ОСВІТА ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ : ОБРАЗОВАНИЕ КАК ФАКТОР РАЗВИТИЯ ЛИЧНОСТИ В социокультурном контексте

brief description

Харківський національний університет ім.В.Н.Каразіна

На правах рукопису

Яковлев Анатолій Опанасович

УДК 300.372

Освіта як чинник розвитку особистості
в соціокультурному контексті

Спеціальність: 22.00.04 спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук

Науковий керівник
Подольська Єлізавета Ананіївна,
доктор соціологічних наук, професор.

Харків - 2003

змісТ

Вступ......................................................................................................... 3
Розділ 1. Роль культурних інновацій у якісній зміні освіти.....................
1.1.Освіта як чинник формування особистості............................... 11
1.2.Вплив типу культури на характер освіти................................... 26
1.3.Антропологічний підхід до аналізу освіти як обгрунтування її гуманізації......................................................................................... 54
Висновки до першого розділу.......................................................... 74
Розділ 2. Культурний сенс і гуманістичне призначення сучасної освітньої
парадигми..............................................................................................
2.1. Особистісно-діяльнісний підхід - основа організації
освітнього процесу.................................................................... 76
2.2. Трансформація культурних цінностей в ситуації постмодернізму:
нові можливості для розвитку особистості..................................... 95
Висновки до другого розділу......................................................... 107
Розділ 3. Освіта і особистість у сучасному теоретико-соціологічному
дискурсі.................................................................................................
3.1. Людинотворча функція гуманізації освіти............................. 108
3.2. Основні риси сучасної освітньої парадигми........................... 132
3.3. Культурні цілі, моральні цінності і стандарти освіти............ 152
Висновки до третього розділу........................................................ 172
Висновки.............................................................................................. 174
Список використаних джерел........................................................... 179

ВСТУП
Актуальність теми. Освіта як один із вагомих суспільних інститутів викликає зростаючий інтерес світового співтовариства, оскільки з нею зв'язують надії на вихід із кризи культури, породженої фундаментальними змінами в житті суспільства на межі тисячоліть. Саме освіта фокусує суперечливий і складний характер сучасної епохи, синтезуючи проблеми матеріального та духовного, суспільного та індивідуального, цивілізаційного та культурного, національного та загальнолюдського.
Інформаційні, комунікативні, технологічні, соціальні та інші зрушення піднімають освіту на якісно новий ступінь і вимагають адекватної системи її організації. Це обумовлює формування нової моделі освіти, реалізація якої змогла б забезпечити перехід до нового типу соціального розвитку і додати йому новий імпульс у ХХІ столітті.
Актуальним завданням соціології стає розробка концепції модернізації вітчизняної системи освіти та її змісту. У Національній доктрині розвитку освіти України окреслені тривалі пріоритети освіти та визначені шляхи її трансформації, де першорядного значення набуває освіта саме як чинник розвитку особистості. Це додатково актуалізує соціологічний аналіз основних змін в сфері освіти в контексті глибинних процесів, які зумовлені цивілізаційними змінами — переходом від індустріального до постіндустріального, інформаційного суспільства, яке стає в більшій мірі людиноцентристським, адже індивідуальний розвиток людини є не тільки показником прогресу, але й передумовою наступного розвитку суспільства. Оскільки освіта забезпечує індивідуальний розвиток людини, важливо трансформувати її в контексті вимог і можливостей XXI століття. Проблема становлення особистісно-ориєнтованої освіти є одним з першорядних завдань для українського соціуму.
Освіта виступає одним з чинників, що впливають на хід цивілізаційного процесу не в останню чергу через формування соціального інтелекту. Завдяки масовості, організованій передачі культурних норм і цінностей підростаючим поколінням, зв’язкам з іншими сферами життя освіта залучена до соціокультурного контексту. Отже, важливо виявити чинники культури, що впливають на корінну зміну освітніх систем, сприяють перегляду звичних характеристик та норм освітньої діяльності з метою розвитку самодостатньої особистості, здатної брати на себе відповідальність і чинити ефективно за умов ринкової економіки.
Ступінь теоретичної розробленості проблеми. Значна увага в дослідженнях приділялась аналізу змін соціальної ролі, завдань і ідеалів освіти. У XIX сторіччі ідеї ліберальної освіти” на основі викладання гуманітарних наук відстоював Д.Ньюмен. Плідне вивчення шляхів розвитку університетської освіти, визначення найбільш важливих його ознак у різні роки ХХ сторіччя здійснили західні та вітчизняні вчені, а саме: В.Андрущенко, У.Бек, А.Блуум, Г.Ващенко, Т.Веблен, Б.Гаврилішин, Дж.Д'юї, І.Зязюн, Д.Керрол, К.Керр, С.Клепко, В.Лутай, К.Мангейм, Х.Ортега-і-Гассет, Е.Пелікан, А.Н.Уайтхед, А.Флекснер, Ю.Хабермас, К.Ясперс і багато інших. Вони, зокрема, піддали вищу освіту різкій критиці за підготовку вузькопрофесійних спеціалістів, що не володіють гуманітарними знаннями і гуманістичними установками, і розробили філософсько-методологічні передумови, що лягли в основу нових концепцій освіти. Ціннісні орієнтири і принципи формування нових освітніх систем досліджуються у працях таких авторів, як О.Больнов, Е.Гуссерль, Н.Еліас, Ф.Знанецький, Н.Луман, М.Шелер, Х.Шельскі.
Теоретичні концепції, присвячені різноманітним аспектам зв'язку освіти з суспільством, знаходяться в залежності від розвитку теоретичної соціології, вони пов'язані з роботами Е.Гідденса, Е.Дюркгейма, П.Сорокіна, М.Тітми, Л.Уорда, Ф.Філіппова та інших. Дослідження, що орієнтуються на розкриття соціальних функцій освіти, виявлення особливостей взаємодії освітнього інституту з суспільством (соціологічний аспект), проводять такі вчені як В.Бакіров, С.Батєнін, І.Бестужев-Лада, И.Вейланд, В.Відгоф, Б.Гершунський, Д.Гольдшмідт, В.Городяненко, Дж.Боткін, Л.Коган, В.Кремень, Ф.Кумбс, В.Нечаєв, О.Сидоренко, О.Якуба.
Для виявлення причин і механізму корінних змін інституту освіти дуже продуктивним виявився історичний розгляд революційних перетворень в освіті, що описує чинники виникнення соціального інституту освіти, умови зміни його статусу, передобумовлених зразків освіченої людини, закономірності трансформації освіти на сучасному етапі, запроваджений В.Астаховою, Л.Герасіною, Г.Клімовою, М.Лукашевичем, Ю.Чернецьким та іншими.
Ідеї становлення освітнього суспільства знайшли відбиток у роботах А..Боу, С.Варесе, Х.Гуммеля, М.Кареллі, Г.Контаж, Д.Пейна, П.Параджулі, Е.Фора та інших. Існує ряд робіт, у яких просліджується тенденція розглядати освіту включеною у особистісний зміст людини (В.Долженко, І.Зязюн, О.Кудін, В.Лозовий, Ф.Михайлов, Є.Подольска, Л.Рубіна, В.Турченко, В..Розін і інші).
Тенденція включати освітню діяльність у культурний контекст, співвіднесеність її з культурними цінностями суспільства спостерігається в роботах В.Бакірова, Л.Герасіної, Д.Гольдшмідта, А.Майера, М.Мід, Л.Олеха, Ф.Паульсена, Н.Побєди, Б.Пойзнера, О.Якуби. Проблеми регіонального розвитку освіти розглядають В.Городяненко, Г.Клімова, О.Навроцький, А.Сидоренко, Л.Сокурянська, І.Шеремет та інші.
Проблеми професійної культури та її формування активно досліджуються в роботах В.Вілкова, Б.Гаєвського, І.Зязюна, В.Кременя, В.Кудіна, Н.Лисиці, О.Оссовського, Ю.Палєхи, О.Романовського, О.Салтовського, В.Ткаченка, Л.Хижняк та інших. Певна увага приділяється й таким, порівняно недавно уведеним в наш науковий обіг поняттям, як корпоративна культура, організаційна культура, культура управління тощо.
Проблема безперервності освіти в Україні традиційно розглядалася в екзистенціально-антропологічному вимірі, тобто як проблема людського існування. Так, ураховуючи українську соціально-антропологічну і педагогічну спадщину (Г.Сковорода, В.Сухомлинський, Ф.Прокопович, К.Ушинський, П.Юркевич та інші), а також зарубіжний суспільно-освітній досвід (Дж.Д’юї, Дж.Локк, Й.Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо та інші), було сформульовано методологічний принцип, зміст якого, власне, почав усвідомлюватися в країні в кінці ХХ століття, а саме: "освіта через усе життя". Значний внесок до розробки ідеї зроблено Харківськими соціологічними школами О.Якуби та В.Астахової.
Незважаючи на широкий спектр досліджень, пов'язаних із розвитком освіти, ще недостатньо уваги приділяється ідеям, пов`язаними з новою картиною світу, із сутнісними характеристиками сучасного світового розвитку і місцем людини у сучасному світі. Потребують більш глибокого розкриття специфіка освітньої ситуації й основні принципи функціонування й еволюції сучасної освіти. В новій соціокультурній ситуації це необхідно для визначення домінант і основних напрямків розвитку, для розробки стратегії і тактики перетворень, спроможних зробити освіту адекватною своєму часу. Винятково важливим , але недостатньо вивченим є питання про освітній механізм, що забезпечить вироблення цілісного бачення світу особистістю в умовах соціокультурних трансформацій, включення в нього власної діяльності особистості. Спробу вирішення зазначених питань і являє собою дана робота.
Метою даного дослідження є виявлення ролі освіти як чинника розвитку особистості у соціокультурному контексті.
Досягнення цієї мети обумовлює вирішення таких основних завдань:
- здійснити аналіз фундаментальних змін у освіті і перспектив її розвитку;
- виявити соціокультурні чинники змін освітньої парадигми;
- встановити джерела, передумови, тенденції і суперечності формування освітнього суспільства;
- проаналізувати соціокультурні репрезентації освіти;
- визначити на основі синергетичного підходу особистісно-індивідуальний потенціал
сучасної освіти.
Об’єктом дослідження виступає освіта у соціокультурному контексті.
Предметом дослідження є людинотворчий потенціал сучасної освіти у різних соціокультурних контекстах.
Теоретико-методологічні засади дослідження визначаються специфікою предмету дослідження, нелінійним характером сучасного цивілізаційного процесу, суттєвою складовою частиною якого виступає освіта. Це обумовило комплексну методологічну стратегію соціологічного аналізу, що поєднує соціально-антропологічний, феноменологічний та структурно-функціональний підходи.
Засади інноваційного розвитку освіти досліджуються міждисциплінарно як засобами загального теоретичного (філософського і культурологічного), так і спеціального (педагогічного, соціологічного, емпіричного) аналізу. Це дозволяє застосовувати евристичний потенціал різноманітних культурологічних підходів (ціннісний, культурно-антропологічний і інші), виявити ціннісні орієнтації і норми культури, що визначають новації в освіті.
Гуманістичний аспект оновлення освіти розкривається з позицій екзистенціального розуміння людини як носія освітньої активності, а також з позицій культурно-історичного підходу, що описує середовище реалізації його суб`єктної освітньої активності та історичного соціального способу життя.
Здійснюється на основі методології ідеально-типового конструювання” аналіз співвідношення ідеалів освіченості і реального процесу педагогічної діяльності в різні епохи. Концепція екзистенціальної основи мислення соціології знання К.Мангейма була застосована до аналізу сучасного типу освіченості. Розгляд системи освіти в її стійких формах спонукав використання соціологічних підходів Е.Дюркгейма, Дж.Д'юї, П.Сорокіна та інших.
Використовувалися праці, що так чи інакше торкалися освіти в контексті проблем людського буття, до них можна віднести роботи Х.-Г.Гадамера, М.Мамардашвілі, Х.Ортеги-і-Гассета, Е.Фінка, М.Фуко, Й.Хейзенги, М.Шелера, Х.Шельскі.
Для культурологічного аналізу освіти як феномена культури залучалися праці школи нової історичної науки”: Ле Руа Ладюрі, Ле Февра, М.Блока, а також - Р.Хеннінга, А.Щюца, А.Гуревича, М.Мафессолі, М.Епштейна, В.Вернадського та інші. Культурологічний аспект освіти в його зв'язку з антропологічними передумовами висвітлюється в працях С.Арьєса, М.Вебера, К. Мангейма, Г.Маркузе, М.Метерлінка, С.Пейперта, В.Франкла, К.Юнга, М.Ямпольського. Крім того, дисертаційне дослідження будувалось на принципах і висновках спеціальної соціологічної теорії освіти та базових методологічних засадах соціології управління.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Національного фармацевтичного університету (№ держреєстрації 01980007010 "Проблеми педагогіки і психології вищої медико-фармацевтичної школи"). Тему дисертації було розвинено у межах науково-дослідницької теми ВН 02.00061.91 "Соціологічні аспекти впливу гуманізації суспільних відносин на розвиток системи охорони здоров’я та формування здорового способу життя", котра розроблялася кафедрою суспільних наук Національного фармацевтичного університету (м.Харків). Роль автора в цьому дослідженні полягала у виявленні людинотворчого потенціалу освіти за умов становлення інформаційного суспільства у нестабільних соціокультурних ситуаціях, процесах.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі розв`язане таке наукове завдання як аналіз амбівалентних можливостей впливу освіти на розвиток особистості в ускладненому соціокультурному контексті. Показано суперечливий характер цього процесу, що обумовлений як зовнішніми, так і внутрішніми імперативами. Це дозволило сформулювати низку положень, що характеризуються науковою новизною та виносяться на захист:
- показано, що освіта впливає на розвиток особистості в залежності від імперативів соціокультурних контекстів;
- показано, що соціальна та культурна інтеграції є вагомими чинниками інноваційного розвитку освіти;
- вперше проаналізовані особливості становлення освітнього суспільства на національному та наднаціональному рівнях;
- виявлені нові форми освітньої діяльності, обумовлені глобальною комунікативною мережею, показаний їх вплив на особистість;
- вперше розкритий екзистенціальний, антропологічний, соціологічний і культурологічний зміст безперервної освіти, що обумовлює органічне включення власної діяльності особистості в цілісне сприймання соціокультурних інновацій;
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження і основні висновки були повідомлені на науково-теоретичних конференціях "Людина, культура, цивілізація" (м.Волгоград; 2000р.), "Освіта та культура на рубежі тисячоліть" (м.Єкатеринбург, 2000р.), "Сучасні аспекти виховного процесу у вищих навчальних закладах України" (м.Львів, 2000р.), "Проблеми глобалізації в ціннісному вимірі" (м.Москва, 2001р.), на методологічному семінарі Академії педагогічних наук України (м.Київ, 2001р.), Соціологічні читання (м.Харків, 2002р.) та інших.
Основні положення дисертації обговорювалися на науковому семінарі кафедри суспільних наук Національного фармацевтичного університету, на науковому семінарі кафедри соціології культури соціологічного факультету Московського державного університету імені Ломоносова.
Розробки автора використовувались при підготовці курсів Соціологія освіти”, Сучасний освітній простір” тощо.
Публікації. Основні положення дисертації викладені у 9 публікаціях і виступах на наукових конференціях. Серед них 4 статті опубліковані у виданнях, що входять до переліку спеціалізованих видань з соціологічних наук, затвердженому ВАК України.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення роботи полягає у розробці соціально-антропологічного аналізу освітнього суспільства, у виявленні можливостей репрезентаціїї освіти як чинника розвитку особистості у соціокультурному контексті, що є внеском до розвитку сучасної макро- і мікросоціології. Отримані результати можуть бути використані:
- у розробленні рекомендацій по удосконаленню змісту і форм інституціональної і позаінституціональної освіти і реалізації едукативних можливостей оказіональної освіти;
- для підвищення ефективності перетворення в сфері освіти, при розробці документів, що визначають концептуальні основи і програмні положення освітньої політики в країні, для теоретичного і методичного забезпечення навчального процесу у вищій школі. Результати дослідження дозволяють поглибити розуміння кардинальних змін, що відбуваються в сфері освіти;
- у внеску до розробки стандартів базової соціально-гуманітарної освіти, при уточненні сучасного проблемного змісту й аксіологічної орієнтації соціально-гуманітарної освіти у вищій школі, для вироблення орієнтирів по подоланню розриву технічної і гуманітарної областей через засвоєння універсальних і загальнолюдських цінностей і становлення повної і багатогранної освіти - освіти університетського типу;
- у науково-педагогічній діяльності, у практиці реформування освіти, для вироблення принципів і підходів до нових соціальних технологій у сфері освіти; для більш ефективного використання потенціалу цих сфер у навчальному процесі в освітніх програмах із метою засвоєння і трансляції культурних норм, які за участю автора висвітлені в колективній монографії Освіта як чинник розвитку особистості в соціокультурному контексті” та запроваджені в практику педагогічної діяльності в школах та ВНЗ м.Харкова.
Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 191 сторінка, з яких - 178 сторінок основного тексту, 13 сторінок - список джерел, що включає 181 найменування, з них 18 іноземною мовою.

bibliography

ВИСНОВКИ
Освіта виступає провідним чинником розвитку особистості в соціокультурному контексті. Це обумовлено тим, що освіта являє собою: по-перше, основу відновлення духовного потенціалу держави і розвитку індивіда, суспільного інтелекту; по-друге, механізм соціокультурної спадкоємності в розвитку суспільства; по-третє, родову потребу, форму життя людини у мінливому суспільстві; по-четверте, базу збереження історичної і національної самоідентифікації народу.
Аналізуючи роль культурних інновацій у якісній зміні освіти доцільно розглядати соціальну інтеграцію і культурну інтеграцію як принципи модернізації сучасної освіти в нових соціокультурних умовах, адже саме у процесі інтеграції зростає інтенсивність взаємодії між елементами системи і, як наслідок, підвищується якість її функціонування.
Культурна інтеграція має місце в системі, компонентами якої виступають природа, людина, діяльність, суспільство, культура. В цій системі діють прямі і зворотні зв’язки. Культурна інтеграція відображає вплив культури на всі компоненти системи (зворотний зв’язок). Система освіти виступає частиною суспільства, яка знаходиться під великим впливом здобутків культури. У широкому смислі культурну інтеграцію розглядають як процес взаємодії між культурними інституціями, центрами, творцями і споживачами культури, як процес взаємодії між культурами на різних рівнях: міждержавному, міжрегіональному тощо. Причому, на відміну від соціальної інтеграції, культурна інтеграція не припускає "вирівнювання" норм і цінностей культури, досягнення їхньої одностайності.
Освіта, зберігаючи все цінне з минулого, здатна забезпечити зв'язок поколінь. Культура "корисності", як бажання зберегти себе без змін, є аналогічною постфігуративній культурі і пояснює розрив між поколіннями в американській моделі освіти. Культура "гідності", де діти, старі, люди з відхиленнями почуваються комфортно, яка співвідноситься з префігуративною культурою і базується на централізації на "світі дитинства", вимагає нової парадигми освіти.
На зміну принципу субординації повинен прийти принцип рівності; принцип монологізму змінитися діалогізмом; замість свавілля має впровадитись співіснування світів дитинства і дорослості; контроль, який забезпечує асиміляцію світу дитинства світом дорослих, повинен змінитися на принцип свободи. В цілому ініціація, коли людину переводять із світу дитинства до світу дорослих, повинна бути витиснена принципом єдності, а принцип деформації замінений прийняттям дитини такою, як вона є. Саме в процесі освіти людина активно пізнає сукупність матеріальних, духовних і практичних здобутків людства через засвоєння культурних цінностей.
Зміна освітньої парадигми диктує необхідність використання в аналізі формальної освіти поряд із соціологічними методами - історико-культурологічних. Соціологія освіти - необхідний напрям дослідження, що виникає у певний період осмислення освітніх проблем і обумовлений певним ступенем розвиненості самого інституту освіти: його масовістю, організованим впливом на виховання підростаючого покоління, засобом передачі культурних норм і цінностей, зв'язком з іншими сферами життя. Культурно-історичний підхід до формальної освіти припускає дослідження чинників культури, що впливають на корінну зміну освітніх систем. При цьому система освіти включається в більш широкий культурний контекст, що дозволяє намітити орієнтири удосконалювання сучасної формальної освіти.
Виявлені закономірності соціокультурної обумовленості реформ інституту освіти в період його якісних змін дозволяють сформулювати основні принципи його розвитку, а саме:
- істотно новий засіб трансляції культури викликає до життя соціальні інновації в самій культурі, безпосередньо пов`язані з реконструкцією інституту;
- внутрішня структурно-функціональна перебудова самого інституту освіти змінює його цілі, завдання, методи і взаємозв`язок із зовнішніми стосовно нього інститутами і соціальним середовищем у цілому.
Загальний механізм впливу культури на освіту полягає у взаємообумовленому впливі трьох компонентів єдиної системи: культура-освіта-особистість. Вплив культурних чинників виявляється однаково важливим як в суспільно значущому прояві, так і в інтимно-особистісному переживанні індивіда, у його ціннісно-світоглядних установках, інтересах тощо.
Основною закономірністю у сучасній освіті є тенденція до подолання її інституціональної форми, що виявляється в збільшенні ролі посередницьких структур, що встановлюють зв`язок між виробництвом, економікою й освітою; у пошуку нових форм інтеграції освіти й інших сфер життєдіяльності; у навантаженості педагогічними смислами основних сфер життя індивіда тощо. Цьому процесу розчинення” функцій системи освіти у соціумі сприяють такі чинники сучасної культури, як зміна типу комунікацій, ситуація постмодерну, зростання екзистенціальної складової мислення у порівнянні з його соціальною обумовленістю в суспільній свідомості.
Подолання технократизму й інфантилізму у свідомості і діяльності пов`язане з реалізацією в освіті принципів гуманізації, екологізації і ноосферизації.
До основних вимог, виконання яких забезпечить інноваційний розвиток змісту освіти, відносяться:
- формування глобального або холістського світорозуміння;
- новий підхід до вибору змісту освіти і зміна способу її організації;
- зміна ракурсу побудови освіти, акцент на освоєнні методологій діяльності, формування рефлексивних спроможностей;
- розвиток творчих спроможностей, креативності;
- широке впровадження в освітню практику культури, багатокритеріальної постановки і вирішення інноваційних завдань;
- використання технологій, орієнтованих на пріоритетний розвиток людської особистості, насамперед її спроможностей до саморозвитку і самореалізації.
Слід відмітити, що концепція освіти протягом усього життя на початку ХХІ століття і третього тисячоліття набуває ключового значення, вона охоплює широкий комплекс теоретичних та методологічних положень, які є прогностичними й спрямовані в майбутнє. У столітті, що наступило, будуть переважати глобальні стійкі суперечності, котрі необхідно буде долати - суперечності між глобальним і локальним, всезагальним та індивідуальним, традиціями і сучасністю, перспективними і найближчими завданнями, конкуренцією і рівністю можливостей, необмеженими можливостями людини оволодівати ними, суперечності між духовним і матеріальним. За цих умов навчання протягом усього життя буде одним з ключів до розв'язання проблем XXI століття, - такий винятково важливий висновок зроблено Міжнародною комісією з освіти для XXI століття.
Отже, концепція освіти протягом усього життя людини з усіма її перевагами (гнучкістю, різноаспектністю і доступністю в часі і просторі) потребує нового осмислення, врахування світових тенденцій і регіональних особливостей, а також прогностичних підходів. Поряд з адаптацією до змін у професійній освіті діяльності конкретної людини її освіта має перетворитися в неперервний процес розвитку особистості, її знань і навичок, а також формування готовності до осмислення й сприйняття змін, прийняття рішення щодо своїх подальших дій.
Відбувається поступовий перехід від репродуктивної, авторитарної освіти до освіти інноваційного, гуманістичного типу. Зрозуміло, що цей перехід є віддзеркаленням глибинних процесів, що зумовлені цивілізаційними змінами переходом від індустріального до постіндустріального, інформаційного суспільства.
На основі врахування загальносвітових тенденцій та кращого досвіду вітчизняної освіти здійснюється стратегія випереджувального розвитку освіти, забезпечується її цілісне, системне оновлення, осучаснення в контексті тих змін, які відбуваються в політичному, економічному, правовому просторі нашої держави. У швидко змінюваному суспільстві по-новому розв’язуються проблеми: чого, як і скільки вчитися.
Сучасний зміст освіти багатокомпонентний. Він має охоплювати не лише знання, що характерно для репродуктивної системи навчання, а й способи практичної діяльності, творчий досвід, ціннісні орієнтації особистості.
В умовах інформаційного суспільства самоцінність знань як таких змінюється, знання не можна придбати на все життя”, їх набуватимуть впродовж усього життя”. Тому потрібно переорієнтувати навчальний процес на формування в учнів, студентів бажання і уміння самостійно оволодівати знаннями з різних джерел інформації, виробити уміння критично мислити.
Самодостатньо, індивідуально розвинену особистість можна розвивати тільки на основі особистісно орієнтованих педагогічних технологій. Такий тип навчання ґрунтується на діалозі, моделюванні ситуацій вибору, вільному обміні думками, авансуванні успіху. У все більш глобалізованому світі, завдяки комп’ютеру, під’єднаному до Інтернету, є можливість формувати планетарну свідомість, перейти до дистанційної освіти, що розширює національний освітній простір. Тому невідкладним завданням є комп'ютеризація та інформатизація освіти, яка дозволить втілити принцип "освіта для всіх протягом всього життя".
Таким чином, освіта здійснює зміну своїх стратегічних цілей, в основі чого лежить новий людиноцентристський підхід, визнання людини вищою соціальною цінністю і сенсом всієї освітньої діяльності.

Список використаних джерел
1. Андрющенко В.П. Высшее образование ХХІ века: каким оно будет? №48. Проблеми формування правового поля освіти України //Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми та перспективи: тез. доп. Всеукр. наук. метод. конф. Київ, 24-25 трав. 2000р. /АПН України та ін. К., 2000. С.17-19.
2. Андрущенко В.П. Основні тенденції розвитку вищої освіти на рубежі століть. // Вища освіта України, 2001, №1
3. Асмолов А.Г. Культурно-историческая психология и конструирование миров. М.; Воронеж, 1996. 597с.
4. Астахова В.И., Климова Г.П. Глобальные проблемы образования и особенности их проявления в Украине: Учеб.пособие. Харьков, 1995. 64с.
5. Астахова В.І. Гражданственность интеллигенции: пути формирования в кризисном социуме //Науковий інформаційний журнал. "Новий колегіум". Харків. 2001. №1-2. С.3-12.
6. Бакіров В. Інноваційне поле розвитку вищої освіти //Науковий інформаційний журнал. "Новий колегіум". Харків. 2001. №1-2. С.18-19.
7. Барановська Н.П., Верстюк В.Ф., Віднянський С.В. та ін. Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001) /Під ред. В.М.Литвина. К., Видавничий дім "Альтернативи", 2001. 704с.
8. Батищев Г.С. Особенности культуры глубинного общения //Вопросы философии, 1995, №3, с.109-129.
9. Бевзенко Л.Д. Духовний вимір у процесах соціальної саморегуляції //Філософська і соціологічна думка, 1996. - №7-8, - С.96-106.
10.Бек У. Общество риска. - М., 1999
11.Белль Г. Франкфуртские чтения //Самосознание европейской культуры ХХ века. М.: Политиздат, 1991, - С. 296-306.
12.Бенавидес Л.Г., Арредондо В. К новой парадигме планирования образования //Перспективы. 1992. №112, с.123-127.
13.Беспалько В.П. Психологические парадоксы образования //Педагогика. 2000. №5. С.13-20
14.Бестужев-Лада И.В. К школе 21-го века: Размышления социолога. - М., 1988. С. 58-59.
15.Библер В.С. Диалог культур (Опыт определения) // Вопросы философии. 1989. № 6. с.18-29.
16.Библер В.С. От наукоучения к логике культуры: Два философских введения в ХХІ век. М.:Политиздат, 1991. 413с.
17.Бордовская Н.В., Реан А.А. Педагогика. СПб.: Петербург, 2000. 326 с.
18.Быстрицкий Е.К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие. К.: Наукова думка, 1999. С. 208-291
19.Вардомацкий А.П. Сдвиг в ценностном измерении? //Социологические исследования 1993, №4. С. 46-55.
20.Ващенко Г. Виховний ідеал. - Брюссель-Мюнхен: Вид. Центральної управи СУМ, 1976. - 123с.
21.Вебер М. Наука как призвание и профессия //Самосознание европейской культуры ХХ века.- М.: Политиздат, 1991. С.140-144.
22.Вельш В. Основные различия традиционной, нововременной и постмодерной концепции разума //Матеріали ІІІ Харківських Міжнародних Сковородинівських читань: Філософія: класика і сучасність” Харків, 1996, с.6-7.
23.Вербицкий А.А. От парадигмы обучения - к парадигме образования //Гуманистические тенденции в развитии непрерывного образования взрослых в России и США. М. 1994. - С. 32-33.
24.Гаврилішин Б. Дороговкази у майбутнє. Доповідь римському клубу. - К., "Основа", 1993. - 204с.
25.Гадамер Г. Истина и метод. М.: Наука, 1968.
26.Гальперин П.Я. К учению об интериоризации //Вопросы психологии, 1966, №6. с.15-43.
27.Герасіна Л.М. Оновлення сучасної вищої школи в контексті глобальних проблем освіти. Автореф. дис. на здоб. наук. ступеня доктора соц. наук за спец. 22.00.06. Соціол. культури, освіти, науки / Харк. держ. ун-т. Харків, 1994. 33с.
28.Гершунский Б.С. Менталитет и образование. М., 1996.
29.Гинзбург М.Р. Психологическое содержание личностного самоопределения // Вопросы психологии. 1994. №3.
30.Головаха Є. І. Суспільство, що трансформується. К.: Інститут соціології НАН України, 1997.
31.Городяненко В.Г. Социология: источниковедение и историография знания: Учеб. пособие. Днепропетровск, 2003. 356с.
32.Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. М., 1986.
33.Діалог культур: Україна у світовому контексті, мистецтво і освіта /Заг. ред. С.О.Черепан. Львів, Укр. технол., 2000.
34.Де Ландшеер В. Компетенция минимальной грамотности //Перспективы, 1988, №1. С.27-38.
35.Демин М.В., Подольская Е.А. Ценностная ориентация личности как философская проблема. Методологические вопросы исследования современных общественных процес­сов. М. 1981. С. 97.
36.Долженко О.В., Шатуновский В.Л. Современные методы и технологии обучения в техническом вузе. М. 1990. 118 с.
37.Донченко О.А. Суспільство і особистість: особливості соціально- психологічної адаптації. //Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Колективна монографія. К. 1999.
38.Допрофесійна педагогічна підготовка учнівської молоді в контексті реалізації цільової комплексної програми "Вчитель". /Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції в 3-х частинах. 8-10 квітня 1998 рік. - Частина ІІІ. - Кривий Ріг. - Дніпропетровськ, 1998. - 151с.
39.Дьюи Дж. Введение в философию воспитания. - М., 1971. - 217с.
40.Жизненный путь личности. К.: Наукова думка, 1987. 280 с.
41.Жураковский В. Вузовский преподаватель сегодня и завтра: (Пед. и квалификац. аспекты //Высш. образование в России. 2000. №3. С.3-12
42.Занков Л.В. Обучение и развитие. - М., 1975. 305 с.
43.Звонок Н.С. Духовні пошуки особистості: філософсько-соціологічний аспект //Вісник Східноукраїнського державного університету, 1998, №5 (15), с.69-76.
44.Зинченко В.П. Образование, культура, сознание // Философия образования для 21-ого века. - М. 1992
45.Зинченко В.П., Моргунов Е.Б. Человек развивающийся. Очерки российской психологии. М., 1994. С. 246-252.
46.Злобіна О.Г., Тихонович В.О. Особистість сьогодні: адаптація до суспільної нестабільності. К.: Інститут соціології НАН України.
47.Зязюн І.А. Неперервна освіта як основа соціального поступу //Неперервна професійна освіта: теорія і практика. Київ, 2001, с15-23
48.Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. - К.: Український інститут менеджменту та бізнесу, 1997. - 302с.
49.Ивашов А.Н., Заика Е.В. Методика исследования коммуникативных установок личности // Вопросы психологии. 1994. №5.
50.Каптерев П.Ф. Дидактические очерки. Теория образования //Избр. Педагог соч. М., 1982.
51.Кассирер Э. Кризис человеческого самопознания //Избранное. Опыт о человеке. М., 1998.
52.Кашперский В.И., Степанова Е. "Пайдейя век уходящий" /Вестник Российского философского общества. №3 (7), - М., 1998, с. 45-50.
53.Клімова Г.П. Освіта і цивілізація: Монографія. Х.: Право, 1996. 128с.
54.Конев В.А. Культура и архитектура педагогического пространства //Вопросы философии. 1996. - №10, с. 46-57.
55.Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. Педагогічні концепції. К.:Школяр, 1997. С.6.
56.Корольков В. Кадровая политика в высшей школе: проблемы и тенденции //Высш. образование в России. 2000. №3. С.7-17
57.Кремень В.Г. Національна освіта як соціокультурне явище.//Учитель, 1999. - №11-12. С. 10-17
58.Кремень В.Г. Освіта в Україні: стан і перспективи розвитку //Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Збірник наукових статей /За ред. І.А.Зязюна та Н.Г.Ничкало. У двох частинах. Ч.1. К., 2001. 392с, с.6
59.Кримський С.Б. Ціннісно-смисловий універсум як предметне поле філософії //Філософська і соціологічна думка. 1996. №3-4.
60.Крымский С.Б. Культурно-екзистенциальные измерения познавательного процесса //Вопросы философии, 1998, №4.
61.Культура и развитие человека. К.: Наукова думка, 1989. 319 с.
62.Кумбс Ф.Г. Кризис образования. Системный анализ. М., 1970.
63.Кууси П. Этот человеческий мир: пер. в англ. /Общ. ред. и вступ Э.А. Араб-Оглы. М.: Прогресс, 1998. - №68 с.
64.Куценко О.Д. Соціальні зміни та трансформація крізь призму синергетичного підходу //Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. "Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи". 2000. №492. С.38-47.
65.Лавріненко М.В. Особливості життєдіяльності сім’ї в умовах трансформації українського суспільства //Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Колективна монографія. К. 1999. С.590-606.
66.Левченко П.И. Современные дидактическое концепции в образовании. Монография. К.: МАУП. 1995.
67.Леонтьев А.Н. Избр. психол. произведения. В 2 т. /Под ред. В.В.Давыдова и др. - М.: Педагогика, 1983. Т.1. - 391 с., Т.2. 318 с.
68.Леонтьев А.А. Психология общения. 2-е изд., испр. и доп. - М., 1997.
69.Литвин В.М. Україна: хроніка поступу (1991-2000). К.: Видавничий дім "Альтернативи", 2000. С.249.
70.Лиферов А.П. Интеграция мирового образования реальность третьего тісячелетия. М., 1997. с.36-41.
71.Лоренц К. Восемь смертных грехов цивилизованного человечества //Вопросы философии, 1992, №3, с.39-53.
72.Луговий В.І. Педагогічна освіта в Україні: структура, функціонування,тенденції розвитку. К.: МАУП, 1994. С. 70-73.
73.Лукашевич Н.П. Социология воспитания. К.: МАУП, 1995.
74.Лук’янець В.С. Постмодерн: проблема буття культури //Феномен української культури: методологічні засади осмислення. К.: Фенікс, 1996, с.385-405.
75.Лутай В.С. Рух на випередження //Вища освіта України, 2001. №2.
76.Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. - К.: "Магістр", 1996.
77.Люрья Н.А. Ценностно-деятельностная природа образованности и культурно-исторические условия изменения ее типа //Социально-философские проблемы образования. - М. 1992.
78.Манхейм К. Идеология и утопия. М.: Юрист, 1994.
79.Манхейм К. Человек и общество в век приобразований. М., 1991.
80.Манышев Ю.Г. Гуманный образ жизни как ценность образования //Тезисы Междуна­родного конгресса "Образование и наука на пороге третьего тысячелетия". Новосибирск. 1995. С. 124-128.
81.Маркова А.К., Матис Т.А., Орлов А.Б. Формирование мотивации учения. М., 1990.
82.Маслоу А. Самоактуализация /Психология личности. Тексты //Под. ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, А. А. Пузырея. М.. 1982. С. 108-117.
83.Маффесоли М. Околдованность мира или божественное социальное // Социо Логос. Вып. 1. Общество и сферы смысла. М.: Прогресс, 1991. 480с. С.274-284.
84.Мейтув П. Человек и образование // Кентавр. 1995. № 1.
85.Мерло-Понти М. Человек и противостоящее ему //Человек и общество: проблемі человека на ХVІІІ Всемирном философском конгрессе. М., 1992.
86.Мид М. Культура и мир детства. - М., 1988. с.312-343.
87.Нагорный Б.Г. Некоторые аспекты теоретической и прикладной социологии в условиях трансформирующегося общества: Вісник Східноукраїнського державного університету. 1998 №5 (15), с. 11-16.
88.Ніколаєвський В.М., Якуба О.О. Тенденції розвитку вищої освіти та система оцінки якості підготовки фаівців у внз. //Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. "Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи". 2000. №492. С.54-56.
89.Нісімчук А.С., Падалка О.С., Сучасні педагогічні технології. Київ: Просвіта, 2000. 367с.
90.Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи. Монографія /За ред. І.Я.Зязюна. К.: ВІПОЛ, 2000.
91.Нив Г. Европа перемен: проблемы исследования высшего образования //Высшее образование в Европе, 1991. №3, С.6-35.
92.Никандров Н.Д. На пути к гуманной педагогике //Советская педагогика, 1990. - №9.
93.Ницше Ф. Человеческое слишком человеческое. Книга свободных умов //Ницше Ф. Соч. в 2-х т. М., 1990. Т.1.
94.Ницше Ф. О будущности наших образовательных учреждений //Философия в трагическую эпоху. М.: Reel book, 1994. с. 165-185.
95.Нэсбитт Д., Эбурдин П. Что нас ждет в 90-е годы. Мегатенденции: год 2000. Десять новых направлений на 90-е года. - М. 1992.
96.Новые педагогические и информационные технологии в системе образования: Учеб. пособие для студ. пед. вузов и системы повыш. квалиф. пед. кадров /Под ред. Е.С.Полат. М., 2000. 372с., с.7-8
97.Образование: традиция и инновации в условиях социальных переломов. - М, 1997.
98.Орлов А.Б. Психология личности и сущности человека: парадигмы, проекции, практики. - М., 1995. 486с.
99.Ортега-и-Гассет Х. Бунт масс //Ортега-и-Гассет Х. Дегуманизация искусства. М., 1997.
100. Ортега-и-Гассет Х. Состояние науки и исторический разум //Что такое философия? - М, 1991.
101. Островерхова Н. Чи можна керувати "школою свободи"? //Директор школи, ліцею, гімназії. 2000. №11. С.28.
102. Освіта України. Інформаційно-аналітичний огляд. К. 2001. С.63.
103. Освіта 2002 2003 у Дзержинському районі. 5 випуск. Харків: Веста: Вид-во Ранок”, 2002. 32с.
104. Пейперт С. Поворот в сознании: дети, компьютеры и плодотворные идеи. М:Педагогика, 1989, 224с.
105. Петрунёва Р.М. Гуманитаризация инженерного образования: методологические основы и практика. - Волгоград, 2000. -171с.
106. Победа Н.А. Социология культуры.
107. Победа Н.О. Соціально-культурна динаміка в країнах пострадянського простору //Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. "Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи". 2000. №492. С.30-37.
108. Подольська Є.А. Особистість: подія та співбуття (методологічні аспекти соціологічного дослідження //Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. "Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи". 2000. №492. С.93-99.
109. Подольская Е.А. Ценностные ориентации и проблема активности личности. Харьков, 1991, 168 с.
110. Поцукова Т. А. Роль культурных ценностей в процессе индивидуализации личности //Тезисы Международного конгресса "Образование и наука на пороге третьего тысячелетия" - Новосибирск. 1995. С. 40-41.
111. Пригожин И. Природа, наука и новая рациональность //Философия и жизнь. М., 1991. №7, С. 35.
112. Пригожин И. Философия нестабильности //Вопросы философии, 1991. - №6., С. 56.
113. Проблема человека в западной философии. М.: Прогресс, 1988. 552 с.
114. Прокопенко І. Національна доктрина програма модернізації освіти в Україні. //Науковий інформаційний журнал. "Новий колегіум". Харків. 2001. №4. С.15-17.
115. Профорієнтація та довузівська підготовка майбутніх спеціалістів: проблеми, досвід, перспективи. Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції. Чернігів, 1999. 220с.
116. Реан А.А. Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. СПб, 1999.
117. Реформа и развитие высшего образования: Программный документ Юнеско, 1995.
118. Роджерс К. Творчество как усиление себя /Вопросы психологии. 1990. № 1. С. 164-168.
119. Роджерс К. Эмпатия /Психология эмоций. Тексты //Под ред. В.К. Вилюнаса, Ю.Б. Гиппенрейтер. М. 1984. С. 235-237.
120. Розин В.М. Введение в культурологию, - М., 1997, с.26
121. Розин В.М. Философия образования: предмет, концепция, основные темы темы и направления изучения // Философия образования для XXI века. - М. 1992. С. 40-52.
122. Розов Н.С. Конструктивная аксиология и интеллектуальная культура будущего /Философия образования для XXI века. - М. 1992. с.53-65.
123. Розов Н.С. Методологические принципы ценностного прогнозирования образования //Социально-философские проблемы образования. - М., 1992. с.71-81.
124. Розов Н.С. Философия гуманитарного образования. (Ценностные основания базово­го гуманитарного образования в высшей школе). - М. 1993.
125. Савицкий И. Философия образования для 21-го века: анализ философских и педагогиче­ских концепций // Современная Высшая школа. - Варшава. 1990. №3-4
126. Сагатовский В.Н. Храм и путь к нему (о ключевых ценностях образования) // Филосо­фия образования для XXI века. М.1992. С. 84-85.
127. Садовничий В. Проблемы образования и науки в России и стратегия на ХХІ век //Проблемы теории и практики упр. 1998. №2, С.75-79
128. Сартр Ж.-П. Буття і Ніщо. Нарис феноменологічної онтології (фрагменти) //Філософська та соціологічна думка, 1995, №5-6, 9-10.
129. Сидоренко В.Ф. Образование: образ культуры //Социально-философские проблемы образования. - М., 1992.
130. Сисоєва С.О. Педагогічна творчість: Монографія. Х.-К.: Книжкове видан. "Каравелла". 1998. 150с., с. 21
131. Смирнов С.Д. Педагогика и психология высшего образования: от деятельности к личности. - М., 1995.
132. Сойфер В. Где лучше учат: в США или России? //Панорама образования, 1999, №47.
133. Сорокин П. Социальная стратификация і соціальная мобильность //Человек. Цивилизация. Общество. М.: Политиздат, 1992, С.196, 295 424.
134. Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення. Збірник наукових статей. К.: НВФ Ситуо центр /Ніка центр, 1998.
135. Социология. Основы общей теории /Под ред. Г.В.Осипова, Л.Н.Москвичова. М.: Аспект Пресс, 1998, 461 с.
136. Становление гуманистических основ педагогической теории в условиях инновационного поиска /Под ред. Н.К.Сергеева/. - Волгоград: Перемена, 1998. - 115с.
137. Степин В.С. Перспективы цивилизации; от культа силы к диалогу и согласию // Этиче­ская мысль: Научно-публицистические чтения. 1991. - М. 1992. С. 196.
138. Степин В.С., Кузнецова Л.Ф. Научная картина мира в культуре техногенной цивилизации. - М., 1994.