ЕТНОГРАФІЧНА ЛЕКСИКА І ФРАЗЕОЛОГІЯ У СКЛАДІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ : ЭТНОГРАФИЧЕСКАЯ лексики и фразеологии В СОСТАВЕ УКРАИНСКОГО литературного языка

brief description

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ

ГРИГОРЕНКО ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК=161.2+81'373.7:398.9

ЕТНОГРАФІЧНА ЛЕКСИКА І ФРАЗЕОЛОГІЯ
У СКЛАДІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Спеціальність: 10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:
доктор філологічних
наук, професор
Жайворонок В.В.

Умань 2005

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................................................................................

3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕТНОГРАФІЧНОЇ ЛЕКСИКИ..................................................................

12

І.1. Концептуальний аспект..................................................................

12

І.2. Термінологічний аспект ................................................................

27

І.3. Етнолінгвістичний аспект..............................................................
Висновки до І розділу ...............................................................................

42
65

РОЗДІЛ ІІ. ЕТНОГРАФІЗМИ В ЛЕКСИЧНІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ .............................................................................

68

ІІ.1. Етнографічна лексика в загальномовному словнику..................

69

ІІ.2. Ідеографічний опис етнографізмів...............................................

99

Висновки до ІІ розділу ...............................................................................

109

РОЗДІЛ ІІІ. ЛЕКСИЧНІ ТА ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ ЕТНОГРАФІЧНОГО ЗМІСТУ ЯК КОНСТАНТИ
ЕТНОКУЛЬТУРИ.......................................................................................

111

ІІІ.1. Символізація значення слова як передумова формування етнокультурних концептів.............................................................

111

ІІІ.2. Етнокультурний концепт хата як знаковий національний символ..............................................................................................

133

ІІІ.3 Спроба етнокультурної реконструкції фразеології....................

149

Висновки до ІІІ розділу .............................................................................

173

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ...........................................................................

175

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..................................................

180

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ............................................................................

184

ВСТУП

Для всебічного вивчення лексичної системи мови (незалежно від того, чи досліджують її сучасний стан, чи характер її історичного становлення) необхідний якомога повніший опис окремих шарів лексики, тих чи тих її тематичних груп. Пріоритетним напрямком сучасної лінгвістики є дослідження формальної і змістової сторони лексичних і фразеологічних одиниць, здійснювані в руслі проблем номінації, семантики і в проекції на носія мови народ.
Доля кожного народу органічно переплетена з долею його мови. Історія засвідчує численні приклади того, як із зникненням мови зникає етнос. Виступаючи однією з ознак етноспільноти, остання забезпечує єдність етносу, розчленованого державними кордонами, розділеного простором, розмежованого соціальними, політичними, релігійними чинниками. Хіба не мова єднає стільки століть і розпорошених по світу українців? Не випадково дослідження культурної самобутності народу, відбитої в національно-мовній картині світу, давно стало одним з актуальних напрямків розвитку сучасної лінгвістики. Не випадково також, що за останні роки зросло зацікавлення взаємодією двох тісно пов’язаних феноменів людської життєдіяльності мови і культури.
Погляд на мову не як на самодостатню структуру, а як на складову частину свідомості людини, що акумулює всі вияви перебігу її життя, розширив межі лінгвістичних досліджень. Актуалізувалося вивчення мовних явищ з огляду на взаємодію лінгвістики із суміжними галузями знань психологією, філософією, інформатикою, культурологією, етнологією, що породило нові наукові дисципліни психолінгвістику, лінгвофілософію, лінгвокультурологію, етнолінгвістику. При цьому акцент зміщено з констатації цих явищ, вивчення їх у статиці на причинно-наслідкові зв’язки між ними та динамічний аспект розвитку мови та її носія етнос.
Загальновизнаним є взаємозв’язок функціонального і когнітивного напрямів лінгвістики, у зв’язку з чим головний об’єкт функціонального мовознавства та чи інша функція мовної одиниці значно модифікувався і дедалі більше привертає увагу дослідників своїм тяжінням до концептуальної сфери [239, 97]. З огляду на це сучасні дослідження мовних одиниць ґрунтуються на широкому залученні позамовних чинників, передусім сукупності культурних надбань етносу.
Мова, тісно пов’язана з дійсністю, суспільством, цивілізацією, виступає соціальним явищем. Вона „обслуговує” певний етнос, певну культуру, тому віддзеркалює дійсність, в якій живе той чи інший народ, характеризує його менталітет, соціально, історично, культурно заданий напрям формування, усвідомлення й розв’язання спектру можливих інтелектуальних завдань, отже передусім ставлення етносу до довкілля і самого себе в ньому. На думку В.Абаєва, мова виступає „силою, яка формує категоризацію зовнішнього світу. Мова є не чим іншим, як своєрідним переосмисленням у суспільній свідомості світу реалій” [1, 216].
Етнографічна лексика як сукупність мовних знаків етнокультури має багаті традиції вивчення ще з часів античної філософії та класичного мовознавства (Геракліт, В.Вундт, Й.Штейнталь, О.Потебня, Л.Булаховський та ін.). Водночас її дослідження зберігає актуальність. Так, свого часу Г.Шухардт зазначав, що „слово служить для позначення речі (отже, й етнореалії як такої) через її істотні ознаки, серед яких особлива роль належить культурним смислам. У кожного народу є характерні тільки для нього і для країни, в якій живе цей народ, мовні одиниці”[333, 141]. Зокрема, Є.Верещагін зазначав, що „в лексиці кожної мови можна помітити слова, які відображають специфіку народу” [50, 16]. Такі слова в лінгвістиці дістали назви країнознавча лексика, етнолексеми, етнокультурна лексика, етнографічна лексика, нарешті, етнографізми. Мовознавці по-різному підходять до трактування поняття „етнографізм”. За визначенням М.Шанського, „етнографізмами називаються такі слова, які означають предмети і явища побуту і праці, специфічні для зазначеної місцевості і не відомі літературній мові” [321, 118]. Такого самого погляду дотримується О.Мораховська, яка додає при цьому, що „типовий етнографізм характеризується прикріпленістю до даного предмета” [185, 214]. Е.Етерлей, уточнюючи поняття етнографізму, пише: „Етнографізми це слова, які означають предмети і поняття, пов’язані з особливостями побуту, матеріальної і духовної культури даного народу, народності або місцевості” [86, 16]. Отже, етнографізми це не лише вузько регіональні слова.
У дослідженнях українських мовознавців значною мірою акцентувалася увага на дослідженні номінативних одиниць, що позначають реалії народної духовної культури. Зокрема, вивчається внутрішня форма слів на позначення культурних реалій як інструмент типологічного аналізу лексико-семантичних систем, засіб виявлення національної своєрідності відображуваних мовою концептуальних образів-понять, що в сукупності своїх складників сприяють творенню концептуальної та національно-мовної картин світу. Власне етнографічна лексика залишається маловивченою. Більше уваги приділено власне обрядовій лексиці, хоч контексти обрядодій насичені значно ширшим колом етнографізмів, вартих окремого розгляду. У цілому етнографізм це термінопоняття, яке за своїм значенням ширше за поняття „обрядова лексема”. Вербальні коди обрядодій включають як перше, так і друге, але перевага, звичайно, за власне обрядовою лексикою та фразеологією.
Етнографічні мовні одиниці цінні передусім тим, що вони відтворюють культурні реалії глибокої давнини. Тим самим ця лексика, хоч і обтяжена „додатковими надмовними символічними функціями, зв’язками, опозиціями, зберігає і виявляє, як правило, найбільш архаїчні сторони своєї семантики” [242, 365]. Такі особливості цього шару лексики дають можливість виділити найдавніші (або порівняно давні) сторони її семантики, що має велике значення для етимології, історії мови й самого народу. Але не тільки цим цінне детальне вивчення етнографічної лексики. Внаслідок того що вона пов’язана з одним із важливих компонентів етнокультури побутом, ритуалами та обрядами, її аналіз дає можливість робити певні висновки взагалі про джерела матеріальної і духовної культури народу, про природу світосприйняття, оскільки в „мові, лексиці відбивається не тільки зовнішній, матеріальний світ, у ній концентрується і продовжує життя думка давньої людини, її уявлення і світосприймання” [242, 59].
Зразком комплексного підходу до вивчення народної культури є, наприклад, праця О.Трубачова „Ремесленная терминология в славянских языках (Этимология и опыт групповой реконструкции)”, в якій подано ряд дуже цінних додатків про взаємозв’язки лінгвального і позалінгвального планів, вказівок на те, що мові властива прогресивна тенденція. Водночас учений підкреслює важливість урахування позамовних факторів, оскільки лінгвістичний аналіз значно виграє від знання історії реалії, і передусім у контексті культури”. Саме це виводить дослідника на етнолінгвістичний напрямок аналізу, основи якого заклали В. фон Гумбольдт, О.Потебня, Д.Зеленін, І.Огієнко, Е.Сепір та ін. У своїх працях вони успішно використовували дані як мовознавства, так і етнографії, передусім при аналізі елементів народної культури. В наш час значний крок уперед у комплексному лінгвоетнографічному дослідженні духовної і матеріальної культури зробила група вчених сектору етнолінгвістики російського Інституту слов’янознавства і балканістики.
О.Потебня у своїх працях „О некоторых символах в словянской народной поэзии” (1860), „Из лекций по теории словесности. Басня. Пословица. Поговорка” (1894), „Слово и миф” (1989), „Мысль и язык” (1993) широко використовує етнографічний мовний матеріал для аналізу різних виявів народної етнокультури, зокрема залучає значущі етнографічні елементи того чи іншого обряду для аналізу обрядової лексики [228, 226, 230, 227].
Проблема взаємодії мови і культури була в центрі уваги не лише названих дослідників, але й Є.Верещагіна, В.Костомарова, А.Вежбицької, В.Нерознака, В.Русанівcького, В.Телії, С.Єрмоленко, В.Жайворонка, О.Тищенка. Висвітленню теми „мова і культура” присвячуються наукові конференції. Зокрема, традиційними стали вже щорічні міжнародні форуми „Мова і культура”, що відбуваються у Києві з 1993 року.
Однією з провідних і відносно нових наукових галузей синтезованого типу є лінгвокультурологія. Як комплексну гуманітарну інтердисципліну, одним із першочергових завдань якої є встановлення „корпусу, складу, репертуару фундаментальних національно-культурних концептів”, визначив цю науку В.Нерознак [195, 108]. У концепції В.Воробйова постулюється взаємозв’язок і взаємодія культури і мови в їх функціонуванні й акцентується увага на відображенні цього процесу, зокрема, в цілісній системі мовних одиниць з огляду на їх мовний і позамовний (культурний) зміст [57, 11].
Дотримуємося поширеного в науці погляду на культуру як на інтегрований різновид людської життєдіяльності [155, 179], у тому числі й лінгвальної. Тому за основу обираємо погляд на мову як на форму і ключовий компонент культури. Визнання за культурою „ієрархічно організованої системи різних кодів, тобто вторинних знакових систем, що використовують різні формальні й матеріальні засоби для кодування того самого змісту, який назагал зводиться до світогляду певного соціуму”, постулює концепція М.Толстого та авторського колективу Етнолінгвістичного словника слов’янських старожитностей [87, 9]. Мовні показники і в першу чергу етнокультурна термінологія, за визначенням укладачів Словника, „є невід’ємною частиною плану вираження духовної культури, до того ж частиною, безпосередньо пов’язаною з планом змісту. Цей зв’язок двобічний. 3 одного боку, факти мови служать найважливішим джерелом для реконструкції елементів культури, народної свідомості, міфології, з другого, розв`язання багатьох власне лінгвістичних завдань (у першу чергу в галузі етимології, семасіології, історичної лексикології, фразеології, реконструкції праслов’янського тексту та ін.) потребує звернення до широкого культурно-історичного та етнографічного контексту” [87, 19]. Тому ще більше зросла актуальність вивчення етнографізмів у зв’язку з розпочатою роботою по підготовці лексичних атласів різних мов.
Взагалі вивчення елітарної культури, літературної мови й художньої літератури навряд чи можна відривати від загальнокультурного контексту. Воно неможливе без взаємозв’язку з іншими рівнями квадріади („мова словесність культура самосвідомість”), бо не дає повної уяви про загальну культуру етносу. Це спричиняє необхідність розгляду окремого рівня у контакті з іншими для визначення специфіки цілого (що й передбачає етнолінгвістичний аспект розгляду мовних явищ). Акцент, який ставить М.Толстой на важливості своєчасного вивчення функціональних парадигм мови, словесності, культури й самосвідомості, передбачає залучення всіх засобів усіх рівнів культури, передусім народної. У проекції на наш матеріал це необхідність урахування мовної інформації про етнореалії, зафіксовані у тлумачних словниках, художній літературі, різнорідній культурній інформації, акумульованій народною свідомістю у формі прислів’їв, приказок, пісень, переказів, казок, тобто у формах усної народної словесності. Потребою комплексного вивчення лексичного й фразеологічного матеріалу, що відтворює багату українську етнокультурну, й визначаємо актуальність цього дослідження. Сподіваємося, що це буде подальшим кроком в опрацюванні етнолінгвістичної теорії слова.
Метою дослідження є визначення якісного параметру етнографічної лексики і фразеології як мікросистеми загальномовного словника, а також виявлення сфери функціонування цих мовних одиниць в українському етнокультурному просторі.
Поставлена мета передбачає розв`язання таких завдань:
· визначити обсяг етнографічної лексики і фразеології в загальномовному словнику;
· описати культурну семантику національно-забарвлених лексичних одиниць;
· встановити рівень уживаності та функціональне призначення етнографічної лексики в сучасній українській літературній мові;
· класифікувати етнографічну лексику за тематичними підгрупами;
· простежити характер відображення етнокультури та особливостей світобачення мовної спільноти через національно-культурні конотації мовних одиниць;
· виявити сфери реалізації фразеологічних моделей з ключовими етнографізмами.
Об’єктом дослідження є українські етнографізми (понад 2000 одиниць), зафіксовані загальномовними словниками.
Предметом дослідження є виявлення етнокультурної та власне мовної специфіки етнографічної лексики і фразеології.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження вважаємо творче співвідношення свідомості, мови і культури народу. Об’єкт дослідження передбачає використання комплексної методики розгляду описово-аналітичного, порівняльно-історичного, зіставного, лексикографічного методів з елементами концептуального, компонентного, дистрибутивного, трансформаційного, контекстуального аналізів та з орієнтацією на встановлення зв’язку мовних явищ з позамовними чинниками.
Джерелами дослідження послужили лексикографічні дані, засвідчені основними українськими загальномовними словниками (зокрема Словником української мови в 11-ти томах та Словарем української мови за ред. Б.Грінченка), а також матеріали академічних фольклорних збірників, твори класиків української літератури, праці О.Воропая, В.Гнатюка, І.Огієнка, М.Максимовича, М.Костомарова, В.Скуратівського, спеціалізовані періодичні видання.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше у вітчизняному мовознавстві окреслено максимальне коло етнографічних мовних одиниць; здійснено цілісний їх опис; проведено системно-структурний аналіз цього матеріалу з огляду на внутрішню форму номінативних одиниць, оскільки вона є „ідейним стрижнем”, „знаком значення”, який пронизує всі лексико-семантичні групи найменувань, незалежно від їх предметно-смислової віднесеності та ареальної закріпленості; з’ясовано параметри культурної семантики та основні принципи парадигматики і функціонування етнографічного мовного матеріалу.
Теоретичне значення дослідження. Загальні теоретичні висновки дисертації дають можливість усебічно осмислити роль і місце етнокультурного компонента в семантиці слова, з’ясувати при цьому глибинні конотації мовних одиниць та їх „вертикальний контекст”. Тим самим теоретичне значення дослідження полягає в опрацюванні загальної проблематики взаємозв’язку мови і культури на прикладі окремої тематичної групи лексем і фразем; визначенні специфіки назв артефактів та своєрідності функціонування групи номенів, об’єднаних на основі етнокультурної функції; виявленні можливих шляхів дослідження фрагмента мовної картини світу етносу як взаємодії співвіднесених з різними формами свідомості людини мовних одиниць, що належать до різних мовнокультурних парадигм.
Практична цінність дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть бути плідно використані в лексикографічній практиці, зокрема при укладанні етнографічних і лексичних атласів української мови, ідеографічних словників, в етнолінгвістичних студіях, при дослідженні деяких проблем історичної лексикології та лексикографії. Результатами дослідження можна скористатися при викладанні навчальних курсів з лексикології, лексикографії, стилістики, культури та історії літературної мови, а також при підготовці спецкурсів і спецсемінарів з етнолігвістики.
Апробація дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри української мови Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Результати дослідження повідомлялися на міжнародних наукових конференціях: „Мова у слов’янському культурному просторі” (Умань, 2002), „Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2003), а також на Всеукраїнській науковій конференції „Українська термінологія і сучасність” (Київ, 2003).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображено в 5 авторських публікаціях, з них 3 вміщено у виданнях, визначених ВАК України як фахові.
Обсяг і структура праці. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку джерел дослідження, списку використаної літератури (343 позиції), а також словника-додатка (окремим виданням 141 сторінка). Загальний обсяг дисертації без додатка 210 сторінок.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Етнографічна лексика української мови є невд’ємним складником загальномовної системи. Необхідність виявлення та аналізу складу, кількості, характеру, особливостей функціонування етнографізмів становить важливий компонент загальної проблематики вивчення процесів розвитку лексичної та фразеологічної систем сучасної української мови.
2. Мовна картина світу відображає своєрідність членування концептуальної моделі світу від народу до народу. Якщо остання є знанням про нього, то перша фіксацією цих знань системою мовних знаків. Концептуальна модель світу є тим підґрунтям, на якому виникає мовна картина світу. Зв’язок між ними здійснюється насамперед через мову, через її ключові концептуальні одиниці. Тому продуктивним способом аналізу мовної картини світу вважаємо метод виділення ідеографічних полів того чи іншого фрагмента „мікросвіту”. Це зумовлюється тим, що лексика як один з основних мовних об’єктів має власні увиразнені аспекти аналізу метамовний, концептуальний, контрастивний, у річищі яких лексеми так чи інакше постають не лише власне мовними, але й етнокультурними одиницями. Етнографізмів це стосується чи не в першу чергу.
3. Результати аналізу етнографічного мовного матеріалу свідчать про насиченість багатьох лексичних одиниць національно-культурною інформацією, дозволяють підтвердити думку багатьох лінгвістів про взаємозумовленість мови і культури народу. Етнокультурна інформація, закладена в словах, репрезентує додатковий компонент лексичного поняття етнологічний.
4. Етнографічна лексика традиційної народної культури є початковою ланкою становлення будь-якої національної терміносистеми: вона відображає світ в синкретично-міфологічній єдності всіх його рівнів і підсистем. Проте вже в цій початковій ланці можна виділити тематичні класи обрядових термінів (локативи, хрононіми, назви дійових осіб, найменування ритуальних дій тощо), що свідчить про соціально-обов’язковий характер цих мовних одиниць. Виокремлення засобами мови фонових супровідних знань, уявлень, що достатньою мірою відтворюють набір життєвих стереотипів українського етносу, звернення до етнографічного матеріалу дозволяє простежувати за вживанням ритуальних словесних формул, обрядових термінів, що в своїй сукупності створюють розгалужену систему народного, часом напівзабутого, часом закріпленого за певною місцевістю мовного матеріалу. Етнографічний компонент досить важливий, бо він відбиває життя певного суспільства, його матеріальну та духовну культуру, тобто такий компонент відображає певний спосіб життя етносу.
5. У нашому дослідженні лексеми, що характеризують реалії, властиві життєдіяльності окремої національно-культурної спільноти, або етнографізми, позначають реалії матеріальної та духовної народної культури щодо тієї мови, в якій вони є первинними. Значний семантично-ментальний потенціал слів і словосполучень, що характеризують життя народу, закладено у тематичних групах на позначення етнокультурних реалій, предметів побуту, національних страв, напоїв тощо. Їх існування в комунікативних моделях, орієнтованих на соціокультурний аспект, дозволяє забезпечити специфічно-мовне відтворення єдності понять народної культури, оскільки в створенні національно орієнтованої картини світу важливе місце займають, наприклад, найменування предметів повсякденного вжитку, які своїм внутрішнім наповненням, метафоричним уживанням передають специфіку національного життя часом послідовніше й опукліше, аніж описові стереотипи. Додаткове смислове нашарування, викликане етнопсихологічними чинниками, зумовлює виникнення національно окреслених уявлень, асоціативних зв’язків, властивих передусім українському етносу.
6. Етнографічна лексика, широко представлена в Словарі української мови” Б.Грінченка та 11-ти томному Словнику української мови”, найбільших і найавторитетніших лексикографічних працях в Україні, може бути основою для укладання спеціального словника етнографічної лексики української мови, побудованого таким чином, щоб у ньому подавалися не лише тлумачення тих чи інших етнолексем, але й осмислення самих понять у етнокультурній свідомості народу з огляду на їх метафоризацію, символізацію, обрядову ритуалізацію, звичаєву спеціалізацію тощо.
7. Входячи у загальномовний вжиток як репрезентатори української етнокультури, етнографізми виступають власне термінами передусім у спеціальних дослідженнях. Але ця лексика водночас етнографічна і культурологічна, тому вимагає класифікаційного підходу при аналізі. Основною ознакою лексематичної системності мови вважаємо здатність лексики до класифікації. Адже лексичний склад мови не аморфне поєднання мовних одиниць, а складне аплікативне утворення самодостатніх відкритих лексичних полів, що перетинаються, взаємодіють одне з одним, частково чи повністю накладаються одне на одного, більшою чи меншою мірою перекривають одне одного. Виходячи із досліджуваного матеріалу, розмежовуємо два масиви етнолексики: власне етнографічна лексика і лексика етнокультурного характеру.
8. Функціонально-стилістичний аналіз етнографізмів показав, що більша їх частина належить до сфери активного функціонування переважно в художньому мовленні. Зокрема, це назви предметів та явищ духовної культури, обрядова та звичаєва лексика. Решта досліджуваних мовних одиниць належить до пасивного словникового складу лексики сучасної української мови. Крім того, у зв’язку з поступовим поверненням народу до звичаїв і обрядів старовини дедалі частіше в мові актуалізуються відроджені етнографізми, у яких закладено духовний код нації, перевірений життєвим досвідом.
9. Між мовним знаком і дійсністю є дві проміжні сфери ідеальний референт (думка) і мовна інформація (семантика). Ідеальні референти відображають дійсність, знаки передають інформацію про ці відображення і через них про дійсність. Тому значення слова не є тотожним ні поняттю, ні денотату, ні будь-якій іншій позалінгвальній одиниці. Посередницька роль слова видається універсальною, бо через нього усвідомлюємо не лише поняття про той чи інший предмет, а й творчі потенції самої мови. Чуттєвий образ якогось предмета може асоціюватися з образом іншого предмета, внаслідок чого образ, скажімо, тварини чи рослини уподібнюється образові людини. Нове значення виникає на основі міфу-порівняння, нового узагальненого поняття, що виникло в колективній свідомості мовців. Тому національно-культурний компонент лексичного значення слова є універсальним у цьому нашаруванні, породженому етнокультурною специфікою сприйняття реалії, яку воно позначає. Водночас мова витворює цілу низку лексем-етнографізмів, значення яких можна пояснити лише через відсилання до вихідної лексеми, тобто спираючись на внутрішньомовні зв’язки. Значення (зокрема й символічне) кожної лексичної одиниці зумовлюється її системними відношеннями з іншими мовними одиницями на різних мовних рівнях. Ці відношення визначаються як поняттєвою її природою, так і місцем та роллю лексеми в мовній системі.
10. З огляду на доцільність використання методу концептуального аналізу при дослідженні значення слова подаємо схему дефініювання, специфічну для груп подібних концептів. Якоюсь мірою це зорієнтовує опис етнолексики з огляду на деякі тематичні групи слів. Ієрархія виявлених етнокультурних ознак для багатьох з таких груп є помітно відмінною від уніфікованої за родо-видовим принципом ієрархії ознак при компонентному аналізі (як це представлено зазвичай у загальномовному словнику). Семасіологічний аналіз лексичних одиниць засвідчує автономність та позиційну (синтаксичну чи лексичну) закріпленість їхньої номінативної функції, а мовні символи як особливий, асоціативно-образний спосіб розуміння та осмислення дійсності дають змогу оцінювати реалії через ту чи іншу мовну модель, конкретний мовний образ.
11. Розгляд лексичної, лексико-синтаксичної та лексико-фразеологічної сполучуваності приводить до встановлення діалектичної єдності двох процесів. З одного боку, валентна потужність лексичної одиниці зумовлюється її значенням, з другого, розширення її семантики відбувається за рахунок інновацій, якщо вони генералізуються шляхом масової імітації. Установлено, що народна фразеологія досить повно відображає зміст етнокультури та особливості світобачення мовної спільноти через культурно-національні конотації, які через співвіднесення з "великим вертикальним контекстом" охоплюють знання особливостей історії, традицій, звичаїв, вірувань народу, тобто всього культурного багатства етносу. Реалізація фразеологічних моделей з ключовими етнографізмами засвідчує (1) міцне "вростання" останніх в українську етнокультуру, (2) активізацію семантичних множників у процесі фразеотворення, (3) "переливання" культурної експліцитності й імпліцитності в міцне етнолінгвістичне підґрунтя з подальшою їх реалізацією в численних культурно-національних співзначеннях. Фразеологія, її культурно-національна семантика віддзеркалює багатющий спектр екстралінгвіальних пропозицій, що започатковуються специфікою життя народу, його суспільно значущого досвіду. Мотиваційне тло фразеологічної одиниці в різних типах дискурсу становить саме культура.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вас., 1959 Васильченко С.В.: Твори в чотирьох томах. К.: Вид-во АН УРСР, 1959 1960.
Вовчок, 1955 Марко Вовчок: Твори в шести томах. К.: Держлітвидав, 1955 -1956.
Головко, 1957 Головко А.В.: Твори в двох томах. К.: Держлітвидав, 1957.
Гр., 1963 Грінченко Б.Д.: Твори в двох томах. К.: Вид-во АН УРСР, 1963.
Граб., 1959 Грабовський П.А. Зібрання творів у трьох томах. К.: Вид-во АН УРСР, 1959 1960.
Довж., 1958 Довженко О.П.: Твори в трьох томах. К.: Держлітвидав, 1958 1960.
Донч., 1956 Донченко О.В.: Твори в шести томах. К.: Молодь, 1956 1957.
ЕСУМ Етимологічний словник української мови: У 7 т. / За ред. О.С.Мельничука. К.: Наук. думка, 1982.
Ів., Тарас. шляхи, 1954 Іваненко О.Д. Тарасові шляхи. К.: Молодь, 1954.
Ільч., Козацьк. роду., 1958 Ільченко О.Є. Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і чужа молодиця. К.: Рад. письменник, 1958.
К.Карий, 1960 Карпенко-Карий І.К.: Твори в трьох томах. К.: Держлітвидав, 1960.
Кв.-Осн., 1956 Квітка-Основ’яненко Г.Ф.: К.: Держлітвидав, 1956.
Коб., 1956 Кобилянська О.Ю.: Твори в трьох томах. К.: Держлітвидав, 1956.
Кос., Новели, 1962 Косинка Г.М. Новели. К.: Рад. письменник, 1962.
Котл., 1952 Котляревський І.П.: Повне зібрання творів в двох томах. К.: Вид-во АН УРСР, 1952.
Коцюб., 1955 Коцюбинський М.М.: Твори в трьох томах. К.: Держлітвидав, 1955.
Кроп., 1959 Кропивницький М.Л.: Твори в шести томах. К.: Держлітвидав, 1958 1960.
Л. Укр., 1951 Леся Українка: Твори в п’яти томах. К.: Держлітвидав, 1951.
Ле, Наливайко, 1957 Ле Іван. Наливайко. К.: Держлітвидав, 1957.
ЛЭС Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1990. 685 с.
Манж., Тв., 1955 Минжура І.І. Твори. К.: Держлітвидав, 1955.
Мирний, 1954 Панас Мирний: Твори в п’яти томах. К.: Вид-во АН УРСР, 1954 1955.
Н.-Лев., 1956 Нечуй-Левицький І.С.: Твори в чотирьох томах. К.: Держлітвидав, 1956.
Нар. п. - Народні пісні в записах І.Я.Франка / Упор., передм. та прим. О.І.Дея. Львів: Каменяр, 1966. 427 с.
Нар.перл. - Народні перлини: Українські народні пісні. К.: Держлітвидав, 1962. 238 с.
Номис Українські приказки, прислів’я і таке інше / Збірник О.В. Марковича та ін. Уклав М.Номис. Київ: Либідь, 1993. 466 с.
Оп., Іду.., 1958 Опільський Юліан. Іду на вас. Ідоли падуть. Сумерк. Львів, 1958.
Присл. Прислів’я та приказки. Природа. Господарська діяльність людини / Упоряд. М.М. Пазяк. К.: Наук. думка, 1989. 480 с.
Рильський, 1956 Рильський М.Т.: Твори в трьох томах. К.: Держлітвидав, 1956.
Рудан., Вибр., 1937 Руданський С.В.: Вибрані твори. К.: Держлітвидав, 1937.
Свидн., Люборацькі, 1955 Свидницький А.П. Люборацькі. К.: Держлітвидав, 1955.
СЭС Советский энциклопедический словарь. М., 1984.
СІС Словник іншомовних слів / За ред. О.С. Мельничука. К., 1977.
Скл., Святослав, 1959 Скляренко С.Д. Святослав. К.: Рад. письменник, 1959.
Сл. Гр. Грінченко Борис. Словарь української мови: в 4-х т. К.: Наук. думка, 1996.
ССНП Юрченко О.С., Івченко А.О. Словник стійких народних порівнянь. Х.: Основа, 1993. 173 с.
Стар., Вибр., 1959 Старицький М.П.: Вибрані твори. К.: Держлітвидав, 1959.
Стельмах, 1962 Стельмах М.П.: Твори в п’яти томах. К.: Держлітвидав, 1962 1963.
Стельмах, Вел. рідня, 1951 Стельмах М.П. Велика рідня. К.: „Рад. письменник”, 1951.
Стельмах, Хліб.., 1959 Стельмах М.П. Хліб і сіль. К.: Рад. письменник, 1959.
Стор., 1957 Стороженко О.П.: Твори в двох томах. К.: Держлітвидав, 1957.
СУМ Словник української мови: в 11 т. К.: Наук. думка, 1971-1980.
Тулуб, В степу.., 1964 Тулуб З.П. В степу безкраїм за Уралом... К.: Держлітвидав, 1964.
Тулуб, Людолови, 1957 Тулуб З.П. Людолови. К.: Держлітвидав, 1957.
Тют., 1964 Тютюнник Г.М.: Вир. К.: Дніпро, 1964.
Укр. лір. пісні, 1958 Українські народні ліричні пісні. К.: Вид-во АН УРСР, 1958.
Укр. казки, 1951 Українські народні казки. К.: Держлітвидав, 1951.
Укр. присл.., 1955 Українські народні прислів’я та приказки. К.: Видавництво АН УРСР, 1955.
Укр.п.1989 Українські народні пісні: Пісенник / Упор. Л.Синенко. К.: Музична Україна, 1989. 174 с.
Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: в 4 т. М.: Прогресс, 1964-1973.
Фр., 1950 Франко І.Я.: Твори в двадцяти томах. К.: Держлітвидав, 1950-1956.
ФСУ Ужченко В.Д., Ужченко Д.В. Фразеологічний словник української мови. К.: Освіта, 1998. 224 с.
ФСУМ Фразеологічний словник української мови: у 2-х кн. /Уклад. В.М.Білоноженко та ін. К.: Наук. думка, 1993. 984 с.
ФСУМУ Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови: в2-х т. К.: Вища школа, 1984.
Хотк., Довбуш, 1965 Хоткевич Г.М.: Твори в двох томах. К.: Дніпро, 1965.
Чорн., Потік.., 1956 Чорнобривець А.С. Потік життя. К.: Рад. письменник, 1956.
Чуб., 1874 Чубинський П.П.: Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной императорским Русским географическим об-вом, Юго-западний отдел. Материалы и исследования. СПб, 1874.
Шевч., 1953 Шевченко Т.Г.: Повне зібрання творів: у 6 т. К.: Вид-во АН УРСР. 1951 1963.
Ю. Янов., 1958 Яновський Ю.І.: Твори в п’яти томах. К.: Держлітвидав. 1958 1959.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Абаев В.И. Язык и история. Теоретические проблемы советского. М.: Наука, 1968. С.333347.
2. Абрамян А.А. Значение как категория семиотики // Вопр. философии, 1965. №1.
3. Аверинцев С.С. Символ // Краткая литературная энциклопедия: в 9 т. М.: Сов. энциклопедия, 1971.
4. Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова. Фразеологія. Х.: Вища школа, 1983. 137 с.
5. Ажнюк Б.М. Англійська фразеологія в культурно-етнічному освітлені. К.: Наук. думка, 1989. 132 с.
6. Ажнюк Б.М. Еволюція української мови в діаспорі (етно- і соціолінгвістичні аспекти): Автореф. дис... д-ра філол. наук. К., 1999. 38 с.
7. Алефіренко М.Ф. Компаративні фразеологізми (методичні розробки з курсу загального мовознавства). К. 28 с.
8. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. Х.: Вища школа, 1987. 136 с.
9. Алимпиева Р.В. Семантическая значимость слова и структура лексико-семантической группы. Л: Изд-во Ленингр. ун-та, 1986. 179 с.
10. Алтанов В.М. История лингвистических учений. Учебное пособие. М.: Языки русской культуры, 1998 368 с.
11. Амосова Н.Н. Слово и контекст // Уч. зап. Ленингр. ун-та. Серия филол. наук, 1958. № 248. Вып. 42. С. 3-23.
12. Антропоцентричний підхід у дослідженні мови: Матеріали VІІ Міжнародних Карських читань 13-14 травня 1998 р. Ніжин: Наука-сервіс, 1998. 252 с.
13. Апресян Ю.Д. Избранные труды: В 2-х т. М.: Школа "Языки культуры", 1995. т. 2. 766 с.
14. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка. - М.: Наука, 1974. 367 с.
15. Апресян Ю.Д. Современные методы изучения значений и некоторые проблемы структурной лингвистики. // Проблемы структурной лингвистики. М., 1963. С. 131.
16. Артюх Л.Ф. Українська народна кулінарія. Історико-етнографічне дослідження. К.: Наукова думка, 1977. 153с.
17. Артюх Л.Ф., Гаврилюк Н.К., Косміна Т.В. Зіставлення ареалів поширення найменувань деяких явищ традиційно-побутової матеріальної і духовної культури українців // Структура і розвиток українських говорів на сучасному етапі. XV республіканська діалектологічна нарада. Тези доп. і повід. Житомир, 1983. С.45-47.
18. Арутюнова Н.Д. Аксиология в механизмах жизни и языка // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1984. С. 5-24.
19. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. М., 1990. С. 23-36.
20. Арутюнова Н.Д. Номинация и текст // Языковая номинация. Виды наименований. М.: Наука, 1977. С. 304-357.
21. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 341 с.
22. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 608 с.
23. Бабич Н.Д. Фразеологізм як стилістичний засіб української народної пісні // Мова та стиль українського фольклору. Зб. наук. праць. К.: ІЗМН, 1996. С. 74-80.
24. Бабурина К.Б. Этнолингвистический аспект в исторической лексикографикой // Вопросы языкознания. 1997. №3. С. 48-52.
25. Базылев В.Н. Язык ритуал миф: Пособие по курсу. М: Изд-во Московского государственного лингвистического университета, 1994. 227 с.
26. Балли Ш. Французская статистика. М.: Изд-во иностранной литературы. 1976. 275 с.
27. Баранов А.Н., Добровольский Д.О. Внутренняя форма идиом и проблема толкования // Изв. РАН. Сер. лит. и яз. 1998. Т. 57. №1. С. 36-44.
28. Баранов А.Н., Добровольский Д.О. Идиоматичость и идиомы // Вопр. языкозн., 1996. №5. С. 51-63.
29. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1994. 616 с.
30. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Світ, 1997. 390 с.
31. Бергер М.Г. Лингвистические требования к термину // Русский язык в школе. 1965. №3. С. 64-68.
32. Білоноженко В.М., Гнатюк І.С. Функціонування та лексикографічна розробка українських фразеологізмів. К.: Наук. думка, 1984. 156 с.
33. Блумфильд Л. Язык: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1968. 607 с.
34. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию. М.: Изд. АН СССР, 1963. 301 с.
35. Бондарко А.В. Теория морфологических категорий. Л.: Просвещение, 1976. 301 с.
36. Будагов P.А. Слово и его значение. Л.: Изд. Ленингр. ун-та, 1947. 66 с.
37. Будагов Р.А. Введение в науку о языке. М.: Учпедгиз, 1958. 435 с.
38. Будагов Р.А. Категория значения в разных направлениях современного языкознания // Вопр. языкозн., 1974. №4. С. 3-20.
39. Будагов Р.А. О так называемом промежуточном звене в смысловом развитии слов. // Профессору В. В. Виноградову в день 60-летия. М., 1958. С. 73-85.
40. Булаховский Л.А. Введение в языкознание: 2-е изд. - М.: Учпедгиз, 1954. Ч. 2. 175 с.
41. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. К.: Рад. школа, 1955. 248 с.
42. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні народні погляди та вірування. К.: Довіра, 1992 414 с.
43. Варина В.Г. Лексическая семантика и внутренняя форма языковых единиц // Принципы и методы семантических исследований. М.: Наука, 1976. С. 233-244.
44. Ващенко В.С. Українська семасіологія. Типологія лексичних значень: Посібник для студентів-філологів. Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1981. 68 с.
45. Вежбицкая А. Семантика грамматики. М., 1992. 31 с.
46. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Русские словари, 1997. 416 с.
47. Вендина Т.И. Словообразование как способ дискритизиции универсума // Вопросы языкознания. 1999. №2. С. 27-49.
48. Вендина Т.И. Этнолингвистика, аксиология и словообразование // Слово и культура. Памяти Н.И. Толстого. М: Индрик, 1998. Т 1. С. 39-48.
49. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Лингвострановедческая теория слова. М.: Русский язык, 1980. 320 с.
50. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура: лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного: Методическое руководство. Изд.4-е перераб. и доп. М.: Русский язык, 1990. 247с.
51. Виноградов В.В. Основные типи лексических значений слова // Вопросы языкознания, 1953, № 5. С.3-29.
52. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М.: Высшая школа, 1986. 640 с.
53. Винокур Г.О. О некоторых явлениях словообразования в русской технической терминологии // Труды МИИФЛ, 1939. Т.5. С. 30-54.
54. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології. К.: Мистецтво, 1995. 335 с.
55. Володина М.Н. Психолингвистический аспект терминологической номинации // Вестн. ГУ. Сер. 9. Филология. 1996. №4. С. 55-62.
56. Волошина А.В. Безеквівалентна лексика та національномовна картина світу. // Проблеми зіставної семантики. Доповіді та повідомлення Міжнародних наукових конференцій. К., 1997. С.115-116.
57. Воробьев В.В. Национальная личность в парадигмах языка и культуры // Мова і культура. Матеріали V міжнар. конференції: в 5-ти т. Т.1. К.: Collegium, 1997. С. 36-43.
58. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис: в 2 т. К.: Оберіг, 1991.
59. Гак В.Г. К проблеме семантической синтагматики // Проблемы структурной лингвистики. М., 1972. С. 77-85.
60. Гак В.Г. К типологии лингвистических номинаций // Языковая номинация (Общие вопросы). М.: Наука, 1977. С. 230-294.
61. Гак В.Г. Сопоставительная лексикология: На материале французского и русского языков. М.: Межд. отношения, 1977. 264 с.
62. Гачев Г. Национальные образы мира // Вопросы литературы. 1987. №10. С. 156-191.
63. Гачев Г.Д. О национальных картинах мира // Народы Азии и Африки. 1967. №1. С.77-92.
64. Гвоздарев Ю.А. Основы русского фразообразования. - Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. ун-та, 1977. 184 с.
65. Гвоздарев Ю.А. Слова-символы как компоненты фразеологических единиц // Фразеологизм и слово в русском языке (межвузовский сборник научных трудов). Ростов-на-Дону, 1983. С. 26-34.
66. Герд А.С. Введение в этнолингвистику. Учебное пособие. СПб. 1995. 92 с.
67. Гете Й.-В. Избранные философские произведения. М., 1964. 353 с.
68. Голіченко Т.С. Слов’янська міфологія та антична культура. - К.: Наук.думка, 1994. 86 с.
69. Головин Б.Н. Термин и слово // Термин и слово. Межвуз. сб. Горький: Изд-во ГГУ, 1980. С. 3-12.
70. Голянич М.І. Внутрішня форма слова і художній текст. Івано-Франківськ: Плай, 1997. 178 с.
71. Гридина Т.А. Проблемы изучения народной этимологии: Пособие к спецкурсу. Свердловск: Изд-во СГПИ, 1989. 70 с.
72. Гудков Б.Д. Структура и функционирование двусторонних имен (к вопросу о взаимодействии языка и культуры) // Вестн. МГУ. 1994. №6. С. 14-21.
73. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. М.: Наука, 1984. 1984. 396 с.
74. Гумбольдт В. фон. Язык и философия культуры: Пер. с нем. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. А.В Гулыш, Г.В. Ромишвили. М.: Прогресс, 1985. 451 с.
75. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Вежа. 296 с.
76. Даниленко В.П. Исследования по русской терминологии. М.: Наука, 1971. 231 с.
77. Даниленко В.П. Лексико-семантические и грамматические особенности слов-терминов. М.: Наука, 1971. 241с.
78. Даниленко В.П. Русская терминология. Опыт лингвистического описания. М.: Наука, 1977. 246 с.
79. Даниленко В.П. Современные проблемы русской терминологии. М.: Наука, 1986. 199 с.
80. Даниленко Л.І. Національно-культурні особливості семантики чеських фразеологізмів: Дисканд. філол. наук. К., 1997. 197с.
81. Данилюк Н. Національно-мовна картина світу в українській народній пісні // Мовознавство. Тези та повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу україністів. Х.: Око, 1996. С. 129-224.
82. Демський М.Т. Українські фраземи й особливості їх творення. Львів: Просвіта, 1994. 62 с.
83. Добровольський Д.О. Национально-культурная специфика во фразиологии // Вопросы языкознания. 1997. - №6. С. 37-48.
84. Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. К.: Наукова думка, 1983. 155 с.
85. Дяченко Л.М. Функціонально-семантична характеристика безеквівалентної лексики сучасної українсько