ПОЕЗІЯ МИХАЙЛА ДРАЙ-ХМАРИ У КОЛІ КИЇВСЬКОЇ “НЕОКЛАСИКИ” 20-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ : ПОЭЗИЯ МИХАИЛА ДРАЙ-ХМАРИ В КРУГУ КИЕВСКОЙ “НЕОКЛАССИКИ” 20-х ГОДОВ ХХ ВЕКА

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т.Г.ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

РОДІОНОВА ІННА ГРИГОРІВНА

УДК 82.193. 3 (093) 19”

ПОЕЗІЯ МИХАЙЛА ДРАЙ-ХМАРИ У КОЛІ КИЇВСЬКОЇ НЕОКЛАСИКИ” 20-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник Ковалів
Юрій Іванович, доктор
філологічних наук, професор

Київ 2004

ЗМІСТ
Вступ...3
Розділ 1. Формування індивідуальної стильової манери М.Драй-Хмари: контекст ....11
Розділ 2. Стилетвірні домінанти поезії М.Драй-Хмари32
2.1. Числовий символічний код ..............................................33
2.2. Антиномія свобода неволя” ....53
2.3. Домінанта кров” ..65
2.4. Домінантний мотив сон” смерть” життя” ...68
2.5. Домінанта душа” серце” ....76
2.6. Духовний світ давньої людини у новітній рецепції
М.Драй-Хмари.......81
2.7. Образ України ........................................92
2.7.1. Архетип землі .....93
2.7.2. Домінанта природа” .....96
2.7.3. Домінанта вода” ......103
2.7.4. Домінанта місто” ........................................109
Розділ 3. Мовностилістичні особливості поезії М.ДРАЙ-ХМАРИ...116
3.1. Поетичне мовлення .....116
3.2.Жанрово-композиційні та формальні особливості віршування...132
3.3. Символіка й енергетика барви, звуку та слова..153
Висновки ....166
Список використаних джерел.........173

ВСТУП

20-ті роки в історії української літератури ХХ століття відзначилися розмаїттям світоглядних систем і модерних постреалістичних течій, виявляли напружену боротьбу між ними за шляхи розвитку національного письменства. Це стосується й тогочасної поезії, про яку в літературознавстві склалося більш-менш виразне уявлення, зокрема, про неокласиків” (М.Зеров, О.Бургардт, М.Драй-Хмара, М.Рильський, П.Филипович), творчість яких, порівняно з традиційною лірикою, вирізнялася вишуканою версифікаційною технікою і високою культурою поетичного мовлення.
М.Драй-Хмара науковець, перекладач, публіцист. В історію українського письменства ввійшов насамперед як поет неокласичного ґрона”. У колі київських неокласиків” посідав скромне місце, відзначався невеликою за обсягом поетичною продуктивністю (усього одна збірка Проростень”, 1926 року; збірки Сонячні Марші” та Залізний обрій” так і не було надруковано).
Стан наукової розробки. Поезія М.Драй-Хмари не завжди була адекватно поцінована материковим” та еміграційним літературознавством, особливо у 20-ті роки, коли формувалися її художні й стильові принципи. Критична рецепція презентувала поета переважно як співця соціальної виснаженості”, який відбивав вечірні настрої певної соціальної верстви”. Така оцінка виявилася типовою для соціальної критики, котра вдавалася до механічної підміни естетичних понять політичними” [86, с. 38].
У 60-70-ті роки розпочалася часткова реабілітація творчості неокласика”. Завдяки М.Рильському було надруковано Вибране” 1968 року з передмовою С.Крижанівського. М.Драй-Хмарі закидали заглиблення в минуле, шукання ідеалу в далеких світах та епохах, ігнорування нового в житті” (Історія української літератури”, 1970). За кордоном творчість М.Драй-Хмари на фаховому рівні почали досліджувати раніше ніж в Україні. У Франції, в Сорбоннському університеті, у 1967 році О.Ашер (донька поета) захистила дисертацію Драй-Хмара і українська неокласична” школа”. У 1975 році її дослідження було надруковано окремою книгою французькою мовою. Серед дослідників діаспори слід виділити праці В.Державина, І.Качуровського, Е.Райса, Ю.Шереха, в яких розглядалися етапні моменти становлення художнього світу поета, висвітлювалася ідейно-тематична своєрідність його набутку.
В українському літературознавстві останнього десятиліття ХХ століття спостерігалося беззаперечне визнання творчості М.Драй-Хмари. 1989 року до 100-річчя від дня народження і 50-річчя від дня смерті письменника у видавництві Дніпро” з’явилося Вибране” з передмовою І.Дзюби. На сьогодні воно вважається повним зібранням поетичної спадщини М.Драй-Хмари (упорядники Д.Паламарчук і Г.Кочур умістили також дев’ять літературознавчих праць ученого). Про визнання його творчості як самобутнього й оригінального явища свідчать статті, згадки в літературно-критичних оглядах В.Брюховецького, М.Жулинського, В.Іванисенка, Ю.Коваліва, Ю.Ковбасенка, В.Скуратівського, М.Шудрі. Деякі аспекти творчої, публіцистичної та наукової спадщини М.Драй-Хмари в контексті київської неокласики” розглядалися у дисертаційних дослідженнях В.Зварича, М.Зубрицької, М.Кудряшової, С.Мельник, Л.Темченко, В.Чобанюк.
На початку ХХI століття видавництвом Наукова думка” (Київ, 2002р.) надруковано видання літературно-наукових досліджень М.Драй-Хмари, до якого увійшли наукові праці, раніше недоступні широкому загалові. Проблемні статті В.Зварича Про традиційні образи в поезії М.Драй-Хмари”, Т.Іванюхи Рецепція традицій класичної поезії на строфічному рівні (на матеріалі лірики неокласиків М.Зерова і М.Драй-Хмари)”, Т.Квартник Засоби інтелектуалізації поетичної мови М.Драй-Хмари”, О.Ляшенко Поезія М.Драй-Хмари Кошмар” (аналіз твору в аспекті типології цілісності)” засвідчують увагу до жанрових, поетикальних і компаративно значущих особливостей лірики митця. Поезія М.Драй-Хмари, літературознавчі, мовознавчі та критичні студії стали об’єктом дисертаційної роботи О.Томчука Естетична система М.Драй-Хмари: генезис, творча реалізація” (Ізмаїл, 2001), де відстежено основні естетичні пріоритети творчої індивідуальності М.Драй-Хмари, що й дало підстави авторові означити дві ціннісні сфери художнього світу поета об’єктивно-реального (трагічного) та суб’єктивно-ідеального (гармонійного)” [187, с. 3]. Однак естетична інтерпретація не вичерпує усіх проблемних аспектів, пов’язаних із лірикою цього автора, її поетикою, тому що достатньо не з’ясовано стилетвірні домінанти і провідні мотиви тематично-смислової парадигми М.Драй-Хмари, специфіка його поетичної манери, новаторство та зв’язок із традицією. Ще не вироблено цілісну картину жанрово-композиційних і формальних особливостей віршування неокласика”, що залишає простір для творчого пошуку.
Актуальність теми. Явище київської неокласики” в українській літературі, творча, наукова і публіцистична діяльність письменників, що належали до цього умовного творчого гурту не завжди віднаходило адекватну філологічну рецепцію. У вітчизняному літературознавстві поширена версія про приналежність М.Драй-Хмари, як і інших митців (М.Зерова, М.Рильського, О.Бургардта, П.Филиповича) до літературної школи українського неокласицизму. Такі висновки зумовлені нерозрізненням термінів неокласика” і неокласицизм”, або їх ототожненням, або застосуванням другого поняття замість першого, що призводить до спотворення унікального феномена національного письменства 20-х років. Назріла потреба повного відновлення історичної справедливості і законності” цього явища в українській культурі. Очевидно, є необхідність принаймні контурно висвітлити окремі положення дискурсу.
Понятійна аберація спостерігалася в цьому аспекті на теренах екзильної рецепції. Наприклад, І.Качуровський у колі київських неокласиків” вбачає літературну групу, що виникла на ґрунті особистої дружби, спільних літературно-мистецьких смаків та культурно-професійного рівня” [79, с. 475]. Ю.Шерех у статті Легенда про український неокласицизм” не тільки заперечував його як літературно-мистецьку школу, а й загалом групу митців, об’єднаних спільними естетико-художніми інтенціями” (Д.Наливайко), ототожнюючи неокласицизм з єдиною постаттю М.Зерова. Проте далі автор сам собі суперечить, висловлюючи наступну тезу: Зеров не досяг ідеалу неоклясичности” [215, с. 136]. У полеміці з Ю.Шерехом В.Державин стверджував існування ідеальної літературної школи” [189, с. 527], на його думку, неокласики вперше в історії українського письменства створили поезію високого стилю” [190, с. 347]. Певно, істинна позиція літературознавця В.Державина. Варто підтвердити її з огляду на стильові ознаки, закони художньої творчості і формотворчі принципи неокласиків” у першому розділі нашого дослідження.
Питання про українську неокласику” і неокласицизм” на сьогодні залишається недостатньо з’ясованим для материкового літературознавства також. Підсумовуючи альтернативні погляди Ю.Шереха і В.Державина, Д.Наливайко цілком обґрунтовано зазначає полярність” їхніх оцінок, між якими досить широкий спектр поглядів на український неокласицизм, які тією чи тією мірою тяжіють до одного з них” [132, с. 3]. Зокрема, І.Дзюба тлумачить неокласику” як ідейно-естетичну систему; Н.Костенко стверджує непевність поняття український неокласицизм”; Л.Таран окреслює жанрово-стильовий метод неокласицизму; В.Моренець завважує наявність спільних доцентрових орієнтацій та інтенцій” в індивідуальній творчості неокласиків”, визнаючи течію нове явлення класицистичного типу творчості в поезії 20-30-х років” [127, с. 227]. Самі поети п’ятірного ґрона” утверджували приятельське об’єднання митців, які хотіли вчитися у класиків, себто майстрів, що дали нам невмирущі зразки поезії” [83, с. 31], доводячи існування літературної школи. Дискусійність в оцінці понять неокласицизм” і неокласика” у літературознавчій науці засвідчує гостроту проблеми. Тож актуальність дисертаційної розвідки зумовлено потребою з’ясувати найважливіші особливості індивідуальної творчої манери М.Драй-Хмари, необхідністю визначити місце і роль художньої спадщини поета в історії української літератури ХХ століття.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках планової теми Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України: Академічна Історія української літератури” (номер державної реєстрації 0101U002081), затверджена Вченою радою Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України від 2 лютого 1995 року (протокол № 1).
Мета дослідження обґрунтувати індивідуальну стильову манеру М.Драй-Хмари в контексті творчості української неокласики”, а також у типологічних зіставленнях із відповідними явищами європейської літератури. Поставлена мета дисертації передбачає розв’язання таких завдань:
простежити генезу неокласичної” лірики М.Драй-Хмари;
виявити стилетвірні домінанти;
проаналізувати поетику і специфіку віршової мови;
дослідити і довести наявність провідного чинника стильового синкретизму в художній системі М.Драй-Хмари;
визначити місце і роль творчої спадщини М.Драй-Хмари в історії української літератури ХХ століття.
Об’єкт дослідження поезії збірки Проростень” і художній доробок М.Драй-Хмари різних років, а також пов’язана з ними наукова й епістолярна спадщина митця в контексті української неокласики”.
За предмет дослідження править поетика лірики М.Драй-Хмари, що зумовлює висвітлення формотвірних чинників та філософсько-естетичних маркерів, які визначають його авторську манеру.
Методологія дослідження. У дисертаційній роботі застосовуються історико-порівняльний, філологічний і системно-функціональний методи. Методикою дослідження передбачено використання можливостей мікроаналізу. Зазначені методи дозволяють з’ясувати еволюцію стильової манери М.Драй-Хмари як засобу, що засвідчує еволюцію поетичної свідомості митця. Методологічну й теоретичну основу дисертації становлять праці з теоретичних питань поетики, проблем жанру і стилю (М.Гіршмана, В.Державина, О.Лосєва, Д.Наливайка, О.Потебні, О.Соколова, Л.Тимофєєва, Д.Чижевського, О.Чичеріна). У розвідці використано літературно-критичні студії вітчизняних та зарубіжних дослідників, присвячені проблемам розвитку української літератури 20-30-х років ХХ століття (М.Жулинського, Ю.Коваліва, Ю.Лавріненка, М.Ласло-Куцюк, В.Моренця, Ю.Шереха та інших), а також філософські концепції початку ХХ століття, до яких дотична творчість М.Драй-Хмари.
Джерела дисертації. Видання поетичних творів М.Драй-Хмари різних років, епістолярна спадщина та архівні матеріали, що зберігаються у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, відділу рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.
Наукова новизна розвідки полягає у тому, що за основу аналізу індивідуального стилю М.Драй-Хмари уперше взята стилетвірна домінанта (світоглядна і мовностилістична). Поетичний доробок митця поставлено в діахронно-синхронний контекст української літератури епох частково бароко та новітньої доби. Це дозволяє переглянути притаманні стилю поета як неокласичного”, так і символістського, неоромантичного, реалістичного та необарокового дискурсів, продемонструвати, як перефільтровувалися різноспрямовані ідейно-естетичні тенденції початку ХХ століття в його творчості, з’ясувати домінантний чинник стильового синкретизму поета. Таке бачення проблеми дозволяє виявити оригінальність індивідуальної творчої манери М.Драй-Хмари, специфіку його власної поетичної думки, поетичного світогляду й поетичного світу загалом.
Практичне значення одержаних результатів. Подані у тексті дисертації положення сприятимуть глибшому вивченню історико-теоретичної концепції української літератури початку ХХ століття та встановленню адекватної оцінки щодо ролі М.Драй-Хмари в рухові української поетичної свідомості відповідного часу. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в освітній практиці, у викладанні нормативних та спеціальних вузівських курсів з історії української літератури ХХ століття, а також при написанні студентами магістерських, дипломних і курсових робіт з проблем новітнього українського письменства.
Апробація результатів дослідження. Окремі розділи й дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях відділу української літератури ХХ століття Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Матеріали дослідження лягли в основу спецкурсу Модернізм в українській літературі ХХ століття”, що викладається в Миколаївському державному університеті імені В.О.Сухомлинського. Окремі результати дослідження було апробовано на щорічних наукових конференціях Актуальні проблеми історії та культури України” (Миколаїв, 1999 2001), на засіданні методологічного семінару Проблеми сучасного українського літературознавства” (Миколаїв, 2003), Міжнародній науковій конференції Історична ретроспектива в українській літературі: від давнини до сучасності” (Київ, 2003) та VII Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 2004). Фрагменти дисертаційного дослідження відбито у 7 публікаціях.
Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 172 сторінки машинопису. З них 155 основного тексту. Список використаних джерел включає 238 позицій.
Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:
1. Мунтян І. Варіант неокласики” М.Драй-Хмари // Слово і час. 1997. №8. С. 57-61 (0,2 др. арк.).
2. Родіонова І. Числовий символічний код у поетичному просторі М.Драй-Хмари // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2004. № 3. С. 186-191 (0,2 др. арк.).
3. Родіонова І. Символіка барви та звуку у поетиці М.Драй-Хмари // Українська література в загальноосвітній школі. 2004. № 1. С. 42-45 (0,3 др. арк.).
4. Родіонова І. Мовно-версифікаційні особливості поезії Михайла Драй-Хмари // Вісник Київського міжнародного університету: Літературознавчі студії. К., 2004. Вип. 6. С. 112-117 (0,3 др. арк.).
5. Родіонова І. Стилетворчі домінанти поезії М.Драй-Хмари // Історична ретроспектива в українській літературі: Збірник наукових праць. Київ, 2003. С. 114-119 (0,3 др. арк.).
6. Мунтян І. Зоріти ніч і бути з вами” (гуманістичний пафос поезії М.Драй-Хмари) // Історія Півдня України від найдавніших часів до сучасності: Збірник наукових праць ОДУ ім. М.І.Мечникова: В 3-х ч. Миколаїв Одеса, 1999. Ч.III. С. 97-103 (0,4 др. арк.).

7. Родіонова І. Архетипи в поемі М.Драй-Хмари Поворот” // Українська державність: Збірник наукових праць ОДУ ім. М.І.Мечникова: Миколаїв Одеса, 2001. Т. 2. С. 124-130 (0,3 др. арк.).

bibliography

ВИСНОВКИ

На основі дослідження художньої спадщини М.Драй-Хмари і типологічних зіставлень із поезіями М.Зерова, О.Бургардта, М.Рильського та П.Филиповича встановлено спільність світобачення, естетичних засад і творчих устремлінь письменників, близькість їхніх індивідуальних стилів, що дозволило класифікувати їх єдиною літературно-мистецькою школою. Поети ґрона п’ятірного” спромоглися якісно змінити всю панораму української літератури ХХ століття, оновити мову і стилістичні ресурси української поезії” [67, с. 1271]. Їх неоціненною заслугою стало намагання переконати сучасників у необхідності розвивати й плекати в творчості високі традиції попередніх епох, прагнучи зрівняти українську літературу до класичних взірців. Очевидно, неокласики” виявилися головними охоронцями літературної культури й духовного аристократизму” (В.Моренець) національного мистецтва.
Дослідження поетичного доробку М.Драй-Хмари продемонструвало два етапи його творчого розвою: у поезії першої половини 20-х років (твори Проростеня”) домінує оптимістичне світовідчуття, віра у світле майбуття, поет міфологізує світ природи, до речі, як і інші неокласики”. Але, якщо М.Зеров, М.Рильський чи П.Филипович, вдаючись до цього прийому, відсторонюються, то М.Драй-Хмара неначе сам стає частиною цього світу (я з землею зрісся”). У другій половині 20-х, на початку 30-х (вірші різних років) превалює песимістичний настрій, породжений чинниками соціального порядку, в поезії цього періоду переважають роздуми про смерть і вичерпальність людського буття. Лише гуманізм залишається тим доценруючим стрижнем, що пронизує увесь творчий простір поета.
У розвідці відстежено генезу неокласичної” лірики М.Драй-Хмари, що формувалася в річищі класичних традицій”, обстоювала вічні й непроминущі естетичні цінності, високу культуру художнього слова і словесного образу. Заснована на філологічній школі літературознавства теоретична позиція М.Драй-Хмари має модель трирівневого освоєння класичної спадщини:
1. Суттєва роль античності як культурного потенціалу засвідчена тематичним колом універсальних проблем, впровадженням провідного принципу античної естетики калокагатії, звертанням до споконвічних загальнолюдських цінностей та класичних вічних” образів, що ефектно створюють алюзію сучасного буття.
2. Парнасизм як сутнісна структурна ланка оприявнився філософізмом, інтелектуалізмом та елітарною естетикою; в основі філософії естетизму” М.Драй-Хмари ідея вдосконалення дійсності досконалими художніми засобами, що дає змогу перетворювати хаос у гармонію й красу форм.
3. Кларизм у художньому доробку неокласика” засвідчений виразною предметністю, ясністю та прозорістю образу, чітким і розмірено-зваженим викладом думки.
Неокласика” виявилася для М.Драй-Хмари функціонально-оптимальним засобом, за допомогою якого реалізувалася поетична концепція світу, базована на принципах ясності, чіткості, естетичного й об’єктивного, гармонійного та безстороннього підходу до зображуваної дійсності.
У перебізі текстового аналізу було виконано основне наукове завдання роботи обґрунтовано специфіку індивідуальної стильової манери М.Драй-Хмари. На рівні змісту й форми виявлено взаємозалежність усіх компонентів, що оцінювалися з погляду стильової домінанти. Результати спостереження доводять: поетові властиво не дискурсивне багатоголосся стилів, а світоглядний і мистецький синкретизм. Різнорідні ідейно-стильові й естетичні тенденції переосмислено таким чином, що сприяло цілісному оформленню домінантного чинника стильового синкретизму. Він засвідчив спрямованість поетичних пошуків М.Драй-Хмари на часткове освоєння концептуальних принципів епохи бароко. У цьому аспекті простежено риси світобачення митця, природа яких базована на всебічному переосмисленні усталеного тематичного кола і світоглядних домінант, властивих ліриці Г.Сковороди: пошуки щастя, зумовлені потребою встановлення рівноваги між власним внутрішнім світом і мінливою дійсністю; подвійний характер людської природи й всесвіту; мотив смерті у безперервній єдності з життям. Перейнятість метафізичним відчуттям тривоги, драматичні пошуки людини у поезії М.Драй-Хмари (І знов, як перший чоловік”) засвідчують (аналогічно до Г.Сковороди) основне естетичне завдання його поезії усвідомлення людиною сенсу її життя, її становлення, розвитку, призначення й місця в суспільстві і всесвіті. Використання сутнісних образів-символів і топосів, іманентних стилістиці Г.Сковороди, вживляння їх у систему власне драй-хмарівської поетичної образності (серце, душа, око, коло, сонце, вода, море, гнаний вітром човен, земля, сад) переконало: поезія філософа епохи бароко послужила неокласикові” не так взірцем для імітації, а радше зразком для власної творчості.
У дисертаційному дослідженні доведено суттєву роль необароко як провідного чинника стильового синкретизму в художній системі М.Драй-Хмари, впливи якого проявляються як на рівні контрастної за своєю природою композиції, так і на рівні стилю. Домінування характерних ознак необароко обґрунтовано світоглядними джерелами й мистецькими рішеннями поета:
рух у часі й просторі за М.Драй-Хмарою це рух по колу, тому ідея циклічної повторюваності, репрезентована образами кола, колеса або мотивом коловороту (Переквітує квітень”) насамперед означає відтворення безперервної єдності життя і ствердження його нескінченності;
ознаки барокового мислення у модерній поезії М.Драй-Хмари пов’язані з концепцією просторового часу” (просторова дистанція, просторові параметри), коли сучасне бачиться в ракурсі бачення минулих епох або, коли сучасне завбачує майбутнє (На Хортиці”, Чернігів”, Кам’янець” та ін.); отже, ліричний герой одночасно відчуває себе у різних часових площинах, намагається осягнути вчорашні уроки історії та культури і спрямувати свій досвід у наступний день таке відчуття часу згодом стане системоорганізаційним фактором у творчій практиці поетів так званої тихої лірики” (В.Затуливітер, Л.Талалай, П.Мовчан);
аналіз конституентів домінантного мотиву сон” смерть” життя” виявив їхню тотожність передусім бароковій поетиці ХVII-ХVIII століття, засадам сюрреалізму та художній практиці міфологічної” школи; відроджені поетом на новому культурно-історичному етапі міфологеми сон смерть” та сон життя” служать вагомим аргументом у ствердженні іманентності поезії М.Драй-Хмари підвищеного рівня умовності (міфологічна, сюрреалістична, фантасмагорично-сновидна), що помітно вирізняє його художній доробок на тлі поетичної спадщини п’ятірного ґрона”;
індивідуальній стильовій манері М.Драй-Хмари властиві: позараціональна” поетична мова, елементи підсвідомості та інтуїції, риси наближені до сюрреалізму, що дозволило класифікувати його попередником українських вісімдесятників”;
табуйована проблема свободи митця у культурно-мистецькій ситуації радянського суспільства зумовила лірику політогенного характеру (В село”, На побережжі”), в якій постає ліричний герой як частка суперечливого світу, що бере активну участь у розв’язанні його складних конфліктів;
увага М.Драй-Хмари до небесної мапи та її денних і нічних світил підпорядкована логіці барокового світогляду (світло-темрява онтологічна домінанта барокового походження), проте містить суттєвий авторський акцент, глибоко зумовлений не Божим провидінням, а драматичними трансформаціями, спричиненими діяльністю самої людини, тобто всупереч теоцентризму, властивому епосі бароко, утверджується антропоцентризм, іманентний Ренесансу;
поет-неокласик” креативно використав та інтерпретував біблійні образи, біблійне цитування й культову атрибутику, що представили нові алюзії, співвіднесені з суспільно-культурним життям 20-30-х років в Україні, підтвердили універсальність його лірики (Під блакиттю весняною”, Я полюбив тебе на п’яту”);
актуалізація числового символічного коду в поезії М.Драй-Хмари засвідчила триєдину концепцію світу, в основі якої: християнська (біблійна), язичницька (фольклорна) і антична (піфагоризм) традиції, отже, число було й залишилося сакральним засобом орієнтації та космізації” всесвіту;
системний аналіз домінанти земля з її степами, ріками, природою, містами i селами увесь цей огром всесвіту” показав прикметну ознаку стилю М.Драй-Хмари: тяжіння до відтворення величних, масштабних уявлень, засвідчив глибоку органічну єдність світобачення поета з національною ментальністю;
у ставленні М.Драй-Хмари до природи поетика його лірики репрезентувала подвійне трактування краси: статичну, властиву для давньогрецької естетики і динамічну притаманну ранньохристиянській традиції; така амбівалентність категорії краси зумовлена антично-християнським синтезом, що розвинувся в часи бароко і виявився функціонуванням міфологічних образів;
стилістичні фігури антитеза, контраст, інші поетичні й технічні засоби (драматизм, увага до надчуттєвих явищ, актуалізація елементів гри, експресивність вислову, зіткнення прямих значень і підтекстів, динамізм образної системи, технічна майстерність) виявляють спільність виражальних можливостей в естетичній ситуації кінця ХVIII і початку ХХ століття.
Таким чином, циклічно повторювану в історії мистецтва фазу бароко поетові вдалося оновити психолого-інтуїтивним відчуттям власної екзистенції в умовах суперечливої дійсності 20-30-х років ХХ століття. Вирізненням провідного чинника стильового синкретизму поезії М.Драй-Хмари та його модифікаціями в дисертації було доведено оригінальність творчої манери митця.
Аналіз стильових тенденцій і форм у художньому доробку М.Драй-Хмари, підвищена увага поета до позасвідомих сфер психіки людини, проникнення у трансцендентну сутність явищ, сугестивність і гармонійно-поліритмічна стихія лірики переконали у пріоритетизації символізму, що органічно переплітався з характерними для стильових тенденцій модернізму (акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм) рисами. Дослідження поетичного доробку неокласика” підтвердило: він утілює аркадійський міф” (ідея золотого віку”) про ідеальне творче життя. В цій площині зустрічаються Рим, давня Греція, українське бароко і т.д. Синтез класичних традицій з модерними прийомами їх реінтерпретації засвідчив не тільки тяглість традиції, але й природне прагнення поета за нових соціально-культурних умов створити нову традицію.
У поетиці неокласика” простежено стилетвірні домінанти, що увиразнили їхній зв’язок із відповідним типом естетичної свідомості поета, дозволили прояснити інформацію, закодовану в символах, архетипах, міфологемах і топосах. Підкреслено суттєву функцію мікродомінант (статична, динамічна, звукова, кольорова), які відіграють важливу роль світоглядно-психологічних чинників у формуванні стильової манери М.Драй-Хмари.
Слід відзначити істотний внесок поета у розширення стилістичних можливостей української літературної мови. Широке застосування тропаїстики митцем дозволило визначити основні риси віршової мови. Це такі, як: рідкісність, добірність, філігранність і витонченість. Відповідною до елітарної поетичної мови є форма класично досконала, вишукана та унормована, що проявилася у симетрично-врівноваженій строфіці й віртуозній ритміці. З’ясовано, що за походженням строфи лірики М.Драй-Хмари належать до античної (гекзаметр, логаеди), пізньої середньовічної (олександрійський дистих), ренесансної (сонет, тріолет, октава, терцет) та барокової (пентина, шестивірш) традицій. Це засвідчило прагнення митця розширити версифікаційні можливості української літератури, збагатити її класичними з погляду традиції жанрами та віршовими формами; продемонструвало пошук нових шляхів подолання деструктивних тенденцій новітньої епохи.
Простежено системні зв’язки між поезією і ритмом, поезією і метром, поезією й словом у поетичному тексті, що репрезентував гармонійну цілісність (формальну, естетичну та ідейну). Аналіз поетики лірики М.Драй-Хмари довів взаємозумовленість змістової виразності твору формальними особливостями тексту, а також показав, що зміст зумовлює вибір стопи та версифікаційної системи. Так, двоскладовими стопами передано широкий спектр почуттів і бачень: від радості й захоплення до розпачу й страждання, від тонких нюансів до значних обсягів, трискладовими монотонна інтонація печалі й смутку, виражено трагічні передчуття і візії ліричного героя, проте, інколи з їх допомогою створюється ефект легких мажорних відтінків.
Спостереження за розвитком і збагаченням стильової манери М.Драй-Хмари продемонструвало становлення в українській літературі модерністських структур художньої практики. Отже, лірика М.Драй-Хмари з її універсальною семантикою і національним типом мислення, масштабними філософськими проблемами та жанрово-строфічними характеристиками віршування значно розширила інтелектуальні й естетичні можливості української літератури першої половини ХХ століття, зумовила відповідні зміни в естетичній свідомості письменників другої половини ХХ століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С.С. Символ // Краткая литературная энциклопедия. М.: Советская энциклопедия, 1971. Т.6. С. 826-831.
2. Андрієнко Л.О. Генеза поетичної метафори бароко // Мовознавство. 1996. № 2-3. С. 39-44.
3. Антична література: Довідник / Буркат О.П., Бєляєв Р.С., Вишневська Н.О. та ін. / За ред. С.В.Семчинського. Передм. О.Д.Пономаріва. К.: Либідь, 1993. 320 с.
4. Античность как тип культуры (А.Ф.Лосев, Н.А.Чистякова, Т.Ю.Бородай и др.) М.: Наука, 1988. 336 с.
5. Антофійчук В., Нямцу А. Проблеми поетики традиційних сюжетів та образів у літературі. Чернівці: Рута, 1997. 200 с.
6. Астаф’єв О. Реляція реальність сон” у поезії модернізму // Слово і час. 2002. № 9. С. 35-43.
7. Астаф’єв О. Філологічний семінар у Київському університеті // Слово і час. 2003. № 4. С. 87.
8. Ашер О. М.Драй-Хмара як поет // Драй-Хмара М. Поезії. Нью-Йорк: Свобода, 1964. С. 7-23.
9. Ашер О. Драй-Хмара і українська неокласична школа (Резюме дисертації) // Слово. Збірник літератури й мистецтва Едмонтон, 1970. С. 213-220.
10. Ашер О. Переклади поезій Михайла Драй-Хмари на французьку мову // Всесвіт. 1995. № 1. С. 155-158.
11. Ашер О. Поетична мова М.Драй-Хмари // Слово і час. 1991. № 9. С.45-48.
12. Барабаш Ю.Я. Знаю человека Григорий Сковорода: Поэзия. Философия. Жизнь. М.: Художественная литература, 1989. 335 с.
13. Безсмертні. Збірник спогадів про М.Зерова, П.Филиповича, М.Драй-Хмару. Мюнхен, 1963. 334 с.
14.Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. С.244-260.
15.Бистрова О.О. Формотворчі функції домінантних образів: на матеріалі української та російської поезії: Дис. канд. філол. наук: 10.01.01. Дрогобич, 2000. 200 с.
16.Бычков В.В. Византийская эстетика: Теоретические проблемы. М., 1987. 199 с.
17.Бычков В.В. Эстетическое значение цвета в восточнохристианском искусстве // Вопросы истории и теории эстетики / Под ред. М.Н.Афасижева. Изд-во Моск. ун-та, 1975. С. 129-145.
18.Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового заповіту / Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. К.,1992. 1256 с.
19. Бовсунівська Т.В. Історія української естетики першої половини ХIХ століття. Київ: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2001. 343 с.
20. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. Е.Мелетинский. 4-е изд. М.: БРЭ, 1998. 736 с.
21. Братко-Кутинський О.А. Нащадки святої трійці. Генеза української державної символіки. К.: Міжнар. Тов-во Білий птах”, 1992. 85 с.
22. Братко-Кутинський О. Феномен України. К.: Газета Вечірній Київ”, Укр. акад. ориг. ідей, 1996. 301 с.
23. Бросаліна О. Світлі й вельможні слова. Естетичні засади молодших неокласиків // Українська мова та література. 2002. № 36 (292). С.12-16.
24. Брюховецький В. Микола Зеров: Літературно-критичний нарис. К.: Радянський письменник, 1990. 309 с.
25. Бургардт О. Драй-Хмара М. Проростень” (1919-1926) // Червоний шлях. 1926. № 10. С. 261-262.
26. Выготский Л.С. Психология искусства. РостовнаДону: Феникс, 1998. 341 с.
27. Винокур Г.О. Филологические исследования: Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1990. 452 с.
28. Войтович В. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664 с.
29. Гаврилюк Н. Про поетичний словник неокласиків (нульова суфіксація як спосіб творення оказіоналізмів // Урок української. 2001. № 4. С. 22-23.
30. Гальчук О. Микола Зеров і античність: Навчальний посібник з історії української літератури. Київ, 2000. 192 с.
31. Гамкрелидзе Т.В., Иванов В.В. Индоевропейский язык и индоевропейцы: Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры /с предисл. Р.О.Якобсона. В 2-х т. Тбилиси: Изд-во Тбилис. ун-та, 1984. Т.2. Символика чисел и следы архаичного индоевропейского календаря. С. 435-1328.
32. Гегель Г.В. Эстетика. М.: Искусство, 1971. Т.3. 322 с.
33. Гегель Г. Эстетика. В 4-х т. М.: Искусство, 1969. Т.2. / Пер. под ред. М.Лифшица. 325 с.
34. Гейзінга Й. Homo Ludens (пер. з англ. О.Мокровольського). К.: Основи, 1994. 250 с.
35. Геник-Березовська З. Грані культур. Бароко. Романтизм. Модернізм. /Г.Сиваченко (пер. з чеськ.); М.Коцюбинська, Г.Сиваченко (упор. та прим.); М.Коцюбинська (вступ. ст.); Київ. слов’ян. ун-т., Інститут літератури ім. Т.Шевченка НАНУ. К.: Гелікон, 2000. 368 с.
36. Гервер Л.Л. Музыка и музыкальная мифология в творчестве русских поэтов (первые десятилетия ХХ века). М.: Индрик, 2001. 248 с.
37. Геркен-Русова Н. Патриціанська поезія або дві стихії в творчості Ю.Клена: Спроба характеристики збірки Каравели” // Визвольний шлях (Лондон) 1968. № 5. С. 585-599.
38. Гірчак Є. Хвильовизм. Харків, 1930. 157 с.
39. Гиршман М.М. Стиль // Литературоведческий сборник. Вып. 3. Донецк: ДонНУ, 2000. С. 253-257.
40. Гнатюк В. Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія (за ред. Ю.П.Дяченко та ін.) 2-е вид. К.: Либідь, 1991. 640 с.
41. Голосовкер Я. Логика мифа. М.: Наука, 1987. 218 с.
42. Гроно нездоланих співців: Літературні портрети українських письменників ХХ століття. К.: Український письменник, 1997. 283 с.
43. Грушевський М. Історія української літератури. К.: Либідь, 1993. Т.1. 390 с.
44. Гумилёв Н. Драматические произведения. Переводы. Статьи. Л.: Искусство, 1990. 404 с.
45. Гундорова Т., Шумило Н. Тенденції розвитку художнього мислення (поч. ХХ століття) // Слово і час. 1993. № 1. С. 55-66.
46. Гюйо М. Безверие будущего. Социологическое исследование. СПБ, 1908. 518 с.
47. Двадцяті роки: літературні дискусії, полеміки. Літературно-критичні статті. Упор. В.Г.Дончик. К.: Дніпро, 1991. 366 с.
48. Довгань К. [Рецензія: Драй-Хмара М. Проростень: 1919-1926. К.: Слово, 1926. 51 с.] // Життя і революція. 1926. № 10. С. 121-122.
49. Долгополов И. Мастера и шедевры. В 3-х т. / Вступ. Ст. Ю.Нагибина. М.: Изобразительное искусство, 1986. Т.1. 717 с.
50. Доленго М. Рецензія на збірку поезій Проростень Драй-Хмари М. //Культура і побут. 1926. 12 вересня (Ч.37).
51. Домонтович В. Київський університет і становлення укр. неокласицизму //Народна творчість та етнографія. 2000. № 4. С. 75-84.
52. Драй-Хмара М. Вибране / Упор. Д.Паламарчука, Г.Кочура; Передм. І.Дзюби. К.: Дніпро, 1989. 542 с.
53. Драй-Хмара М. З літературно-наукової спадщини. Записки наукового товариства ім. Т.Шевченка. Т. СХСVII Філологічна секція. Нью-йорк Париж Сидней Торонто, 1979. 407 с.
54. Драй-Хмара М. Леся Українка. Життя і творчість. К.: Держлітвидав України, 1926. 156 с.
55. Драй-Хмара М. Лист до редакції. Сонет Стефана Малярме //Літературний ярмарок. Харків, 1929. № 4. С. 172-173.
56. Драй-Хмара М. Літературно-наукова спадщина (Упор. С.А.Гальченка; Ред.: Н.М.Максименко та ін.); НАН України Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка, Укр. Вільна Академія Наук (США). К.: Наукова думка, 2002. 590 с.
57. Дунай П. Київські неокласики та їх лідер поет М. Зеров // Українська мова та література в школі. 1997. № 35. С. 1-4.
58. Єфремов С.О. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688с.
59. Життя етносу: соціокультурні нариси: Навч. пос. (Б.В.Попов, В.О.Ігнатов, М.Т.Степико та ін.); Міжнар. фонд Відродження” К.: Либідь, 1997. 240 с.
60. Жирмунский В.М. Введение в литературоведение: Курс лекций / Под ред. З.И.Плавскина, В.В.Жирмунской. СПб.: Изд-во С.-П. ун-та, 1996.440 с.
61. Завадська В., Музиченко Я., Таланчук О., Шалак О. 100 найвідоміших образів української міфології. К.: Орфей, 2002. 448 с.
62. Заславський І. Видатний учений. Талановитий поет. Майстер перекладу (до 110-річчя від дня народження Миколи Зерова) // Українська мова та література. 2000. Ч.16 (176). С. 6-8.
63. Зварич В. Стилетворчі функції традиційних образів у поезії неокласиків: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Тернопільський держ. пед. ун-т. Тернопіль, 2002. 20 с.
64. Зенкин С. Теофиль Готье и искусство для искусства // Вопросы литературы. 1990. Ноябрь-декабрь. С. 223-248.
65. Зеров М. Твори: У 2-х т. / Упор. Г.П.Кочура, Д.В.Павличка, передм. М.Рильського, приміт. М.Москаленка. К.: Дніпро, 1990. Т.1. 842 с.
66. Зеров М. Твори: У 2-х т. / Упор. Г.П.Кочура, Д.В.Павличка, передм. М.Рильського, приміт. М.Москаленка. К.: Дніпро, 1990. Т.2. 598 с.
67. Зеров М. Українське письменство / Упоряд. М.Сулима; післям. М.Москаленка. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2002. 1301 с.
68. Знойко О. Міфи Київської землі та події стародавні. К.: Молодь, 1989. 304 с.
69. Іванисенко В.П. Народження стилю. Творча індивідуальність в поезії. К.: Наукова думка, 1964. 298 с.
70. Иванов В. Манера, лицо, стиль // Труды и дни. 1912. № 4. С. 1-2.
71. Іванюха Т. Закономірності рецепції традицій класичної поезії на строфічному рівні (на матеріалі поезії М.Зерова і М.Драй-Хмари) //Літературознавчі обрії. Праці молодих вчених України / НАНУ, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка. К., 2003. Вип 4. С. 33-36.
72. Із записників М.Драй-Хмари // Драй-Хмара М. З літературно-наукової спадщини. Записки наукового товариства ім. Т.Шевченка. Т.СХСVII Філологічна секція. Нью-Йорк Париж Сидней Торонто, 1979. 407с.
73. Історія української літератури ХХ ст. У 2 кн. Кн.1.: (1910-1930-ті роки): Навч. пос. / За ред. В.Г.Дончика. К.: Либідь, 1993. 784 с.
74. Исупов К.Г. Русская эстетика истории. / Высш. гуманит. курсы; Рус. христианский гуманитар. ин-т. СПб., 1992. 160 с.
75. Каган М.С. Пространство и время в искусстве как проблема эстетической науки // Ритм, пространство и время. Л.: Наука, 1974. С.26-39.
76. Качаева Л. Может ли голубое быть зеленым и розовым? // Русская речь. 1984. № 6. С. 20-26.
77. Качуровський І. Основи аналізу мовних форм (стилістика). Мюнхен-Київ, 1995. 234 с.
78. Качуровський І. Строфіка: Підр. для студентів філологічних факультетів вищих навч. закладів. К.: Либідь, 1994. 272 с.
79. Качуровський І. Український Парнасизм // Визвольний шлях. 1983. Кн.4. С.472-483.
80. Качуровський І. Фоніка: Підручник. К.: Либідь, 1994. 168 с.
81. Квартник Т. Засоби інтелектуалізації поетичної мови М.Драй-Хмари // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. 2002. № 538. Серія Філологія. Вип. 34. С. 197-202.
82. Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу. М.: Мысль, 1972. 312 с.
83. Київські неокласики. / Упор. В.Агеєва. Сер. Укр. мемуари”. К.: Факт, 2003. 352 с.
84. Клен Юрій Вибране. К.: Вид-во художньої літератури Дніпро”, 1991. 461 с.
85. Ковалів Ю. Грані українського менталітету // Слово і час. 1996. № 3. С.6-10.
86. Ковалів Ю. Літературна дискусія 1925-28рр. К.: Т-во Знання УРСР, 1990. 48 с.
87. Ковалів Ю. Рух естетичної свідомості в український поезії 1-ї пол. ХХст. (генеза, контекст, перспективи): Дис. д-ра філолог. наук: 10.01.02. К.,1995. 335 с.
88. Ковалів Ю. Ще раз про Парнаських зір незахідне сузір’я” // Світовид. 1999. Ч.ІІІ (36). КиївНью-Йорк. С. 118-127.
89. Коваль А.П. Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблійного походження в українській мові. К.: Либідь, 2001. 312 с.
90. Кодак М.П. Системогенеза авторської свідомості: теорія й проблеми історії літератури // Слово і час. 2001. № 5. С. 8-15.
91. Корсунська Б.Л. Поезія нового світу. Ідеї та образи української радянської лірики 20-30-х рр. К.: Наукова думка, 1967. 331 с.
92. Костенко Н. Українське віршування ХХ століття. К.: Либідь, 1993. 232 с.
93. Костомаров М. Слов’янська міфологія (упор. прим. І.П.Бетко, А.М.Полотай). К.: Либідь, 1994. 384 с.
94. Криса Б. Образ світу в українській поезії ХVII-ХVIII ст.: Автореф. дис. докт. філол. наук: 10.01.02 / Ін-т літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. К., 1995. 48 с.
95. Кудряшова М. Поетичний словник українських неокласиків: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01. Харків, 1999. 170 с.
96. Лакиза І. Літературні нотатки. (Зауваження до соціальних мотивів поезії укр. журналів) // Життя й революція. Київ, 1926. Ч.8. С. 45-50.
97. Ласло-Куцюк М. Апофеоз світла у творчості Г.Сковороди // Ласло-Куцюк М. Боги світла і боги темряви. Бухарест: Критеріон, 1994. С.78-105.
98. Ласло-Куцюк М. Вогонь і слово: Космогонічний міф на Україні. Бухарест: Критеріон, 1998. 257 с.
99. Ласло-Куцюк М. Засади поетики. Бухарест: Критеріон, 1983. 395 с.
100. Ласло-Куцюк М. Шукання форми: Нариси з української літератури ХХ століття. Бухарест: Критеріон, 1980. 327 с.
101. Лейтес А. і Яшек М. Десять років української літератури (1917-1927): У 2-х т. Держ. вид-во України, 1928. Т.2. 750 с.
102. Лексикон загального та порівняльного літературознавства.