Вінок сонетів в українській поезії Генезис та історія розвитку : Венок сонетов в украинской поэзии Генезис и история развития

brief description

Міністерство освіти і науки України
Одеський національний університет
ім. І. І. Мечникова

На правах рукопису

Якубовська Марія Георгіївна

УДК 821.161.2-193.3 (091)

Вінок сонетів в українській поезії
Генезис та історія розвитку

10.01.01 - українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Пащенко Микола Васильович,
кандидат філологічних наук, доцент

Одеса 2002

ЗМІСТ

Вступ...

3

Розділ 1. До джерел вінка сонетів

13

1.1 Походження вінка сонетів та його дефініції.

13

1.2 Канонічне і неканонічне в сонеті та у вінку сонетів............................

22

1.3 Лексико-стилістичні вимоги жанру...

30

1.4 Амбівалентність сонета і вінка сонетів.

34

Розділ 2. На шляху становлення нового жанру..

40

2.1 Перші канонічні вінки сонетів

40

2.2 Під вогнем офіційної критики....

52

2.3 Реабілітація канонічних форм....

55

Розділ 3. Досягнення в утвердженні жанру.

60

3.1 У колі шістдесятників та під їх впливом..

60

3.2 Модифікації форми у 70-і роки.

76

Розділ 4. Інтенсивність вінків сонетів останніх десятиліть ХХ століття.

104

4.1 Збагачення та розширення жанрових форм у 80-і роки...

104

4.2 Нові тенденції розвитку вінків сонетів кінця віку....

130

4.3 Внесок української діаспори...

150

Висновки.....

160

Список використаних джерел...

166

Додатки...

180

ВСТУП

Сонет існує вже більше семисот літ. Це найбільш живучий і найпоширеніший жанр світової поезії. Зародившись і досягши високого художнього рівня в Італії, сонет згодом з’явився в Іспанії та іспаномовних країнах Латинської Америки, де він в основному зберіг канонізовану кращими італійськими поетами форму. Від ХVІ ст. веде свою історію сонет у французькій, англійській та німецькій літературах. Дещо пізніше з’явились перші сонети в поезії чехів, словенців, росіян, болгар, білорусів, українців та інших народів. Нині він культивується і в тих літературах, які раніше не знали цієї жанрової форми, наприклад, в аварській, узбецькій, чуваській та ін.
Чим же пояснити таку життєстійкість сонета? Й.Бехер назвав сонет шахами поетичних форм”, він писав, що шахові партії чотирнадцяти рядків безмежно різноманітні, і сонети лише нібито подібні один до одного” [10, 440], коли ж придивитись уважно, то вони відрізняються, як одна шахова партія від іншої. Й.Бехер визнав сонет до вищої міри драматичним видом, і саме в нерозривному зв’язку між змістом і формою, в драматургії розгортання змісту, у діалектиці, поетичній дисципліні, красі, конденсації рими і образу полягає велич сонета [10, 441]. Очевидно, саме цим можна пояснити його переможний поступ в літературах світу.
На Україні, крім найвидатніших художників слова Лесі Українки, І.Франка, М.Зерова, М.Рильського, Д.Павличка, А.Малишка та ін., до сонета звертались майже всі відомі поети. Вчені-віршознавці присвятили дослідженню сонетів окремі книги.
Одним з перших досліджень про сонет була книга В.Чаплі Сонет в українській поезії”. Вона і досі не втратила свого значення. Її автор підходить до обґрунтування жанру сонета з погляду соціологічного, як відображення античного духу” з його ігноруванням чи занедбанням індивідуальної волі” [182, 6]. Історико-теоретичний нарис В.Чаплі був першою серйозною працею, в якій розглядались питання походження українського сонета від перших його зразків (М.Шпигоцького, А.Метлинського, М.Устияновича) до вершин українського сонетярства І.Франка, Лесі Українки та цілої низки сонетярів кінця ХІХ початку ХХ ст. М.Зерова, М.Рильського, П.Філянського, Д.Загула, О.Бургардта, П.Тичини та ін., причому в своєму аналізі автор орієнтувався на кращі зразки європейських майстрів цього жанру. Варт особливо наголосити на тому, що В.Чапля, визнаючи, що національного сонета ми не маємо”, вже в ті роки (1930) зумів розгледіти те, чого не помічали інші літературознавці, а саме: досягнення українського сонетописання (М.Зеров, М.Рильський) дорівнюються уже тепер найкращим зразкам світового сонетописання” [182, 56]. Вже тоді В.Чапля виступав в оборону сонета, вважаючи, що сонетові належить майбутнє” [182, 57], він бачив в українській поезії ознаки близького сонетного розвитку, прогнозував, що найближчого часу ми матимемо ще добу сонета”, бо навіть ті, що визнавали тільки хаотичний vers libre”, пробували писати сонети. В.Чапля вважав показовим той факт, що тепер появились у нас зразки і найскладнішої сонетної форми вінки сонетів” [182, 58].
Минали десятиліття. Наперекір противникам сонета послідовно обстоював право на його існування і в своїх виступах, і в своїй творчості М.Рильський. У час Великої Вітчизняної війни з’явилось кілька сонетів і навіть три вінки сонетів. У 60 70-і роки і пізніше сонети часто почали публікуватись і окремими книгами, і на сторінках преси. Двічі було видано сонети І.Франка, М.Рильського. Сонети Д.Павличка вийшли у світ не тільки в оригіналі, а й у російських перекладах в Москві. Крім того, Д.Павличко здійснив величезну перекладацьку роботу, його переклади сонетів улюблених авторів вийшли окремою книгою Світовий сонет” (К.: Дніпро, 1983), до якої увійшли 415 сонетів. Д.Павличкові належать також ґрунтовні дослідження про сонетотворчість його учителів і попередників на ниві українського сонета І.Франка та М.Рильського. У названі роки вийшли окремими збірками сонети М.Зісмана Різноліття” (1973), Ряст” (1979), П.Бондарчука Грань” (1973), Д.Черевичного Хліб на столі” (1979), Василя Колодія Сонети” (1980), В.Сагайдака Сонетний двір” (1987), в яких опубліковано майже 700 оригінальних і понад 200 сонетів, перекладених з інших літератур, крім того, майже в кожній збірці нових поезій обов’язково зустрічаються і сонети.
Після книги В.Чаплі минуло більше 40-а років до появи на Україні нової літературознавчої праці про сонет. Це була книга О.Мороза Етюди про сонет” [113], в якій автор простежує розвиток жанру сонета від його першовідкривача Джакомо да Лентіні, від найвідоміших у цьому жанрі італійських поетів Данте і Петрарки, до творчості І.Франка, Лесі Українки, Уляни Кравченко, М.Чернявського, В.Самійленка. Значну увагу приділено кращим зразкам сонетів М.Зерова, М.Рильського, Д.Павличка та ін.
Вагомий науковий інтерес становить дисертація А.Добрянського Шляхи світової сонетистики і розвиток сонета в українській літературі” [35]. В першій главі автор простежує історію становлення західноєвропейського сонета, відкидає як непереконливі, бездоказові версії античного, арабського і провансальського походження цього жанру. В роботі використано величезний матеріал, вражає саме число слов’янських поетів-сонетистів ХVІІІ ХХ віків. Власне українському сонету відведено одну главу дисертації. В роботі обґрунтовується періодизація розвитку сонета, доводиться думка, що перші українські сонетисти були професіоналами в даному жанрі. Широка панорама літературних імен, наведений великий сонетний фонд в українській поезії засвідчили наявність матеріалу не для однієї теми наукової роботи.
Характерно, що на Україні, де сонет розвивався досить інтенсивно особливо в 70 90-і роки, за весь ХХ вік кандидатська дисертація А.Добрянського була єдиним ґрунтовним дослідженням цього жанру поезії. Дві інші кандидатські дисертації, що захищались у Києві, присвячені були сонетам Й.Бехера і східнослов’янським перекладам сонетів Шекспіра. Лише через 20 років після дисертації А.Добрянського з’явилась ще одна кандидатська дисертація Т.О.Савчин Сонети Д.Павличка. Поетика жанру” [140]. Окрім названих окремих видань та дисертацій, у періодиці опубліковано десятки статей про сонет, який особливо культивувався у 70 90-і рр.
Та, крім сонетного жанру, в українській поезії, спочатку як окремі раритети, з’явились і найскладніші поетичні композиції вінки сонетів М.Жука (1918), В.Бобинського (1923), О.Ведміцького (1927), М.Терещенка (40-і роки). Вони, ймовірно, виникли під впливом російських вінків сонетів, що з’явились ще наприкінці ХІХ ст. на початку ХХ ст.
Шкода, що в українському віршознавстві не з’явилось праці, в якій би з’ясовувались питання походження вінка сонетів, його строфічної архітектоніки, відповідності канонам та відхиленням від них. У згаданому вище нарисі В.Чаплі містилась лише згадка про цю цікаву, хоч і складну форму, називались перші три українські вінки М.Жука, В.Бобинського та О.Ведміцького і для прикладу подавалась схема вінка сонетів М.Жука.
В Росії на той час відома була ґрунтовна теоретико-літературознавча праця М.М.Шульговського Теория и практика поэтического творчества. Технические начала стихосложения” [190]. У цій фундаментальній книзі докладно висвітлювались питання ритміки, метрики, строфіки, що ілюструвались прикладами з поезії російських та зарубіжних авторів. Глава ІХ книги присвячена сонету і вінку сонетів.
Автор детально з’ясовує будову сонета, спростовує провансальську версію походження сонета, підтримуючи думку про його італійське походження. Він називає першого сонетиста, який встановив строгі закони сонета, і коло його сучасників, що підготували шлях для Петрарки, в якого сонет досяг найвищого розквіту. М.М.Шульговський простежує шляхи поширення сонета по всіх європейських країнах, зокрема у Франції, де нараховує до 3000 поетів, які в ХVІ ст. культивували сонети. В ХVІ ст. сонет проникає в Іспанію і Англію, в ХVІІ віці в шведську поезію, а в 1-й половині ХVІІІ ст. в Росію (перший російський сонет написав Тредіаковський в 1735 р.) В книзі сформульовані найважливіші вимоги, яким повинен відповідати справжній сонет: ясність думки, строгість образів, зразкова мова, що не допускає вульгарності, чистота і свобода рим, легкість і краса звучання. Щодо структури сонет вимагає правил: дві кільцеві рими в двох чотиривіршах; три рими у вільному розташуванні в тривіршах. Крім того, заборона повторення у окремому сонеті одних і тих же слів.
Розглядає М.Шульговський і зміни та хитрощі” у сонетописанні, які він називає поетичними курйозами. До таких штучних відхилень від канонічних сонетів він відносить сонети: хвостатий, безголовий, подвійний, половинний, суцільний (будується лише на двох римах) та ін. види.
Автор визнає художнє значення за однією з форм в історії сонета, що не втратила своєї краси і може з успіхом культивуватись і в наш час. Ця форма вінок сонетів. Походження вінка сонетів італійське. Її винахідником М.Шульговський вважає поета ХІІІ ст. Фольгоре ді Сан Джеміньяно, якому належать цикл з 14-и сонетів, присвячений 12 місяцям року , і цикл з 8-ми сонетів про 7 днів тижня.
Спочатку під вінком чи ланцюгом сонетів розуміли низку сонетів, побудованих на одних і тих же римах і присвячених одному сюжету. Згодом ряд сонетів почали зв’язувати між собою на зразок гірлянди, утвореної однаковими віршами в кінці і на початку кожного сонета. Таким способом писали підряд до 25 сонетів, причому останній з них вважався головним і тому називався магістралом [24, 90]. З часом виробився своєрідний канон правила, за якими будувався вінок сонетів, що складався з 15-ти сонетів. М.Шульговський описує структуру вінка сонетів, докладно з’ясовує його будову від першого сонета до магістрала. Для ілюстрації як зразок наводиться вінок сонетів Ф.Прешерна в перекладі російською мовою Ф.Корша. На завершення опису вінка сонетів Шульговський нагадує поетам, що розпочинати писати вінки сонетів потрібно з магістрала: інші сонети і формою і змістом є розвитком образів та ідей, що містяться в його основі [190, 499].
Праця М.М.Шульговського стала першим в Росії солідним дослідженням сонета, його різновидів. Вона була першою спробою з’ясувати походження вінка сонетів, щоправда, автори пізніших досліджень внесли в ці питання свої уточнення і, відповідно, тлумачення.
Що стосується українських вінків сонетів, то вже вінок На межі” (20-ті рр.) О.Ведміцького викликав настільки негативну оцінку, що, хоча інтерес до цієї форми не зникав, як підтвердила історія, наступні вінки сонетів з’являться тільки у час Великої Вітчизняної війни. А починаючи з 60-х років, уже десятки поетів випробовували свої творчі можливості у цьому різновиді, що вимагав неабиякої винахідливості, пошуків, терпіння і версифікаційної вправності. Але літературознавчих праць про вінки сонетів не було, окрім коротких в декілька рядків пояснень у довідкових виданнях, зокрема в словниках літературознавчих термінів, та побіжних оцінок двома-трьома фразами в оглядових статтях і рецензіях.
У 1979 р. була опублікована стаття П.Данилка Вінок сонетів” [48], у якій автор, йдучи за М.Шульговським, датує виникнення форми вінка сонетів ХІІІ століттям і називає першовідкривачем Фольгоре ді Сан Джеміньяно. В статті дається визначення вінка сонетів як групової композиції з 15 сонетів, поєднаних між собою за певними правилами. Сонети сплітаються між собою в єдине ціле і дають змогу втілити ліро-епічну чи ліричну тему. В статті відзначаються жанрові особливості вінка сонетів, простежується композиція сюжетних вінків, які автор відносить до жанру ліро-епічної поеми. Закінчується стаття історичним екскурсом від першого українського вінка сонетів М.Жука і до вінків 70-х років. На той час в українській поезії було понад 40 вінків сонетів більше 30 авторів. В статті виділяється сонетотворчість деяких авторів того часу В.Бичка, Є.Доломана, Т.Коломієць, Б.Нечерди та ін. [48, 86].
За останнє десятиліття найґрунтовніша праця про сонет з’явилась в Узбекистані. Самаркандський державний університет ім. А.Навої видав монографію Б.С.Михайличенка Теория сонетного жанра” [107].
Структурно праця складається з шести глав. У першій главі Из истории определения сонета” розглядаються дефініції сонета, сформульовані вченими ХVІІІ ХІХ ст., на їх основі автор монографії розробляє конструктивні моделі становлення жанру. Глава друга присвячена історії терміна сонет”. Тут досліджуються історія виникнення терміна сонет”, уточнюються версії щодо винахідника форми сонета. Головна увага в третій главі зосереджена на специфіці класичної, вільної та неправильної сонетної форм”, синтези та трансформації, що виявляються у художній прозі, драматургії, ліро-епіці, у вінках сонетів, деталізується історія їх становлення і вивчення. Б.С.Михайличенко вважає досі повністю не встановленою історію походження вінків сонетів і висловлює здогад, що тут відбувався хід, зміна зворотного впливу поеми на сонет, що дозволив безмежно розширити жанрово-архітектонічні рамки” [107, 85]. В розділі наводиться версія М.Шульговського про першовідкривача вінка сонетів, розкривається суть і структура цієї складної форми також за Шульговським.
Четверта глава присвячена питанням сонетних канонів, детально розглядаються як ті з них, що утвердились, реалізували себе, так і ті, що почали забуватись, зникати. Об’єкт дослідження глави п’ятої сонетна тематика: любовна, філософська, пейзажна, тема мистецтва. Завершує монографію глава шоста, в якій подається огляд праць радянських вчених про сонет. До всіх глав додаються списки використаної літератури, всього в монографії міститься біля 500 назв.
Паралельно з описаною монографією Б.С.Михайличенко підготував і опублікував бібліографічний покажчик Введение в зарубежную сонетологию ХХ века (60 80-е годы)”, який нараховує 457 позицій.
Доводиться лише пожалкувати, що в працях зарубіжних філологів ігнорується поезія народів колишнього Союзу. Основних причин тут кілька: по-перше, як вважає доктор філологічних наук професор М.М.Нушаров, негативну роль відіграли ідеологічні догмати, оскільки факти культур окраїн” практично сприймались світовим культурологічним товариством як ланки великої Московії”; по-друге, національне літературознавство ще недостатньо повно опрацювало сонетний жанр і не надало йому повної наукової популярності; по-третє, досі у нас немає більш-менш повних національних сонетних антологій, матеріали яких можна було б використати для перекладів на європейські мови [122, 4].
На сьогодні вінків сонетів в українській поезії нараховується більше 150, вони досі не досліджувались. Немає жодної теоретико-літературознавчої узагальнюючої праці про цей досить помітний поетичний доробок в українській літературі. Такий стан спонукав автора даного дослідження обрати темою кандидатської роботи Вінок сонетів в українській поезії. Генезис та історія розвитку”. Вона випливає з планової наукової проблематики Роди і жанри літератури”, над якою протягом значного часу працюють співробітники кафедри теорії та методики викладання літератури Одеського національного університету. Тема дисертації була затверджена Вченою Радою філологічного факультету Одеського державного університету (25 травня 1999 р.) та Науковою Радою НАН України (на засіданні Бюро Наукової Ради при Інституті літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література”, протокол №3 від 14 грудня 2000 р.).
Оскільки обрана тема дослідження охоплює хронологічно понад 80 років і передбачає аналіз не десятків, а понад півтори сотні вінків сонетів, вінки сонетів першої половини ХХ ст. (1918 1950 рр.) розглядатимуться в одному розділі, бо їх незначна кількість (менше 10). Вінки сонетів другої половини ХХ ст. (їх більше 100) розглядатимуться за десятиліттями, при цьому в межах десятиліть (а іноді і суміжних десятиліть) буде поєднано аналіз творів тієї чи іншої тематичної групи, визначено їх структурні модифікації і жанрові різновиди.
Актуальність дисертаційного дослідження обумовлена відсутністю в українському літературознавстві наукових праць про значну кількість вінків сонетів у поезії ХХ ст., наявністю різних точок зору щодо місця і часу появи канонічної форми вінків сонетів та необхідністю уточнити генезис цієї форми, потребою у літературознавчому аналізі текстів вінків сонетів як окремого жанрового різновиду (різновидів) з встановленням їх структурно-архітектонічних модифікацій.
Мета роботи визначити на основі проаналізованих текстів місце і значення вінків сонетів у загальному літературному процесі, на основі характеристики тем, мотивів, образів та видів вінків сонетів встановити структурні модифікації та простежити еволюцію цих жанрових різновидів.
Виходячи з цієї мети, автор ставить перед собою наступні завдання:
- уточнити час і місце виникнення форми вінка сонетів у світовому літературному процесі;
- на підставі узагальнення існуючих у вітчизняній та зарубіжній літературі дефініцій дати визначення поняття вінок сонетів” як наукової категорії;
- проаналізувати феномен виникнення форми вінка сонетів як історико-літературного явища, виявити місце цієї форми в українській національній літературі;
- розробити класифікацію вінків сонетів за строфічно-структурними модифікаціями, жанровими різновидами, тематикою і проблематикою.
Об’єктом дослідження є історія виникнення і розвитку форми вінка сонетів в українській національній літературі.
Предметом дослідження стали зібрані і проаналізовані тексти понад 150 українських вінків сонетів, написаних протягом ХХ ст.
Наукова новизна дисертації. У рамках проведеного дослідження обґрунтовано ряд положень, які відзначаються елементами науково-теоретичної новизни, відбивають особистий внесок здобувача у висвітленні проблеми. Вперше в історії української літератури об’єктом дослідження обрано вінок сонетів в українській поезії. Уточнюються дані про генезис форми вінка сонетів у світовій літературі, при цьому досліджуються особливості лексичного складу, канонічних параметрів форми, встановлюються їх структурно-архітектонічні модифікації.
Теоретико-методологічною основою дисертації є комплексний підхід, який включає методи історико-генетичного та порівняльно-історичного аналізу з принципами системного та структурного підходу, філологічного коментування тексту. В роботі наводяться загальноприйняті у віршознавчих дослідженнях статистичні підрахунки. Методологічною основою послужили наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених з теорії віршування: В.Жирмунського, Г.Шенгелі, Б.Томашевського, Ю.Лотмана, Г.Сидоренко, О.Мороза, І.Качуровського, Н.Костенко, М.Сулими, Б.Михайличенка, Л.Тимофєєва, М.Шульговського, Дж.М.Крещімбені, В.Мьонха, а також поетів і теоретиків сонетної форми: І.Франка, М.Зерова, М.Рильського, Д.Павличка, С.Крижанівського, А.Добрянського та ін., які торкалися тих чи інших питань сонетотворчості та жанрології.
Теоретико-практичне значення одержаних результатів. Дисертація містить досить великий за обсягом фактичний, статистичний матеріал, теоретичні висновки та узагальнення, які можуть бути використані при викладанні курсу Вступ до літературознавства” та спецкурсів Поетика”, Основи віршування”, а також при підготовці лекцій та навчальних посібників, при написанні курсових та дипломних робіт.
Апробація основних положень дисертації проходила шляхом обговорення її на кафедрі теорії та методики викладання літератури Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, на двох міжвузівських наукових конференціях Роди і жанри літератури”, присвячених пам’яті професора Г.А.В’язовського (1999 та 2000 рр.).
Основні результати дисертації знайшли своє відображення в 4-х статтях, опублікованих у наукових журналах та збірниках наукових праць, що визнані ВАК України фаховими з української літератури.
Структура і зміст роботи. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (196 позицій). Загальний обсяг роботи 165 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

В роботі вивчено і проаналізовано понад 150 українських вінків сонетів, створених протягом 82 років. Таким чином, проведене дослідження заповнює прогалину в українському літературознавстві стосовно походження та історії розвитку форми вінка сонетів. В роботі, на основі проаналізованих текстів, визначено місце і значення вінків сонетів у загальному літературному процесі, типи структурних модифікацій вінків сонетів та їх жанрові різновиди.
На основі проведеного дослідження, враховуючи матеріали про походження вінка сонетів (праці В.Мьонха, Дж.М.Крещімбені, А.Шишкіна, Г.Кочура), пропонується внести корективи до відповідних учбових посібників (Вступ до літературознавства”, словники літературознавчих термінів тощо), стосовно уточнення часу і місця виникнення форми вінка сонетів. Для дослідження витоків цього жанрового різновиду були вивчені і узагальнені праці відомих вітчизняних і зарубіжних теоретиків. Це дало підстави для спростування в українському віршознавстві твердження про Франце Прешерна як першовідкривача цієї жанрової форми (1833), бо жанр, як доведено у працях італійського поета і літературознавця Дж.М.Крещімбені, з’явився в Італії в ХVІ ХVІІ ст. Його канон (канонічні параметри) сформульовані були Сієнською Академією в ХVІІ ст.
Спочатку під вінком” чи ланцюгом” сонетів розуміли низку сонетів, побудованих на одних і тих же римах і присвячених одному сюжету. Згодом ряд сонетів почали зв’язувати між собою на зразок гірлянди, утвореної однаковими віршами в кінці і на початку кожного сонета. Таким способом писали підряд до 25 сонетів, причому останній з них вважався головним і тому називався магістралом. З часом виробився своєрідний канон правила, за якими будувався вінок сонетів, що складався з 15-ти сонетів.
В поезії ХХ століття канонічний вінок сонетів це складна замкнена групова композиція, яка складається з 15 сонетів, структурно зв’язаних між собою в єдине ціле за принципом гірлянди від першого до чотирнадцятого сонета: останній рядок 1-го сонета повторюється першим рядком 2-го сонета, останній рядок 2-го сонета повторюється першим рядком 3-го і т.д. аж до 14-го сонета. Закінчується 14-й сонет першим рядком 1-го сонета, замикаючи, таким чином, коло. 15-й сонет, який має назву магістрала, складається виключно з перших рядків усіх 14-ти сонетів.
Щодо схеми римування в сонетах, то тут можуть бути декілька варіантів. Відомі три типи архітектоніки сонета: 1) італійський перехресне римування в катренах abab і два варіанти римування в терцетах cdc dcd або cde cde; кільцеве римування в катренах abba abba з тими ж варіантами в терцетах; 2) французький кільцеве римування в катренах abba abba і два варіанти римування в терцетах ccd eed або ccd ede; 3) англійський три катрени з перехресним римуванням (у кожному з них інші рими) і дистих abab cdcd efef gg. В сучасній літературі за зразок приймається французький тип архітектоніки.
З канонічних форм вінка сонетів найстабільнішими в поезії стали два типи: 1) вінок, що розпочинається з магістрала і 2) вінок, який магістралом закінчується. Обидва названі типи мають свої особливості впливу на реципієнта (читача). У вінку сонетів, в якому магістралом розпочинається твір, передбачається не тільки мета пролонгації впливу вираженого в ньому на читача, але й деталізації, збагачення його новими думками, мотивами, елементами дії (фабули) чи почуття. У другому типі вінка, який магістралом завершується, навпаки: почуття, думки, переживання чи елементи дії (у фабульних творах) все більше наростають, розгортаються, поповнюються новими деталями, щоб завершитись у підсумковому заключному сонеті.
Канонічне у вінку сонетів включає формальні вимоги канонічного в сонеті: залишаються вимоги у схемі римування, архітектоніці, проте драматургія розгортання сюжету втрачає свою актуальність, бо у вінку сонет виступає не як жанр, а як строфа. З вищезазначеного можна зробити висновок, що сонетові властива амбівалентність: він може бути жанром (сонет-портрет, сонет-пейзаж, сонет-медитація, сонет-реквієм тощо) і може виконувати роль строфи. Амбівалентність притаманна і вінку сонетів: є вінки з жанровими ознаками ліричної або ліро-епічної поеми, вінки сонетів легенди, казки, оди тощо, і є вінки сонетів архітектонічно упорядковані цикли. В таких вінках-циклах кожен окремий сонет більш незалежний і може зберегти ознаки жанру сонета (не лише формальну, а й змістовну). Крім того, вінок сонетів як окремий жанр вимагає своїх правил.
Вивчений та узагальнений теоретико-методологічний матеріал, а також літературознавче дослідження та аналіз значної кількості поетичних текстів вінків сонетів дали можливість зробити важливі висновки, на основі яких пропонується нова оцінка вінка сонетів в українській поезії: кваліфікувати його не як відхилення від сонетної форми” (В.Чапля) і не як побічну форму сонета” (І.Качуровський, А.Ткаченко), а як окремий жанровий різновид, в якому поєднуються ознаки жанру поеми і циклу.
На підставі проведеного порівняльно-історичного аналізу (з принципами системного підходу) текстів вінків сонетів, створених в українській поезії на протязі ХХ століття, розроблено наступну класифікацію творів цієї форми за строфічно-структурними модифікаціями, жанровими різновидами, тематикою і проблематикою.
Проаналізовані в роботі тексти українських вінків сонетів виявили, що в процесі еволюції цей жанровий різновид вилився в таких основних структурно-композиційних типах:
1. Ліричні, ліро-епічні поеми, оди, інвективи, ораторії, легенди, казки.
2. Специфічно формально організовані цикли.
Обидва ці типи виступають у таких строфічно-структурних модифікаціях:
1. Канонічні вінки:
- канонічні за всіма параметрами - 22: Вінок сонетів” Михайла Жука та Аргонавти. Сонетовий вінок” Аркадія Казки, Вінок слави” та Слово і слава. Вінок узбецьких поетів” М.Терещенка, Освідчення червоному сузір’ю” В.Коржа, П’ятнадцятивітне гроно” В.Бичка, Вінок сонетів батькові”, Вінок сонетів матері” і Вінок сонетів коханій” Г.Усача, Здрастуйте, я прийшов!” і Хліб наш насущний” Бориса Нечерди, Сонети про рідне село” І.Петровція, Слово”, Мій тривожний світ”, Хліб” та Стрічаю день” Т.Коломієць, Василь Коцко”, Сійся-родися” І.Нижника, Втамування жаги” Лариси Каширіної, Не відболить” М.Хижняка, Життя” О.Тарнавського, Звершилось” Петра Косенка;
- ускладнені акровіршем у магістралі 8: Ми клянемося леніноіменно” Валентина Бичка, Сонце на чолі” В.Вільного, Слово” Тамари Коломієць, Очей печальних золоті свічада” Василя Слапчука, Вінок моїй Лаурі” Б.Степанюка, Манускрипт sine anno”, Ніби Напередовець, або In vitro”, Риби і житіє: pars pro toto” М.Кіяновської;
- канонічні вінки, де магістрал розташовано на початку вінка 7. Наприклад: Юнацька весна” Леоніда Мосендза, Естафета” Д.Черевичного, Гомін землі” Г.Кривди, Вінок любові” П.Бондарчука, Вінок до стіни комунарів” Євгена Дроб’язка та ін.;
- з незначними порушеннями (схема римування, бідні рими, або тільки окситонні чи парокситонні, інша архітектоніка) 78. Наприклад: Стефаник” Юрія Бундзяка, Ніч кохання” В.Бобинського, Лінія вогню” Григорія Плоткіна, Невідомий солдат” Ю.Петренка, Хлібороби” І.Гущака, Ірпінська весна” Ф.Моргуна, Твоє минуле хочу осягнути” і Перед своєю совістю стою” В.Малишко, Спектр” В.Коломійця, Червоне мовчання” Б.Демківа, вінки сонетів Василя Колодія, Правди й миру сівачі” Л.Кочугура і Сійся-родися” І.Нижника та ін.;
- з порушенням розміру (сонетино) 10: Вінок слави” К.Дрока, Червоний стяг над Львовом” Івана Гущака, Вінок сонетів” Ганни Черінь, Сковорода” І.Калинця, Острови доброти” В.Малишко, Палестина (пори року)”, Галатея. Post scriptum”, Манускрипт sine anno”, Ніби Напередовець, або In vitro”, Риби і житіє: pars pro toto” Маріанни Кіяновської;
2. Спрощена форма вінка сонетів, в якій сонети не сплітаються між собою, але перші рядки 14-и сонетів складають магістрал 12: Світання” Петра Линовицького, Орбіти” І.Нижника, Сонети міста” (Київський вінок”) Євгена Доломана, Вінок на березі юності” Миколи Вінграновського, Вінок сонетів про рідний край” Анатолія Гризуна, Сонце на чолі” Володимира Вільного, Море” та Небо” Леоніда Горлача, Правда хліба” Миколи Братана, Тріумф” І.Гущака, Відлуння” В.Гарвасюка, Зелен-віра” Миколи Корсюка.
3. Неканонічні вінки:
- сонети не сплітаються між собою, перші рядки сонетів не складають магістрал, вони об’єднані лише спільним мотивом, змістом, ідеєю: цикл Зриви і крила” Б.-І.Антонича, Гранослов” Дмитра Павличка;
- сонети сплітаються, але їх перші рядки не складають магістрал. Наприклад: Тінь зорі” М.Томенка;
- сонети сплітаються не останніми рядками, а іншим способом:
- 2-м рядком від кінця (2-м рядком другого терцета) 8 сонетів (І.Мацинського);
- 3-м рядком від кінця (1-м рядком другого терцета) 8 сонетів (І.Мацинського);
- 4-м рядком від кінця (3-м рядком першого терцета) 1 сонет (І.Мацинського).
4. Недописані вінки:
- сонетів менше ніж 15, але вони замикаються при сплітанні між собою, тобто останній рядок останнього сонета повторює перший
рядок 1-го сонета;
- сонетів менше ніж 15, сонети сплітаються між собою, але не замикаються, тобто останній рядок останнього сонета не повторює перший рядок 1-го сонета.
Вінки сонетів написані не за канонічними вимогами не можна класифікувати як не художні чи невідповідні, як не вінки. У вищезазначених чи інших випадках можна говорити про певне новаторство, індивідуальний авторський стиль (в процесі художньої творчості у авторів виникає природне прагнення до все більшої досконалості, до вершин у своєму мистецтві). Відповідно і розглядати відхилення від формальних вимог у написанні будь-яких канонічних творів (як позитивне новаторство чи негативне порушення) варто на кожному конкретному прикладі.
В розглянутих нами вінках сонетів найчастіше розглядаються такі жанрові різновиди: інтимні ліро-епічні поеми, історичні ліро-епічні поеми, медитативні поеми, філософські поеми, інвективи, поеми-балади, сатиричні поеми, поеми-оди, поеми-реквієми та ін. Дуже широка тематична амплітуда: пейзажі, рідна місцевість, кохання, війна, екологія, урбаністичний пейзаж, політика, публіцистика, менталітет і т.д. Взагалі, як показує історичний досвід, для вінків сонетів тематичного обмеження не існує.
Проведений аналіз і розроблена на його основі класифікація великого масиву текстів українських вінків сонетів виявили незаперечну істину існування в сучасній вітчизняній поезії вінка сонетів як окремих жанрових різновидів. Кращі зразки цієї форми безперечно є високоестетичним показником розвитку національної поезії України.

Список використаних джерел

1. Адельгейм Євген. Спостереження і прогнози // Літературні обрії. Українська радянська література 1972. К.: РП, 1973. С. 25-58.
2. Александрова О.И. Жанровые определители в функции заглавия: На материале русской лирики второй половины XIX века // Развитие жанров русской лирики конца XVIII-XIX века: Межвуз. сб. науч. тр. - Куйбышев, 1990. - С. 3-12.
3. Антонич Б.-І. Поезії. К.: РП, 1989. 454 с.
4. Байкабулов Барот. Самаркандский ушшак. Лирическая поэма в сонетах // Байкабулов Б. Тугая тетива. Стихи и поэмы. М.: Советский писатель, 1982. С.56-76.
5. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Косикова Г. К. - М.. 1989. - 616 с.
6. Барычэÿскі Аÿг. Тэорыя сонэту. Менск: Выданьне ЦБ Маладняка, 1927.
7. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. - М., 1975. - 502 с.
8. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. - М.,1979. - 424 с.
9. Бахтин М.М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве // Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. - М.,1975. - С.6-71.
10. Бехер И. Любовь моя поэзия. О литературе и искусстве. М.: ИХЛ, 1965. 560 с.
11. Брюсов.В. Ремесло поэта. // Собр.соч.: В 7 т. М.,1974. Т. 3. 696 с.
12. Брюховецький В. Сонет бери за карк” і у вінок” // Молода гвардія. 1985. 9 серпня.
13. Буало Нікола. Мистецтво поетичне. К.: Мистецтво, 1967. 136 с.
14. Валери Поль. Дега и сонет // Дега Эдгар. Письма. Воспоминания современников. М.: Искусство, 1971. С. 231-232.
15. Веселова Н.А. О специфике заглавия в русской поэзии 1980-1990-х гг. // Художественный текст и культура: Тез. докл. на Междунар. конф., 23-25 сент. 1997 г. Владимир, 1997. С. 15-16.
16. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. Л.: Художественная литература, 1940. 648 с.
17. Веселовский А.Н. Собрание сочинений: Том второй. Вып.1. Поэтика. Поэтика сюжетов (1897-1906). - СПб., 1913.
18. Вишневский К.Д. Экспрессивный ореол пятистопного хорея // Русское стихосложение: традиции и проблемы развития. - М., 1985.
19. Владимирова Н.Г. Категория интертекстуальности в современном литературоведении // Литературоведение на пороге XXI века. - М., 1998. - С. 182-188.
20. Войтехович Р., Лагашина О. Петрарка, и Шекспир, и Бутурлин...//IIl Sonetto nelle Letterature Slave: Un Capitolo di Poetica Storica. A Cura di Mario Capaldo.(Europa Orientalis. 1999. Vol. XVIII. N. 1-2). 553 с.
21. Волинський П. Український романтизм у зв’язку з розвитком романтизму в слов’янських літературах // З творчого доробку. Вибрані статті. - К., 1973. - С. 39 - 81.
22. В’язовський Григорій. Крила поета // Нечерда Борис. Барельєфи. Одеса: Маяк, 1967. С. 5-9.
23. Гавриш М. Вінок сонетів: побічна форма чи жанровий різновид поеми? // Проблеми сучасного літературознавства. Зб. наукових праць. Вип. 4. Одеса: Маяк, 1999. С. 53 60.
24. Гавриш Марія. До джерел вінка сонетів // Історико-літературний журнал (Одеський університет). 1998. - №4. С. 88 93.
25. Гавриш Марія. Українські вінки сонетів першої половини ХХ ст. (На шляху становлення нового жанру). // Історико-літературний журнал. Одеса: ОДУ, 2000. - №5. С. 114 119.
26. Гаркави А.М. Композиция стихотворных циклов Н.А.Некрасова // Жанр и композиция литературного произведения. - Калининград, 1980.
27. Гаспаров Б.М. Литературные лейтмотивы: Очерки русской литературы ХХ века. - М., 1994.
28. Гаспаров М.Л. Венок сонетов. // Литературный энциклопедический словарь. М.: Сов.энц., 1987. С. 63.
29. Гаспаров Михаил Леонович. Метр и смысл. Об одном из механизмов культурной памяти / Российский гос. гуманитарный ун-т; Институт высших гуманитарных исследований. - М., 1999. 297 с. - С. 294-297.
30. Гаспаров Михаил Леонович. О стихах. // Избранные труды. - Т. 2. - М.: Языки русской культуры, 1997. 501 с.
31. Гаспаров Михаил Леонович. О стихе. // Избранные труды - Т. 3. - М.: Языки русской культуры, 1997. 608 с.
32. Гаспаров Михаил Леонович. Очерк истории русского стиха. Метрика. Ритмика. Рифма. Строфика: Учеб. пособие для студ. вузов, обучающ. по филол. спец. - М.: Фортуна Лимитед, 2000. 351 с.
33. Гегель Г.В.Ф. Эстетика: В 4 т. М., 1968.
34. Герасимов К.С. Диалектика канонов сонета // Гармония противоположностей. Аспекты теории и истории сонета. Тбилиси, 1985. С. 17 - 51.
35. Гете И.-В. Простое подражание природе, манера, стиль // Гете И.-В. Об искусстве. - М., 1975. - С.93-97.
36. Гетман Л.И. Интертекстуальность как явление культуры // Мова i культура. Т.2. - Київ, 1997. - С. 48-49.
37. Гинзбург Л. Я. Частное и общее в лирическом стихотворении // Вопросы литературы. - 1981. - № 10.
38. Гинзбург Л.Я. О лирике. - Л., 1974. - С.5-18.
39. Гиршман М.М. Литературное произведение: Теория и практика анализа. - М., 1991.
40. Горнфельд Ар. Соннет // Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. Т.ХХХа. СПб, 1900. С. 860.
41. Григорьев В.П. Поэтика слова. - М., 1979. - С.102-153.
42. Гримич Віль. Нетлінне серце Словенії // Франце Прешерн. Поезії. Зі словенської. К.: Дніпро, 1977. С. 5-35.
43. Гром’як Р. Еміграція, діаспора, художня література // Сорока П. Ганна Черінь. Літературний портрет. Тернопіль, 1996. С. 145 146.
44. Гроссман Л. Поэтика сонета // Проблемы поэтики. М.-Л., 1925.
45. Даниленко В. Стереотип, монотип, архетип у культурних моделях // Слово і час. 1991. - №4. С. 55-59.
46. Данилко П. Анатолій Бортняк: «Болить мене вся Україна». // Філологічний вісник Одеса: ОДУ, 1998. 29 квітня.
47. Данилко П. Болгарський вінок сонетів.// Чорноморська комуна. 1990. 28 серпня.
48. Данилко П. Вінок сонетів // Поезія ’79. № 2 (46). 1979. С. 82-86.
49. Данилко П. Сонет: жанр чи строфа? // Роди і жанри літератури. Збірник наукових праць за матеріалами міжвузівської конференції, присвяченої пам’яті професора Г.А.Вязовського. Одеса, 1997. С. 39-43.
50. Данилко П. Утвердження форми сонета в українській поезії (І.Франко М.Рильський) // Праці Одеського державного університету, т. 148, вип. ІІ. Філологічні науки. Одеса, 1958. С. 127 146.
51. Дарвин М.Н. К проблеме цикла в типологическом изучении лирики // Типологический анализ литературного произведения. - Кемерово, 1982.
52. Дарвин М.Н. Цикл // Лит. учеба. - 1985. - N2.
53. Дмитренко О. Рідний п’янок євшану. // Косенко Петро. Трунок євшану. Поезії. К.: Ватра, 1995. С. 5-12.
54. Добрянський А. Живі, грізні, огромнії сонети // Український сонет. Антологія. К.: РП, 1976. С. 7-20.
55. Добрянський А. Пути мировой сонетистики и развития сонета в украинской литературе: Автореф. дис. канд. филол. наук. Черновцы, 1979. 24 с.
56. Дубина Микола. Слово поета бореться // Василь Бобинський. Поезії. К.: РП, 1968. С. 5 34.
57. Еко У. Поетика вiдкритого твору // Антологiя свiтової лiтературно-критичноi думки XX ст. - Львiв, 1996.
58. Жирмунский В.М. Композиция лирических стихотворений // Жирмунский В.М. Теория стиха. - Л., 1975. - С.433-438. 664 с.
59. Жирмунский В.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Л., 1977. С. 327-340.
60. Жирмунський В. Теория стиха. Л.: Советский писатель, 1975.-664 с.
61. Зеров Микола. Corollarium. Збірка літературної спадщини під ред. М. Ореста. Мюнхен: Інститут літератури, 1958. 223 с.
62. Зеров Микола. Твори в двох томах. Т.2. Історико-літературні та літературознавчі праці. К.: Дніпро, 1990. 601 с.
63. Ильин И.П. Современные концепции компаративистики и сравнительного изучения литератур. - М., 1987. - 50 с.
64. Ильин И. П. Стилистика интертекстуальности: Теоретические аспекты. // Проблемы современной стилистики. - М., 1989. - С. 186-207.
65. Ільницький М. Поезія. 60 70-ті роки // Історія української літератури ХХ століття. Книга друга. Частина друга. К.: Либідь, 1995. С. 27-53.
66. Іщук Арсен. Творчість Миколи Терещенка // Микола Терещенко. Ліричний літопис. Вірші та поеми 1917 1957. К.: Держвидав України, 1958. С. 3 19.
67. Калинець Ігор. [Передмова] // Кіяновська М. Вінки сонетів. Париж-Львів-Цвікау: Зерна, 1999.
68. Кацнельсон А. Краса і сила віршованого слова. К.: Держлітвидав України, 1963. 99 с.
69. Кацнельсон А. Перстень дружби // Вітчизна. 1973. - № 11. С. 201-203.
70. Качуровський І. В далекій гавані. Поезії. Нью-Йорк Буенос-Айрес, МСМLVI.
71. Качуровський І. Сонет, його історія й теорія // Українські проблеми. 1997. - №2. С. 88-102.
72. Качуровський І. Строфіка. К: Либідь, 1994. 272 с.
73. Квятковский А. Венок сонетов // Поэтический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1966. С. 72-73.
74. Кедров К.А. Канон // Краткая литературная энциклопедия. Т. 9. М.: Сов. энциклопедия, 1978. С. 344.
75. Керимов Т.Х. Интертекстуальность // Современный философский словарь. - М.-Бишкек-Екатеринбург, 1996.
76. Коваленков А. Практика современного стихосложения. М.: Молодая гвардия, 1962. 160 с.
77. Ковач Федір. Плету вінок з гілок розкішних трав” // Дзвін. 1990. - №1. С. 14 16.
78. Козицкая Е.А. "Чужое слово" в структуре стихотворения: К проблеме диалогичности в лирике // Литературный текст. Проблемы и методы исследования. Сб. науч. тр. - Тверь, 1994. - С. 111-119.
79. Коломієць Тамара. Вершина форми // Поезія. 1979. - № 2 (46). С. 79-81.
80. Корман Б.О. Изучение текста художественного произведения. М.,1972.
81. Корш Ф.Е. Сонетный венок Франце Преширна // Русская мысль. 1889. Кн. VІІ. С. 1-8.
82. Костенко Н.В. Українське віршування ХХ століття. К.: Либідь, 1993. 232 с.
83. Кочур Г.П. Вінок сонетів // Українська літературна енциклопедія. Т. 1. К, 1988. С.325-326.
84. Кочур Г.П. Український перекладний сонетарій // Прапор. 1990. - №3. С. 119.
85. Краснова Л. От стихотворения к циклу (циклообразующие элементы и типология образов в поэзии А.А.Блока) // Вопросы русской литературы. Львов,1981.
86. Крижанівський Степан. Зажиттєві злигодні і посмертні поневіряння поета Аркадія Казки // Сіверянський літопис. 1996. - №1. С. 16-20.
87. Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. К.: Радянська школа, 1971. 486 с.
88. Литературный энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1987. 752 с.
89. Літературознавчий словник-довідник. К.: Академія, 1997. 750 с.
90. Логвиненко Михайло. Шляхи близькі, шляхи далекі // Ющенко Олекса. Вибране. К.: Дніпро, 1977. С. 3-12.
91. Лосев А.Ф. Диалектика творческого акта // Контекст - 1981. - М., 1982. С.48-78.
92. Лосев А.Ф. О понятии художественного канона // Проблема канона в древнем и средневековом искусстве Азии и Африки. Сборник статей. М.: Наука, 1973. С. 6 15.
93. Лосев А.Ф. Проблема художественного стиля. Киев, 1994.
94. Лосев А.Ф. Форма - Стиль - Выражение. - М., 1995.
95. Лотман Ю.М. Анализ поэтического текста. Л.: Просвещение, 1972. 271 с.
96. Лотман Ю.М. О поэтах и поэзии. - СПб., 1996.
97. Лотман Ю.М. О соотношении звуковых и смысловых жестов в поэтическом тексте // Учен. зап. Тартуск. гос. ун-та. - Тарту, 1979. Вып. 476.
98. Лотман Ю.М. Происхождение сюжета в типологическом освещении // Лотман Ю.М. Избр. статьи в трех томах. - Т.1. Таллинн, 1992.
99. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. - М., 1970.
100. Лотман Ю.М. Текст в тексте // Труды по знаковым системам: Текст в тексте. - Тарту, 1991. - Вып. ХIV (567).
101. Лотман Юрий Михайлович. О поэтах и поэзии: Анализ поэтического текста. Статьи и исследования. Заметки, рецензии, выступления. - СПб.: Искусство, 1996. - 848с.
102. Майфет Григорій. Серце поета // Весни розспіваної князь. Слово про Антонича. Львів: Каменяр, 1989. С.110 119.
103. Малишко Андрій. Рута. Книга лірики. К.: РП, 1966.
104. Манзуркин Леонид. Суровый Дант не презирал сонета”// Литературная учёба. 1985. - №1. С. 196-206.
105. Мелентьев Г.В. Венок сонетов. Библиографический указатель. Саранск: Мордовское книжное издательство, 1988. 44 с.
106. Михайличенко Б.С. Библиографический указатель Введение в зарубежную сонетологию ХХ века (60 80-е годы)” Самарканд, 1995.
107. Михайличенко Б.С. Теория сонетного жанра. Самарканд: Зарафшон, 1995. 161 с.
108. Моргаєнко Петро. Поет Микола Терещенко.// Терещенко Микола. Поезії. (Бібліотека поета). К.: РП, 1979. С. 3 14.
109. Моренець В. Микола Вінграновський // Історія української літератури ХХ століття. У двох книгах. Книга друга. Частина друга. К.: Либідь, 1995. С. 124 136.
110. Моренець В. Поезія. 1980 1990-ті роки // Історія української літератури ХХ століття. Книга друга. Частина друга. К.: Либідь, 1995. С. 53-70.
111. Мороз Валентин. Сонет-реквієм // Крило трави. Одеса: Маяк, 1978.
112. Мороз О. Сонетарій Василя Колодія // Жовтень. 1982. - № 2.
113. Мороз О.Н. Етюди про сонет. К.: Дніпро, 1973. 112 с.
114. Мукаржовский Ян. Структуральная поэтика. - М., 1996.
115. Назарець В.М. Пiдтекст як смисловий феномен та художне явище: Автореф. дiс. канд. фiлол. наук. - Киiв, 1994.
116. Неборак В.В. Василь Бобинський // Історія української літератури ХХ століття. Книга перша. К.: Либідь, 1994. С. 279 287.
117. Неврлий М. Вінки, котрі ніколи не зів’януть // Дукля, 1987, № 3 С.72-74.
118. Нечипорук В. Сенс художніх відкрить // Літературна Україна. 1973. 22 травня.
119. Никонов В. Венок сонетов // Словарь литературоведческих терминов. Редакторы-составители Л.И.Тимофеев и С.В.Тураев. М.: Просвещение, 1974. С. 37.
120. Новиченко Леонід. Хай буде неспокій! Літературні обрії // Українська радянська література 1972. К.: РП, 1973. С. 3-24.
121. Норд В. (Мисик В.) Войовничий провінціалізм. О.Ведміцький. Покоси. ДВУ, р. 1928.// Молодняк. 1928. - № 12.
122. Нушаров М.М. Зарубежные филологи о сонетном жанре [Предисловие в кн.] // Михайличенко Б.С. Библиографический указатель Введение в зарубежную сонетологию ХХ века (60 80-е годы)” Самарканд, 1995. С. 3 4.
123. Павличко Дмитро. Гармонія любові [Передмова] // Світовий сонет. Антологія. К.: Дніпро, 1983. С. 5-8.
124. Павличко Дмитро. Гранослов. На вічну пам’ять Максиму Рильському // Гранослов. Лірика.