяльності державної служби. Загалом ці принципи можуть бути описані поняттям нової ідеології державної служби. Її специфіка полягає у тому, що суттєво змінюються вихідні умови діяльності державних службовців, коли разом із підвищенням рівня свободи їх дій, спрямованих на служіння громадянам, значно зростає і їх відповідальність. В цьому сенсі, з’являються нові інститути апеляційного оскарження дій державних службовців, а громадяни та їх об’єднання отримують можливість контролювати якість, оперативність, професійність та повноту надання управлінських та інших послуг, які входять до кола обов’язків тих чи інших державних службовців чи органів державної влади, в яких вони обіймають свої посади.
Наголошуючи на значенні принципу політичної нейтральності державної служби, було б невірно робити висновок про відсутність політичної значущості інституту державної служби. Головною метою у процесі функціонування державної служби в Україні має бути відсутність як у системі в цілому, так і у окремих державних службовців будь-яких політичних мотивів, які б могли змусити їх жертвувати загальнодержавними чи загальносуспільними інтересами заради задоволення тих чи інших політичних амбіцій чи заради вигоди окремих політичних сил. Однак при цьому сам інститут державної служби не може бути виключеним з політики, оскільки саме завдяки йому відбувається реалізація практично всіх без винятку дій у сфері політичної діяльності. Більш того, політика та політичні рішення набувають свого оформлення і конкретизації в діях структурних елементів цілісної системи державної служби, які, уособлюючи державу і державну владу, виступають тим специфічним механізмом, що безпосередньо репрезентує державу у її взаємодії з суспільством та окремими громадянами. Таким чином, проблеми реформування державної служби, підвищення рівня її професійності та ефективності слід розглядати не як суто технічні завдання в адміністративній сфері, але як важливі політичні цілі, які є необхідним кроком у процесі формування в Україні демократичної системи державної влади.
4. Важливим моментом реформування системи державної служби, який дозволяє органічно поєднати її з новою системою державного управління, є встановлення чітких зв’язків між такими двома сферами, як політична та адміністративна влада. У зв’язку з цим украй небезпечною виглядає спроба вивести державну службу з-під політичного контролю, оскільки у цьому випадку ми отримуватимемо появу нової гілки влади, яка поряд з класичними законодавчою, виконавчою та судовою владою може бути окреслена як «бюрократична влада». Тобто визначаючи критерії ефективності державної служби ми завжди вказуємо на два показники: а) якість надання управлінських послуг (сприяння реалізації суспільних потреб та інтересів); б) адекватність виконання завдань, які ставляться перед нею вищим політичним керівництвом держави. При цьому у випадку демократичної політичної системи, коли державна влада реалізується на засадах демократизму, не постає питання про те, які інтереси ­ державні чи суспільні мають домінувати в діяльності державної служби, оскільки сама демократична держава (і відповідно всі її інститути включаючи інститут державної служби) перетворюється на засіб забезпечення сталого суспільного розвитку і суспільної безпеки.
5. Розвиток і вдосконалення державної служби в умовах перехідних країн відбувається під впливом двох груп факторів: а) властивості самого транзитивного періоду; б) глобальні чинники, зумовлені змінами загальних вимог до державної служби. Остання група факторів характеризує всі без винятку системи державної служби. Тобто, державна служба має бути не лише демократичною і відкритою, але й конкурентноздатною. Реалізація цієї мети, на думку автора, стає можливою завдяки такому комплексу заходів: залучення до державної служби талановитих і високоосвічених кадрів, які усвідомлюють відповідальність за здійснювану ними діяльність; стимулювання розвитку творчої атмосфери в системі державної служби; чітке нормативне врегулювання службової кар’єри; налагодження тісної взаємодії та відповідальності між органами державного апарату й структурами, що здійснюють підготовку та перепідготовку державних службовців; постійне вивчення прогресивного зарубіжного досвіду розвитку інституту державної служби; розвиток системи персонального стимулювання державних службовців за сумлінне й високопрофесійне виконання своїх службових обов’язків.
Як свідчить досвід європейських держав, однією з головних проблем, з якими стикається державна служба в сучасних умовах є проблема її легітимності. Традиційним шляхом її розв’язання є підвищення рівня регламентації поведінки державних службовців (саме цей спосіб здебільшого застосовувався і в Україні). Однак, на сьогоднішній день цей спосіб вирішення проблеми легітимності державної служби не може вважатися задовільним. Тому, вдосконалюючи державну службу в Україні, на думку автора, доцільно застосувати альтернативний варіант, який було реалізовано у багатьох європейських державах. Його суть полягає у створенні спеціальних органів, які, не маючи безпосередніх адміністративних повноважень, покликані спостерігати за порушеннями етики поведінки державних службовців і доводити цю інформацію до вищих органів управління державною службою, правоохоронних органів, спеціальних контрольних органів та громадськості.
6. У процесі подальшого розвитку державної служби в Україні, на думку автора, доцільно виокремити чотири основні напрями нормативно-правової діяльності: а) діяльність, спрямована на посилення правових гарантій, соціальної і моральної захищеності державних службовців у ході виконання ними своїх професійних обов’язків; б) діяльність, спрямована на створення чіткого механізму відповідальності державних службовців, узгодженого з нормами адміністративного, цивільного, фінансового, трудового та кримінального права, який, зокрема, гарантував би політичну нейтральність на державній службі; в) діяльність щодо юридичного визначення комплексу контрольних параметрів оцінювання діяльності державних службовців та запровадження системи адміністративної юстиції; г) діяльність, спрямована на боротьбу з негативними явищами в системі державної служби.
Удосконаленню законодавства про державну службу сприятиме робота над систематизацією вже існуючої нормативно-правової бази. На думку автора, найбільш оптимальним шляхом розв’язання цієї проблеми є підготовка єдиного кодифікованого акту щодо державної служби, оскільки намагання вирішувати проблеми державної служби паліативним шляхом призводить до того, що вона втрачає публічно-правовий характер. Разом з тим зазначений процес кодифікації дозволить усунути ті численні суперечності, які були накопичені на сьогоднішній день у процесі регулюванні державної служби в Україні. Основними питаннями, які повинні знайти своє відображення у цьому нормативно-правовому акті є: визначення поняття державної служби, її видів та зв’язків зі службою в органах місцевого самоврядування, поняття службової посади та державного службовця (разом із чітким визначенням його прав, обов’язків та обмежень, що накладаються на нього як на державного службовця); класифікація посад; регламентація порядку вступу на державну службу, її проходження і припинення, гарантії та компенсації, відповідальність державних службовців та фінансування державної служби.

С П И С О К В И К О Р И С Т А Н И Х Д Ж Е Р Е Л

1. Авер’янов В. Адміністративна реформа і правова наука // Право України. 2002. № 3. С. 20 - 27.
2. Авер’янов В. Реформування українського адміністративного права: черговий етап // Право України. 2000. № 7. С. 6 - 8.
3. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування // Право України. 1998. № 8. С. 8 - 13.
4. Авер’янов В.Б. Інститут державних секретарів міністерств як новела у реформуванні виконавчої влади в Україні // Вісник Академії правових наук України. Харків, 2002. № 2 (29). С. 59 - 71.
5. Авер’янов В.Б. Концепція адміністративної реформи як науково-практичне обґрунтування комплексного удосконалення державної служби в Україні // Вісник державної служби України. 1996. № 3. С. 64 - 69.
6. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. К.: ІнЮре, 1997. 48 с.
7. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади і права людини в світлі адміністративної реформи // Вісник державної служби України. 1997. № 4. С. 60 - 65.
8. Авер’янов В.Б., Андрійко О.Ф. Виконавча влада і державний контроль. К.: Вища школа права при Ін-ті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 1999. 48 с.
9. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. К.: Наукова думка, 1990. 148 с.
10. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления. К.: «Наукова думка», 1979. 150 с.
11. Агеева Е.А. Юридическая ответственность в государственном управлении. Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1990. 144 с.
12. Агранофф Р. Напрями адміністративної реформи // Ресурси розвитку. Адміністративна реформа в Україні. К.: Логос, 2002. С. 227 - 249.
13. Административное право (под ред. А.Е.Лунева). М.: «Юридическая литература», 1970. 600 с.
14. Адміністративна реформа історія, очікування та перспективи (упоряд. В.П.Тимощук). К.: Факт, 2002. 100 с.
15. Адміністративна реформа в Україні: міфи і реалії. Матеріали круглого столу” (м.Київ, 14 лютого 2000 р.). К.: УНЦПД, 2000. 72 с.
16. Ануфрієв М.І., Венедиктов В.С., Негодченко О.В., Соболєв В.О., Шкарупа В.К., Щербина В.І. Соціологічно-правові аспекти зміцнення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. 164 с.
17. Аринин А.Н. Государство для человека: новая стратегия развития России // Общественные науки и современность. 2000. № 6. С. 48 - 61.
18. Архипова Т.Г., Румянцева М.Ф., Сенин А.С. История государственной службы в России XVIII-XX века. М.: РГГУ, 1999. 230 с.
19. Астафьев Л.В. К вопросу о понятии коррупции // Коррупция в России: состояние и проблемы. Материалы научно-практической конференции (26-27 марта 1996 года). М.: Московский ин-т МВД России, 1996. С. 119 - 123.
20. Атаманчук Г.В. Сущность государственной службы: история, теория, закон, практика. М.: Изд-во РАГС, 2002. 272 с.
21. Афанасьев М.Н. Государев двор или гражданская служба? // Политические исследования. 1995. № 6. С. 67 - 80.
22. Бантишев О.Ф. Злочини у сфері службової діяльності (питання кваліфікації). К.: МАУП, 2002. 128 с.
23. Бахрах Д.Н. Административное право России. М.: НОРМА, 2000. 640 с.
24. Бахрах Д.Н. Общие вопросы службы в советских государственных и общественных организациях // Служба в государственных и общественных организациях. Свердловск: Свердл. юридич. ин-т, 1988. С. 4 - 15.
25. Битяк Ю. Конституційно-правові засади становлення і розвитку державної служби в Україні // Вісник Академії правових наук України. 1998. № 2 (13). С. 75 - 82.
26. Битяк Ю. Становлення та розвиток законодавства про державну службу в Україні // Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків. Харків: ХФ УАДУ, 2000. С. 30 - 34.
27. Битяк Ю., Петришин О. Про службу в державних органах та їх апараті. // Вісник АПрН України. 1998. № 1 (12). С. 151 - 169.
28. Битяк Ю.П. Государственная служба в СССР и развитие ее демократических основ. К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1990. 68 с.
29. Битяк Ю.П. Повноваження та організація діяльності місцевих державних адміністрацій, їх відносини з органами місцевого самоврядування // Державне будівництво і місцеве самоврядування. Збірник наукових праць. Харків: Право”. 2002. Вип. 4. С. 3 - 14.
30. Бойко-Бойчук О., Хорунжий А. Практикум ефективної влади (стратегії впровадження адміністративної реформи на місцевому рівні). Миколаїв: Атол, 2002. 188 с.
31. Большой юридический словарь. (под ред. А.Я.Сухарева, В.Д.Зорькина, В.Е.Крутских). М.: ИНФРА-М, 1997. 790 с.
32. Бондар Ю.М. Соціальне значення регулювання етики поведінки державних службовців // Конституція України основа модернізації держави та суспільства. Матеріали наукової конференції (м.Харків, 21-22 червня 2001 р.). Харків: Право”, 2001. С. 291 - 293.
33. Бородін І. Про сутність адміністративної юстиції // Право України. 2000. №2. С. 15 - 17.
34. Брудер В. Бюрократия // Политические исследования. 1991. №5. С. 140-148.
35. Брэбан Г. Французское административное право. М.: Прогресс, 1988. 487 с.
36. Вебер М. Политические работы (1895 1919). М.: Праксис, 2003. 424 с.
37. Вебер М. Соціологія. Загально історичні аналізи. Політика. К.: Основи, 1998. 534 с.
38. Вечір Ю. Розвиток державної служби в Україні: огляд та напрями // Вісник державної служби України. 1997. № 3. С. 78 - 84.
39. Видоевич З. Голенкова З. Социальные конфликты в трансформирующихся обществах // Социс. 1997. № 2. С. 121 - 125.
40. Власов В.А., Студеникин С.С. Советское административное право. М.: Гос. изд-во юридической литературы, 1959. 536 с.
41. Воловик В. Проведення службового розслідування стосовно державного службовця // Право України. 1995. № 11. С. 51 - 53.
42. Воробьев В.А. Советская государственная служба (административно-правовые аспекты). Ростов н/Д.: Изд-во Рост. ун-та, 1986. 128 с.
43. Воронько О.А. Керівні кадри: державна політика та система управління. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 156 с.
44. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство. Львів: Літопис, 2000. 320с.
45. Гаєк Ф.А. Конституція свободи. Львів: Літопис, 2002. 556 с.
46. Гладун З.С. Проблеми адміністративної реформи в Україні. Тернопіль: Вид-во ТАНГ, 2001. 30 с.
47. Гладун З.С. Сучасні проблеми адміністративного права України: шляхи та напрями їх вирішення. Тернопіль: ТАНГ, 2000. 32 с.
48. Гомаль В.П., Чукаєва В.О. Державна служба. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. 302 с.
49. Гомеров И.Н. Государство и государственная власть: предпосылки, особенности, структура. М.: ООО «Изд-во ЮКЭА», 2002. 832 с.
50. Гонцяж Я., Гнидюк Н. Адміністративна реформа: нездійснені мрії та втрачені можливості. Як знайти конструктивний шлях для реалізації основних компонентів адміністративної реформи? К.: Міленіум”, 2002. 136 с.
51. Горницикй А.А. Государственная дисциплина. К.: Наукова думка, 1989. 191 с.
52. Государственная дисциплина и ответственность (под ред. Л.И. Антоновой, Б.И.Кожихина). Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1990. 152 с.
53. Государственная служба основных капиталистических стран (отв. ред. В.А.Туманов). М.: Наука, 1977. 292 с.
54. Государственная служба Российской Федерации и межнациональные отношения. М.: Луч, 1995. 268 с.
55. Государственная служба: комплексный подход (отв. ред. А.В.Оболонский). М.: Дело, 2000. 440 с.
56. Государственная служба: теория и организация (под ред. Охотского Е.В., Игнатова В.Г.). Ростов н/Д.: «Феникс», 1998. 640с.
57. Государственное управление: основы теории и организации. (под ред. В.А.Козбаненко). М.: «Статут», 2002. Т.2. 592 с.
58. Граждан В.Д. Особенность управленческого решения и его роль в сфере государственной службы // Ежегодник 99: Государственная служба России. М.: Изд-во РАГС, 2000. С. 105 - 123.
59. Грінівецька Н.М. Державна служба як соціальний інститут: проблеми концептуального аналізу. К.: ФАДА, ЛТД”, 1999. 31 с.
60. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної і консульської служби. К.: Либідь, 1998. 248 с.
61. Демченко Л.В. Досвід зарубіжних країн у визначенні правового статусу державної служби // Державно-правова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної конференції (Київ, листопад 1997). К.: ІЗ ВРУ, 1997. С. 205 - 208.
62. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади (за заг. ред. Н.Р.Нижник). К.: Вид-во УАДУ, 2002. 164 с.
63. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування (за ред. О.Ю.Оболенського). Хмельницьк: Поділля”, 1999. 570 с.
64. Державне управління: теорія і практика (за заг. ред. Авер’янова В.Б.). К.: Юрінком Інтер, 1998. 432 с.
65. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи. (за ред. Ю.С.Шемшученка). К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2001. 656 с.
66. Димитров Ю. Адміністративна юстиція атрибут демократичної, правової держави // Право України. 1996. № 4. С. 7 - 14.
67. Дмитренко О.А. Особливості кадрової політики у Великій Британії // Адміністративне реформування територіальних органів влади. Матеріали науково-практичної конференції (11 вересня 2002 р.). Харків: Магістр”, 2002. С. 18 - 21.
68. Дорожинская Е.А. Административное право. Новосибирск: СибАГС, 1999. 128 с.
69. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні. К.: ІнЮре, 1999. 244 с.
70. Дудоров О. Кваліфікація одержання хабара, поєднаного з вимагательством // Право України. 1994. № 5-6. С. 34 - 37.
71. Евтихиев И.И., Власов В.А. Административное право СССР. М.: Юридическое изд-во Министерства юстиции СССР, 1946. 432 с.
72. Елистратов А.И. Административное право. М.-Л.: Госиздат, 1929. 368 с.
73. Європейські принципи державного управління. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 52 с.
74. Закон України Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. 1995. № 34. Ст. .266.
75. Закон України Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 52. Ст. 490.
76. Закон України Про державну таємницю” від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. 1994. № 16. Ст. .93.
77. Закон України Про збройні сили України” від 06 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 9. Ст. 108.
78. Закон України Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 48. Ст. 650.
79. Закон України Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. 1991. № 4. Ст. 20.
80. Закон України Про розформування Національної гвардії України” від 11 січня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. 2000. № 8. Ст. 48.
81. Закон України Про службу в органах місцевого самоврядування” від 07 червня 2001 р. // Офіційний вісник України. 2001. № 26. Ст. 1151.
82. Звіт Рахункової палати України за 2001 рік. К., 2002. 98 с.
83. Здравомыслов Б.В. Должостные преступления. М.: Юридическая литература, 1975. 168 с.
84. Зинченко Г.П. От администрирования к менеджменту (опыт реформирования государственной службы в Великобритании) // Политические исследования. 1996. № 1. С. 163 - 170.
85. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз. К.: Основи, 1996. 420 с.
86. Игнатов В.Г., Белолипецкий В.К. Профессиональная культура и профессионализм государственной службы: контекст истории и современность. Ростов н/Д.: ИЦ «Мар Т», 2000. 256 с.
87. Исаев М.А., Ч