СЕМАНТИКА, СПОЛУЧУВАНІСТЬ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИЙМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ (на матеріалі художнього, публіцистичного та наукового стилів) : СЕМАНТИКА, СОЧЕТАЕМОСТЬ И ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ предлогов в современном немецком языке (на материале художественного, публицистического и научного стилей)

brief description

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

На правах рукопису

Кудрявцева Олена Діонізіївна

УДК 811.112.2’367.4’37

СЕМАНТИКА, СПОЛУЧУВАНІСТЬ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИЙМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ
(на матеріалі художнього, публіцистичного та наукового стилів)

Спеціальність 10.02.04 германські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Левицький Віктор Васильович
доктор філологічних наук, професор

Чернівці 2007

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ.......................................................... 5
Вступ............................................................................................................. 6
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ дослідження ПРИЙМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ....... 14
1.1. До історії дослідження прийменників у сучасній німецькій мов............ 14
1.2. Принципи класифікації прийменників..................................................... 22
1.2.1. Принципи семантичної класифікації прийменників..................... 22
1.2.2. Принципи морфологічної класифікації прийменників................. 24
1.3. Парадигматичні та синтагматичні відношення в лексиці....................... 27
1.3.1. Парадигматичні відношення......................................................... 27
1.3.2. Синтагматичні відношення............................................................ 30
1.4. Валентність іменників............................................................................... 32
1.4.1. Попередні зауваги......................................................................... 32
1.4.2. Особливості валентності іменників............................................... 36
1.5. Сполучення іменника з прийменником................................................... 38
1.6. Прийменниково-іменні сполучення фразеологічного типу, функціонально еквівалентні прийменникам............................................................................. 45
Висновки до розділу 1.................................................................................... 49

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.............................. 51
2.1. Вибір матеріалу дослідження.................................................................. 51
2.2. Особливості художнього, публіцистичного та наукового стилів
сучасної німецької мови.................................................................................. 52
2.3. Основні методи дослідження .................................................................. 54
2.4. Репрезентативність вибірки..................................................................... 58
2.5. Кількісні параметри сполучуваності підкласів слів та окремих прийменників 59
2.6. Поділ іменників за семантичними ознаками........................................... 61
2.6.1. Загальні зауваги............................................................................. 61
2.6.2. Принципи семантичної класифікації іменників............................ 62
2.7. Поділ прийменників на логіко-семантичні групи................................... 66
2.7.1. Загальні зауваги............................................................................. 66
2.7.2. Принципи логіко-семантичної класифікації прийменників.......... 70
Висновки до розділу 2.................................................................................... 77

РОЗДІЛ 3. СЕМАНТИЧНА СПОЛУЧУВАНІСТЬ ПРИЙМЕННИКІВ
.................. З ІМЕННИКАМИ В РІЗНИХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТИЛЯХ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ............................................ 79
3.1. Попередні зауваги.................................................................................... 79
3.2. Сполучуваність прийменників із підкласами іменників сучасної німецької мови в художньому, науковому та публіцистичному стилях .................................. 79
3.2.1. Частота зустріваності окремих прийменників.............................. 80
3.2.2. Обсяг сполучуваності прийменників із ЛСП іменників............... 83
3.2.3. Частоти вживання підкласів іменників.......................................... 85
3.2.4. Вживаність ЛСП іменників............................................................ 86
3.2.5. Широта сполучуваності................................................................ 87
3.2.6. Інтенсивність сполучуваності........................................................ 91
3.3. Сполучуваність прийменників із ЛСП іменників у зіставному плані... 112
3.3.1. Принципи зіставного аналізу....................................................... 112
3.3.2. Порівняльна характеристика даних статистичного аналізу
синтагматичних зв’язків прийменників із ЛСП іменників
у текстах ХС, ПС і НС............................................................................ 112
3.4. Сполучуваність ЛСГ прийменників із ЛСП іменників сучасної німецької мови в ХС, ПС і НС....................................................................... 124
3.5. Вплив граматичного фактора на сполучуваність прийменників
з іменниками................................................................................................... 138
3.5.1. Попередні зауваги........................................................................ 138
3.5.2. Принципи граматичної класифікації прийменників.................... 138
3.5.3. Вплив граматичного фактора на сполучуваність прийменників
у різних функціональних стилях............................................................ 142
Висновки до розділу 3................................................................................... 145

РОЗДІЛ 4. ПАРАДИГМАТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ПРИЙМЕННИКІВ
.................. У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ........................................ 152
4.1. Попередні зауваги................................................................................... 152
4.2. Парадигматичні відношення між прийменниками, які сполучаються
з іменниками в текстах ХС, ПС та НС........................................................... 153
4.2.1. Парадигматичні відношення між прийменниками в позиції зліва 152
4.2.2. Парадигматичні відношення між прийменниками в позиції справа 156
4.3. Порівняння кореляційних зв’язків окремих прийменників
із ЛСП іменників у трьох функціональних стилях....................................... 161
4.3.1. Парадигматичні відношення між прийменниками в позиції зліва 161
4.3.2. Парадигматичні відношення між прийменниками в позиції справа 162
4.4. Парадигматичні відношення між ЛСГ прийменників, які сполучаються
з ЛСП іменників у текстах ХС, ПС та НС........................................................ 163
4.5. Порівняння кореляційних зв’язків між ЛСГ прийменників та ЛСП іменників у трьох функціональних стилях.................................................................................. 168
Висновки до розділу 4................................................................................... 170

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ............................................................................. 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................ 183
СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ......................................... 207
СПИСОК ІЛЮСТРАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ................................................. 207

ВСТУП

Проблема лексичної сполучуваності, під якою розуміється здатність слова поєднуватися в тексті з іншими словами, належить до провідних проблем сучасного мовознавства. Це пояснюється насамперед тим, що інфор­ма­ція передається певними конструкціями, реченнями, що в свою чергу зумовлює необхід­ність отримання даних про вживання лексичної одиниці (далі ЛО) у висловлю­ванні. Вивчення сполучуваності в теоретичному плані може значно розширити наші уявлення про характеристики й властивості різних типів мовних одиниць, про їх функціонування в мовленні, про мовну систему в цілому. Практичне вивчення сполучуваності ЛО конкретних мов є необхідною умовою оволодіння мовленнєвими навич­ками з іноземної мови, оскільки оволодіння лексикою тієї чи іншої мови зводиться, у кінцевому рахунку, до засвоєння норм лексичної сполучува­ності.
Проте лише синтагматичний підхід до сутності ЛО без аналізу їхнього парадигматичного статусу не дає можливості виявити всі закономірності функ­ці­онування ЛО в мовленні (пор. [110, с. 13]). Це стосується перш за все дослі­джен­ня службових частин мови, до яких належить прийменник. Опис семан­тики прийменників на синтагма­тич­ному рівні ставить їх у повну залежність від семантики суміжних слів, що означає позбавлення кожного з прийменників власного значення. Крім того, виокремлені різні значення прийменника описуються вже в готовому вигляді, що дає можливість пояснити лише вживання прийменника в контексті, але не його іманентну семантичну ознаку як елемента лексико-семантичної сис­те­ми. Тому при вивченні семантики, спо­лучуваності та функціонування прийменників доцільно поєднувати син­та­г­ма­тичний підхід із парадигматич­ним.
Наша дисертаційна робота відображає зростаючий інтерес до опису лексикону та продовжує праці, присвячені вивчен­ню його окремих частин у вигляді лексико-граматичних класів.
Дослідження прийменників зумовлене насамперед тим, що вони ви­сту­пають при утворенні речення та висловлювання в ролі реляторів, які вира­жають відношення між членами речення, ставлять члени речення в певну залежність один від одного. Виконуючи певні службові функції в речен­ні, прий­менники виражають такі ж значення, що й іменні граматичні форми, але з тією різницею, що вони точніше, конкретніше й різноманітніше визначають від­ношення між членами речення. Прийменники виконують подвійну функ­цію: формальну функцію зв'язку між членами речення, виражену грама­тичними засобами даної мови, а з іншого боку вказують на конкретний харак­тер цього зв'язку, на його матеріально-значеннєву сторону. Прийменники вважають найцікавішою частиною лексичного складу мови, якій властиві характеристики високоорганізованої системи.
Незважаючи на наявність досліджень, присвячених прийменникам, немає праці, в якій було би здіснено комплексне дослідження синтагматичних та парадигматичних властивостей приймен­ників німецької мови з широким вико­рис­­танням результатів статистичного аналізу в мові та мовленні. Не виріше­ни­ми залишаються також питання парадигматичних відношень між приймен­никами в межах лексико-грама­тичного класу, особливостей вживан­ня прий­мен­ників у текстах різних функціональних стилів. Усе це спонукає дослідити лексико-граматичний клас прийменників у синтагматичному та парадигматичному аспектах.
Отже, актуальність теми дисертації визначається загальною спрямова­ністю сучасних лінгвістичних досліджень із теоретичної та практичної лекси­ко­логії й лексикографії на виявлення основних систем­них і функціональних особливостей лексичного складу мови, необ­хід­ністю комплексного вивчен­ня системно-мовних зв’язків лексико-гра­ма­­­тичного класу прийменників, потребою подальших розвідок їх семантичної сполучу­ва­ності, важливістю систематизації синтагматичних і парадигма­тичних зв’язків.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ди­серта­ційне дослідження вико­нано в межах наукової проблематики ка­федри германського, загального і порівняльного мовознавства Чернівець­кого національ­ного університету імені Юрія Федьковича „Синхронічне і діахронічне дослідження функціональ­но-семантичних характеристик різнорівневих одиниць германських мов” (номер держреєстрації: 0106U003618) і затвердже­не вченою радою Чернівець­кого національного університету імені Юрія Федьковича (протокол № 1 від 24.02.2005 року).
Метою роботи є виявлення синтагматичних та парадигматичних власти­востей прийменників сучасної німецької мови шляхом встановлен­ня семан­тич­них особливостей та закономірностей сполучуваності досліджуваних ЛО, а також розв’язання на цій основі деяких теоретичних та методичних питань, пов’язаних із проблемою сполучуваності (співвідно­шен­ня понять „спо­лу­­чува­ність” та „валентність”, фактори, які зумовлюють сполучуваність прий­мен­ників з іменниками в різних функ­ціональних стилях, методика дослідження сполучуваності тощо).
Досягнення мети зумовило вирішення таких завдань:
1. Провести інвентаризацію прийменників сучасної німецької літера­тур­ної мови та встановити їх місце як складової в цілісній лексико-граматичній системі німецької мови.
2. Встановити кількісно-якісні параметри вживання прийменників у тек­с­тах художнього (далі ХС), публіцистичного (далі ПС) та наукового (далі НС) стилів.
3. Виділити та проаналізувати найбільш частотні сполучення приймен­ників з іменниками в ХС, НС та ПС. Описати умови та фактори, які дозво­ляють, обмежують або унеможливлюють реалі­зацію сполучувальних можливостей приймен­ників у різних функціо­наль­них стилях.
4. Виявити стандартні зв’язки” між прийменниками та лексико-семан­тич­ними підкласами іменників у різних функціональних стилях із допомогою статистичних методів на синтагматичній осі.
5. Встановити парадигматичні зв’язки між досліджуваними приймен­никами в кожному функціональному стилі на основі їх синтагматичних від­ношень та порівняти особливості синтагматичних та парадигматичних зв’язків прийменників у текстах різних функціональних стилів.
Об’єктом дисертаційного дослідження є лексико-граматичний клас прийменників у сучасній німецькій мові, предметом особливості сполучу­ва­ності прийменників з іменниками в різних функціональних стилях сучасної німецької мови та парадигматичні властивості прийменників, які реалізуються у сполученні з іменниками.
Для розв’язання поставлених завдань та з огляду на фактичний матеріал у роботі використовується низка методів дослідження в комплексному по­єднан­ні, що значно підвищує результативність аналізу: загальнонаукові методи (спостере­ження, опис, індукція, дедукція тощо); контекстологічний та дистрибутивний для виявлення сполучу­ваності прийменників; ста­тистичні методи для отримання об’єктивних даних про парадигматичні й синтагматичні властивості окресленого лексико-граматичного класу.
Матеріалом дисертаційної роботи слугують дані, отримані методом су­ціль­ної вибірки з тлумач­ного словника Duden [Duden], та дані про частоту вжи­вання прийменників у текстах художньої прози (творах Х. Брюкнер, Е. Генд­лера, Ґ. Вольфа, Ґ. Зайделя, П. Курцека, П. Зінглера), публіцистики (журналах „Der Spiegel, „FOCUS і газетах „Die Zeit, „Der Tagesspiegel „Frankfurter Allgemeine) та наукової літератури (20 статей із галузі гума­нітарних, природ­ни­чих та сус­пільних наук: по 2 статті з лінг­віс­тики, історії, політології, соціо­ло­гії, юриспруденції, фізики, хімії, біології, меди­цини, еконо­міки). Загальна кіль­кість досліджуваних прийменників дорівнює 149 ЛО. Загальна кількість досліджуваних сполучень приймен­ників з іменниками у ХС складає 5138 спо­лу­чень при величині вибірки 95582 слово­вживання; у ПС 5217 сполучень при величині вибірки 97495 слововживань та в НС 5446 сполучень при величині вибірки 92860 слововживань. Відносна похибка вибірки складає 2,7%.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній за допомогою статистичних прийомів здійснено детальний комп­лекс­­ний аналіз основних параметрів, що характеризують як самі приймен­ники сучасної німецької мови, так і їх взаємозв’язки з іменниками в трьох функціональних стилях сучасної німецької мови. У дисертації вперше виділено, проаналізовано та описано найбільш частотні сполучення прийменників з іменниками в художньому, публіцистичному і науковому стилях. Вперше описано умови та фактори, які дозволяють, обмежують або заборо­няють реалі­зацію сполучувальних можливостей прий­мен­ників у функціональних стилях. Вперше встановлено парадиг­ма­тичні зв’язки між досліджуваними приймен­никами в кожному функціо­наль­ному стилі на основі їх синтагматичних відношень. Крім того, у дисертації проведено порівняння особливостей синтагматичних та парадиг­ма­­тич­­них зв’язків прийменників у текстах трьох різних стилів.
На захист виносяться такі положення:
1. Синтагматичні зв’язки прийменників з іменниками характеризуються низкою кількісних параметрів: обсяг, частота, широ­та, інтенсивність, селек­тивність. Статистичний аналіз дозволяє встановити типові синтагматичні зв’язки прийменників з іменниками в трьох досліджу­ваних стилях сучасної німецької мови.
2. Широта сполучуваності прийменників з іменниками в різних стилях зу­мовлена як мовними факторами (семантикою прийменник­ів, їх морфо­ло­гіч­­­ною структурою, семантичним обсягом), так і позамовними факторами (кількісним перева­жан­ням іменників певних лексико-семантичних підкласів у текстах певного стилю).
3. Інтен­сивність сполучуваності, як і широта сполучуваності, зумовлена мовними факторами: найбільш інтен­сивно сполу­ча­ються ті ЛО, у значеннях яких є більше подібних семантичних ком­понентів, так і позамовними (денотативною активністю іменників).
4. Основне інформаційне наван­таження в більшості речень із приймен­никами в ХС в ІФ та ПФ припадає справа, а в НС та ПС подається зліва, що у двох останніх зумовлено перева­жан­ням номі­наль­ного стилю викладення інфор­мації.
5. Різний обсяг сполучуваності лексико-семантичних підкласів імен­ників у позиції зліва та справа з прийменниками в текстах різних функ­ціо­нальних стилів пояснюється різною денотативною активністю лексико-семантичних підкласів іменників у текстах кожного стилю.
6. Сполучуваність прийменників з іменниками ґрунтується на законах смислового узгодження. Стильові фактори не в змозі їх відмінити, вони лише підлаштовують ці закони до виконання завдань тієї чи іншої комунікативної сфери мови.
7. Парадигматичні зв’язки між прийменниками в текстах НС та ПС більш схожі між собою. Парадигматичні відношення між прийменниками в текстах ХС суттєво відрізняються від інших стилів.
8. Тісно корелюють ті семантичні підкласи, які виявляють найбільшу спільність синтагматичних зв’язків із ЛСП іменників, тобто основним джерелом семантичних кореляцій є спільність синтагматичних зв’язків.
Теоретичне значення роботи полягає у виявленні особливостей одного з важливих лексико-граматичних класів сучасної німецької мови, що є внес­ком у по­даль­шу розробку питання про системність мови. Результати дослі­дження сприя­ють розширенню знань про синтагматичні й пара­дигматичні зв’язки прийменників з іменниками в ХС, НС і ПС сучас­ної німецької мови та про особливості семантики цього граматичного класу слів у цілому.
Практичне значення дослідження випливає з можливості викори­стан­ня його результатів у процесі викладання німецької мови й при авто­матизованій обробці тексту. Висновки та матеріали проведеної роботи можуть знайти застосування у вузівських курсах: „Лексикологія” (у розділах Парадиг­матичні та синтагматичні зв’язки у лексиці”), „Слово­твір”, Лексико­гра­фія”, а також у курсі теоретичної граматики сучасної німецької мови. Матері­али та висновки дисертації можуть бути корис­ни­ми для напи­­сан­ня дипломних та магістерських робіт, а також для укладання навчальних посіб­ників для студен­тів фі­ло­логічних факуль­тетів. Отримані дані можуть бути викорис­тані в лексико­гра­фіч­ній практиці при укладанні словникових статей прийменників, а також частот­них словників сучасної німецької мови.
Особистий внесок здобувача полягає у випрацюванні самостійної концепції порівняльного аналізу частоти вживання прийменників в сполученні з іменниками у трьох функціональних стилях сучасної німецької мови. Усі результати дослідження є узагальненням роботи дисертантки, проведеної одноосібно.
Апробація роботи. Загальна концепція роботи, її результати обговорено на аспірантських семінарах і засіданнях кафедри германського, загального і порівняльного­­­­­­­­­­­ мовознавства Чернівець­кого національ­ного університету імені Юрія Федьковича (2003 2007 рр.). Основні теоретичні положення та практичні результати апробовані на трьох міжнародних наукових конференціях: „Функционирование русского и украинского языков в эпоху глобализации (Ялта, 2003); „Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процесс (Чернівці, 2004); „Міжкультурна комунікація: мова культура особистість (Острог, 2007); на двох міжвузівських конференціях: „Актуальні дослідження іноземних мов і літератур” (Донецьк, 2003) та „Сучасні пролеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2006).
Публікації. Основні положення та висновки, викладені в дисертації, відображено в 12 публікаціях. Із них сім статей опубліковано в наукових збірниках, затверджених ВАК України як фахові видання, та 5 тез доповідей на міжнародних та міжвузівських науково-практичних конференціях.
Мета й завдання дисертації зумовили структуру роботи, яка скла­дається зі вступу, списку умовних скорочень, чотирьох розділів з висновками до них, загальних висновків, списку використа­ної літера­тури, лексико­графічних та ілюстративних джерел, додатків.
У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет та методи дослідження, розкри­ваються нау­кова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, формулюються основні положення, що виносяться на захист.
У першому розділі зроблено огляд літератури, присвяченої приймен­никам сучасної німецької мови, окреслюються основні напрями дос­ліджен­ня. Певну увагу приділено розгляду теоретичних питань, пов’язаних із проблема­ми систем­ності та основних типів відношень у лексико-семантичній системі мови парадигма­тичних і синтагматичних. Окремо розглядаються прийменни­ково-іменні сполучення фразеологізованого типу, функціонально еквівалентні прий­менникам, та визначається їх лексичний статус.
У другому розділі обґрунтовується вибір напряму дослідження, опису­ють­ся загальна методика й методи, що вико­ристо­вуються в роботі. Особливу увагу приділено розгляду основних прийомів статистичного аналізу фактич­ного матеріалу, а також принципам класифікації приймен­ни­ків на логіко-семантичні групи та іменників на лексико-семантичні підкласи.
У третьому розділі проводиться аналіз синтагматичних властивостей прийменників у сучасній німецькій мові в ХС, ПС та НС; аналізується ­ сполу­чу­­ваність окремих приймен­ників і ЛСГ прийменників з іменни­ками в позиціях зліва та справа; розглядаються сполучувальні властивості найбільш частотних прийменників.
У четвертому розділі досліджуються парадигматичні властивості лексико-граматичного класу прийменників у текстах трьох стилів і порівню­ють­ся отримані дані.
У загальних висновках підводяться підсумки проведеного аналізу, уза­галь­нюються отримані результати та накреслюються напрями подальших досліджень.
Загальний обсяг дисертації становить 396 сторінок, з них 181 сторінкa тексту, 26 сторінок списку використаних джерел (278 найменувань) і 189 сторінок додатків. Робота містить 66 таблиць і 29 рисунків.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

На сучасному етапі розвитку семантики приділяється багато уваги дослі­дженню сполучуваності одиниць різних рівнів, у першу чергу лексичній сполу­чу­ваності. Вивчення проблеми лексичної сполучуваності є плідною спробою виявити та всебічно дослідити механізм функціону­вання мови, що сприятиме розкриттю реальних закономірностей вживання ЛО в мовленні.
Для вивчення синтагматичних зв’язків між лексичними одиницями остан­нім часом широко використовуються статистичні методи, що надають висновкам певної доказової сили, а іноді дозволяють встановити такі законо­мірності сполучуваності слів, які неможливо розкрити іншими мето­дами.
Проведене дослідження демонструє ефективність залучення різних кількісно-якісних параметрів для встановлення механізму функціонування прийменників у текстах різних стилів. Адже процес функціонування ЛО містить не тільки їх синтагматичні зв’язки з іншими словами, але й такі кількісно-якісні характеристики, як склад ЛО з точки зору їх лексико-семантичного змісту, частоту й регулярність вживання, специфіку вико­ристання слів у певній комунікативній сфері мови, причини, які її зумовлюють.
Дослідження названих вище явищ дозволило виявити деякі особливості вживання прийменників у текстах ХС, ПС та НС.
1. Прийменники за своїм змістом явище багатозначне й багатомірне. Виконуючи певні службові функції в реченні, прийменники виражають такі ж значення, як і іменні граматичні форми, але з тією різницею, що вони точніше, конкретніше й різноманітніше позначають відношення між членами речення. Вони виконують ніби подвійну функцію — формальну функцію зв'язку між членами речення, виражену граматичними засобами даної мови, а з іншого боку вказують на конкретний характер цього зв'язку, на його матеріально-значеннєву сторону. Цей подвійний характер прийменників і визначає їхній складний семантичний склад.
2. Зі 149 прийменників, отриманих за допомогою суцільної вибірки зі словника Duden, у ХС нами зафіксовано вживання 47 різних прийменників, у ПС 71 прийменника, у НС 87 прийменників. Такі відмінності в зустріваності прийменників зумовлені особливостями ПС та НС, що характеризується поси­ле­ним вживанням прийменників, які вимагають родового відмінка: abseits, abzüg­lich, angesichts, anläßlich, betreffs, bezüglich, binnen, gemäß, inklusive, kraft, laut, man­gels, mithilfe, trotz, zugunsten та ін., які не зустрічаються в нашій вибірці з ХС.
3. Усі прийменники були поділені незалежно від синтаксичних функцій, які виконують прийменники в сполученні з іменником, позиції іменника, абстракт­нос­ті чи конкретності відношень, які вони вира­жають, на 18 логіко-семантичних груп. Найбільшою за обсягом є група прийменників на позначення локальних відношень (65 ЛО), за нею йдуть ЛСГ прийменників, які виражають відношення часу (35 ЛО), способу дії (25 ЛО), модальності (25 ЛО). Найменшою за обсягом виявилася група на позна­чення консекутивних відношень (3 ЛО). Для дослі­дження сполучуваності прий­мен­ників з іменниками всі іменники були поділені на 30 лексико­-семан­тичних підкласів.
4. За допомогою об’єктивних методів встановлено, що частоти окре­мих прий­менників і ЛСГ прийменників є статис­тич­ними параметрами певного функціо­нального стилю, тобто такими величинами, які істотно відрізняються в різних стилях і тому можуть бути показником кожного стилю окремо. Отже, статистичним параметром ХС порівняно з ПС та НС можуть бути частоти прийменників an, auf, aus, vor, mit, über, in, hinter, durch та zu, а на рівні ЛСГ про­с­торових і мо­даль­них прийменників. У ПС зафіксовано переважання емпі­рич­них величин над теоретично очікуваними для прийменників für, ab, bis, per, inklusive, seit, (an)statt, vor, laut, ohne, um, unter і nach і на рівні ЛСГ для прий­мен­ників темпоральних, просторових, консекутивних, копулятив­них, субсти­ту­тивних, агенса, реципієнта, партитивних. У НС спостерігається переваж­не вживання прийменників von, bei, pro, gemäß, auf­grund, gegenüber, zwischen, ne­ben, innerhalb, zu, unter і nach і на рівні ЛСГ прийменників каузальних, способу дії, кондиціональних, відповідності, рест­рик­тивних, фінальних, консекутивних, концесивних, адверзативних, дистри­бутивних.
Переважне вживання конкретного прийменника в певному функ­ціональ­ному стилі можна пояснити відповідністю семантики прийменника основ­ному функціонально-смисловому типу мовлення (ФСТМ), під яким розу­мі­ють мовленнєві способи передачі інформації. Най­більш традиційною класифікацією ФСТМ є поділ на опис, розповідь та роздум. При цьому в певному функціональному стилі переважає окремий тип мовлення: у ХС опис, публіцистичному розповідь, науковому роздум. Опис передбачає перш за все фокусацію уваги читача на місці дії, розповідь на часі дії, роздум на відношеннях між поняттями та уявлен­нями. Стосовно нашого дослі­дження це озна­чає, що в художньому тексті слід очікувати переважне вживання прийменників, основною функцією яких є уточ­нен­ня міс­це­зна­ходження об’єкта в просторі, в публі­цис­тичному тексті прий­­мен­ників, що уточнюють час протікання дії, в науковому прий­менників для передачі причинно-наслідкових відношень, що ми й спосте­рі­гаємо на матеріалі нашої вибірки.
5. Аналіз сполучуваності прийменників із ЛСП іменників у ХС, ПС та НС, проведений з позицій дистрибутивно-статистичного підходу, дозволив об’єк­тивно встановити моделі сполучу­ваності й охарактеризувати кількісні параметри синтагматичних зв’язків досліджуваних прийменників з іменниками в різних стильових сферах. Диференційований підхід до вивчення сполучуваності принципово уможливив розгляд моделей сполучуваності прийменників з іменниками не як жорстких конструктів, а як динамічних явищ, що оптимально узгоджують факти мови й мовлення.
6. Зіставний аналіз сполучуваності окремих прийменників із ЛСП іменників у текс­тах ХС, ПС та НС дозволив виявити специфіку синтагматичних зв’язків у кожній стильовій сфері та встановити подібність чи відмінності між текстами різних стилів на основі кількісно-якісних характеристик прийменників в їх складі. До цих характерис­тик належать обсяг сполучуваності, частота й широта син­таг­матичних зв’язків, вживаність, інтенсивність та селективність сполучу­ваності.
Так, найбільший обсяг сполучуваності ЛСП іменників зліва в сполу­ченнях із приймен­никами спостеріга­ється в ПС та НС, що пояснюється пере­важанням у цих стилях прогресивних іменнико­вих фраз як наслідку номі­наль­ного стилю викладення інфор­мації. Найвищий обсяг сполучуваності ЛСП іменників справа зафіксовано в ХС. Різний обсяг ЛСП іменників справа в текстах різних стилів пояснюється лексичною наси­че­ністю текстів кожного стилю. Так, ХС виріз­ня­єть­ся різноманіт­нішим лексичним складом текстів, що сприяє більш широкій можливості прийменників сполучатися з різними ЛСП іменників.
Обсяг сполучуваності ЛСП іменників у позиції ліворуч і праворуч у текстах ПС і НС має більш подібний характер. Обсяги сполучуваності ЛСП іменників у ХС відчутно відрізняються від відповідних величин інших стилів.
Частота синтагматичних зв’язків прийменників із ЛСП іменників у різних стилях неоднакова, що пояснюється екстра­лінгвіс­тичними факторами. Частоти синтагматичних зв’язків прийменників із ЛСП іменників справа збігаються для текстів ПС і НС.
Найвищі показники вживаності ЛСП іменників із прийменниками отри­ма­но для текстів трьох стильових сфер лише в сполученні з іменниками праворуч, що позначають час. У всіх інших випадках показники вживаності в різних стилях з одними й тими ж ЛСП іменників значно різняться.
Широта синтагматичних зв’язків окремих прийменників із ЛСП імен­ників справа при однаковому обсязі вибірок у текстах НС набагато менша, ніж у текс­тах ХС чи ПС. Це пояснюється тим, що в текстах НС з метою адекватного сприйняття інформації зводиться до мінімуму можливість багатозначності вира­зів, внаслідок чого іменники вживаються переважно в прямому значенні. Крім того, різноманітніший лексичний склад текстів ХС та ПС сприяє більш широкій можливості прийменників сполучатися з ЛСП іменників.
Широта сполучуваності прийменників із ЛСП іменників зліва є най­мен­шою в ХС порівняно з ПС та НС. Це пояснюється переважанням номі­наль­ного стилю викладення інфор­мації в ПС і НС, а тому підвищеною сполучу­ваністю приймен­ників з іменниками в позиції зліва.
Широта сполучуваності зумовлюється семантикою прийменник­ів, їх мор­фо­логіч­ною структурою та залежить від вживання прийменника в певній сти­льо­вій сфері.
Найбільшим колом синтагматичних зв’язків у всіх трьох стилях володіють високочастотні прийменники in, mit, für, von, aus, zu, an, auf.
Порівняно однакові дані інтенсивності синтагматичних зв’язків прий­мен­ників з іменниками зліва в трьох стильових сферах спостерігаються лише для прийменника von у сполученні з ЛСП іменників на позначення міри та для прийменника gegen у сполученні з ЛСП іменників на позначення дій. Ці дані свідчать про закономірний характер зазначених синтагматичних зв’яз­ків у трьох стилях. Це підтверджує той факт, що сполучуваність ґрунтується на законах смислового узгодження. Стильові фактори не в змозі їх відмінити, вони лише підлаштовують ці закони до виконання завдань тієї чи іншої комунікативної сфери мови.
Зіставлення даних про міру селективності приймен­ників у трьох стилях у позиції зліва свідчить про наявність найбільшої кореляції між ПС та НС.
У текстах усіх трьох функціональних стилів прийменники реалізують у сполученні з ЛСП іменників у позиції зліва свої другорядні значення, а в позиції справа як головне, так і другорядні значення.
Спільні інтенсивні зв’язки доцільно розглядати як деякі інваріанти смис­лових зв’язків, які відображають у цілому інваріантну структуру мови. Відсут­ність статистично значущих зв’язків може свідчити як про „забо­рону” сполучу­ваності, так і про відповідність емпіричних частот теоре­тич­но очікуваним.
Причину різної інтенсивності зв’язків ми вбачаємо в тому, що в кожній конкретній стильовій сфері залежно від комунікативних цілей надається перевага певним поняттям, у результаті чого актуалізуються відповідні варіанти значень, які можуть не актуалізуватися в іншій стильовій сфері.
7. Зіставлення сполучуваності прийменників у моделі „ЛСГ прийменників + ЛСП іменників” у текстах ХС, ПС та НС дозволяє встановити наступне:
· Найбільшим за частотою вживання в усіх трьох стилях є підклас просто­рових прийменників. Другим за частотою вживання в ХС та ПС є підклас модальних прийменників, далі йде підклас темпоральних прийменників. Кіль­кісне переважання просто­рових, модаль­них та темпоральних приймен­ни­ків зу­мов­лено в першу чергу концентрацією як авторів художніх творів, так і журна­лістів на місці дії, подіях / вчинках головних героїв та часі дії. Під­ви­щені часто­ти вживаності залежать від обсягу підкласу, оскільки просторові, модальні та темпоральні прийменники є найбільшими групами за обсягом. У НС другим за частотою вживання є підклас приймен­ників способу дії, далі йде підклас кау­заль­них прийменників. Кількісне переважання каузальних приймен­ни­ків і прий­мен­ників способу дії зумовлено в першу чергу концентрацією авторів нау­ко­вих праць на описі методики досліджень та причинно-наслідкових зв’язків.
· Найбільші показники вживаності в ХС і ПС отри­ма­но для ЛСГ просто­ро­вих та модальних прий­менників. У НС зафіксо­вано найвищі показники вжива­нос­ті для ЛСГ каузальних прийменників, прийменників способу дії й кон­диціо­нальних прийменників. ХС та ПС виявляють більшу подібність щодо вживаності підкласів прийменників.
· За широтою сполучуваності з ЛСГ іменників у ХС та ПС перше місце посі­дають ЛСГ просторових, модаль­них і копулятивних прийменників. У НС найбільша широта сполучуваності з ЛСП іменників виявлена в ЛСГ модальних, копулятивних прийменників і прийменників відповід­нос­ті. За широтою сполу­чуваності прийменників ХС та ПС між собою виявляють більшу подіб­ність, ніж з НС. Широта сполучу­ваності у всіх трьох функціо­нальних стилях залежить від обсягу ЛСГ прийменників.
· У ХС 16 ЛСГ прийменників із 18 наявних виявили зв’яз­ки з ЛСП імен­ни­ків, в яких емпірич­ні частоти більші за теоретично очі­ку­вані величи­ни; для ПС та НС такий показник складає 17 з 18. Найбільші показники інтенсивності спо­лу­­чу­­ваності у всіх трьох стилях зафіксовані для зв’язку тем­поральних приймен­ників із ЛСП іменників на позначення часу. Найбільшу кількість стандартних зв’язків виявлено в ХС та ПС у просторових при­ймен­ників, а в НС у копуля­тив­них прийменників.
· Особливість зафіксо­ва­них стандартних зв’язків прийменників з імен­ни­ками у ХС, ПС та НС полягає в тому, що вони вказують на однорідні струк­тур­ні елементи мови, які своєю взаємодією забезпечують її функціонування для потреб певного стилю або (ширше) комунікативної ситуації. Сполучення слів на рівні великих семантичних підкласів скла­дає каркас мовного оформ­лен­ня тексту в певному функціональ­ному стилі.
8. На сполучуваність у трьох функціональних стилях сучасної німецької мови впливає, крім усього іншого, граматичний фактор, тобто семантичне наповнення відмінків іменників.
9. Узагальнення отриманих на рівні синтагматики даних дозволяє здійснити необхідний перехід до системи парадигматичних відношень між ЛО. Такий план дослідження дає можливість прослідкувати системний характер семан­тич­них відношень між прийменниками в текстах ХС, ПС та НС. Проведене нами дослідження кореля­цій­но-семантичних зв’язків дозволяє встано­­вити рівень кореляції між прий­менниками в текстах кожного з трьох стилів та фактори, які на нього впливають.
Отримані результати є свідченням того, що тісно коре­лю­ють ті семантичні під­кла­си, які виявляють найбільшу спіль­ність синтагматичних зв’язків із ЛСП імен­ників, але при цьому не завжди більшій кількості випадків спільного вживання слів обов’язково буде відповідати більша сила парадигматичного зв’язку між ними.
Серед прийменників, які зустрічаються з ЛСП іменників справа в текстах ХС та ПС, ми можемо виділити окрему підгрупу тісно взаємо­пов’я­заних прий­мен­ників на основі сéми часу, але склад цієї підгрупи в ХС якісно відрізняється від відповідної групи в ПС. На нашу думку, це не розрізнювальний, а варіа­тив­ний елемент у стильових різновидах.
У текстах НС в позиції справа можна виділити окремі підгрупи тісно взаємо­пов’язаних прийменників на основі сéми кількості та сéми місцезна­ходження, причому перша підгрупа прийменників відіграє для НС набагато важливішу роль, ніж друга.
Порівняння сильних кореляційно-семантичних зв’язків справа в ХС, ПС та НС показує, що найбільша кількість сильних кореляцій зафіксована в НС, за ним іде ПС, а найменше зв’язків відмічено в ХС. Причиною цього є різна „приймен­никова насиченість” вибірок із текстів кож­ного стилю. Для всіх трьох стилів спостерігається збіг лише одного сильного кореляційного зв’язка: ab та seit.
На парадигматичній осі окремі прийменники не утворюють ядра та пери­фе­рії, тому що вони об’єднані не однією архісемою, а кількома різними. Мож­на виділити певні утворення, для яких у ХС є спільними сéми часу, прос­то­ру/ міс­цезнаходження, способу дії, причини, мети, для ПС сéми часу, при­­належності, простору, причини, відповідності й обмеження, для НС семи кількості, причини, способу дії, заміщення, наслідку, відпо­від­ності, допустовості, простору/ місцезнаходження.
На основі парадигматичних зв’язків ЛСГ прийменників утворюються певні мікрополя з ядром і периферією, до яких належать ЛСГ зі спільними чи подіб­ними синтагматичними зв’язками. Так, для ХС можна виділити кілька таких мікрополів: агенса + реци­пієнта + копулятивні + адверзативні, об’єднані спіль­­­­ною зустріваністю з ЛСП іменників на позначення людей і соціального статуса людини; модальні прийменники й прийменники способу дії, кондиціо­наль­ні та каузальні прийменники. Окремі, автономні мікрополя утворюють за даними кореляційного аналізу просторові й темпоральні прийменники. Кіль­кість і склад мікрополів відрізняються в кожному функціональному стилі.
Тісно корелюють ті семантичні підкласи, які виявляють найбільшу спіль­ність синтагматичних зв’язків із ЛСП іменників, тобто основним джерелом семан­тичних кореляцій є спільність синтагматичних зв’язків.
Теоретичні й практичні здобутки виконаного дослідження можуть бути ви­користані для подальшої наукової розробки проблем системності на прикладі ін­ших лексико-граматичних класів не лише сучасної німецької мови, а й інших мов. Подальші дослідження доцільно проводити з урахуванням сучасних по­ло­­жень когнітивної лінгвістики й прагмалінгвістики, де вивчення функці­о­наль­них особливостей прийменників буде сприяти розвитку теорії кому­ні­кації.

Перспективним вбачається дослідження прийменників в аксіологічному плані як реалізації семантичного розвитку способів вираження темпоральних, каузальних, модальних зв’язків на основі первинного локального значення прийменників, а також вивчення системних зв’язків прийменників із дієсло­вами тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Адмони В.Г. Завершенность конструкции как явление синтаксической формы // Вопр. языкознания. 1958. № 1. С. 111-117.
2. Адмони В. Г. Строй современного немецкого языка. М.-Л.: Просвещение, 1966. 283 c.
3. Алефиренко Н.Ф. Спорные проблемы семантики. М.: Гнозис, 2005. 326 с.
4. Амосова Н.Н. Слово и контекст // Очерки по лексикологии, фразеологии и сти­листике. Л.: ЛГУ, 1958. Вып. 42. С. 3-21.
5. Анисимова Н.П. Проблема категоризации: теория прототипов или модель необ­ходимых и достаточных условий? // Семантика cлова и текста: психо­линг­вистические исследования. Тверь: Изд-во Тверского гос. ун-та, 1998. С. 31-35.
6. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367 с.
7. Апресян Ю.Д. Современные методы изучения значений и некоторые проб­ле­мы структурной лингвистики // Проблемы струк­турной лингвистики. М.: Наука, 1963. С. 99-116.
8. Арапов М.В. Текст и язык целостность и организменность // Лингвоста­тис­тика и вычислительная лингвистика: Учен. записки Тартуского гос. ун-та. Тарту, 1982. С. 3-21.
9. Арсеньева М. Г. Грамматика немецкого языка. М.: Союз, 2002. 477 с.
10. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. 3-е изд. М.: УРСС, 205. 569 с.
11. Барык С.П. Немецкие предлоги, управляющие винительными и дательными падежами. Автореф. ... канд. филол. наук / ЛГУ. Львов, 1969. 20 с.
12. Бистрова Л.В. Вивчення синтагматичних зв’язків слів за допомогою статистичних методів // Мовознавство. 1978. № 4. С. 44-48.
13. Богданов С.И. Морфология неполнозначных слов в современном русском языке. Санкт-Петербург: Изд-во Санкт-Петербургск. ун-та, 1997. 135 с.
14. Боголепов А.П. К учению о предлоге в современной русской грамматике // Русский язык в советской школе. 1931. № 2-3. С. 51.
15. Бондаренко В.Н. Виды модальных значений и их выражение в языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. Москва, 1977. 47 с.
16. Брендаль В. Структурная лингвистика // Звегинцев В.А. История языко­зна­ния ХІХ-ХХ веков в очерках и извлечениях. М.: Наука, 1965. С. 94-101.
17. Быстрова Л.В. Прилагательные со значениями сильный” и слабый” в современном английском языке (семантико-статисти­чес­кое исследование): Автореф. дис... канд. филол. наук / Киевск. гос. ун-т. Киев, 1977. 24 с.
18. Валгина Н.С. Теория текста: Учебное пособие. М.: Логос, 2003. 280 с. Библиограф.: с. 277-279.
19. Варламова Н.И. Особенности предложных субстантивных словосочетаний усложненных структур и взаимодействие их компонентов // Словосочетания в германских языках. Л.: ЛГУ, 1973. С. 203-213.
20. Варламова Н.И. Словосочетания типа «существительное + предлог + су­щест­вительное» в современном английском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук / Ленингр. гос. пед. ин-т им. А.И. Герцена. Л., 1971. 25 с.
21. Васильев Л.М. Теория семантических полей // Вопросы языкознания. 1971. № 5. С. 105-113.
22. Вилюман В.Г. Английская синонимика: Введение в теорию синонимии и методику изучения синонимов. М.: Высшая школа, 1980. 128 с.
23. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Избр. труды. Лексикология и лексикография. М.: Наука, 1977. 312 с.
24. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Изд-во иностранной литера­туры, 1959. 652 с.
25. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. М: Высшая школа, 1972. 614 с.
26. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. М.: Изд-во иностранной литера­туры, 1953. 133 с.
27. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наукова думка, 1980. 286 с.
28. Вишивана Н.В. Вивчення лексичної сполучуваності за допомогою дистри­бу­тивно-статистичного аналізу // Германська філологія: Наук. вісник Черні­вець­кого ун-ту. Вип. 1. Чернівці: Рута, 1996. С. 54-64.
29. Власов Е.Н. Предложно-именные словосочетания с причинным значением в современном немецком языке: Автореф. дис. канд. филол. наук / Киевск. гос. пед. ин-т иностр. яз. К., 1973. 27 с.
30. Вукович Й. К проблеме классификации частей речи // Вопросы языко­зна­ния. 1972. № 5. С. 49-61.
31. Гак В.Г. К проблеме семантической синтагматики // Проблемы структур­ной лингвистики. М.: Наука. 1972. С. 367-395.
32. Галкина-Федорук Е.М. Современный русский язык: Лексика. М.: Изд-во МГУ, 1954. 204 с.
33. Гвенцадзе М.А. Коммуникативная лингвистика и типология текста. Тбилиси: Мецниереба, 1986. 280 с.
34. Гудавичюс А.Й. Использование метода компонентного анализа в иссле­до­ва­нии сематической структуры слова // Ак­ту­­­аль­ные проблемы лексикологии: Труды Всесоюзн. научн. конф. Минск: Изд-во БГУ, 1970. С. 63-64.
35. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтак­сич­них одиниць. Чернівці: Рута, 1999. 336 с. Бібліограф.: с. 301-333.
36. Гулкевич С.П. Значення прийменника і основні типи смислів приймен­ни­ко­вих сло­восполучень (на матеріалі англійських прийменників at, by, with). Автореф.дис. ...канд. філол. наук. / Львівський націон. університет. Львів, 2005. 20 с.
37. Гулыга Е. В., Натанзон М. Д. Грамматика немецкого языка. М.: Мене­джер, 2004. 399 c.
38. Гульт І.М. Структура іменникових прийменникових фраз у сучасній анг­лій­сь­­кій мові (на матеріалі збірки Джека Лондона «South Sea Tales») // Романо-германська філологія: Науковий вісник Волинськ. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. Луцьк: Вежа, 2002. № 5. С. 125-131.
39. Давыдова М.К., Хадеева-Быкова А.А. К вопросу о структуре локальной се­ман­тики предложных конструкций // Предложное обстоятельство в совре­мен­­ном английском языке. Ярославль: Изд-во Яросл. гос. ун-та, 1971. С. 76-93.
40. Жирмунский В.М. О границах слова // Вопросы языкознания. 1961. № 3. С.76-82.
41. Зеленецкий А.Л., Монахов П.Ф. Сравнительная типология немецкого и русс­­кого языков. М.: Просвещение, 1983. 240 с.
42. Зиндер Л.Р., Строева Т.В. Современный немецкий язык. М.: Изд. лит. на иностр. языках, 1957. 419 с.
43. Ильиш Б.А. Значения предлогов в современном английском языке // Ученые записки ЛГПИ им. А.И. Герцена. Ленинград, 1958. Т. 157. С. 11-18.
44. Ингве В. Гипотеза глубины // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1965. Вып. IV. С. 126-138.
45. Капатрук М.Д. Дослідження парадигматичних зв’язків лексичних одиниць за допомогою статистичних методів // Германська філологія: Науковий віс­ник Чернівецького університету. Чернівці, 1997. Вип. 12 (3). С. 37-40.
46. Караулов Ю.Н. Лингвистическое конструирование и тезаурус русского языка. М.: Наука, 1981. 366 с.
47. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. Київ: Академія, 2006. 334 с. Бібліограф.: с. 332-334.
48. Кацнельсон С.Д. К понятию типов валентности // Вопросы языкознания. 1987. №3. С. 20-32.
49. Кесельман И.С., Перебейнос В.И., Хидекель С.С. Частотный словарь слово­сочетаний современного английского языка и некоторые вопросы семантики // Теоретические вопросы семантики и ее отражения в одноязычных слова­рях. Кишинев: Штиинца, 1982. С. 205-210.
50. Кириченко А.С. Системные семантические характеристики и область дено­та­ции предлога между // Исследования по семантике предлогов. М.: Русс­кие словари, 2000. С. 338-352.
51. Кобозева И.М. Лингвистическая семантика. М.: Эдиториал УРСС, 2000. 352 с. Библиограф.: с. 317-331.
52. Кожинов В.В. О художественной речи // Русская речь. 1970. № 5. С. 76-79.
53. Кондаков Н.И. Логический словарь. М.: Наука, 1971. 640 с.
54. Коссек Н.В. К вопросу о лексической сочетаемости // Вопр. языкознания. 1966. № 1. С. 57-59.
55. Котелова Н.З. Значение слова и его сочетаемость (к формализации в языкознании). Л.: Наука, 1975. 163 с.
56. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. Київ: Академія, 2003. 464 с. Бібліограф.: с. 405-415.
57. Кочерган М.П. Лексична сполучуваність і лексико-семантичне поле // Мовознавство. 1980. №6. С. 26-35.
58. Кочерган М.П. Слово і контекст. Львів: Вища школа, 1980. 182 с.
59. Кривоносов А.Т. Система классов слов как отражение структуры языкового сознания. Москва / Нью-Йорк, 2001. 845 с.
60. Кубрякова Е.С. Части речи с когнитивной точки зрения. М.: РАН, 1997. 326 с.
61. Кудрявцева О.Д. Вживання прийменників з підкласами іменників сучасної німецької мови // Германська філологія: Науковий вісник Чернівецького універ­си­тету. Вип. 155. Чернівці: Рута, 2003. С. 159-189.
62.