Психологічна структура і динаміка особистісної адаптованості учнів загальноосвітніх шкіл : Психологическая структура и динамика личностной адаптированной учеников общеобразовательных школ

brief description

ІНСТИТУТ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ СИСТЕМ ОСВІТИ

На правах рукопису

РЕВАСЕВИЧ ІРИНА СТЕПАНІВНА

УДК 37.015.3

Психологічна структура і динаміка особистісної адаптованості учнів загальноосвітніх шкіл

Спеціальність 19.00.07 педагогічна і вікова психологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник:
Фурман Анатолій Васильович,
доктор психологічних наук, професор

Тернопіль 2007

Зміст

ВСТУП........................................................................................................ 4

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади психологічного пізнання особистісної адаптованості індивіда........................................................................................................................... 11
1.1. Комплексний соціально-психологічний аналіз процесу адаптації особистості у ракурсі зарубіжної психології..................................................... 11
1.2. Поняття адаптації у контексті розвитку вітчизняної психологічної науки...................................................................................................................... 28
1.3. Психологічна структура особистісної адаптованості...................... 41
Висновки до розділу 1 ................................................................................52

РОЗДІЛ 2. Вікові та індивідуальні закономірності розвитку особистісної адаптованості школярів.......................................................................................................................... 54
2.1. Передумови і чинники стабілізації особистісної адаптованості........................................................................................................ 54
2.2. Вікові особливості розвитку адаптованості.......................................71
2.3. Індивідуальні закономірності розвитку особистісної адаптованості.........................................................................................................91
Висновки до розділу 2 .............................................................................100

РОЗДІЛ 3. Експериментальне дослідження динаміки особистісної адаптованості учнів загальноосвітніх шкіл................................................................................................................... 102
3.1. Методи дослідження особистісної адаптованості.......................... 102
3.2. Дослідження вікової динаміки розвитку особистісної адаптованості.......................................................................................................120
3.3. Дослідження індивідуальних інваріантів розвитку адаптованості школярів...............................................................................................................137
Висновки до розділу 3 ..............................................................................151

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.......................................................................153

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................158

ДОДАТКИ.................................................................................................175
Додаток А. Психологічна структура особистісної адаптованості індивіда (за концепцією А.В.Фурмана).......................................................................175
Додаток Б. Карта комплексного соціально-психологічного дослідження особистісної адаптованості молодших школярів.............................................177
Додаток В. Карта комплексного соціально-психологічного дослідження особистісної адаптованості учнів 5-11 класів..................................................179
Додаток Д. Зведені статистичні дані результатів дослідження загального рівня особистісної адаптованості учнів експериментальних і контрольної шкіл за тестом-опитувальником Наскільки адаптований Ти до життя?”.......................................................................................................................202
Додаток Е. Зведені статистичні дані результатів дослідження складових особистісної адаптованості учнів освітніх закладів інноваційного і традиційного спрямування залежно від вікового критерію за визначеною батареєю психодіагностичних методик.......................................................................212
Додаток Ж. Зведені кількісні показники індивідуальних особливостей розвитку особистісної адаптованості учнів експериментальних і контрольної шкіл.......................................................................................................................216
Додаток З. Акти про впровадження.........................................................222

ВСТУП

Актуальність теми. Розбудова державності в Україні зумовила нові тенденції щодо розвитку національної освіти. Традиційній класно-урочній системі навчання притаманні суперечливі ознаки в аспекті становлення соціально адаптованої, творчої, діяльної, інтелектуально і духовно розвиненої особистості. Постійні зміни в освітянській сфері (онов­лення змісту, введення 12-бальної системи оцінювання, обґрунтування вищих програмних вимог до знань і вмінь учнів тощо) сприяють поши­ренню не- та дезадаптованості серед школя­рів. Зростання специфічних адаптаційних труднощів учнів спричинює важливість їх дослідження, ґрунтовного вивчення, пошук чинників і передумов стабілізації особистісної адаптованості наступників і, як наслідок, загострює потребу в реформуванні сучасного освітнього простору.
Відтак сьогодні актуальною є потреба якісної зміни організації та управління освітньою діяльністю у шкільній соціосистемі з метою запровадження новітньої моделі навчання модульно-розвивальної (А.В. Фурман, О.Є. Гуменюк), покликаної стимулювати особистісне зростання, власну самобутність, духовне самовдосконалення і творчу самореалізацію кожного учасника навчально-виховного процесу. Саме за цих умов особистість, маючи широкий коридор адаптаційних можливостей, спроможна у кризових ситуаціях залишитися вільною і самодостатньою, не просто адаптуватись до існуючих обставин та вимог довкілля, а стати на шлях власної життєтворчості.
Значну цінність у дослідженні проблеми соціально-психологічної адаптації мають праці зарубіжних учених, котрі обґрунтовують її сутність, природу та рівні у контексті теоретико-методологічних засад власного підходу до інтерпретації психологічної організації внутрішнього світу індивіда (А. Адлер, А. Бандура, Г. Гартманн, А. Маслов, Г. Олпорт, К. Роджерс, Дж. Роттер, Б. Скіннер, З. Фройд, Е. Фромм, К. Хорні та ін.).
У працях вітчизняних психологів висвітлюються загальні питання адаптації як певної форми активності особистості (Б.Г. Ананьєв, В.В. Аршавський, Г.О. Балл, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, О.М. Матюшкін, В.А. Петровський, А.А. Реан, В.С. Роттенберг, Н.І. Сарджвеладзе та ін.), специфіка аналізованого конструкту з боку його змісту, типів, різновидів і рівнів (Ю.С. Бабахан, Г.О. Балл, Ф.Б. Березін, В.В. Давидов, О.А. Донченко, О.І. Зотова, І.Д. Калайков, І.К. Кряжева, С.Д. Максименко, І.О. Милославова, А.А. Налчаджян, В. Слюсаренко, М.І. Томчук та ін.). Низка психолого-педагогічних робіт присвячені вивченню особливостей адаптації дітей різного віку: молодший шкільний (Г.В. Бурменська, В.Е. Каган, Н.Г. Лусканова, З.М. Нижникевич та ін.), підлітковий (С.І. Болтівець, І.М. Гоян, А.В. Захарова, О.А. Карабанова, І.С. Кон, А.Г. Лідерс, В.С. Мухіна, А.М. Прихожан та ін.), юнацький (І.Д. Бех, І.В. Дубровіна, В.Г. Панок, Т.М. Титаренко та ін.).
Однак ґрунтовного вивчення структури особистісної адаптованості, порівняння динаміки вікових особливостей та індивідуальних інваріантів персональної пристосованості учнів за умов традиційного та інноваційного освітнього процесу донині не проведено. Тому, на наш погляд, зазначені дослідження є актуальними у контексті педагогічної та вікової психології, оскільки їх результати можуть сприяти гармонізації взаємин особистості із вимогами зовнішнього (вітакультурного) та внутрішнього (психодуховного) світів. Відтак виняткова значущість проблеми та її недостатня наукова розробка і зумовили вибір теми дисертації: Психологічна структура і динаміка особистісної адаптованості учнів загальноосвітніх шкіл”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тема дослідження затверджена Вченою радою Тернопільського державного економічного університету (протокол №2 від 13 жовтня 2005 р.) та узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 7 від 26 вересня 2006 р.). Вона з 2000 року також входить до п’ятирічних планів науково-дослідної та інноваційно-методичної роботи Інституту експериментальних систем освіти із проблеми дослідження Соціально-психологічне та експертно-діагностичне забезпечення інноваційної діяльності”.
Мета дослідження психологічно обґрунтувати структурно-функціональну концепцію особистісної адаптованості школяра як цілісну сукупність ідей, принципів, складових і параметрів його внутрішнього психодуховного світу, що за умов впровадження інноваційної системи навчання гармонізує процес взаємодії особистості із довкіллям.
Об’єктом дослідження є особистість учня загальноосвітньої школи як психологічна цілісність, а предметом особистісна адаптованість школярів у системі традиційного та інноваційного типів навчання.
Гіпотеза дослідження. Вікова динаміка та індивідуальні особливості розвитку особистісної адаптованості школярів є різними за традиційної (класно-урочної) та модульно-розвивальної систем навчання, тому що застосування інноваційних технологій і засобів освітньої діяльності змінює зміст, форму і характер взаємостосунків у системі учень - довкілля” на засадах гуманності, толерантності, паритетності, духовності, дає змогу прискорити психосоціальний розвиток особистості, формувати її позитивну Я-концепцію і внутрішню готовність діалогічно взаємодіяти із соціумом. Можна припустити, що на кожному віковому етапі розвитку школярів має переважати творення тієї чи іншої складової особистісної адаптованості (за концепцією А.В.Фурмана, це ставлення, оцінка і самооцінка, внутрішнє прийняття, Я-образ, психологічна ситуація, Я-концепція), певні соціальні форми культуротворчого і водночас організованого самотворення підростаючим поколінням самих себе.
Завдання дисертаційного дослідження:
- здійснити теоретичний аналіз процесу адаптації в історико-психологічному аспекті здобутків вітчизняної та зарубіжної науки;
- охарактеризувати основні структурні компоненти особистісної адаптованості школярів;
- розробити науково обґрунтовану модель адаптації особистості у системі структурованого вітакультурного простору і внутрішнього психодуховного світу;
- висвітлити передумови і чинники стабілізації персональної пристосованості учнів, вікові та індивідуальні інваріанти її розвитку;
- відібрати та апробувати комплекс психологічних методів та методик, що дають змогу поетапно виміряти рівень адаптації та окремих її складових залежно від вікових особливостей школярів;
- експериментально відстежити динаміку зростання особистісної адаптованості учнів шкільного віку за умов функціонування модульно-розвивальної системи навчання порівняно з класно-урочною.
Методологічну основу дослідження становлять: світоглядні універсалії вітакультурної парадигми (А.В. Фурман, О.Є. Гуменюк); ключові положення системно-миследіяльнісної методології (Г.П. Щедровицький); культурно-історична теорія (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, А.Г. Асмолов); концепція навчання і розвитку Г.С. Костюка, яка у проективно-моделювальному аспекті реалізована у працях Г.О. Балла, С.Д. Максименка, Ю.М. Швалба, Т.С. Яценко та ін.
У роботі використано теоретичні й емпіричні методи дослідження:
1. Теоретико-методологічний аналіз та узагальнення досліджень проблеми особистісної адаптованості школярів у науковій літературі, критеріальне порівняння та наукове класифікування сутнісних концептуальних параметрів, різновидів адаптаційного процесу, видів та рівнів пристосування особистості у зарубіжній та вітчизняній теоретичній психології.
2. Проектно-дослідницькі методи (створення моделі-кофігуратора адаптації особистості у зовнішньому та внутрішньому світі, програми комплексного соціально-психологічного дослідження особистісної адаптованості).
3. Констатувальний експеримент: спостереження, бесіди з учителями, батьками, шкільними психологами, учнями; психодіагностичні тести (соціометрія Дж. Морено, проективна методика Неіснуюча тварина”, опитувальники особистісної адаптованості А.В.Фурмана, міжособистісних відносин та уявлень про себе Т. Лірі, самоактуалізації Е. Шостром, методики на вивчення соціально-психологічної адаптації К. Роджерса Р. Даймонда, самооцінювання психічних станів Г. Айзенка).
4. Формувальний експеримент: експериментальні умови впровадження інноваційного модульно-розвивального навчання у взаємодоповненні їх психолого-педагогічних, вікових та індивідуально-психологічних чинників.
5. Методи статистичної обробки результатів дослідження (порівняльний аналіз для вивчення відмінностей у рівнях пристосованості учнів експериментальних і традиційних шкіл).
Експериментальною базою дослідження слугували: п’ять освітніх закладів модульно-розвивального типу (ліцей №157 м. Києва (наукова програма Школа віри”), ЗОШ №10 м. Бердичева Житомирської обл. (Школа розуміння”), СЗОШ №11 м. Куп’янська Харківської області (Школа демократії”), різнопрофільний ліцей №1 м. Харцизька Донецької обл. (Школа самовдосконалення”), ЗОШ №46 м. Херсона (Школа творення”)) та одна школа традиційного класно-урочного спрямування (СЗОШ №5 м. Тернополя).
Наукова новизна одержаних результатів:
- уперше теоретико-експериментальне висвітлення одержала проблема вікової динаміки та індивідуальних інваріантів розвитку особистісної адаптованості учнів шкільного віку як до усталених обставин навчання, так і до інноваційних, модульно-розвивальних;
- подальшого розвитку набуло узагальнення та уточнення понятійно-категоріального поля проблеми адаптованості у контексті сучасної вікової та педагогічної психології;
- створено та науково обґрунтовано модель-кофігуратор адаптації особистості у системі структурованого вітакультурного простору та власного психодуховного світу;
- введено поняття актуальна лінія адаптації” і розкрито його змістово-психологічний формат;
- виокремлено передумови та чинники стабілізації персональної пристосованості учнів у системі зовнішнього і внутрішнього світів;
- досліджено та експериментально підтверджено існування чотирьох основних інваріантів (траєкторій) розвитку особистісної адаптованості вихованців загальноосвітніх шкіл (прогресивний, регресивний, стабільний, нестабільний);
- запропоновано діагностичну програму комплексного дослідження вікових та індивідуальних особливостей розвитку особистісної адаптованості школярів.
Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці програми комплексного діагностичного дослідження особистісної адаптованості та її окремих складових залежно від вікових особливостей школярів, яка може бути використана практичними психологами, вчителями, методистами у щоденній психолого-педагогічній практиці.
Результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Бердичівської ЕЗОШ №10 (Акт про впровадження №163 від 20.10.2006р.), ліцею №157 м. Києва (Акт про впровадження №145 від 29.09.2006р.), СЗОШ №11 м. Куп’янська Харківської області (Акт про впровадження № 387 від 18.10.2006р.), різнопрофільного ліцею №1 м. Харцизька Донецької обл. (Акт про впровадження № 307/а від 20.10.2006 р.), ЗОШ №46 м. Херсона (Акт про впровадження № 1879 від 20.10.2006 р.) і СЗОШ №5 м. Тернополя (Акт про впровадження №419 від 12.10.2006 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження обговорювалися на: Всеукраїнській науково-практичній конференції Психолого-педагогічні засади професійного становлення особистості практичного психолога і соціального педагога в умовах вищої школи” (Тернопіль, 2003 р.); регіональних науково-методичних конференціях Тернопільської академії народного господарства: Технологія інноваційного пошуку в системі вищої освіти” (Тернопіль, 2002 р.), Наукове проектування інноваційних та економічних систем національної освіти” (Тернопіль, 2003 р.); науково-практичному семінарі Методологічні та теоретичні засади практичної психології” (Черкаси, 2005 р.); міжвузівській науково-практичній конференції Психологія діяльності в особливих умовах” (Харків, 2006 р.); щорічних зібраннях наукової школи професора А.В.Фурмана (20012006 рр.); методологічних семінарах Інституту експериментальних систем освіти і кафедри соціальної роботи Тернопільського державного економічного університету (2006 р.).
Публікації. Основний зміст і результати дослідження за темою дисертації висвітлені у 18 наукових працях, з них 4 у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, кожен з яких містить по три параграфи, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, семи додатків. Повний обсяг дисертаційного дослідження 234 сторінки, основна частина складає 157 сторінок. Список використаних джерел має 192 найменування, з них 4 іноземною мовою. Кількісні дані наведені у 11 таблицях, 8 рисунках, 3 діаграмах і 4 графіках.

bibliography

Загальні висновки

Особистісна адаптованість інтегральна психоформа внутрішнього світу людини, сутнісний зміст якої відображає постійний процес і результат її активного пристосування у довкіллі і психодуховному світі, що досягяється завдяки діалогічній паритетній взаємодії індивіда з соціумом, самоствердженню його як досконалої особистості, творенню ним низки екзистенційних вартостей для збагачення власного ментального досвіду та гармонізації взаємостосунків з оточенням. На основі проведеного теоретичного та емпіричного дослідження можна сформулювати такі висновки:
1. Критичний аналіз наукових досліджень з питань пристосованості особистості показав, що зарубіжні науковці по-різному розуміють психологічну природу процесу адаптації і визначають її сутність залежно від методологічних засад власного підходу. У працях вітчизняних учених змістове наповнення поняття адаптація особистості” є також досить суперечливим і витлумачується у форматі концепцій спілкування та міжособистісної взаємодії. У контексті вітакультурного буття універсума особистісна адаптованість характеризується наявністю своєрідної ієрархічної моделі функціонування рівнів адаптаційних процесів (дезадаптованість неадаптованість адаптованість творчість). Пристосувальницька активність індивіда постійно змінюється, внаслідок чого маятник адаптивності у системі суб’єкт довкілля” має тенденцію до ускладнення від творчості та адаптованості (гармонійні зміни) аж до неадаптованості та дезадаптованості (дисгармонійні зміни). Однак зростання негативних тенденцій в адаптаційній сфері людини має і позитивний аспект, оскільки зумовлює загострення її психологічної боротьби з оточенням, котра актуалізує процеси переживання, мислення, волі, увесь її життєвий потенціал.
2. Розмаїття основних психоформ структури особистісної адаптованості учнів загальноосвітніх шкіл (ставлення, оцінка і самооцінка, внутрішнє прийняття, психічний образ, психологічна ситуація, Я-концепція) підтверджує інтегративність і складність цього утворення. Окреслені структурні характеристики мають різну ступінь сформованості залежно від психічних новоутворень, провідної діяльності та особливостей ситуативного розвитку особистості. Кожен віковий період розвитку школярів є сензитивним для творення певної складової персональної пристосованості: молодший шкільний формування психологічної ситуації і психічного образу, підлітковий ставлення до інших і самого себе, становлення адекватної самооцінки, юнацький внутрішнє прийняття чи неприйняття свого Я” і власного оточення.
3. Запропонована та науково обґрунтована модель-конфігуратор пристосування особистості у системі структурованого вітакультурного простору і психодуховного світу. Згідно з нею розгортання адаптивних можливостей учнів шкільного віку спричинюється не лише зовнішніми чинниками, а й індивідуальною унікальністю основних внутрішніх метасфер розумності, соціальності, креативності і духовності. Модель чітко окреслює універсальні психоформи і Я-схеми вітакультурної організації життя людини як психодуховної субсистеми, котрі характеризують усвідомлення освоєного нею набору норм соціально прийнятної діяльності, спричинюють виникнення ситуацій самоприйняття, самоаналізу, самобутнього творення власного Я у контексті конкретного соціумного впливу. Певною межею між пристосуванням школяра у довкіллі та його внутрішньою адаптивністю є актуальна лінія адаптації, діапазон котрої по-різному формовиявляється у кожного індивіда. Чим він ширший, тим краще і швидше пристосується особистість до мінливих вимог оточення і самоадаптується у власному психодуховному світі.
4. У процесі дослідження виявлено комплексні чинники (соціальні та індивідні) й передумови гармонізації взаємовідносин особистості з іншими та самою собою. Інноваційна система модульно-розвивального навчання як одна із прогресивних трансформацій у сфері національної освіти сприяє психосоціальному зростанню та розвитку потенційних можливостей учителів та учнів, їхньому духовному самовдосконаленню, самоствердженню та самореалізації, становленню позитивно-гармонійної Я-концепції, забезпечуючи тим самим актуалізацію та вивільнення адаптивних ресурсів учасників освітнього оргциклу. Наукове проектування і впровадження модульно-розвивальних технологій спричинює взаємозбагачення адаптаційних і креативних процесів у цілісному вчинковому акті особистості та у нормативному просторі освітньої діяльності загалом.
5. Презентована програма комплексної психодіагностики особистісної адаптованості школярів наочно демонструє можливості відстеження загального рівня та окремих складових пристосованості учнів різних вікових категорій, дає змогу дослідити та експериментально підтвердити існування чотирьох основних інваріантів розвитку особистісної адаптованості (прогресивного, регресивного, стабільного і нестабільного).
6. Під час експериментування виявилася тенденція до зниження рівня особистісної адаптованості від найвищих показників у початковій ланці школи до найнижчих у старшій, що зумовлено зростанням соціальної зрілості наступників і надмірним проявом з віком психічних станів деструктивного спрямування (агресивність, тривожність, ригідність, фрустрованість) у більшості з них. Отримані результати тестування дали змогу вивчити та порівняти особливості розвитку внутрішніх психологічних складових особистісної адаптованості вихованців різного віку. Зокрема, у молодших школярів інноваційних шкіл переважає позитивні Я-образ та Я-концепція, сприятливий соціально-психологічний клімат класного колективу, у той час як у більшості наступників контрольної школи утверджується негативне уявлення про своє Я, спостерігається великий відсоток ізольованих” та відкинутих” дітей, що вказує на нестабільність та незгуртованість класу. У підлітків, котрі навчаються у модульно-розвивальних освітніх закладах, має місце позитивна спрямованість ставлень до оточення і самих себе, а у їхніх ровесників з традиційної школи цілком протилежна. Як наслідок, Я-концепція останніх є досить суперечливою. Самооцінка ж в усіх учнів підліткового віку переважно висока та адекватна. Внутрішнє прийняття старшокласників як важливий показник їхньої пристосованості має таку специфіку: більшість опитуваних експериментальних загальноосвітніх закладів приймають швидше власну особистість, ніж своє оточення, а в юнаків та дівчат контрольної школи переважає часткове та повне неприйняття довкілля і самих себе. Це призводить до появи неадаптивних та дезадаптивних тенденцій у наступників традиційної школи, відносно низьких сумарних коефіцієнтів самоактуалізації обстежуваних у всіх школах.
Отож, порівняння емпіричних даних дослідження особистісної адаптованості учнів експериментальних закладів підтвердило їх істотну відмінність від показників пристосованості вихованців контрольної школи. Адже у системі інноваційного навчання школярі проявляють кращі адаптивні можливості саме тому, що первинним у роботі наставника і наступників є психолого-педагогічний зміст їх взаємостосунків, учинкова організація освітньої діяльності, нормативно-ціннісно-естетичне збагачення освітнього змісту навчальних курсів, застосування інноваційних психолого-мистецьких технологій, актуалізація внутрішніх ресурсів саморозвитку особистості.
Аналіз вищеокресленого доводить, що гіпотеза дослідження доведена, завдання вирішені, а мета досягнута.

Однак проведене обстеження не вичерпує всіх аспектів означеної проблеми, адже питання особистісної адаптованості щодалі більше актуалізується на сучасному етапі в освітянському просторі. Перспективами подальшого вивчення є детальніше дослідження виокремлених нами основних і похідних інваріантів розвитку персональної пристосованості учнів загальноосвітніх шкіл, розробка конкретних психотерапевтичних і психокорекційних рекомендацій і програм психологічного супроводу для стабілізації міжособистісної взаємодії у класному колективі, емпіричне підтвердження існування рівнів особистісної адаптивності у внутрішньому психодуховному світі, гендерні особливості розвитку пристосованості учнів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Амбрумова А.Г., Тихоненко В.А., Бергельсон Л.Л. Социально-психологическая дезадаптация личности и профилактика суи­цида // Вопросы психологии. 1981. №4. С. 91102.
2. Ананьєв Б.Г. Человек как предмет познания. СПб.: Питер, 2001. 288 с.
3. Анцыферова Л.И. Психология само­актуализирующейся личности в работах Аб­рахама Маслоу // Вопросы психологии. 1973. №4. С. 173180.
4. Асмолов А.Г. Психология личности: Учебник. М.: Изд-во МГУ, 1990. 367 с.
5. Балл Г. До обґрунтування раціогуманістичного підходу у психології // Психологія і суспільство. 2004. № 4. С. 60-74.
6. Балл Г.А. Понятие адаптации и его значение для психологии // Вопросы психологии. 1980. № 1. С. 92-100.
7. Березин Ф.Б. Психическая и психо­физиологическая адаптация человека. Л.: Наука, 1988. 267 с.
8. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1986. 421 с.
9. Бех І.Д. Виховання особистості: у 2-х кн.. Кн.. 1: Особистісно-орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: Навч.-метод. видання. К.: Либідь, 2003. 280 с.
10. Бех І.Д. Категорія ставлення” в контексті розвитку образу Я” особистості // Педагогіка і психологія. 1997. №3. С. 921.
11. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. Психологическое исследование. М.: Просвещение, 1968. 464 с.
12. Болтівець С.І. Педагогічна психогігієна: теорія та методика: Монографія. К.: Редакція Бюлетеня Вищої атастаційної комісії України”, 2000. 302 с.
13. Бондаренко А.Ф. Психологическая помощь: теория и практика. Изд. 3-е, испр. и доп. М.: Независимая фирма Класс”,2001. 336 с.
14. Братусь Б.С. Аномалии личности. М.: Мысль, 1988. 301 с.
15. Бригадир М. Принципи і параметри соціально-психологічного проектування освітніх систем // Психологія і суспільство. 2000. №1. С.60-79.
16. Булах І. Соціальна обумовленість процесу адаптації та її етапи // Соціальна педагогіка і адаптивність особистості / За ред. В. Слюсаренко. Суми: Мрія, 1994. С. 94101.
17. Булах І.С. Генезис різних аспектів Я” у структурі самосвідомості підлітка // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. Івано-Франківськ: Плай” Прикарпатського університету, 2002. Вип. 7. Ч. 1. С. 7989.
18. Булка Н.І. Ресурси соціального інтелекту: адаптивність, комунікативність, креативність // Практична психологія та соціальна робота. 2004. № 6. С. 43-53.
19. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике: 2-е изд., перераб. и доп. СПб.: Питер, 1999. 528 с.
20. Бурменская Г.В., Карабанова О.А., Лидерс А.Г. Возрастно-психологическое консультирование: Проблемы психического развития детей. М.: Изд-во МГУ, 1990. 136 с.
21. Валіон Н. Феномен психічної депривації і його роль у розвитку особистості // Психологія і суспільство. 2000. № 2. С. 124-133.
22. Василюк Ф.Е. Психология пережива­ния (анализ преодоления критических ситуа­ций). М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. 200 с.
23. Выготский Л.С. Педагогическая психо­логия / Под ред. В.В. Давыдова. М.: Пе­дагогика, 1991. 480 с.
24. Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6-ти т. Т.4: Детская психология / Под ред. Д.Б.Эльконина. М.: Педагогика, 1984. 432 с.
25. Глозман Ж.М., Самойлова В.М. Социально дезадаптированный подросток: нейропсихологический подход // Психологическая наука и образование. 1999. №2. С. 99-109.
26. Гозман Л.Я., Кроз М.В., Латинская М.В. Самоактуализационный тест. М., 1995. 45 с.
27. Гоян І.М. Підліток і соціальні явища: теоретичний аспект проблеми // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. Івано-Франківськ: Вид-во Плай” Прикарпатського ун-ту, 1998. Вип. 2. Ч. 1. С. 137-144.
28. Гринчук О.І. Проблема адаптації як психолого-педагогічний феномен // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. Івано-Франківськ: Плай” Прикарпатського університету, 2002. Вип. 7. Ч. 1. С. 7078.
29. Губенко О.В. Духовні передумови творчої активності // Практична психологія та соціальна робота. 2001. №10. С. 3639.
30. Гуманістичні підходи в західній психології ХХ ст. // Гуманістична психологія / Упорядники і наукові редактори Р.Трач (США) і Г.Балл (Україна). К.: Пульсари, 2001. 252 с.
31. Гуменюк О. Особливості ситуативного та вікового розвитку Я-концепції // Психологія і суспільство. 2005. № 1. С. 46-62.
32. Гуменюк О. Самотворення Я-концепції за модульно-розвивальної оргсистеми // Психологія і суспільство. 2001. №2. С. 3676.
33. Гуменюк О.Є. Модульно-розвивальне навчання: соціально-психологічний аспект. К.: Школяр, 1998. 112 с.
34. Гуменюк О.Є. Психологія Я-концепції: Монографія. Тернопіль: Економічна думка, 2002. 186 с.
35. Гуменюк О.Є. Спонтанно-духовна організація Я-концепції універсума: Лекція. Тернопіль: Економічна думка, 2003. 40 с.
36. Джемс У. Психология / Под ред. Л.А.Петровской. М.: Педагогика, 1991. 368 с.
37. Дзюбко Л.В. Психологічні особливості ранньої шкільної дезадаптації і шляхи її подолання: Автореф. дис... канд. психол. наук, 19.00.07 / Ін-т психології ім. Г.С. Кос­тюка АПН України. К., 2000. 18 с.
38. Довгань О. Специфіка кризи особистості у юнацькому віці // Психологія і суспільство. 2004. №2. С. 144-150.
39. Донченко О.А. Суспільство і особис­тість: особливості соціально-психологічної адаптації // Українське суспільство на по­розі третього тисячоліття. Кол. монографія / Під ред. М.О. Шульги. К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. С. 492500.
40. Журбин В.И. Понятие психологической защиты в концепциях З.Фрейда и К.Роджерса // Вопросы психологии. 1990. № 4. С. 1422.
41. Заброцький М.М. Вікова психологія: Навч.посіб. 2-ге вид., випр. і доп. К.: МАУП, 2002. 104 с.
42. Захарова А.В. Структурно-динамическая модель самооценки // Вопросы психологии. 1989. №1. С. 514.
43. Захарова А.В., Андрущенко Т.Ю. Исследование самооценки младшего школьника в учебной деятельности // Вопросы психологии. 1980. № 4. С.90-99.
44. Землякова Т.В. Емоційний фактор в структурі процесу адаптації: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.01 / Київськ. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 1996. 16 с.
45. Знаков В.В. Духовность человека в зеркале психологического знания и религиозной веры // Вопросы психологии. 1998. № 9. С. 104114.
46. Зотова О.И., Кряжева И.К. Содержа­ние и показатели адаптации личности // Организационная психология / Сост. и общ. ред. Л.В. Винокурова, И.И. Скрипника. СПб.: Питер, 2000. С. 248256.
47. Інститут експериментальних систем освіти (науково-дослідний): Інф. бюлетень. Вип. 4 / Відпов. Ю.В. Москаль. Тернопіль: Економічна думка, 2004. 64 с.
48. Казміренко В. Соціально-психологічна регуляція діяльності організацій // Психологія і суспільство. 2004. № 2. С. 5-29.
49. Казміренко В.П. Програма дослідження психосоціальних чинників адаптації молодої людини до навчання у ВНЗ та майбутньої професії // Практична психологія та соціальна робота. 2004. № 6. С. 76-78.
50. Калайков И.Д. Цивилизация и адап­тация. М.: Прогресс, 1984. 240 с.
51. Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості. К.: ТОВ Міжнар. фінансова агенція, 1998. 216 с.
52. Кирилова Н.А. Ценностные ориентации в структуре интегральной индивидуальности старших школьников // Вопросы психологии. 1999. № 4. С. 2937.
53. Комар Т.О. Особливості соціально-психологічної дезадаптації студентів з обмеженими можливостями та їх психокорекція: Автореф. дис. ... канд. психол. наук, 19.00.07 / Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Хмельницький, 2005. 20 с.
54. Коміссаров В.О. Соціально-культурний простір експериментальної школи / За ред. А.В.Фурмана. Тернопіль: Економічна думка, 2002. 144 с.
55. Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. М.: Политиздат, 1984. 335 с.
56. Кон И.С. Открытие Я. М.: Политиздат, 1978. 352 с.
57. Костін Я.А. Система підготовки вчителів-дослідників до впровадження модульно-розвивального навчання: Наукове видання / За ред. А.В.Фурмана. Тернопіль: Інститут ЕСО, 2005. 62 с.
58. Костенко В.І. Модульно-розвивальне навчання: від управління до методичного забезпечення // Рідна школа. 2000. № 7. С. 17-23.
59. Крайг Г. Психология развития. СПб.: Питер, 2000. 992 с.
60. Кузнецов П.С. Адаптация как функция развития личности / Под ред. Р.Х. Тугушева. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1991. 73 с.
61. Левин К. Разрешение социальных кон­ф­ликтов / Пер. с англ. СПб.: Речь, 2000. 408 с.
62. Левитов Н.Д. Психология старшого школьника. М.: Учпедгиз, 1995. 214 с.
63. Левченко А. Психологічні особливості підліткового віку // Психолог. 2003. листопад 42 (90). С. 9-16.
64. Леонтьев А.Н. Избранные психологи­ческие произведения: В 2-х т. М.: Педаго­гика, 1983. Т.1. 392 с.
65. Леонтьев А.Н. Проблемы развития пси­хики. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. 584 с.
66. Лєскова-Савицька А. Проблема дезадаптації першокласників // Психолог. 2003. серпень 29-32 (77-80). С. 30-47.
67. М’ясоїд П. Паралелограм” Олексія Леонтьєва та основна проблема психології // Психологія і суспільство. 2006. № 1. С. 53-95.
68. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: нав­чальний посібник. К.: Вища школа, 1998. 479 с.
69. Мазоха Д. Фактори адаптації учнів-початківців до шкільного середовища // Соціальна педагогіка і адап­тивність особистості / За ред. В. Слюса­ренко. Суми: Мрія, 1994. С. 507512.
70. Максименко С.Д. Генезис существования личности. К.: Издательство ООО КММ”, 2006. 240 с.
71. Максименко С.Д. Генетическая психология (методологическая рефлексия проблем развития в психологии). М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2000. 320 с.
72. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: В 2-х т. Т.1: Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. К.: Форум, 2002. 319 с.
73. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: В 2-х т. Т.2: Моделювання психологічних новоутворень: генетичний аспект. К.: Форум, 2002. 335 с.
74. Малкина-Пых И.Г. Кризисы подросткового возраста. М.: Изд-во Эксмо, 2004. 384 с.
75. Малкина-Пых И.Г. Справочник практического психолога. Возрастные кризисы детства. М.: Изд-во Эксмо, 2004. 384 с.
76. Маслоу А. Психология бытия: Пер. с англ. М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 1997. 304 с.
77. Маслоу А. Самоактуализация личности и образование: Пер. с англ. К.: Центр практ. психопедагогики, 1994. 54 с.
78. Матюшкин А.М. Психологическая струк­тура, динамика и развитие познаватель­ной активности // Вопросы психологии. 1982. №4. С. 517.
79. Методы проективного исследования личности. Рисуночный тест Несуществующее животное” // Сост. В.Ф.Маценко, А.В.Фурман. Киев-Донецк: Ровесник, 1993. 12 с.
80. Мєднікова Г. Адаптація і самореалізація особистості та роль сучасного мистецтва в цьому процесі // Вища школа. 2003. № 2-3. С. 71-77.
81. Мєщанова Г. Комплексне соціально-психологічне дослідження особистості у системі експериментального навчання // Психологія і суспільство. 2000. № 1. С. 88-109.
82. Мєщанова Г. Моніторинг розвитку особистості як суб’єкта соціальної взаємодії // Психологія і суспільство. 2001. № 4. С. 114-144.
83. Милославова И.А. Понятие и струк­тура социальной адаптации: Автореф. дисс канд. философ. наук: 09.00.01. Л., 1974. 19 с.
84. Модульно-розвивальна система як соціокультурна організація // Психологія і суспільство: Спецвипуск. 2002. №34. 292 с.
85. Модульно-розвивальна система: соціально-культурний зміст навчальних модулів. Фундаментальний експеримент в СШ №80 м. Дніпропетровська // Рідна школа: Спецвипуск. 1998. №10. 80 с.
86. Моргун В. Психоаналіз і багатовимірність особистості // Психологія і суспільство. 2000. № 2. С. 57-65.
87. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество:Учеб. для студ. вузов. 7-е изд., стереотип. М.: Изд. центр Академия”, 2003. 456 с.
88. Мясищев В.Н. Психология отношений: Избр. Психол. тр. в 70-ти т. / Под ред. А.А. Бодалева. М. Воронеж, 1995. 356 с.
89. Налчаджян А.А. Социально-психоло­ги­ческая адаптация личности (формы, меха­низмы и стратегии). Єреван: Изд-во Армянской ССР, 1988. 364 с.
90. Немов Р.С. Психология. Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. В 3-х кн. Кн.. 2: Психология образования. 2-е изд. М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1995. 496 с.
91. Нижникевич З.М. Психолого-педагогічні умови активної соціальної адаптації учнів початкових класів до шкільного життя // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. Івано-Франківськ: Вид-во Плай” Прикарпатського ун-ту, 1998. Вип. 2. Ч. 1. С. 93-99.
92. Носенко Э. Л. Эмоциональное состояние как опосредованый фактор влияния самооценки на эффективность интелектуальной деятельности подростка // Психологический журнал. 1998. № 1. С. 16-25.
93. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. К.: Лыбидь, 1990. 192 с.
94. Обухова Л.Ф. Детская психология: теории, факты, проблемы. М.: Тривола, 1995. 356 с.
95. Олпорт Г.В. Личность в психологии. М.: Ювента, 1998. 350 с.
96. Орбан-Лембрик Л. Вплив кризових і стабільних періодів життя людини на процес її соціалізації у суспільстві // Психологія і суспільство. 2003. № 2. С. 55-65.
97. Орбан-Лембрик Л. Залежність поведінки особистості від впливу проблемогенного соціуму // Психологія і суспільство. 2004. № 1. С. 71-82.
98. Орлов А.Б. Личность и сущность: внешнее и внутреннее Я человека // Вопросы психологии. 1995. №2. С. 518.
99. Основи практичної психології / В.Панок, Т.Титаренко, Н.Чепелєва та ін.: Підручник. К.: Либідь, 1999. 536 с.
100. Основи психології / За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. 2-е вид. К.: Либідь, 1996. 632 с.
101. Петровский А.В. Личность, деятель­ность, коллектив. М., 1982. 255 с.
102. Петровский А.В. Проблемы развития личности с позиций социальной психологии // Вопросы психологии. 1984. №4. С. 1529.
103. Петровский В.А. Личность в психо­логии: парадигма субъектности. Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. 512 с.
104. Попов Б.В. Альтернативна модель етносу та людини (Кілька зауваг щодо вітацентричної парадигми) // Філософська думка. 2001. №4. С. 37-54.
105. Потапчук Є.М. Соціально-психологічні основи збереження психічного здоров’я ві