ТВОРЧІСТЬ ВІЛЬЯМА СТАЙРОНА. ЕТИКА ТА ЕСТЕТИКА : ТВОРЧЕСТВО ВИЛЬЯМА Стайрона. Этика и эстетика

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім.Т.Г.ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ДУБІНІНА ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 821.111 (73) 3.09: [176.8+III.852]
ТВОРЧІСТЬ ВІЛЬЯМА СТАЙРОНА.
ЕТИКА ТА ЕСТЕТИКА
10.01.04 література зарубіжних країн
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник
д.філол.н., проф. ДенисоваТ.Н.
Київ 2005

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЕТИЧНІ ПІДВАЛИНИ ХУДОЖНЬОГО БАЧЕННЯ В.СТАЙРОНА 12
1.1. Філософсько-методологічні парадигми ХХ сторіччя, провідні для творчості В.Стайрона 12
1.2. „Південна” традиція в формуванні письменницької позиції 34
1.3. Вплив пуританської ментальності на світосприйняття В.Стайрона 54
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
РОМАНІВ В.СТАЙРОНА 68
2.1. Діалог з традицією („Зійди в пітьму”) 71
2.2. Синестезія в організації наративу („І підпалив цей дім”) 89
2.3. Естетичне переосмислення історії („Визнання Ната Тернера”) 111
2.4. Структурна та інтерпретаційна багатошаровість художньої моделі роману („Вибір Софі”) 144
ВИСНОВКИ 181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 186
Додаток А. Біографія письменника 205
Додаток Б. Оригінальні тексти англомовних цитат 211

ВСТУП

Літературна карта США другої половини ХХ сторіччя складна і розмаїта. На тлі бурхливої соціально-політичної реальності невтомні естетичні пошуки авторів, прагнення віднайти нові способи висвітлення традиційних, втім завжди актуальних морально-етичних проблем та водночас звернення до табуйованих доти тем призвели до виникнення численних літературних шкіл, напрямків, течій, як-от: бітники, „чорний гумор”, новий журналізм, мінімалізм, постмодернізм, мультикультуралізм та ін. Проте є постаті, які не можна ідентифікувати із жодною школою або новітнім напрямком, і так само не можна уявити без них літературу цього часу. Це, наприклад, Дж.Апдайк, Дж.Гарднер, Дж.Джонс та інші видатні митці, які публічно й свідомо розмежовуються із новітніми авангардними течіями, активно відстоюють комунікативну та виховну функції літератури, акцентують як її естетичну специфіку, так і етичний потенціал і одноголосно відносяться критикою до традиційного мейнстриму. Серед них ВільямСтайрон (1925), творчість якого знаходиться у центрі уваги дисертанта.
Розпочавши як південний автор, перший твір якого ніби-то навмисно сконструйовано за фолкнерівською моделлю, Стайрон згодом відмовляється вважати себе лише південним письменником: адже його творчість явно не вміщується у межі „південної школи”. З іншого боку, будучи представником покоління, що виросло в часи Депресії та пройшло випробування Другою світовою війною, Стайрон заперечує свою спорідненість з активними нонконформістами та бітниками, до яких мав би належати. Основні твори письменника з’являються в період розквіту контркультури, „чорного гумору” та постмодернізму, проте виглядають суто традиційними, наближеними навіть не стільки до модернізму, як до реалізму. Про таку нехарактерну для свого часу письменницьку манеру сам Стайрон зазначає: „Незважаючи на роздратування з приводу того, що моя творчість вважалася поза межами тодішнього мейнстриму, я збирався писати тільки так, як я хотів”*[i] [189]. Аналіз доводить, що поза всією не-модерністю проза Стайрона є сучасною і актуальною, суголосною суспільним моральним, естетичним пошукам доби.
Тож актуальність теми дослідження полягає в тому, що проведений комплексний аналіз прози письменника дозволяє визначити естетичні домінанти, що, спираючись на класичні елементи поетики роману, сприяють її актуальному звучанню в добу постмодерну. Науковий інтерес до постаті та творчості окремого митця допомагає не тільки віднайти й визначити естетичні особливості його наративу, а й наочно продемонструвати багатство сучасної американської літератури, неоднорідність її мейнстриму, художні стрижні, що цементують її багатоманітність. У площині теоретико-літературних узагальнень робота надає можливість простежити важливий для літератури ХХ сторіччя естетичний процес поєднання традиції та „антитардиційних” художніх новацій у межах творчості одного митця. Ця проблема досі є не вивченою достатньою мірою.
Хоча за сорок років письменництва Стайрон створив не таку велику кількість творів, його набуток завжди викликав надзвичайно жваву дискусію у наукових та критичних колах. Автор схвалених критикою та комерційно вдалих творів два з яких довгий час перебували у списку бестселерів Стайрон завжди був у центрі уваги широкої аудиторії та став лауреатом „майже всіх нагород в Сполучених Штатах, які може отримати письменник: Пулітцерівської премії, Американської Книжкової Премії, Прікс де Роме, Медалі Гоуелса”[ii] [189].**
Романістика Стайрона барвиста і різноманітна. Слідом за В.Фолкнером він напружено шукає причини занепаду Півдня („Зійди в пітьму”), намагається ніби „зсередини” зобразити суттєві моменти історії південного рабства („Визнання Ната Тернера”), чи не найглибше з письменників США осмислює досвід ІІ світової війни, причому не тільки в його європейському варіанті, а й у тій взаємодії європейської та американської історії, до якої до нього не сягали співвітчизники („Вибір Софі”); робить спробу біблійним вічним масштабом вимірити історію сучасність мистецтво („І підпалив цей дім”); виступає з різким антимілітаристським протестом у розпал В’єтнамської кампанії („Довгий марш”). Характерною для творчості письменника є сконцентрованість на питаннях моральності, що не лише стало традицією самої американської літератури, посиленою трагічним досвідом південної ментальності, але є віддзеркаленням загального для літератури ХХ століття процесу, особливо після Другої світової війни, коли „ставити моральні проблеми у центрі твору” стало „властиво для всієї західної літератури нашого часу” [17, с. 77]. Будучи суто сучасною, проза Стайрона плідно сполучає епічну значущість з естетичним пошуком, а етична парадигма його творів невід’ємна від художньої тканини тексту. Тому саме етика та естетика як художнє осягнення реальності Стайроном стали предметом дисертаційного дослідження.
Об’єктом дослідження є проза та есеїстика письменника, у повному обсязі: романи „Зійди в пітьму” („Lie Down in Darkness”), 1951, „І підпалив цей дім” („Set This House on Fire”),1960, „Визнання Ната Тернера” („The Confessions of Nat Turner”), 1967, „Вибір Софі” („Sophie’s Choice”), 1979, повість „Довгий марш” („The Long March”), 1956, книга есе „Мовчазний порох та інші статті” („This Quiet Dust and Other Writings”), 1982, есе „Темрява видима: досвід божевілля” („Darkness Visible: A Memoir of Madness”), 1990, збірка оповідань „Ранок у Смузі приливу” („Tidewater Morning”), 1993; його творчий доробок в контексті американської літератури й сучасної філософської парадигматики.
Мета роботи визначити параметри естетичного новаторства Стайрона, відтак його місце в сучасному літературному процесі під ракурсом американської традиції та у дискурсі літератури другої половини ХХст. Це передбачає постановку та розв’язання наступних завдань:
- Визначити основні історико-філософські підвалини творчості В.Стайрона.
- Окреслити вплив на творчість В.Стайрона етико-філософських ідей сучасності.
- Проаналізувати характер творчих взаємин письменника із „південним корінням”.
- Розкрити специфіку функціонування загально американської етичної традиції в романістиці В.Стайрона.
- Схарактеризувати наслідування письменником традиційних моделей південної літератури та власного творчого підходу до них у романі „Зійди в пітьму”.
- Проаналізувати наративну структуру роману В.Стайрона „І підпалив цей дім”, акцентуючи на синестезійному компоненті.
- З’ясувати естетичні підходи В.Стайрона у реструктуруванні історичних подій та образів у романі „Визнання Ната Тернера”.
- Представити різнорівневі інтерпретаційні можливості багатошарової художньої єдності роману „Вибір Софі”.
Методологічні засади роботи. З метою комплексного аналізу дослідження ґрунтовано на множинності історико-філософських засад щодо етики; застосовуються різноманітні відповідно до домінант тексту конкретно-текстові підходи: синкретичний, культурно-історичний, семіотичний, психоаналітичний, елементи „close reading”, деконструктивізму, міфокритики, нового історизму”, герменевтики, з домінантою наративістики як такої, що найбільше відповідає авторській стилістиці.
Наукова новизна дослідження. На Заході існує значна кількість досліджень творчості Стайрона. Магістральною лінією аналізу багатьох із них є проблема Зла в творчості письменника. Характерною є зацікавленість етичним колом питань, причому можна виділити декілька напрямків дослідницької думки. Так, одна група літературознавців, пояснюючи феномен зла у Стайрона, пов’язує це з генетичним корінням письменника, відносячи його до „південної школи” в американській літературі. Характерним з цього приводу є вислів С.Коула: „Письменницький потенціал Стайрона базується на тому, що ми асоціюємо з південною літературою. Барокова риторика диктує його наратив; фолкнерівські привиди наповнюють його текст. Він відтворює таку атмосферу приреченості та провини, яку ми асоціюємо з Південним баченням світу”[iii] [162, c. 57].
Інші дослідники, погоджуючись з наявністю південного коріння, вважають помилковою думку про Стайрона як регіонального письменника і шукають інші пояснення вагомості проблеми зла в його творчості. Р.Піарс, наприклад, у популярному виданні „Вільям Стайрон” пропонує потрактування зла у Стайрона як сили ірраціональної, незбагненно-невблаганної, подібної до грецького фатуму [225]; а Д.Рудерман у книзі „Вільям Стайрон” концентрується на стайронівському „трагічному відчутті життя” та схильності до „хворобливої тематики”[iv] [237, c.15].
У своїй роботі „Вільям Стайрон” М.Ратнер відходить від подібних містичних трактувань і виводить причину зла у Стайрона із системності суспільства, а також темного боку людської натури. Однак акцент у цьому дослідженні робиться не на песимістичному світобаченні письменника, а на його прагненні протистояти злу. Отже, герої Стайрона, пише Ратнер, „хоча їхній досвід різниться, часто поділяють бажання вивільнитися з будь-якого визначення, що накладається суспільством, або, що гостріше і найнебезпечніше, звільнитися від власних ілюзорних визначень себе”[v] [229,c. 18].
На думку Дж.Крайна у книзі Коріння всього зла: тематична єдність творчості Вільяма Стайрона”, письменник бачить витоки зла у внутрішній недосконалості людини, її неспроможності відповідати за свої вчинки, нездатності до співчуття та невміння поставити себе в позицію іншого. Центральною темою творчості Стайрона, за визначенням Крайна, є те, що „фактично всі люди усвідомлюють себе втягнутими у боротьбу за свободу у кращому випадку, свободу бути тим, ким вони є насправді, або, у гіршому разі свободу нав’язування себе іншим”[vi] [170, c. 45]. Тому логічним втіленням такої позиції письменника є відтворення ним на сторінках творів найогиднішого явища в історії людства таких створених людиною систем пригнічення, як рабство та нацистські концтабори. І водночас дослідник, як і М.Ратнер, вказує на закладену у романах Стайрона віру в людину, в її здатність подолати власний егоїзм.
Фокусуючись лише на дослідженні роману „Вибір Софі” у монографії „Вибір Софі” Вільяма Стайрона: злочин та самопокарання”, Р.Сірлін визначає романи Стайрона як „акти метафізичного бунту, акти протистояння нашій схильності до зла”[vii] [241, c. 97]. Дослідниця вказує на суто американський оптимізм письменника, який не просто змушує зазирнути у безодню, а й дивитися назад із мудрістю, що приходить через страждання. Саме у світлі подібного трагічного бачення людського буття дослідники „вписують” Стайрона у традицію таких американських письменників, як Н.Готорн, Г.Джеймс, Г.Меллвіл, М.Твен.
Іншим напрямком аналізу творчості письменника, але знову ж у етичному руслі, є екзистенціалістська інтерпретація. Про це писали Д.Геловей, А.Нігроу, К.Робб, Г.Уранг, С.Фінкелстайн, П.Хейс. Екзистенціальне підґрунтя творів Стайрона, пропонуючи людині вибір та можливість протистояти злу, дозволяє змістити акцент аналізу творчості з песимістичного бачення на оптимістичну віру в людину.
Однак, наприклад, Е.Хероїн-Сарафідіс у своїй праці „Модус меланхолії: дослідження романістики Стайрона” не погоджується з таким поглядом, говорячи про характерне для романів Стайрона напруження між експліцитно висловленою позицією віри в людину та життя і меланхолійним, депресивним баченням світу, що імпліцитно втілюється у всій його прозі. Саме така хворобливо суперечлива природа творів письменника, що не завжди піддається розумінню, вважає Сарафідіс, змушує деяких критиків та дослідників навіть відмовляти Стайронові у повноті таланту та ідейній наповненості його творів. Однак, як слушно зауважує дослідниця, таке нерозуміння свідчить не про ідейну порожнечу, а навпаки, про глибини етичного та естетичного змісту, які досі ще не досліджувались.
На пострадянському просторі про творчість Стайрона писали: М.Анастасьєв, Т.Денисова, О.Звєрєв, Г.Злобін, М.Коренєва, О.Ніколюкін, К.Стеценко, Л.Цехановська, розглядаючи різні аспекти романної творчості автора, як-от: південні мотиви, вплив романтичної традиції, екзистенціалістське підґрунтя, контекст літератури 70-х рр. ХХ ст. У вітчизняному літературознавстві останніх років романістика Стайрона поставала в центрі уваги Л.Хваль у її дослідженні компаративного характеру „Ф.Достоєвський і „південна школа” американського роману” та Т.Мараховської в роботі „Проблема особистості в романах В.Стайрона”. Присвятивши аналізу творів Стайрона окремі розділи, Хваль встановлює типологічну єдність певних художніх засобів американського письменника та Достоєвського, як наприклад, значення оніризмів у творчості обох авторів, проблема „двоїстості” характерів тощо. Т.Мараховська робить спробу визначити концепцію особистості в творчості Стайрона через категоріальний апарат наукових праць М.Бахтіна, Е.Муньє, М.Шелера. Втім, важко погодитися із більшістю висновків, запропонованих дослідницею, як наприклад, про антиамериканський, антиіндивідуалістичний та антиекзистенціалістський характер представлення особистості в творчості Стайрона [72, с. 7, 11, 16]. Ненауковою здається і гіпотеза Мараховської про те, що „прототипом героїв роману „Вибір Софі” є біоміфічний образ Ніцше” [72, с. 2]. Хоча дослідження теми „Ніцше Стайрон”, звісно, заслуговує на окрему увагу, контактно-генетичні зв’язки між творчими концепціями митців відбуваються у площині скоріше ідейно-філософських узагальнень, а не прямого текстуального наслідування, як намагається довести дослідниця.
Отже, в наведених роботах, присвячених Стайрону, йдеться про окремі твори письменника або його творчість інтерпретується в якомусь певному ключі. А головне сконцентрованість більшості дослідників на колі етичних проблем творчості автора призвела до того, що аналізу естетики письменника не приділялося належної уваги. Саме тому у даному дисертаційному дослідженні ми намагаємося здійснити першу у вітчизняному літературознавстві спробу комплексного аналізу всієї творчості Стайрона з акцентом на проблемах його естетичного пошуку, не оминаючи, втім, важливої для нього етичної проблематики.
Практичне значення дисертаційної роботи. Результати роботи можуть бути використані в курсах лекцій із сучасної зарубіжної літератури: як ознайомлення студентів з творчістю американського майстра, а також для доповнення та поглиблення уявлень про складний літературний процес у США другої половини ХХ сторіччя. Теоретичні узагальнення можуть бути корисними при розгляді проблеми зв’язку та взаємодії традиції та численних й різновекторних естетичних пошуків у літературі другої половини ХХ сторіччя.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданні відділу компаративістики Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України.
Результати роботи були представлені на наукових конференціях та семінарах:
Міжнародні конференції молодих учених Інституту літератури ім..Т.Г.Шевченка НАНУ (2002, 2003, 2004 рр.)
Міжнародні конференції Товариства з вивчення культури США, Москва, МДУ ім.М.В.Ломоносова (2002, 2003 рр.)
ІІ Міжнародної конференції з літератури США Американська література на зламі ХХ ХХІ століть”, Київ, КІМВ (2002 р.)
Міжнародна конференції „Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства”, Севастопольський НТУ (2003 р.)
Міжнародні „Чичеринські читання”, Львів, ЛНУ ім.І.Франка (2004 р.)
Симпозіум „Пуританська традиція в американській літературі” Інституту літератури ім.Т.Г. Шевченка НАНУ та Посольства США в Україні (2004 р.)
Симпозіум Просвітницька традиція в літературі США” Інституту літератури ім.Т.Г. Шевченка НАНУ та Посольства США в Україні (2005 р.)
Основні публікації:
1. Дубиніна О.В. Традиції пуританства в творчості В. Стайрона (на матеріалі роману „Вибір Софі”) // Слово і час. 2002. №11 С.68 73
2. Дубиніна О.В. Секрет популярності першого роману В.Стайрона „Зійди в пітьму” // Літературознавчі обрії: праці молодих учених України. К.: Інститут літератури ім.Т.Г. Шевченка НАН України, 2003. Вип. 4. 251 254.
3. Дубиніна О.В. Американська демократія в романі В.Стайрона „І підпалив цей дім” // Літературознавчі обрії: праці молодих учених України. К.: Інститут літератури ім.Т.Г. Шевченка НАН України, 2003. Вип. 5. 142 147.
4. Дубинина Е.В. Живопись, музыка та кино в романе У.Стайрона „И поджег этот дом” // Вестник СевГТУ. Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2005. Вып. 61. С. 142 148.

Додаткові публікації:
1. Дубиніна О.В. Південна ментальність через наративний аналіз роману В.Стайрона Зійди в пітьму” // Американська література на рубежі ХХ ХХІ століть”: Матеріали ІІ Міжнародної конференції з літератури США. К.: Видавництво ІМВ, 2004. С.152 166.
2. Дубиніна О.В. Пуританська традиція в романістиці В.Стайрона. // Американські літературні студії в Україні. К., 2004. Вип. 1 „Пуританська традиція в літературі США”. С.148 159.
Поставлена мета та завдання обумовили наступну структуру роботи : вступ, дві основні глави, кожна з яких складається з кількох підрозділів, висновки, список використаної літератури (273 позиції); в додаток винесено біографію Стайрона та оригінали англомовних цитат. Загальний обсяг дисертації 232 сторінки, із них 185 сторінок основного тексту.

*Переклад цитат авторський. Оригінальні тексти художніх та літературно-критичних матеріалів, що цитуються в дисертаційній роботі, див. у Додатку Б. На позначення посилання в тексті застосовується наскрізна нумерація О.Д.

**Біографію В.Стайрона див. у Додатку А.

С. 4
[i] „Despite my irritation at the idea that my own work was considered out of the mainstream, I was going to do my own work the way I wanted to”

[ii] „almost every honor in the United States that a writer can win: the Pulitzer, the American Book Award, the Prix de Rome, the Howells Medal”
С. 7

[iii] „Many of William Styron’s strengths as a writer come from those that we associate with Southern fiction. Baroque rhetoric powers his narratives; Faulkner’s ghost lingers in his language. He evokes the kind of doomed, guilt-ridden landscape we associate with the Southern vision of the world”

[iv] „his tragic sense of life”
„morbid themes”

[v] „though their experiences differ, often share a desire to free themselves from either society’s definition or, more subtle and dangerous, their own definition of themselves”

[vi] „virtually all humans perceive themselves to be embroiled in a struggle for liberty at its best the liberty to who they perceive themselves to be or, at its worst, the liberty to impose who they are on others”
С. 8

[vii] „acts of metaphysical rebellion, acts of resistance against our evil potential”
С. 12

bibliography

ВИСНОВКИ

Творчість Стайрона хоча і не є об’єктом новим для вітчизняного літературознавства, все ж вимагає пильної наукової уваги, адже досі залишається не визначеною роль цього митця в контексті сучасної американської, та ширше світової літератури. В дослідженні була зроблена спроба комплексного підходу до творчості Стайрона задля систематизації основних етичних та естетичних концептів його складного різнопланового, багатошарового художнього набутку, що, в свою чергу, уможливлює деякі нові висновки стосовно розвитку сучасного літературного процесу США. Домінантним аспектом роботи стало визначення параметрів естетичного пошуку письменника, представлення моделей функціонування його художніх структур з акцентуацією характерного для його творчості плідного комбінування традиції та сучасних стратегій художнього мислення.
Основні наукові та практичні результати дисертаційної роботи досягнуто в ході розв’язання поставлених дослідницьких завдань. Аналіз творів письменника розкриває надзвичайно широкий діапазон творчих зацікавлень Стайрона, що знаходить вияв у плідній інтертекстуальності та дає об’єктивні підстави визначати в його творчості впливи багатьох різноманітних ідейно-філософських концепцій та художніх систем: від античних греків (Платон, Софокл, Еврипід) до просвітників, причому як європейських, так і американських (Вольтер, Дідро, Монтескье, Джефферсон), від метафізиків та представників бароко (Дж.Донн, сер Т.Браун) до засновників „філософії життя” (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше Ф.Достоєвський), від трансценденталістів (Р.У.Емерсон, Г.Торо) до романтиків (Н.Готорн, Е.А.По, В.Вітмен), від готичного роману (Ч. Брокден Браун) до модерністської літератури (Дж.Джойс, Е.М.Рільке, Т.С.Еліот) тощо. Втім необхідність певного роду узагальнень зумовила пошук засадничих принципів ідейно-естетичної основи творчості письменника. З огляду на сучасний йому суспільно-історичний та морально-етичний контекст, центральними для Стайрона проблемами стають доля особистості та трагічний досвід історії людства, а відтак своєрідною призмою, через яку переломлюються всі елементи багатогранної художньої концепції письменника стають екзистенціалізм та психоаналіз. Екзистенціалістські категорії визначають внутрішню реальність героїв Стайрона та зумовлюють головні художні методи письменника, а саме форму Iсh-наративу, в фокусі якого постає духовне життя особистості. Шлях внутрішньої еволюції стайронівських персонажів обов’язково проходить через певні межові ситуації, в яких вони мають визначитись із власною екзистенцією, хоча вибір для кожного з них завжди свій, не зумовлений якоюсь загальною етичною авторською формулою. Так, якщо Касс Кінсолвінг знаходить вихід із ситуації трагізму власного життя, Пейтон Лофтіс такого виходу не бачить і кінчає життя самогубством. Якщо Нат Тернер, переосмисливши власний життєвий шлях, приходить до Бога та примирюється із собою, Софі Завістовська помирає в страшній агонії самозаперечення та втрати Бога все це свідчить про те, що, будучи суголосними основним постулатам екзистенціалізму, етичні та естетичні погляди Стайрона все ж не співпадають з ними повністю.
Перейнятість проблемами внутрішньої трагедії особистості приводить Стайрона до особливої зацікавленості ідеями психоаналізу, причому як у фройдівському варіанті, так і з урахуванням висновків його послідовників. Філософія та практика психоаналізу пропонує письменнику важливий інструментарій пізнання психології особистості, відкриття найтонших механізмів її функціонування. Будучи естетично переосмисленими, категорії психоаналізу входять у романи Стайрона у вигляді певних художніх засобів: психоаналітичних екскурсів у минуле, значимих оніричних видінь персонажів, зображення невротичних станів людини, зумовлених, як правило, сексуальною репресивністю тощо. Проте ставлення Стайрона до психоаналізу не було беззастережним та однозначним, що проявляється в іронічній тональності багатьох психоаналітичних пасажів у творах письменника.
Якщо екзистенціалізм та психоаналітичні теорії це свідомо обрані письменником кути бачення, а відтак поверховий шар його естетичної парадигми, то напівсвідомим, більш глибинним пластом можна вважати південне коріння письменника. Контрадикційний досвід регіону, коли Південь з одного боку, постає як втілення духовності, патріархальності та традиції, що, на жаль гине в умовах сучасного індустріального (та постіндустріального) суспільства, а з іншого символізує найтемніший бік історії розвитку американської демократії рабство, зумовлює і неоднозначне ставлення письменника до традиційної регіональної специфіки. І хоча характерна південна тематика та художні засоби складають значимий блок творчого методу Стайрона, завжди залишається простір для дискусій щодо стосунків письменника з естетикою „південної школи" в американській літературі.
Найглибшим шаром художньої парадигми творчості Стайрона стає пуританство як основа американської ментальності. Вплив пуританської естетики на творчість письменника є майже підсвідомим, втім надзвичайно плідним, визначаючи в першу чергу авторську концепцію людини. Суттєвим пуританським ментальним спадком, що позначився як на етичній, так і на естетичній площині стайронівських текстів, є пуританська неоднозначність світосприйняття, що була зумовлена суперечливим образом Бога та панзнаковим сприйняттям реальності.
Суперечлива природа базисних для Стайрона світоглядних концепцій, будучи посиленою ще й сучасним для письменника постмодерним світовідчуттям, визначає чільний принцип його етики та естетики діалогічність романного мислення, яка проходить через всі рівні тексту та зумовлює загальний модус конструювання його художнього світу. Саме тому твори Стайрона постають як романи-питання, які пропонують можливі варіанти відповідей. Головною ж інтенцією автора стає переосмислення традиції та критичне ставлення до шаблонів сприйняття. Втім, працюючи в царині таких певною мірою суголосних його творчій концепції явищ, як контркультура, структуралізм, деконструктивізм, постмодернізм Стайрон усе ж залишається традиційним письменником, головною художньою зацікавленістю якого є історія (story) та характер, а проза цілковито ґрунтується на соціальних та історичних реаліях. Але водночас роль соціального письменника, як, наприклад, Діккенс чи Бальзак, не характерна для Стайрона, адже головним завданням його наративів є, вочевидь, відображення свого часу через відтворення емоціонального досвіду людини. Відсутність мономислення диктує структуру його творів, породжує в традиційному тексті новаторські й сучасні за своєю спрямованістю композиційні, сюжетні, характерологічні, мовномисленневі прийоми. Творчість Стайрона увібрала значний масив естетичних досягнень своєї доби, в його творах можна дослідити прийоми психоаналітичної прози, експерименти з часом, екзистенціальними модусами, плідну інтертекстуальність, міфологічні алюзії, синестезію мистецтв, вміле оперування масштабами виміру характерів, ситуацій, історії, майстерне використання елементів романтичної поетики. Головним же творчим інструментарієм письменника стає рефлексія, самозаглиблення та нарація, які представляють суб’єктивність й „творення” реальності як постійний внутрішній діалог стайронівського дискурсу.
Втім, поза всією серйозністю етичного послання та складністю художньої структури, проза Стайрона є надзвичайно популярною серед широкої читацької аудиторії, що не в останню чергу зумовлюється відчутним в творах письменника присмаком мелодраматизму, який забезпечується елементами детективного сюжету, безперечною наявністю любовних колізій, екстремальних ситуацій і почуттів.
Таким чином, отримані в результаті дослідження висновки дають можливість визначити місце Стайрона поодинокого митця, як часто називають письменника, в контексті як американської, так і світової літератури. Не відкидаючи традицію та художні напрацювання попередніх поколінь, його творчість разом із тим є частиною сучасного літературного процесу, з його новаторською естетикою та ідейно-тематичним наповненням.
Запропонований у роботі підхід також уможливлює спробу по-новому окреслити і сам контекст американської літератури другої половини ХХ ст.: аналіз прози Стайрона дає підстави висловити сумнів щодо загальноприйнятої опінії про розрив і нездоланну прірву між традиційним мейнстримом і новітніми течіями; натомість намічаються певні параметри наративної стратегії сучасної доби в літературі США.
Дослідження дає підстави і для певних теоретико-літературних висновків. Можемо стверджувати, що, незважаючи на популярні у другій половині ХХ сторіччя твердження про смерть автора, відсутність сюжету, композиції, характеру, всі ці естетичні категорії продовжують існувати в літературі, хоча і зазнають певної трансформації.
Практична значимість роботи визначається можливістю використання результатів дослідження як у загальних, так і в спеціальних курсах американської літератури. А запропонована модель комплексного дослідження може бути використана для аналізу творчості інших складних постатей в літературі, зокрема в американській це Дж.Стейнбек, Дж.Гарднер, Т.Капоте та багато інших.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Американская литература и общественно-политическая борьба: 60-е начало 70-х годов ХХ века. М.: Наука, 1977. 240 с.
2. АнастасьевН.А. В поисках формы // Литература США в 70-е гг. ХХ века. М.: Наука, 1983. С. 111 140.
3. АнастасьевН.А. Разочарования и надежды. Заметки о западной литературе. М.: Сов. писатель, 1979. 183 с.
4. АнастасьевН.А. Томас Вулф // Писатели США. М.: Радуга, 1990. С. 88 91.
5. АнастасьевН.А. Южный акцент // Проблемы становления американской литературы. М.: Наука, 1981. С.113 154.
6. БабенкоЛ.Г. Лингвистический анализ художественного текста: Теория и практика. М.: Флінта, Наука, 2003. 495 с.
7. Барт Ролан. Избранные работы. Семиотика. Поэтика / Пер. з англ. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
8. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Сов. Россия, 1979. 320 с.
9. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 445 с.
10. ВисоцькаН.О. На перехресті цивілізацій: Афро-американська драма як мультикультурний феномен. К.: Київський державний лінгвістичний університет., 1997. - 168 с.
11. Гадамер Г.Г. Актуальность прекрасного / Пер. с нем. М.: Искусство, 1991. 367 с.
12. Ґадамер, Г.-Ґ. Герменевтика і поетика // Вибрані твори. /Пер. з нім. К.: Юніверс, 2001. 288 с.
13. ГайденкоП.П. Трагедия эстетизма. Опыт характеристики миросозерцания Серена Киркегора. М.: Искусство, 1970. 247 с.
14. ГозенпудА.А.Оперный словарь. М.; Л.: Музыка, 1965. 480 с.
15. ДенисоваТ.Н. Історія американської літератури ХХ століття: Навч. посібник для студентів вузів. Київ: Довіра, 2002. 318 с.
16. ДенисоваТ.Н. Проверяется масштабом истории. Проблема личности в новейшем романе США. В свете эстетики ленинизма // Ленинизм и развитие реализма как мировой эстетической системы: Сборник научных трудов. К.: Наукова думка, 1987. С. 140-218.
17. ДенисоваТ.Н. Про романтичне у реалізмі. К.: Наукова думка. 1973. 236 с.
18. ДенисоваТ.Н. Роман і романісти США ХХ століття. К.: Дніпро, 1990. 363с.
19. ДенисоваТ.Н. Экзистенциализм и современный американский роман. К.: Наукова думка, 1985. 246 с.
20. ДжеймсГ. Искусство прозы: Из предисловий к Собранию сочинений // Писатели США о литературе. В 2-х т. / Пер. с англ. М.: Прогресс, 1982. Т. 1 С.127 144.
21. ДолговК.М. От Киркегора до Камю: Почерки европейской философско-эстетической мысли ХХ века. М.: Искусство, 1990. 399 с.
22. ДолининА.А. У истоков американской культуры: картина мира” в литературе колоний Новой Англии XVII века //Истоки и формирование американской национальной литературы XVII XVIII вв. М., 1985. С. 45 86.
23. ЕґмондА. Кальвіністська думка і права людини // Релігійна свобода і права людини: Богословські аспекти. У 2-х т. Львів: Свічадо, 2000. Т. 1. С. 293 304.
24. ЕсинА.Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения: Учебное пособие. М.: Флинта; Наука, 2003. 246 с.
25. ЕсинА.Б. Художественный психологизм как свойство литературного стиля: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.01.08 / МГУ им. М. В. Ломоносова. М., 1980. 22 с.
26. Западное литературоведение ХХ века: Энциклопедия. М.: Интрада, 2004. 560 c.
27. Засурский Я.Н. Американская литература ХХ века. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. 504 с.
28. ЗасурскийЯ.Н. Введение // История литературы США в 7-ми т. М.: Наследие, 1997. Т.1: Литература колониального периода и эпохи Войны за независимость XVII XVIII вв. С.15 39.
29. ЗатонскийД.В. Постмодернизм в историческом интерьере // Вопросы литературы. 1996. № 3 (Май июнь) С. 182 - 205.
30. Зверев А. М. Логика литературного десятилетия // Литература США в 70-е гг. ХХ века. М.: Наука, 1983. С. 11 79.
31. ЗверевА.М.Модернизм в литературе США. М.: Наука, 1979. 320 с.
32. ЗверевА.М.Против тирании жизни // Иностранная литература. 1968. № 12. С. 252 254.
33. ЗверевА.М. Шесть американских повестей // Современная американская повесть. М.: Наука, 1980. С. 5 16.
34. Зінченко Л.В. Проблема психологізму у творчості Ф.Достоєвського і представників „Південної школи” американського роману. // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Збірник наукових праць Рівненського державного педагогічного інституту. Рівне: РДПІ, 2000. Вип.6. С. 185 197.
35. ЗлобинГ.П. Стайрон Уильям // Писатели США. М.: Радуга, 1990. С. 414 416.
36. ЗлобинГ.П. Выбор Уильяма Стайрона: Предисловие к роману// СтайронУ. Выбор Софи /Пер. с англ. М.: Радуга, 1991. С. 5 26.
37. Злобин Г.П. На краю бездны: Вступ. ст. // Стайрон У. И поджег этот дом: Роман; Долгий марш: Повесть/ Пер. с англ. М.: ТЕРРА Книжный клуб, 2001. С. 3 12.
38. ЗлобинГ.П. Мерой ответственности // По ту сторону мечты: Страницы американской литературы ХХ века. М.: Худож. лит., 1985. С. 78 82.
39. Еврипид. Ифигения в Тавриде // Еврипид. Трагедии. М.: Художественная литература, 1969. - Т.1 С. 473 550.
40. ИльинИ. Постмодернизм. Словарь терминов. М.: Интрада, 2001. с. 384.
41. Индивидуально-художественный стиль и его исследования. / Под общ. ред. В.А.Кухаренко. К.; Одесса: Вища школа, 1980. 168 с.
42. История литературы США в 7-ми т. М.: Наследие, 1997. Т.1: Литература колониального периода и эпохи Войны за независимость XVII XVIII вв. 832с.
43. История США: В 4 т. М.: Наука, 1983. Т. 1. 687 с.
44. КамюА. Бунтующий человек. Философия Политика. Искусство / Пер. с фр. М.: Политиздат, 1990. 415 с.
45. КамюА. Посторонний / Пер. с фр. Харьков: Фолио, 1999. 848 с.
46. КвітС. Основи герменевтики. Конспект лекцій. К., 1998. 336 c.
47. Киркегор С. Наслаждение и долг / Пер. с дат. К.: Airlend, 1994. 504 с.
48. Компаньйон А. Демон теории / Пер. с фр. М.: Изд-во им.Сабашниковых, 2001. 243 с.
49. КондратенкоВ.Т. Зигмунд Фрейд и психоанализ // Фрейд З. Психоаналитические этюды. Мн.: ООО „Попурри”, 1997. 606 с.
50. КореневаМ.М. Голос автора голос действительности. // Новые художественные тенденции в развитии реализма на западе: 70-е гг. М: Наука, 1982. с. 252 -259.
51. КореневаМ.М. Рец. на кн.: This Quet Dust and Other Writings” // Современная художественная литература за рубежом. 1985. № 3. С. 99 102.
52. КореневаМ.М. Романтическая поэтика Готорна //Романтические традиции американской литературы XIX века и современность. М.: Наука, 1982. С.160 205.
53. Коренева М.М. Сочинения ново-английских пуритан. Миссия и историческая реальность // История литературы США в 7-ми т. М.: Наследие, 1997. Т.1: Литература колониального периода и эпохи Войны за независимость XVII XVIII вв. С.148 - 217.
54. Леві-Строс К. Структурна антропологія. К.: Основи, 2000, 387 с.
55. ЛейбинВ.М. Фрейд, психоанализ и современная западная философия. М.: Политиздат, 1990. 397 с.
56. Лексикон нонклассики. Художественно-эстетическая культура ХХ века / Под ред. В.Бычкова. М.: РОССПЭН, 2003. 606 с.
57. Литература США в 70-е гг. ХХ в. М.: Наука, 1983. 368 с.
58. Литература США ХХ века: Опыт типологического исследования (Авторская позиция, конфликт, герой). М.: Наука, 1978. 568 с.
59. Литературная история США / Под. ред. Р.Спиллера. В 3-х томах. М.: Прогресс, 1977. Т. 1. 604 с.
60. Литературная история США / Под. ред. Р.Спиллера. В 3-х томах. М.: Прогресс, 1977. Т. 2. 526 с.
61. Литературная история США / Под. ред. Р.Спиллера. В 3-х томах. М.: Прогресс, 1979. Т. 3. 646 с.
62. ЛотманЮ. Структура художественного текста. М.: Наука, 1970. 384 с.
63. КиссельМ.А. Философская эволюция Ж.-П.Сартра. Л.: Лениздат, 1976. 238 с.
64. Коссак Е. Экзистенциализм в философии и литературе / Пер. с польск. М.: Политиздат, 1980. 360 с.
65. Маймин Е. А. Опыты литературного анализа. М.: Просвещение, 1972. 207 с.
66. Маймин Е.А., СлининаЄ.В. Теория и практика литературного анализа. М.: Просвещение, 1984. 160 с.
67. Малахов В.С. Философская герменевтика Г.Г.Гадамера // ГадамерГ.Г. Актуальность прекрасного. М.: Искусство, 1991. С. 324 336.
68. МараховскаяТ.А. Антитеза „дар ряд” в Романе Стайрона „И поджег этот дом” // Материалы конференции „Массовая культура США”. Москва: УПЛ ф-та журналистики МГУ. 2002. С. 50 - 52.
69. МараховскаяТ.А. Другой в Романе Уильяма Стайрона „Признания Ната Тернера” // От барокко до постмодернизма: Сб. науч. тр. Днепропетровск: ДНУ, 2003. Вип.6. С. 80 - 85.
70. МараховскаяТ.А. Образ „южного джентльмена” в романе Старона „Сойди во тьму” // Наукові записки ХДПУ ім.Г.С.Сковороди. Серія: „Літературознавство”. Харків: ЗНАДУ, 2003. Вип.4 (36). С. 122 -128.
71. МараховскаяТ.А.Платон и его влияние на творчество Уильяма Стайрона // Крымский Набоковский науч. сб. Симферополь: Крымский архив, 2003. Вып. 3: Проблема синтеза в культуре. С. 109 118.
72. МараховскаяТ.А. Проблема личности в романе У.Стайрона „Сойди во тьму” // Матеріали конференції „Міжрегіональна конференція молодих вчених”. Горлівка: Видав. ГДПІІМ. 2003. С. 141 143.
73. МараховськаТ.А.Проблема особистості в романах Вільяма Стайрона: Автореферат дисертації ... кандидата філологічних наук: 10.01.04 / Дніпропетровський національний університет. Дніпропертровськ, 2005 21с.
74. МараховскаяТ.А.Стайрон и Достоевский. Традиции русской классики в романе У.Стайрона „Выбор Софи” // Наукові записки ХДПУ ім.Г.С.Сковороди. Серія: „Літературознавство”. Харків: ХНАДУ, 2002. Вип. 2 (31). С. 159 - 164.
75. Мендельсон М.О. Роман США сегодня на заре 80-х годов. М.: Сов. писатель, 1983. 415 с.
76. МорозоваИ.В. „Южный миф” в произведениях писательниц Старого Юга. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004. 247 с.
77. МорозоваТ.Л. Спор о человеке в американской литературе: История и современность. М.: Наука, 1990. 334 с.
78. Музыкальный энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1990. 672 с.
79. Мулярчик А.С. Общественно-исторические судьбы США в зеркале романа // Литература США в 70-е гг. ХХ века. М.: Наука, 1983. С. 80 110.
80. Мулярчик А.С. Современный реалистический роман США. М.: Высш. шк., 1988. 174 с.
81. Мулярчик А.С. Спор идет о человеке. О литературе США второй половины ХХ века. М.: Сов. писатель, 1985. 360 с.
82. Николюкин А.Н. Тема негритянского протеста // Основные тенденции в развитии современной литературы США. М.: Наука, 1973. С. 217 247.
83. Николюкин А.Н. Critical essays on William Styron // Общественные науки за рубежом. 1984. - № 3. С. 173 179.
84. Овчаренко Н.Ф. Современный антимилитаристский роман США. К.: Наукова думка, 1981. 183 с.
85. Олдридж Дж. После потерянного поколения: Сб. ст. М.: Прогресс, 1981. 239 с.
86. Освенцим в глазах СС: Гесс, Броад, Кремер. Издательство государственного музея в Освенциме, 1975. 308 с.
87. Основные тенденции развития современной литературы США. М.: Наука, 1973. 400 с.
88. ПаррингтонВ. Л. Основные течения американской мысли. В 3-х т. М.: Из-во иностанной литературы, 1962. Т. 1. 525 с.
89. ПаррингтонВ. Л. Основные течения американской мысли. В 3-х т. М.: Из-во иностанной литературы, 1962. Т. 2. 591 с.
90. ПаррингтонВ. Л. Основные течения американской мысли. В 3-х т. М.: Из-во иностанной литературы, 1963. Т. 3. 600 с.
91. Перед встречей со зрителем: Экранизация романа „Софи делает выбор” // Иностранная литература. 1982. - № 11. С. 254.
92. Писатели США. М.: Радуга, 1990. 624 с.
93. Писатели США о литературе. В 2-х т. М.: Прогресс, 1982. Т. 1. 294 с.
94. Писатели США о литературе. В 2-х т. М.: Прогресс, 1982. Т. 2. 455 с.
95. ПоповичМ. Об Альбере Камю // КамюА. Посторонний. Харьков: Фолио, 1999. С. 5 14
96. Проблемы литературы США ХХ века. М.: Наука, 1970. 528 с.
97. Релігієзнавчий словник / За ред. проф. А.Колодного і Б.Лобовика. К.: Четверта хвиля, 1996. С. 390.
98. Рикер П. Герменевтика. Этика. Политика: Московские лекции и интервью. М.: АО «КАМІ», 1995. 195 с.
99. Рикер П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике. М.: „КАНОН - пресс Ц”; „Кусково поле”, 2002. 624 с.
100. Сартр Ж.-П. Пьесы. М.: Искусство, 1967. 670 с.
101. Сартр Ж.-П. Что такое литература? Слова. Минск: ООО „Попурри”, 1999. -448 с.
102. Семенова А.Н. Юг в литературе США // Литература США. М.: МГУ, 1973. С. 180 205.
103. СиланьевИ.В.Мотив в системе художественного повествования. Проблемы теории и анализа. Новосибирск: ИДМИ, 2001. 236 с.
104. Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис, 2002. 832 с.
105. Софокл. Эдип в Колоне // Греческая трагедия: Эхил, Софокл, Эврипид. М.: Государственное издательство художественной литературы, 1950. С. 317 394.
106. Софокл. Эдип-царь // Греческая трагедия: Эсхил, Софокл, Эврипид. М.: Государственное издательство художественной литературы, 1950. С.253 316.
107. Спиркин А.Г. Философия: Учебник. М.: Гардарики, 2000. 816 с.
108. Стайрон У. Из интервью // Писатели США о литературе. М.: Прогресс, 1982. Т.2. С. 401 409.
109. Стайрон У. И поджег этот дом. Долгий марш / Пер. с англ. М.: ТЕРА Книжный клуб, 2001 656 с.
110. Стайрон У. Выбор Софии / Пер. с англ. СПб.: Лик, 1993. 704 с.
111. СтеценкоЕ. История, написанная в пути (Записки и книги путешествий в американской литературе XVII XIX вв.). М.: ИМЛИ РАН, „Наследие”, 1996. 312 с.
112. Стеценко Е.А. Литература южных поселений // История литературы США в 7-ми т. М.: Наследие, 1997. Т.1: Литература колониального периода и эпохи Войны за независимость XVII XVIII вв. С.305 328.
113. Стеценко Е.А. Проблема времени в „южной школе” современного американского романа: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.01.05 / Институт мировой лит. им. А. М. Горького АН СССР М., 1978. 24 с.
114. Стеценко Е.А. Судьбы Америки в современном романе США. М.: Наследие, 1994. 240 с.
115. Стиль и жанр художественного произведения. Львов: Вища школа, 1987 128 с.
116. СтрадаВ. Значение „открытия» Бахтина для мировой культуры // Континент. 1995. С.324 330.
117. Татаринова Л. Н. Уильям Стайрон и проблема „южного романа” в литературе США // Литературные связи и проблема взаимовлияния. Горький, 1982. С. 71 85.
118. ТкачукО. Наратологічний словник. Тернопіль: Астон, 2002. 174 с.
119. Тлостанова М. Проблема мультикультурализма и литература США конца ХХвека. М.: ИМЛИ РАН, „Наследие”, 2000. 299 с.
120. Токвіль, Алексіс де. Про демократію в Америці. У 2-х т. /Пер. з фр. Г.Філіпчука та М. Москаленка; Передмова Андре Жардена. К.: Видавничій дім „Всесвіт”, 1999.
121. ТомашевскийБ. Теория литературы. Поэтика. М.: Аспект Пресс, 1999. 334 с.
122. Тюпа В.И. Нарратология как аналитика повествовательного дискурса („Архиерей” А. П. Чехова) Тверь: Изд-во Тверь ун-т, 2001. 58 с.
123. Успенский Б. Поэтика композиции. СПб.: Азбука, 2000. 352 с.
124. Финкелстайн С. Экзистенциализм и проблема отчуждения в американской литературе / Пер. с англ. М.: Прогресс, 1967. 320 с.
125. ФицджеральдФ. С. Избранные произведения. В 3-х томах. М.: Худож. лит., 1977. Т.2: Ночь нежна. Последний магнат. 493 с.
126. Фолкнер У.Собрание сочинений в 6-ти т.: Пер. з англ. М.: Худож. лит., 1985. Т. 1: Сарторис. Шум и ярость. 591 с.
127. Фрейд З. Психоаналитические этюды. Мн.: ООО „Попурри”, 1997. 606 с.
128. ФройдЗ. Вступ до психоаналізу: Лекції зі вступу до психоаналізу з новими висновками. К.: Основи, 1998. 709 с.
129. Хализев В.Е. Теория литературы. М.: Высш. шк., 2002. 437 с.
130. ХвальЛ.В. Ф.Достоєвський і „Південна школа” американського роману (Типологія і контактно-генетичні зв’язки): Автореферат дисертації кандид. філол. наук: 10.01.05 / Інститут літератури ім.. Т. Г. Шевченка НАНУ. К., 2001 20 с.
131. ХвальЛ.В. Проблема двоїстості” у Федора Достоєвського і романістів „Південної школи” // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету. Рівне: РДГУ, 2000. Вип.9. С. 119 127.
132. Художественные ориентиры зарубежной литера