Мигович Ірина Вікторівна Процес інтернаціоналізації та його вплив на трансформацію національних систем вищої освіти країн Східної Європи кінця XX – початку XXI століття

brief description

Мигович Ірина Вікторівна, доцент кафедри романо-германської філології Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». Назва дисертації: «Процес інтернаціоналізації та його вплив на трансформацію національних систем вищої освіти країн Східної Європи кінця XX початку XXI століття». Шифр та назва спеціальності 13.00.01 загальна педагогіка та історія педагогіки. Спецрада Д29.053.03 Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 5
ПЕРЕДМОВА 8
РОЗДІЛ 1. ПРОЦЕС ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ТРАНСФОРМАЦІЮ НАЦІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ ВИЩОЇ ОСВІТИ 23
1.1. Процес інтернаціоналізації як домінанта розвитку
національних систем вищої освіти XXI століття 23
1.2. Процес інтернаціоналізації і компетентнісний підхід у вищій
освіті: формування компетентностей XXI століття через мобільність як форму інтернаціоналізації національних систем вищої освіти 54
1.3. Навчання іноземних громадян як форма інтернаціоналізації
національних систем вищої освіти та компонент національної політики інтернаціоналізації країн Східної Європи 81
1.4. Внутрішня інтернаціоналізація в системі вищої освіти: основи
інтеграції, форми вираження, перспективи розвитку 102
РОЗДІЛ 2. ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ СИСТЕМ ВИЩОЇ ОСВІТИ
КРАЇН СХІДНОЇ ЄВРОПИ: НАЦІОНАЛЬНИЙ РІВЕНЬ .. 127
2.1. Національні системи вищої освіти країн Східної Європи
періоду від фази становлення до кінця XX століття 127
2.2. Європейська освітня реструктуризація кінця XX - початку XXI століття та її вплив на національні системи вищої освіти.. 144
2.3. Національні системи вищої освіти країн Східної Європи
періоду європейської освітньої реструктуризації кінця XX - початку XXI століття 165
2.4. Міждержавні стратегічні партнерства країн Східної Європи
як форма зовнішньої інтернаціоналізації транскордонної освіти 200
РОЗДІЛ 3. ІНСТИТУЦІЙНИЙ РІВЕНЬ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ СИСТЕМ ВИЩОЇ ОСВІТИ КРАЇН СХІДНОЇ ЄВРОПИ: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШОЇ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ 223
3.1. Інтернаціоналізація системи вищої освіти Польської
Республіки: інституційний рівень 223
3.2. Інтернаціоналізація системи вищої освіти Чеської Республіки:
інституційний рівень 252
3.3. Інтернаціоналізація системи вищої освіти Словацької
Республіки: інституційний рівень 298
3.4. Інтернаціоналізація системи вищої освіти України:
інституційний рівень 337
ВИСНОВКИ 385
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 393
ДОДАТКИ 490

bibliography

ВИСНОВКИ
Узагальнення результатів науково-педагогічного пошуку щодо процесу інтернаціоналізації вищої освіти та його впливу на трансформацію національних систем вищої освіти країн Східної Європи періоду кінця XX - початку XXI століття уможливило зробити такі висновки:
1. Вивчення теоретико-методологічних засад інтеграції досліджень з питань інтернаціоналізації вищої освіти як окремого наукового напряму до педагогічного дискурсу вищої школи країн світу та Східної Європи дало змогу говорити, що становлення й розвиток концепції інтернаціоналізації вищої освіти детерміновані сукупністю чинників: зовнішніх - історичних, політичних, соціально-економічних чинників розвитку суспільств і країн; масовізацією вищої освіти; інтеграційними процесами в Європі, спричиненими глобалізацією та євроінтеграцією тощо; внутрішніх - комерціалізацією та маркетизацією національних систем вищої освіти; стратегіями розвитку країн та національних освітніх установ; збільшенням (чи, навпаки, зменшенням) контингенту національних студентів тощо, а також тісно пов’язані й почасти зумовлені утвердженням Європейських просторів вищої освіти та досліджень, їхніми організаційно-структурними та функційними особливостями.
Виявлені фундаментальні засади теорії інтернаціоналізації вищої освіти, рушійні сили розвитку, форми прояву, вектори трансформації, індикатори залученості освітніх установ тощо дозволили встановити і значну різницю в сприйнятті, розумінні та інтерпретації інтернаціоналізації по всьому світу, і водночас наявність константи цього розуміння, яка передбачає, що повна або часткова інтеграція процесу інтернаціоналізації до національних систем вищої освіти та напрямів діяльності національних закладів вищої освіти гарантує кращу якість провадження освітньої та дослідницької діяльності, вищі показники розвитку глобальної, міжкультурної, підприємницької компетентностей внутрішніх та зовнішніх стейкхолдерів освітнього процесу.
Концептуальне уточнення сутності поняття „інтернаціоналізація” уможливило його тлумачення як цілісної, багатофункційної, багаторівневої, гнучкої, відкритої до змін системи заходів міжнародного характеру, таких як: програми мобільності; міжнародні партнерства та проєкти; міжнародні дослідницькі ініціативи; рекрутинг та надання освітніх послуг іноземним громадянам; програми спільних / подвійних ступенів; провадження освітньої діяльності в зарубіжних країнах із використанням різноманітних методик фізичного чи віртуального (дистанційного) навчання; відкриття закордонних філій національних закладів вищої освіти інших країн; програми франчайзингу тощо, яка відрізняється динамічністю розвитку та функціювання; ґрунтується на засадах комплексності та відкритості; її науково-методологічною основою слугують компетентнісний, результативно зорієнтований, особистісно-діяльнісний підходи, а результатом імплементації є готовність до ефективної професійної та міжособистісної діяльності в глобалізованому мультикультурному світі XXI століття.
2. Доведено, що європейська освітня реструктуризація кінця XX - початку XXI століття, її нормативно-правові засади, окреслені в Сорбонській декларації (1998 р.), Лісабонській угоді (1999 р.), Болонській декларації (1999 р.) та ін., стали підґрунтям для подальшого впровадження окремих форм інтернаціоналізації вищої освіти в країнах Європи на національному та інституційному рівнях. Центральною концептуальною характеристикою інтернаціоналізації вищої освіти визначено міжнародний вектор розвитку національних систем вищої освіти та освітніх установ, який ґрунтується на міжнародному співробітництві згідно з моделлю тривалих (стратегічних) партнерств, упровадженні та підтримці інтернаціоналізованих освітніх програм і гнучких траєкторій навчання з інтегрованими вікнами для мобільності, підтримці наукових досліджень за сприяння міжнародних освітніх інвесторів, підтримці програм міжнародної технічної допомоги тощо. Підписання документів Болонського циклу, запуск програми ERASMUS у 1987 році та її подальше функціювання, інтенсивна діяльність міжнародних освітніх організацій визначені провідними індикаторами реструктуризації європейської вищої освіти відповідно до потреб глобалізації, євроінтеграції та інтернаціоналізації.
3. Здійснений хронологічний аналіз європейської освітньої реструктуризації кінця XX - початку XXI століття уможливив обґрунтування авторської періодизації становлення й розвитку інтернаціоналізації національних систем вищої освіти країн східноєвропейського регіону, яка складається з трьох етапів: формоутворювальний (кінець 80-х років - середина 90-х років ХХ століття), що характеризувався напрацюванням теоретичного і практичного досвіду з розвитку європейської вищої освіти та інтернаціоналізації; формуванням міжнародних, міжурядових і національних програм інтернаціоналізації вищої освіти; ініціацією Болонського процесу; визнанням інтернаціоналізації та мобільності як її провідної форми реалізації серед пріоритетних напрямів розвитку європейської вищої освіти XXI століття; структурно-організаційний (середина 90-х років XX століття - початок 2000-х років), для якого характерними є зміни в національних законодавствах у сфері вищої освіти з урахуванням вимог Болонського процесу; акцентуалізація міжнародного напряму діяльності в структурі місій, візій, стратегічних документів європейських закладів вищої освіти; розробка комплексних стратегій інтернаціоналізації європейськими освітніми установами; вступ європейських університетів до міжнародних освітніх мереж; імплементивний (2000 - 2017 роки XXI століття), пов’язаний із динамічним зростанням показників інтернаціоналізації відносно освітнього та дослідницького компонентів національних систем вищої освіти); упровадженням комплексних політик інтернаціоналізації на державному рівні.
Визначено, що концепція інтернаціоналізації вищої освіти пройшла досить тривалий шлях історичного розвитку та продовжує розвиватися відповідно до вимог сучасного суспільства.
4. З’ясовано, що трансформація національної системи вищої освіти Польської Республіки періоду кінця XX - початку XXI століття на національному та інституційному рівнях відбувалася завдяки активній міжнародній позиції країни від 1989 року, відкрила національну систему вищої освіти зовнішнім впливам та підходам, починаючи від методів навчання до формулювання місій і інституційних стратегій розвитку національних закладів вищої освіти. Освітні інституції Польської Республіки у своїй діяльності набули ознак чіткої ринкової орієнтованості (модель підприємницьких університетів), яка призвела не тільки до масової приватизації, але й істотної різноманітності щодо контенту освітньої пропозиції. Водночас зростання кількості приватних закладів вищої освіти, що у своїй діяльності керуються принципом попиту та пропозиції, змусило класичні державні університети запроваджувати інноваційні освітні програми спільно з програмами подвійних ступенів, орієнтованими на глобальний / європейський ринок праці. Як наслідок, говоримо про маркетизацію та комерціалізацію національної системи вищої освіти Польської Республіки на всіх рівнях. Водночас академічна спільнота країни підтримує паралельність двох різних систем управління в державному і приватному секторах, обидві розглядаються як прийнятні й сумісні компоненти диверсифікованої загальної системи.
5. Установлено, що система вищої освіти в Чеській та Словацькій Республіках (до 1992 року Чехословаччина) історично була тісно пов’язана з традицією Гумбольдтівської моделі класичного університету. Європейська освітня реструктуризація періоду кінця XX - початку XXI століття спричинила повільне, проте поступове впровадження ринково зорієнтованих підходів до освітньої та дослідницької діяльності. Дерегуляція сфери та відхід від пріоритизації державної влади знайшли відображення в первинному освітньому законодавстві, зокрема в Чеській Республіці - у Законі про вищу освіту від 1 липня 1990 року, який по суті забезпечував правову основу інституційної автономії, академічної свободи та самоврядування національних закладів вищої освіти. Аналіз засвідчив, що чи не єдиним засобом формування державної регуляторної бази в системі вищої освіти залишився фінансовий аспект - чеська та словацька системи вищої освіти є значною мірою субсидованими державою. Замість активної орієнтації на ринкову модель діяльності профільні міністерства освіти обох країн продовжують фінансувати національні освітні установи майже в повному обсязі. Установлено, що така залежність від держави підкріплена відсутністю культури „залучення” приватних коштів і спонсорства від представників бізнес-спільнот - підприємницька модель інституційного функціювання не знайшла підтримки до 2000-х років включно. Водночас міжнародна увага, приділена чеській та словацькій системам вищої освіти, призвела до появи інституційних взаємозв’язків на різних рівнях - між ученими, керівниками університетів, національними профільними міністерствами тощо в питаннях організації європейських програм мобільності та реалізації спільних із закордонними партнерами наукових проєктів. Як наслідок, міжнародні урядові та неурядові організації почали впливати на національну політику країн у сфері вищої освіти. Уважаємо їхньою основною метою надання експертних послуг та розширеного фінансування на додачу до сприяння академічній та студентській мобільності.
6. Визначено, що трансформація на національному та інституційному рівнях, що її пережила українська система вищої освіти початку 90-х років XX століття, призвела до стрімкого зростання кількості національних закладів вищої освіти та їхньої диверсифікації згідно з критерієм „державний - приватний заклад”. Водночас статус багатьох закладів вищої освіти завдяки використанню прогресивних на той час моделей менеджменту стрімко підвищився, таким чином, викликавши вертикальну диференціацію установ. Відзначимо, що значною мірою осторонь загальної освітньої трансформації залишився дослідницький компонент національної системи вищої освіти. Хоча галузь наукових досліджень і викликає увагу уряду, профільного міністерства країни та міжнародних стратегічних партнерів, вона не стала центром реформ у сфері національної освіти - потужна система дослідницьких університетів не була побудова. Пов’язуємо це не лише з недофінансуванням досліджень, а й зі структурними особливостями системи, успадкованими з радянських часів, зокрема розподілом сфер викладання та наукових досліджень. Державне фінансування наукових досліджень в Україні, як, власне, і в більшості країн Східної Європи, стало тим державним інструментом контролю, який спричинив вертикальну диференціацію національної системи вищої освіти.
7. Установлено, що рушійною силою названих та інших аспектів трансформації національних систем вищої освіти Польської, Чеської, Словацької Республік та України періоду кінця XX - початку XXI століття стало інтенсивне впровадження окремих форм процесу інтернаціоналізації, спричинене низкою політичних, економічних, соціальних тощо чинників. Міжнародні освітні організації та фонди почали відігравати активну роль у формуванні національних освітніх політик досліджуваних країн. Фінансова підтримка мобільності, наукових досліджень, інфраструктурні грантові схеми підтримки національних університетів, аналітичні експертні дослідження переваг та недоліків національних систем вищої освіти - усе це та багато іншого мало місце за сприяння Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Структурних фондів ЄС тощо. Потужні міжнародні неурядові організації, такі як EUA, IUA, IVF, USAID та інші, також відіграли роль у процесі трансформації національних систем вищої освіти Польської, Чеської, Словацької Республік та України періоду кінця XX - початку XXI століття на національному та інституційному рівнях. Як наслідок, здійснювався загальний потужний вплив на освітній ландшафт східноєвропейських країн, виражений у підтримці політики, яка заохочувала конкуренцію та підприємницьку діяльність національних освітніх установ. Вплив здійснювався й за рахунок Болонського процесу, який сприймався значною мірою як елемент наднаціонального впливу на національні системи вищої освіти країн. Так, програма TEMPUS, що реалізовувалася відповідно до концептуальних засад Болонського процесу, з одного боку, сприяла трансферу знань між університетами Східної та Західної Європи; з іншого - окрім надання структурної підтримки, заохочувала міжнаціональну інтеграцію вчених та, відповідно, внутрішньо інституційне поширення ідей Болонського процесу. Саме на цьому було наголошено в програмі TEMPUS IV, зокрема, в Україні - впровадження Болонських принципів у національну систему вищої освіти.
8. Виокремлено такі тенденції та, відповідно, завдання інтернаціоналізації національних систем вищої освіти країн Східної Європи, серед яких: 1) надання можливості студентам національних закладів вищої освіти країн навчатися в зарубіжних університетах та набувати практичних навичок та досвіду професійної діяльності на закордонних підприємствах; 2) активна розробка та впровадження в освітній процес програм з іноземною мовою викладання з метою збільшення кількості іноземних студентів у національних закладах вищої освіти; 3) якомога значне поширення знань та зарубіжного досвіду, підтримка міжнародного співробітництва шляхом організації конференцій, форумів, інформаційних днів тощо за участю представників міжнародної наукової спільноти, а також шляхом участі національних дослідників у закордонних науково-дослідних програмах та проєктах; 4) проведення спільних наукових досліджень із закордонними партнерами; 5) спільний із зарубіжними закладами вищої освіти процес надання освітніх послуг через програми спільних / подвійних ступенів; 6) активна участь у таких міжнародних програмах, як ERASMUS+, TEMPUS, Leonardo da Vinci, Grnndvig, Youth in Action тощо; 7) в університетах, крім традиційних форм викладання, частіше використання альтернативних, інформальних, але більш практичних форм, таких як, наприклад, студентські обміни між університетами, що мають білатеральну угоду про співробітництво; активне впровадження спеціалізованих короткотермінових програм, зокрема міжнародних зимових чи літніх шкіл; активне впровадження короткотермінових міжнародних програм, таких як бізнес-тижні, симпозіуми, форуми тощо.
9. Здійснений компаративний аналіз дозволив визначити перспективи подальшої імплементації процесу інтернаціоналізації відносно національних систем вищої освіти східноєвропейських країн.
На національному рівні ймовірним є: 1) законодавчо-нормативне забезпечення процесу інтернаціоналізації у сфері вищої освіти; максимальне врахування в процесі трансформації національних систем вищої освіти східноєвропейських країн нормативних напрацювань і регуляторів у сфері європейської вищої освіти; продовження впровадження реформ Болонського циклу до національних систем вищої освіти (з урахуванням змін та нових доповнень до програмних документів циклу, що вони виникатимуть із плином часу);
2) запровадження (або, за наявності, підтримка) ринково-економічних механізмів функціювання національних систем вищої освіти країн Східної Європи (ціна, вартість, купівля, продаж, договірні відносини, відповідальність тощо) через внесення відповідних змін до чинного національного законодавства країн; 3) приведення чинного національного законодавства східноєвропейських країн відповідно до європейських аналогів; 4) активна діяльність профільних міністерств східноєвропейських країн на світовому ринку освітніх послуг, що полягає в укладанні угод про співпрацю з метою залучення іноземних студентів (наприклад, Міністерство науки та вищої освіти Польської Республіки в 2015 році уклало угоду про співробітництво з ОАЕ щодо залучення більшої кількості студентів; схожі угоди країна на той момент уже мала з Оманом, Малайзією та КНР; кількість студентів-іноземців у польських закладах вищої освіти з 2013 до 2015 року зросла з двох до трьох відсотків); 5) ініціація та підтримка на національному рівні проєктів на кшталт польського Uczelnie Przyszlosci („Університети майбутнього”, 2014 рік), який передбачав виділення 75 мільйонів євро на розвиток та впровадження в освітніх інституціях Польської Республіки окремих форм інтернаціоналізації, таких як: міжнародні акредитації освітніх програм, лекції іноземних викладачів, програми спільних ступенів із англійською мовою викладання.
На інституційному рівні варто передбачити: 1) формування інституціонального забезпечення інноваційної інтернаціоналізованої моделі провадження освітнього процесу та дослідницької діяльності за принципом громадсько-приватно-державного партнерства, тобто залучення ресурсів усіх стейкхолдерів та якомога більше їх охоплення; 2) запозичення міжнародних підходів до формування інституційної політики інтернаціоналізації національних закладів вищої освіти за умови, що вони кращі за вітчизняні; адаптація інституційних стратегій інтернаціоналізації зарубіжних освітніх установ за умови, що вони в основному збігаються за змістом та характером видів та форм інституційної діяльності із вітчизняними аналогами; 3) інтенсифікація участі національних закладів вищої освіти країн у міжнародних науково- дослідних проєктах (особливо таких, що фінансуються за рахунок Рамкових програм ЄС); 4) запровадження програми „Академічна Східна Європа”, яка передбачатиме одним з основних завдань розвиток співпраці закладів вищої освіти східноєвропейських країн з університетськими мережами та європейськими освітніми асоціаціями, що підтримують розвиток науки та інновацій, сприяють покращенню якості освітніх послуг та підтримують концепцію спільного європейського освітнього простору; 5) інтенсифікація обмінів науковцями між закладами вищої освіти кількох країн (мобільність викладачів та дослідників); 6) активна діяльність у роботі міжнародних наукових конференцій (участь та організація); 7) підвищення індексів присутності вчених у міжнародній науці за рахунок збільшення кількості їхніх публікацій у зарубіжних наукових журналах (міжнародні наукометричні бази даних); 8) підвищення показників студентської мобільності (вхідна та вихідна); 9) розробка та впровадження спільних із зарубіжними університетами-партнерами освітніх програм; 10) розробка та впровадження курсів і освітніх програм іноземними мовами в національних закладах вищої освіти, що спрямовані на досягнення двох цілей: по-перше, залучення більшої кількості іноземних студентів; по-друге, покращення рівня володіння іноземною мовою вітчизняних студентів, які матимуть більше шансів отримати стипендію для навчання та отримання освітнього ступеня за кордоном.
10. Наголошено, що врахування запропонованих рекомендацій та інших більш деталізованих заходів у перспективі дозволить: 1) істотно збільшити притік прямих зарубіжних інвестицій; 2) зекономити кошти державних бюджетів країн; 3) підвищити рівень якості національних систем вищої освіти шляхом зовнішнього незалежного оцінювання кваліфікацій та компетентностей випускників національних закладів вищої освіти; відкриття національних ринків освітніх послуг для нових провайдерів; створення конкурентного середовища в межах національних систем вищої освіти східноєвропейських країн;
4) залучити до сфери вищої освіти значні фінансові, кадрові, інтелектуальні, матеріально-технічні ресурси міжнародних партнерів - освітніх організацій, фондів, асоціацій, партнерських закладів вищої освіти та інших стейкхолдерів; 5) підвищити індекси мобільності громадян країн Східної Європи через міжнародне визнання їхніх освітніх кваліфікацій; 6) оптимізувати національні системи вищої освіти країн Східної Європи та, відповідно, національні ринки освітніх послуг шляхом стандартизування спеціальностей та спеціалізацій, термінів та змісту навчання тощо.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблематики. До подальших перспективних напрямів відносимо вивчення тенденцій розвитку та імплементації процесу інтернаціоналізації в країнах Східної Європи на рівні середньої освіти; компаративні розвідки з країнами Західної та Східної Європи як предметів порівняльного аналізу.