Глібова Світлана Олександрівна Зовнішня культурна політика Італій­ської Республіки

brief description

Глібова Світлана Олександрівна, головний спеціаліст управління міжнародних зв’язків Державної міграційної служби України: «Зовнішня культурна політика Італій­ської Республіки» (23.00.04 - політичні проблеми між­народних систем та глобального розвитку). Спецрада Д 26.001.29 у Київському національному університеті іме­ні Тараса Шевченка

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ГЛІБОВА СВІТЛАНА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 327:351.85](459)(043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
ЗОВНІШНЯ КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА
ІТАЛІЙСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ
Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та
глобального розвитку
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне
джерело____________________________________________С.О. Глібова
Науковий керівник:Скороход Юрій Степанович
доктор політичних наук, професор
Київ 2017

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.......................................................................12
ВСТУП..............................................................................................................................13
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ І ДЖЕРЕЛЬНА
БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Зовнішня культурна політика держави в міжнародних
відносинах..........................................................................................................................20
1.2. Концептуальні підходи до вивчення ролі культурного чинника
міжнародних відносин.....................................................................................................33
1.3. Джерельна база дослідження........................................................................55
Висновки до розділу 1...........................................................................................71
РОЗДІЛ 2. ЦІЛІ ТА МЕХАНІЗМИ ЗОВНІШНЬОЇ КУЛЬТУРНОЇ
ПОЛІТИКИ ІТАЛІЇ
2.1. Стратегічні пріоритети та напрями зовнішньої культурної політики
Італійської Республіки.....................................................................................................76
2.2. Трансформація зовнішньополітичних інститутів Італії в умовах
реалізації концепції «системо-країни»....................................................................... 102
Висновки до розділу 2........................................................................................ 119
РОЗДІЛ 3. ІНСТРУМЕНТИ ЗОВНІШНЬОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ
ІТАЛІЇ
3.1. Традиційні інструменти зовнішньої культурної політики Італійської
Республіки .......................................................................................................................123
3.2. Інноваційні інструменти зовнішньої культурної політики
Італії..................................................................................................................................151
Висновки до розділу 3.........................................................................................169
РОЗДІЛ 4.БАГАТОСТОРОННЄ КУЛЬТУРНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ІТАЛІЇ
4.1. Співробітництво Італії у сфері культури в рамках системи
ООН..................................................................................................................................173
11
4.2. Участь Італії у реалізації програм міжкультурного співробітництва на
багатосторонній основі в європейських регіональних організаціях (Рада Європи та
ЄС).....................................................................................................................................188
Висновки до розділу 4.........................................................................................211
ВИСНОВКИ..................................................................................................................214
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ......….......................223
ДОДАТОК......................................................................................................................263
12
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ЗКП – зовнішня культурна політика
ІКОН – Італійська культура он лайн (Italian culture on-line)
ІРС – Італофонійна радіотелевізійна спільнота (Communita radiotelevisione
italiana)
МБП – Міжнародна біологічна програма
МГП – Міжнародна гідрологічна програма
МЗС – Міністерство закордонних справ ( з 11 серпня 2014 р. змінено
назву Міністерство закордонних справ на Міністерство закордонних справ та
міжнародного співробітництва),
МКБ – Міжнародний комітет з біоетики
МОК – Міжурядова океанографічна комісія
МСКДТ – Міністерство спадщини, культурної діяльності та туризму
ОДВ – Програма ЮНЕСКО «Освіта для всіх»
РАІ – Акціонерне товариство Італійське радіо і телебачення
(Radiotelevisione Italiana RAI)
ТСР –Tutela Patrimonio Culturale (Підрозділ карабінерів з охорони
пам'яток культури)
CBI – Country Brand Index (індекс державних брендів)
ICTP – International Centre for Theoretical Physics (Міжнародний центр
теоретичної фізики в Трієсті)
13
ВСТУП
Актуальність теми. На межі ХХ – ХХІ ст. відбулося переосмислення
ролі культурного чинника в міжнародних відносинах. Криза
мультикультуралізму, викликана небажанням значної кількості
мусульманського населення інтегруватися в культурний та ціннісний простір
Європи та труднощі з практичним втіленням міжкультурного діалогу, який в
Європі взяли за концептуальну основу подолання проблем в нових реаліях,
сприяли збільшенню уваги держав як до внутрішньої, так і до зовнішньої
культурної політики.
Особливого значення зовнішня культурна політика набуває для таких
держав, як Італія, яка активно використовує зовнішню культурну політику для
обґрунтування свого прагнення зайняти місце одного з головних акторів
міжнародних відносин. В італійському політикумі є розуміння того, що
популярність італійської культури детермінує зростання інтересу до інших
сфер діяльності держави. Культура сприймається як один з чинників
підвищення ефективності держави. Зовнішня культурна політика, спрямована
на формування привабливого образу, дає можливість Італії забезпечувати
реалізацію власних інтересів, конкуруючи навіть з державами, потенціал яких
перевищує італійський.
Це сприяє зростанню наукового інтересу до теоретичного осмислення та
вивчення практичного застосування державами культурного чинника у своїй
зовнішній політиці та міжнародних відносинах. В той же час, порушена в
рамках дисертаційної роботи проблема в сучасній українській політичній науці
комплексно та всебічно не розглядалась і належить до маловивчених.
Досвід Італії є корисним для України, яка стала на шлях формування,
інституалізації та реалізації зовнішньої культурної політики, що актуалізує
пошуки ефективної моделі зовнішньої культурної політики та дипломатії
України. Зовнішньополітичне відомство Італії, зокрема, використовуючи
культурний чинник іміджевої дипломатії, має на меті пропагування її
позитивного іміджу, що також є актуальним і для України. А досвід культурної
14
політики та дипломатії Італії в багатосторонньому форматі та грамотне
застосування інструментів зовнішньої культурної політики Італії може стати
корисним для України в науковому та прикладному плані.
Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлена зростанням ролі
зовнішньої культурної політики в сучасних міжнародних відносинах,
об’єктивною зацікавленістю України у використанні досвіду зовнішньої
культурної політики Італії, недостатнім рівнем дослідження цієї проблеми у
вітчизняній політичній науці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами,
темами. Дисертація виконана в рамках Комплексної наукової програми
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація
суспільного розвитку світових процесів глобалізації», затвердженої Вченою
Радою Університету, протокол № 12 від 20 червня 2011 р., і науково-дослідної
теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету
імені Тараса Шевченка «Асоціація як новий формат відносин України з
Європейським Союзом: політичний, правовий, економічний та інформаційний
аспекти» (номер державної реєстрації 0111U007054).
Мета та завдання роботи. Метою дисертаційної роботи є аналіз,
виявлення особливостей та тенденцій розвитку зовнішньої культурної політики
Італії.
Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв’язання
наступних дослідницьких завдань:
1) визначити характерні риси феномена зовнішньої культурної політики;
2) проаналізувати засади та механізми реалізації зовнішньої культурної
політики Італії;
3) з'ясувати пріоритети та особливості зовнішньої культурної політики Італії в
контексті забезпечення «системо-країни» як основної стратегії розвитку
держави;
4) виокремити та охарактеризуватиспецифічні напрями та форми зовнішньої
культурної політики Італії;
15
5) проаналізувати особливості інституційного забезпечення зовнішньої
культурної політики Італії;
6) визначити і систематизувати основні інструменти реалізації зовнішньої
культурної політики Італії;
7) проаналізувати особливості багатостороннього культурного співробітництва
Італії, зокрема в рамках ЮНЕСКО, РЄ та ЄС;
8) на основі вивчення досвіду Італійської Республіки у сфері здійснення
зовнішньої культурної політики запропонувати практичні рекомендації для
України.
Об'єктом дослідження є зовнішня політика Італії.
Предметом дослідження виступає зовнішня культурна політика
Італійської Республіки.
Методи дослідження. Відповідно до поставлених завдань в основу
роботи покладено систему загальнонаукових, емпіричних та політологічних
методів дослідження. В дисертації найбільш широко використовуються методи
системно-структурного та системно-функціонального аналізу, які дали змогу
виявити основні елементи, задіяні в реалізації культурної політики та
дипломатії Італії, а також способи їх взаємодії. Системно-функціональний
метод дозволив визначити структурні елементи загальнодержавної політики
Італії та виділити культурний фактор як важливий інструмент реалізації
загально-державної стратегії з формування «системо-країни» та дозволив
виокремити основні напрями реалізації зовнішньої культурної політики Італії.
Поєднання емпірико-аналітичного методу дозволило на основі аналізу
практичних кроків країни проаналізувати особливості здійснення зовнішньої
культурної політики Італії на багатосторонньому та двосторонньому рівні та
визначити її місце в системі інструментів зовнішньої політики Італії, також це
дало змогу критично підійти до визначення ролі Італії та її положення у світі.
Поєднання порівняльного та історичного методів дозволило визначити
особливості та дослідити розвиток зовнішньої культурної політики Італії в
міжнародних відносинах у відповідні історичні епохи.
16
При роботі з широким колом нормативно-правових актів, документів,
заяв та виступів державних та посадових осіб було використано метод контентаналізу, що у поєднанні з критичним осмисленням тексту, дало змогу
забезпечити об'єктивність аналізу та логічність результатів дослідження.Для
визначення ефективності поширення італійської мови у світі та її якіснокількісному вираженні було застосовано статистично-порівняльний метод.
Комплексне застосування зазначених методів дозволило дати відповіді на
поставлені завдання та розкрити основні положення роботи.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження
полягає в наступному:
Вперше:
- у рамках функціонування цілісного комплексу «системо-країни» Італії
виокремлено та класифіковано основні напрями та інструменти зовнішньої
культурної політики, зокрема у сфері державного брендінгу (ними є поширення
італійської культури у сфері висвітлення феномену «італійського стилю
життя»; культурної спадщини, мистецтва та мови; позиціонування передових
досягнень італійської освіти та науки; формування ознак туристичної
привабливості; сприяння розвитку італійського дизайну, кінематографу, кухні
та гастрономії);
- систематизовано традиційні та інноваційні інструменти зовнішньої
культурної політики Італії;
- у процесі визначення інструментарію зовнішньої культурної політики
розкрито природу та змістовне наповнення феномену бренду «зроблено в
Італії», показано його вплив на функціонування «системо-країни» Італії;
- аргументовано, що політика зі збереження культурної спадщини Італії є
одним із головних інструментів зовнішньої культурної політики, останнє
зумовлюється представленням італійської моделі як високоефективної, яка
може бути взірцевою для інших країн;
Удосконалено:
- положення стосовно того, що Італія, з метою реалізації економічних та
17
політичних переваг на міжнародній арені, використовує інструменти «м’якої
сили», зокрема іміджеву дипломатію;
- висновок, про те, що концепція автономізації, яка стала підґрунтям
реформуваннязовнішньополітичного відомства Італії, дозволила більш
ефективно реалізовувати зовнішню культурну політику;
- змістове наповнення поняття італофонії як важливого інструменту
посилення ефективності зовнішньої культурної політики Італії, зумовлене
підвищеним інтересом до італійської мови в різних сферах діяльності;
- твердження про те, що багатостороннє співробітництво Італії у сфері
культури має прагматичний характер, орієнтоване на забезпечення італійських
національних інтересів і взірцево проявляється у тому, що Італія спрямовує
міжнародні проекти в культурній сфері у вигідне для себе русло,
використовуючи практику залучення італійських спеціалістів на керівні посади
в міжнародних галузевих організаціях та розміщення на території Італії їх
керуючих органів;
Набуло подальшого розвитку:
- вивчення ролі діаспори, як важливого зовнішньополітичного
інструменту в забезпеченні італійських інтересів за кордоном;
- розуміння необхідності застосування інструментів зовнішньої
культурної політики у взаємовідносинах між державами з метою забезпечення
культурного розмаїття та ефективної міжкультурної взаємодії як основи
забезпечення миру та стабільності.
Наукове та практичне значення одержаних результатів. Наукова
значимість проведеного дослідження визначається тим, що отримані в роботі
висновки і результати, можуть розширити проблемне поле досліджень
зовнішньої культурної політики і, зокрема, італійської, а також можуть бути
використані при написанні наукових праць з історії політики європейських
країн. Матеріали роботи можуть бути використані при підготовці нормативних
та спеціальних курсів у вищих навчальних закладах з проблем міжнародних
відносин та зовнішньої політики, а також при написанні підручників та
18
навчальних посібників при підготовці фахівців за спеціальністю «Міжнародні
відносини».
Крім того, прикладний аспект проявляється в тому, що фактологічний
матеріал та висновки даного дослідження можуть бути використані при
практичному застосуванні представництвами України за кордоном та
зацікавленими органами державної влади при практично-політичній діяльності,
а також при розробці та реалізації стратегії культурної політики України.
Апробація результатів дослідження. Результати та основні положення
дисертаційного дослідження було апробовано на всеукраїнських та
міжнародних конференціях, що проводились у вищих навчальних закладах
України, Чехії, Польщі: на Міжнародній науково-теоретичній конференції
студентів, аспірантів та молодих учених «Шевченківська весна» (Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, 22 березня 2012 р.), на
Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та
молодих учених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, 25 жовтня 2012 р.), на
Міжнародній науково-теоретичній конференції «Сучасна дипломатія: актуальні
проблеми теорії і практики»(Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, 20 грудня 2012 р.), на Х Міжнародній науково-практичній
конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Шевченківська весна»
(Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 21 березня
2013 р.), на Міжнародній науково-теоретичній конференції «Інноваційні
підходи і сучасна наука» (Центр наукових публікацій «ВЕЛЕС», 30 квітня
2015 р., м. Київ), наПершій міжнародній мультидисциплінарній конференції
(Міжнародний гуманітарний університет, 15 травня 2015 р. м. Одеса),
наМіжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми
міжнародних відносин»(Київський національний університет імені Тараса
Шевченка, 22 жовтня 2015 р.), під час участі в навчальній програмі Ради
Європи «Training Program Agenda Internet Governance and Human Rights», 18 –
20 листопада 2015 р.в м. Києві, наМіжнародній науково-практичній
19
конференції, присвяченій 20-річчю Дипломатичної Академії України при МЗС
України «Зовнішня політика і дипломатія: український та світовий досвід»
(Дипломатична Академія України, 23 грудня 2015 р., м. Київ), на
ХІІ Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та
молодих учених «Шевченківська весна» (Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, 7 квітня 2016 р.), на XI Міжнародній науковій
конференції «Наука в сучасному світі», 20 серпня 2016 р. в м. Києві.
Публікації. Результати дослідження відображені в 7 наукових
публікаціях загальним обсягом 5 д.а., з яких 4 розміщені у фахових виданнях,
затверджених Міністерствомосвіти і науки України та в 3іноземних виданнях, а
також в 2 працях апробаційного характеру.
Структура дисертації. Структурно дослідження складається зі вступу,
чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел (390 найменувань
українською, російською, англійською, італійською, французькою мовами на
33 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 265 сторінок, з них
основного тексту – 215 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
Відповідно до поставленої мети та завдань автор дослідження прийшла
до наступних висновків.
1) В науковій думці відсутній консенсус з приводу тлумачення термінів
зовнішня культурна політика та культурна дипломатія, які часто вживаються
для позначення одного й того ж явища. Зовнішня культурна політика держави
являє собою сукупність всіх організаційно інституційних заходів держави та
недержавних акторів, спрямованих на формування позитивного образу країни
та розвитку взаємовигідних відносин з іншими міжнародними акторами на
основі ціннісно-духовних та морально-нормативних аспектів.
2) На межі ХХ - ХХІ ст. за основу розвитку Італії було обрано концепцію
«Італія як світовийактор», яка відображає прагнення відігравати провідну роль
в європейській і світовій політиці – протагоніста (protagonista), долучаючись до
роботи в багатосторонніх організаціях та проектах, при цьому не допускаючи
розмивання суверенітету Італії з боку міжнародних інститутів. Практичним
втіленням такого підходу стало впровадження моделі «системо-країни» у
діяльність державних інститутів, яка полягає у запровадженні стратегії
розбудови взаємодії комплексу державних та недержавних акторів, фізичних та
юридичних осіб з метою формування ефективної та привабливої, економічно
могутньої держави, і знайшла відображення в програмному документі МЗС
Італії «Нова Фарнезіна на службі «системо-країни»».
В контексті реалізації зазначеної ініціативи було прийнято державну
програму «Орієнтир − Італія» («Destinazione Italia»), в якій головна роль
відводиться пропагуванню товарів, послуг, вироблених італійськими
виробниками, об'єднаних під загальним брендом «зроблено в Італії», на основі
формування сприятливого іміджу, з метою покращення економічних та
політичних позицій Італії. А також запроваджено стратегію МЗС Італії «жити
по-італійськи», яка передбачає пропагування дипломатичними установами та
інститутами культури Італії за кордоном італійського способу життя та
215
італійських товарів як моделі високого смаку, якості та елегантності як
прикладу для наслідування.
3) Стратегічними пріоритетами ЗКП Італії є поширення італійської
культури й італійської мови у світі, з метою сприяння зростанню політичної та
економічної привабливості Італії та посиленню позицій італійських
підприємств за кордоном; зміцнення зв’язків між культурою та економічною
діяльністю за кордоном (особливо у галузях, де визнаний італійський
авторитет); сприяння посиленню співпраці між державним та приватним
сектором.
Особливістю нормативно-правового забезпечення зовнішньої культурної
політики Італії є відсутність акту, у якому була б викладена єдина стратегія.
Положення про окремі напрями реалізації зовнішньої культурної політики
містяться в різних документах та програмах міністерств та відомств, зокрема
Конституції Італії, Єдиному акті, Законі про Міністерство спадщини,
культурної діяльності та туризму, Законі про Міністерство закордонних справ
та розвитку, Програмному документі МЗС з формування «системо-країни»,
Програмі Уряду зі втілення стратегії «Орієнтир − Італія», а також міжнародних
документах, визнаних Італією,
4) Пріоритетними в зовнішній культурній політиці є наступні географічні
напрями: європейський, середземноморський, атлантичний напрям, а також
розвиток відносин з Росією та країнами Сходу – Індією, Японією, Китаєм. В
межах співробітництва з ЄС Італія виступає одним з найактивніших членів,
який бере участь в розробці стратегії та напрямів культурної політики в ЄС та
проектах РЄ; в регіоні Середземномор’я зовнішня культурна політика Італії
спрямована на налагодження міжкультурного діалогу з країнами регіону, а
також на активне використання культурної спадщини та мови як інструментів
м'якого впливу; на атлантичному напрямі, і зокрема з країнами Латинської
Америки, зовнішньополітична культурна діяльність спрямована на розвиток
роботи з діаспорою; США розглядається як регіон перспективного розвитку
можливостей зовнішньої культурної політики та «солодкої сили» Італії; у
216
країнах Північної Африки пропагування італійської мови та культури
розглядається як можливість збереження італійської присутності та впливу в
колишніх колоніях.
Активізація зовнішньої культурної політики обумовило розширення її
напрямів та форм. Багатий культурний капітал дає можливість Італії проводити
свою діяльність за такими напрямами: висвітлення феномену «італійського
стилю життя» та концепту «солодкого життя»; пропагування бренду «зроблено
в Італії»; поширення культури, культурної спадщини, мистецтва та мови як
основи зовнішньої культурної політики Італії; позиціонування передових
досягнень італійської освіти та науки в окремих сферах; формування
туристичної привабливості; сприяння розвитку італійського дизайну, кіно та
гастрономії.
Зовнішня культурна політика Італії реалізується у наступних
макросекторах: медіа та інтернет простір (дистанційна освіта, культурні й
освітні програми на телебаченні і в інтернет просторі); робота з мігрантами та
якісна освіта для дітей мігрантів; підтримка політичними ініціативами та
установами приватного сектору в роботі із поширення та пропагування
закордоном «системо-країни» Італії.
Проведення Італією різних заходів реалізації зовнішньої культурної
політики може мати комплексний (у вигляді італійських міжнародних
фестивалів, днів культури Італії) і спеціалізований тематичний характер
(заходи, які присвячені певним подіям або спрямовані на окрему аудиторію).
Беручи до уваги той факт, що на двосторонньому рівні зовнішня культурна
політика залежить від рівня економічних та політичних відносин між
державами, діяльність Італії може проводитись в односторонньому форматі
(проведення різноманітних заходів, урочистих подій з метою пропагування
італійської культури) та у формі двосторонньої взаємодії (гармонізація політик
обох сторін та проведення спільних культурних заходів), що свідчить про
високий рівень двосторонніх відносин.
217
Заходи в сфері культурної діяльності Італії можна розділити на три групи.
До першої групи належать заходи, що відбуваються в країні, відносини з якою
мають першочерговий інтерес для Італії, і спрямовані на формування
позитивного іміджу в цій країні. Другу групу представляють заходи з
налагодження та зміцнення міжкультурної взаємодії між відповідними
установами, що займаються культурною діяльністю, на основі спільного
історичного або культурного інтересу. І до третьої групи належать заходи з
відзначення вагомих політичних або культурних подій.
5) З метою оптимізації та посилення дипломатичної служби Італії
відповідно до потреб сучасності, впровадження ініціативи «системо-країни» та
посилення зовнішньої культурної політики у 2010 та 2014 рр. було
реформовано структуру зовнішньополітичного відомства, в результаті чого
відбувся перехід від регіонального до функціонального принципу розподілу
Департаментів. Реформа сприяла автономізації діяльності посольств і
консульств Італії в країні перебування та розширенню зв’язків з центральною і
місцевою владою, бізнесом, університетами, науковими центрами за рахунок
розширення повноважень послів на місцях.
Реалізація зовнішньої культурної політики та культурної дипломатії
покладена на низку державних та недержавних інституцій, зокрема МЗС,
Міністерство спадщини, культурної діяльності і туризму, Міністерство
економічного розвитку, Національний інститут зовнішньої торгівлі (L'ICE),
Раду італійців за кордоном, Представництва Італії при міжнародних
організаціях, некомерційні організації, зокрема товариство Данте Аліг'єрі.
Практичною реалізацією зовнішньої культурної політики займаються Інститути
культури Італії за кордоном.
6) На сучасному етапі Італія активно застосовує традиційні та інноваційні
інструменти зовнішньої культурної політики у різних сферах діяльності. Захист
та збереження культурної спадщини Італії є її унікальним інструментом
зовнішньої культурної політики. Рівень розвитку та ефективності збереження
культурних та історичних пам’яток, якого досягла Італія, сприяє тому, що
218
італійська модель збереження спадщини вважається однією з найбільш
ефективних і сприймається іншими державами як взірець для наслідування, а
відновлення і повернення незаконно вивезених культурних цінностей виступає
інструментом зовнішньої культурної політики. Зокрема, наявність спеціального
Корпусу карабінерів з захисту культурної спадщини, який співпрацює з іншими
правоохоронними органами на національному рівні, сприяє формуванню
продуктивних міжнародних зв'язків, шляхом участі у спільних міжнародних
проектах. Діяльність у сфері археології та досягнення, пов'язані із
використанням італійських новітніх технологій, досвіду та засобів,
використовується Італією як інструмент зовнішньої культурної політики,
зокрема в країнах Середземномор'я, на Близькому, Середньому та Далекому
Сході.
Практика поширення італійської мови у світі призвела до виникнення
нового поняття італофонія, що є цілеспрямованою діяльністю держави та
недержавних акторів з поширення італійської мови у світі. Особливістю
політики італофонії є те, що функції з її втілення розділені між структурами
МЗС та Міністерством спадщини, культурної діяльності та туризму Італії,
частково діяльність з забезпечення політики італофонії здійснюють неурядові
організації та фонди, які співпрацюють з державними установами. Важлива
роль в поширенні італійської мови належить католицькій церкві, де саме
італійська сприймається як мова офіційного спілкування.
В політиці італофонії можна виділити наступні регіональні пріоритети.
Перший – територія Далмації, Корсики, Мальти, Істрії, Албанії, які історично
відносились до територій, які були частиною італійських держав, і на сучасний
момент відносяться до інших країн. Другий напрям відноситься до територій
найбільшої еміграції італійського населення, де відчувається вплив італійської
діаспори та поширене використання італійської мови як другої чи першої в
родинному спілкуванні (країни Північної та Латинської Америки). Третій вимір
стосується поширення італійської мови в колишніх колоніях, де на сучасному
етапі культурний чинник сприймається як можливість зберегти зв’язки з
219
колишньою метрополією, це стосується Сомалі, Лівії. Четвертий вимір
пов'язаний з пропагуванням «системо-країни» Італії як цілісного комплексу та
визначає поширення та викладання італійської мови у різних регіонах світу з
метою поширення італійської культури та зацікавленості використання
італійської мови у певних сферах індустрії.
Сучасна політика з поширення італійської мови спрямована, на
пропагування італійської мови як розмовної та провідної мови сучасної сфери
розвитку людства, сучасних технологій, мистецтва, культури, науки, моди,
дизайну, промисловості, особливо тих сфер, де відчутний вплив італійського
бізнесу. Серед ефективних інструментів поширення італофонії є проведення
освітніх програм в рамках діяльності інститутів культури Італії за кордоном,
освітня діяльність міжнародної спільноти Данте Аліг'єрі, проведення щорічного
«Тижня італійської мови у світі» і підтримка розвитку міжнародної,
міжміністерської платформи Генеральних штатів італійської мови.
Італія використовує дипломатію діаспори як важливий інструмент
зовнішньої культурної політики та «м'якої сили». Багаточисленна італійська
діаспора сприяє формуванню італійського лобі в різних країнах, чинить тиск на
уряди з метою прийняття рішень в інтересах Італії. За активної роботи діаспори
відбувається пропагування цінностей італійської культури, традицій та мови,
що сприяють поширенню «системо-країни» Італії за кордоном.
Важливим інноваційним інструментом зовнішньої культурної політики
Італії є пропагування на державному рівні феномену «зроблено в Італії», що
має комплексний характер, який обумовлюється його поширенням у різних
галузях економіки. Складовими бренду «зроблено в Італії» вважаються такі
сектори: продукти харчування, мода і меблі, а також інженерно-технічний
сектор, дизайн і виробництво товарів для житла, сфера дозвілля і відпочинку,
які позначені високою якістю та смаком.
Сучасні тенденції розширення інструментів зовнішньої культурної
політики знаходять своє відображення в зростанні значення інструментів медіа.
Важливим інструментом поширення італійської культури та мови виступає
220
діяльність медіа холдінгу РАІ, який через своє теле- та радіомовлення
долучається до пропагування привабливості Італії.
Зазначимо, що важливим інноваційним інструментом поширення
італійської мови та культури є міжуніверситетська співпраця. Серед найбільш
відомих проектів варто виділити он-лайн об'єднання вузів Італії в італійський
консорціум он –лайн ІКоН та діяльність Університету для іноземців м. Перуджа
та Університету для іноземців м. Сієна у співпраці з різними закордонними
університетами.
7) Культурна дипломатія Італії у багатосторонньому форматі являє собою
співробітництво з міжнародними організаціями на глобальному рівні в рамках
системи ООН, зокрема з ЮНЕСКО та на регіональному рівні в рамках
діяльності РЄ та ЄС. Італія сприймає свою участь в рамках багатосторонньої
дипломатії в контексті посилення своїх міжнародних позицій, зокрема бере
участь у розробці концептуальних основ, спільних завдань та планів
проваджень культурної політики, пропагуючи свої інтереси. Залучення на
керівні посади в міжнародних організаціях представників Італії та сприяння
розміщенню головних штаб-квартир міжнародних організацій в Італії є
важливою стратегією реалізації програми «системо-країни» та програми
«Орієнтир − Італія», що закріплено в програмних документах італійського
уряду.
Робота Італії в ЮНЕСКО спрямована на забезпечення глобальних
пріоритетів зовнішньої культурної політики в рамках формування, збереження
та взаємоузгодження культурного розмаїття світу. Активна залученість до
діяльності ЮНЕСКО визначається історичною та культурною необхідністю
збереження та розвитку культурної спадщини, оскільки в Італії розташовано
40 % об’єктів культурної спадщини людства.
Пріоритети культурної політики Італії в рамках роботи з ЄС, РЄ
визначаються фактом існування спільної мети, яка полягає у забезпеченні
функціонування Європи в умовах культурного розмаїття та подальшій
розбудові міжкультурного діалогу. Діяльність Італії в рамках Ради Європи
221
ведеться під гаслом впровадження концепції «системо-країни» та головних
ініціатив РЄ, таких як підтримка культурного капіталу, економізації культури
та культуризації економіки. Інтереси Італії співпадають з основною стратегією
РЄ зі збереження,розвитку європейської культури та формування спільної
європейської ідентичності. Участь у спільних європейських проектах Італія
використовує для розвитку власного туризму, культурної привабливості та
регіональної політики.
Особливістю реалізації культурної політики Італії в рамках ЄС є її
дворівневий характер: на італійському та на загальноєвропейському рівнях.
Італія активно використовує участь у формуванні спільної культурної політики
ЄС з метою поширення власних інтересів та культури. Важливими напрямами
такого співробітництва є залучення фінансування ЄС для збереження та
пропагування італійських об'єктів культурної спадщини, а також для розвитку
регіонів Італії шляхом зміцнення системи послуг, туризму і підтримки сфери,
пов'язаної з підприємницьким сектором, через залучення коштів Європейського
фонду регіонального розвитку і національних фондів.
8) Політика Італії відносно України в культурній сфері здійснюється в
межах європейського напряму зовнішньої політики Італії і позначена
наявністю чітко сформованої стратегії та різпланованих заходів, які
влаштовуються дипломатичним представництвом у співпраці з Італійським
інститутом культури, і передбачає пропагування італійської мови, культури,
освіти, дизайну та інших напрямів зовнішньої культурної політики. Діяльність
України з пропагування та поширення української культури носить
нерегулярний характер, позначена браком коштів та відсутністю чіткої
стратегії. Певні позитивні моменти співпраці простежуються на рівні
неформальних заходів та приватних ініціатив, які, однак, не користуються
відчутною фінансовою підтримкою з боку України.
Нагальною потребою України є необхідність розробити стратегію
зовнішньої культурної політики, що дасть змогу, в подальшому, чітко
окреслити пріоритети та напрями культурного співробітництва, і в рамках
222
цього вести планомірну роботу з підтримки та просування відповідних
проектів. Україна може застосувати італійський досвід, зокрема необхідно
розробити програму з доктринального оформлення та пропагування бренду
«зроблено в Україні», активізувати роботу з українською діаспорою, посилити
пропагування об'єктів культурної спадщини людства, які знаходяться на
території України. З метою збільшення фінансування зовнішньої культурної
політики, Україна повинна залучати бізнес кола, за італійським зразком, до
пропагування власної культури. З метою збільшення інтересу до України,
потрібно розвивати та рекламувати сучасне українське мистецтво та культуру.
Таким чином, можна говорити про формування італійської моделі
зовнішньої культурної політики, для якої характерна централізація контрольних
функцій на рівні МЗС з децентралізацією повноважень глав
зовнішньополітичних представництв. Фінансування дипломатичних установ за
кордоном здійснюється через центральний апарат МЗС та спеціалізовані фонди,
як це передбачено для Інститутів італійської культури за кордоном, однак глави
дипломатичних представництв мають повноваження через залучення спонсорів
та донорів укладати угоди ad-hoc з метою отримання додаткових джерел
фінансування вже у країні перебування.
Важливою особливістю італійської моделі зовнішньої культурної
політики є залучення всього комплексу державних установ та приватних
суб’єктів у формування та забезпечення цілісної моделі «системо-країни», які
спільно працюють з метою розвитку економіки держави та формування
позитивного образу Італії у світі. Всі учасники цього процесу розуміють, що
позитивне сприйняття Італії та італійських товарів, послуг, ініціатив та іміджу
пропорційно впливатиме на розвиток економіки та добробут кожного окремого
підприємства та особи. Складовими цієї моделі є політика мовної дипломатії та
італофонії,застосування та експорт археологічних послуг та італійської моделі
збереження культурної спадщини, дипломатія діаспори, пропагування
«італійського способу життя», бренду «зроблено в Італії», культури, моди та
інших складових «м’якої сили».