МІФОПОЕТИКА ТВОРЧОСТІ Д. Г. ЛОУРЕНСА : Мифопоэтика ТВОРЧЕСТВА Д. Г. ЛОУРЕНСА

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КИЄВО - МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”
кафедра філології

На правах рукопису

ГЛІНКА НАТАЛІЯ ВІКТОРІВНА
УДК 821. 111. 09’06

МІФОПОЕТИКА ТВОРЧОСТІ Д. Г. ЛОУРЕНСА

10. 01. 04 література зарубіжних країн
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
ЖЛУКТЕНКО НАТАЛІЯ ЮРІЇВНА
кандидат філологічних наук, професор

КИЇВ 2006

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ 1. Методологічні засади дослідження міфопоетики
Д. Г. Лоуренса 12
Розділ 2. Філософсько-естетичні основи міфотворчості
Д. Г. Лоуренса 38
2.1.Філософські концепти нової релігії” як основа
міфотворчості Д. Г. Лоуренса 38
2.2. Нова етико-естетична концепція роману у творчості
Д. Г. Лоуренса 54
Розділ 3. Дуалізм як принцип творчої парадигми Д. Г. Лоуренса 77
3.1. Бінарні опозиції як смислотворчі конструкти
творів Д. Г. Лоуренса 78
3.2. Дуалізм жіночого і чоловічого у творах Д. Г. Лоуренса 91
Розділ 4. Природні стихії у міфопоетиці Д. Г. Лоуренса 110
4.1. Стихії води, вогню, повітря і землі у творчості Д. Г. Лоуренса 112
4.2.Космологічна символіка у прозі Д. Г. Лоуренса 129
Розділ 5. Міфологема цивілізації у творчості Д. Г. Лоуренса 143
5.1. Відображення процесів технізації буття у прозі
Д. Г. Лоуренса 148
5.2. Пошук природної людини у романах Д. Г. Лоуренса 162
Висновки 174
Список використаних джерел 183

ВСТУП

У контексті нової парадигми літературознавства актуальною є потреба фундаментального і всебічного аналізу естетики і поетики європейського модернізму. Кардинальні зміни у світовідчуванні та естетичних критеріях доби модерну без застережень називали естетичною революцією, що стверджувала нове естетичне мислення, символічну образність, індивідуально-неповторні візії світу як надзавдання мистецтва [114, c. 3]”. Передовсім такі зрушення проявлялися у процесі реміфологізації” літературного дискурсу та в актуалізації міфокритичної методології.
У сучасній системі літературознавчих методологій аналіз з позицій міфологічної критики дає змогу найповніше виявити як загальні типологічні засади модерністичної творчості, так і специфічні моделі конвенціалізації художнього мислення окремих митців. Покоління таких письменників, як Т.-С. Еліот, В. Б. Єйтс, Е. Паунд, Д. Г. Лоуренс, на думку С. Павличко, об’єднувало не тільки їхнє відчуття загального хаосу, духовного апокаліпсису, спричиненого не в останню чергу неконтрольованим прогресом техніки [109, c. 15]”. У пошуках стабілізуючого начала вони кожний по-своєму зверталися до ідей повернення цілісного культурного коду” (термін І. Зварича), яким і є міф. Так, Т.- С. Еліот, що заклав основи модерністичного потрактування міфу, сформулював одну з центральних для модернізму тез: біда ХХ століття полягає у відсутності універсального міфу (лише купа розбитих образів [151, c. 61]”), без якого не уникнути душевної самотності й духовного здичавіння. З точки зору культурології, міф це карта буття, що відповідає на всі питання. Світ, потрактований міфом, можна охопити єдиним поглядом, його можна зрозуміти, у ньому можна жити [23, с. 206]”. Тому відродження естетичного інтересу до міфу у добу модернізму є динамічним процесом, що охоплює різні прояви європейської культури. І підґрунттям цього процесу є визнання міфу вічно живою основою буття.
Процес реміфологізації” у сучасній Д. Г. Лоуренсу європейській культурі робить актуальною необхідність співвіднесення традиційних форм міфу з міфологізмом ХХ століття у контексті естетично-філософських пошуків мистецтва модернізму. Особливо продуктивним у цьому плані є аналіз індивідуальної творчості митців, бо, на думку російського науковця Н. Осипової, творча, особистісна та життєстверджуюча система митця ґрунтується на художньо вмотивованому зверненні до традиційних міфологічних схем, моделей, сюжетно-образної системи, у тому числі, і до створення неоміфологічних” текстів [107, с. 51]”.
З-поміж вітчизняних дослідників увага до міфотворення в естетичному та онтологічному аспектах спрямована на осмислення історії національної літератури: так, дослідження С. Павличко та Я. Поліщука вказують на роль міфу в українському модернізмі, Г. Грабович та О. Забужко переосмислюють творчість Т.Шевченка з позицій міфокритики, провокують на полеміку дискусійні оцінки неоміфологізму, висловлені П. Іванишиним та О. Шамою. У загально-теоретичному аспекті питанню міфу в літературному процесі присвячені праці С. Аверінцева, Д. Затонського, Є. Мелетинського, Д. Наливайка, А. Нямцу, В. Топорова. Культурно-історичний та компаративний ракурси осмислення міфотворчості представлені у роботах Т. Денисової, І. Зварича, М. Моклиці. Індивідуальні варіанти міфотворення в англійській та американській літературах досліджували Е. Гончаренко, Н. Жлуктенко, О. Козлов, К. Шахова. Проблему міфопоетичного активно вивчають і в інших національних літературах ХХ століття (див. А. Кофман, Г. Мережинська). Їй присвячено низку сучасних дисертацій на матеріалі прози (О. Дякун, Н. Ліхоманова, В. М’ястківська, І. Яковенко) та поезії (Г. Коломієць) другої половини ХХ століття.
Актуальність дослідження. Відтворення та переосмислення міфопоетичної традиції у нових формах стало важливим естетичним принципом літературної думки початку ХХ століття. Відтак для того, щоб найповніше виявити як загальні типологічні засади, так і специфічні моделі конвенціалізації художнього мислення письменника-модерніста Д. Г. Лоуренса (1885-1930), варто застосувати аналітичні стратегії міфокритики.
В українському літературознавстві першою оцінкою прози Лоуренса було есе Б.-І. Антонича Мистець пристрастей” (1933). Автор змістовної розвідки, український поет і літературний критик наголосив, що Лоуренс це дивний мистець, повний суперечностей і протилежних настроїв. Суворість і полум’яна змисловість. Містичні наголоси й вітальне захоплення життям. Християнський зрив до височин і поганський культ дочасного. Гіркий песимізм і діонісійська життєрадісність. Похмурий пуританізм і похвала первісних сил природи [8, с. 486]”. Наведені характеристики концептуально суголосні сучасному баченню природи Лоуренсової творчості. Але після першої рецепції подальший аналіз доробку Д. Г. Лоуренса здійснювався, здебільшого, в контексті широкої наукової проблематики у вивченні закономірностей модерністського дискурсу (С. Павличко [109], Е. Гончаренко [28]), типології психологічного роману (Н. Жлуктенко [40]), психоаналізу в літературі (Л. Левчук [61]), літературної критики (Е. Чернокова [140]). Останнім часом з’являються компаративні дослідження його доробку (Н. Кудрик [59], Є. Полховська [117]). Однак, всебічного аналізу художньої специфіки його творчості, зокрема реалізації в ній міфопоетичного начала, не здійснено.
Бракує досліджень модерністського неоміфологізму Лоуренса і в російському літературознавстві, хоча там до його творчості зверталися англісти різних поколінь (Г. Єрмакова [35], Д. Жантієва [39], Н. Михальська [91, 92, 93], М. Пальцев [111, 112], Д. Урнов [128])[1]. В англомовній Лоуренсіані, започаткованій іще сучасними автору критичними публікаціями О. Гакслі [136], Б. Рассела [263], і присвяченій багатьом аспектам його творчості (Дж. Віккері [271,272], Ф. Р. Лівіс [234, 235], Г. Т. Мур [247], Г. Хауф [195, 196] та ін.), акцентовано лише деякі елементи його міфотворчості (А. Віініка [276], П. Т. Вілен [273], Ч. Россман [262], Д. Дж. Шнайдер [266]).
Визнання міфологізму англійського модерніста вітчизняними науковцями відбулося ще у 80-х роках ХХ століття, втім на сьогодні деякі висловлені тоді тези потребують уточнення. Так, Е. Мелетинський називав Д. Г. Лоуренса одним із зачинателів європейської міфологізації, але засуджував його антиінтелектуалізм та апологетичний міфологізм, оточений своєрідним неоромантичним ореолом [88, с. 157]”. Д. Наливайко визнавав найбільш міфологічними ранні романи автора, а щодо пізніх творів вважав, що ритуально-міфічні мотиви і образи відіграють роль не так концепційну й структурну, як ілюстративну [99, с. 170]”. Обидва авторитетні дослідники відмовляють авторському міфологізму Лоуренса в значенні поетичної системи, внутрішньої організації. Сучасні дискусії на сторінках періодичних видань навколо творчості Д. Г. Лоуренса нерідко неприпустимо звужують поетико-естетичні надбання автора [56; 153].
Тому актуальним є звернення до творчості Д. Г. Лоуренса, письменника з яскравою міфопоетичною свідомістю, проза якого має складний тип зв’язків і способів переходу міфологічного мислення у художню тканину твору. В його творчості ми констатуємо послідовну тенденцію до відродження міфологічного світовідчуття та до актуалізації архетипового фонду.
У цій праці особливу увагу дослідниці привертають принципи введення архаїчних та авторських міфологічних елементів у художній текст, що ними послуговується Д. Г. Лоуренс, та функціонування цих елементів у творі. Це зумовлює необхідність багатоаспектного вивчення міфопоетичної природи літературної творчості письменника, що її складає як система міфологем, так і множина культурно- історичних міфів.
Зв’язок з науковими програмами кафедри. Робота виконувалась на кафедрі філології НаУКМА у рамках комплексної науково-дослідної теми Сучасні теоретичні моделі у літературознавчих дослідженнях” (номер державної реєстрації - № 0105U006981), що передбачає вивчення та реінтерпретацію широкого кола питань теорії та історії літератури і компаративістики за допомогою новітнього методологічного інструментарію.
Мета дослідження встановити основні характеристики міфологічного дискурсу у творчості Д. Г. Лоуренса та виявити особливості їх поетикального втілення.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
- визначити методологічні принципи міфокритичного дослідження твочості Д. Г. Лоуренса;
- охарактеризувати філософсько-естетичні основи міфотворчості Д. Г. Лоуренса;
- дослідити зв’язок теоретичного та художнього у процесі міфотворення Д. Г. Лоуренса;
- окреслити нову етико-естетичну концепцію роману в літературно-критичному дискурсі Д. Г. Лоуренса;
- осмислити принцип дуальності, що становить основу тлумачення Лоуренсової міфосвідомості;
- дослідити систему смислотворючих бінарних опозицій у творах письменника;
- репрезентувати риси міфосвідомості Д. Г. Лоуренса, послуговуючись функціонуванням міфологем землі, води, повітря, вогню та їх різновиявів;
- визначити місце міфологеми цивілізації у міфосистемі письменника та дослідити її актуалізацію у різних соціо-політичних та соціо- культурних категоріях;
- проаналізувати авторський пошук образу нового культурного героя.
Об’єктом дослідження є художня творчість Д. Г. Лоуренса, в якій особлива увага приділена романам Сини та коханці”, Райдуга”, Закохані жінки”, Коханець леді Чаттерлі”, малій прозі 10-20 років ХХ століття, а також теоретико-літературні праці та есеїстика різних років
Предметом дослідження є особливості міфологічного дискурсу у творчості Д. Г. Лоуренса та закономірності його функціонування.
Методологічна основа роботи полягає у використанні комплексу сучасних методів вивчення літературного твору. З-поміж досліджень провідних міфокритиків найбільшу методологічну вагу для даної дисертації мали теорія архетипів К.-Ґ. Юнґа, символічна теорія міфу Е. Кассірера, дослідження М. Еліаде у царині ритуалізму та оніричні студії Ґ. Башляра, а також методика поетологічного аналізу Н. Фрая та структуралістська теорія К. Леві-Стросса.
Підґрунтям аналізу міфосвідомості митця-модерніста слугувала філософія життя”, представлена ідеями Ф. Ніцше, З. Фройда та А. Берґсона. Для поетологічної концепції героя важливими виявилися екзистенційні погляди таких мислителів, як М. Гайдеґґер, Х. Ортега-і-Гассет, М. Бердяєв та гендерні студії К. Мілет і К.-П. Естес.
До розгляду міфологеми цивілізації у прозі Лоуренса залучаємо соціокультурні теорії А. Дж. Тойнбі, Л. Мемфорда, Г. Маркузе. З-поміж сучасних міфокритичних розвідок, де приділяється увага дослідженням міфу, особливу вагу мали праці М. Євзліна, Є. Мелетинського, В. Моренця, А. Нямцу, В. Топорова
У своєму аналізі питань поетики роману дисертант спирається на спостереження М. Бахтіна, О. Лосєва, Ю. Лотмана, Б. Томашевського. Концептуальне значення в оцінках доробку Д. Г. Лоуренса мали аналітичні розробки Г. М. Далескі, Р. Еббатсона, М. Гілскі, Дж. Мойнагана та П. Дж. Шнайдера.
Наукова новизна дисертаційної роботи дисертаційної роботи визначається тим, що це перша в українському літературознавстві спроба комплексного розгляду функціонування міфів та міфоструктур у художній творчості Д. Г. Лоуренса. Дисертаційна робота є також першим дослідженням літературно-критичної спадщини Д. Г. Лоуренса під кутом зору сучасної міфокритики. Універсальність міфокритичного підходу, його орієнтація на культурну пам’ять” допомагають виявити у творчості автора певні константи, зафіксовані у міфологічній культурі, пояснити їх вибір, рекомбінації та переакцентації.
Практичне значення дисертаційної роботи полягає у можливості використання її результатів у нових наукових розвідках, присвячених проблемам авторської міфопоетики, художнім особливостям творчості Д. Г. Лоуренса, історії англійського модернізму. Матеріали дослідження можуть прислужитися у розробці лекційних курсів з історії зарубіжної літератури ХХ століття, спецкурсів із проблем англійського роману ХХ століття та теорії літературної критики. Результати дисертації варто також враховувати при відборі творів класика англійської літератури ХХ століття для перекладу українською мовою.
Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри філології Національного університету Києво-Могилянська Академія”; окремі її аспекти викладено у виступах на наукових аспірантсько-студентських конференціях НаУКМА (1998, 1999); на міждисциплінарній науковій конференціі аспірантів та пошукувачів Академії педагогічних наук Російської Федерації (Москва, 4-6 квітня 2000р.); на міжвузівській науковій конференції Проблеми і підсумки розвитку західних літератур у ХХ столітті”, КНУ ім. Т. Г. Шевченка (1-2 листопада 2001 р.); на науково-методичній конференції Лінгвістичні та методологічні проблеми викладання іноземних мов”, НТУУ КПІ” (Київ, 11 червня 2002 р.); на Міжнародній науковій конференції Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу”, КНУ ім.Т. Г. Шевченка (Київ, 14 квітня 2004 р.); на VI Всеукраїнській науково-практичній конференції Гуманітарна освіта у профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи”, НАУ (Київ, 16-18 березня 2005 р.) Матеріали дисертації також апробовано у курсі англійської літератури, що читався дисертантом для студентів Педагогічного коледжу при КНУ ім.Т. Г. Шевченка, а також у курсі історії зарубіжної літератури для студентів факультету лінгвістики НТУУ КПІ”.
Результати дослідження представлені у 10 публікаціях, 5 з яких надруковані у фахових виданнях ВАК України:
1. Міфопоетика у творчості Д. Г. Лоуренса // Наукові записки НаУКМА, Т.4, Філологія. К.: Видав. Дім КМ Академія”, 1998. - С. 126-129.
2. Натурфілософська основа творчості Д. Г. Лоуренса // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: КНУ, 1998. С. 193-197.
3. Міфологічні елементи в оповіданнях Д. Г. Лоуренса 20-х років ХХ століття // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К.: КНУ, 1999. С. 22-25.
4. Природні стихії у міфопоетиці прози Д. Г. Лоуренса // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр., вип. 10 К.: КНУ, 2004. С. 85-91.
5. Ревізія просвітницьких міфологем у романах Д. Г. Лоуренса // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр., вип. 12 К.: КНУ, 2004. С.107-111.
Додаткові публікації:
1. Проблема иррационального в создании художественных образов в творчестве Д. Г. Лоуренса // Материалы междисципл.науч. конф. аспирантов и соискателей АПК и ПРО. М.: ПАИМС, 2000. Ч.1. С. 111-113.
2. Мифологическая категория Солнца в натурфилософии Д. Г. Лоуренса // Материалы междисципл. науч. конф. аспирантов и соискателей АПК и ПРО. М.: ПАИМС, 2000. Ч.3. С. 51-52.
3. Концепція цивілізації у творчості Д. Г. Лоуренса // Тези науково-метод. конф. Лінгвістичні та методологічні проблеми викладання іноземних мов”. К., 2002. С. 65-69.
4. Теорія створення характеру та її висвітлення в есеїстиці та художній прозі Д. Г. Лоуренса // Матеріали VI Всеукр. Наук.-практ. конф. Гуманітарна освіта в профільних навчальних закладах: проблеми і перспективи. К.: Видавництво НАУ, 2005. С. 66-67.
5. Примітки до видання Д. Г. Лоуренс Коханець леді Чаттерлі” // Д. Г. Лоуренс Коханець леді Чаттерлі”. Харків: Фоліо, 2005. С.375-381.

Структура дисертації визначається логікою вивчення поставленої проблеми і підпорядкована почерговості розв’язання визначених завдань. Дисертація складається зі вступу, п’ятьох розділів, висновків та списку використаних джерел (280 позиції). Загальний обсяг дисертації 203 сторінки, з них 182 сторінки основного тексту.

[1] Більшість творів письменника перекладено в Росії, у той час, як в Україні процес перекладу прози Лоуренса розвивався уповільнено: крім декількох оповідань (1983), поезій (1985) та статті Порнографія та непристойність” у журналі Всесвіт” (1988) та двох перекладів роману Коханець леді Чаттерлі” (1985, 2005) творчість автора не представлена.

bibliography

ВИСНОВКИ

Для поетики доби модерну характерна така рецепція культурної традиції, що виявила себе у поглибленому внутрішньому рефлексуванні героїв, загостреному драматизмі конфлікту та апокаліптичності авторського світосприйняття. Переосмислюючи і наново стверджуючи парадигму світової і людської екзистенції, змінюючи аксіологічні акцентації, світ модерну звертається до реміфологізації та актуалізації культурних кодів минулих епох. Цей процес пояснюємо іманентною для міфу силою консолідації, яка об’єднує цілу епоху. В умовах, коли релігійна традиція осмислення світоустрою слабшає, а частиною суспільства загалом втрачена, перед мистецтвом і літературою постало завдання створення нової міфології. Відтак, свідоме чи інтуїтивне залучення митцем різнорідних міфологічних шарів так само, як індивідуальна міфотворчість, характерні для модерністської творчої свідомості. В. М. Топоров визначав міфопоетичне як творче начало ектропічного спрямування, що протидіє ентропічному зануренню у безсловесність, мовчання, хаос [126, с. 15].”
Європейська модерністська літературна теорія та практика і займається пошуком міфу а, з-поміж найактивніших представників такого пошуку - прозаїк, поет, теоретик та історик літератури, полеміст і художник Д. Г. Лоуренс, учасник визначачльних естетичних зрушень доби. Інтеграція високих філософсько-культурологічних проблем у міфоцентричну модель художнього твору, на нашу думку, є креаційною домінантою прози Д. Г. Лоуренса.
У результаті дослідження ми дійшли висновків, що концептуальними для розгляду міфотворчості англійського письменника стали теорія інтуіції Анрі Берґсона; вчення Ф. Ніцше про надлюдину, християнську віру, а також про діонісійський тип творчості; психоаналітична теорії З. Фройда про роль несвідомого та ритуалістичні студії Дж. Фрейзера. Перетопивши різноспрямовані концепції, Лоуренс створив власну естетичну доктрину, яку з притаманною йому категоричністю називав філософією”. Лоуренсове вчення не було цілісною теорією, бо виникло й мало цінність у площині художньої творчості, але сприйняття його літературної діяльності неможливе без системного вивчення автоських засад.
Зокрема, у своїх художніх і теоретичних творах письменник висунув ідею спонтанності, плинності та постійної мінливості життєвих процесів. Цей принцип Лоуренс запозичив з грецької досократівської філософії. Подібно до вчення давньогрецького філософа Геракліта, письменник стверджував принцип вічної боротьби протилежностей. Цей філософський дуалізм є центральним концептом лоуренсового вчення. Він проявився у створенні системи рухливих взаємоформуючих космічних, природних, моральних опозицій, що становлять єдність завдяки гармонізуючому процесу медіації між елементами бінарних структур. Д. Г. Лоуренс включив у цю систему дихотомічних пар і філософські категорії (життя/смерть, природа/цивілізація, розум/почуття), і природні явища (день/ніч, сонце/місяць, темрява/світло, чоловік/жінка).
Письменник переглянув у своїх творах низку основних просвітницьких та позитивістських концептів, що вплинули на формування раціоцентричної ментальності його сучасників. Особливо негативно автор оцінив раціоналістичне пізнання, яке знищило людську інтуїцію, голос крові”. Проаналізувавши систему антиномічничх пар у художній прозі Д. Г. Лоуренса, відзначаємо, що позиція автора не є, назагал, фаталістичною.
Художні образи у творах Лоуренса показані в світлі дуальності, до того ж, в опозиційних парах, що представляють сакральний шлюб” чи близнюкові” міфи. Визначальною у парадигмі дуалістичного принципу є дихотомія чоловічого і жіночого начал. Письменник називав їх двома життєвими потоками, що течуть нарізно і ніколи не змішуються”, лише іноді велика річка чоловічої крові торкається глибин великої річки жіночої крові, і це є величезною таємницею [209, с. 325]”. Взаємини чоловічого та жіночого начал автор розглянув у контексті сімейних та любовних стосунків, часто суперечливих і драматичних. Але й сама любов, за Лоуренсом, є почуттям складним і багатомірним. Так, у міфопоетичному баченні любовного конфлікту автор намітив психологічні підвалини Едіпового комплексу (Сини та коханці”) та комплексу Електри (Райдуга”). Його героїні часто духовно сильніші за своїх чоловіків, що призводить до сімейних трагедій (оповідання Сонце”, Англіє, моя Англіє”, повість Діва і циган”), та навіть до загибелі чоловіків (оповідання Рубіж”, Запах хризантем”, роман Закохані жінки”). Таке бачення деструктивної ролі жінки зумовило появу низки критичних розвідок, в яких автора звинувачували у надмірній маскулінності (К. Мілет, А. Литвинова) та гомоеротизмі (Т. Л. Джефферз, С. Джіл), а протидію руйнуючій жінці” бачили лише у постаті демонічного коханця” (К. Відмер, К. Майлз). Але в результаті текстуального дослідження ми дійшли висновків, що слід говорити більшою мірою про креаційний характер відносин між статями у творах Лоуренса.
Тут слід принципово зауважити, що сучасну літературну дискусію навколо творчості Д. Г. Лоуренса не варто зводити лише до проблем еротики в літературі. Обговорення перебільшеної” уваги письменника до проблем сексу, фаллічної теорії суспільного порятунку носить суто оціночний, моралізаторський характер і творчу своєрідність автора не пояснює. На противагу цій позиції, ми вважаємо еротичність атрибутивною ознакою міфосвідомості в цілому та іманентною для міфотворчості письменників-модерністів зокрема. Щоправда, митці проявляли її в різний спосіб, але у творах Д. Г. Лоуренса еротизм як синонім життя проявляється на всіх поетологічних рівнях. Письменник оспівував природно виправданий союз чоловіка та жінки, благословенний народженням дітей, а ті стосунки, що нездатні продовжуватись, приречені, за Лоуренсом, на загибель. У цьому полягає авторське розуміння природної доцільності життя.
Важливим концептом філософсько-естетичної доктрини Д. Г. Лоуренса є вічно живе начало, яким просякнуте все сутнісне. У розумінні цієї ідеї письменник був близьким до пантеїстичного вчення Плотіна, а також до категорії вітальності, як її потрактовували прихильники філософії життя”. Д. Г. Лоуренс ­апологет існування всепроникного духу природи та адепт інтуїтивного способу його пізнання. Лише людина, яка не втратила почуття чудесного та здатності до здивування, іншими словами, людина, наділена міфосвідомістю, може, на думку автора, осягнути Всесвіт. Учення про людину як згусток живого начала посідає центральне місце у філософії Лоуренса. Категорія особистісного я”, що триває”, охоплює матеріальні та духовні первні людського існування, і Лоуренс наголошував саме на єдності та нерозривності духу і плоті” людини.
В уявленні Д. Г. Лоуренса людина це частина космосу, великої живої цілісності. Але зв’язок з Космосом був порушений через руйнацію старих життєвих релігій”. Раціоналістична наука замінила Космос позбавленим життя світом сили та механістичного порядку, і почалось повільне вмирання людської істоти, що втратила зв’язок зі всесвітом і стала лише уламком життя. Людська раса вимирає. Вона схожа на величезне вирване з корінням дерево. Ми повинні знову вкорінити себе у Всесвіті [209, с. 330]”. Д. Г. Лоуренс належав до тих письменників, хто сприймав приховане поєднання людської долі та незбагненного космічного задуму. Тому саме міфологему цілісної людини письменник поклав в основу своєї космології. Слідом за античною натурфілософією Лоуренс створив власну міфосистему, що знайшла своє втілення у художній прозі, поезії та есеїстиці автора.
Інтуїтивно відчуваючи гармонію світоустрою, письменник залучав міфологеми води, вогню, повітря та землі для створення художніх образів, що зароджуються у царині певної стихії, де вони належать і автору, і читачеві, тобто колективному підсвідомому. Спостерігаючи певні стихійні уподобання різних письменників, філософ-феноменолог Ґ. Башляр стверджував земну” природу творчості Д. Г. Лоуренса. Але проведений текстовий аналіз засвідчив, що така позиція значно обмежує поетологічний потенціал письменника. Різновияви всіх міфологем стихій не тільки широко представлені у творчості автора, але й створюють цілісну міфологічну картину світу. Так, міфологема води представлена і в образі океанічного відчуття” зародження життя, і в темі знищувального потопу та оновлюючого дощу, і чуттєвого потоку крові ­- інстинкту. Так само, як інші першостихії, вода має дуалістичну природу, що дає їй життєдайну і водночас вбивчу силу. Найвиразніше визначає світ почуттів лоуренсових персонажів міфологема вогню: герої живуть спалахами чуттєвого полум’я”. У символіці повітряної стихії у Лоуренса центральне місце посідає міфологема світового дерева, що є правічною моделлю світоустрою. Саме з образом світового дерева письменник асоціював самоусвідомлення людини, його генеалогію, шлюбні взаємини. Парадигма цього образу у міфопоетиці Лоуренса різнопланова: Дерево поєднує небесне і земне, складається з усіх першоелементів, і водночас представляє ворогуючі сили-класифікатори крони та коріння. Фундаментальним у системі першостихій письменника є земне начало. Невичерпна плідність, материнство” землі визначає її культове місце і у давніх міфологіях, і у міфосистемі Д. Г. Лоуренса. Рослинний і тваринний світ, що також символізують землю, дає письменнику можливість довести єдину природу людини і світу. Він знаходив аналогії інстинктам, спонтанній поведінці у царині земних надр. Надзвичайно уважний до відтінків і переливів настроїв, емоцій, переживань Д. Г. Лоуренс приділив увагу тим внутрішнім протиріччям, що не піддаються логічному, раціональному тлумаченню. Так, мав рацію літературознавець Е. Гарнетт, кореспондент Д. Г. Лоуренса, стверджуючи, що систему художніх образів [Лоуренса] породжують первинні емоції: жалість, жорстокість, горе, страх, ніжність, до болю сильне бажання, каяття, страждання. Ці образи виникають з безпосередніх відчуттів, з моментів емоційного бачення, а не зі штучної рефлексії [182, с. 121]”.
Визначальними для міфосистеми Д. Г. Лоуренса стали міфологеми сонця та місяця, разом з першостихіями вони складають цілісну міфосистему творчості письменника. В інтерпретації дихотомії цих космологічних опозицій письменник дотримувався давньої традиції бачити в них непримиренних антагоністів і шлюбну пару водночас. Без перебільшення можна стверджувати, що у міфотворчості Д. Г. Лоуренса домінує сонячний пантеїзм, а стосунки світила і людини складні та багаторівневі. Письменник визначив, по-перше, божественність сонця, якому приносять жертви, поклоняються, присвячують ритуали ініціації. По-друге, сонце є життєдайною і життєствердною силою. І по-третє, письменник говорить про сонячні якості, що проявляються у людині, насамперед, чоловікові. Антипод сонячній міфологемі образ місяця об’єднує містичне, недосяжне для денного розуміння знання і часто корелює з жіночим началом.
У контексті міфосистеми Д. Г. Лоуренса відзначаємо також тяжіння сюжетотворчих та образно-семантичних парадигм у його творах до трьох візійних світів традиційних міфологем. Так, з-поміж біблійних міфологем функціональними є: всесвітній потоп, рай, пекло, ягня, золотий орел, Авесалом, Іов, прекрасний Йосиф, Спаситель. Античні образи представлені надзвичайно широко, з-поміж них Пан, Аїд, Аполлон, Персефона, Церера, Одіссей, Геліос. Язичницькі, неантичні, символи - всесвітній океан, Молох, Фенікс, світовий змій, Озіріс, Ісіда, Кецалькоатль.
Однак творчість Д. Г. Лоуренса не обмежується актуалізацією традиційних міфологічних образів, його еволюція засвідчує шлях до створення власного авторського міфу, в якому моделюється новий культурний універсум, заснований на гармонії людської любові. Основне, що нам потрібно це зруйнувати наші хибні, неорганічні зв’язки, особливо ті, що засновані на грошах, і поновити живі органічні зв’язки с космосом, сонцем, землею, з людством, нацією, родиною [208, с. 22]”. Автор поєднав моральні, соціальні та космологічні аспекти буття, висвітлив у повсякденному, пересічному контури споконвічного, екзистенційного.
Це проявляється і у часовій проекції авторської моделі світу, що знайшла вияв у прагненні до циклічності часу та ритмізації первісного міфу. Лоуренс категорично заперечував лінійність об’єктивного історичного часу, ставши прихильником категорії миттєвості, що, на нашу думку, наближує автора до неоязичницьких концепцій часу доби модернізму.
Д. Г. Лоуренс обрав романну форму як засіб розкриття енергії життєвих стосунків. Він не стільки екпериментував з тематикою чи формальними пошуками у царині роману, що було назагал характерним для модерністичної поетики, скільки звертав увагу на моральний аспект творчості романіста. Саме цей епічний жанр, на думку письменника, може втілити нову природну мораль, притаманну міфосвідомості. Хоча для наративної манери Лоуренса характерні пафос та емоційність у вираженні авторської позиції, пріоритетне місце в ній віддане голосам персонажів. Письменник-модерніст прагнув створити картину індивідуального досвіду глибшого, насиченого, невпорядкованого, непідвладного раціональному контролю [цит.за: 40, с. 89]”, викладеного у низці аллотропних змін іншого я”. Розуміння іншого ego, що з’являється після знищення зовнішнього ментального я”, лежить в основі концепції вуглецю” характеру, внутрішнього незмінного стрижня персонажу. Як історик і теоретик літератури, Д. Г. Лоуренс вважав аморальним підхід тих англійських письменників, чиї герої є лише соціальними істотами, позбавленими інстинктивного життя. Тому своїм завданням він бачив відображення наповненого фізичним змістом життя вільних від соціальної заангажованості чоловіка та жінки, що силою своїх почуттів протистоять згубному впливу цивілізації.
Аналізуючи міфологему цивілізації у творчості Д. Г. Лоуренса, слід визнати її вагоме місце у міфосистемі автора. Письменник-модерніст був свідком і активним учасником гарячої полеміки щодо ролі цивілізаційних процесів у сучасному йому суспільстві. Як і численні науковці, філософи, митці того часу, Лоуренс замислювався над характером і наслідками технічного прогресу, що звільнював людину від рутинної залежності від природи з одного боку, і провокував нове поневолення” речами з іншого. Техніка як вияв матеріального начала, на думку мислителів, стала антиподом людської духовності, вона поступово підкорює, адаптує людину, включно до її знищення. Виразниками протесту проти технізації стали представники філософії життя”, які пропагували творче звернення до правічних міфологічних концептів, за допомогою яких цю суспільну кризу можна б було здолати. У своїй негативній оцінці механістичної цивілізації Д. Г. Лоуренс близький до філософів життя. Констатуючи машинну фетишизацію у культурному просторі зламу століть, письменник розглядав її як наслідок позитивізму другої половини ХІХ століття. Подолання проблеми індустріального тиску на природу духовного і чуттєвого в людині письменник знайов у царині естетичного: лише краса, мистецтво врятує природне життя.
Міфологема цивілізації у творчості Д. Г. Лоуренса об’єднує все, що відчужує людину від природних законів існування. Систематизувавши її складові елементи, визначаємо соціо-політичні та соціо-культурні її прояви. Розглядаючи працю як головний соціальний чинник людського життя, англійський письменник визнавав єдино правильною працю на землі, інші ж види діяльності, особливо підвладні механізмам, він називав руйнівними для духовності людини, такими, що нищать її чуттєвість. Слід зауважити, що автор, не заглиблюючись у природу кастовості суспільства, констатував безпорадність як вищих, так і нижчих соціальних верств перед руйнівною силою механістичної цивілізації. Найгіршим проявом сучасного цивілізаційного Молоха автор вважав війну.
З-поміж соціо-культурних складників міфологеми цивілізації Д. Г. Лоуренс приділив увагу таким соціальним інституціям як шлюб, освіта, релігія. Природу цих складових буття письменник також вважав дуальною. Він констатував репресивний принцип влади соціального над інтимним навіть у найприватніших сферах людського життя. Тому заради збереження вітальної сили взаємин між статями, креаційної функції освіти та сакральної сутності бога письменник пропагував відмову від соціальної запрограмованості та обмеженості стосунків. Єдиним критерієм істинності, на думку автора, повинні стати бажання природної людини, яку Лоуренс шукав серед людей свого покоління.
У переакцентації суспільних цінностей автор прагнув духовного відродження свого сучасника. Його природна людина це індивідуаліст-бунтар проти соціуму, що шукає собі союзників у сфері інтимного. Свого природного героя Лоуренс прагнув знайти серед представників еліти, що усвідомлювала необхідність реабілітації почуттів, але гармонія між модерністичною свідомістю і чуттєвим примітивізмом виявилась недосяжною. Лише ігнорування цивілізаційних законів та життя, узгоджене із природними циклами, уможливлює, за Лоуренсом, перспективу порятунку від Молоха цивілізації. Саме таких героїв, Конні Чаттерлі та Олівера Меллорза, Лоуренс представив у своєму останньому романі Коханець леді Чаттерлі”.
Таким чином, аналіз основних складових естетико-філософської доктрини Д. Г. Лоуренса та їхнє втілення у художній творчості, а також дослідження розлогої системи міфологем в образній парадигмі письменника виявили органічність міфосвідомості Лоуренса у контексті міфотворчості модерністів першої третини ХХ століття. Самобутність міфотворчості митця потверджує і те, що багато західних письменників наступних поколінь вбачали у ньому свого духовного наставника.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверинцев С.С. Вода // Мифы народов мира. 2-е изд. М.: НИ Большая Российская энциклопедия”, Олимп, 2000. Т. 1. С. 240.
2. Аверинцев С.С. Любовь // София-Логос. Словарь. К.: Дух і літера, 2000. С. 116 120.
3. Аверинцев С.С. Метафизика света // София-Логос. Словарь. К.: Дух і літера, 2000. С. 135 136.
4. Аверинцев С.С. Символ // София-Логос. Словарь. К.: Дух і літера, 2000. С. 154 159.
5. Адамс Г. Воспитание Генри Адамса. М.: Прогресс, 1988. 454 с.
6. Андрущенко В.П. Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. К.: Генеза, 1996. 411 с.
7. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. 634 c.
8. Антонич Б.-І Мистець пристрастей (Про Д. Г. Лоуренса) // Антонич Б.-І. Твори /Ред. упоряд. М. Н. Москаленко. К., 1998. С. 485-488.
9. Анцыферова О. Писательские предисловия в американской литературе ХІХ в. //Американские исследования. Ежегодник / Под ред. проф. Ю.В.Стулова. - Минск. - 2000. С. 9-16.
10. Барт Р. Миф сегодня // Барт Р. Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1994. - С. 72-131.
11. Бахтин М. Эпос и роман. СПб.: Азбука, 2000. 304 с.
12. Башляр Г. Вода и грезы: Опыт о воображении материи. - М.: Изд. гуманитар. литературы, 1998. 268 с.
13. Башляр Г. Грезы о воздухе: опыт о воображении движения. - М.: Изд. гуманитар. литературы, 1999. 344 с.
14. Башляр Г. Земля и грезы воли. - М.: Изд. гуманитар. литературы, 2000. 383с.
15. Башляр Г. Земля и грезы о покое. М.: Изд. гуманитар. литературы, 2001. 364 с.
16. Башляр Г. Фрагменти поетики вогню. Харків: Фоліо, 2004. 144 с.
17. Берґсон А. Вступ до метафізики // Антологія світової літературно- критичної думки XX століття. - Львів: Літопис, 1996. С. 55-64.
18. Бердяев М. Дух і машина // Вопросы философии. - 1989. - №2. - С.148
19. Большаков В.П. Искушение стихиями // Башляр Г. Вода и грезы: Опыт о воображении материи. - М.: Изд-во гуманитар. литературы, 1998. С. 3- 19.
20. Вико Дж. Основания новой науки об общей природе наций.- Л.: Гослитиздат, 1940. 619 с.
21. Влодавская И.А. Поэтика английского романа воспитания начала ХХ века. Типология жанра.- К.: Вища школа, 1983. 181 с.
22. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики. М.: Прогресс, 1988. 700 с.
23. Генис А. Модернизм как стиль ХХ века // Звезда. 2000.- №11. С. 202-209.
24. Герменевтика і деконструкція: дискусія Г.-Г.Гадамера і Ж.Дерріди // Антологія світової літературнокритичної думки ХХ століття / Під ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. - С. 223-227.
25. Гиршман М.М. Автор Род Жанр Стиль: их отношения и взаимосвязь в индивидуаально-авторскую эпоху // Литературоведческий сборник. Вып. 21-22. С. 6 23.
26. Глінка Н.В. Міфологічні елементи в оповіданнях Д. Г. Лоуренса 20-х років ХХ століття // Мовні і концептуальні картини світу. Збірник наук. праць.- К.: Логос, 1999.- С. 22-25.
27. Голан А. Миф и символ. - М.: Русслит., 1993. 375 с.
28. Гончаренко Э.П. Творчество Джойса и модернизм 1900-1930гг.- Днепропетровск: Наука и образование, 2000. - 244 с.
29. Денисова Т. Літературний процес XX століття у США // Вікно в світ. - 1999. - №5. С. 5-75.
30. Денисова Т.Н. Роман про землю: Уільям Фолкнер і українська література // Питання літературознавства, вип. 4 (61), Чернівці, 1997. - С. 61 - 78.
31. Дерріда Ж. Структура, знак і гра в дискурсі гуманітарних наук // Антологія світової літературнокритичної думки ХХ століття / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. - C. 457-477.
32. Дякун О.М. Міфологічний дискурс прози Мігеля Анхеля Астуріаса / Автореф. дисканд. філол. н. - К.: КНУ ім.Т.Шевченка, 2004.- 20 с.
33. Евзлин М. Космогония и ритуал. М.: Радикс, 1993. 344 с.
34. Еллюль Ж. Техніка, або виклик століття // Сучасна зарубіжна соціальна філософія.-К.: Либідь,1996. - С.25-57.
35. Ермакова Г.М. Человек и эпоха в романе Д. Г. Лоуренса Влюбленные женщины” // Реализм в зарубежной литературе Х1Х-ХХ веков. К проблеме историзма. Межвуз. сборник. Саратов: Изд-во Сарат. ун-та. Вып. 8, 1989. С. 105 116.
36. Ерофеев Вик. Культура и предание // Литературное обозрение. 1983. - №1.- С. 65-70.
37. Еліаде М. Міфи, сновидіння та містерії // Еліаде М. Мефістофель і андрогін. К.: Основи, 2001. - С. 117-301.
38. Єйтс В.Б. Лірика.- К.: Дніпро, 1990. 214 с.
39. Жантиева Д.Г. Английский роман XX века (1918-1939).- М.: Наука, 1965.- 346 с.
40. Жлуктенко Н.Ю. Английский психологический роман XX века. — К.: Вища школа, 1988. 166 с.
41. Жлуктенко Н.Ю. Д. Г. Лоуренс та його утопія легкого полум’я” // Лоуренс Д.Г. Коханець леді Чаттерлі.- Харків.: Фоліо, 2005. С. 3-18.
42. Журавлёв А.И. Д.Г.Лоуренc: литературное сознание и социальная действительность // Вестник ЛГУ, сер. История, язык, литература. - Л., 1985. № 16. - С. 107 - 108.
43. Затонский Д. Модернизм и постмодернизм. Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. Харьков: Фолио, 2000. 256 с.
44. Зарубежная эстетика и теория литературы ХІХ ХХ в.: Трактаты, статьи, эссе / Под ред. Косикова Г.К. - М.: Изд-во Москов. ун-та, 1987. 511 с .
45. Зварич І. Міф, мистецтво слова і час // Ренесансні студії. Вип. 7: Ін-т літ-ри ім.Т.Шевченка НАН України, Запоріж. держ. ун-т. - Запоріжжя, 2001. - С. 82-93.
46. Зварич І.М. Міфологічна парадигма художнього мислення // Автореф. дис д-ра філол.наук: 10.01.06 / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. К., 2003. 36 с.
47. Ионкис Г.Э. Эстетические искания поэтов Англии (1910-1930). - Кишинев: Штиинца, 1979. 139 с.
48. Іванишин П. Вульгарний неоміфологізм”: від інтерпретації до фальсифікації Т. Шевченка. - Дрогобич, 2001. 173 с.
49. Кассирер Э. Избранное: Индивид и космос. СПб.: Университ. книга, 2000. 654 с.
50. Кассирер Э. Сила метафоры // Теория метафоры / Под ред. Арутюновой II.Д.- М.: Прогресс, 1990. C. 33-43.
51. Кеттл А. Введение в историю английского романа. - М.: Прогресс, 1966. 446 с.
52. Козлов А. Мифологическая критика // Современное зарубежное литературоведение. Концепции. Школы, Термины. - М.: Интрада, 1996. - С. 237-248.
53. Козлов А. Мифологические школы в зарубежном литературоведении // Теории, школы, концепции. (Критические анализы). Художественный текст в контексте реальности. - М.: Наука, 1977. - С. 144-151.
54. Козловський П. Постмодерна культура: суспільно-культурні наслідки технічного розвитку // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. К.: Ваклер, 1996. - C. 214-294.
55. Коломієць Г.О. Рок-поезія: міф, ритуал й американська традиція у творчості Джима Моррісона / Автореф. дис.канд.філол.н.- К.: КНУ ім.Т.Шевченка, 2004.- 20с.
56. Кон И. С точки зрения сексологии // Иностранная литература.- 1991. - №6. - С. 237-246.
57. Копиленко М.Л. Музика в англійському романі першої третини ХХ століття // Література Англії. ХХ століття: Навч. посібник / За ред. К.О.Шахової. - К.: Либідь, 1993, С.7-28.
58. Кофман А.Ф. Примитивизм // Художественные ориентиры зарубежной литературы ХХ века.- М. : Прогресс, 1997. - С. 112-158.
59. Кудрик Н.А. Д. Г. Лоуренс и русская литература. - К.: ЗАО Невтес”, 2004. 108с.
60. Кэмпбелл Дж. Герой с тысячью лиц. Миф. Архетип. Бессознательное. К.: София, 1997. 336 с.
61. Левчук Л. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика. К.: Либідь, 2002. 255 с.
62. ЛевіСтросс К. Міт та значення // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. - C. 345-356.
63. Литвинова А. Два английских писателя. (Форстер и Лоуренс). — Новый мир. 1926. - кн. 4 C.72-94.
64. Лисюк Н.А. Ієрархічність структури міфологічного образу // Мовні і концептуальні картини світу. Вип. 12. Част. 1. ВПЦ Київ. ун-т, 2004. С. 289 293.
65. Лисюк Н.А. Сутність міфу та його функції: Матеріали до курсу Міфологія у світлі міждисциплінарних підходів”. - К.: Фітосоціоцентр, 2003. 120 c.
66. Лімборський І. Просвітництво як літературна епоха: проблеми сучасної інтерпретації // Сучасність.- 2003. - №5. - С. 106 - 113.
67. Лімборський І. Просвітництво поза канонами і стереотипами: основні тенденції в світлі сучасних інтерпретацій // Зарубіжна література