Погоріла Наталія Олександрівна Проблеми та перспективи реалізації стратегії глобального лідерства США в сучас­ній системі міжнародних відносин

brief description

Погоріла Наталія Олександрівна, начальник управ­ління комунікацій ПАТ «Державна продовольчо-зер­нова корпорація України»: «Проблеми та перспективи реалізації стратегії глобального лідерства США в сучас­ній системі міжнародних відносин» (23.00.04 - політич­ні проблеми міжнародних систем та глобального роз­витку). Спецрада Д 26.001.29 у Київському національ­ному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ПОГОРІЛА Наталя Олександрівна
УДК 327.8 (100)
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ ГЛОБАЛЬНОГО
ЛІДЕРСТВА США В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
___________________________ Н. О. Погоріла
Науковий керівник: Рижков Микола Миколайович, доктор політичних наук,
професор
Київ – 2018

ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………………………………………..14
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ ДИСКУРС ЛІДЕРСТВА США В
СУЧАСНІЙ МІЖНАРОДНІЙ СИСТЕМІ ………………………………....21
1.1. Концептуальний вимір проблематики лідерства США в сучасній
міжнародній системі…………………………………………………………….21
1.2. Теоретико-методологічні засади концептуалізації глобального лідерства
США………………………………………………………………………………43
Висновки до Розділу 1 …………………………………………………………72
РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛЬНО-СТРАТЕГІЧНЕ ЗАБЕЗБЕЧЕННЯ
ПОЛІТИКИ ГЛОБАЛЬНОГО ЛІДЕРСТВА США ………..……………...75
2.1. Стратегія глобального лідерства США за президенства Дж. Бушастаршого та Б. Клінтона…………………………………………………………75
2.2. Концептуальний вимір стратегії глобального лідерства США за
президентства Дж.Буша – молодшого………………………………………….93
2.3. Ліберально-реалістична концепція лідерства Америки за президентства
Б.Обами………………………………………………………………................112
Висновки до Розділу 2 ………………………………………………..………130
РОЗДІЛ 3. ПРОГНОСТИЧНИЙ ВИМІР ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ
США В ХХІ СТ …………………………………………………………….…134
3.1. Чинники та глобальні тенденції лідерства США у ХХІ ст……………..134
3.2. Трансформація глобального домінування США за президентства
Д.Трампа…………………………………………………………………..…….148
3.3. Перспективи стратегічного партнерства США та України за
президентства Д. Трампа………………………………………………………165
Висновки до Розділу 3 ………………………………………….................…181
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………….…..184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..194
ДОДАТОК …………………………………………………………………..…229

bibliography

ВИСНОВКИ
1. Актуальність цілісної наукової концептуалізації феномена
«лідерства» потребує більш комплексного осмислення проблеми еволюції
концепції лідерства. На стані теоретичного аналізу політичного лідерства
позначилися об’єктивні труднощі, що пов’язані зі складністю такого
феномена, прояв якого є значно ширшим за політичні відносини. США
залишаються ключовою світовою державою, однак на тлі кризових явищ у
світовій економіці та політиці, що мають внутрішньополітичні наслідки,
складаються передумови скорочення американського впливу в світі.
Зовнішня політика США є складним, багаторівневим процесом і
виявляється на індивідуальному, державному і системному рівнях. Вельми
важливим є значення системного рівня аналізу зовнішньої політики, в основу
якого покладено розуміння того, що всі держави діють у глобальному
середовищі, і що специфічні характеристики даної системи визначають
модель взаємодії між ними. Для здійснення зовнішньої політики і реалізації
національних інтересів держави використовують різноманітні інструменти,
які багато в чому пов’язані з науковою категорією «сила», із загальною
особливістю впливати на глобальне управління. Найбільш значущим
дослідженням різних форм застосування сили в міжнародних відносинах, в
контексті таких наукових категорій, як «національний інтерес» і
«національна безпека», є наукові праці Дж. Ная-молодшого, який виділив
основні форми застосування сили: «жорстку силу», «економічну силу» і
«м’яку силу». Згідно з концепцією Дж. Ная-молодшого, «м’яка сила» є
похідною від трьох ресурсів держави: її культури, політичної ідеології і
зовнішньої політики.
Набуває актуальності стратегія «розумної сили», яка є більшою мірою
не методом реалізації зовнішньої політики, а здатністю ефективно
розпорядитися «жорсткою силою», «економічною потугою» і «м’якою
силою» при вибудовуванні власної міжнародної політики. Застосування
185
стратегії «розумної сили» багато в чому призводить до вирішення дихотомії
«жорсткої сили» і «м’якої сили» у зовнішній політиці сучасних держав,
оскільки дозволяє, з одного боку, всебічно дослідити сильні і слабкі сторони
того чи іншого зовнішнього політичного інструменту, так само як і здійснити
детальний аналіз чинної політичної обстановки.
У науковому дискурсі категорії «гегемонія» і «лідерство» часто
вживаються як взаємозамінні поняття. Водночас «лідерство» трактується як
більш загальне поняття щодо «гегемонії». Крім того, асоціація гегемонії з
домінуванням і чітка прив’язка гегемонії до потуги держав робить цей термін
менш значущим для опису поточних процесів.
2. На час правління адміністрації Дж. Буша-ст. (1989-1992 рр.) і першої
адміністрації Б. Клінтона (1993-1996 рр.) припав період закріплення
глобальних політичних змін, що відбулися з розпадом СРСР. На початку 90-х
рр. ХХ ст. республіканська адміністрація президента Дж. Буша-старшого.
при визначенні зовнішньої політики керувалася неоконсервативними
ідеологіями, що відзначалися жорсткою установкою на світове лідерство і
готовністю забезпечити умови для цього будь-якою ціною.
Концепція Дж. Буша - старшого полягала у одностайному засудженні
учасниками міжнародної системи порушення усталеного міжнародного
порядку. За таких умов, в цілому суб’єкти світової політики об’єднувалися
навколо американського лідерства і підтримували його. Зовнішньополітичну
доктрину Дж. Буша-старшого можна охарактеризувати як «стратегію
постстримування». До неї відносять документи, що вийшли в період з 1991-
по 1993 рр. Перший з них, підготовлений адміністрацією Дж. Бушастаршого ще до припинення існування СРСР, але після розпаду
Варшавського Договору був уже націлений на побудову нового
міжнародного порядку відповідно до американських цінностей. У Стратегії
національної безпеки 1993 р. адміністрацією Дж. Буша-старшого було
відображено прагнення військово-політичного керівництва закріпити вигідні
зміни в світі з метою забезпечення світового лідерства США.
186
Демократична адміністрація Б. Клінтона (1993-2000 рр.) взяла на
озброєння ліберально-консервативну концепцію глобального лідерства, яка
була спрямована на досягнення світового лідерства США та ґрунтувалася на
силовому регулюванні міжнародних відносин із залученням союзників, таких
як ЄС, і оборонних структур, таких як НАТО. Адміністрацією Б. Клінтона
було розроблено і прийнято три Стратегії національної безпеки США в 1994-
1996 рр. під однією назвою – «Стратегія залучення в міжнародні справи і
поширення демократії в світі», що були орієнтовані на забезпечення безпеки
і процвітання США за рахунок підтримки статусу як головної світової
держави, утвердження активного лідерства країни як необхідного чинника
підвищення безпеки, пожвавлення економіки і відкриття нових ринків.
Погляди представників ліберальних, неоліберальних, консервативних
та неоконсервативних напрямків в науці про міжнародні відносини
співпадали щодо методів реалізації амбіцій США відносно глобального
лідерства. Офіційні стратегії національної безпеки США становлять ідейний
симбіоз з певними відмінностями між ними в концептуальному оформленні.
У прихильників демократичної партії констатується більше риторики про
демократію, колективізм, дипломатію, а у прибічників республіканської
партії частіше фігурують концепти загрози безпеці країни, вороги США
тощо. Втім і демократи, і республіканці виявилися одностайними в питанні
способів використання військової моці США з метою реалізації їх глобальної
стратегії, яка була спрямована на захист американських інтересів та
трансформацію міжнародної системи згідно з ідеями ліберальної демократії.
Загалом, прихильники гегемонії відкидають будь-які ідеї про
багатополярну міжнародну систему, визнаючи тільки однополярну модель, в
центрі якої США - гегемон, міць і авторитет якого визначатимуть майбутній
розвиток світової спільноти. Перемога Б. Клінтона на президентських
виборах 1996 р. була розцінена його адміністрацією як національне визнання
зовнішньополітичної стратегії США не тільки на кінець ХХ ст., а й на
майбутнє сторіччя. Так, у травні 1997 р. було представлено «Стратегію
187
національної безпеки в новому столітті» з основами зовнішньої політики
адміністрації Б. Клінтона на другий термін його президентства.
Представники такої популярної концепції, як «узгоджена безпека», в цілому,
не поділяють мирні засоби вирішення конфліктних ситуацій традиційними
мирними методами примушування до миру і допускали застосування
військових методів розв’язання назрілих міжнародно-політичних проблем
силами ООН або регіональних організацій безпеки таких, зокрема, як НАТО.
З цією метою розроблялися різні концепції «гуманітарного втручання». Вони
базувалися на концептуальних засадах доктрини «обмеженого суверенітету»,
що передбачають обмеження демократичних прав і свобод.
3.Центральне місце у концептуальному вимірі стратегії глобального
лідерства США за президентства Дж. Буша-молодшого займала концепція
«жорсткої» гегемонії США, що розроблялася вченими і політиками, які за
своїми переконаннями представляли правий напрям традиційного
консерватизму. «Доктрина Буша» базувалася на тому, що протягом багатьох
століть в міжнародному праві визнавалося правомірним вживання заходів в
порядку законної самооборони проти сил, які представляють безпосередню
загрозу нападу. Стратегія національної безпеки 2002 р., яка була сформована
під впливом подій 11 вересня 2001 р., виявилась важливим елементом
«Доктрини Буша». Стратегія безпеки 2002 р. визначала збереження миру
шляхом «боротьби з тероризмом і тиранією». Виділяються кілька напрямків
формування стратегії національної безпеки США – прагнення за допомогою
військово-технічної переваги гарантувати недоторканність території США, їх
союзників, а також американських збройних сил, розміщених в різних
регіонах світу, збільшення кількості союзників по НАТО і нейтралізація
можливих конкурентів. Водночас у лідерів багатьох союзних держав виникли
побоювання, що боротьба з тероризмом слугуватиме прикриттям прагнень
США розширити зону своєї військової присутності, а також просуванням їх
зовнішньополітичних інтересів через підтримку світового лідерства.
Центральним елементом зовнішньополітичної концепції США цього періоду
188
є превентивний удар, що розглядався як крайній, останній засіб для
запобігання розповсюдженню ядерної зброї. Фактично США вели у 2003 р.
єдину в історії превентивну війну під тим приводом, щоб не дати С. Хусейну
можливості отримати зброю масового ураження.
Стратегія національної безпеки США 2006 р., має схожу з попередньою
стратегією структуру. Однак оновлена стратегія фокусується на глобальній
війні з тероризмом, вирішення, за допомогою військової сили регіональних
конфліктів, посилення військово-стратегічних союзів, а також протистояння
глобальним викликам і загрозам. Стратегія в цілому містить певний звіт
досягнень стратегії національної безпеки 2002 р. та окреслює пріоритети на
майбутнє. На доповнення до Національної стратегії безпеки США у 2006 р.
було прийнято Національну стратегію боротьби з тероризмом, в якій зокрема
визначено перемогу над розгалуженою терористичною мережою «АльКаїда». Методи досягнення мети мають чимало спільного з методами, що
зазначені в національних стратегіях безпеки 2002 р. та 2006 р. і передбачають
протидію розповсюдженню ядерної зброї, зброї масового ураження та
нейтралізацію екстремістських держав. Починаючи з 2006 р, на хвилі
зовнішньополітичних невдач США, фінансово-економічних криз, посилення
впливу нових центрів сили, набули поширення ідеї про втрату США статусу
світового лідера. Криза ідеології зовнішньої політики США в 2001-2009 рр.
стала наслідком кризи американської еліти.
4. Концептуальне забезпечення зовнішньої політики Б. Обами
ґрунтувалося на основі Стратегії національної безпеки 2010 р. та 2015 р.,
аналіз яких показав, що США не відмовились від політики світового
лідерства, а завдяки новим підходам та наявним ресурсам намагалися його
посилити. Успіхи демократичної адміністрації, що представлені в Стратегії
національної безпеки за президентства Б.Обами, позиціонувалися як вектор
подальшого розвитку країни. Відтак у «Стратегії національної безпеки» 2010
р. наводилися чотири «постійні національні інтереси»: безпека, процвітання,
цінність і міжнародний порядок. Стратегія національної безпеки 2015 р.
189
запозичила багато чого з попередньої і мала на меті адаптацію міжнароднополітичної обстановки до нових умов життєдіяльності американської
держави. Вона стала концепцією національного оновлення і повернення
США до глобального лідерства на основі ідеї «розумної сили», представленої
адміністрацією Б. Обами ще в 2009 р. (сильна армія, потужна економіка,
ефективна дипломатія, універсальні цінності та інновації), яка передбачала,
що «сила і вплив у світі починаються з оновлення всередині країни». У
Стратегії 2015 р. ідею «розумної сили» як основи глобального впливу
повністю збережено, оскільки вона також передбачала орієнтацію країни на
спільні дії через партнерство, коаліції і міжнародні організації. Концепт
Стратегії свідчить про перенесення основних зусиль на відновлення
«морального лідерства США» та на формування проамериканської думки в
світі через дипломатію та співробітництво.
Стратегії національної безпеки 2010 р., 2015 р. позиціонувалися як
«розрив зі спадщиною» адміністрації Дж.Буша-молодшого, який керувався
односторонніми підходами до ведення зовнішньої політики. Доктрина
Б.Обами визнає цінність партнерства і надає більшого значення
громадянському виміру на противагу військовому, а також підкреслює
національне значення діалогу та необхідності зміцнення міжнародних
інституцій. У стратегії підкреслюється політичне прагнення США
підтримати формування міжнародного порядку, спрямованого на розв’язання
проблеми міжнародної безпеки заради збереження глобального лідерства
США. Під час президентства Б.Обами зовнішня політика США ґрунтувалася
на евентуальній багатополярній моделі світового устрою, а також на
просуванні неоліберальних реформ у всіх сферах суспільно-політичного та
економічного життя, наданні більшого значення та повноважень у вирішенні
нагальних світових проблем міжнародним організаціям, а також подальше
просування у сфері підтримки та розвитку прав та свобод громадян різних
країн та регіонів світу. Важливим елементом у стратегії глобального
лідерства США вважалося «інформаційне протиборство», яке розуміється як
190
форма боротьби сторін з використанням спеціальних засобів впливу на
інформаційне середовище протилежної сторони і захисту власного в
інтересах досягнення поставлених цілей.
Дослідження стратегії лідерства США Б. Обами виявило й її ідейнополітичну спадкоємність із зовнішньою політикою Дж. Буша-молодшого.
Позиція Б.Обами, всупереч декларативної критиці політики Дж. Бушамолодшого, виявилася багато в чому схожою з курсом попередника, але
більш прагматичною. Сила і загроза її застосування продовжували вважатися
дієвим інструментом і засобом вирішення проблем безпеки, а розбіжності
стосувалися ключових підходів і перенесення акцентів на багатосторонню
дипломатію. Стратегія національної безпеки 2015 р. зобов’язувала
відстоювати національні інтереси США за рахунок посиленого і тривалого
лідерства. В стратегії було викладено принципи та пріоритети щодо
використання американської сили, висунуто модель американського
лідерства, що заснована на економічних і технологічних перевагах і
цінностях американського народу, підтверджено відданість США союзникам
і заявлено про готовність стримування і протидії супротивникам.
5. У зовнішньополітичному курсі США чітко простежується історична
спадкоємність щодо досягнення лідерства на міжнародній арені. Протягом
певного періоду після падіння Берлінської стіни на роль великої стратегії
США претендували такі концепції, як «домінування», «першості»,
«глобального лідерства», «глобальної колективної безпеки», «регіональної
безпеки», «кооперативної безпеки», «стримування», «вибіркової
замученості» і навіть «неоізоляціонізму». Певний час деякі з них були
офіційними стратегіями США. Однак, з різних причин, жодна зі стратегій не
стала довгостроковою великою стратегією США