СХІДНОНІМЕЦЬКІ НАЗВИ РЕМІСНИКІВ ТА ЇХНЄ ПОШИРЕННЯ У ПОЛЬСЬКІЙ, БІЛОРУСЬКІЙ І УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ XIV–XVII СТ. : Восточногерманские НАЗВАНИЯ РЕМЕСЛЕННИКОВ И ИХ РАСПРОСТРАНЕНИЕ В польском, белорусском и УКРАИНСКОЙ ЯЗЫКАХ XIV-XVII СТ.

brief description

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМ. О. О. ПОТЕБНІ
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

На правах рукопису

ПИЦ ТАРАС БОГДАНОВИЧ

УДК 811. 112. 2’ 04

СХІДНОНІМЕЦЬКІ НАЗВИ РЕМІСНИКІВ ТА ЇХНЄ ПОШИРЕННЯ
У ПОЛЬСЬКІЙ, БІЛОРУСЬКІЙ І УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ
XIVXVII СТ.

Спеціальність 10.02.17. порівняльно-історичне
і типологічне мовознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
НЕПОКУПНИЙ АНАТОЛІЙ ПАВЛОВИЧ
член-кореспондент НАН України, іноземний член
Латвійської АН, професор

ЛЬВІВ 2008

ЗМІСТ

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ .....5
ВСТУП.6
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ І ПРОБЛЕМАТИКА ДОСЛІДЖЕНЬ НАЗВ РЕМІСНИКІВ У КОНТЕКСТІ НІМЕЦЬКО-СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВНИХ КОНТАКТІВ....................................................................................................................15
1.1. Історія досліджень назв ремісників у німецькій мові ..15
1.2. Історія досліджень назв ремісників у слов’янських мовах..17
1.3. Історико-лінгвогеографічні засади і проблематика досліджень лексичних запозичень...................................22
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1..........29
РОЗДІЛ 2. НАЗВИ РЕМІСНИКІВ У СХІДНОНІМЕЦЬКИХ ДІАЛЕКТАХ XIVXVIIСТ. ТА ЇХНІ СЛОВОТВІРНІ ОСОБЛИВОСТІ.....31
2.1. Назви металообробників, їхні мотивуючі для найменування основи ісловотвірні особливості..........31
Висновки41
2.2. Назви деревообробників, їхні мотивуючі для найменування основи ісловотвірні особливості..42
Висновки51
2.3. Назви шкіряників і хутряників, їхні мотивуючі для найменування основи і словотвірні особливості.........51
Висновки56
2.4. Назви текстильників, їхні мотивуючі для найменування основи ісловотвірні особливості..........57
Висновки61
2.5. Назви кравців і взуттьовиків, їхні мотивуючі для найменування основи та словотвірні особливості.........62
Висновки66
2.6. Назви будівельників, їхні мотивуючі для найменування основи ісловотвірні особливості.....67
Висновки..69
2.7. Назви харчовиків, їхні мотивуючі для найменування основи ісловотвірні особливості......70
Висновки....75
2.8. Назви вуглярів, скіпщиків і свічкарів, їхні мотивуючі для найменування основи та словотвірні особливості75
Висновки..76
2.9. Назви банників і перукарів, їхні мотивуючі для найменування основи та словотвірні особливості................................................................................76
Висновки.77
2.10. Назви ремісників, що займаються художніми ремеслами, їх мотивуючі для найменування основи та словотвірні особливості.......77
Висновки.78
2.11. Інші найменування ремісників, їхні мотивуючі для найменування основи та словотвірні особливості......79
Висновки80
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2......80
РОЗДІЛ 3. ПОШИРЕННЯ СХІДНОНІМЕЦЬКИХ ДІАЛЕКТНИХ НАЗВ РЕМІСНИКІВ У ПОЛЬСЬКІЙ, БІЛОРУСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ (XIVXVII СТ.)........................................................................................84
3.1. Діалектні основи німецьких назв металообробників у польській, білоруській та українській мовах...84
Висновки..102
3.2. Діалектні основи німецьких назв деревообробників у польській, білоруській та українській мовах.......103
Висновки..125
3.3. Діалектні основи німецьких назв шкіряників і кушнірів у польській, білоруській та українській мовах.......127
Висновки..134
3.4. Діалектні основи німецьких назв текстильників у польській, білоруській та українській мовах......135
Висновки..142
3.5. Діалектні основи німецьких назв кравців і шевців у польській, білоруській та українській мовах.....143
Висновки.146
3.6. Діалектні основи німецьких назв будівельників у польській, білоруській та українській мовах......146
Висновки....156
3.7. Діалектні основи німецьких назв харчовиків у польській, білоруській та українській мовах....157
Висновки..162
3.8. Діалектні основи німецьких назв перукарів у польській, білоруській іукраїнській мовах......163
Висновки..165
3.9. Діалектні основи німецьких назв ремісників, що займаються художніми ремеслами у польській, білоруській та українській мовах.166
Висновки169
3.10. Інші назви ремісників..169
Висновки..169
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3....170
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ..176
ДОДАТОК А. Перелік шляхів поширення назв ремісників XIIIXVI ст..181
ДОДАТОК Б. Схема поширення назв ремісників у ХІІІXVI ст...188
ДОДАТОК В. Німецькі та нідерландські діалекти станом на 1900 р189
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ..190

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ
алем. алеманське с. село
алем.-бавар. алемано-баварське свн. середньоверхньонімецьке
бавар. баварське сіл. сілезьке
біл. білоруське сіл.-прусс. сілезько-прусське
бл. близько сіл.-cудет. сілезько-судетське
г. говір / говірка сіл.-сх.пом. сілезько-східнопоме-
герм. германське ранське
гесс. гессенське слц. словацьке
гот. готське снн. середньонижньонімецьке
д. діалект сн. середньонімецьке
двн. давньоверхньонімецьке ссн. східносередньонімецьке
і т. д. і так далі ст. сакс. старосаксонське
ін. інше ст. фр. старофранцузьке
ісп. іспанське стп. старопольське
лат. латинське укр. українське
м. місто фр. французьке
мн. множина ч. чеське
напр. наприклад
нвн. нововерхньонімецьке
на. нижньоалеманське
нідерл. нідерландське
нім. німецьке
нн. нижньонімецьке
п. польське
пол. половина
прасл. праслов’янське
пом.-прусс. померансько-прусське
прусс. прусське

Слова літаками не літали
А. П. Непокупний

ВСТУП

Реміснича термінологія важлива та невід’ємна частина словника кожної мови. Відомо, що значну її частину слов’янські мови запозичили з німецької. Це безпосередньо пов’язано з поширенням Магдебурзького права, згідно з яким ремісники організовувалися в цехи, отримували захист від утисків можновладців і конкуренції сільських ремісників, які переселялися до міст, а також мали право самостійно регламентувати виробничу діяльність (обирати продукцію, визначати якість, встановлювати ціни). Можна заперечувати те, що слов’янам до цього часу не був відомий цеховий устрій, однак незаперечним фактом є запровадження і використання нових технічних прийомів, ремісничих інструментів, пристроїв. Усі ці нововведення відображаються також у мові: виникають нові терміни на позначення виробів, інструментів, процесів виробництва. Це стосується і найменувань ремісників, адже внаслідок цього впливу часто переймається німецьке розчленування галузей ремесел на споріднені. Також частково відбувається „накладання німецьких позначень на автохтонні.
Різні аспекти запозичень уже були предметом досліджень мовознавців, які вивчали германо-слов’янські мовні контакти (Chr. Uhlenbeck, 1893; А.Stender-Petersen, 1927; V. Kiparsky, 1934; А. Карлинский, 1967), німецькі запозичення у польській (S. Linde, 1807-1814; G. Korbut, 1893; L. Moszyński, 1954, S. Urbańczyk, 1969; М. Szymczak 1969; D. Buttler, 1986; А. Karszniewicz-Mazur, 1988 та ін.), білоруській (І. Чартко, 1967; А. Булыка, 1972, 1980; О.Галай, 1976), українській (П. Ефименко, 1859; І. Шаровольський, 1926-1927; Д.Шелудько, 1931; R. Smal-Stockyj, 1942; В. Скачкова, 1990; О. Горбач, 1995; В.Акуленко, 1997; М. Höfinghoff, 2002 та ін.) мовах, окремих польських (L.Zabrocki, 1956; J. Siatkowski, 1967, Т. Menzel i G. Hentschel, 2003), українських діалектах (З. Савченко, 1957; А. Рот, 1961; М. Онишкевич, 1970; Д.Костюк, 1971; М. Кочерган, 1997; О. Major, 1999; Х. Вільперт, 2003 та ін.), посередництво польської та чеської мов (А. Kleczkowski, 1928; J. Besters-Dilger, 2002; S. Newerkla 2002 та ін.), фонетичну, морфологічну і семантичну адаптацію (W. Kaestner, 1939; М. Онишкевич, 1970; Е. Eggers, 1988; М.Кочерган, 1997; М. Höfinghoff, 2002 та ін.), класифікацію запозичень за історичним принципом (G. Korbut, 1893; І. Шаровольський, 1926-1927; Д.Шелудько, 1931; R. Smal-Stockyj, 1942; L. Moszyński, 1954, І. Чартко, 1967; М. Рогаль, 1968; S. Urbańczyk, 1969; М. Szymczak 1969; О. Галай, 1976; D.Buttler, 1986; А. Karszniewicz-Mazur, 1988, А. Булыка, 1972, 1980; B.Symanzik, 1993; О. Горбач, 1995; М. Höfinghoff, 2002) та інші аспекти.
Спеціальне дослідження з вивчення ремісничих термінів німецького походження Київщини виконала Е. Росберґ. Чимало дослідників розглядають їх у контексті інших назв однієї чи кількох мов (B. Widera, 1959; O. Трубачев, 1966; М.Корчыц, 1967; В. Манівчук, 1974; К. Wypych, 1976; Р. Гринько, 1982; І.Сабадош, 1997; О. Гриджук, 2000). Розвідок, присвячених вивченню саме найменувань ремісників німецького походження у слов’янських мовах, не виявлено. Лише в окремих дослідженнях знаходимо назви ремісників, серед яких простежується й німецький компонент (М. Frenzel, 1969; Г. Дидковская, 1972; І.Коропенко, 1984; М. Гарбачык, 1992; B. Symanzik, 1993; О.Кровицька, 2003).
Однак методика цих досліджень на основі лише пам’яток слов’янських мов, узагальнених даних етимологічних словників і фактичного матеріалу тільки літературної німецької мови не є достатньою, оскільки породжує нові питання. Наприклад, пояснення походження слов’янських назв виробника возу (stelmach, стельмах з свн. stellemacher чи навіть з нім. Stellmacher) викликає питання стосовно суфікса -er. Чи справді відбулась метатеза боднар-бондар, чи всі варіанти назви слюсаря (ślósarz, ślosarz, ślusarz, слюсар, слесарь, слосар, слусар) мають те саме походження свн. slozzer, slozzær та ін.
У цій дисертації розглянуто новий підхід до вивчення лексичних запозичень не лише як результату міжмовних контактів, а передусім як процесу. З цією метою пропонуємо застосувати історико-лінгвогеографічний метод щодо дослідження запозичених лексем на основі історичних словників діалектів і атласів німецької та слов’янських мов, щоб відшукати справжнє джерело запозичених термінів шляхом реконструкції частини східнонімецьких діалектів, а також з’ясувати шляхи їхнього поширення.
Актуальність дослідження визначено необхідністю поглибленого вивчення запозиченої з німецької мови лексики, що потребує комплексного аналізу, її класифікації за тематичними групами і з’ясування конкретних словотвірних ознак. Особливу увагу приділено визначенню та вивченню у слов’янських мовах діалектних основ німецьких термінів, що досі не було предметом дисертаційних досліджень.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації узгоджено з науковою темою „Взаємовідносини власних і загальних назв в історичному розвитку германських, балтійських та слов’янських мов (номер державної реєстрації № 0101U002818) відділу романських, германських і балтійських мов Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України (протокол № 3 від 26 лютого 2004 р.).
Мета виявити східнонімецькі найменування ремісників різних промислів і визначити роль східнонімецьких діалектів у поширенні варіативних назв ремісників у польській, білоруській та українській мовах XIVXVII ст.
Зазначена мета дослідження зумовлює постановку та розв’язання таких завдань:
зібрати якнайповніший корпус східнонімецьких назв ремісників XIVXVIIст. і виявити синонімічні ряди;
дослідити шляхи поширення ремісничих термінів на території Центральної та Східної Європи у XIVXVII ст., визначити роль східних німецьких діалектів у цьому процесі і скласти лінгвістичні карти;
висвітлити словотвірні особливості термінів;
виокремити тематичні групи ремісничої термінології і визначити діалектну основу для термінів, запозичених слов’янськими мовами;
з’ясувати обсяг запозиченого лексичного матеріалу у складі старопольської, старобілоруської і староукраїнської мов XIVXVII ст.
Об’єктом дослідження слугують східнонімецькі назви ремісників на території сілезького, прусського і східнопомеранського діалектів, а також ремісничі найменування, що поширились у польську, білоруську й українську мови XIVXVII ст.
Предметом дослідження є словотвірні та етимологічні особливості ремісничої термінології у східнонімецьких діалектах та їхнє поширення на територію Центральної і Східної Європи.
Джерелом дослідження слугували:
1. Для східнонімецьких діалектів: а) назви ремісників: збiрка грамот з iсторiї ремiсничого права XIV ст., упорядкована Ґ. Корном; монографії Т.Гірша, О.Блюмке, А.Голмберґ, Р.ван де Коолвiйк, У. Вiтте та ін.; словники В.Цiземера, Т.Зiбса і В. Юнґандреаса та ін.; б) особові назви: монографії Г.Райхерта, С.Рюле, Ґ. Гюкеля, Г. Балова, його ж дисертаційне дослідження та ін.; в) історичні назви вулиць: монографії Г.Маркґрафа, В.Степана, Г.Лемке, А. Гоффмана та ін.; г) дані лінгвогеографії: вищеподані праці, а також „Deutscher Wortatlas.
2. Для старопольської мови: а) назви ремісників: словники „Słownik staropolski, „Słownik polszczyzny XVI wieku”, монографія Б. Симанціка; б)особові назви: „Słownik staropolskich nazw osobowych, словники Ю.Бубака, М.Чаплицької-Недбальської та ін.
3. Для старобілоруської мови „Картотэка гістарычнаго слоўнiка беларускай мовы; словник, що укладається на основі цієї картотеки; монографія К.Усціновіч та дисертація М. Гарбачика та ін.
4. Для староукраїнської мови „Картотека словника української мови XVI першої пол. XVII ст., „Картотека історичного словника українського язика, „Реєстр Війська Запорозького 1649 року. У дослідженні використано словники, укладені за щойно згаданими картотеками, та ін.
Щодо розв’язання поставлених завдань залучено такі методи: описовий застосовано для аналізу назв ремісників і їхнього поділу на групи; кількісний для визначення кількісного складу тематичних груп і ступеня продуктивності способів термінотворення; порівняльно-зіставний для аналізу діалектної варіантності німецьких і слов’янських назв ремісників; історико-лінгвогеографічний для визначення приналежності запозичених з німецької мови слов’янських найменувань ремісників до діалектних основ і встановлення їхньої території поширення; словотвірний аналіз для вивчення способів утворення німецької ремісничої термінології; етимологічний аналіз з метою визначення мотивуючих основ для найменування ремісничих назв.
Наукова новизна пропонованого дослідження:
· уперше використано історико-лінгвогеографічний метод, який дає змогу з’ясувати німецьку діалектну основу для тих термінів, що поширились у польській, білоруській та українській мовах XIV-XVII ст., виявити шляхи їхнього поширення, а також скласти лінгвістичні карти;
· зібрано, описано та поділено за тематичними групами ремісничу лексику сілезького, прусського і східнопомеранського діалектів, які зникли з функціонування ще в середині ХХ ст. Визначено їхні словотвірні та етимологічні особливості, виокремлено синонімічні ряди;
· досліджено роль і вплив алеманських, франкських, баварських, судетських і нижньонімецьких говорів у поширенні лексики на слов’янські землі;
· визначено обсяг запозичених німецьких ремісничих термінів у складі тематичних ремісничих груп досліджуваних слов’янських мов XIV-XVII ст.
Теоретичне значення дисертації полягає у подальшій розробці історико-лінгвогеографічного аналізу, який дає змогу повніше і точніше висвітлити історію германо-слов’янських міжмовних контактів, конкретизувати роль опосередкованого і прямого впливів окремих німецьких діалектів на становлення терміносистем польської, білоруської та української мов XIV-XVIIст., робить окремі результати корисними як для соціолінгвістики, так і для етнолінгвістики.
Зібраний і систематизований матеріал дає змогу поглиблено вивчати сьогодні історію зниклих східних німецьких діалектів (сілезького, прусського, східнопомеранського) на рівні поширення різних варіантів назв ремісників XIV-XVII ст. і конкретизувати походження лексем на рівні діалектних основ.
Практичне значення дослідження визначає можливість застосування отриманих даних у лекційних курсах з історії німецької та слов’янських мов, лексикології, також при розробці спецкурсу з ономастики, для укладання етимологічних і спеціальних термінологічних словників німецької, польської, білоруської чи української мов та лінгвогеографічних атласів.
Особистий внесок дисертанта полягає у відтворенні найповнішої картини функціонування найменувань ремісників і їхніх варіантів у східнонімецьких діалектах. Дисертант намагався також всебічно з’ясувати діалектні основи запозичених слов’янськими мовами німецьких ремісничих термінів, простежити шляхи їхнього поширення і скласти лінгвістичні карти.
На захист винесено такі основні положення:
1. У запозиченні термінологічної лексики слов’янськими мовами такі діалекти, як сілезький, прусський, східнопомеранський, здебільшого, фігурують лише посередниками, оскільки її зафіксовано ще у пам’ятках алеманських, франкських, баварських, судетських і нижньонімецьких говорів. У деяких випадках перехідною ланкою слугують судетські говірки.
2. Значну кількість назв ремісників використовували у німецьких діалектах лише в усному мовленні, яке слугувало джерелом їхнього проникнення у польську, білоруську та українську мови. Про це засвідчують: а)наявність у слов’янських мовах XIV-XVII ст. значної кількості німецьких паралельних діалектних форм до назв ремісників, які не згадано у сілезьких, прусських, східнопомеранських та інших пам’ятках; б) нотування у польських та українських джерелах свідчень щодо 16-ти нових назв ремісників, яких не зафіксовано у східнонімецьких діалектах; в) фіксація у білоруській та українській мовах XVI-XVII ст. записів щодо варіантів ремісничих назв, яких немає у мові-посереднику.
3. Із 270-ти східнонімецьких термінів на позначення ремісників польською мовою XIV-XVII ст. запозичено 80, білоруською та українською мовами XVI-XVII ст. по 25 ремісничих назв. У слов’янських мовах простежуються, здебільшого, однокореневі найменування ремісників. Якщо у східнонімецьких діалектах одноетимонні ремісничі назви становлять майже половину (132-і із 270-ти) від усіх термінів, то у польській мові їхня частка серед запозичених з німецької мови найменувань ремісників

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Унаслідок порівняння та типологічного аналізу результатів досліджень з історії (східно)німецьких діалектів і лінгвогеографічних даних польської, білоруської, української мов у багатьох випадках вдалося встановити не лише діалектне джерело походження назв ремісників, але й простежити шляхи їхнього поширення, починаючи у багатьох випадках з ХІІІ ст.
2. Виявлено, що східнонімецькі діалекти, здебільшого, виступають посередниками у процесі розповсюдження лексики, а не її джерелом, оскільки значну кількість діалектизмів розповсюджено представниками інших німецьких діалектів, адже Померанія (XII ст.), Пруссія та Сілезія (XIII ст.) були колонізовані поселенцями з різних німецьких земель.
3. Зібраний матеріал дає змогу виокремити такі діалектні основи запозичених слов’янськими мовами варіантних форм назв ремісників: східнонімецькі (сілезькі, прусські, східнопомеранські), франкські, алеманські, судетські, баварські, нижньонімецькі, а також визначити питому вагу кожного з німецьких говорів до словникового складу слов’янських мов. Поняття „східнонімецькі і „судетські є дещо умовними, оскільки територію, яку вони займають, свого часу було заселено носіями різних німецьких діалектів.
Те, що частини зафіксованих у слов’янських мовах XIV-XVII ст. найменувань ремісників не виявлено у східних німецьких діалектах, однак її зафіксовано в інших, засвідчує, що ці терміни могли потрапити безпосередньо із судетських говірок або через їхнє посередництво. Припускаємо, що деякі терміни використовувалися лише на розмовному рівні у німецьких говорах. Однак у слов’янських мовах, унаслідок їхньої фіксації у літературних джерелах, вони стали літературними найменуваннями ремісників.
4. Свідченням того, що значну кількість термінів могли використовувати лише в усному мовленні й таким способом вона потрапила далі на схід, є:
1) наявність у слов’янських мовах XIV-XVII ст. дублетних діалектних форм (141) до назв ремісників, яких не згадано у сілезьких, прусських, східнопомеранських та інших пам’ятках (стп. slosnar, укр. слюзаръ, біл., укр. слhсар(ъ) та ін.);
2) нотування у польських та українських джерелах свідчень про 16 нових назв ремісників, які не зафіксовано у східнонімецьких діалектах (Gießer, Helmer, Klinger та ін.);
3) фіксація в білоруській та українській мовах XVI-XVII ст. записів щодо варіантів ремісничих назв, яких немає у мові-посереднику (біл. ремарь, укр. бляхнhр(ъ), біл., укр. слhсар(ъ) та ін.).
З урахуванням цієї обставини слов’янські мови слугують важливими свідками минулого німецьких діалектів.
5. Із 270-ти східнонімецьких назв ремісників польська мова XIV-XVII ст. запозичила 80 найменувань, білоруська та українська XVI-XVII ст. по 25 кожна. Найбільше в усіх трьох слов’янських мовах запозичень є серед ремісничої лексики на позначення металообробників, деревообробників і будівельників. Із 64-х східнонімецьких найменувань металообробників у польських пам’ятках засвідчено 16, у білоруських та українських по 5, з 52-х деревообробників 13 у польській мові, у білоруській 6, в українській 5. З 21-ої назви будівельників у польських джерелах занотовано 11, у білоруських 6, українських 5 найменувань ремісників. У старопольській мові сюди також належать 12 назв текстильників і 11 харчовиків (загальна кількість східнонімецьких 31 і 25), у білоруській 2/1, в українській 4/1.
Із 22-х східнонімецьких найменувань шкіряників і хутряників: у польських пам’ятках знаходимо свідчення про 6, в білоруських і українських по 3; з 2-х перукарів: у всіх трьох слов’янських мовах по одному; з 5-ти ремісників, що займались художніми ремеслами: у польських 2, у білоруських і українських по 1; з 30-ти кравців та взуттьовиків: лише у польських 6; з 10-ти назв ремісників, що займались іншими ремеслами, також лише у польській мові виявлено 2 найменування.
З 6-ти назв вуглярів, скіпщиків і свічкарів у жодній мові не знайдено запозичень. У слов’янських пам’ятках не занотовано записів про східнонімецькі назви плетільників, канатників, виробників взуття з дерева та банників.
6. У старопольських джерелах зафіксовано 9 синонімічних рядів з 53-х східнонімецьких. Тут зазначено також синонімічну пару Klinger-Klingenschmied, яку не нотовано у східних німецьких діалектах. Натомість в усіх трьох досліджуваних слов’янських мовах зафіксовано лише один ряд: Schnitzer-Stuhler.
7. Слов’янські мови запозичували, здебільшого, однокореневі назви ремісників. Якщо у східнонімецьких діалектах одноетимонні ремісничі назви становлять майже половину (132 із 270-ти) від усіх термінів, то у польській мові їхня частка зростає до 67 з 80-ти. У білоруській та українській до 21-го із 25-ти у кожній.
8. З 32-х других твірних основ лише 9 відображено у старопольських пам’ятках (-schmied, -gisser, -macher, -schläger, -zieher, -gerber, -brecher, -bart, -mann) і по три у старобілоруських та староукраїнських (-gisser, -macher, -mann). Половину двоскладових термінів у кожній з слов’янських мов становлять найменування ремісників на позначення металообробників, оскільки у східнонімецьких діалектах саме у цій групі двоскладові назви ремісників майже удвічі перевищують односкладові (41 проти 22), що не простежується у жодній іншій терміногрупі (Grobschmied, Goldschläger, Rotgießer, Stellmacher та ін.).
Найпродуктивніша запозичена друга твірна основа польських складних іменників -schmied не знаходить свого відображення у східнослов’янських мовах. Отже, чим далі на схід поширюється певний запозичений шар лексики, тим меншим у ньому стає відсоток складних термінів.
9. Напрям руху німецьких поселенців можна простежити за складеними лінгвістичними картами. Їхній слід не завжди чіткий, подекуди обривається. Однак вдається виокремити такі основні шляхи поширення найменувань ремісників, що часто перетинаються між собою:
1) з франкських говорів (гессенського, східнофранкського, рипуарського) частково через судетські говірки у сілезький і далі на схід; тут найчастіше відсутні дані щодо посередництва інших діалектів;
2) з алеманських говорів (верхньо-, нижньоалеманського, швабського, ельзаського) через баварський чи східнофранкський у судетські говірки, далі у сілезький діалект і частково прусський; з трьох останніх діалектних ареалів лексика проникає у польську мову, а через її посередництво у білоруську та українську;
3) з баварських говірок через судетські у сілезький діалект і далі;
4) з нижньонімецьких (північнонижньосаксонського, остфальського, мекленбурзького, західнопомеранського) у прусські говірки і слов’янські мови.
10. Слов’янські мови слугують свідками історії німецької мови не лише на лексичному, але й на фонетичному рівнях. Свідченням цього є відображення у слов’янських мовах різних фонетичних процесів, які відбувались у німецьких діалектах. Сюди належать: 1) випадання другої кореневої голосної е (стп. Cegeler-Cigler, Dresseler-Dresler, Korsener-Korsner, Menteler-Mentlar, Schindeler-Schindler, Teschener-Teschner), а також приголосної -g- (стп. Dreger-Dryar, Wagener-Waynar); 2) субституція свн., снн. i/y>ē (стп. Cigler-Cegeler; Czwirner-Czwernar, rymarz, Rimer-Remir; біл. римарь-ремарь), свн. ä/ë>a (стп. Gerber-garbarz, pletnarsz-plat(h)nar, stelmach-stalmach, Teschner-Taschner, Tesnar-Tasnar, Steynbrecher-Steynbracher), свн. ô>u (стп. Wolner-Wulner), свн. ü>o або u (стп. kuerszner-korsner, kursner), свн. a>o (стп. grabarz-Grober, укр. грабар-гробарь, стп. maler-molars, біл. малер(ь)-молер), свн. o>u (стп. Grober-Grubarz, укр. гробарь-грубар), свн. ü>u, e або і (стп. Mülnar-Mulnar, Melnar, Milnar); 3) дисиміляція свн., снн. r>l (стп. Barwyerz-balwierz, біл. барбирь-бальбер, біл., укр. барвер-балвер, укр. барберь-балвер), свн. l>n (укр. балбhръ-Банбиренко), свн. n>m (укр. Банбиренко-Бамбиренко), свн. w>b (стп. barbiszka-barvyerz, біл., укр. барбер-барвер); свн. s>sch перед p, t, l, m, n, w, а також перед голосними і в інтервокальній позиції (стп. slos(s)arz-Szlos(z)arz, Slusarz-szlusarz, rotgisarz-rodgiszer, Sneyder-Sznayder, Smuklerz-Szmuklerz, Suster-Szus(z)ter, укр. Шустер, стп. Syndlar-Szyndlar, goltslarz-goldszlar, kussnyerz-kusznierz, stricharz-sztricharz, sniczer-sznicer, біл. сницарь, укр. сницаръ і біл., укр. шницаръ та ін.). Польська мова також переймає проміжний етап вимови звук [ś]: стп. goltślar, kuśnierz, ślósarz.
Іншим прикладом є зміни, що відбулись з суфіксом -er. У старопольській мові відбувається поступова субституція в -ar і згодом -arz (Garber-Garbar-garbarz, Rymer-Rymar-rymarz, snyczer-snyczar-snycarz), що стає літературною нормою, у східнослов’янських утверджується суфікс -ар (біл., укр., гарбар, римар, біл. сницарь, укр. сницар, рос. сныцарь).
11. Запропонований у дисертації підхід до вивчення східнонімецьких назв ремісників та їхнього поширення у слов’янські мови можна застосувавати для дослідження інших термінологічних пластів лексики. Перспективним видається детальний аналіз та розмежування впливів кожної з груп німецьких діалектів на лексичний склад відповідних слов’янських мов, враховуючи і розмежовуючи ті фонетичні, морфологічні та семантичні явища, які відбувались у німецьких говорах і ті, які утворювались у процесі адаптації запозиченої лексики. Варто теж порушити тему можливого посередництва чеської мови, історії німецьких колоній на слов’янських землях, ролі мови їдиш у поширенні лексем (адже місцем її формування були міста імперії Каролінгів по Рейну й Дунаю, звідки, як з’ясувалося, походять деякі терміни). Окрім того, активна міграція євреїв до Польщі, Литви, а звідти в Білорусь та Україну припадає якраз на XIII-XVII ст. Ймовірно, саме тут необхідно шукати відповідь на питання, яким шляхом у слов’янських мовах поширилися назви ремісників (чи паралельні форми до них), яких немає у (східно)німецьких діалектах, і як у східнослов’янських мовах з’явились терміни, які не зафіксовано у польській.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ

1. Акуленко B. B. Німецький вплив на розвиток української мови: проблеми методології / В. В. Акуленко // Мовознавство. ― 1997. ― №1. ― С. 1219.
2. Булыка А. М. Даўнія запазычанні беларускай мовы / А. М. Булыка. Мінск : Навука i тэхнiка, 1972. ― 381 c.
3. Булыка А. М. Лексiчныя запазычанні ў беларускай мове ХІV XVIIIстст. / А. М. Булыка. ― Мінск : Навука і техніка, 1980. ― 256с.
4. Вільперт Х. Німецькі запозичення в гуцульських говірках / Хрістіане Вільперт // Мова в часі та просторі. ― Львів : Ін-т українознавства ім.І.Крип’якевича, 2003. ― С.282―290.
5. Галай О. М. Бытовая лексика немецкого происхождения в старобелорусском языке (на материалах письменных памятников XVXVII вв.): дисс. ... канд. філал. навук : 10.02.02 / Галай Ольга Максимовна. ― Мінск, 1976. ― 285 с.
6. Гарбачык М. Р. Назвы асоб па рамяству і прафесії ў беларускай мове: дисс. канд. філал. навук : 10.02.02 / Гарбачык Мікалай Рыгоравіч. ― Мінск, 1992. ― 240 с.
7. Гвоздяк О. М. Запозичення лексики німецького походження в українській говірці Ужгородщини // Проблеми романо-германської філології / О. М. Гвоздяк, Г. І. Меліка. ― Ужгород : Ужгородський державний університет, 1998. ― С.33―38.
8. Гістарычны слоўнiк беларускай мовы / пад рэд. А.М. Булыки. ― Мінск : Навука i тэхнiка, 1985―2005. ― Вып. 1―24.
9. Горбач О. Арґо в Україні / Горбач Олекса. Львів : Інститут українознавства ім.І.Крип’якевича НАНУ, 2006. 686 с.
10. Горбач О. Німецькі позичені слова в українській мові : Текст доповіді. Окремий відбиток, 1995. ― K. ― 24 с.
11. Гриджук О. Є. Термінологічна лексика художньої різьби по дереву: дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / Гриджук Оксана Євгенівна. ― Львів, 2000. ― 229 c.
12. Гринько P. O. Спостереження над будівельною лексикою іншомовного походження у пам’ятках української мови XVI першої пол. XVII ст. // Лексика української мови в її зв’язках з сусідніми слов'янськими і неслов’янськими мовами : Тези доп. / Ужгор. ун-т. АН УРСР. Інститут мовознавства; Ред. кол.: Й. О. Дзендзелівський (відп. ред.) та ін. ― Ужгород, 1982. ― С. 9―10.
13. Грінченко Б. Словарь української мови / Б. Грінченко. ― Київ : Кіевская старина, 1907―1909. ― Т. І―ІІ.
14. Демьянов В. Г. Иноязычная лексика в истории русского языка ХІ ХVІІвеков. Проблемы морфологической адаптации. ― М. : Наука, 2001. ― 409с.
15. Дидковская Г. Г. Наименование лиц по ремеслу и профессии в украинском языке /Изготовление тканей, обработка кожи, дерева/ : автореф. дисс. на соискание научной степени канд. филолог. наук : спец. 10.661 „Языки народов СССР /украинский язык// Г. Г. Дидковская. ― Киев, 1972. ― 25 с.
16. Етимологічний словник української мови [гол. ред. О.С. Мельничук]. ― К. : Наукова думка, 1982―2006. Т. 1―5.
17. Ефименко П. Слова, вошедшія въ Малороссійскій языкъ изъ Нhмецкого/ П. Ефименко // Черниговскія губернскія вhдомости, 1859. ― № 46. ― С. 339―340.
18. Єфименко І. В. Українські прізвищеві назви XVI ст. / Ірина Вадимівна Єфименко. ― К. : Ін-т української мови НАН України, 2003. ― 168 с.
19. Желеховский Є. Малоруско-нїмецкий словар / Є. Желеховський. ― Львів: Друкарня тов-ва. ім.Шевченка, 1882―1886. ― Т. І―ІІІ.
20. Жлуктенко Ю. Мовні контакти : Проблеми інтерлінгвістики / Жлуктенко Ю. ― К.: Вид-во Київського ун-ту, 1966. ― 134 с.
21. Жлуктенко Ю. Німецько-українські мовні паралелі (порівняльно-типологічна граматика) : Навч. посібник для студ. фак. романо-германської філології ун-тів та пед. ін-тів ін. мов / Жлуктенко Ю. ― К. : Вища школа, 1977. ― 262 с.
22. Зіновіїв Кл. Вірші. Приповісті посполиті / Зіновіїв Климентій. ― К. : Наукова думка, 1971. ― 391 с.
23. Історичний словник українського язика [ред.-упоряд. Є. Тимченко]. ― Харків-Київ, 1930―1932. ― Т. 1―2.
24. Історія української мови: лексика та фразеологія. ― К.: Наукова думка, 1983. ― 743 с.
25. Карлинский А. Е. Очерк немецко-славянских языковых контактов (IXXIвв) : автореф. дисс. канд. филол. наук / А. Е. Карлинский. ― Минск, 1967. ― 39 с.
26. Картотека історичного словника українського язика. Зберігається в інституті українознавства ім. І. Крип’якевича у Львові.
27. Картотека словника української мови XV першої пол. XVI ст. Зберігається в інституті українознавства ім. І. Крип’якевича у Львові.
28. Картотэка гістарычнаго слоўнiка беларускай мовы. Зберігається в інституті мовознавства ім. Я. Коласа в Мінську.
29. Кобилянський Б. В. До вивчення германізмів і полонізмів в українській мові / Б. В. Кобилянський // Мовознавство, 1976. ― № 6. ― С. 31―35.
30. Коропенко И. В. Славянская терминология обработки кожи /названия сырья и ремесленников/ : автореф. дисс. на соискание научной степени канд. филолог. наук: спец. 10.02.03 „Славянские языки / И.В.Коропенко. ― Киев, 1984. ― 22 с.
31. Корчиц М. А. Строительная лексика в языке старобеларусской письменности XVXVII столетий : автореф. дисс. на соискание научной степени канд. филолог. наук : спец. 10.661 „Языки народов СССР / М.А. Корчиц. ― Мінск, 1970. ― 15с.
32. Корчыц М. З гiсторыi будоўнiчай лексiкi ў беларускай мове / М. Корчыц // Сборник научных работ. Вып. 2. ― Минск : БГУ, 1967. ― С.148―165.
33. Костюк Д. В. Германізми в діалектній лексиці української мови (на матеріалі села Чернятин Городенківського району Івано-Франківської області) / Д.В. Костюк // Іноземна філологія, 1971. ― Вип. 23. ― С. 65―68.
34. Кочерган М. П. Німецькі лексичні запозичення в південно-західних говорах української мови / М. П. Кочерган // Мовознавство, 1997. ― №1. ― С.19―24 .
35. Кровицька О. Назви осіб за родом діяльності і професією в пам’ятках української мови ХVІ ХVІІІ століть / О. Кровицька // Діалектологічні студії 1. Мова в часі і просторі. ― Львів, 2003 : Ін-т українознавства ім.І.Крип’якевича НАНУ. ― С. 130―148.
36. Лопушанський В. M. Німецькомовні лексичні запозичення в говорах Західної України : Навч. посібник для студ. ІІІ-V курсів фак. ром.-герм. філ. / В. M. Лопушанський, Т. Б. Пиц. ― Дрогобич : Відродження, 2000. ― 66 с.
37. Манівчук В. В. Іншомовні нашарування в лісорубській лексиці карпатських говорів / В. В. Манівчук // Мовознавство, 1974. ― № 3. ― С.73―79.
38. Онишкевич М. Й. Германізми в бойківському діалекті / М.Й. Онишкевич // Іноземна філологія, 1970. ― Вип. 21. ― С. 38―45.
39. Пиц Т. Німецькі назви виробника бочок у східнослов’янських мовах XVIXVII ст. / Т. Пиц // Мова і культура. ― К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. ― Вип. 9. ― Т. V (93). ― C. 255―263.
40. Пиц Т. Німецькі назви ремісників деревообробного ремесла в антропонімії України першої половини XVII ст. / Т. Пиц // Грани слова : Сборник научных статей к 65-летию проф. В. М. Мокиенко. ― М. : Элпис, 2005. ― С.328―332.
41. Пиц Т. Походження ремісничих назв боднар, бондар та bednarz у слов’янських мовах / Т. Пиц // Wiener Slavistiches Jahrbuch. ― 2007. ― Bd. 52. ― S.135―146.
42. Пиц Т. Походження української назви виробника возу / Т. Пиц // Українська мова, 2006. ― № 1. ― С. 57―70.
43. Пиц Т. Про німецьке походження ремiсничих назв ślosarz, ślósarz, ślusarz, слюсар, слесарь у слов’янських мовах / Т. Пиц // Мовознавство. ― 2007. ― № 2. ― С. 35―41.
44. Пиц Т. Шляхи проникнення німецькомовних лексичних запозичень у південно-західні говори України / Т. Пиц // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Мовознавство : Збірник наукових статей. ― Чернівці : Рута, 2003. ― С. 233―237.
45. Пиц Т. Як називаємо виробника замкíв по-українському / Т. Пиц // Культура слова. ― 2006. ― Вип. 66―67. ― С. 125―126.
46. Преображенский А. Г. Этимологический словарь русского языка / А.Г.Преображенский. ― М., 1910―1914. ― T. 1―2.
47. Пророченко О. П. Німецькі лексичні запозичення в лексикосемантичній системі української мови / О. П. Пророченко // Питання романо-германської філології та методики викладання іноземних мов, 1975. ― Вип. 2. ― С.81―85.
48. Реєстр Війська Запорозького 1649 року [гол. упоряд. О. В. Тодійчук]. ― К. : Наук. думка, 1995. ― 592с.
49. Рогаль М. С. Лексичні запозичення в українських літописах кінця XVII першої половини XVIII ст.: дис. канд. філол. наук : 661 / Марта Степановна Рогаль. ― К., 1968. ― 266с.
50. Рот А. М. Германские заимствования в лексике украинских говоров Карпат / Рот А. М. // Тезисы докладов, предназначенные для обсуждения на ІВсесоюзной конференции по вопросам славяно-германского языкознания. ― Минск, 1961. ― С. 59―69.
51. Сабадош І. В. Лісосплавна лексика українських говорів Карпат / І.В.Сабадош // Український діалектологічний збірник. ― К. : Довіра, 1997. ― Кн. 3. ― С. 343―397.
52. Савченко З. Н. Немецкие лексические заимствования в украинских говорах на Буковине / З. Н. Савченко // Научный ежегодник Черновицкого ун-та. ― Черновцы, 1957. ― Вып. 2. ― С. 314―318. ― Т. 1.
53. Скачкова В. В. Немецкие лексические заимствования в современном украинском литературном языке : автореф. дисс. ... на здобуття наук ступеня канд. филол. наук : спец. 10.661 „Языки народов СССР /украинский язык/ / В.В.Скачкова. ― Харьков, 1990. ― 24 с.
54. Словарь русского языка XI-XVII вв. [гл. ред. Г.А. Богатова] ― М. : Наука, 1975―2002. ― Вып. 1―26.
55. Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. [гол. ред. Л. Л. Гумецька]. ― К.: Наук. думка, 1977. ― Т.