ХРИСТИЯНСЬКА СИМВОЛІКА У ПОЕЗІЇ КАТОЛИЦЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ ХХ СТОЛІТТЯ : Христианская символика В ПОЭЗИИ католических ПИСАТЕЛЕЙ ЗАПАДНОЙ УКРАИНЫ межвоенного периода ХХ ВЕКА

brief description

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

ДМИТРІВ ІРИНА ІВАНІВНА

УДК 883.3 (09)

ХРИСТИЯНСЬКА СИМВОЛІКА У ПОЕЗІЇ КАТОЛИЦЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, доцент
Набитович Ігор Йосипович

ДРОГОБИЧ 2007

ЗМІСТ
Вступ3
Розділ 1 КАТЕГОРІЯ ХРИСТИЯНСЬКОГО СИМВОЛУ ТА ЙОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ.12
1.1. Трансформація категорії sacrum в художньому тексті..16
1.2 Функціонування релігійних символів у художній літературі
як вияви містичної традиції.23
1.3. Релігійні символи як засіб творення художнього світу.....29

Розділ 2 РЕЦЕПЦІЯ ХРИСТИЯНСЬКОЇ СИМВОЛІКИ У ТВОРЧОСТІ ПОЕТІВ-ЛОГОСІВЦІВ”....53
2.1. Ідейно-естетичні засади творчості письменників групи Логос”.55
2.2. Христологічна символіка логосівців”....66
2.3. Богородична символіка.74
2.4. Ангельська символіка....86
2.5. Концепція святості” у творах поетів Логосу”.....93

Розділ 3 ТРАНСФОРМАЦІЯ РЕЛІГІЙНИХ СИМВОЛІВ У ТВОРЧОСТІ
Б.-І. АНТОНИЧА109
3.1. Літургійна символіка у поетичній творчості Б.-І.Антонича ..110
3.2. Символіка Пресвятої Трійці та Богородиці у Великій гармонії”
Б.-І.Антонича...124
3.3 Рецепція релігійної символіки у Книзі Лева” (Перша глава”)
Б.-І.Антонича...148
Висновки.....161
Список використаних джерел....171

ВСТУП

Літературне життя Західної України міжвоєнного періоду ХХ століття було вельми розмаїтим та активним. У цей час реалізовувалося багато художніх концепцій, у літературному процесі виокремлювалися нові літературні течії.
Микола Ільницький у дослідженні Між двох світових. Літературний процес 20-х рр. у Західній Україні” виділяє чотири основні напрямки літературного життя міжвоєнного двадцятиліття: націоналістичний, ідеологом якого був Дмитро Донцов; радянофільський на марксистських засадах; католицький під опікою Святоюрської гори й особисто митрополита Андрея Шептицького; так званий ліберальний із загальною концепцією політичної незаангажованості й естетизму на чолі з його виразником Михайлом Рудницьким [77, 126]. Отже, у цій ідейно-художній мозаїці окреме місце посідали католицькі письменники, які, в основному, були об’єднані в групу Логос”. Їхня творчість повинна була базуватися на національній та християнській ідеях. Вони формувалися й активізували свою діяльність під впливом помітного загальнокультурного розвитку католицького руху, за підтримки католицької ієрархії, релігійних товариств, преси і видавництв. Як зазначає Я.Грицков’ян, постав своєрідний процес католизації” української культури” [48, 171].
У дослідженні Що таке католицька література”? Огляд української літератури в 1918-1938 рр.” Теофіл Коструба пише: Ідеал католицької літератури це писана католиками така література, що випливає з освідомленого життя Божої ласки в письменника, є органічно (не проповідницьки) моральна, а в ділянці словесного мистецтва є гимном у честь Творця” [94, 59]. Про належність художнього твору до категорії католицької літератури” пише у своїй статті До проблєми католицька література”один із членів Логосу” Олександр-Микола Мох (псевдонім С.Лишкевич): рішальним моментом, чи даний твір автора-католика католицький, є не що інше, а стан волі автора при писанні твору: коли душа автора перебуває в Божій ласці, то тим самим твір, що повстав у такому моменті, буде католицьким твором” [107, 176].
В основі католицької літератури”, отож, мали б лежати світоглядні засади католицизму. Г.Лужницький у статті Історичні основи українського католицизму” формулює ці основні напрямні сучасного йому католицизму: Католицизм як світосприймання, як погляд на світ (а не як релігія) є виявом основних правд християнства в життю і виявом цих же засад в культурі одиниць і народів. Але між первісним християнством, хоча й існує тісний органічний зв’язок з уваги на науку Христа, є різниця. Сьогоднішній католицизм це не тільки погляд на цілість життя одиниці чи народів , але теж внутрішня історична сила, яка переформовує і наповняє своїм змістом дочасне життя у всіх його ділянках” [113, 196].
У суспільно-історичних умовах, які склалися в Україні у міжвоєнний період ХХ століття, для національно-релігійного суспільного життя великої ваги набуває теза про те, що правдивий католицизм є противенством денаціоналізацій” [113, 197], а Г.Лужницький взагалі вважає, що світогляд українця назагал є католицький” і називає підвалини українського” католицизму: земля-батьківщина, родина, любов ближнього, праця у повній відданості Богові це підвалини того світогляду, який, незалежно від віровизнання українця, є по своїй суті католицький” [113, 202].
Не такою однорідною і класично догматичною є рецептивна модель Богдана-Ігоря Антонича, який у Великій гармонії” не лише продовжив традицію української релігійної та релігійно-містичної поезії, а й задекларував, як підкреслює Елеонора Соловей, драматичну, якщо не трагічну суперечливість свідомості людини ХХ століття, для якої вже надзвичайно важкодоступна ясна, непотьмарена, ненадщерблена віра сонячна віра”, гармонія душі [187, 127]. Василь Назарук наголошує: Антонич же, хоч і відійшов від догматичного католицизму, ніколи не відмовився від первинності та верховенства” духу над матерією” [136, 135].
Літературознавці виняткову увагу приділяють світоглядним засадам Б.-І.Антонича, дискутуючи про так зване двоєвірство” поета, оскільки пантеїзм невід’ємна ознака його творів найбільше промовляє на користь Антоничевого поганства. Я.Розумний зазначає, що збірка про велику гармонію” в дійсності свідчить про поетову дисгармонію, про його внутрішній конфлікт, у якому зіткнувся світ Б.-І.Антонича-традиціоналіста, вихованого в родинному священичому середовищі, зі світом Б.-І.Антонича-життєпоклонника, якого, самотній” і нещасливий” диявол, Антоничів спокусник і символ повного людського життя, намагається звести й завести в життєву розкіш, шалену й гарячу” [164, 493]. Іван Огієнко, осмислюючи пантеїстичну природу світовідчуття Б.-І.Антонича, пише: Тільки зовсім непотрібно вживає Антонич модного слівця поганин Та чи ж християнство, особливо первісне, забороняє злитись із природою? Чи ж Христос не кохав палко природу? Чи найкраща його наука не зв’язана з горами, річкою та морем? Чи поет, що створив Псалтиря, не співає пісень природи? Чи Антонич забув сотні щирих подвижників-християн, що кидали світ цей та йшли на природу? Чому наші давні монастирі були положені в найпоетичніших містах? Тільки з пізнавання величі й краси природи глибоко пізнаємо свого Бога, а для цього зовсім непотрібно ставати аж поганином” [143, 215]. Ірина Бетко наводить свою мотивацію надмірно чутливого ставлення Богдана-Ігоря Антонича до природи: релігійне виховання сприяло особливо загостреному переживанню глибоко специфічної краси Лемківщини, підсвідомо породжуючи думки про природу рідного краю як про досконале Боже творіння, а також про те, що тут в горах, де ближче сонця” люди якось і до Бога ближче” [19, 175]. Микола Ільницький пояснює феномен Антоничевого світосприйняття за допомогою світоглядної концепції Григорія Сковороди: Антонич проповідував філософію пантеїзму в сковородинівському розумінні, де природа мислить, де духовне начало розчинене в самій природі” [32, 141]. Дослідниця Антоничевої творчості Ганна Токмань теж звертає увагу на проблему двоєвірства”: Терни зневіри, про які пише поет, як і неоднораз деклароване язичництво, не заперечують християнської віри його ліричного героя. Чесна сповідь людини, яка йде до Бога протягом усього свого життя, художньо-спонтанно відбита в Антоничевій поезії Ліричний герой збірки чує не тільки оркестр, яким диригує Бог, а й катеринку диявола, проте його вибір Велика гармонія Божої музики” [198, 50].
Б.-І.Антонич у своєму пошукові Бога не ковзає по поверхні обрядовості, християнство для нього не лише ритуал, а, як зазначає М.Новикова, це передусім особа. Особиста неповторна душа. Особиста унікальна біографія. Тому християнство це завжди і всюди історія” [141, 14]. М.Еліаде вважає, що історія це шлях, що починається з особистого Бога. Релігійна людина не народжується такою відразу, вона робить саму себе” [64, 54]. Для цього їй необхідне особисте спілкування з Богом. Чи ж не про це йдеться в Антоничевих віршах, де автор називає найприємнішими хвилинами ті, коли може гуторити з Богом сам на сам”, або про найвищу” хвилину, коли людину відвідує Бог”.
Однак, незважаючи на періодичне коливання Б.-І.Антонича між поганством і християнством, І.Бетко стверджує, що феноменологія поетичної творчості Антонича має виразне сакрально-психологічне підґрунтя: ключові образи поета настільки художньо довершені, наскільки й символічно місткі, органічно виростають з архетипів колективної несвідомості. Ці образи разом з іншими тими, що виникли в поетичній уяві автора в процесі творчої праці, тими, що були породжені реально пережитим, і тими, що зв’язують поета з культурним періодом, в межах якого він жив і творив, формують цілісний художній світ Антонича. Архетипічні образи не обов’язково виділяються в спеціальну групу, протиставлену іншим. Навпаки, вони творять фундамент усієї образної системи, просвічують крізь неї” [19, 179].
З погляду функціонування сакрального у художній літературі досліджуваного нами періоду непересічну наукову вартість мають праці С.Андрусів, В.Антофійчука, І.Бетко, Л.Гром’як, М.Ільницького, І.Качуровського, Р.Мниха, І.Набитовича, В.Назарука, Г.Насмінчук, М.Новикової, Я.Поліщука, Я.Розумного, Т.Салиги, Е.Соловей, В.Сулими та інших. Однак монографічного дослідження євангельської символіки у творчості поетів Західної України міжвоєнного періоду ХХ століття немає. З окремих публікацій різних авторів про творчість того чи іншого поета, елементів їх поетики, образної системи, християнської символіки чи біблійних ремінісценцій, алюзій, паралелей неможливо уявити поставлену проблему як цілісність. Крім того, потрібно зважати на те, що через ідеологічну позицію творчість логосівців” понад п’ятдесят років була поза увагою українського літературознавства, хоча їхня діяльність є багатоаспектною і поліфонічною у художньому плані. Тому актуальність запропонованої теми полягає у необхідності студій над українською поезією міжвоєнного періоду в контексті Святого Письма, християнської, а, беручи ширше, й релігійної традиції.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано на кафедрі теорії та історії української літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Наукові пріоритети кафедри передбачають дослідження забутих імен” в українському літературному процесі ХХ століття, а також вивчення проблеми функціонування сакрального в українській літературі. Тему і план-проспект дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 11 від 20 грудня 2002 року). 12 червня 2003 року їх схвалено на засіданні Бюро науково-координаційної ради з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (протокол № 3 від 12 червня 2003 р.).
Об’єктом дослідження є поетична спадщина представників угруповання християнських письменників Логос”, що публікувалася на сторінках львівської періодики міжвоєнного періоду ХХ століття і друкувалася видавництвами релігійної літератури. Об’єктом аналізу є також поетична творчість Богдана-Ігоря Антонича
Предмет християнська символіка як один із основних структурних елементів художнього універсуму католицьких поетів Західної України. міжвоєнного періоду ХХ століття.
Метою дисертації є синтетичне представлення символічних констант, християнських тем, образів, мотивів у поетичній творчості українських митців означеного періоду.
Основні завдання роботи:
дослідження образів, тем, мотивів, сюжетів в українській поезії міжвоєнного періоду;
визначення основних символічних констант, характерних для цієї поезії;
розгляд та докладна характеристика особливостей функціонування символічних образів у різножанрових поетичних творах цього періоду;
з’ясування різнопланових особливостей символічних біблійних образів у поезії Західної України міжвоєнного періоду.
Методи дослідження. У роботі використовуються: проблемно-історичний метод (дослідження розвитку і становлення основних ідейно-естетичних та теоретико-літературних поглядів католицьких письменників”); порівняльно-історичний метод (аналіз творчості логосівців” і поетичної творчості Б.-І.Антонича у їх взаємозв’язку з іншими творами української літератури окресленого періоду, в яких також домінує релігійна символіка); елементи біографічного методу (у зв’язку з тим, що для інтерпретації твору з елементами сакрального необхідно з’ясувати світоглядну панораму письменника, розглядаємо ті фраґменти біографії, які, на нашу думку, могли світоглядно формувати авторів, творчість яких аналізуємо); герменевтичний (інтерпретація творчості логосівців” та Б.-І.Антонича). Теоретичною основою дослідження слугують праці Теофіля Коструби, Олександра Моха, дослідження Пауля Тілліха Систематичне богослів’я”, Мірча Еліаде Священне і мирське”, Роже Каюа Людина та сакральне”, о.Василя Лаби Біблійна герменевтика”, праці Романа Мниха та Стефана Савіцького.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше в українському літературознавстві досліджується християнський символ як один з елементів функціонування sacrum-у в західноукраїнській поезії 20 30-х років.
Пропонована дисертація дає змогу представити особливості християнської символіки в поетикальній системі творчості українських поетів католицької групи Логос”, а також у творчості Богдана-Ігоря Антонича, здійснити зіставлення елементів поетики та семантичних полів їх образної системи.
Під час роботи над дисертацією повернено до наукового обігу маловідомі та невивчені збірки поезії поетів-логосівців”, здійснено їх комплексне дослідження в аспекті функціонування євангельських символів.
Практичне значення дослідження Одержані результати можна використати у літературознавчих дослідженнях християнської традиції української літератури, при читанні спецкурсів з української літератури ХХ століття. Окрім того, результати дисертації можуть бути корисними для подальших наукових студій над такими категоріями, як sacrum, символ релігійний, символ християнський, символ біблійний. Запропонована тема дозволить заповнити малодосліджені проблеми мистецьких виявів християнської символіки, релігійних тем, мотивів, образів, алюзій і ремінісценцій в українській поезії міжвоєнного періоду, а отже зробити черговий крок до створення всеохопної картини історії української літератури ХХ століття.
Апробація дослідження. Результати роботи оприлюднено у доповідях, виголошених на таких наукових конференціях: Проблеми вивчення історії української літератури” (Люблін, 2003), Міжнародна наукова конференція молодих учених” (Київ, 2004), Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму” (Дрогобич, 2004), Sacrum в українській літературі” (Люблін, 2004), Актуальні проблеми історії і теорії української літератури” (Львів, 2005), Біблія в українській літературі” (Люблін, 2005), щорічних звітно-наукових конференціях викладачів та аспірантів Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.
Дисертацію обговорено і рекомендовано до захисту на засіданні кафедри теорії та історії української літератури Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка 16 червня 2006 року (протокол № 8 від 16 червня 2006 р.).
Публікації:
1. Релігійна містерія збірки Б.-І.Антонича Велика гармонія” // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Випуск десятий. Дрогобич: НВЦ Каменяр”, 2002. С. 216 228.
2. Генеза і символіка Богородичної поезії о. Василя Мельника-Лімниченка // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Серія: Літературознавство. Вип. 4(40). Частина третя. Харків, 2004. С. 101-109.
3. Художня рецепція образу ченця і чернечої спільноти в українській поезії міжвоєнного двадцятиліття // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Випуск ІХ-Х. Івано-Франківськ, 2005. С. 101-110.
4. Художня трансформація образу-символу ангела у творчості поетів-логосівців” // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Збірник наукових праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. Випуск 10. Київ: ІВЦ Держкомстату України, 2005. С. 240-249.
5. Художня трансформація образів-символів святості у поетичній спадщині о. Василя Мельника-Лімниченка // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Збірник наукових праць. Випуск ХV. Рівне: Перспектива”, 2005 С. 96-104.
6. Особливості символічного наповнення образу Ісуса Христа у творчості Юрія Клена // Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму. Дрогобич: Відродження, 2004. С. 73 80.
7. Євангельський символ у поезії групи Логос” // Ukraińskie zbliżenia literaturoznawcze. Pod. red. I.Nabytowycza. Lublin: Wyd-wo Uniwersytetu im. M. Skłodowskiej-Curie, 2006. S. 81-91.
Обсяг і структура. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (235 позицій). Загальний обсяг дисертації 196 сторінок. Основний текст складає 170 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Християнська символіка була активно осмислюваною в українській поезії ХХ століття, що свідчить, з одного боку, про інтелектуальну зрілість української літератури, а з іншого про спроможність Біблії дати відповіді на запити тогочасної епохи.
Проблема сакрального є однією з найважливіших у контексті функціонування символу в художньому творі, адже часто сакральне виявляється у творі за допомогою тлумачення релігійних символів. В художньому творі поняття сакральне” вживається здебільшого в таких атрибутивних відношеннях, як сакральний простір, сакральний час, сакральне ім’я.Символи розкривають дивовижний, непоясненний бік життя і разом з тим священний вимір людського існування.
Аналіз більшості літературознавчих досліджень, які присвячені впливам Біблії на літературу, показує, що власне аспект символічної інтерпретації біблійних виявів є найбільш перспективним і методологічно правильним, ці роздуми постійно повертають нас до тверджень і перших Отців Церкви, і практично усіх християнських філософів про те, що Святе Письмо це світ символів.
Основна характеристика релігійного символізму це його багатозначність. Символізм релігійний це об’єктивування релігійних уявлень в образних структурах, які містять у собі вказівку на зміст цих уявлень у вигляді нерозгорнутих знаків, символів. Такими знаками є предмети культу, ритуальні дії, релігійна лексика (Бог, дух, благодать тощо), священні тексти..
Необхідно розрізняти у художньому творі символ біблійний” і символ християнський”. Попри те, що християнська” символіка має біблійні корені, вона є поняттям ширшим, оскільки має ще літургічні, агіографічні джерела і конотації. Святоотцівська література розглядає земний світ як символ світу небесного. Християнин дивиться на світ не як на саму дійсність, а лише як на іконічне, образне, символічне зображення вищої духовної дійсності. Візантійське богослов’я взагалі свідчить про Бога як про Deus symbolicus”. У богословських дослідженнях найчастіше розглядається символізм у сфері літургіки і церковного мистецтва, а найважливіше у річищі екзегези Святого Письма. Символізм у християнському богослов’ї це особливість світобаченя і світовідчуття, а також джерело богословського пізнання. Через символ людина зустрічається з Богом, через символ вібувається богопізнання.
Богослов’я символу знаходить своє межове завершення у христології. Христос постає як символічна повнота, остання межа символізму, яка поєднує у собі непоєднуване. Серед великого розмаїття християнських символів особливе місце посідають символи Христового імені.
У дисертації символ розглядається на трьох рівнях. На першому рівні, у мові Божественній, символ вкрай онтологічний, злитий з тим, що собою знаменує. На другому рівні, у мові священній, символ виявляє” себе назовні, відбувається одкровення Божественного у священному. На третьому рівні, світському, символ набуває реального значення, руйнується його онтологізм, тобто його зв’язок у свідомості людини зі світом божественним.
Символічний світ Біблії став фундаментом світобачення українських католицьких” письменників групи Логос”. Ідейними засадами їхньої творчості була християнська мораль, популяризація релігійної тематики та християнської етики, яка, на думку католицьких письменників, єдина могла протидіяти наступові комуністичної, атеїстичної ідеології.
У творах логосівців” домінантним є образ-символ Бога-Творця; головною темою оспівування Божої величі, пошуки шляхів до Бога, мотиви сумніву, туги за досконалим, величним. Творчість кожного письменника-логосівця” характеризується тяжінням до біблійних сюжетів та образів, навіть більше, бо майже усі проблеми особистого, суспільного буття чи національного характеру вирішуються з християнських позицій, фундаментом яких є Біблія, а особливо Новий Завіт. У художніх творах логосівців” євангельські образи-символи стають своєрідним наріжним каменем”, на якому будується сюжет, здійснюється колізія, ставиться і вирішується проблема.
Найповніше у творах логосівців” представлений образ-символ страждущого” Христа. Так, о. Василь Мельник (Лімниченко), ототожнює свою життєву дорогу з тернистим шляхом Христа, звідси ідея наслідування” Христа, тобто обоження”. Прикметно, що об’єктом творчої уваги логосівців” стало не лише розп’яття, а весь хресний шлях аж до воскресіння.
У творчості поетів-логосівців” символи Христа і хреста є домінантними, до того ж, вони взамодоповнюються і мають такі основні значення: символ віри, надії, Божої любові, символ особистого і національного страждання, символ страждання, провісники воскресіння. Вагоме місце у творах логосівців займає ідея Христоподібності, тобто наслідування Христа, яке є запорукою до освячення людини.
Загалом у творчості логосівців” релігійний символ функціонує також завдяки символізації предметів культу (хрест, дзвін, каплиця), ритуальних дій (кадження, хрещення), релігійної лексики (Бог, Дух, благодать, ангел), священних текстів. Однак образ-символ Христа представлений найповніше і трактується як символічна повнота. Формально символ Христа можна зарахувати до групи євангельських символів, та переважна більшість старозавітніх символів проображують” Христа, таким чином, цей образ є домінантним і серед біблійних, і серед християнських символів.
Крім цих мегасимволів, логосівці” вдаються у своїй творчості до рецепції Богородичної символіки, оскільки літературне угруповання Логос” об’єднувалося навколо часопису Поступ”, який був друкованим органом Марійського Товариства Молоді. Марійські Товариства, або як їх ще називали Марійські Дружини, мали особливу пошану до Богородиці і за її прикладом плекали і культивували християнські чесноти. У контексті постулатів Марійського Товариства стає зрозумілим часте звертання логосівців” до образу Богородиці, який, з’явившись у їхніх ранніх поезіях, усе з більшою символічною наповненістю супроводжує усю творчість, увиразнюється, кристалізується в міру духовного вдосконалення та зростання художньої майстерності авторів.
Образ Богоматері у поетичній спадщині логосівців” творився у рамках догматичного католицького богослов’я. Це простежується на рівні ідей та стилю, про це свідчить розлога Богородична символіка. Богородиця одвічний символ безмежної материнської любові, самопожертви, непорочності, відданості у служінні Богові і людям, тому і символи, пов’язані з її особою, витончені, довершені, сповнені краси, кожен з них по-своєму відкриває постать Богоматері, свідчить про її божественне призначення, повідомляє про духовні чесноти.
Найповніше Богородична символіка представлена у творчості о.В.Мельника-Лімниченка, якого називають Бояном Білої Пані”. У поезії цього автора домінують дві основні ознаки особи Богородиці. Це материнство і заступництво. Майже вся Богородична поезія о. В.Мельника-Лімниченка носить молитовний характер, а це породжує певні особливості, які варто враховувати, аналізуючи його твори. До того ж, часте використання фраґментів з традиційних богослужебних текстів стало прикметною рисою поетики усіх поетів-логосівців”.
Уся Богородична поезія логосівців” сповнена класичною християнською символікою; кольористика традиційно Богородична: домінують білий, голубий, золотистий кольори. Крім того, присутні тут ще інші багатовимірні символи: чаші, сонця, неба, розбитої щогли. Майже вся ця символіка бере свій початок у Святому Письмі та Святому Переданні і, як це притаманно символові релігійному, характеризується відкритістю та невичерпністю інтерпретацій.
Особливе місце у поетичній спадщині Василя Мельника-Лімниченка, Степана Семчука, Ореста Петрійчука та Григора Лужницького посідають символічні образи ангелів, які є своєрідними орієнтирами для християн у пізнанні Бога. Як Божі посланці, ангели є посередниками між небом і землею і їхня присутність викликає у християн певне благоговіння”. У творах логосівців” образи ангелів не стільки даються, скільки задаються на основі розлогих символічних значень. В окремих поезіях Василя Лімниченка (наприклад, Хто кого поборе?”, Пісня про лицаря”) є алюзія боротьби між ангелами, описаної у Одкровенні Івана Богослова. Прикметно, що ця боротьба має риси національно-визвольних змагань.
Образ ангела у поезії логосівців” творить семантичну парадигму, яка складається з різних символічних компонентів, що набирають у художній цілісності твору таких значень: Ангел посланець Божий, посередник між Богом і людьми; приклад найдосконалішого служіння Богові; Господній воїн, борець зі злими силами; охоронець людини і покровитель народів; символ дитинної святості; символ Божественної присутності; символ високого, божественного, світлого. Поетичному стилеві логосівців” притаманні нетрадиційні епітети, пов’язані з образами ангелів. Вони частково позбавлені класичного богословського підходу, тому вимагають більш відкритої, вільної інтерпретації.
У поетичній спадщині авторів, творчість яких розглядається у дисертаційному дослідженні, мають місце художні образи так званих темних” сил, тобто ангелів-бунтівників, які повстали проти Бога. Їхні образи здебільшого пов’язуються з суспільно-політичним контекстом того часу, з війнами, смертю, зрадою Бога і свого народу.
У творчості логосівців” вагоме місце посідають образи-символи святих осіб. Святість для логосівців” це Божий дар, покликання, приклад для наслідування, але також і обов’язок. Найчастіше символами святості, освячення є світло і вогонь.
Одним з образів, який є носієм, вмістилищем святості є образ ченця, який в українській поезії міжвоєнного двадцятиліття наскрізно символічний. В історичних обставинах, коли знецінювалося людське життя, коли відбувалася жахлива дезорієнтація та девальвація моральних вартостей, зумовлена воєнними лихоліттями, поети звертаються до образу ченця, який є своєрідною антитезою до типової, найчастіше арелігійної людини міжвоєнного періоду ХХ століття.
У поетичних творах логосівців” найповніше і найактуальніше прозвучала новозавітня символіка, сконтамінована в особі Христа, в якому є повнота людського і божественного буття. У поезії логосівців” повно представлена символіка Божого імені. Як уже згадувалося, у поезії Степана Семчука Бог названий Красою, Любов’ю, Царем, Життєдайним Рухом, Борцем, Паном і Господом, Творцем. Орест Петрійчук теж використовує символіку Божого імені, називаючи Христа Світлом, Правдою, Огнивом Віри. Поет Василь Мельник виділяє для себе аспект мучеництва, тому пише: В святилищі столітнього терему / Перегоріли свічі, / А з Мученика блиски діядему / на наші впали вічі”. Як і вищеназвані автори, Василь Мельник-Лімниченко традиційно називає Христа Сонцем, Словом, Правдою.
Рецепція Святого Письма у логосівців” відзначається проекцією біблійних персонажів на український ґрунт, наділенням їх ментальними рисами українців, наданням національного колориту подіям, іменам, географічним назвам.
Антоничева модель рецепції Святого Письма характеризується новим осмисленням тематики, проблематики й поетики цього архитвору людства, виділяється самобутніми прикметами на фоні української модерної лірики. Християнська символіка постає у цілком незвичному контексті. Проте у межах навіть однієї поетичної збірки Б.-І.Антонича символи дуже часто несуть у собі діаметрально протилежне значення. В окремих поезіях спостерігається певна діалектика сакрального і профанного, взаємоперетікання язичницького та християнського світоглядів. Оскільки Б.-І.Антонича завжди манили правитоки релігії, стає зрозумілим часте звертання до прообразів Старого Завіту, використання старозавітньої символіки. Наприклад, у Книзі Лева” прочитуємо старозавітні символи лева, води, вина, терну, які є прообразом найважливішого символу Нового Завіту Христа і його науки.
У творчості Б.-І.Антонича по-новому зазвучали молитовні тони, у його поезію проникла християнська містика й філософія, проблема відношення людини до Бога, шукання Бога в усьому сущому.
Загалом у поетичній творчості Б.-І.Антонича спостерігається якісно нове осмислення християнських символів. Поняття Божественного втілює у собі філософський універсум пізнання тут і світ природи з його музичними ритмами, і краса божественного диригування всесвітом, і духовний екстаз переживання ліричним героєм зустрічі з Богом.
Якщо у творах логосівців” домінує понятійна пара Бог нація”, то у Антонич намагається переосмислити у своїй поезії понятійну пару Бог і людина”. Ліричний герой у поезії логосівців” шукає Бога у святилищі храму, де, згідно з католицьким богослов’ям, Він найповніше присутній у Євхаристії. Б.-І.Антонич виразно не декларує свого шляху до храму, тому шукає Бога у своєму серці. Звідси екстатична наповненість поезії, контемплятивна молитва, духовне сопричастя з Богом.
Догмат Пресвятої Трійці має у творчості Б.-І.Антонича глибоке художнє осмислення. Всі три Божі Особи (Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий) присутні на сторінках Великої гармонії”.
До Святого Духа ліричний герой Антонича апелює в поезіях Veni Sancte Spiritus!” і Зелені Свята”. Мотиви Бога Сина прочитуються у віршах Gloria in excelsis”, Resurectio”, Agnus Dei”, Ascensio”.. У Великій гармонії” третя особа Божа Святий Дух є надією, утішителем, скарбом усяких дібр (дару пізнання, мудрості, мужності). Автор називає Святого Духа Голубом святим”, Голубом-Духом”, Великим Женцем душ”. Б.-І. Антонич просить у Святого Духа морального вдосконалення, духовного поступу. Найвищою ж символічною іпостассю досконалої особистості є духовний воїн гордий та твердий, мов криця” блакитний лицар Святого Духа. Але наскрізним образом-символом Великої гармонії” є Перша Особа Пресвятої Тройці Бог Отець. До Нього ліричний герой звертається у переважній більшості поезій, навіть коли говорить про Бога Сина і Святого Духа, а також про творчість творчість і смерть. Бог Отець у Великій гармонії” присутній не лише на рівні художнього образу, але використовуються й алюзії, в яких цей образ є лише заданий”, і відчитати його можна через символічні дії, ознаки, проекції.
Б.-І.Антонич часто художньо опрацьовував мотиви створення світу, біблійні оповіді з книги Буття лягли в основу багатьох його творів. Сміливу і далеко не канонічну інтерпретацію Б.-І.Антоничем отримало біблійне оповідання про створення перших людей. Часте звертання Б.-І.Антонича до Бога-Творця і до самого акту творення пояснюється не лише замилуванням поета старозавітніми історіями. Через акт креації Всесвіту Б.-І.Антонич намагається збагнути призначення митця, який, уподібнюючись до Бога, теж стає творцем нової дійсності. Проблема творчості у системі поезій Б.-І.Антонича на біблійну тематику посідає одне з чільних місць, зокрема у контексті духовно-суспільного призначення мистецтва. Поетова творчість і Бог, пісня і Боже творіння зустрічаються у віршах Ars poetica II, 2” і Ars poetica II, 3”.
У Великій гармонії” Б.-І.Антонича рельєфно вимальовується друга особа Божа Ісус Христос, якому поет присвячує окрему поезію під назвою Божий Агнець”, в якій Христос не постає ані великим чудотворцем, ані могутнім пророком, ані довгоочікуваним Месією, а Божим Ягням. Поет у збірці Велика гармонія” проголошує своє сприйняття Бога не караючим, а милостивим. Тому ідучи за традиційно догматичним богослов’ям, Б.-І.Антонич сприймає Христа як Світло для світу”. Для Б.-І.Антонича все, що існує поза Богом, темнота. І лише Христос для віч вічне світло”, по темряві рання просвіта”, пісня сонця і ясного дня”.
Поруч із окресленими образами Бога Отця, Сина і Святого Духа у поезії Б.-І.Антонича присутній образ Божої Матері. У Великій гармонії” особі Пресвятої Богородиці присвячені поезії Страдальна Мати”, Радуйся, Маріє!”, Спасай, Царице!”, Прославлена Мати”. Непохитна віра в Богородицю як у Царицю Неба і Землі, та передусім як у Матір і Заступницю, є, на думку Антонича, запорукою порятунку людини. Однак у творчості Б.-І.Антонича Богородиця це не лише Цариця, але й Mater Dolorosa” (Страдальна Мати”). Поетові було притаманно апокрифізувати” образ Богородиці, адже його твори на богородичну тематику виразно виходять за межі релігійно-догматичного канону.
Збірка Богдана-Ігоря Антонича Велика гармонія” є неповторною поетичною спробою окреслення і занурення у таємниці людського буття, намаганням homo religiosus (людини релігійної) відшукати основні первні своєї екзистенції, знайти власну дорогу до Бога. Завдяки винятково оригінальному світобаченню, у якому гармонійно переплелися язичницька і християнська традиції, релігійна символіка Богдана-Ігоря Антонича поєднує в собі і традиційний канонічний, і сміливий особистісний підхід.
У контексті творчого переосмислення християнської символіки вагоме місце посідає літургійний символізм. Літургія основа християнського життя невід’ємно пов’язана зі Святим Письмом. За християнським вченням, є два способи прийняти Бога: перший у Євхаристії, яка звершується на Літургії; другий прийняти Боже Слово. Існує тісний зв’язок між Біблією і Службою Божою, оскільки Літургія значною мірою побудована на висловах зі Святого Письма.
Більшість поезій Б.-І.Антонича, які входять до Великої гармонії”, є стилізацію певних літургійних мотивів або навіть окремих молитов (Ut in omnibus glorificetur Deus” (Хай у всьому прославиться Бог”), Veni Sancte Spiritus!” (Прийди, Святий Духу!”), Amen” (Амінь”), Te Deum laudamus” I, II (Тебе, Бога, хвалимо”), Salve Regina!” (Спасай, Царице!”), Kyrie elejson!” (Господи, помилуй!”) тощо. Особливістю Візантійської Літургії є закорінення у Святому Письмі. Цю дотичність Літургії і Біблії Б.-І.Антонич представив у своїй творчості, адже символіку окремих поезій можна проінтерпретувати лише за допомогою літургійного символізму, який, однак, є вторинним у відношенні до біблійного символізму (наприклад, Gloria in excelsis” Лк. 2:14, Duae viae” Мт. 6:13-14, Vinea Divina” Мт. 20:1-16, Apage satanas!” Мт. 4:10 та ін.).
Вагоме місце у збірці Велика гармонія” займає музична лексика. Ключове слово гармонія” пов’язується з акордом”, енгармонійністю”, різноманітними формами пісні” і співу”. До цього семантичного поля відносяться також струни”, концерт”, камертон”, а також назви музичних інструментів: арфа”, лютня”, ліра”, гуслі”, скрипка”, фортепіано” і дзвони”. Особливої уваги заслуговує арфа”, яка є важливим сакральним символом оскільки псалмоспіви супроводжувалися грою на арфі або гуслях.
У творчості логосівців” літургійна символіка тісно пов’язана з церковною обрядовістю. Так, о. Василь Мельник-Лімниченко переспівує молебні стихири до Богородиці у поезії За всіх молишися, Благая”, а у творчій спадщині Ореста Петрійчука (О. Моха) прочитуємо елементи сповіді, Літургії Жертви, у Степана Семчука знаходимо євхаристійну символіку, є вкраплення з Хресної дороги та Утрені Страстей Господніх.
Таким чином, християнська символіка органічно і гармонійно присутня у творчості західноукраїнських письменників міжвоєнного двадцятиліття. З одного боку, на рівні тематики і проблематики продовжили традиції української християнської літератури письменники-логосівці”, а з іншого боку, на рівні індивідуально-авторського сприйняття і високої художньої трансформації символу, поліфонічно зазвучала Велика гармонія” Б.-І.Антонича.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С. Символ // Краткая литературная энциклопедия. Т. 6. М., 1971. С. 831.

2. Аверинцев С. Софія-Логос. Словник. К.: Дух і Літера, 2004. 640 с.

3. Августин Святий. Сповідь. К.: Основи, 1997. 318 с.

4. Акафісник. Львів: Свічадо. 340 с.

5. Андрусів С. М. Б.-І.Антонич: росте Антонич і росте трава” // С.М.Андрусів Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ століття. Монографія. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2000, Тернопіль: Джура”, 2000. С. 279-294.

6. Андрухович Ю. Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму: 10.01.01. Автореф. дис. канд. філолог. наук. Прикарпатський університет імені Василя Стефаника. Івано-Франківськ, 1996. 24 с.

7. Андрухович Ю. Поетичний текст як нашарування міфів / Зі спостережень над Книгою Лева” Б.-І.Антонича // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Вип. 1. 1995. C. 179-185.

8. Антонич Б.-І. (1909 1937) // Київська старовина. 2004. № 5. С.167-175.

9. Антонич Б.-І. Твори / Упорядн. Л.Головата. К.: Дніпро, 1998. 591 с.

10. Антофійчук В. І. Євангельські образи в українській літературі ХХ століття. Чернівці: Рута, 2000. 335 с.

11. Антофійчук В. Закономірності переосмислення сюжетів та образів Нового Завіту в українській літературі ХХ століття // Біблія і культура: Збірник наукових статей. Випуск І. Чернівці: Рута, 2000. С. 26-33.

12. Антофійчук В. Молитва, як сонце, вічна...” (Жанр молитви в українській літературі) // Святі чуття, закладені в молитву...”: Антологія української молитви. У 2 кн. Чернівці: Рута, 1996. Кн. 1. С. 3-10.

13. Базилевич А. Пам’яті покійного редактора Олександра Миколи Моха // Правда. 1975. № 3-4. С. 9-18.

14. Батаєва К. Три рівні герменевтики релігійного міфу // Філософська думка. 1998. № 4-6. С. 211-228.

15. Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов. М.: КРОН-ПРЕСС, 2000. 504 с.

16. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ-початку ХХ століття. Zielona Góra Kijów, 1999. 160 с.

17. Бетко І. Лірика Б.-І.Антонича у дзеркалі аналітичної психології К.-Ґ.Юнґа // Слово і час. 2003. № 2. С. 7-13.

18. Бетко І. Нумінозне як архетип і художній феномен української релігійно-філософської поезії // Літературознавство. Кн.1. К., 2000. С. 422- 429.

19. Бетко І. Осмислення нумінозного досвіду в поезії Богдана-Ігоря Антонича // Бетко І. Українська релігійно-філософська поезія. Етапи розвитку. Katowice: Wydawnictwo Uniwersytetu Śląskiego, 2003. С. 174-209.

20. Бетко І. Sacrum в поезії Богдана-Ігоря Антонича // Варшавські українознавчі записки. Варшава, 2000. № 10. С. 198-208.

21. Бибихин В. В. Слово и событие. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 280 с.

22. Біленко Т. Мистецьке осмислення Біблійного слова і національний контекст // Людина і мистецтво в гуманістичних вимірах. Вип. 4. Львів, 1997. С.168-177.

23. Біленко Т. Слово і символ: аспекти взаємопов’язань // Категорія символу та проблеми художньої комунікації. Збірник наукових праць за редакцією Романа Мниха та Нелі Лисенко. Дрогобич: Коло. 2004. С.81-91.

24. Бовсунівська Т. Молитва як літературний жанр // Дивослово. 2003. № 7. С. 3-8.

25. Болгарський Д. До проблеми розуміння православного богослужебного співу // Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова. Вип. 40.К., 2001. С. 74-77.

26. Борецький Л. Порятунок всього людства від зла / Біблійні образи в поезії Юрія Клена // Українська мова та література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2001. № 3. С.63-69.

27. Бондар Л. Діва Марія як художній образ // Українське літературознавство. Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Вип. 58. Львів: Світ, 1993. С. 273-278.

28. Борознец Т. Таинство обожения или апофатико-катафатические размышления о Богочеловечестве // Синопсис. 2001. № 4-5. С. 284-302.

29. Бубер М. Два образа веры. М.: АСТ, 1999. 592 с.

30. Буряк О. У дно, у суть, у корінь речі” (Художньо-філософська концепція людини в поезії Б.-І.Антонича) // Слово і час. 2000. № 11. С. 44-47.

31. Веретюк О. Українське літературне життя у міжвоєнній Польщі. Тернопіль, 2001. 123 с.

32. Весни розспіваної князь. Слово про Антонича: Статті, есе, спогади, листи, поезії. Львів: Каменяр, 1989. 430 с.

33. Виговський Л. А. Сакралізація як історичний засіб розширення сфери функціонування релігійного комплексу // Філософські обрії. 2005. № 13. С.199-210.

34. Вівчарик Н. М. Творчість Григора Лужницького в контексті львівської групи християнських письменників Лоґос”: 10.01.01. Автореф. дис. канд. філолог. наук. Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. Івано-Франківськ, 2004. 22 с.

35. Вівчарик Н. М. Ідейно-філософська концепція літературного угруповання Логос”// Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство: Збірник наукових праць. Випуск ХІІ. Рівне: Перспектива, 2002. С.152-160.

36. Вівчарик Н. М. Літературне угруповання Логос”: ідейно-естетичний та художній досвід // Літературознавчі обрії: Праці молодих учених України. Випуск 4. К.: Видавництво Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка, 2003. С.137-142.

37. Вівчарик Н. М. Особливості поетичної творчості Григора Лужницького // Галичина: Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. Івано-Франківськ: Плай, 2003. № 9 С. 154-158.

38. Гдакович М. С. Ідейно-естетична концепція Поступу” (1921 1931 рр.) // Записки Львівської наукової бібліотеки імені В.Стефаника: Збірник наукових праць. Вип. 7/8. Львів, 2000. С.163-172.

39. Герман К. Національні мотиви у світлі християнського вчення // Біблія і культура: Збірник наукових статей. Випуск І. Чернівці: Рута, 2000. С.182-183.

40. Голик Р. Поезія чуда: семіотика незвичайного в українській літературі та культурі (Середньовічні мотиви у творчості Богдана-Ігоря Антонича) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Випуск 12: Ювілейний збірник на пошану члена-кореспондента НАН України Миколи Ільницького / НАН України, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича. Львів, 2004. С. 468-475.

41. Голобородько К. Теоретичні та лінгвопоетичні аспекти проблеми символу (на матеріалі творчості Олександра Олеся) // Південний архів. Фіологічні науки: Збірник наукових праць. Випуск XV. Херсон: Видавництво ХДПУ, 2002. С. 19-23.

42. Головащенко С. І. Образ Христа в богословсько-катехітичній, літургійній та моралістичній творчості митрополита Київського Петра Могили // Образ Христа в українській культурі. Видання 2-ге / В.С.Горський, Ю.І.Сватко, О.Б.Киричок та ін. К.: Вид. Дім КМ Академія”, 2003. С. 57-93.

43. Головей В. Категорія священного: проблеми етимології та семантики // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки ДДПУ. Вип. 10. Дрогобич: НВЦ Каменяр”, 2002. С.36-45.

44. Гомбрих Э. Символические образы // Вопросы философии. 2001. № 7. С. 139-148.

45. Гординський С. Пісні, що їх диктує Бог” (Релігійні поезії Б.-І.Антонича) // Народній Календар на звичайний 1949 рік. Мюнхен, 1948. С. 118-123.

46. Горський В. С. Ідея наслідування Христа в давньоруській аґіоґрафії // Образ Христа в українські