НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ЛЕГАЛЬНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ У 1935-1939 РР. (ІСТОРИКО-ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

УДК 32.01:323.1:329(477.8)”1935-1939”

ДЕМЧИШАК РУСЛАН БОГДАНОВИЧ

НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ЛЕГАЛЬНИХ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ У 1935-1939 РР. (ІСТОРИКО-ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник –
кандидат філософських наук, доцент,
Поліщук М. В.

Львів – 2005

ЗМІСТ

Вступ 3
РОЗДІЛ 1. Джерела та історіографія проблеми. 10
РОЗДІЛ 2. Політичні партії та особливості їх функціонування в Західній Україні у міжвоєнний період ХХ ст. 30

2.1. Теоретико-методологічні засади дослідження політичних партій. 30

2.2. Класифікація та типологія партійно-політичного спектру Західної України 50

2.3. Місце національного питання в програмних документах українських політичних партій Західної України 58

РОЗДІЛ 3. Політика “нормалізації” українсько-польських стосунків та ставлення до неї українських політичних партій 92

3.1. “Нормалізаційна” угода, її суть, причини та передумови укладення
92

3.2. Спроба реалізації “нормалізаційної” політики, її наслідки та причини невдачі 117

РОЗДІЛ 4. Ідея консолідації національних сил суспільства в діяльності легальних політичних партій Західної України 136

4.1. Міжпартійне порозуміння в програмах та діяльності політичних партій Західної України 136
4.2. Спроби консолідації у другій половині 1930-х рр.. 147
Висновки 163
Список використаних джерел 171

ВСТУП

Актуальність дослідження. Політичне життя в сучасному суспільстві не мислиме без партій. Вони надають йому динаміки, оскільки є ареною змагання політичних курсів, ідей, що виражають інтереси різних соціальних груп. Суспільно значущий результат діяльності політичних партій ймовірний за умови, якщо вони мають реальну вагу в суспільстві та можливість вільно конкурувати між собою за доступ до державної влади. Політичні партії – не тільки важливий елемент політичної системи, а й один із основних компонентів громадянського суспільства.
Політичні партії є невід’ємним інститутом демократичного суспільства, важливим елементом його політичної системи, за допомогою якого здійснюється зв’язок між громадянами і державною владою. Тенденції розвитку партійної системи України віддзеркалюють основні напрями еволюції суспільства, процеси його структурування, відображають особливості формування політичної культури громадян.
Розбудова України як незалежної, демократичної, правової держави із широкою партійною палітрою поглиблює зацікавленість науковців, політиків, широких кіл громадськості історією і тих політичних партій, що діяли наприкінці ХІХ – в першій половині ХХ ст. Адже, як відомо, врахування історичних традицій необхідне і у сучасному державотворчому процесі.
З відновленням незалежності України 1991 р. у вітчизняній політичній науці постала проблема відтворення об’єктивної картини суспільно-політичного процесу в країні, зокрема, в Західній Україні у міжвоєнний період ХХ ст. Відомо, що до 1991 р. радянські науковці, перебуваючи під пресом пануючої тоді ідеології, зводили багатоманітну партійну палітру до протистояння двох таборів – буржуазно-націоналістичного і комуністичного. Діяльність численних ідеологічно різношерстних партій так званого буржуазно-націоналістичного табору зображалася тенденційно негативно. У свою чергу, українські діаспорні історики перебільшували роль і значення діяльності націоналістичних партій та організацій. Перед дослідниками нашого часу постає завдання об’єктивного та неупередженого висвітлення діяльності партій, що складали легальний партійно-політичний спектр Західної України міжвоєнного періоду XX ст. Саме ці партії перебрали на себе виконання окремих функцій, властивих за звичайних умов національній державі.
Становлення реальної багатопартійності, яка безперечно є характерною рисою демократичного суспільства, підсилює інтерес до вивчення досвіду діяльності легальних українських політичних партій Західної України міжвоєнного періоду XX ст., передусім їх програмних засад, тактики, взаємин між собою, участі у парламентських виборах.
Актуальність дослідження підсилюється ще й тим, що у 1920-30-х рр. у Західній Україні мали можливість реалізовувати свої програмні цілі та завдання більше десяти українських партій, які стратегічною метою проголошували розв’язання українського питання – відновлення самостійності і соборності України. Адже особливістю діяльності українських політичних партій Західної України було те, що вони діяли не у своїй, а у Польській державі. Розвязання національного питання ці партії розглядали як пріоритетне у своїй діяльності. Період з 1935 р. по 1939 р. є новим етапом партійно-політичного життя та новою сторінкою в історії українсько-польських взаємин міжвоєнної доби XX. Спроби реалізації політики “нормалізації” українсько-польських відносин та втілення у життя ідеї консолідації національних сил суспільства, здійснені українськими політичними партіями Західної України у другій половині 1930-х рр., цікаві для дослідника-політолога ще й тим, що дають змогу виявити певні закономірності взаємин як між самими партіями, так і між партіями та владою, допомагають розкрити внутрішню структуру досліджуваних партій.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є частиною наукової тематики досліджень етнополітичних процесів в Україні, що здійснюються на кафедрі політології Львівського національного університету імені Івана Франка.
Метою дослідження є аналіз теоретичної та практичної діяльності легальних українських політичних партій Західної України щодо розв’язання національного питаня у контексті суспільно-політичних реалій 2-ї половини 1930-х рр. ЇЇ реалізація передбачає розв’язання наступних завдань:
– класифікувати українські політичні партії Західної України міжвоєнного періоду ХХ ст. з метою виявлення залежності форм та методів боротьби за розв’язання національного питання від типу політичної партії;
– з’ясувати умови функціонуваня українських політичних партій у політичній системі 2-ї Речі Посполитої та визначити місце національного питання у їх програмних документах;
– охарактеризувати тактику діяльності легальних українських політичних партій щодо розв’язаня національного питання у контексті суспільно-політичних реалій 2-ї половини 1930-х рр.;
– проаналізувати суть і наслідки політики “нормалізації” УНДО, виявити ставлення до неї інших українських політичних партій;
– визначити місце ідеї консолідації національних сил суспільства у програмах та діяльності українських політичних партій;
– виявити особливості внутрішньої структури, тактики, форм і методів боротьби українських політичних партій, а також певні закономірності взаємин як між самими партіями, так і між партіями і владою, які розкрилися внаслідок діяльності партій, спрямованої на реалізацію політики “нормалізації” українсько-польських відносин та втіленя у життя ідеї консолідації національних сил суспільства.
Об’єктом дослідження є політичні партії Західної України: Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП), Українська соціал-демократична партія (УСДП), Українська народна обнова (УНО), Фронт національної єдності (ФНЄ), Волинське українське об’єднання (ВУО), які очолювали легальну національно-визвольну боротьбу.
Предметом дослідженя є місце національного питання у програмних документах легальних партій, тактика, форми і методи їх діяльності, що були спрямовані на розв’язання українського питання у політичних реаліях 2-ї половини 1930-х рр.
Хронологічні рамки. Нижньою межею є 1935 р. – початок “нормалізаційної” політики УНДО, що знаменує собою новий етап партійно-політичного життя. Верхньою межею є початок Другої світової війни, коли легальні політичні партії припинили свою діяльність. Одночасно історико-політологічний аналіз діяльності партій вимагав робити екскурс у 1920-ті – першу половину 1930-х рр.
Методи дослідження – принцип історизму, з орієнтацією на конкретно-історичний підхід до вивчення політичних процесів і подій; структурно-системний аналіз, порівняльний та аналітичний методи. Дані методи дозволяють вивчати і аналізувати досліджувані проблеми в їх взаємозв’язку, єдності і суперечливих тенденціях розвитку, дають можливість побудувати цілісну наукову концепцію. Так, структурно-системний метод використовується для аналізу партійної системи Західної України, з’ясування місця національного питання у програмних документах українських політичних партій, дослідження їх політичної діяльності (зокрема, тактики, форм та методів боротьби) щодо розв’язання українського питання. Порівняльний метод активно використовується під час здійснення поділу українських політичних партій на типи згідно загальноприйнятих у політичній науці критеріїв класифікації, він дає можливість більш глибоко та всебічно проаналізувати партійні програми, чіткіше з’ясувати тактичне спрямування партійної політики, виразно визначити ставлення окремих партій до різноманітних процесів і подій політичної дійсності 2-ї половини 1930-х рр..
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:
– відтворено цілісну картину діяльності легальних українських політичних партій Західної України в другій половині 1930-х рр., спрямованої на розв’язання національного питання;
– визначено типи політичних партій Західної України згідно загальновизнаних у політології критеріїв класифікації, в результаті чого виявилося: українські політичні партії Західної України другої половини 1930-х рр. були організаціями масовими (в діяльності УНДО інколи проявлялися окремі риси кадрової партії), національно-визвольними, централізованими, демократичного типу (за винятком ФНЄ та ОУН); за критерієм місця та ролі у політичній системі міжвоєнної Польщі революційними партіями були КПЗУ і ОУН, консервативними – з певними застереженнями УНО та ВУО, реформістськими – УНДО, УСРП, УСДП і ФНЄ (з певними застереженнями); просистемними партіями були ВУО та УНО (з певними застереженнями), антисистемними – КПЗУ, УСДП, УСРП, УНДО, ФНЄ, ОУН; до лівих партій належала КПЗУ, лівого центру – УСДП і УСРП, до центру – УНДО, до правого центру – ВУО і УНО, до правих – ФНЄ та ОУН; за ідеологічним критерієм до комуністичних партій належала КПЗУ, соціалістичних – УСДП і УСРП, до ліберальних – УНДО і ВУО, до консервативних – УНО, до націоналістичних – ФНЄ і ОУН;
– з’ясовано, що у пошуку розв’язання національного питання легальними політичними партіями Західної України у другій половині 1930-х рр. було висунуто дві тактичні лінії: 1) політика “нормалізації” українсько-польських відносин, прихильники якої виступали за порозуміння з польським урядом і припинення українсько-польського протиборства, та 2) ідея консолідації національних сил суспільства, прихильники якої орієнтувалися лише на власні сили і внутрішню консолідацію;
– доведено, що врегулювати українсько-польські взаємини в тогочасній суспільно-політичний ситуації було неможливим, оскільки і УНДО і польський уряд розглядали “нормалізацію” лише як питання тактики;
– розкрито взаємозв’язок політики нормалізації і консолідації та внутрішньої структури українських політичних партій, зокрема виявлено, що ценралізованому УНДО властивий так званий ідеологічний децентралізм;
– виявлено певні особливості партійного розвитку, тенденції і закономірності міжпартійних взаємин у Західній Україні другої половини 1930-х рр.: 1) в українських партій недостатньо розвинутий і тривкий коаліційний (консолідаційний) потенціал; 2) вузькопартійні інтереси та особисті амбіції лідерів часто брали гору над загальнонаціональними; 3) найвпливовішими серед легально діючих були ті політичні партії, які сповідували ідеологічну децентралізацію, дотримувалися внутрішньопартійної демократії; 4) парламентські партії мали значно більше можливостей для реалізації своєї програми; 5) більш життєздатними були ті політичні партії, які демонстрували тактичну маневреність як у міжпартійних взаєминах, так і у відносинах з владою та інші.

Практичне значення. Концепція та зібраний у дослідженні фактичний матеріал можуть бути використаними для підготовки узагальнюючих праць із історії політичних партій України, Польщі, міжнаціональних відносин, політології, а також при розробці спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів. Позитивний та негативний досвід діяльності політичних партій Західної України спроможний привернути увагу сучасних і майбутніх дослідників, фахових політиків. Результати дослідження можуть враховуватися партійними функціонерами, урядовцями, законотворцями.
Основні положення дисертації були апробовані на Міжнародній науковій конференції “Трансформація політичної системи України і Польщі в умовах європейської інтеграції” (Львів, листопад 2003 р.), на засіданнях кафедри політології Львівського національного університету ім. І. Франка, звітних наукових конференціях викладачів кафедри політології, на методологічному семінарі кафедри політології (червень 2004 р.), а також у шести публікаціях автора:
1. Ідея консолідації національних сил суспільства в діяльності легальних політичних партій Західної України у 1934-1939 рр. //Вісник Львівського університету. – Сер. “Філософські науки”. – 1999. – Вип. 1. – С. 225-231.
2. Політика "нормалізації" українсько-польських відносин та ставлення до неї легальних українських політичних партій Західної України (1935-1939 рр.) // Вісник Львівського університету. – Серія “Міжнародні відносини”. – Львів, 2004. – Вип. 13. – С. 59-65.
3. Проблема сутності політичних партій в працях українських дослідників 1920-1930-х рр. // Українська національна ідея: реалії і перспективи розвитку. Зб.наук.праць. – Львів: Інститут українознавства ім.І.Крип’якевича, 2004. – № 15. – С. 90-94.
4. До питання політичної консолідації національного руху Західної України у 1934-1939 рр. //Молода нація. – 1997. – Вип. 4. – С. 200-212.
5. І. Кедрин-Рудницький: історичний портрет //Молода нація. – 1998. – Вип. 8. – С. 121-135.
6. Причини і передумови нормалізації українсько-польських відносин 1935-1939 рр. // Політичний процес в Україні: стан та перспективи розвитку. Зб. наук. праць. – Львів, 1998. – С. 179-185.
Структура роботи побудована за проблемно-хронологічним принципом, складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг основного тексту дисертації становить 170 сторінок. Список використаних джерел вміщує 316 позицій.

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Легальний партійний політичний спектр Західної України у другій половині 1930-х рр. складали Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), Українська соціалістична радикальна партія (УСРП), Волинське українське об’єднання (ВУО), Українська соціал-демократична партія (УСДП), Фронт національної єдності (ФНЄ), Українська народна обнова (УНО). Найбільші впливи в українському суспільстві, як і в 1920 – першій половині 1930-х рр. мали УНДО, УСРП, ВУО, причому дві перших – у Східній Галичині, а остання у Західній Волині, Холмщині, Поліссі та Підляшші. Нелегально у цей період діяли КПЗУ і ОУН.
Українські політичні партії Західної України другої половини 1930-х рр. були організаціями масовими (в діяльності УНДО інколи проявлялися окремі риси кадрової партії), національно-визвольними, централізованими, демократичного типу (за винятком ФНЄ та ОУН); за критерієм місця та ролі у політичній системі міжвоєнної Польщі революційними партіями були КПЗУ і ОУН, консервативними – з певними застереженнями УНО та ВУО, реформістськими – УНДО, УСРП, УСДП і ФНЄ (з певними застереженнями); просистемними партіями були ВУО та УНО (з певними
застереженнями), антисистемними – КПЗУ, УСДП, УСРП, УНДО, ФНЄ, ОУН; до лівих партій належала КПЗУ, лівого центру – УСДП і УСРП, до центру – УНДО, до правого центру – ВУО і УНО, до правих – ФНЄ та ОУН; за ідеологічним критерієм до комуністичних партій належала КПЗУ, соціалістичних – УСДП і УСРП, до ліберальних – УНДО і ВУО, до консервативних – УНО, до націоналістичних – ФНЄ і ОУН.
Перелічені політичні партії як організації масові використовували такі методи боротьби за активізацію національної свідомості українців краю, як просвітницька діяльність шляхом залучення українців до мережі культурно-просвітницьких установ, проведення різноманітних масових акцій, пропаганда українського питання в партійній пресі. Для нелегальних радикальних ОУН і КПЗУ основним засобом боротьби за розв’язання національного питання було здійснення революції, відповідно націонпльної чи соціалістичної. Націоналістичну ідею на озброєння брав також ФНЄ, який, проте, діяв у рамках правової системи ІІ Речі Посполитої. УСДП, УСРП, УНДО, ВУО та УНО сповідували поступові, еволюційні методи боротьби. УСДП і УСРП ставили розв’язання національного питання у сукупності із вирішенням соціальних проблем. Для УНДО однією із основних форм партійної діяльності була парламентська боротьба. ВУО та УНО більше надіялися на розуміння польськими властями становища українців.
2. Конституційний устрій ІІ Речі Посполитої створив можливості для легальної діяльності українських політичних партій. Зважаючи на декларативність проголошених польським урядом принципів демократичних свобод і національної рівноправності, лише завдяки політичним партіям, їх парламентській діяльності збережено національну ідею – незалежності і соборності України.
Політика польських властей щодо українських політичних партій була спрямована на обмеження їх організаційного та політичного розвитку, мінімізацію парламентської та міжнародної діяльності. Численні арешти лідерів політичних партій, ревізії в їх управах, фальсифікації на виборах до сейму і сенату, органів місцевого самоврядування свідчили про несприйняття ідеології, стратегії і тактики національних сил Західної України.
Розв’язання українського питання займало важливе місце в програмах всіх політичних партій Західної України, складало основний зміст їх діяльності. УНДО, УСРП, УСДП, ФНЄ вбачали його розв’язання у проголошенні і розбудові Української соборної незалежної держави.
Програми і діяльність політичних партій краю у розв’язанні українського питання різнились між собою: а) ставленням до політики Польської держави та, відповідно, оцінкою становища українців краю; б) ставленням до Радянської України та процесів, що там відбувалися; в) зовнішньополітичними орієнтаціями; г) тактикою і методами розв’язання українського питання в межах міжвоєнної Польщі.
3. Найадекватнішими у пошуку розв’язання українського питання політичними партіями краю другої половини 1930-х рр. були дві тактичні лінії – порозуміння з польським урядом у захисті економічних та культурно-освітніх надбань західних українців та консолідація політичних партій. Загалом ці дві лінії були взаємодоповнюючі і обидві працювали на досягнення стратегічної мети.
4. Ідею порозуміння з польським урядом з початку 1930-х рр. сповідувало ВУО на території Західної Волині. З 1935 р. УНДО розпочало “нормалізаційну” політику, уклавши виборчу угоду з польським урядом. Керівництвом партії визначено справи, які вимагали першочергового вирішення: стримання польської колонізації, забезпечення українців роботою, амністія для українських політичних в’язнів, задоволення потреб у сфері економіки, освіти і культури. Найважливішим політичним постулатом була вимога автономії Західної України.
З боку польського уряду поступки були мізерними та несуттєвими. На цьому тлі відбувся розкол УНДО на прихильників і противників “нормалізації”. Опозиція УНДО, очолювана Д. Левицьким і В. Кузьмовичем солідаризувалась з критикою політики проводу УНДО інших українських партій – УСРП, УСДП, ФНЄ.
Здійснювана УНДО “нормалізаційна” політика не виправдала сподівань української сторони. Жодна з істотних вимог, висунутих українськими представниками при укладенні угоди, не була задоволена. У 1938 р. УНДО вийшло з неї.
6. Таким чином, врегулювати українсько-польські взаємини шляхом порозуміння в умовах даної конкретної історичної ситуації виявилося неможливим. “Нормалізаційна” політика зазнала краху. Такий результат, на нашу думку, був неминучим. Ідеологічним підґрунтям “нормалізації” була доктрина “прометеїзму”. Проте реальністю “нормалізаційна” угода стала лише у 1935 р., коли у ІІ Речі Посполитій склалася така політична ситуація, яка робила порозуміння вигідним для обох сторін з тактичної точки зору. “Нормалізація” стала можливою лише завдяки виборчому компромісу, який дозволив УНДО сформувати своє парламентське представництво, а уряду отримати політичного союзника. Попри тактичний союз, стратегічна лінія політики як УНДО, так і “санаційного” режиму залишалася незмінною. А стратегічні цілі у сторін були різними. УНДО, тимчасово погоджуючись з фактом польського панування у Західній Україні, не мало наміру його увіковічнювати. Автономія західноукраїнських земель розглядалася лише як етап на шляху досягнення національного ідеалу – побудови самостійної держави на всій українській етнічній території. Польський уряд, будучи зацікавленим у збереженні, а по можливості і розширенні існуючих кордонів Речі Посполитої, не бажав іти на дії, які б посилили українство як політичний чинник. Ідеї української самостійності та польської великодержавності поєднані бути не могли. Доктрина “прометеїзму” не витримала випробування практикою. Отже, “нормалізація” була не принциповою стратегічною домовленістю, а лише тактичним компромісом, час дії якого виявився недовготривалим.
7. Друга тактична лінія – консолідація політичних сил західноукраїнського суспільства, яка завжди була актуальною, напередодні Другої світової війни мала на меті виробити спільну платформу для національних сил в умовах назрівання війни.
Спробам консолідації політичних сил, пошуку міжпартійного порозуміння сприяли обмін думками у форматі Контактного Комітету, пресове порозуміння 1938 р., спільні протестні акції на захист Карпатської України, української кооперації, проти методів нелегальної ОУН.
Незважаючи на декларацію консолідації всіма політичними партіями Західної України у своїх програмах, реалізувати на практиці її так і не вдалось. На перешкоді цьому ставали, як правило, вузькопартійні інтереси та особисті амбіції лідерів, які не можна було подолати навіть небезпекою асиміляції українців як окремої нації.
8. Провал політики “нормалізації” та невдача консолідаційних потуг викликали серед української громадськості розчарування у легальних методах боротьби за вирішення національного питання. Натомість, щораз більше українців схилялися до підтримки ідеології і тактики ОУН, популярність якої значно зросла напередодні Другої світової війни. Легальні українські політичні партії Західної України виявилися неспроможними адекватно відреагувати на виклик часу. Це, однак, не означає, що потуги українських політичних партій щодо розв’язання національного питання були взагалі безрезультативними. Постійна пропаганда ідей самостійності та соборності України в партійній пресі, з парламентської трибуни, під час проведення різноманітних масових акцій спричинила зростання рівня національної свідомості. Діяльність легальних українських партій сприяла розбудові різних сфер суспільного життя українців краю, привертала увагу до українського питання міжнародної громадськості.
9. “Нормалізація” також дозволила нам краще з’ясувати внутрішню структуру УНДО та інших українських політичних партій, розкрила тактику їх діяльності. Так, УНДО черговий раз довело, що для нього основною формою партійної діяльності є парламентська боротьба. Окрім того, виразно виявилося, що УНДО у своїй діяльності керується політичною доцільністю та прагматизмом, а отже є схильним до тактичного компромісу. Будь-які дії, спрямовані на реальний позитивний результат вважалися виправданими навіть тоді, коли вони не повністю відповідали ідеологічним засадам партії. УНДО під час “нормалізації”, як і в перші періоди своєї діяльності, намагалося проявляти себе як партія надкласова, загальнонаціональна, яка відображає інтереси українства в цілому, хоча із виявленням ознак кризи “нормалізаційної” політики соціальна база УНДО поступово звужувалася. Внутрішньопартійні відносини в УНДО будувалися на демократичних принципах. Адже опозиційна частина та офіційне крило партії не лише мирно співіснували, але й продемонстрували здатність до досягнення компромісу. Попри це керівна верхівка УНДО (члени ЦК та УПР) була дещо відірваною від низових структур і далеко не завжди зважала на позицію рядових членів партії. Виразно виявилося, що хоча УНДО було централізованою партією, йому була властива, за визначенням М.Дюверже, так звана ідеологічна децентралізація, яка допускала існування окремих фракцій і платформ всередині партії. Внутрішня структура дозволила УНДО одночасно поєднати дві тактичні лінії: порозуміння з польським урядом і консолідацію національних сил краю.
10. Окрім УНДО та УНО, а також ВУО із його виразно проурядовою політикою, інші легальні українські політичні партії дотримувалися опозиційної тактики. ФНЄ, негативно ставлячись до парламентаризму і багатопартійності та виступаючи за ідеологічне і організаційне об’єднання всіх українців, займав не лише антиурядову, але й антипольську позицію взагалі. УСРП та УСДП виявили себе, як партії класові, для яких соціальні цінності не менш важливі, ніж національні. “Санаційний” режим для них був ворогом не лише національним, але й соціальним та ідеологічним. Ці партії намагалися продемонструвати, що для них вірність ідеологічним принципам більш важлива, ніж короткочасна політична вигода. Можливо, порівняно маловпливові УСРП і УСДП насправді сподівалися здобути політичні дивіденди на критиці не дуже популярної серед народу “нормалізаційної” політики.
11. Спроби реалізації політики “нормалізації” українсько-польських відносин та втілення у життя ідеї консолідації національних сил суспільства цікаві для дослідника також тим, що залишили певний досвід міжпартійних взаємин, відносин між політичними партіями і владою. Відкинувши часовий фактор та конкретні суспільно-політичні обставини, можна виявити певні закономірності та аналогії в діяльності українських політичних партій: 1) намагання утворити багатопартійну ідеолого-плюралістичну систему (у партійному спектрі були представлені усі напрями суспільно-політичної думки); 2) формування в основному за ідеологічним принципом; 3) перевага національно-демократичної ідеології в українському суспільстві, коли національна і демократична (ліберальна) ідея рівнозначні; 4) пропорційна виборча система сприяє зростанню ваги політичних партій у суспільному житті; 5) пропорційна виборча система ставить провладні та опозиційні партії в рівні умови, створює кращі можливості для парламентської діяльності партій; 6) недостатньо розвинутий і тривкий коаліційний (консолідаційний) потенціал у визначальні історичні моменти історії; 7) вузькопартійні інтереси та особисті амбіції лідерів часто беруть верх над загальнонаціональними; 8) наймасовішими і найвпливовішими серед легально діючих стають ті політичні партії та рухи, які сповідують ідеологічну децентралізацію, дотримуються внутрішньопартійної демократії; 9) партійне керівництво далеко не завжди зважає на позицію рядових членів партії, прислухається до громадської думки; 10) парламентські партії мають значно більше можливостей для реалізації своєї програми; 11) більш життєздатними є ті політичні партії, які демонструють тактичну маневреність як у між партійних взаєминах, так і у відносинах з владою; 12) у міжпартійних відносинах панує толерантність, готовність до діалогу; 13) важливими суспільними функціями українських політичних партій є: розробка ідеологій та політичних доктрин, формування громадської думки, продукування нової політичної еліти, політична соціалізація, соціальна інтеграція. До специфічних функцій легальних українських політичних партій Західної України слід віднести: представництво інтересів українців у польському парламенті та на міжнародному рівні, регулювання господарсько-економічної і культурно-освітньої діяльності українців краю. Багатий досвід діяльності легальних українських політичних партій Західної України міжвоєнної епохи XX ст. може бути використаним сучасними українськими політиками, взятим на озброєння нинішніми політичними партіями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Монографії та статті

1. Айненкель А. Політика Польщі відносно українців у міжвоєнний період. Вибрані проблеми // Україна-Польща: важкі питання. Матеріали ІІ міжнародного семінару істориків "Українсько-польські відносини в 1918-1947 роках". (Варшава, 22-24 травня 1997). – Світовий союз воїнів Армії Крайової. Об'єднання українців у Польщі, 1998. – С. 29-47.
2. Актуальні проблеми історії КПЗУ / Упорядн. М. І. Панчук, Ю.Ю. Сливка. – Львів: Світ, 1990. – 231 с.
3. Алексієвець Л. Польща: шляхом відродження державної незалежності. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. – 272 с.
4. Андрусяк М. Нариси з історії галицького москвофільства. – Львів: Просвіта, 1935. – 186 с.
5. Андрухів І. Українські молодіжні товариства Галичини 1861–1939. – Івано-Франківськ, 1995. – 72 с.
6. Бабій С.І. До проблеми правової інституалізації політичних партій // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Одеса: Астропринт, 1999. – Вип. 7. – С. 282-286.
7. Базів В. Інструмент влади: Порівняльний аналіз походження і функціонування політичних партій у тоталітарній та демократичній політичних системах. – Львів: Світ, 1999. – 179 с.
8. Базів В.А. Політичні партії в незалежній Україні: ґенеза і типологія. – Львів: Світ, 1999. – 54 с.
9. Баран З.А.Українське питання в політиці польських партій міжвоєнного періоду (1918-1939) // Дослідження з історії України. Вісник Львівського університету. – Львів, 1993 – Вип. 29. – С. 61-69.
10. Баран С. За політичний реалізм // Діло – 1932 – 9 квітня.
11. Баран С. Кінець Австрії і Велика Німеччина // Свобода. – 1938. – 20 березня.
12. Барладяну-Барладник В.В., Гончарук Г.І., Дузь Л.П, Кормич Л.І. Українська національна ідея і сучасність. – Одеса: Астропринт, 1999. – 256 с.
13. Білавич Г., Савчук Б. Товариство "Рідна школа" (1881–1939 рр.). – Івано–Франківськ: Лілея, 1999. – 208 с.
14. Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна: Навч. Посіб. – К.: Асоціація молодих українських політологів і політиків, 2000. – 200 с.
15. Білоус А. Політичні об'єднання України. – К., 1993. – С.8.
16. Боднар А. Основы политологии. – К.: Наук. думка, 1991. – 268 с.
17. Вдовичин І.Я. Питання самоврядування у політичній концепції УНДО/ За матеріалами газети "Свобода" // Українська періодика: Історія і сучасність. Доп. та пов. сьомої Всеукр. наук.- теор. конф. Львів, 17-19 травня 2002 р./ За ред. М.П. Воланю. – Львів, 2002 р. – С. 297-302.
18. Вдовичин І.Я. Погляди Фронту Національної Єдності на громадянсько-політичні свободи (за матеріалами часопису "Перемога" (1933-1936)// Збірник праць Науково-дослідницького центру періодики. – Львів, 2000. – Вип. 8. – С. 178-184.
19. Вдовичин І.Я. Соціалістична і державницькі ідеї – спроба поєднати. Історичний досвід Української Соціалістичної радикальної партії / Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи: матеріали науково-практичної конференції. – Львів ЛФ УАДУ, 2001. Ч.1. – С. 100-106.
20. Вдовичин І.Я. Соціально-політичний ідеал у світоглядній концепції Фронту національної єдності // Вісник Львівської комерційної академії. – Вип. 4. – Львів, 2002. – С. 179-191.
21. Вдовичин І.Я. Українські часописи Львова 1848-1939 рр. Історико-бібліографічне дослідження: У 3т. – Т.3, Кн. 2, 1929-1939 рр. – Львів: Світ, 2003. – 928 с.
22. Витвицький С., Баран С. Українські землі під Польщею // Енциклопедія українознавства. – Т. ІІ. – Мюнхен: [Б.в.], 1949. – С. 555–556.
23. Від Конгресу Українських Націоналістів // Розбудова нації. – 1929. – № 1-2. – С. 1-2.
24. Возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною / Відп. ред. Сливка Ю.Ю. – К.: Наук. думка, 1989. – 488 с.
25. Вятр Е. Социология политических отношений. – Москва: Наука, 1979. – 486 с.
26. Галицький протикомуністичний фронт і Україна // Діло. – 1937. – 13 листопада.
27. Гладуняк І.В. Концептуально-правові основи функціонування партій в політичній системі суспільства // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Одеса: Юридична література, 2001. – Вип. 10-11. – С. 301-309.
28. Гринів О.І. Національно-духовне відродження: історія і сучасні проблеми. – Львів: Місіонер, 1995. – 224 с.
29. Гринів О.І. Україна і Росія: партнерство чи протистояння? Етнополітичний аналіз // Інститут народознавства НАН України. – Львів, 1996. – 384 с.
30. Гринів О.І. Українська націологія: від Другої світової війни до відродження держави. Історичні нариси. – Львів: Світ, 2004. – 592 с.
31. Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. – К.: Генеза, 1996. – 482 с.
32. Грицан А. Міжпартійна боротьба за вплив на "Просвіту" на Прикарпатті 1921–1939 рр. // Галичина. Науковий і культурно–просвітній краєзнавчий часопис. – 2000. – № 4. – С. 61–65.
33. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ ст. Нариси політичної історії. – К.: Либідь, 1993. – 288 с.
34. Дашкевич Я. Східна Галичина: етнічні відносини, національні міфи та менталітети // Україна в минулому. – Київ–Львів, 1994. – Вип. 6. – С. 78–93.
35. Два голоси // Діло. – 1926. – 2 грудня.
36. Дністрянський С. Загальна наука права і політики. – Прага, [Б.в.], 1923. – Т. 1. – 226 с.
37. Драгоманов М. Переписка (Вид. М.Павлик).– Львів,1901. – С.54.
38. Дунаєва Л.М. Роль українських партій у процесі переходу від експансії до консолідації демократії. – Одеса: Астропринт, 2000. – 41 с.
39. Дюверже М. Политические партии / Перевод с франц. – М.: Академический проект, 2000. – 558 с.
40. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. – К.: Наук. думка, 1993. – 242 с.
41. Зайцев О.Ю. До питання про "саботажну акцію УВО" 1930 р. // Українсько–польські відносини в Галичині у ХХ ст. Матеріали міжнародної науково–практичної конференції (21–22 листопада 1996 р.). – Івано–Франківськ, 1997. – С. 225–229.
42. Зайцев О.Ю. Націоналізм і національна демократія: витоки конфлікту (1920–1930–і рр.) // Сучасність. – 1994. – № 2. – С. 70 –76.
43. Зайцев О.Ю. Парламентська діяльність політичних партій Західної України 1922-1939 рр.) // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня канд.істор.н. – Львів, 1994. – 20 с.
44. Зайцев О.Ю. Представники українських політичних партій Західної України в парламенті Польщі (1922–1939 рр. ) // Укр. іст. журн. – 1993. – № 1. – С. 72–84.
45. Закон України "Про політичні партії в Україні" // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 23. – Ст. 118.
46. Зашкільняк Л. Генеза і наслідки українсько-польської нормалізації 1935 р. // Polska i Ukraina. Sojusz 1920 roku i jego nastepstwo. – Torun, 1997. – S. 438-440.
47. Зашкільняк Л. О. До історії українсько-польських наукових взаємин у Львові міжвоєнного періоду // Львів: місто-суспільство-культура: Зб. наук. праць / За ред. М. Мудрого. – Львів: ЛДУ ім. І. Франка, 1999. – С. 545-552.
48. Зашкільняк Л. О. Українсько-польське порозуміння 1935 р. (за матеріалами архіву Я.С. Лося) // Проблеми слов’янознавства. – Львів, 1996. – Вип. 48. – С. 62-72.
49. Звихнення одної ідеї // Перемога. – 1934. – № 3. – С. 4-5.
50. Зільберман М. Революційна боротьба трудящих Західної України. – Львів, 1968.
51. История Польши: в 3-х томах. – М.: Политиздат, 1956-1958. – Т.3. – 626 с.
52. Іванейко М. Ундизм. УНДО й ФНЄ. – Львів, [Б.в.], 1938. – 48 с.
53. Івасюта М.К., Савинець В.А., Чоповський В.Ю. Західноукраїнська прогресивна інтелігенція у боротьбі за возз’єднання з радянською Україною (1921–1939) // Вісник Львівського ун–ту. – 1993. – Вип. 19. – С. 17–22.
54. Історія суспільних рухів і політичних партій в Україні в ХХ ст. / Вол Б.Д., Лагунова Н.Т., Мороз Ю.М., Савинець В.А., Серкіз Я.І., Стояновська Л.К., Тарабан В.М. – Львів: Редакційно–видавничий відділ Львівського університету, 1993. – 360 с.
55. Йова П. Боротьба трудящих Західної України за возз’єднання з Радянською Україною. – Львів: ЛДУ, 1954. – 126 с.
56. Калмакан І., Брендак О. Виникнення і еволюція національної партійної системи в Україні в ХХ столітті: дослідження. – Одеса: ОДУ, 1998. – 191 с.
57. Канак Ф. Національна ідея: поняття й принципи // Розбудова держави. – 1994. – Ч. 11. – С. 7-23.
58. Книш З. При джерелах українського організованого націоналізму. – Торонто, [Б.в.], 1970. – 220 с.
59. Книш З. Становлення ОУН. – К.: Либідь, 1994. – 206 с.
60. Ковалюк Р. Український студентський рух на західних землях ХІХ–ХХ ст. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2001. – 420 с.
61. Комар В Спроби нормалізації польсько-українських відносин у Другій Речі Посполитій // Галичина. Науковий і культурно–просвітний краєзнавчий часопис. – 2001. – № 5–6. – С. 290–295.
62. Комар В. Українське питання в політиці Польщі (1935–1939) // Галичина. Науковий і культурно–просвітний краєзнавчий часипис. – 1998. – № 1. – С. 99–105.
63. Кондратюк В.О., Зайцев О.Ю. Україна в 20–30–х роках. Суспільно–політичне життя ХХ століття. – Львів, [Б.в.], 1993. – 74 с.
64. Конференція української преси // Нова зоря. – 1938. – 17 березня.
65. Кормич Л.І., Шелест Д.С., Бабій С.І. Формування партійної системи сучасної України. – Одеса: Кобза, 2000. – 192 с.
66. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж– Нью-Йорк–Львів, 1993. – 660 с.
67. Кравець М.М. Боротьба КПЗУ за створення єдиного робітничого і антифашистського Народного Фронту в другій половині 1935-1936 рр. // Заграва волі. З історії Комуністичної партії Західної України. – Львів: Каменяр, 1970. – С. 183-195.
68. Краткая история Польши. – М.: Наука, 1993. – 492 с.
69. Крушельницький А. Західньо-українське політичне життя // Нові шляхи. – 1930. – № 10. – С. 99-107.
70. Крушельницький А. Політична лінія західно-української національної демократії (історичний нарис) // Нові шляхи. – 1931. – Ч. 1. – С. 65-109.
71. Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху (ХIХ ст. 1939). – Івано-Франківськ, [Б.в.], 1993. – 204 с.
72. Кугутяк М. Історія української націонал–демократії (1918–1929). – Т. 1. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – 536 с.
73. Кугутяк М. Українсько–польські стосунки 20–30–х років: від конфронтації до нормалізації // Українсько–польські відносини в Галичині у ХХ ст. Матеріали міжнародної науково–практичної конференції (21–22 листопада 1996 р.). – Івано-Франківськ, 1997. – С. 18–27.
74. Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1939рр.) // Україна крізь віки.- К.: Альтернатива, 2000. – Т. 11. – 608 с.
75. Курас І.Ф., Рудич Ф.М., Балабан Р.В., Клинченко О.В., Кононенко Н.В. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. – К.: Парламентське видавництво, 1998. – 350 с.
76. Кучерепа М. Волинське українське об’єднання. – Луцьк: Надстир’я, 2001. – 486 с.
77. Левенець Ю. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політчиної думки: проблеми становлення та розвитку ( 2-а пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). – К.: Стилос, 2001. – 585 с.
78. Левенець Ю.А. Нація: ідея чи реальність? // Всеукр. наук.-практ. конф. "Демократія і державність в Україні: проблеми гармонізації". – К., 1997. – С. 11-16.
79. Левенець Ю.А., Томенко М.В. Наукові пошуки шляхів національного відродження // Українська ідея: історичний нарис. – К.: Наук. думка, 1995. – С. 63-79.
80. Левинський В. Війна чи мир в українському громадянстві? // Громадський голос. – 1937. – 23 жовтня.
81. Левицький Д. Після Народного З’їзду // Діло – 1938 – 11 січня.
82. Левицький К. Річева критика ніколи не шкодить // Діло – 1936 – 13 грудня.
83. Лисенко О. Є. Релігійне питання у теорії та практиці українського націоналізму в першій половині ХХ століття // Україн. істор. журн. – 2000. – № 6. – C. 29-51.
84. Лисяк–Рудницький І. Історичне есе. – Т. 2. – К.: Основи, 1994. – 530 с.
85. Лисяк–Рудницький І. Між історією й політикою. – Мюнхен: Сучасність, 1973. – 442 с.
86. Литвин В. Про сучасні українські партії, їхніх прихильників та лідерів // Політологічні читання. – 1992. – N 1. – С.62-101.
87. Литвин В.М. Політична арена України: дійові особи та виконавці. – К.: Абрис, 1994. – 495 с.
88. Лоуелл А. Правительства и политические партии. – СПб., 1908.- 982 с.
89. Макарчук С.А. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западноукраинских землях в период империализма. – Львов: Вища школа, 1983. – 255 с.
90. Макарчук С.А., Киричук Ю.А. Західна Україна 1917–1939 рр. в радянській історіографії // Вісник Львівського ун–ту. – Пит. історіограф. – 1983. – Вип. 19. – С. 10-17.
91. Михельс Р. Социология политической партии в условиях демократии // Диалог. – 1990. – N3. – C. 50-59.
92. Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів. – Т. 1. – Мюнхен–Лондон–Нью–Йорк, 1969. – 637 с.
93. Москалюк М. Державотворча концепція українських християнських суспільників у міжвоєнній Галичині (1920–1939 рр.) // Галичина. Науковий і культурно–просвітній краєзнавчий часопис. 2000. – № 4. – С. 97-101.
94. Москалюк М. Українська католицька народна партія і проблема польсько-українського порозуміння // Українсько-польські відносини в Галичині. – Івано-Франківськ, 1997. – С. 221-224.
95. Мудрий В. За нормалізацію польсько-українських відносин. – Львів, [Б.в.], 1936. – 59 с.
96. Назарук О. Вражіння з Волині: З приводу З”їзду ВУО. – Львів, 1938. – 116 с.
97. Назарук О. До історії Революційного Часу на Україні. Українські політичні партії, їх союзи і теорії. – Вінніпег, МАН, 1924. – С. 6-7.
98. Назарук О. Ерема кай аноніми: Політична брошура, призначена для гартування будучих українських провідників. – Львів, 1936. – 126 с.
99. Назарук О. Значення партій. – Львів, 1939. – 34 с.
100. Назарук О. Значіння партій: Про ріжницю між партійністю і партійництвом. – Львів, 1934. – 82 с.
101. Назарук О. Ідеологічні основи української народної католицької партії. – Львів, 1931. – 64 с.
102. Назарук О. Про політичні партії. – Крем’янець на Волині, 1917. – 46 с.
103. Назарук О. Що то є нарід або нація. – Львів, 1911. – 28 с.
104. Назарук О. Що то є: Суспільні кляси, боротьба кляс, буржуазія, пролєтаріят, капіталізм і організація. – Львів: Накладом Павла Волосєнки, 1907. – С. 28.
105. Наказ хвілі // Українські вісті. – 1937. – 15 листоп.
106. Національно – визвольний рух у Західній Україні в 1920-1950-х рр.: Львів: Світ, 1993. – 368 с.
107. Нарис історії "Просвіти" / Р. Іваничук, Т. Комаринець, І. Мельник, А. Середяк. – Львів–Краків–Париж: Просвіта, 1993. – 232 с.
108. Нариси з історії суспільних рухів і політичних партій в Україні ХІХ–ХХ ст.)/За заг. ред. Малика Я.Й. – Львів: Світ, 2001. – 296 с.
109. Наумкіна С.М. Електоральний уряд та електоральна демократія // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Вип. 6. – Київ – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2004. – С.181-192.
110. Наумкіна С.М. Трансформационные процессы и политическая элита в современных демократиях // ІІІ міжнародна конференція "Розвиток демократії та демократична освіта в Україні". – Львів, 2005. – С. 14-18.
111. Наумкіна С.М. "Третя хвиля" демократизації: підсумки і перспективи. Аналіз зарубіжних концепцій // Політичний менеджмент. – 2004. – №2(5). – С. 162-170.
112. Новий наступ московського націоналізму // Мета. – 1938. – 26 червня.
113. Одинока відповідь // Мета. – 1937. – 14 листоп.
114. Основи політичної науки. Політичні процеси, системи та інститути / Курс лекцій за ред. Б. Кухти. – Ч. 2. – Львів: Кальварія, 1997. – С. 432.
115. Острогорский М. Демократия и политические партии. – М.: Госполитиздат,1927. – Т. З. – 692 с.
116. П. К. Чого хоче Українська соціалістично–радикальна партія? – Львів, 1926. – 47 с.
117. Паліїв Д. Втретє в історії // Перемога. – 1934. – 1 липня.
118. Панчук М.І. "Білі плями" героїчного літопису із історії Комуністичної партії Західної України. – К.: Політвидав України, 1989. – 131 с.
119. Панчук М.І. Боротьба КПЗУ за ідейне і організаційне зміцнення партійних лав і посилення впливу на маси. – К.: Вища школа, 1982. – 199 с.
120. Пеленський З. Проблеми нашого збірного устрою // Шлях нації. – 1936. – Ч. 3-4. – С. 218-219.
121. Перевезій В. Українська греко-католицька церква в східногалицькому суспільстві 20-30-х рр. ХХ ст. // Вісник Прикарпатського університету. – 1999. – № 1. – С. 70-78.
122. Питання самоврядування у політичній концепції УНДП / за матеріалами газети "Свобода" // українська періодика : Історія і сучасність. Доп. Та пов. Сьомої Всеукр. наук.- теор. Конф. Львів, 17-19 травня 2002 р. / За ред.. М.П. Воланю, 2002 р. – С. 297-302.
123. Піча В.М., Стеблич Б.А. Політичні партії у політичній системі суспільства. – Львів: Світ, 1994. – 126 с.
124. Политические партии в Польше, Западной Белоруссии и Западной Украине / за ред. С. Скульского. – Минск: Политиздат, 1935. – 380 с.
125. Політична історія України. ХХ століття: У шести томах. – К.: Видав. "Ґенеза", 2003. – Т. 5 – 372 с.
126. Політичні партії Західної України. – Львів: ЛДУ, 1991. – 78 с.
127. Політологія / За ред. акад. УАПН, проф., д-ра іст. наук О.І.Семківа. – Львів.: Світ, 1994. – 589 с.
128. Порозуміння української преси // Діло. – 1938. – 20 квітня.
129. Потульницький В. Історія української політології. – К.: Либідь, 1992. – 230 с.
130. Примуш М. Демократія і політичні партії // Віче. – № 10. – 2000. – С. 83-103.
131. Райківський І.Я. Національна ідея в діяльності української соціал-демократії в ІІ Речі Посполитій// Людина і політика. – Київ – Харків – Донецьк, 2002. – № 5. – С. 35-46.
132. Райківський І.Я. Українська соціал-демократична партія (1928-1939). – Івано-Франківськ – 1995. – 66 с.
133. Романюк А., Шведа Ю., Шумельда О. Політико-правові аспекти фінансування політичних партій і світовий досвід та Україна. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 132 с.
134. Рубльов О.С., Черченко Ю.А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції. – К.: Наук. думка, 1994. – 350 с.
135. Рудницька М. Статті–Листи–Документи / Упор. М. Дядюк. – Львів, 1998. – 844 с.
136. Рябов С., Томенко М. Основи теорії політики. – К.: Тандем, 1996. – 238 с.
137. Санистебан Л.С. Основы политической науки. Перевод с испан. В.Л. Заболотного. – М.: Наука, 1992. – 122 с.
138. Сизоненко Г.С. "Сельроб" у боротьбі за возз’єднання. – Львів: Каменяр, 1979. – 214 с.
139. Сливка Ю.Ю. Боротьба трудящих Східної Галичини проти іноземного поневолення. – К.: Наук. думка, 1973. – 254 с.
140. Сливка Ю.Ю. Західна Україна в реакційній політиці польської та української буржуазії (1920–1939). – К.: Наук. думка, 1985. – 271 с.
141. Сливка Ю.Ю. Сторінки історії КПЗУ. – Львів: Каменяр, 1989. – 93 с.
142. Слісаренко А., Томенко М. Нові політичні партії України. – К.: Наук. думка, 1990. – 48 с.
143. Соляр І. Українське національно–демократичне об’єднання: перший період діяльності (1925–1928). – Львів: Ін-т українознавства ім.. І.Крип’якевича, 1995. – 72 с.
144. Старосольський В. Партія в Конституції Чехословацької Республіки // Науковий збірник українського університету в Празі.– Прага, 1923. – Т.1. – С.3-16.
145. Стахів М. Влада народу. Розвиток ідеї демократії в новіших часах. – Львів: Накл. "Гром. Голосу" , 1935. – 36 c.
146. Стахів М. Демократія, соціалізм та національна справа. – Львів: Накл. " Гром. Голосу", 1936. – 43 с.
147. Стахів М. До джерел нашої сили. Замітки до основних думок програми УСРП. – Львів: Накл. "Гром. Голосу", 1936. – 13 с.
148. Стахів М. Проти хвиль. Історичний розвиток українського соціалістичного руху на західних українських землях. – Львів: Накл. "Гром. Голосу", 1934. – 268 с.
149. Стахів М. Українські політичні партії у соціологічнім насвітленні. – Нью-Йорк, Детройт, Стрентон, [Б.в.], 1954. – 104 с.
150. Стемпень С. Поляки і українці в ІІ Речіпосполитій: спроба діалогу // Україна–Польща: історична спадщина і свідомість. – Вип. 1. – Київ–Перемишль: Ін-т українознавства ім.. І.Крип’якевича НАН України, 1993. – С. 9–18.
151. Сціборський М. Націократія. – Львів, 1935.
152. Телешун С. Формування якісно нової політичної системи в Україні: влада, партії, суспільство // Трибуна. – 2000. – № 3-4. – С. 13-15.
153. Томенко М., Олійник В. Партійна еліте України – 2000. – К.: Логос, 2000. – 204 с.
154. Торжество історичної справедливості. Закономірність возз’єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській Радянській державі. – Львів: Вид-во ун-ту, 1968. – 803 с.
155. Травський О. Західна Україна під чоботом польського фашизму – [Б.м.], [Б.р.]. – 68 с.
156. Українська державність у ХХ ст.: історико-політичний аналіз / О. Дергачов (кер. авт. колективу). – К.: Політична думка, 1996. – 148 с.
157. Українська проблема. Написав Г. Хомишин. – Станіславів: Накл. "Нової зорі", 1932. – 352 с.
158. Фартушний А. Українська національна ідея: її ґенеза та сутність. – Львів: Світ, 1998. – 192 с.
159. Феденко П. Український громадський рух у ХХ ст. – Подебради, 1934. – 224 с.
160. Федик І. УНДО, ОУН і ставлення до Польщі. – Львів: ЛДУ, 1998. – 96 с.
161. Формування партійної системи сучасної України / Л.І. Кормич, Д.С. Шелест, О.І. Бабій. – Одеса: Кобза, 2000. – 192 с.
162. Хруслов Б. Політика УНДО напередодні ІІ–ої світової війни // Галичина. Науковий і культурно–просвітній краєзнавчий часопис. – 1999. – № 3. – С. 181–188.
163. Целевич В. Нарід, нація, держава. – Львів: Накладом "Діла", 1934. – 108 с.
164. Цибко О. Революційна боротьба трудящих Західної України за возз’єднання з УРСР (1934-1939 рр.). – Львів: Вища школа, 1963. – 292 с.
165. Черненко А. Українська національна ідея. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1994. – 168 с.
166. Чоповський В.Ю. Українська інтелігенція в національно–визвольному русі на Західній Україні (1918–1939). – Львів: Край, 1993. – 168 с.
167. Швагуляк М. Військові плани "Зміцнення польського характеру" східних воєводств держави (березень 1938 р.) // Записки НТШ. – Т. 238. – Львів, 1999. – С. 562–583.
168. Швагуляк М. Львів: від столиці Західноукраїнської держави до політичного центру українців Галичини (1918-1939 рр.) // Львів: місто-суспільство-культура: Збірник наукових праць / За ред. М. Мудрого. – Львів: ЛДУ ім. І. Франка, 1999. – С. 469-492.
169. Швагуляк М. Маловідома сторінка політичного життя Західної України // Записки НТШ. – Т. CCXXVIII. – C. 208.
170. Швагуляк М. Партійні поділи і загальнонаціональні інтереси. Проблема політичної консолідації українського національного руху Галичини (1919–1939) // Сучасність. – 1994. – № 2. – С. 77-82.
171. Швагуляк М. Пацифікація. Польська репресивна акція у Галичині 1930 р. і українська суспільність. – Львів, 1993. – 52 с.
172. Швагуляк М. Суспільно–політична ситуація у Західній Україні на початку 30–х років ХХ ст. // Записки НТШ. – Т. ССХХІІ.
173. Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем. – Львів: Тріада плюс, 2004. – 528 с.
174. Шведа Ю.Р. Політичні партії: Енциклопедичний словник. – Львів: Астролябія, 2005. – 988с.
175. Шведа Ю.Р., Обушний М.І., Примуш М.В. Партологія: Навчальний посібник. – К., 2005. – 420с.
176. Шлемкевич М. Творчий націоналізм як філософія. – Львів: Накл. "Нового часу", 1935. – 126 с.
177. Шморгун О. Основний зміст поняття "українська національна ідея" // Розбудова держави. – 1997. – Ч. 6. – С. 8-11.
178. Як повстало та розвивалося УНДО. – Львів: Накл. " Діла", 1936. – 48 с.
179. Ajnenkiel A. Polska po przewrocie majowym. Zarys dziejow politycznych polski 1926-1939. – Warszawa, 1980. – 228 s.
180. Ajnenkiel A. Ustroj i prawo Drugiej Rzeczypospolitej // Polska odrodzona 1918-1939. Panstwo, spoleczenstwo, kultura / Pod red. J. Tomickiego. – Warszawa: Wiedza powczechna, 1982. – S. 55-127.
181. Belcikowska A. Stronnictwa i zwiazki polityczne w Polsce. – Warszawa, 1925. – 886 s.
182. Borucki V. Histоria Polski do 1997 roku. – Warszawa: MadA, 1998. – 362 s.
183. Brzoza Cz. Ukrainska reprezentacja parlamentarna w II Rzeczypospolitej // Krakwskie zeszyty ukrainoznawcze. – Krakow, 1993. – T. I–II. – S. 153-165.
184. Chatupczak H., Browarek T., Mniejszosci narodowe w Polsce: 1918-1995. - Lublin: Uniwersytet Marii Curic-Sklodowskiej, 2000. – 323 s.
185. Chojnowski A. Koncepcje polityki narodowosciowej rzadow polskich w latach 1921–1939. – Wroclaw, Warszawa, Krakow, Gdansk: Zaklad Narodowy, 1979. – 262 s.
186. CzubinskiA. Najnowsze dzieje Polski (1914 -1983). Warszawa, 1987. – S. 232.
187. Darski J. Ukraina. Historia, wspolczesnosc, konflikty narodowe. – Warszawa, 1993. – 380 s.
188. Dunin-Borkowski P. Blieski i cienie normalizacji// Biuletyn Polsko-Ukrainski. – 1937. – N 5. – S. 52-53.
189. Dwie uwagi// Biuletyn polsko-ukrainski. – Warszawa, 1932. – N 17. – S. 9-12.
190. Holzer J. Mozaika polityczna drygiej Rzeczypospolitiej. – Warszawa, 1974. – 378 s.
191. Kedryn I. Ewolucja stosunkow polsko-ukrainskich //Biuletyn polsko-ukrainski. Warszawa, 1936. – N 25. – S. 257-259.
192. Koko E. Ukraincy socialdemokraci galicyjscy w okresic miendzywojennym (1918-1939) // Uk