СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОНФЛІКТОЛОГІЧНОЇ ПАРАДИГМИ В НІМЕЦЬКІЙ СОЦІОЛОГІЇ : Становление и развитие конфликтологической ПАРАДИГМЫ В НЕМЕЦКОЙ СОЦИОЛОГИИ

brief description

Національна академія наук України
Інститут соціології

На правах рукопису

Майструк Наталія Олегівна

Індекс УДК 316.258

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОНФЛІКТОЛОГІЧНОЇ
ПАРАДИГМИ В НІМЕЦЬКІЙ СОЦІОЛОГІЇ

22.00.01 теорія та історія соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
соціологічних наук

Науковий керівник
Танчер Віктор Володимирович
доктор філософських наук,
професор
Київ 2004

З М І С Т

Вступ ............... .3
Розділ 1 Генеза класичної теорії конфлікту: класово-конфліктна
та конфліктно-конструктивна парадигми.............12
1.1 Теоретико-методологічні засади аналізу конфлікту
в німецькій соціології ..............................12
1.2 Макрорівень конфлікту в контексті класової
парадигми К.Маркса .........28
1.3 Мікрорівнева соціологія конфлікту Г.Зіммеля ..........32
1.4 Мезорівень конфлікту в теорії М.Вебера ........................... 57
Висновки до розділу 1 ...............69
Розділ 2 Формування та розвиток неокласичної
конфліктологічної парадигми ....................74
2.1 Конфліктна модель суспільства Р.Дарендорфа ...74
2.2 Модерні суспільні трансформації та їхній вплив на особливості
соціального конфлікту...........................83
Висновки до розділу 2......108
Розділ 3 Посткласична конфліктологічна рефлексія
в німецькій соціології ...112
3.1 Соціокультурні чинники конфліктів сучасного суспільства
у соціологічному доробку Ю.Габермаса .......112
3.2 Суперечності та конфлікти в теорії соціальних систем Н.Лумана.134
3.3 Концепція суспільства ризику У.Бека..................148
Висновки до розділу 3.......172
Висновки....178
Список використаних джерел......185

ВСТУП

Актуальність теми. Дослідники історії української соціології справедливо помітили, що вона формувалася як невід’ємна складова світової соціологічної думки, а також те, що українські громадські діячі та вчені гуманітарії ще з кінця XIX століття проявляли інтерес до ідей та теорій провідних соціологів Європи, в тому числі німецьких, і тим самим заклали традиції наукового взаємозбагачення. Воно залишається актуальним і в сучасних умовах [1, 2]1).
Соціологічні дослідження, щоб відповідати сучасним вимогам, бути плідними мають, по-перше, оперативно включатися в обговорення щодо актуальних суспільно-політичних проблем, а, по-друге, беручи участь у ньому, намагатись поєднувати національні соціокультурні особливості з класичними положеннями спадщини світової соціологічної думки, серед яких помітне місце посідають німецькі теоретики. Таким чином, актуальне для українських соціологів завдання розбудови соціологічної теорії включає опанування основних досягнень німецької соціології, зокрема соціології конфлікту та конфліктології, як однієї з провідних в Європі. Це безпосередньо пов’язано із концептуалізацією конфліктності в українському суспільстві, в якому трансформаційні процеси поставили на порядок денний дослідницьку діяльність в цьому напряму. Розвинення теоретико-методологічних засад. української конфліктології полегшується тим, що у світовій соціології конфліктологічна парадигма існує не одне десятиліття, розкриваючи на кожному етапі свій креативний потенціал. Завдяки їй формується образ соціології як науки, здатної виробляти конструктивне знання про багатогранну соціальну реальність, й розкривати нагальні соціальні проблеми.
Перехід суспільства від тоталітаризму до демократії посилює дію конфліктогенних чинників у всіх без винятку життєво важливих сферах та соціальних інституціях суспільства політиці та економіці, міжнародних, міжнаціональних, сімейних та побутових відносинах, екології та ідеології, освіті та культурі. За таких реалій, як підкреслює відомий соціолог Здравомислов, соціологічне мислення ’’може бути названим сучасним лише у тій мірі, в якій дослідник при аналізі будь-яких явищ орієнтован на вивчення специфічних конфліктних відносин та динамічних конфліктних ситуацій у межах досліджуваного процесу, коли воно виходить з ідеї повсюдності конфлікту (Р.Дарендорф, Р.Коллінз). Зрозуміло, при цьому необхідно розрізняти різні типи конфліктів та різні фази їх розвитку, рівно як і розуміти можливості системи інститутів (державних та громадських), що регулюють конфлікти інтересів’’ [3]1).
Легалізація конфліктів стає цілком природною, оскільки процеси демократизації суспільства неможливі без відкритого співставлення інтересів у різноманітних галузях життєдіяльності соціуму, без законодавчо оформленої боротьби за владу, участь у неї та вплив на неї. Розвиток ринкових відносин також пов’язаний з різноманітними конфліктами у галузі економічних інтересів, з конкуренцією та диференціацією суспільства. Перелік проблемних площин” висуває завдання пошуку механізмів, які б забезпечували надійний та ефективний контроль за врегулюванням різних конфліктних ситуацій, що виникають у суспільстві.
Так, наприклад, діяльність не тільки. політиків на державному рівні, а й сучасних менеджерів і фахівців з управлінського консультування зв'язана з вирішенням різного роду суперечностей, що виникають в організаційних системах або в міжорганізаційному просторі. Діяльність менеджерів при цьому має бути орієнтована на врегулювання виникаючих суперечностей, керування конфліктними ситуаціями. У сенсі зазначених причин, необхідним уявляється звернути особливу увагу на конфліктологічну компетентність сучасних менеджерів, консультантів тощо.
Разом з цим сучасний менеджмент потребує від суб’єкта управління також і комунікативної компетентності, і насамперед, вміння налагоджувати партнерські відносини не тільки з представниками владних структур, інвесторами, замовниками, а й з іншими менеджерами, підлеглими. Від здатності менеджерів інтегрувати як власний особистий досвід, знання, навички, вміння, так і професійний досвід, знання та навички підлеглих залежить результативність діяльності сучасних висококваліфікованих менеджерів. Комунікативна компетентність сприяє реалізації різноманітних функцій спілкування, в тому числі ділового.
Як стає очевидним дослідження конфліктів затребуване суспільством. Але наука про них конфліктологія в Україні є ще досить молодою. Ідеологічна догма щодо безконфліктності соціалістичного суспільства, в якому начебто панує загальна єдність інтересів, що існувала за радянські часи, практично закривала шлях до неупередженого вивчення конфліктів. У цьому зв’язку проблематика конфліктів в цей період розроблялася в основному по двох напрямках: на мікрорівні (внутрішні, міжособистісні) в психології та соціальній психології, а також в межах критики ’’буржуазної’’ соціології конфлікту [4]1).
Враховуючи більш давню традицію вивчення цього феномена на Заході, як справедливо відзначає О.Філіппов, теоретичні комунікації з приводу сучасного суспільства ''виявляються соціологічними (тобто зовсім визначеною наукою), тільки якщо підключаються до ''західних'' [5]1).
Сьогодні центральними для всіх дослідників конфліктів є питання походження конфліктогенних чинників у різних сферах суспільного життя, параметрів оцінки й типологізаціі конфліктних ситуацій. Зберігає значимість також виявлення засобів запобігання конфліктів із застосуванням насилля та навчання цивілізованим формам регулювання конфліктних ситуацій.
Треба зазначити, що виникнувши на перехрещенні багатьох гуманітарних наук на засадах міждисциплінарного підходу, конфліктологія набула здебільшого прикладну спрямованість. Найбільший розвиток отримали конфліктологічний менеджмент (система ефективних практичних засобів щодо врегулювання конфліктних ситуацій) та моніторинг (емпіричне дослідження напруженості та конфліктів на різних рівнях). Дослідженнями конфліктів займаються майже усі гуманітарні дисципліни, але реальні міждисциплінарні та внутрішньодисциплінарні зв’язки у дослідників з цієї проблематики дуже слабкі.
Як відомо, Україна сьогодні знаходиться на шляху визначення пріоритетів свого майбутнього розвитку, тому плідним буде розглядання практичного досвіду та наукової його рефлексії тих країн, які вже пройшли ці етапи. Тому, в межах дослідження, доцільним уявляється подати еволюцію поглядів німецьких дослідників з конфліктологічної проблематики у більш широкому форматі, з врахуванням новацій та прояснити можливості переосмислення щодо української суспільної практики, ментальності, історичних традицій.
Теоретичним підґрунтям дослідження є наукові роботи соціологів, філософів, політологів, конфліктологів, які присвячені з’ясовуванню джерел, причин, типів, механізмів та особливостей протікання конфліктів у тому чи тому історичному форматі, зокрема праці класиків німецької соціології, що безпосередньо займались розробкою теорії конфлікту К.Маркса, Г.Зіммеля, М.Вебера, Р.Дарендорфа. Значний внесок у розуміння особливостей протікання сучасного конфлікту, дії різних конфліктогенних чинників внесли також сучасні німецькі соціологи Ю.Габермас, Н.Луман, В.Бюль, У.Бек, Г.-Ю.Крисманський, М.Зайферт, Д.Зенгхаас та інші.
З’ясуванню місця конфліктологічної парадигми в українській соціологічній думці допомогли роботи М.Пірен, В.Небоженка, О.Погорілого, В.Танчера, А.Ручки, В.Королька, І. Бекешкіної, В.Судакова, В.Казакова та інших вітчизняних соціологів.
Слід виокремити внесок Н.Лумана і У.Бека щодо розуміння специфіки сучасних суспільних трансформацій та їх впливу на конфліктність суспільства. Для розуміння змісту трансформаційних процесів як механізму змін в українському суспільстві велике значення мали роботи Є.Головахи, Н.Паніної, В.Ворони, С.Макєєва, В.Степаненка, В.Пилипенка, В.Судакова та інших. Відправними моментами дисертації стали роботи вишезазначених вітчизняних та російських соціологів, зокрема Є.Степанова, А.Дмітрієва, А.Здравомислова, в яких аналізуються концепції німецьких соціологів. Проте систематизованого розгляду німецької конфліктології все ж бракує.
Науковим підґрунтям цього дослідження були праці Ф.Тьонніса, Л.Козера, Дж.Тьорнера, Дж.Рітцера, А.Турена, та інших західних соціологів.
Проблема, на аналіз якої спрямоване дане дослідження, полягає у суперечності між реальними потребами подальшого розвитку конфліктологічної парадигми, що зумовлено соціальною практикою та недостатнім використанням потенціалу наукового доробку світової соціологічної думки, в тому числі німецьких вчених в української соціології та конфліктології.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація не пов’язана з науково-досліднимих роботами відділу історії, теорії та методології соціології Інституту соціології НАН України.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз теоретичної спадщини німецьких соціологів щодо соціальних конфліктів та розкриття впливу їх ідей та концепцій на розвиток сучасної соціології конфлікту.
Реалізація цієї мети вимагає послідовного розв’язання наступних завдань:
здійснити систематизований аналіз соціологічних праць провідних німецьких соціологів;
виявити їх креативні ідеї та методологічні підходи, що лежать у підвалинах соціології конфлікту;
здійснити періодизацію історико-соціологічного німецького знання щодо конфліктності й визначити його місце в історії соціологічної думки;
з’ясувати, які ідеї та концепції провідних німецьких соціологів отримали розвиток в сучасній соціологічній теорії конфлікту;
встановити вплив концепцій німецьких соціологів про конфліктність у суспільстві на спрямування сучасного соціологічного дискурсу з цієї проблематики та окреслити головні тенденції розвитку сучасної соціології конфлікту.
Об’єктом дослідження є класична та сучасна німецька соціологія.
Предмет дослідження еволюція конфліктологічної парадигми в німецькій соціології.
Методи дослідження. У дисертації застосовувалися загальнонаукові методи аналізу генези та еволюції концептуального оформлення витлумачення соціального конфлікту та консенсусу, порівняльно-ретроспективний їх розгляд, системний підхід. Теоретичну та методологічну базу дослідження становлять принципи історико-соціологічного аналізу, понятійно-категоріальний апарат класичної та посткласичної соціології.
У дисертації використані в узагальненому вигляді праці вчених різних періодів та країн, які висвітлювали конфліктологічну проблематику.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації запропонована концепція розгляду німецької соціології як поля продукування ідей для дослідження конфліктів, що стали засадничими для сучасної конфліктологічної парадигми.
В межах проведеного дослідження отримані наступні нові результати:
вперше здійснено комплексний аналіз творчості провідних німецьких соціологів XIXXX ст., що дозволило розробити періодизацію (класичний, неокласичний, посткласичний) еволюції конфліктологічної парадигми й розкрити її сутнісні риси, які проявилися на класичному етапі у класово-конфліктній моделі (Маркс) та конфліктно-конструктивній (Зіммель, Вебер), на неокласичному у сучасній конфліктній моделі (Дарендорф) і на посткласичному у конфліктно-консенсусній моделі (Габермас, Луман);
удосконалено знання про фундаментальні ідеї, підходи, концептуальні висновки відомих німецьких соціологів, які дістали подальший розвиток у сучасній соціології конфлікту, зокрема тлумачення соціального життя як постійного поля соціального конфлікту; суб’єктивно-діяльнісного підходу, що окреслював соціальний конфлікт як спосіб динамізації та раціоналізації життєдіяльності; інституціоналізації предумов і розгортання конфлікту як основного способу зняття його деструктивності та розв’язання тощо;
обгрунтовано висновок про фундаментальний характер положень методології дослідження конфліктів німецькими соціологами, а також про провідну роль їх ідей та концепцій у сучасному соціологічному дискурсі, зокрема про багатофункціональність соціального конфлікту, його особливості та варіативність прояву на кожному історичному етапі, про умови і можливості зменшення деструктивності конфліктної взаємодії й надання їй комунікативної раціональності тощо, що може слугувати теоретико-методологічними засадами для українських соціологів;
дістало подальший розвиток визначення головних напрямів й тенденцій сучасного соціологічного дослідження щодо конфліктно-консенсусної взаємодії людей, а саме її інституціоналізації, впливу соціокультурних чинників (демократії, діалогу, толерантності, ненасильництва), особливо на мікрорівні та глобалізаційних факторів тощо.
Практична значущість результатів. У роботі систематизовані підходи щодо визначення причин, суб’єктів конфліктної взаємодії, особливостей протікання конфлікту, які застосовуються у сучасній соціології протягом останніх століть. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження покликані бути обгрунтуванням концептуалізації впливу процесів модернізації та глобалізації на особливості сучасних соціальних конфліктів. Наукові висновки дисертації можна рекомендувати для застосування у підготовці соціологів, політиків та менеджерів усіх рівнів з метою формування у них конфліктологічної компетентності як складової професійної діяльності. Результати дослідження можуть також бути використані в процесі викладання у вузах дисциплін: історії соціологічних вчень, сучасних соціологічних теорій, конфліктології, спецкурсу з соціології конфлікту.
Апробація роботи. Основні положення дослідження доповідалися автором на Міжнародних науково-практичних конференціях: ’’Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень та навчання’’ (Київ, 1997), ’’Творчість свободи як свобода творчості’’ (Київ, 2001), на Всеукраїнській науково-практичній конференції ’’Гендер: реалії та перспективи в українському суспільстві’’ (Київ, 2003), ’’Сучасні проблеми управління’’ (Київ, 2003), на 2 Всеросійському соціологічному конгресі ’’Российское общество и социология в XXI веке: вызовы и альтернативы’’ (Москва, 2003), на 4 Всеукраїнській соціологічній конференції ’’Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні’’ (Київ, 2004), на 2 Міжнародному конгресі конфліктологів ’’Современная конфликтология: пути и средства содействия развитию демократии, культуры мира и согласия’’ (Санкт-Петербург, 2004).
Публікації. Зміст основних положень дисертаційної роботи викладено у 5 статтях у провідних фахових виданнях, в 1 статті, у 6 тезах доповідей на науково-практичних конференціях та конгресах.

1) [1] Танчер В. Соціологічна думка України на тлі світової соціології // Соціологія: Теорія, методи, маркетинг. 1998. №1-2. С. 22; [2] Бакіров В.С. Пострадянська соціологія та пострадянське суспільство // Вісник Харк. Нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. 2003. Вип.15. С. 11.

.

1) [3] Здравомыслов А.Г. Варианты социологического мышления в современной России // Социология и современная Россия. М.: ГУ ВШЭ, 2003. С. 3940.

1) [4] Погребенюк В.П., Бекешкіна І.Е. Соціальні конфлікти і молодь. К.: Наук. думка, 1994. С. 89.

1) [5] Филиппов А.Ф. Теоретическая социология // Теория общества. М.: КАНОН-пресс-Ц, Кучково поле, 1999. С. 26.

bibliography

ВИСНОВКИ

Німецькій теорії конфлікту на всіх етапах було притаманне діалектичне поєднання критичного переосмислення попереднього доробку з науковою спадковістю. Ретроспективно-порівняльний аналіз концепцій конфліктів довів, що німецькі соціологи займали провідні позиції у формулюванні та осмисленні багатьох положень конфліктологічної парадигми. Соціологія ХIХ століття присвячувала соціальному конфлікту значну увагу. У всій соціальній думці, що була похідною від Гегеля, особливо у марксистській, конфлікт є центральною пояснюючою перемінною. Подібне стосується соціальних мислителів, які прямо чи опосередковано були натхнені соціал-дарвінізмом, як то Г.Спенсер, Г.Ратценхофер, Л.Гумпловіч, У.Самнер. Проблеми боротьби за владу та вплив на неї належать до складових теорій В.Парето, Г.Моски, Р.Міхельса та Ж.Сореля.
Подібним чином у класичній традиції німецької соціології, від Ф.Тьонніса до Г.Зіммеля та М.Вебера конфлікт розглядався як центральний соціальний феномен. Наприклад, Вебер підкреслював, що оскільки з усього культурного життя не можна виключити боротьбу, мир означає зміщення форм боротьби або супротивників у боротьбі або предметів (об’єктів) боротьби або зрештою шансів відбору та нічого іншого. Зіммель, якому ми вдячні за класичний аналіз різних форм конфліктів, наполягав на тому, що спір є формою соціалізації та, що певна міра непорозумінь, внутрішнього розладу та зовнішніх контроверз належить до органічного зв’язку суспільства.
Таким чином, в німецький соціології її класичного етапу закладалися традиції розглядати конфлікти як властивість соціальних систем, як розповсюджене явище, спричинене експлуатацією, соціальною нерівністю, накопичених суперечностей та класово-протилежними інтересами щодо розподілу таких ресурсів, як влада та соціально-економічні блага, а також як джерело змін соціальних систем або у соціальних системах. Німецьким вченим вдалося перекинути містки від макро-, мезо-, мікрорівнями соціологічного аналізу конфліктів та тим самим зробити суттєвий крок до інтегративної, міждисциплінарної конфліктології.
Подібним чином бачили фундатори американської соціології у конфлікті притаманний соціальній структурі компонент. Більшість з них була згодна з Р.Парком, який вважав, що тільки там, де є конфлікти, можна зустріти усвідомлену та самоусвідомлену поведінку; тільки тут мають місце умови для раціонального життєвого шляху. Деякий, незначний за часом, період функції конфлікти та взагалі вивчення цього феномену, ігнорувалося американськими соціологами. Підкреслення потреб у спільних цінностях та гармонії привело деяких теоретиків-соціологів (Л.Варнер, Т.Парсонс) до того, що конфлікт розглядався як різновид хвороби соціального організму. Деякі теоретики, наприклад Л.Козер, які відхиляли гармонійну модель суспільства, частково під впливом Маркса та Зіммеля, своїм завданням вважали розвиток конфліктної моделі суспільства.
Конфліктологічна парадигма пройшла складний шлях від класово-конфліктної парадигми (протиборство класів із застосуванням насилля) до конфліктно-конструктивної (Зіммель, Вебер, Дарендорф), та до конфліктно-консенсуальної моделі (Габермас, Луман, Дарендорф). Без перебільшення можна стверджувати, що еволюція концептуального осмислення соціальної конфліктності відбувалася завдяки німецьким соціологам та набула універсального значення.
Уявляється, що за зазначеними лініями дослідження вдалося завдяки опанування теоретико-методологічних засад німецької соціології довести необхідність уникати крайнощів у трактуваннях суспільної ролі соціального конфлікту та тим самим визначити перспективність подальших досліджень цього феномену.
У дисертаційному дослідженні доводиться, що найбільший внесок у розробку конфліктологічної парадигми в німецькій соціології та значний у світову був зроблений Дарендорфом (друга половина XX століття), який вважає соціальний конфлікт невід’ємним, розповсюдженим феноменом сучасних йому суспільств, а також джерелом прогресивних змін у соціумі, способом розв’язання суперечностей, що накопичуються між соціальними групами. Цей період був періодом критичного осмислення доробку попереднього етапу, що проявилося перш за все в усвідомленні соціального конфлікту XX століття як такого, що відбувається після класової боротьби, має притаманні лише йому властивості та різновиди.
Можна вважати доведеним не одним поколінням німецьких суспільствознавців, що соціальний конфлікт органічно притаманний будь-якій соціальній системі. Вони відкинули абсолютизацію рівноваги, показали, що вона нетривка, а тому для об’єктивного відтворення соціальної реальності має враховуватися конфлікт. Він складний феномен за формами прояву, функціями. Якщо конфлікт виявляється в системі, що розвивається, тоді він відіграє прогресивну роль у становленні нового та руйнуванні того, що застаріло.
Слід зауважити, що тема класового конфлікту була провідною у західному суспільстві протягом багатьох років. Конфлікт між робітником та керівником (капіталістом чи корпоративним керівником) був тим центром, навколо якого зосереджувалися усі інші соціальні конфлікти. У сучасному постіндустріальному суспільстві цей конфлікт, завдяки його інституціоналізації, змінам у принципах соціальної взаємодії тощо відійшов у минуле. Сферою сучасного соціального конфлікту є сфера взаємодії ’’закритих статусних груп’’, що відрізняються за расовими, етнічними, релігійними, мовними ознаками. Саме між цими групами, а не класами, розгортаються основні соціальні конфлікти сучасності.
Розв’язання конфліктів не обов’язково здійснюється за допомогою насилля, відмова від нього як нелегітимного, підказала німецьким вченим рішення проблем за допомогою орієнтації на пошук консенсусу, мінімізації порушень комунікації. Провідну роль в світовій соціології у розробці конфліктологічної проблематики з позицій комунікативної парадигми відіграли Габермас та Луман. Але при цьому збереглася традиція вважати, що внутрішньо конфліктна суспільна система більш стійка у часі, динамічна, звичайно за умови орієнтації на правові та моральні норми регулювання соціальних відносин, ніж внутрішньо та зовнішньо неконкурентна, повністю безконфліктна система загального консенсусу.
Зміни у соціальній структурі суспільства призвели до кризи ідентифікації, тобто самоотожнення особистості себе з певною соціальною групою, яка посилюється політичною кризою, втратою довіри населення до влади та політичних інституцій, ідеологічним та культурним вакуумом. За таких умов суспільна життєдіяльність індивідуалізується, відповідно індивідуалізується і соціальний конфлікт, зміщується з макро- на мезо- та мікрорівень.
Зниження ступеня ідентифікації за основними класоутворюючими чинниками відкрило можливість створення нових самостійних соціальних груп на засадах інших, раніше вторинних чинників (стать, вік, місце проживання тощо), що стає підґрунтям активного формування соціальних рухів. Причина їх протестного характеру знаходиться у незадовільненні так званими ’’постматеріальними потребами’’ (Габермас, Бек). Посилення ролі держави, профспілок призвело до виникнення політики та практики соціального партнерства, яка націлена на досягнення консенсусу у суспільстві за допомогою узгодження інтересів праці, і капіталу, інших соціальних груп при участі держави, його інституцій, різних офіційних та неофіційних організацій. Ці заходи призвели до зменшення відкритих конфліктів, були досягненні певні результати щодо покращення економічної, політичної ситуації в цих країнах.
Громадськість як вираження ідеології представницької демократії також здобуває в сучасних умовах нові риси. Так, Габермас бачить магістральний шлях формування нових спільностей у суспільствах без класів, статусів і партій у дискурсивній діяльності, що породжує комунікативні системи. Дарендорф покладає надії на ''комунітаризм'', що зайняв, як він вважає, наприкінці ХХ століття місце ''колективізму''. За сучасних умов групова самоідентифікація індивідів здобуває мозаїчний характер, обумовлений висуванням на передній план безлічі різних критеріїв. Поняття ''народ'' і ''клас'' поступаються місцем уявленням про сукупності громадян і соціальних груп, чиї права повинні дотримуватися в партнерських взаєминах з іншими соціальними групами і громадянами, а не в конфліктному протистоянні держави і суспільства або одного класу іншому.
Однією з основних ознак сучасності є глобалізаційні тенденції. На них одними з перших почали звертати увагу німецькі соціологи Луман, Бек, Дарендорф. В дисертаційній роботі зауважується, що Бек розрізняє поняття глобалізм, глобальність та глобалізація. Глобалізм це ідеологія панування світового ринку, яка зводить багатомірність глобалізації тільки до одного, чисто економічного виміру. Глобальністю називається світове співтовариство, основною властивістю якого є розмитість національнодержавних кордонів. Глобальність осмислюється як статичний продукт глобалізації. Глобалізація є динамичним та діалектичним процесом, який створює транснаціональні соціальні зв’язки та простори, знецінює локальні культури та сприяє виникненню третіх культур.
Процеси глобалізації створюють також нові соціальні простори. Ніши (Бек), або віртуальні простори, пов’язані між собою новітніми технологіями, в межах яких створюються нові солідарності та лояльності, однак які не співпадають з територіями держав. Німецький соціолог акцентує увагу на тому, що новому глобальному громадянському суспільству не відповідає свідомість глобальності, в контексті відсутності глобальної солідарності громадян транснаціонального громадянського суспільства.
Усі зазначені нові тенденції починають проявлятися в українському суспільстві, яке знаходиться на етапі переходу до ринкових відносин і демократії. Як свідчить світовий досвід цей період характеризується підвищенням конфліктності в усіх сферах суспільного життя. Тому вивчення теоретичного доробку та практики тих країн, що випереджають Україну в соціально-економічному та політичному розвитку набуває особливого значення щодо усування тих причин, які викликають насильницькі конфлікти. Дослідження німецьких соціологів доводять урізноманітнення форм соціального конфлікту. Торкаючись причин конфліктності у суспільстві вони пропонують звернути увагу на деформації і порушення комунікації на всіх рівнях взаємодії людей. Тому актуальним бачиться формування в Україні культури діалогу, демократії, толерантності.
Зберігає свою значимість і проблема попередження і навчання цивілізованим інституціональним формам регулювання конфліктів. Знання основних правил регулювання конфліктів можна розглядати як елемент загальної культури особистості, групи, суспільства. При цьому, в основі розв’язання конфліктів повинні бути присутніми такі основні положення: виключення будь-якого виду насильства як способу розв’язання конфлікту і регулювання конфліктної ситуації; конфлікти повинні вести не до придушення особистості, а до розвитку її потенціалу. Слід зауважити, що у сьогоденні в українському суспільстві відбувається формування демократичних традицій і тому на конфліктологічну компетентність як складову загальної культури усіх суб’єктів соціальної взаємодії треба звернути особливу увагу.
У сучасному демократичному суспільстві вельми важливе значення відіграє політична толерантність. Демократія не виключає, а навпаки, передбачає наявність постійного конфліктного поля, але в той же час формує принципи та ефективні технології регулювання періодично виникаючих суперечностей та конфліктів. Важливе місце в цьому сенсі належить політичній культурі, оскільки сфера як мирного урегулювання конфліктів, так і насильницьких мір значним чином визначається історичним минулим соціуму.
За умов глобалізаційних, модернізаційних процесів усі зазначені складові повинні сприяти конкурентноздатності людини, соціальних груп, організацій, соціуму в цілому при одночасному збереженні культурних традицій, глибинних культурних коренів, бо без них, як зазначав Дарендорф, суспільство втрачає опору.
Виявлення закономірностей прояву соціальної конфліктності бажано використати в Україні для розуміння основних засобів політики, здатної здійснювати кроки до вказаної Конституцією правової, демократичної соціальної держави, що дозволить встановлювати конструктивний баланс суспільних відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Танчер В. Соціологічна думка України на тлі світової соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1998. №12. С. 1826.
2. Бакіров В.С. Пострадянська соціологія та пострадянське суспільство //Вісник Харківського Національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія ’’Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи’’. 2003. Вип.15. С. 912.
3. Здравомыслов А.Г. Варианты социологического мышления в современной России // Социология и современная Россия. М.: ГУ ВШЭ, 2003. С. 26 40.
4. Погребенюк В.П., Бекешкіна І.Е. Соціальні конфлікти і молодь. К.: Наук. думка, 1994. 108 с.
5. Филиппов А.Ф. Теоретическая социология // Теория общества. М.: КАНОН-пресс-Ц, Кучково поле, 1999. С. 734.
6. Brockhaus Enzyklopadie: in 24 Banden 19 Vollig neubearb. Auflag. Mannheim: Brochaus. Bd. 12. 1990. 719 S.
7. Meyers enziklopadisches Lexikon in 25 Banden. Bd. 14: Mannheim / Wien / Zurich: Lexikonverlag, 1975. 636 S.
8. Lexikon zur Soziologie. 3., vollig neu bearbeitete und erweiterte Auflage. Opladen: Westdeutscher Verlag, 1994. 763 S.
9. Worterbuch soziale Arbeit Aufgabenfelder, Praxisfelder, Begriffe und Methoden der Sozialarbeit und Sozialpadagogik / hrsg. von Kreft D. Und Mielenz I. 4., vollst. uberarb. Weinheim; Basel: Beltz Verlag, 1996. 720 S.
10. Пірен М. Основи конфліктології: Навчальний посібник. К.: КВГІ, ІП АПНУ, 1997. 378 с.
11. Словник-довідник термінів з конфліктології / За ред. М.І. Пірен. Київ Чернівці: Чернів. держунів. ім Ю.Федьковича, 1995. 318 с.
12. Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология: Учеб пособие для вузов. Харьков: Ун-т внутр. дел, 1997. 355 с.
13. Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода. Основи когнітивної теорії конфліктів. К.: Наук. думка, 1996. 189 с.
14. Социальная конфликтология: Учеб. пособие / Под ред. А.В. Морзова. М.: Академия, 2002. 336 с.
15. Социальный конфликт. Калуга: Калужский институт социологии, 1994. № 1. 94 с.
16. Социологический справочник / Под общей ред. В.И. Воловича. К.: Политиздат Украины, 1990. 382 с.
17. Степанов Е.И. Конфликтология переходного периода: методологические, теоретические технологические проблемы (по результ. исследов. проектов). М.: ИС РАН, 1996. 289 с.
18. Социальные конфликты: Экспертиза. Прогнозирование. Технологии разрешения. Вып. 9. М.: Центр конфликтологии ИС РАН, 1995. 153 с.
19. Конфліктологічна експертиза: теорія і методика. Вип.1. К.: Товариство конфліктологів України, 1997. 179 с.
20. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. Выпуск первый. Исследование конфликта на макроуровне. Теоретические предпосылки. Нижн. Новг.: ВВКЦ, 1994. 82 с.
21. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Россия на путях преодоления кризиса: Пособие для студентов высш. уч. зав. М.: Аспект Пресс, 1994. 317 с.
22. Дмитриев А.В. Конфликт на российском распутье // Социс. 1993 №9. С. 317.
23. Дмитриев А.В. Кудрявцев В.Н. Введение в общую теорию конфликтов. Изд. 2-е. М.: МАЭП, Калита, Собрание, 1998. 158 с.
24. Королько В. Танчер В. Основные направления современного социологического теоретизирования // Социология: теория, методы, маркетинг. 1999. № 1. С. 138 155.
25. Федотова В.Г. Типология модернизаций и способов их изучения // Вопросы философии. 2000. №4. С. 327.
26. Бачинин В,А., Сандулов Ю.А. История западной социологии: Учебник. СПб.: Лань, 2002. 384 с.
27. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна: Пер. с фр. М.: ИЄС, СПб.: Алтея, 1998. 160 с.
28. Степанов Е.И. Отечественная конфликтология: современное состояние и задачи // М-лы I Межд. Конгресса конфликтологов ’’Современная конфликтология в контексте культуры мира’’. М.: Эдиториал УРСС. 2001. С. 617.
29. Танчер В.В., Казаков В.С. Технологии регуляции конфликтов: исторический характер, параметры консенсуса // М-лы I Межд. конгресса конфликтологов ’’Современная конфликтология в контексте культуры мира’’. М.: Эдиториал УРСС. 2001. С. 5258.
30. Маркс К. Заработная плата, цена и прибыль // Маркс К., Энгельс Ф. Соч.2- е изд. Т. 16 . С. 101155.
31. Макеєв С. Класовий аналіз у сучасній соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2001. № 3. С. 5 22.
32. Маркс К., Энгельс Ф. Манифест коммунистической партии // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 4. С. 419459.
33. Маркс К. Заработная плата // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 6. С. 579602.
34. Маркс К. Классовая борьба во Франции с 1848 по 1850 гг. // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 7. С. 5110.
35. Ионин Л.Г. Георг Зиммель социолог (Критический очерк). М.: Наука, 1981. 127 с.
36. Коузер Л. Основы конфликтологии: Учеб. пособие: Пер. с англ. СПб.: Светлячок, 1999. 192 с.
37. Зиммель Г. Человек как враг // Георг Зиммель. Т. 2. М.: Юрист, 1996. С. 501508.
38. Теннис Ф. Общность и общество // Теоретическая социология: Антология: В 2 ч.: Пер. с англ., фр., нем., ит. Сост. и общ. ред. С.П.Баньковской. М.: Университет, 2002. Ч. 1. С. 216248.
39. Современные западные исследования социологической классики. Вып.I. Георг Зиммель. Реферативный сборник. М.: ИНИОН РАН, 1992. 100 с.
40. Зиммель Г. Социальная дифференциация. Социологические и психологические исследования // Георг Зиммель. Т. 2. М.: Юрист, 1996. С. 301466.
41. Simmel G. Soziologie Untersuchungen uber die Formen der Vergesellschaftung. Leipzig, 1908.
42. Магала С. Зиммель // Современные западные исследования социологической классики: Вып.1 Георг Зиммель (18581918) Реф.сб. М.: ИНИОН, 1992. С. 1422.
43. Тернер Дж. Структура социологической теории: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1985. 470 с.
44. Филиппов А.Ф. Обоснование теоретической социологии: Введение в концепцию Георга Зиммеля // Георг Зиммель. М.: Юрист, 1996. Т. 2 С. 569600.
45. Огане Т. Социология на рубеже веков: Георг Зиммель // Социологический журнал. 1994. №2. С. 8291.
46. Левин Д. Некоторые ключевые проблемы в работах Зиммеля // Социологический журнал. 1994. №2. С. 91102.
47. Зиммель Г. Как возможно общество? // Социологический журнал. 1994. №2. С.102114.
48. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. К.: Наукова думка, 1995. 223 с.
49. Дмитриев А.В. Социология юмора. Очерки. М.: ИФ РАН, 1996. 214 с.
50. Козер Л. Функции социального конфликта: Пер. с англ. М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2000. - 208 с.
51. Buhl W. Konflikt und Konfliktstrategie. Ansaetze zu einer soziologischen Konflikttheorie. Munchen: Piper, 1973. 168 S.
52. Buhl W. Theorien sozialer Konflikte. Darmstadt: Wiss.Buchgesellschaft, 1976. 178 S.
53. Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття: Посібник. К.: Либідь, 1996. 224 с.
54. Бурлачук В. ’’Віднесення до цінності’’: зміст і соціальна зміна // Соціологія: теорія, методи, маркетінг. 2001. №3. С. 100110.
55. Вебер М. Протестанская этика и дух капитализма: Пер. с нем. Ивано-Франковск: Ист-Вью, 2002. 352 с.
56. Неусыхин А.И. ’’Эмпирическая социология’’ Макса Вебера и логика исторической науки // Макс Вебер. М.: Юрист, 1994. С. 589657.
57. Вебер М. Социология религии // Макс Вебер. М.: Юрист, 1994. С. 78308.
58. Бендикс Р. Образ общества у Макса Вебера // Макс Вебер. М.: Юрист, 1994. С. 567588.
59. Вебер М. Политика как призвание или профессия // Вебер М.: Избранные произведения. М.: Прогресс, 1990. С. 648-658.
60. Weber M. Soziologische Grundbegriffe / 6 erneut durchgesehene Auflage mit einer Einfuhrung von J Winckelmann. Tubingen: Mohr, 1984. 94 S.
61. Вебер М. О некоторых категориях понимающей социологии. // Вебер М.: Избранные произведения. М.: Прогресс, 1990. С. 534560.
62. Хижняк Л.М. Перетворення організацій в умовах соціально-економічних змін. Х.: Основа, 1999. 272 с.
63. Пилипенко В.Є., Шевель І.П. Соціологія підприємництва. К.: Європа, 1997. 104 с.
64. Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5-изд. СПб.: Питер, 2002. 688 с.
65. Майструк Н. Дослідження соціальних конфліктів у німецькій соціології: класичні та сучасні орієнтири // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2004. №1. С. 152162.
66. Майструк Н.О. Творчий потенціал конфліктології // М-ли 4-ї Міжнар. наук.-практ. конференції ’’Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень та навчання’’. К.:НТУУ ’’КПІ’’. 1997. С. 161163.
67. Королько В. Танчер В. Новые повороты в социологической теории: неофункционализм, теория конфликта, неомарксизм, постмодернизм // Социологическая теория сегодня. К.: ИС НАНУ. С. 110141.
68. Gllasl F. Konfliktmanagement ein Handbuch fur Fuhrungskrafte und Berater. Bern; Stuttgart: Haupt; Stuttgart:Verl. Freies Geistesleben, 1990. 464 S.
69. Дарендорф Р. Тропы из утопии / Пер. с нем. Б.М.Скуратова, В.Л.Близнекова. - М.: Праксис, 2002. 536 с.
70. Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта / Социологические исследования. 1994. № 5. С. 142147.
71. Dahrendorf R. Zu einer Theorie des sozialen Konflikts // Theorien des sozialen Wandels. Konigstein, 1979. S. 108123.
72. Dahrendorf R. Homo Sociologicus. Ein Versuch zur Geschichte, Bedeutung und Kritik der Kategorie der sozialen Rolle. 15. Aufl. Opladen: Westdeutscher Verlag. 1977. 119 S.
73. Dahrendorf R. Soziale Klassen und Klassenkonflikt in der Industrielen Gesellschaft. Stuttgart: Enke Verlag, 1957. 270. S.
74. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политики свободы: Пер. с нем. М.: Российская политическая энциклопедия, 2002. 288 с.
75. Darendorf R. Auf der Suche nach einer neuen Ordnung. Vorlesungen Zur Politik der Freiheit im 21 jahrhundert. Munchen.: Verlag C H Beck oHG, 2003. S. 156.
76. Турен А. Возвращение человека действующего. Очерк социологии. М.: Научный мир, 1998. 204 с.
77. Иноземцев В.Л. Эксплуатация: феномен сознания и социальный конфликт // Свободная мысль. 1998. №2. С. 8497.
78. Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы: Учеб. пособие для студентов вузов. М.: Логос, 2000. 304 с.
79. Глухова А.В. Политическая конфликтология: между старыми и новыми подходами // Конфликтология теория и практика. 2003. №1. С. 2031.
80. Krysmanski H.-J. Sozioloie des Konflikts. Materialien und Modelle. Reinbeck bei Hamburg: Rowohlt, 1971. 250 S.
81. Beyme K. Die politische Theorien der Gegenwart. Munchen: Pieper, 1980. 287 S.
82. Beyme K. Interessen gruppen in der Demokratie. Munchen: Piper, 1970. 233 S.
83. Senghaas D. Zur Analyse von Drohpolitik in der internationalen Beziehungen // Bedrohungsvorstellungen als Factor der internationalen Politik. Dusseldorf: Bertelsmann Universitatsverlag. 1971. S. 89132.
84. Seifert M. Sozialer Konflikt: Analyse der Entstehungsbedingungen politischen Bewegungen. Frankfurt am Main, Bern: Lang, 1978. 161 S.
85. Майструк Н.О. Эволюция методологических подходов к анализу социальных конфликтов / Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. пр. Х.: Видавн. центр Харківського націон. унів. ім. В.Н.Каразіна, 2003. С. 111113.
86. Майструк Н.О. Ральф Дарендорф як теоретик-новатор // М-ли 6-ї Міжнар. наук.-практич. конференції ’’Творчість свободи як свобода творчості’’. Київ: НТУУ ’’КПІ’’. 2001. С. 158159.
87. Громов И., Мацкевич А., Семенов В. Западная теоретическая социология. СПб.: Ольга, 1996. 286 с.
88. Теория коммуникативного действия Ю.Хабермаса в освещении западных социологов. (Обзор) // Западная теоретическая социология 80-х годов. Рефер. сборник. М.: ИНИОН, 1989. С. 6595.
89. История социологии в Западной Европе и США. Учебник для вузов.- М.: Норма-Инфра.1999, 576 с.
90. Melchior J. Postmoderne Konflikte um den Konsensus-Begriff. Zum ’’Widerstreit zwischen Lyotard und Habermas // Reihe Politikwissenschaft. 1992. №1. S. 123.
91. Бурлачук В. Життєвий світ і структура конфлікту // Соціологія: теорія, методи, маркетінг. 1998. №4-5. С. 93104.
92. Назарчук А.В. Этика глобализирующегося общества. М.: Директмедиа. Паблишинг, 2002. 381 с.
93. Кимилев Ю.А., Полякова Н.Л. Концепция общества Юргена Хабермаса. Современные социологические теории общества. М.: ИНИОН, 1996. С. 80105.
94. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие: Пер. с нем. СПб.: Наука, 2001. 377 с.
95. Habermass J. Theorie des kommunikativen Handelns. Bd. 2. Frankfurt am Main, 1981.
96. Фурс В.Н. Философия незавершенного модерна Юргена Хабермаса. Мн.: Экономпресс, 2000. 224 с.
97. Фливбьерг Б. Хабермас и Фуко: Мыслители для гражданского общества? // Социальные и гуманитарные науки РЖ ’’Социология’’. Серия 11., 1999. №3. С. 25 31.
98. Хабермас Ю. Философский дискурс о модерне: Пер. с нем. М.: Весь мир, 2003. 416 с.
99. Хабермас Ю. Демократия, разум, нравственность. М.: Наука, 1992. 176 с.
100. Habermass J. Zur Rekonstruktion des Historishen Materialismus. Frankfurt am Main: Suhrkamp,1976. 346 S.
101. Фурс В.Н. Контуры современной критической теории. Мн.: ЕГУ, 2002. 164 с.
102. Современная западная теоретическая социология. Вып 1. Юрген Хабермас. Реф. сборник. М.: ИНИОН, 1992. 134 с.
103. Хабермас Ю. Отношения между системой и жизненным миром в условиях позднего капитализма // Теоретическая социология: Антология: В 2 ч.: Пер. с англ., фр., нем., ит. Сост. и общ. ред. С.П. Баньковской. М.: Университет, 2002. Ч.2. С. 353372.
104. Horster D. Jurgen Habermas zur Einfuhrung 2 Aufl. Hamburg: Junius 2001. 194 S.
105. Habermas J. Zeit der Ubergange Kleine Politisce Schriften IX Frankfurt am Main: Suhrkamp, 2001. 195 S.
106. Habermas J., Luhmann N. Theorie der Gesellschaft oder Sozialtechnologie. Was leistet die Systemforschung? Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1987. 674 S.
107. Социальная философия Франкфуртской школы (Критические очерки) / Ред. Кол.: Б.Н.Бессонов и др. М.: Мысль, Прага: Свобода, 1975. 359 с.
108. Kneer G., Nassehi A. Theorie sozialer Systeme eine Einfuhrung. 4. unverand. Aufl. Munchen: Fink, 2000. 205 S.
109. Лещев С.Коммуниативное, следовательно, коммуникационное: Монография. М.: Эдиториал УРСС, 2002. 172 с.
110. Филиппов А.Ф. Социально-философские концепции Никласа Лумана // Социологические исследования. 1983 №2. С. 177 184.
111. Луман Н. Власть: Пер. с нем. М.: Праксис, 2001. 256 с.
112. Луман Н. Социальные системы: Очерк общей теории // Западная теоретическая социология 80-х годов. Реф. сборник. М.: ИНИОН, 1989. С. 4164.
113. Horster Detler: Niklas Luhmann. Orig. Ausg. Munchen: Beck, 1997. 220 S.
114. Luhmann N. Normen in soziologischer Perspektive // Sozialle Welt. 1969. №20. S. 2848.
115. Luhmann N. Soziologie der Moral // Theorietechnik und Moral. Frankfurt am Main, 1978. S. 8116.
116. Уткин А.И. Глобализ