ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ЗАСОБИ КІНЕТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПЕРСОНАЖА (на матеріалі французького роману ХХ століття) : Лексико-семантические СРЕДСТВА кинетической характеристики персонажей (на материале французского романа ХХ века)

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

СТАРОДУБЦЕВА Олена Анатоліївна

УДК 81’221.2:82-311.2(44)

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ЗАСОБИ КІНЕТИЧНОЇ
ХАРАКТЕРИСТИКИ ПЕРСОНАЖА
(на матеріалі французького роману ХХ століття)

Спеціальність 10.02.05 романські мови

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
к.філол.н., доц. Смущинська І.В.

Київ 2001

ЗМІСТ

ВСТУП.

4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ КІНЕТИЧНИХ ЯВИЩ ................................................................................

12

1.1. Історія дослідження паралінгвістичних компонентів комунікації..

12

1.2. Проблема класифікації кінетичних елементів комунікації...

27

1.3. Основні функції кінетичних одиниць у мовленні..

33

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

47

РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ КІНЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ ФРАНЦУЗЬКОГО РОМАНУ .......

50

2.1. Особливості структури та семантики французьких кінетичних комплексів

50

2.2. Принципи класифікації художніх кінем.

70

2.3. Структурно-семантичні типи французьких художніх кінем ...

76

2.3.1. Експліцитно-змістовий тип кінетичних одиниць

77

2.3.2. Імпліцитно-змістовий тип кінетичних одиниць...

81

2.3.3. Індивідуально-змістовий тип кінетичних одиниць.

85

2.3.4. Причинно-рефлекторний тип кінетичних одиниць..

90

2.4. Основні типи семантичних відношень у системі кінетичних одиниць французького роману...

91

2.5. Функціонально-стилістичні особливості французьких художніх кінем .

95

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ.

99

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ КІНЕТИЧНИХ ОДИНИЦЬ У КОНТЕКСТІ ФРАНЦУЗЬКОГО РОМАНУ ХХ СТОЛІТТЯ

103

3.1. Персонаж як актант художньої дії..

103

3.2. Композиційно-мовленнєві форми функціонування кінем

114

3.2.1. Авторське мовлення

117

3.2.2. Персонажне мовлення

128

3.3. Прагматико-комунікативна роль художніх кінем у французькому романі ХХ ст. ...................................................................................

137

3.4. Особливості художніх кінем в індивідуально-авторському стилі ...

145

ВИСНОВКИ ДО ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ....

163

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ..

166

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

171

СЛОВНИКИ ТА ДОВІДКОВА ЛІТЕРАТУРА.

185

СПИСОК ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ...

186

ВСТУП

Останнім часом лінгвопоетика як нова галузь філології привертає до себе особливу увагу науковців різних напрямків. Лінгвістика тексту надійно увійшла до інтелектуального універсуму науки та розглядається як одна з домінуючих теорій кінця століття. Текст вважається первинною даністю мислення та є тією безпосередньою дійсністю, з якої тільки й можуть виходити дисципліни сучасної лінгвістичної науки [I.12, с. 281]. Соціальна взаємодія значною мірою здійснюється через тексти, що народжуються та сприймаються особистістю. Логіка розвитку науки призвела до активізації досліджень максимальної одиниці мовленнєвої діяльності тексту, до вивчення стратегій керування дискурсом у широкому соціальному контексті, до розуміння тексту як аргументу, за допомогою якого змінюється картина світу у свідомості реципієнта. Актуальним на наш час залишається вивчення тексту як утілення розумової та творчої діяльності людини, що викликає необхідність залучення таких понять, як антропоцентризм та антропоцентричність, загальне й особисте, суб’єктивне та об’єктивне тощо. Більшість із цих явищ обумовлюється психофізіологічними особливостями людини, вони вважаються антропологічно обумовленими властивостями мови та мовлення.
Питання, пов’язані з комунікативною настановою мовця, з прагматичними, емоційними аспектами висловлення набувають особливого значення в сучасній лінгвістиці у зв’язку з розвитком нових напрямків лінгвістичних досліджень, які можна об’єднати в галузь комунікативної лінгвістики. Крім того, сучасна лінгвістика розробляє прагматичний і функціональний підходи до вивчення мови, звертаючись при цьому до цільової спрямованості мовленнєвої комунікації та функціонального характеру мовленнєвого спілкування.
Інтерес до вивчення тексту, зокрема художнього, обумовлений прагненням пояснити мову як глобальне явище з точки зору сучасного мовознавства, як цільний засіб комунікації, більш глибоко вивчити зв’язки мови з різними сторонами людської діяльності, зокрема естетичної, що реалізуються через текст. Художній текст це відображена у формах мови і забарвлена свідомістю автора узагальнена картина світу, на формування якої вплинули як соціальні фактори, так і фактори психологічні. Серед важливих лексико-семантичних складових структури художнього твору певне місце посідає і невербальна характеристика персонажів.
Наше дослідження присвячено аналізу кінетичної лексики художнього твору, особливої структури художнього мовлення, що є складовою частиною лексичної системи французької мови, а в тексті виступає одним з найважливіших засобів творення образу персонажа, а також реалізації намірів автора художнього тексту.
Мова жестів одна з найдавніших мов. В історії європейського мовознавства вона відома ще з античних часів, коли існувала проблема походження мови та виникла теорія жестової мови”, згідно з якою саме з жесту почала розвиватися звукова мова.
Необхідність нашого дослідження викликана недостатньою розробкою проблеми функціонування вербальних компонентів у художній комунікації; нерозробленістю інформативного аспекту кінетичних одиниць, зокрема стосовно передачі комуникативних інтенцій адресанта автора тексту; відсутністю чіткої класифікації невербальних елементів та структур і форм їх представлення; відсутністю аналізу семіотичного функціонування кінем та кінетичних комплексів у художньому контексті, а отже їх художньої семантики.
Треба відзначити, що проблема дослідження кінетичних явищ у мовленні привертала увагу багатьох вчених різних галузей науки. Можна знайти численні праці та дослідження, присвячені вивченню паралінгвістичних, кінетичних проявів людини під час спілкування, у галузі психології, фізіології, соціології тощо (див. роботи В.А.Лабунської, Х.Мікіна, Л.С.Виготського, К.Ізарда, Е.А.Маслико, І.В.Страхова, В.Вундта, Г.М.Андрєєвої, А.А.Бодалева, П.Фреса та ін.). Багато лінгвістів, зокрема лексикологів та мовознавців, також досліджували особливості кінетичної поведінки людини, можна назвати роботи Г.В.Колшанського, Л.А.Капанадзе, Е.В.Красильнікової, А.В.Філіпова, Є.М.Верещагіна, І.Н.Горелова, Т.М.Ніколаєвої, К.У.Геворкяна, Е.А.Єрмолаєвої, Ла Бара, Н.І.Смирнової, але всі дослідження присвячено функціонуванню кінетичних комунікативних елементів у живому розмовному мовленні. Роль та функції невербальних компонентів художнього тексту ще не досліджено належною мірою, оскільки майже не існує лінгвістичної літератури, присвяченої аналізу паралінгвістичних аспектів художнього твору, можна назвати лише роботи Л.М.Шелгунової на матеріалі російської реалістичної прози та роботу Н.В.Накашидзе на матеріалі англомовної літератури.
Художній текст це специфічна форма комунікації, її особливістю є те, що її референтним простором виступає не фрагмент об’єктивної дійсності як такий, а квазі-реальність”, продукт психічної діяльності людини, суб’єктивно-особистісного пізнання світу, що й зумовлює абсолютний антропоцентризм художнього мовлення [I.128, с. 3].
Актуальність теми визначається необхідністю розробки засад лінгвопоетичного аналізу комунікативно-інформативної структури художнього тексту, зокрема кінетичного лексичного шару. Актуальність роботи також зумовлено тим, що проблема аналізу ролі кінетичної лексики як важливої складової структури художнього твору ще не знайшла остаточного вирішення в лінгвістичній науці, не існує однозначної класифікації художніх кінетичних елементів та комплексів.
Кінетичні одиниці можуть чіткіше та змістовніше відображати певні риси та особливості поведінки героя, а в деяких випадках, коли передача інформації за допомогою вербальних засобів стає важкою, або навіть неможливою, можуть повністю їх заміняти.
Треба також зазначити, що ми розглядаємо особливості функціонування кінетичної лексики безпосередньо в художньому тексті. Увага акцентується на вивченні романного жанру, оскільки в романі всебічно представлено опис характерів та взаємовідносини між ними, йому притаманна особлива антропоцентрична спрямованість, що має для дослідника значний інтерес.
Дослідження обмежено хронологічними рамками ХХ століття з його різноманітністю жанрів та напрямів. Нами були обрані твори таких авторів як: Ф.Моріак, Б.Віан, А.Камю, М.Дюрас, Н.Колетт, М.Пруст, О.Жарден, Ексбрайа, Н.Саротт, Р.Кено. Творчість цих авторів відкриває можливості дослідження не тільки індивідуального внеску в розвиток літературної мови, але й визначення естетичних закономірностей та типологічних узагальнень.
Мета дослідження полягає у з’ясуванні основних лінгвостилістичних характеристик художньої кінетичної системи та у дослідженні особливостей її контекстуальної семантизації та функціонування у французькому романі ХХ століття.
Мета роботи зумовила необхідність вирішення наступних завдань:
- визначення ролі кінетичної лексики в системі засобів художнього моделювання людини та створення всебічного образу персонажа;
- визначення складу лексичних одиниць, що входять до кінетичних комплексів, їх класифікація, виявлення найбільш уживаних, а також їх представлення у художньому контексті;
- визначення закономірностей безпосереднього функціонування кінетичної лексики в контексті цілого твору, виділення та систематизація головних функцій кінем у художньому мовленні;
- з’ясування семантичних особливостей кінетичної лексики у французькому романі ХХ сторіччя;
- аналіз кінетичної характеристики в аспекті однієї з ознак індивідуально-авторського стилю, виділення закономірностей, аналіз частотності вживання.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше спеціальному комплексному аналізу була піддана кінетична лексика французької мови безпосередньо в художньому тексті; досліджено її семантичні та функціональні властивості; запропоновано класифікацію художніх кінетичних одиниць; з’ясовано головні функції кінем у художньому дискурсі.
Теоретичною базою дослідження стали роботи вітчизняних та зарубіжних авторів у галузі лексикології, стилістики, лінгвістики тексту, лінгвопоетики, прагматики, комунікативної лінгвістики, теорії дискурсу. У дослідженні значною мірою були також використані роботи з психології, фізіології та соціології як необхідної бази для створення класифікації художніх кінетичних елементів.
Об’єктом дослідження стала кінетична лексика французького роману ХХ століття, що позначає певні аспекти невербальної поведінки людини та має змістове навантаження в художньому творі.
Предметом дослідження є статус, структурні, семантичні та функціональні характеристики кінетичної лексики сучасного французького художнього роману.
Матеріалом дослідження стали кінетичні одиниці та кінетичні комплекси, відібрані методом суцільної вибірки з романів французьких авторів ХХ століття. Обсяг вибірки близько 3000 кінем та кінетичних комплексів з 10 тисяч сторінок французьких художніх творів.
Методи дослідження: у дисертації використовувалася комплексна методика, що ґрунтується на описовому та лінгвопоетичному методі з елементами лінгвостилістичного, компонентного, дистрибутивного, контекстологічного, порівняльного аналізів, а також з використанням методів словникових дефініцій та кількісних підрахунків.
Теоретична значущість дослідження полягає у визначенні та теоретичному осмисленні основних лінгвостилістичних характеристик художньої кінетичної системи: її семантичних, структурно-синтаксичних та функціонально-комунікативних ознак. Результати дослідження роблять певний внесок у розробку проблем, пов’язаних з художнім дискурсом, лінгвосеміотичних можливостей представлення його складових у художньому тексті, розробляються певні засади лінгвопоетичного аналізу. Аналіз кінетичної лексики художнього твору поглиблює уявлення про структуру лексичної системи французької мови взагалі, намічає деякі напрямки лінгвостилістичного аналізу художньої образної системи.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що матеріали та результати дослідження можуть бути використаними в лекційних курсах з лексикології та стилістики французької мови, лінгвістики тексту, у спецкурсах з інтерпретації тексту, з проблем комунікативної лінгвістики, лінгвопоетики та прагматики, при складанні авторських словників письменників. Запропонована класифікація художніх кінем та кінетичних комплексів може бути використана при написанні курсових та дипломних робіт.
На захист виносяться наступні положення:
1. Вербальні та невербальні засоби комунікації в структурі комунікативного акту взаємопов’язані та залежать один від одного, оскільки інформація, виражена через вербальні засоби, найчастіше може бути неправильно декодованою, або недекодованою зовсім, без урахування її невербальних складових.
2. Кінетична лексика важлива складова частина мовної структури французького роману ХХ сторіччя, яка виступає виразником ознаки антропоцентричності та відіграє значну роль у створенні динамічного літературно-художнього образу персонажа; кінетичні лексичні одиниці експліцитно або імпліцитно вказують на характерні риси та ознаки людини, яка стала об’єктом художнього опису.
3. Усі невербальні елементи несуть значну різнопланову інформацію, експліцитно/імпліцитно представлену, що стосується всіх антропоцентрів художнього тексту; за змістом художні кінетичні одиниці можна скласифікувати у чотири основні типи: експліцитно-змістовий, імпліцитно-змістовий, індивідуально-змістовий та причинно-рефлекторний; всі вони у якості художніх можуть передавати певну додаткову інформацію, яку персонаж або автор не мали наміру передати вербально.
4. Кінетична лексика функціонує у художньому контексті у вигляді або окремо взятих кінем, або певних структур кінетичних комплексів (словосполучень чи речень), в основі яких, як правило, лежать іменники-соматизми, що є стародавніми шарами лексики будь-якої мови та позначають найбільш близькі людям поняття та являють собою відносно незмінну групу, що склалася в процесі розвитку мови та використовується в цьому вигляді впродовж сторіч. Художні кінетичні одиниці існують у визначеному кількісному складі, що не піддавався сильним змінам у процесі художнього розвитку і склав базовий словник кінетичних одиниць. Важливе місце серед них належить фразеокінетичним комплексам, що посідають серединне місце між стійкими фразеологічними кінемами та вільними словосполученнями і виступають багатим джерелом для створення фразеологізмів.
5. Кінетичні художні одиниці можуть виступати у якості показників категорій емотивності, оцінності та експресивності, набуваючи у художньому контексті додаткового конотативного значення. Кінетичні одиниці в художній оповіді мають значне емоційно-оцінне забарвлення, експресивно-емотивна функція є однією з головних функцій кінем у художньому тексті.
6. Кінеми здатні значною мірою наближати художню ситуацію до реального живого діалогу, тому серед основних функцій кінетичних одиниць можна назвати комунікативну, прагматичну, емоційну, оцінну, експресивну, символічну, образно-стилістичну, а також функцію надання динамізму фабульно-сюжетній дії/події, функцію створення спонтанності художнього діалогу, функцію економії мовленнєвого висловлювання. Кінеми створюють повноцінний характер персонажа шляхом неодноразового вказування на характерні особливості його поведінки, виконуючи при цьому роль характерологічної деталі.
7. Селекція та комбінація кінетичних одиниць у художньому контексті є однією з характерних ознак індивідуально-авторського стилю письменника. Частотність їх використання, вибір певного типу кінем у романі, повна відсутність кінетичних характеристик персонажів указують на стиль та манеру письма, свідчать взагалі про особливості особистісно-авторського світосприйняття оточуючої дійсності. Однак при цьому спостерігається загальна тенденція поступового переходу індивідуальних кінетичних одиниць, властивих певному стилю письменника певної епохи, до групи нормативно-типових кінем.
8. Постулюємо існування у структурі художнього тексту таких особливих форм як кінетична характеристика”, її підвид авторський жестовий коментар”. Сукупність кінетичних характеристик та авторських жестових коментарів в структурі художньої оповіді утворюють жестово-мімічний портрет персонажа”, що знаходить своє формальне вираження у певних композиційно-мовленнєвих формах, як авторського, так і персонажного мовлення. Серед основних авторських форм (щодо частотності використання в них кінетичних характеристик персонажів) виділяються опис, динамічний опис, розповідь, характеристика, авторська ремарка, авторський відступ; до другорядних форм авторського мовлення з позиції вживання кінетичних комплексів належить міркування; щодо структури персонажного мовлення, то тут кінетичні комплекси значного смислового навантаження не несуть.
Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри французької філології, були заслухані на науковій конференції викладачів та аспірантів факультету іноземної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 1998), на ІV Міжнародних Чичеринських читаннях Роман і стиль” у Львівському національному університеті імені Івана Франка (Львів, 1999), на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 70-річчю факультету іноземних мов Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (Харків, 2000), а також відображені в п’яти публікаціях.
Відповідно до мети й основних завдань дослідження визначено структуру дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (229 джерел). Дисертація має 186 сторінки. Обсяг основного тексту становить 170 сторінок.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Наявність та велике значення невербальних елементів поведінки людей під час розмовного спілкування, а особливо їх взаємозв’язок з вербальними елементами структури комунікації в нашому дослідженні розглядаються як твердий незаперечний факт. Вербальна комунікація завжди відбувається в певній конкретній ситуації, яка складається з багатьох факторів, що мають велике значення для самої комунікації.
Наше дослідження базується на положенні про те, що вербальні та невербальні засоби комунікації взаємопов’язані та залежать один від одного, оскільки інформація, виражена через вербальні засоби, найчастіше може бути неправильно декодованою, або недекодованою зовсім, без урахування невербальних елементів спілкування.
Історія дослідження невербальних елементів комунікації, класифікація кінетичних одиниць у розмовному мовленні, а також особливості функціонування кінем у розмовній комунікації детально розглянуті нами в першому розділі. Матеріал нашого дослідження свідчить про те, що функції кінетичних засобів у розмовному спілкуванні та їх номінації в художньому тексті багато в чому є подібними. Однак форми функціонування кінетичних засобів у художньому оповіданні є більш різноманітними, ніж в усному різновиді, тому що в художньому тексті вони функціонують не як безпосередня реакція персонажа, а як самостійний захід, що посилює комунікативну спрямованість тексту його вплив на адресата.
Кінетичні одиниці являють собою не елементи, що прикрашають художнє мовлення, а ті, що є її органічною властивістю. За своїми функціями кінеми це невід’ємна частина образного узагальнення, невід’ємна, по-перше, через те, що вона тісно пов’язана з предметом, явищем, що відображається, розкриттям їх якостей.
Кінетична лексика функціонує у художньому контексті у вигляді або окремих кінем, або певних структур кінетичних комплексів (словосполучень чи речень), в основі яких, як правило, лежать іменники-соматизми, що є стародавніми шарами лексики будь-якої мови та позначають найбільш близькі людині поняття. Художні кінеми та кінетичні комплекси разом утворюють "художню кінетичну систему" сукупність вербальних засобів, які відтворюють невербальну поведінку персонажів в художньому творі, що складається з жестів, міміки та тілорухів.
Результати дослідження показали, що існує визначений словник кінем та кінетичних комплексів, який не піддавався великим змінам у процесі розвитку літературного процесу. Художні твори авторів ХХ століття написані в різних літературних жанрах, індивідуально-авторський стиль кожного твору дуже різноманітний, кожний з авторів творів ставив свої певні завдання при написанні, проте кінетичні одиниці в цих творах здебільшого повторюються. Будь-яка кінема склалася у визначений історичний момент, закріпилася у свідомості, а також у творах і словниках, та не зазнала значного семантичного розвитку протягом часу. Кінетична лексика, що використовується у романах ХХ століття, суттєво не відрізняється від кінем та кінетичних комплексів, використаних у романах середньовіччя.
Певна група кінем та кінетичних комплексів в процесі еволюції мови набула стійкості та перейшла до класу фразеологізмів. Решта кінетичних комплексів залишається відносно вільними словосполученнями. У дослідженні виокремлено особливу групу фразеокінетичних комплексів лінгвістичних явищ проміжного характеру між вільними кінетичними словосполученнями та кінетичними фразеологічними одиницями, що є багатим джерелом для фразеологізації. В принципі, такі кінеми можуть функціонувати як на фразеологічному так і на нефразеологічному рівнях, що і є однією з їх характерних ознак.
Кінеми та кінетичні комплекси конкретного художнього тексту набувають конотативного значення. Кінетична лексика в структурі художньої оповіді має значне емоційно-оцінне забарвлення, експресивно-емотивна функція є однією з головних функцій кінем у художньому тексті. Серед основних функцій кінетичних одиниць у художній комунікації також можна назвати комунікативну, прагматичну, емоційну, оцінну, експресивну, символічну, образно-стилістичну функції, а також функцію надання динамізму фабульно-сюжетній дії/події, функцію створення спонтанності художнього діалогу, адже кінеми здатні значною мірою наближувати художню ситуацію до реального живого діалогу, функцію економії мовленнєвого висловлювання. Кінеми створюють повноцінний характер персонажа шляхом неодноразового вказування на характерну особливість його поведінки, виконуючи роль характерологічної деталі.
У нашому дослідженні запропоновано класифікацію художніх кінетичних одиниць, які в художньому тексті розподіляються на чотири типи: експліцитно-змістовий; імпліцитно-змістовий; індивідуально-змістовий; причинно-рефлекторний. Використання кінем індивідуально-змістового типу найбільш характеризує авторський стиль і заходи, що викорстовує автор, щоб підкреслити характерні риси персонажа. Індивідуально-змістові кінеми це особливий тип художніх кінетичних одиниць. Специфіка індивідуально-змістових кінем полягає не у створенні індивідуального неологізму автора в прямому значенні цього слова, тобто використовується існуюча кінетична форма, закріплена в мові, а в тому, що автор надає цій формі нового контекстуального змісту. Індивідуально-змістова кінема створює образ персонажа в художньому тексті, виконуючи функцію, подібну функції художньої деталі.
Запроваджено терміни "кінетична характеристика" експліцитне або імпліцитне відображення елементів невербальної поведінки персонажів, виражене в художньому тексті за допомогою форм кінетичної лексики, що поряд з іншими характеристиками (портретною, характерологічною, вестіальною) складає загальну характеристику персонажа художнього твору; "авторський жестовий коментар" окремі кінеми, кінетичні комплекси або речення, що характеризують елементи невербальної поведінки персонажа у конкретний момент художньої оповіді, виступають засобом та цілісною одиницею інформації про жестові та мімічні прояви.
Кінетичні характеристики персонажів та авторські жестові коментарі входять до складу "жестово-мімічного портрету" усього комплексу невербальних проявів персонажів художнього твору, що проявляється у взаємовідносинах з іншими персонажами, реакціях на зовнішні обставини, внутрішньому стані, емоціях, почуттях, думках, виражений у тексті за допомогою кінем та кінетичних комплексів.
Жестово-мімічний портрет персонажа в структурі художньої оповіді функціонує та знаходить своє вираження в різноманітних композиційно-мовленнєвих формах авторського та персонажного мовлення та, в свою чергу, входить до складу та є важливою невід'ємною частиною загального портрету персонажа конкретного художнього твору.
Серед основних авторських форм (щодо частотності використання в них кінетичних характеристик персонажів) виділяються опис, динамічний опис, розповідь, характеристика, авторська ремарка, авторський відступ. У романі ХХ століття роздільнооформлена, динамічна, часто імпліцитна характеристика, одним із важливих елементів якої є кінетична характеристика, стає ведучою формою зображення людини, складний та суперечний образ якої може бути виділений лише в художній цілісності тексту. Кінетичні одиниці, на нашу думку, найчастіше використовуються в художніх творах у мовленнєвій формі динамічний опис”.
У структурі персонажної мови, яка також посідає важливе місце серед композиційно-мовленнєвих форм художнього твору, ми також виділяємо первинні та другорядні форми. Первинною формою щодо використання кінетичної лексики може бути, на нашу думку, непряма мова, другорядними формами виступають пряма мова, діалогічне мовлення, монолог та внутрішній монолог.
Невласне пряме мовлення є особливою контамінацією авторської та персонажної форм мовлення в художньому тексті, в якому кінетична характеристика персонажів посідає важливе місце, однак треба відмітити, що використання кінетичних одиниць та кінетичних комплексів тут не є численним.
Використання письменниками ХХ століття у своїх творах елементів невербальної поведінки персонажів, варіювання типів кінетичних одиниць залежно від художньої ситуації, частотність вживання цього лексико-семантичного засобу в певному відрізку тексту або повна відсутність кінетичних характеристик персонажів стає яскравим показником особливостей індивідуально-авторського стилю письменника та, взагалі, епохи, у межах якої жив та творив певний автор, указують на стиль та манеру письма, свідчать взагалі про особливості особистісно-авторського світосприйняття оточуючої дійсності.
У дослідженні представлено аналіз частотності використання кінетичних одиниць у десяти романах письменників ХХ століття, адже частотність використання, вибір певного типу кінем у романі, повна відсутність кінетичних характеристик персонажів указує на стиль та манеру письма, взагалі на відтінки світосприймання автором оточуючої дійсності. На основі зробленого аналізу можна стверджувати, що спостерігається загальна тенденція поступового переходу індивідуальних кінетичних одиниць, властивих стилю певного письменника певної епохи, до групи нормативних типових кінем.

I. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексєєва І.О. Семантика та прагматика англійських часток: Автореф.дис... канд.філол.наук: 10.02.04 / Киів.нац.ун-т ім.Т.Шевченка. К., 2001. 20с.
2. Андреева Г.М. Социальная психология. - М.: Искусство, 1980. 159с.
3. Апресян Ю.Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики. М.: Наука, 1966. 214с.
4. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. М.: Прогресс, 1974. 243с.
5. Арутюнова Н.Д. К проблеме функциональных типов лексического значения // Аспекты семантических исследований. - М., 1980, С. 171-189.
6. Арутюнова Н.Д. Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. XVI. С. 3-42.
7. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Наука, 1956. 287с.
8. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Прогресс, 1961. 257с.
9. Барабанщиков В.А., Малкова Т.Н. Исследование восприятия состояния человека по выражению лица // Проблема общения в психологии. М.: Наука, 1981. С. 121-132.
10. Барахов В.С. Литературный портрет. Л.: Наука, 1985. 312с.
11. Барт Р. Семиотика. Поэтика // Избранные работы. М., 1989. 255с.
12. Бахтин М.М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках // Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1986. С. 143-198.
13. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации. Киев, 1997. 309с.
14. Белянин В.П. Психолингвистические аспекты художественного текста. М.: Изд-во МГУ, 1988. 184с.
15. Березенко В.М. Вплив екстралінгвістичних факторів на вірогідність повідомлення // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Київ, 2001. С.278-281.
16. Бессмертная Н.В. Речевая форма динамическое описание” и ее лингвистическая характеристика (на материале немецкого языка): Автореф. дисканд.филол. наук. Киев, 1972. 27с.
17. Богданов В.В. Молчание как нулевой речевой акт и его роль в вербальной коммуникации // Языковое общение и его единицы. Калинин, 1986. С. 25-39.
18. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. - М.: Наука, 1982. 152с.
19. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика: Курс лекций по английской филологии. Тамбов.: Изд-во Тамб.ун-та, 2001. 123с.
20. Бондарко А.В. Проблемы интенциональности в грамматике // ВЯ. 1994. - №2. С. 42-47.
21. Бурбело В.Б. Типологія дискурсів у просторі мовленнєвої діяльності // Іноземна філологія. 2000. - №28. С. 6-9.
22. Бурбело В.Б. Эволюция речевых форм характеристики персонажа во французской литературе: Автореф.дисканд.филол. наук: 10.02.05 / Киевск.гос.ун-т им.Т.Шевченко. К., 1980. 25с.
23. Бурбело В.Б., Соломарская Е.А. Лингвистика художественного текста. Киев, 1988. 158с.
24. Вайтман С.Т. Парасловесный діалог // Научные доклады высшей школы. 1980. - №2. - С. 14-37.
25. Вальсинер Я., Миккин Х. Невербальная коммуникация в диадах (по материалам экспериментальных исследований за рубежом) // Труды по психологии. Уч. Зап. Тартуского гос. ун-та, 1974. Т.3. - №335. С.59-81.
26. Вейнрих Х. Текстовая функция французского артикля // Новое в зарубежной лингвистике. М., 1978. - №VIII. С.245-252.
27. Верещагин Е.М. Костомаров В.Г. О своеобразии отражения мимики и жестов вербальными средствами // ВЯ. - 1981. - №1. С. 58-74.
28. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М., 1971. 343с.
29. Виноградов В.В. О языке художественной прозы. М.: Наука, 1980. 287с.
30. Винокур Г.О. О языке художественной литературы. - М., 1991. 448с.
31. Вишпольська В.Ф. Психолінгвістичні та лінгвістичні особливості діалогічного мовлення // Іноземна філологія на межі тисячоліть. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. Харків, 2000. С.289-298.
32. Волоцкая З.М., Николаева Т.М. Жестовая коммуникация и ее место среди других систем человеческого общения // Симпозиум по структурному изучению знаковых систем. М., 1962. С. 65-77.
33. Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата. Киев.: Высшая школа. - 1993. 138с.
34. Вундт В. Проблемы психологии народов. Преступная толпа: опыт коллективной психологии. М.: Наука, 1998. 257с.
35. Выготский Л.С. Лурия А.Р. Этюды по истории поведения. М.: Прогресс, 1930. 134с.
36. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. М.: Добросвет, 2000. 832с.
37. Гак Г., Телия В.Н. Метафора в языке и тексте. М., Наука, 1988. 186с.
38. Галичев А.И. Кинесический и проксемический компоненты речевого общения: Автореф.диссканд.филол.наук. М., 1987. 21с.
39. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М., 1981. 128с.
40. Гарань О.В. К вопросу о месте молчания в системе невербальных средств коммуникации // Іноземна філологія на межі тисячоліть. Харків, 2000. С. 53-67.
41. Гвоздарев Ю.А. Основы русского фразообразования. - Ростов-на-Дону, 1977. 258с.
42. Геворкян К.У. Кинесический язык (введение в кинесику): Автореф.дис...д-ра филол.наук. Ереван, 1991. 39с.
43. Гибш Г., Форверг М. Введение в марксистскую социальную психологию. - М., 1972. - 296с.
44. Гийом Г. Приципы теоретической лингвистики. М.: Прогресс, 1992. 224с.
45. Гинзбург Л.Я. О литературном герое. Л., 1979. 222с.
46. Гинзбург Л.Я. О психологической прозе. Л., 1977. 443с.
47. Головин Б.Н. Вопросы социальной дифференциации языка // Вопросы социальной лингвистики. - 1969. - №3. С. 343-355.
48. Гончарова Е.А. Пути лингвостилистического выражения категорий автор-персонаж в художественном тексте. Томск, 1984. 150с.
49. Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации. М.: Наука, 1980. 147с.
50. Городникова М.Д. Вопросы осложненной косвенной номинации // Словообразование и фразообразование. - М.: Искусство, 1979. С. 89-114.
51. Гріпцов В.І. Екстралінгвістичні та лінгвістичні особливості прямого мовлення-репрезентованого компонента речень з прямим мовленням // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Київ, 2001. С.159-168.
52. Давыдов М.В. Паралингвистические функции английского языка в сопоставлении с русским: Автореф. дис канд.филол. наук М., 1965. 23с.
53. Дарвин Ч. Собрание сочинений. - Т.3 - М.: Прогресс, 1908. 387с.
54. Дарвин Ч. Собрание сочинений. Т.5. - М.: Наука, 1953. 451с.
55. Дементьев А.В. Семантика кинематических оборотов // Фразеологическая семантика в парадигматике и синтагматике. М., 1984. С. 61-73.
56. Добин Е.С. Сюжет и действительность. Искусство детали. М., 1981.
57. Долинин К.А. Интерпретация текста. М.: Искусство, 1985. 297с.
58. Долинин К.А. Стилистика французского языка. М.: Просвещение, 1987. 327с.
59. Дученко Л.В., Калинюк Е.А. Композиционно-речевая форма «повествование» в жанровых разновидностях англоязычного романа // Іноземна філологія на межі тисячоліть. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. Харків, 2000. 347с.
60. Дюбуа Ж., Эделин Ф., Клинкенберг Ж.-М. и др. Общая риторика. М.: Прогресс, 1986. 391с.
61. Ельмслев Л. Пролегомены к теории языка // Новое в лингвистике. Вып.1. М.: Просвещение, 1960. С. 24-93.
62. Ермолаева Е.А. Психосемиотический анализ жестикуляции как знакового средства общения (в соотношении с языком): Автореф. дис канд.психол. наук. М., 1984. 21с.
63. Ерохин Г.Г. Словосочетания, обозначающие жесты, мимику и телодвижения во французском языке: синхронический и диахронический подход: Автореф.дис канд.филол. наук. Л., 1982. 18с.
64. Жуков В.П. Семантика фразеологических оборотов. М.: Просвещение, 1978. 92с.
65. Зелдин Т. Все о французах. М.: Прогресс, 1989. 348с.
66. Ижевская Т.И. Становление лингвистических форм и способов внешней характеризации персонажа в художественном тексте: Автореф. дисканд.филол. наук. К., 1988. 17с.
67. Изард К. Эмоции человека. - М.: Изд-во Московского университета, 1980. 423с.
68. Кагановська О.М. Співвідношення форми і змісту в художньому тексті (комунікативний та когнітивний аспекти) // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна №500. Харків, 2000. С. 49-53.
69. Капанадзе Л.А., Красильникова Е.В. Роль жеста в разговорной речи // Русская разговорная речь. Саратов, 1970. С. 235-241.
70. Карабан В.И. Адресатность простых и сложных речевых актов // Вестник Харьков. Ун-та. 1989. №339. с.51-54.
71. Караулов Ю.Н. Из опыта реконструкции языковой личности // Литература. Язык. Культура. - М.: Наука, 1986. С. 222-234.
72. Караулов Ю.Н. Общая и русская идеография. М., 1976. 356с.
73. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 149с.
74. Кодухов В.И. Лексико-семантичные группы слов. М., 1955. 28с.
75. Колшанский Г.В. Контекстная семантика. М.: Наука, 1980. 150с.
76. Колшанский Г.В. Паралингвистика. М., 1974. 81 с.
77. Колегаева И.М. Текст как единица научной и художественной коммуникациию Одесса: РИООУП, 1991. 129с.
78. Копыленко М.М., Попова З.Д. Очерки по общей фразеологии. Воронеж, 1989. 248с.
79. Коцюбинська І.В. Характерологічна лексика художнього твору та її семантичний розвиток у французькому романі ХІХ сторіччя: Автореф.дис... канд.філол.наук: 10.02.05 / Київ.ун-т ім..Т.Шевченка. К., 1993. 16с.
80. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. К., 1999. 98с.
81. Кравченко А.В. Язык и восприятие: когнитивные аспекты языковой категоризации. Иркутск.: Изд-во Иркутск.ун-та. 1996. 147с.
82. Красильникова Е.В. Жест и структура высказывания в разговорной речи // Русская разговорная речь: фонетика, морфология, лексика, жест. М.: Наука, 1982. С. 224-237.
83. Крестинский С.В. Молчание в системе невербальных средств коммуникации. К., 1998. 149с.
84. Кубрякова Є.С. Номинативный аспект речевой деятельности. М.: Наука, 1986. 158с.
85. Кузнецов А.М. Структурно-семантические параметры в лексике. М.: Наука, 1980. 160с.
86. Кузнецова А.И. Понятие семантической системы языка и методы ее исследования. М.: Прогрес, 1963. 124с.
87. Кунин А.В. Фразеологизация и источники фразеологических единиц // Словообразование и фразообразование. - М.: Наука, 1979. С. 27-41.
88. Купина Н.А. Лингвистический анализ художественного текста. М.: Наука, 1986. 78с.
89. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. М.: Просвещение, 1988. 186с.
90. Кучеренко К.О. Взаємодія вербальних та невербальних засобів в друкованих газетних текстах та в газетах, розміщених в мережі інтернет // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна №500. Харків, 2000. С. 69-74.
91. Лабунская В.А. Невербальное поведение (социально-перцептивный подход). Ростов, 1986. 135с.
92. Лагутин В.И. Проблемы анализа художественного диалога (к прагмалингвистической теории драмы). Кишинев: Штиинца, 1991. 98с.
93. Ларин Б.А. Эстетика слова и язык писателя. Л.: Худ. лит-ра, 1974. 128с.
94. Левина Е.В. О просодических средствах выражения коммуникативных целеустановок «размышление» и «описание» в английской монологической речи // Іноземна філологія на межі тисячоліть. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. Харків, 2000. С. 254-261.
95. Левицкий В.В. Статистическое изучение лексической семантики. Киев, 1989. 93с.
96. Лепетюк І.Г. Роль мовленнєвих жанрів у відображенні реальності та часово-просторових відносин у тексті роману // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іноземна філологія №28, - К.: Вид-во Київського університету, 2000. С. 58-63.
97. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. М.: Искусство, 1970. 84с.
98. Маслыко Е.А. К психолингвистической природе паралингвистических явлений // Материалы III всесоюзного симпозиума по психолингвистике. М.: Наука, 1970. С. 76-92.
99. Миккин Х. Роль коммуникативных движений в межличностном общении. Автореф.дис...канд. психол. наук. - М., 1977. 21c.
100. Миккин Х.Х. Кинезика и язык // Труды по психологии. - 1976. - Вып. 395, №4. С. 38-49.
101. Моисеева Л.Ф. Лингво-стилистический анализ художественного текста. К., 1984. 85с.
102. Мокиенко В.М. Славянская фразеология. - М.: Прогресс, 1980. 113с.
103. Мороховский А.Н. Стилистика английского языка. Киев, 1991. 194с.
104. Назарян А.Г. История развития французской фразеологии. - М., 1981. 287с.
105. Накашидзе Н.В. Кинесика и ее вербальное выражение в характеристике персонажа художественного произведения: Автореф.дис...канд.филол.н. М., 1981. 23с.
106. Николаева Т.М. Жест и мимика в лекции. М., 1972. 37с.
107. Николаева Т.М. Невербальные средства человеческой коммуникации и их место в преподавании языка // Роль и место страноведения в практике преподавания русского языка как иностранного. М.: Изд. МГУ, 1969. С. 47-71.
108. Николаева Т.М. О синтаксических отношениях единиц интонационного уровня и о соотношении фразовой интонации и синтаксиса языка // Теоретическая фонетика и обучение произношению. - М., 1975. С. 49-78.
109. Николаева Т.М., Успенский Б.А. Языкознание и паралингвистика // Сборник лингвистических исследований по общей и славянской типологии. М., 1966. С. 59-83.
110. Остин Дж. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып. 17. С.22-129.
111. Павлова Ю.В. Ржанникова В.Г. Срудства вербализации кинетических проявлений в современном английском языке. Пятигорск, 2000. 86с.
112. Пауль Г. Принципы истории языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1960, С.263.
113. Покровская Я.А. Мимика гнева и ее вербальное отображение в текстах художественных произведений (на материале английского и русского языков) // Языковая личность: социо-лингвистический и эмотивный аспекты. Волгоград, 1998. С.110-116.
114. Попова З.Д. Фразеология и символика вещей // Проблемы русской фразеологии. - Тула, 1979. С. 41-69.
115. Попова З.Д., Стернин И.А. Лексическая система языка (внутренняя организация, категориальный аппарат и приемы изучения). Воронеж, 1984. 148с.
116. Почепцов Г.Г. Комуникатвиные аспекты семантики. К., 1987. 132с.
117. Почепцов О.Г. Основы прагматического описания предложения. К.: Вища школа, 1986. 95с.
118. Пражский лингвистический кружок. - М., 1967 189с.
119. Реформатский А.А. Введение в языкознание. М.Прогресс, 1955. 284с.
120. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций. М.: Прогресс, 1979. 132с.
121. Ройзензон Л.И., Абрамец И.В. Совмещенная омонимия в сфере фразеологии // ВЯ. 1969. - №2. С. 59-81.
122. Роль человеческого фактора в языке // Язык и картина мира (РЧФЯ). М., 1988. - С.19-24.
123. Рубинский Ю.И. Французы у себя дома. М.: Искусство, 1989. 153с.
124. Сахарчук Л.І. Діалог як базова одиниця мовлення // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Київ, 2001. С.123-138.
125. Серль Дж. Что такое речевой акт? // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып.17. С.59-78.
126. Сидоров Е.В. Проблемы речевой системности. М.: Просвещение, 1987. 95с.
127. Смирнова Н.И. Сопоставительное описание элементов русской и английской кинесической коммуникации. М., 1977. 2