СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СКЛАДНИХ ІМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ (на матеріалі художнього, публіцистичного та наукового стилів) : СТРУКТУРА, семантика и функционирование Сложные существительные В современном немецком языке (на материале художественного, публицистического и научного стилей)

brief description

чернівецький національний університет
імені юрія федьковича

На правах рукопису

МАЦКУЛЯК Юлія Йосифівна

УДК 811.112.2’367.622’373.611

структура, семантика та Функціонування
складних іменників у сучасній НІМЕЦЬКІЙ мові
(на матеріалі художнього, публіцистичного та наукового стилів)

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор
Левицький Віктор Васильович

Чернівці 2007

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ.. 5
ВСТУП.. 6
РОЗДІЛ 1
СЛОВОТВІР ЯК ОДИН ІЗ ШЛЯХІВ ПОПОВНЕННЯ ЛЕКСИКОНУ.. 14
1.1. Джерела поповнення лексикону. 14
1.2. Історія вивчення словотвору. 17
1.3. Проблема мови й мовлення у словотворі 21
1.4. Одиниці та способи словотвору. 24
1.5. Семантика складних слів. 27
1.6. Словотвірні способи складних одиниць. 29
1.7. Матеріал та методи дослідження. 32
1.7.1. Вибір матеріалу дослідження. 32
1.7.2. Вибір методів дослідження. 35
1.8. Висновки. 40
РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА СТРУКТУРА СКЛАДНИХ ІМЕННИКІВ.. 42
2.1. Функціонування складних іменників у різних стилях. 42
2.2. Словотвірні моделі, їх типи та характеристики. 44
2.3. Вживання складних одиниць у художньому, публіцистичному та науковому стилях. 47
2.3.1. Вживання детермінативних складних іменників у різних стилях. 51
2.3.1.1. Двокомпонентні детермінативні складні іменники. 52
2.3.1.2. Багаточленні детермінативні складні іменники. 54
2.3.1.3. Детермінативні складні іменники з унікальною одиницею.. 61
2.3.1.4. Складно-похідні одиниці. 63
2.3.2. Зрощення. 66
2.3.3. Зсуви. 69
2.3.4. Конструкції зі складноскороченим компонентом. 71
2.3.5. Копулятивні іменники. 74
2.4. Активність компонентів у моделях N+N, A+N, V+N.. 75
2.4.1. Кількісні характеристики компонентів у моделі N+N. 76
2.4.2. Кількісні характеристики компонентів у моделі А+N. 82
2.4.3. Кількісні характеристики компонентів у моделі V+N. 86
2.4.4. Порівняльні характеристики детермінатів у різних моделях складних іменників. 91
2.5. Висновки. 93
РОЗДІЛ 3
СЕМАНТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
ТА ОСОБЛИВОСТІ СПОЛУЧУВАНОСТІ КОМПОНЕНТІВ
У МОДЕЛЯХ СКЛАДНИХ ІМЕННИКІВ N+N, A+N, V+N.. 97
3.1. Семантичні класифікації іменників, прикметників та дієслів у складі іменних композитів. 98
3.2. Квантитативні характеристики ЛСП компонентів у трьох функціональних стилях 104
3.3. Семантичні особливості компонентів у моделі N+N.. 107
3.3.1. Семантичні підкласи іменників-детермінантів. 107
3.3.2. Семантичні підкласи іменників-детермінатів. 108
3.3.3. Порівняльні характеристики вживання ЛСП іменників-детермінантів та -детермінатів у моделі N+N. 110
3.4. Основні параметри сполучуваності компонентів у складі композитів 113
3.4.1 Сполучувальні характеристики компонентів у моделі N+N. 114
3.5. Семантичні особливості компонентів у моделі A+N.. 142
3.5.1. Семантичні підкласи прикметників-детермінантів. 142
3.5.2. Семантичні підкласи іменників-детермінатів. 144
3.5.3. Сполучувальні характеристики компонентів у моделі A+N. 145
3.6. Семантичні особливості компонентів у моделі V+N.. 156
3.6.1. Семантичні підкласи дієслів-детермінантів. 156
3.6.2. Семантичні підкласи іменників-детермінатів. 157
3.6.3. Сполучувальні характеристики компонентів у моделі V+N. 159
3.7. Порівняльні характеристики семантичних підкласів детермінатів у моделях N+N, A+N, V+N.. 169
3.8. Висновки. 172
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.. 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................ 181
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ................... 200

ВСТУП

Потреба в новому найменуванні, яка народжується в суспільному середо­вищі, зумовлює пошук засобів вираження необхідного поняття через лексичну систему. Потенціальна неповнота, відкритість лексичної системи, пов’язана, у свою чергу, з безкінечністю процесу людського пізнання, робить принципово можливою появу в мові нових лексичних одиниць [113, с. 18].
Одним із найбільш продуктивних способів розширення словникового складу вважається створення нових слів на основі вже існуючих у мові засобів. Тобто утворенню нових слів і, таким чином, розбудові словника мови слугують словотвірні процеси, які відбуваються за певними структурними правилами при застосуванні уже існуючих лексичних одиниць певної мови.
Завдання словотвірної теорії дослідити структуру та організацію мовної системи, що лежить в основі утворення нових слів [188], тобто класифікувати використані під час утворення слів мовні засоби, описати структурні типи та моделі, а також семантичні аспекти словотвірних процесів [125].
Із середини ХХ ст. починають говорити про словотвір як самостійну дис­ципліну. Вивченню його проблем присвячені з-поміж інших роботи Н.Д.Ару­тюнової [6], В.В.Виноградова [19], Г.О.Винокура [21], В.О.Горпинича [26], С.М.Єнікеєвої [28], Ю.А.Зацного [31], О.А.Земської [34], О.С.Кубрякової [44], І.О.Мельчука [71], М.М.Полюжина [85], Л.В.Сахарного [91], А.І.Смир­ницького [93], І.С.Улуханова [103], Н.М.Шанського [109], Л.В.Щерби [112], М.Н.Янценецької [113] та іноземних науковців Н.Хомського [127], В.Дресслє­ра [134], Е.Уільямса [221], В.Мотша [182], С.Скалізе [199].
Словотвір як один із центральних феноменів німецької мови досліджува­ли також Н.Г. Іщенко [35], В.Д.Каліущенко [36, 161], К.А.Левковська [52], Р.З.Мурясов [75], М.Д.Степанова [97], І.Барц [119], В.Генцен [158], Я.Гримм [155], Е.Доналіз [133], Й.Ербен [138], Ф.Клуге [163], Б.Науманн [185], Г.Па­уль [191], В.Фляйшер [145]. Поряд із деривацією велика увага в цих роботах приділена одному з найбільш продуктивних словотвірних способів словоскла­данню. Чимало робіт присвячено класифікації складних одиниць [152, 97, 120, 133, 139, 186], їх семантичним моделям [182, 219], функціонуванню з’єднуваль­ного елемента в складних словах [134, 153, 187, 176], прагматичним та синтаг­матичним відношенням всередині складних конструкцій [130], діахронічному розвитку композитів [82], вживанню в мові для спеціальних цілей” [53, с. 36], тобто в окремих функціональних стилях [52, 89, 126, 196, 144], а також у говір­ках [108], проблемам перекладу німецьких детермінативних композитів [167].
Але, не зважаючи на велику кількість робіт зі словотвору, дослідження функціонування моделей складних конструкцій у різних стилях німецької мови за допомогою лінгвостатистичних методів не проводилися. Поза увагою нау­ковців залишилися семантичні особливості та сполучувальні властивості ком­понентів найбільш продуктивних словотвірних моделей детермінативних (оз­начальних) іменників з іменником, прикметником та дієсловом у ролі означаль­ного слова (детермінанта).
Таким чином, актуальність дослідження полягає в необхідності визна­чення словотвірних моделей складних іменників, найбільш характерних для ху­дожнього, публіцистичного та наукового стилів зокрема, та виявлення тотож­них рис щодо вживання таких моделей у зазначених функціональних стилях. Актуальним є також аналіз лексико-семантичних особливостей іменників, прикметників та дієслів як компонентів детермінативних композитів та вивчен­ня їх сполучувальних особливостей у межах цих моделей.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисерта­ційне дослідження виконане в рамках наукової програми кафедри германсько­го, загального і порівняльного мовознавства Чернівецького національного уні­верситету імені Юрія Федьковича „Синхронічне та діахронічне дослідження функціонально-семантичних характеристик різнорівневих одиниць германсь­ких мов” (номер державної реєстрації 0106U003618).
Об’єктом дослідження є складні іменники сучасної німецької мови, а предметом їх структурні, функціональні та семантичні особливості.
Матеріал дослідження охоплює 17174 складні іменники, дібрані шля­хом суцільної вибірки з текстів трьох функціональних стилів (художнього, пуб­ліцистичного та наукового): 16 романів сучасних німецьких письменників (Г.Бьолля, Г.Грасса, Ш.Гайма, Г.Канта, З.Ленца, Е.Лоеста, М.Вальзера та К.Вольф), статей із німецьких газет „Die Welt, „Die Zeit і журналу „Der Spie­gel та 7 наукових монографій з різних галузей (біології, екології, економіки, правознавства, соціології, філології та хімії). Обсяг загальної вибірки 414 тис. слів при відносній похибці 1,5%.
Метою дисертації є визначення особливостей вживання структурних мо­делей складних лексичних одиниць у текстах різних функціональних стилів, ана­ліз продуктивності та активності компонентів найчастотніших моделей та чин­ників, що впливають на неї, а також семантичних характеристик компонентів найчастотніших моделей та особливостей їх поєднання в семантичній моделі.
Відповідно до мети роботи були поставлені такі завдання:
1. Встановити частоту вживання складних іменників у художньому, пуб­ліцистичному та науковому стилях.
2. Виявити структурні моделі досліджуваних одиниць та порівняти їх вживання в різних стилях.
3. Визначити найбільш продуктивні структурні моделі для кожного стилю.
4. З’ясувати продуктивність та словотвірну активність для компонентів найчастотніших структурних моделей та розглянути чинники, що можуть впливати на неї.
5. Описати лексико-семантичні підкласи компонентів, з яких складаються найчастотніші структурні та семантичні моделі складних іменників, та дослідити міру зв’язку між їх компонентами.
Методи дослідження зумовлені метою, завданнями та особливостями аналізованого матеріалу: дедуктивний метод дозволяє на основі конкретних ре­зультатів зробити загальні висновки; описовий метод слугує для з’ясування структурних, семантичних і функціональних властивостей досліджуваних мов­них одиниць; методику безпосередніх складників використано для виділення компонентів словотвірних моделей; методику дистрибутивного аналізу засто­совано для визначення особливостей функціонування одиниць у різних оточен­нях; методикою моделювання послуговуємося для побудови моделей, схем, в основі яких лежать різного плану відносини між компонентами складних кон­струкцій. Застосовано нами також ряд прийомів статистичного аналізу: визна­чення середнього арифметичного, коефіцієнт кореляції Пірсона (r) для встанов­лення зв’язку між ознаками та коефіцієнт рангової кореляції Спірмена (rs) для порівнянні декількох рядів даних, критерій хі-квадрат (ч2) для знаходження від­повідностей між розподілами частот та коефіцієнт спряженості (К) для визна­чення міри зв’язку.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше:
1. Досліджено частоту вживання складних іменників у трьох функціональ­них стилях німецької мови (художньому, публіцистичному та науковому).
2. Визначено продуктивні та активні моделі для досліджуваних іменників у різних стилях та встановлено подібність між функціональними стилями залежно від вживання цих моделей.
3. Охарактеризовано словотвірну активність компонентів трьох найчас­тотніших структурних моделей та встановлено фактори, що впливають на неї.
4. Проаналізовано лексико-семантичний склад трьох найчастотніших мо­делей складних іменників, виявлено їх найчастотніші лексико-семантичні підкласи та способи досягнення їх високої частоти вживання.
5. Описано семантичні моделі з найсильнішим стабільним зв’язком між компонентами.
6. Здійснено порівняльний аналіз вживання лексико-семантичних підкла­сів іменників-детермінатів у різних структурних моделях.
Теоретичне значення роботи полягає у подальшій розробці та система­тизації знань про словотвір, складні іменники та особливості їх вживання в ху­дожньому, публіцистичному та науковому стилях. Отримані результати розши­рюють уявлення про природу складних одиниць, особливості функціонування їх компонентів з огляду на семантику та словотвірну активність.
Практичне значення одержаних результатів пов’язане з можливістю використання теоретичних положень і практичних результатів дослідження у курсах лексикології та стилістики німецької мови, загального мовознавства. Матеріали дисертації стануть у нагоді для підготовки навчальних посібників для студентів філологічних факультетів, а також для формування навичок утво­рення та виявлення різних структурних та семантичних моделей складних імен­ників. Результати і методи дослідження, узагальнені таблиці та діаграми мо­жуть бути використані при виконанні магістерських та дипломних робіт, а та­кож дисертаційних праць.
На захист виносяться такі основні положення:
1. Складні іменники в тексті це з морфологічної точки зору широковжи­вані одиниці незалежно від функціонального стилю, які характеризуються вели­кою лексичною різноманітністю і кожна з яких має певну частоту вживання в тексті.
2. Переважна більшість складних одиниць прив’язані до конкретного стилю. Високопродуктивними структурними моделями складних іменників є, поряд з двочленними детермінативними одиницями, також багаточленні детермінативні одиниці, складно-похідні конструкції, зрощення та одиниці зі складноскороченим компонентом. Найбільшу подібність у вживанні структур­них моделей складних одиниць виявляють художній та науковий стилі.
3. Іменники-, прикметники-, дієслова-детермінанти та іменники-детермі­нати це, переважно, низькочастотні одиниці. Найбільш активний компонент складних одиниць прикметники-детермінанти, які виявляють найбільшу здат­ність до творення словотвірних рядів. Іменники-детермінати, з якими вони спо­лучаються, демонструють натомість найнижчу середню активність і характери­зуються великою лексичною різноманітністю. Найбільший вплив на активність компонента складного слова має його приналежність до лексико-граматичного класу і меншою мірою його функціонування у ролі детермінанта або детерміна­та та вплив другого компонента.
4. Висока частота вживання лексико-семантичних підкласів компонентів складних конструкцій досягається завдяки високій словотвірній активності їх­ніх одиниць, а також завдяки великому обсягу їх лексичного наповнення.
5. Уживання різних лексико-семантичних підкласів іменників не зале­жить від ролі (детермінанта або детерміната), в якій він виступає у складній одиниці.
6. При утворенні семантичних моделей деякі лексико-семантичні підкла­си іменників демонструють закритість”, поєднуючись у складній конструкції з аналогічними підкласами, інші характеризуються відкритістю”, встановлюючи стабільні зв’язки з відмінними ЛСП. Відкритість”, насамперед, притаманна іменникам, що позначають абстрактні поняття.
7. Для кількісного вживання ЛСП іменників-детермінатів характерна най­більша подібність у парах між іменниками та прикметниками, а також іменни­ками та дієсловами.
Особистий внесок дисертанта полягає у визначенні, аналізі та ґрунтов­ному описі структурних і семантичних моделей складних іменників, що функ­ціонують у художньому, публіцистичному та науковому стилях німецької мови, у виявленні подібності між різними стилями у вживанні структурних моделей складних іменників, в отриманні всіх емпіричних даних, що стали підґрунтям проведеного дослідження, у здійсненні статистичної обробки та інтерпретації мовних фактів. Усі результати дослідження є узагальненням роботи дисертанта, проведеної одноосібно.
Апробацію результатів дисертації здійснено на міжкафедральних аспі­рантських семінарах факультету іноземних мов Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та на п’яти наукових конференціях, у тому числі 3 міжнародних: Актуальні проблеми романо-германської філології в Ук­раїні та Болонський процес” (Чернівці, 2004) [60], Науковий потенціал світу ’2006” (Дніпропетровськ, 2006) [64], Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес” (Чернівці, 2007) [68] та 2 всеукраїнсь­ких: Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (Хмельницький, 2005) [62], Каразінські читання: Людина. Мова комунікація” (Харків, 2007) [67].
Публікації. Основні положення, теоретичні та практичні результати до­слідження висвітлено в шести одноосібних статтях у збірниках наукових праць (п’ять із них опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України) [61, 63, 65, 66, 69, 70] та в п’яти статтях у матеріалах конференцій.
Мета і завдання дисертації зумовили структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.
У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, розкрито наукову но­визну, з’ясовано теоретичне та практичне значення роботи, сформульовано ме­ту і основні завдання дослідження, окреслено положення, що виносяться на за­хист, описано методику дослідження.
У першому розділі Словотвір як один із шляхів поповнення лексикону” розглянуто джерела поповнення лексикону і, зокрема, словотвору, історію його дослідження, одиниці та способи, якими він послуговується, а також проблему утворення складних слів. У цьому розділі також обґрунтовано вибір матеріалу дослідження та описано основні статистичні поняття й методи, які використано в роботі.
У другому розділі Функціонування та структура складних іменників” досліджено вживання складних іменників у різних стилях (художньому, публі­цистичному та науковому), проаналізовано словотвірні моделі двокомпонент­них та багаточленних, детермінативних складних іменників з унікальною оди­ницею, складно-похідних конструкцій, зрощень, зсувів, складних одиниць зі складноскороченим компонентом та копулятивних складних іменників, їх про­дуктивність та вживання. У цьому ж розділі здійснено кількісний аналіз компо­нентів у моделях N+N, А+N та V+N, а також зіставлено детермінати в різних моделях складних іменників.
Третій розділ Семантичні характеристики компонентів та особливості їх сполучуваності в моделях складних іменників N+N, A+N, V+N” присвяче­ний семантичним особливостям компонентів у моделі N+N, порівняльним ха­рактеристикам вживання різних лексико-семантичних підкласів (далі ЛСП) компонентів цієї моделі та їх сполучувальним особливостям, а також семантич­ному аналізові компонентів у моделі A+N і V+N та їх сполучувальним харак­теристикам, порівняльним характеристикам ЛСП детермінатів у моделях N+N, A+N, V+N.
У висновках підведено підсумки проведеного дослідження, узагальнено отримані результати.
Повний обсяг дисертації 526 сторінок, з них 180 сторінок основного тексту. Робота містить 62 таблиці та 85 рисунків. 23 таблиці та 22 рисунка вве­дені до тексту дисертації, решта подані в додатках, оформлених у вигляді окре­мого тому загальним обсягом 325 сторінок. Бібліографія нараховує 224 позиції.&nbs

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Дослідження складних іменників німецької мови привертало до себе ува­гу багатьох вітчизняних і зарубіжних лінгвістів. Але до цього часу залишаються не з’ясованими багато питань, які стосуються особливостей вживання складних іменників у різних функціональних стилях, частоти та продуктивності різних структурних моделей складних іменників, особливостей сполучуваності та се­мантичної сумісності (конгруентності) компонентів, з яких складаються іменни­ки-композити німецької мови. Застосування комплексу методичних прийомів і засобів, у тому числі квантитативних методів аналізу, дає можливість отримати результати, які певною мірою компенсують відсутність даних про вживання, структуру та семантику складних іменників у сучасній німецькій мові. Проведе­не дослідження дозволяє зробити такі основні висновки.
Функціонування складних іменників у тексті можна схарактеризувати за трьома основними параметрами: частота вживання, продуктивність (кількість лексичних одиниць, які утворено за певним словотвірним типом або моделлю) та активність (відносна частота вживання) словотвірної моделі або складного іменника. Окрім того, важливою характеристикою лексико-семантичних під­класів компонентів складних одиниць іменників, дієслів і прикметників є лек­сична насиченість підкласу, яка, з квантитативної точки зору, корелює з понят­тям продуктивність моделі”.
Складні іменники в тексті це загалом широковживані одиниці. Однак, кожна окрема лексема, незалежно від функціонального стилю, вживається до­волі рідко, попри те більшість складних одиниць (80-90%) прив’язані до кон­кретного стилю. Стосовно спільної лексики, якою послуговуються усі три до­сліджуваних стилі (художній, публіцистичний, науковий), то ближчими за цим показником є пари художній публіцистичний” та художній науковий”.
Переважна більшість складних іменників у всіх стилях це детермінатив­ні композити. Однак високою продуктивністю поряд з моделями двочленних детермінативних складних іменників, багаточленних детермінативних складних іменників, складно-похідних конструкцій володіють також і зрощення та оди­ниці зі складноскороченим компонентом. Найчастотнішими моделями є імен­ник+іменник”, прикметник+іменник” та дієслово+іменник”.
Найбільшу подібність у вживанні структурних моделей складних оди­ниць демонструють художні та наукові тексти.
Іменники, прикметники та дієслова в ролі детермінантів та іменники-де­термінати це переважно низькочастотні одиниці. Особливо яскраво ця риса характеризує іменники-детермінати в моделях із прикметниками та дієсловами.
Найвищий показник активності демонструє іменник у ролі детермінанта (більше 60 слововживань). Найвищий показник середньої активності виявили прикметники-детермінанти, які користуються в складних словах обмеженою кількістю одиниць і як частина мови, що характеризує об’єкт, найбільш здатні утворювати словотвірні ряди. Попри те іменники-детермінати, з яким вони спо­лучаються, демонструють найнижчу середню активність і характеризуються ве­ликою лексичною різноманітністю.
Частота вживання іменників-детермінатів усіх трьох структурних моде­лей (N+N, A+N та V+N) виявляє позитивний зв’язок у її розподілі.
Найбільший вплив на активність компонента складного слова має його належність до лексико-граматичного класу та меншою мірою оточення, тобто другий компонент складного слова.
Висока частота вживання ЛСП компонентів складних конструкцій зале­жить від двох основних чинників: від лексичної насиченості ЛСП та від актив­ності одиниць, що входять до складу ЛСП.
У моделі N+N як детермінант найбільш широковживаним, завдяки різ­номанітності та багатству лексичного наповнення, є ЛСП Особа” та, завдяки високій активності одиниць, що входять до його складу, ЛСП Простір і міс­це”, а як детермінат, завдяки насиченості підкласу великою кількістю лексич­них одиниць, ЛСП Предмети та інструменти” та, завдяки високій активності одиниць, ЛСП Простір і місце”.
Функція лексичної одиниці в складному слові (детермінант або детермі­нат), за винятком окремих випадків, мало впливає на частоту вживання різних ЛСП іменників.
Утворення семантичних моделей у конструкції N+N характеризується низкою особливостей. Так, 17 ЛСП іменників-детермінатів мають тенденцію до утворення семантичних моделей із найбільшою мірою стабільного зв’язку з ти­ми ж ЛСП іменників-детермінантів. У цьому випадку можна говорити про пев­ну закритість цих підкласів, оскільки детермінант, як правило, належить до того ж ЛСП, що й детермінат. Інші ж ЛСП, навпаки, демонструють відкритість” і поєднуються найсильнішим зв’язком з відмінними ЛСП. У цьому випадку дру­гий компонент позначає переважно абстрактні поняття. Це дозволяє стверджу­вати, що іменники на позначення абстрактних понять є більш відкритими в пла­ні семантичного сполучення в межах складних слів та більш активними учасни­ками словотвірних процесів.
Найбільш продуктивними підкласами щодо кількості стабільних зв’язків є ЛСП детермінатів Поведінка та вчинки”, ЛСП Параметри та ознаки предме­та”, ЛСП Діяльність, дія”, ЛСП Особа”, ЛСП Психічна сфера”, ЛСП Збірні назви людей, організації”, ЛСП Кількість, одиниці виміру”.
У моделі A+N детермінантом найчастіше виступає, завдяки високій ак­тивності своїх одиниць, ЛСП прикметників Місце” та, завдяки лексичній наси­ченості, ЛСП Належність”. Серед найчастотніших ЛСП іменників-детерміна­тів у цій моделі високопродуктивних не виявлено. Завдяки великому обсягу лексичного складу до таких належить ЛСП Особа”. Отже, для лексико-семан­тичних підкласів іменників у сполученні з прикметниками в межах складного слова характерна різноманітність одиниць.
У конструкції A+N найбільш тісними є сполучення прикметників з імен­никами на позначення конкретних понять. Найбільша кількість зв’язків різного типу зафіксована для підкласу Діяльність, дія”. Найбільш сильними є зв’язки між компонентами ЛСП Речовини та матеріали” та ЛСП Мова, мовлення”, а найбільш характерними для цих конструкцій є прикметники, що позначають фі­зичні якості, а також розмір та відстань, належність.
Найбільша міра зв’язку між компонентами характеризує семантичну мо­дель ЛСП прикметників Належність”+ЛСП іменників Держава, її атрибути”.
У складних іменниках зі структурною моделлю V+N широковживаним у ролі детермінантів, завдяки високій активності одиниць, є ЛСП Обробка пред­мета” та, завдяки великій лексичній насиченості, ЛСП Фізичний вплив на об’єкт”.
Детермінатом у моделі V+N найчастіше виступають іменники на позна­чення предметів та інструментів, для яких характерний широкий обсяг лексич­ного наповнення, та ЛСП Час, вік”, для якого характерна висока активність одиниць.
Найбільшою кількістю зв’язків серед іменників-детермінатів для цієї кон­струкції володіє ЛСП Простір і місце”, найсильніші зв’язки характеризують ЛСП Будинки та споруди”. Дієслова виявили велику кількість зв’язків у ЛСП Обробка предмету”, однак, найсильнішим є зв’язок із ЛСП Звучання та кому­нікація”.
Найтісніший зв’язок у названій конструкції на рівні семантичних моделей характеризує сполучення ЛСП дієслів Розташування”+ЛСП іменників Бу­динки та споруди”.
Несуттєво відрізняється розподіл іменників за ЛСП при сполученні з іменниками, прикметниками та дієсловами в ролі детермінантів. Найбільшу по­дібність у вживанні лексико-семантичних підкласів іменників-детермінатів спо­стерігаємо між моделями з іменниками та прикметниками, а також іменниками та дієсловами.

У перспективі доцільним видається контрастивне дослідження функціо­нування складних іменників на основі всіх функціональних стилів, а також в опозиції мовлення мова (із залученням словників).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. М.: Наука, 1974. 367 с.
2. Апроксимативні методи вивчення лексичного складу / В.В.Левицький, О.Д.Огуй, С.В.Кійко, Ю.Є.Кійко / Під ред. В.В.Левицького. Чернівці: Рута, 2000. 136 с.
3. Артемчук Г.И. Очерки развития теории немецкого словообразования в Германии /конец І четверти ХІХ І четверть ХХ вв./: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.663 / Киев. гос. пед. ин-т иностр. яз. К., 1972. 23 с.
4. Арутюнова Н.Д. Очерки по словообразованию в современном испанском языке. М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1961. 151 с.
5. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений / Оценка, событие, факт / Отв. ред. Г.В. Степанов; АН СССР, Ин-т языкознания. М.: Наука, 1988. 338 с.
6. Арутюнова Н.Д. Проблемы морфологии и словообразования: (на материа­ле испанского языка). М.: Языки славянских культур, 2007. 288 с.
7. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энци­клопедия, 1966. 608 с.
8. Басиров Ш.Р. Типологія дієслів із рефлексивним комплексом в індоєвро­пейських мовах (Типологічні, зіставні, діахронічні дослідження. Т. 1). Донецьк: ДонНУ, 2004. 333 с.
9. Бистрова Л.В. Вивчення синтагматичних зв’язків слів за допомогою статистичних методів // Мовознавство. 1978. № 4. С. 44-47.
10. Блумфильд Л. Язык. М.: Изд-во АН СССР, 1968. 424 с.
11. Бондаренко В.Ю. Новый структурный тип заимствований (на материале медицинских терминов) // Лексика и культура. Тверь: Гос. ун-т, 1990. С. 20-28.
12. Брагина А.Л. Рец. на книгу: Лопатин В.В. Рождение слова. Неологизмы и окказиональные образования. М., 1973. Рус. язык в шк. 1974. №3.
13. Булыгина Т.В., Крылов С.А. Модель // Лингвистический энциклопедиче­ский словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. М.: Сов. энциклопедия, 1990. С.304-305.
14. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика: Учеб. пособие для вузов. М.: Высш. шк., 1990. 176 с.
15. Вашунин В.С. Функционирование глагольных основ в именном словосло­жении современного немецкого языка: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1964. 26 с.
16. Вашунин В.С. Субстантивные сложные слова в немецком языке. М.: Высшая школа, 1990. 159 с.
17. Введенская Л.А. Современный русский литературный язык: Учеб. пособие. 2-е изд. Ростов н/Д: Изд-во Ростовского ун-та, 1968. 245 с.
18. Виноградов В.В. Русский язык: грамматическое учение о слове. 2-е изд. М.: Высшая школа, 1972. 614 с.
19. Виноградов В.В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. 560 с.
20. Виноградов В.В Проблемы русской стилистики. М.: Высш. шк., 1981. 320 с.
21. Винокур Г.О. Заметки по русскому словообразованию // Винокур Г.О. Из­бранные работы по русскому языку. М.: Государственное учебно-педаго­гическое издательство Министерства просвещения РСФСР, 1959. С. 419-442.
22. Винокур Г.О. О языке художественной литературы. М.: Высшая школа, 1991. 448 с.
23. Гейгер Р.М. Проблемы анализа словообразовательной структуры и семан­тики в синхронии и диахронии: Учебное пособие. Омск: ОмГУ, 1986. 80 с.
24. Гіков Л.В. Особливості вживання лексико-граматичних і лексичних оди­ниць в авторському стилі (на матеріалі німецької художньої прози): Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04. Львів, 2003. 247 с.
25. Гладкая Н.М. Стилистические функции профессиональных жаргонизмов в совр. нем. прессе // Вопросы словообразования и грамматики. Сборник науч. трудов. Вып. 99. М., 1977. С.53-62.
26. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. Морфеміка. Слово­твір. Морфонологія. К.: Вища школа, 1999. 207 с.
27. Ерхов В.Н. Сложные существительные-соединения в современном немец­ком языке и их отношение к синтаксису: Автореф. дис. канд. филол. на­ук: 10663. Л., 1972. 19 с.
28. Єнікеєва С.М. Формування та функціонування нових словотворчих еле­ментів англійської мови: Дис. канд. філол. наук: 10.02.04. Запоріжжя, 1999. 178 с.
29. Задорожна І.П. Деякі характеристики іменників, прикметників та дієслів у німецькій фразеології // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 60: Германська філологія. Чернівці, 1999. С. 122-128.
30. Задорожна І.П. Семантичні та сполучувальні властивості компонентів фра­зеологізмів у німецькій мові: Дис. канд. філол. наук: 10.02.04. Чернів­ці, 2003. 267с.
31. Зацний Ю.А. Розвиток словникового складу сучасної англійської мови. Запоріжжя: Вид-во ЗДУ, 1998. 431 с.
32. Звегинцев В.А. Очерки по общему языкознанию. М.: Изд-во МГУ, 1962. 384 с. http://www.zipsites.ru/books/zvegintsev_yazykoznanie/zveg.txt
33. Земская Е.А. Современный русский язык. Словообразование. М.: Про­свещение, 1973. 304 с.
34. Земская Е.А. Словообразование как деятельность. М.: Наука, 1992. 221 с.
35. Ищенко Н.Г. Словообразовательная синонимия в современном немецком языке: Монография. К.: Издательский центр КДЛУ, 2000. 351 с.
36. Калиущенко В.Д. Типология отыменных глаголов: Могография. Донецк, 1994. 423 с.
37. Каравашкин В.И., Ефимов Р.В. Внутренняя валентность слова: теория и практика: Учебное пособие. Харьков: Константа, 1999. 112с.
38. Карбелашвили С.О. Семантические отношения между близкими по значе­нию единицами языка: анализ сложных существительных в современном немецком языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04. Тбилиси, 1973. 25 с.
39. Карпіловська Є.А. Суфіксальна підсистема сучасної української літератур­ної мови: будова та реалізація. К.: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, 1999. 297 с.
40. Кійко С.В. Полісемія дієслів сучасної німецької мови: Дис. канд. філол. наук: 10.02.04. Чернівці, 1999. 207 с.
41. Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучас­ній українській мові. К.: Наукова думка, 1984. 252 с.
42. Ключенович С.С. Имена действия композитного типа в структуре текстов различных функциональных стилей немецкого языка: Атореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04. Минск, 1982. 17 с.
43. Кронгауз М.А. Семантика: Учебник для вузов. М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2001. 399 с.
44. Кубрякова Е.С. Что такое словообразование? ‑ М.: Наука, 1965. 80 с.
45. Кубрякова Е.С. Основы морфологического анализа (на материале германс­ких языков). М.: Наука, 1974. 319 с.
46. Кубрякова Е.С. Типы языковых значений. Семантика производного слова. М.: Наука, 1980. 200 с.
47. Кубрякова Е.С. Словосложение как процесс номинации и его отличитель­ные формальные и содержательные характеристики // Теоретические осно­вы словосложения и вопросы создания сложных лексических единиц: Межвуз. сб. науч. трудов. Пятигорск, 1988. 157 с.
48. Левицкий А.Э. Сопоставительный аспект образования окказионализмов (на материале русского и английского языков) // Проблеми романо-германської філології: Матеріали міжнародної наукової конференції Міжмовні та міжлітературні контакти: теория і практика” / Упоряд. Миколинець О.І. Ужгород: Закарпатья, 2000. С. 35-39.
49. Левицкий В.В. Статистическое изучение лексической семантики: Учеб. по­собие. Черновцы: ЧГУ, 1989. 156 с.
50. Левицкий В.В. Квантитативные методы в лингвистике. Черновцы: Рута, 2004. 190 с.
51. Левицкий В.В. Семасиология. Винница: НОВА КНЫГА, 2006. 512 с.
52. Левковская К.А. Именное словообразование в современной немецкой об­щественно-политической терминологии и примыкающей к ней лексике. М.: Изд-во АН СССР, 1960. 164 с.
53. Лейчик В.М. Язык для специальных целей функциональные разновидно­сти современных развитых национальных языков // Общие и частные проблемы функциональных стилей. М.: Наука, 1986. С.28-43.
54. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева, ‑ М.: Сов. энциклопедия, 1990. 685 с.
55. Лісогуб Л.І. Лексико-семантична адаптація англіцизмів та англо-америка­нізмів у сучасній німецькій мові (на матеріалі економічної терміносистеми) // Вісник Запорізького державного університету. 2001. № 4. С. 1-5.
56. Лопатин В.В. Рождение слова. Неологизмы и окказиональные образова­ния. М.: Наука, 1973. 152 с.
57. Лопатин В.В. Русская словообразовательная морфемика: Проблемы и принципы ее описания. М.: Наука, 1977. 315 с.
58. Лыков А.Г. Современная русская лексикология (русское окказиональное слово). М.: Высш. школа, 1976. 119 с.
59. Максимов В.И. Структура и членение слова. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1977. 147 с.
60. Мацкуляк Ю. Багаточленні складні іменники в сучасній німецькій мові // Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонсь­кий процес”: Матеріали Міжнародної наукової конференції (24-25 листо­пада 2004 року). Чернівці: Рута, 2004. С. 180-182.
61. Мацкуляк Ю.Й. Частотні характеристики структури складних іменників у німецькій мові // Науковий вісник Чернівецького університету: збірник на­укових праць. Вип. 206-207: Германська філологія. Чернівці: Рута, 2004. С. 212-220.
62. Мацкуляк Ю.Й. Словотвірні характеристики компонентів складних імен­ників у моделі „Іменник + Іменник” // Актуальні проблеми філології та пе­рекладознавства: Збірник праць та доповідей Всеукраїнської наукової кон­ференції. 12-13 травня 2005 року. Хмельницький, ХНУ: 2005. С. 35-37.
63. Мацкуляк Ю. Словотвірні характеристики детермінантів складних іменни­ків у моделях „Іменник + Іменник”, „Прикметник + Іменник”, „Дієслово + Іменник” (на матеріалі сучасної німецької художньої літератури) // Науко­вий вісник Чернівецького університету: збірник наукових праць. Вип. 266: Германська філологія. Чернівці: Рута, 2005. С. 111-119.
64. Мацкуляк Ю.Й. Функціонування зрощень та зсувів у сучасній німецькій мові (на основі художнього, наукового та публіцистичного стилів) // Нау­ковий потенціал світу ’2006”: Матеріали ІІІ Міжнародної науково-прак­тичної конференції. Том 12. Філологічні науки. Дніпропетровськ: Нау­ка і освіта, 2006. С. 48-50.
65. Мацкуляк Ю. Функціонування структурних моделей складних іменників (на матеріалі художнього, наукового та публіцистичного стилів німецької мови) // Науковий вісник Чернівецького університету: збірник наукових праць. Вип. 289: Германська філологія. Чернівці: Рута, 2006. С. 121-142.
66. Мацкуляк Ю.Й. Вживання іменників у складних конструкціях типу N + N // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип. 319-320. Германська філологія. Чернівці: Рута, 2006. С. 57-69.
67. Мацкуляк Ю.Й. Вживання детермінатів-прикметників у складних іменни­ках // Матеріали IV Всеукраїнської наукової конференції Каразінські чи­тання: Людина. Мова комунікація”. Харків: Константа, 2007. С. 223-224.
68. Мацкуляк Ю.Й. Семантичні характеристики детермінатів складних імен­ників у моделях N+N, A+N, V+N // „Актуальні проблеми романо-гер­манської філології в Україні та Болонський процес”: Матеріали ІІ Міжна­родної наукової конференції (20-21 квітня 2007 року). Чернівці: Книги -ХХІ, 2007. С. 193-196.
69. Мацкуляк Ю. Вживання німецьких складних іменників у різних функціо­нальних стилях // Проблеми типологічної та квантитативної лексикології: Збірник наукових праць. Чернівці: Рута, 2007. С. 210-218.
70. Мацкуляк Ю. Семантика компонентів складних іменників із моделлю прикметник + іменник” // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип. 339-340. Германська філологія. Чернівці: Рута, 2007. С. 155-170.
71. Мельчук И.А. Курс общей морфологии. Т. V. М.; Вена: Языки славян­ских культур; Венский славистический альманах, 2006. 546 с.
72. Москальская О.И. Грамматика немецкого языка. Теоретический курс. М.: Изд-во литература на иностранных языках, 1958. 394 с.
73. Мурзин Л.Н. Основы дериватологии. Конспект лекций. Пермь: Перм. ун-т, 1984. 56 с.
74. Мурясов Р.З. Словообразовательная система современного немецкого язы­ка: Учебное пособие. Уфа: Изд-во Баш. ун-та, 1980. 84 с.
75. Мурясов Р.З. Морфология производного слова (на материале производных существительных немецкого языка). Уфа, 1992. 190 с.
76. Нагорна С.С. Стилеметричні характеристики дієслова у сучасних англо­мовних наукових текстах. Автореферат дис. канд. філол. наук: 10.02.04 / Київ. нац. лінгв. ун-т. Київ, 2004. 20 с.
77. Носенко И.А. Начала статистики для лингвистов. М.: Высшая школа, 1981. 157 с.
78. Огуй О.Д. Лексикологія німецької мови. Lexikologie der deutschen Sprache: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Вінниця: Нова книга, 2003. 416 с.
79. Огуй О.Д. Індуктивні лексикографічні класифікації прикметників для по­будови мовно-концептуальної картини світу: проблеми та перспективи // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. 2006. № 27. С. 40-43.
80. Панов Е.Н. Знаки, символы, языки. М.: Знание, 1983. 248 с.
81. Пелашенко І.І. Складні іменники з першим прикметниковим компонентом у діахронічному та зіставному аспектах (на матеріалі німецької мови) // Ти­пологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах: Зб. наук. пр. / В.Д. Каліущенко (ред. кол.) та ін. Донецьк: ДонНУ, 2003. Вип. 7. С. 43-53.
82. Пелашенко І.І. Зіставна характеристика трикомпозитів у середньоверхньо­німецькій та сучасній німецькій мові // Одиниці та категорії сучасної лінг­вістики. Донецьк: ТОВ Юго-Восток, Лтд”, 2007. С. 188-200.
83. Перебийніс В.І. Статистичні методи для лінгвістів: Навчальний посібник. Вінниця: Нова книга, 2002. 172с.
84. Поликарпов А.А. Закономерности образования новых слов: моделирование процесса и его экспериментальное исследование // Язык. Глагол. Предло­жение. К 70-летию Георгия Георгиевича Сильницкого”. Смоленск, 2000. С. 211-227.
85. Полюжин М.М. Функціональний і когнітивний аспекти англійського сло­вотворення. Ужгород: Закарпаття, 1999. 239 с.
86. Потебня А.А. Мысль и язык. К.: Синто, 1993. 190 с.
87. Прохорова В.Н. Полисемия и лексико-семантический способ словообразо­вания в современном русском языке. Лекции по спецкурсу. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. 87 с.
88. Рокицкий П.Ф. Биологическая статистика. Минск: Высшая школа, 1964. 327 с.
89. Саенко А.Н. Характерные особенности подъязыков специальности (на ма­териале немецкого языка) / Культура народов Причерноморья. ‑ 2002. ‑ №44. ‑ С. 176-180.
90. Сакиева Р.С. Коллоквиальные детерминативные сложные имена существи­тельные в современном немецком языке: Автореф. дис. канд. филол. на­ук: 10.02.04. Тбилиси, 1977. 27 с.
91. Сахарный Л.В. Психолингвистические аспекты теории словообразования: Учебное пособие. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1985. 97 с.
92. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полта­ва: Довкілля-К, 2006. 716 с.
93. Смирницкий А.И. Морфология английского языка. М.: Изд-во лит. на иностр. яз., 1959. 440 с.
94. Смирнова Е.Д. Формализованные языки и проблемы логической семанти­ки. М.: Изд-во МГУ, 1982. 181 с.
95. Современный русский литературный язык: Учеб. пособие / Введенская Л.А. и др. 2-е изд. Ростов н/Д: Изд-во Ростовского ун-та, 1968. 245 с.
96. Сосюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики / Пер. с фр. А. Корнійчук, К. Ти­щенко. К.: Основи, 1988. 324 с.
97. Степанова М. Словообразование современного немецкого языка. М.: Изд-во литер. на иностр. языках, 1953. 375 с.
98. Степанова М.Д. Словосложение в современном немецком языке. Л., 1959.
99. Степанова М.Д. Методы синхронного анализа лексики. М.: Высшая шко­ла, 1968. 200 с.
100. Степанова М.Д. О соотношении словосложения и словопроизводства (проблема полуаффиксации”) // Полуаффиксация в терминологии и лите­ратурной норме. Владивосток: ДВНЦ АН СССР, 1986. С. 156-170.
101. Сусов И.П. История языкознания: Учебное пособие для студентов старших курсов и аспирантов. Тверь: Тверской гос. ун-т, 1999,
www.lib.ru/TEXTBOOKS/yazykoznanie.txt.
102. Улуханов И.С. Словообразовательная семантика в русском языке и прин­ципы ее описания. М.: Наука, 1977. 256 с.
103. Улуханов И.С. Мотивация в словообразовательной системе русского язы­ка. М.: ООО Издательский центр Азбуковник”, 2005. 314 с.
104. Фортунатов Ф.Ф. Сравнительное языкознание: Общий курс / Избранные труды. М.: Учпедгиз, 1956. 450 с.
105. Ханпира Э. Окказиональные элементы в современной речи // Стилистиче­ские исследования (на материале современного русского языка). М.: Нау­ка, 1972. С. 245-317.
106. Цвиллинг М.Я.. Функциональный стиль, подъязык и социальный диалект (к вопросу о соотношении понятий) // Общие и частные проблемы функ­циональных стилей. Ответ. ред. к.ф.н. М.Я. Цвиллинг, М.: Наука, 1986. С.5-15.
107. Чеснович Е.П. Полисемия и контекст // Реализация значения и контекст. Л., 1975.
108. Чолос І.І. Композиція іменників у середньобаварській говірці Закарпаття // Проблеми романо-германської філології / Збірник наукових праць. Ужго­род: Мистецька лінія, 2001. С. 109-118.
109. Шанский Н.М. Очерки по русскому словообразованию. М.: Изд-во МГУ, 1968. 311 с.