ПОЕТИКА ГРИЦЬКА ЧУПРИНКИ (ОБРАЗНА СИСТЕМА, МЕТРИКА, РИТМІКА, СТРОФІКА, ФОНІКА)

brief description

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Кудряшова Оксана Валентинівна

УДК 82-1: 821.161.2

ПОЕТИКА ГРИЦЬКА ЧУПРИНКИ
(ОБРАЗНА СИСТЕМА, МЕТРИКА, РИТМІКА,
СТРОФІКА, ФОНІКА)

10.01.06 теорія літератури

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник

доктор філологічних наук,
професор Костенко Н.В.

КИЇВ 2007

З М І С Т

ВСТУП. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Список умовних позначень. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14
Розділ 1. ГРИЦЬКО ЧУПРИНКА І УКРАЇНСЬКИЙ НЕОРОМАНТИЗМ
ТА СИМВОЛІЗМ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15
Розділ 2. ОБРАЗНА СИСТЕМА ГРИЦЬКА ЧУПРИНКИ У КОНТЕКСТІ
ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПРЕСИМВОЛІСТІВ. . . . . . . . 32
2.1. Предметно-речові образи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33
2.2. Абстракційні образи. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41
2.3. Образи світу людини. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52
2.4. Мовно-художні засоби образної системи у творах
Г. Чупринки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68
Розділ 3. МЕТРИКО-СТРОФІЧНІ ТА РИТМІЧНІ МОДЕЛІ В
ПОЕЗІЇ ГРИЦЬКА ЧУПРИНКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76
3.1. Хореї. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78
3.2. Ямби. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98
3.3. 3-складові розміри. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 108
3.4. Некласичні розміри. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118
3.5. Метрико-композиційні типи. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 123
3.6. Канонічні строфічні форми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127
Розділ 4. ЗВУКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ВІРША ГРИЦЬКА ЧУПРИНКИ. . . . 130
4.1. Інтонаційна структура. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 130
4.2. Звукові фігури повтору. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 135
4.3. Звукопис. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 145
4.4. Рима. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 152
ВИСНОВКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 167
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 171
ДОДАТКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 182

ВСТУП

Актуальність обраної теми. Дисертаційне дослідження присвячено проблемі, яка належить до однієї з актуальних у сучасному українському літературознавстві, висвітленню провідних концептів та форм українського пресимволізму початку ХХ століття, що органічно поєднують новаторство і традицію.
Процеси національної ідентифікації й консолідації, які посилилися в Україні на початку 90-х років ХІХ століття і активізувались на межі ХХІ століття, закономірно викликали потребу відновлення цілісної та об’єктивної картини нашої культури й письменства. Відтак у посттоталітарних літературних умовах з’явилась можливість по-новому оцінити творчість Грицька Чупринки (18791921), одного з представників українського пресимволізму, напряму, що тривалий час відтіснявся на маргінеси науки про літературу. Означник «маргінальна» цієї неординарної поезії вітчизняного модернізму має поступитися перед означником «закономірна». Адже в контексті культурно-мистецького процесу початку ХХ століття цей експериментальний напрям був зовсім не периферійним, мав своїх апологетів і послідовників, розвинену образну, жанрову, стильову систему.
Художня творчість Г. Чупринки є оригінальним явищем в історії української літератури. Її еволюція була невідривною від загального розвитку вітчизняної поезії в контексті літературного європейського мистецтва. Творчий доробок письменника цікавий стильовим синкретизмом неоромантизму з фольклорною традицією, позначений пресимволістськими тенденціями початку ХХ століття.
Художня спадщина поета кількісно невелика: вона складається із семи прижиттєвих збірок («Огнецвіт», 1909, «Метеор», 1910, «Ураган», 1910, «Сон-Трава», 1911, «Білий гарт», 1911, «Контрасти», 1913, «Лицар-Сам», 1913) та значної кількості поезій, видрукуваних на сторінках часописів. Вийшли лише три томи його поезій (на початку 1920 року готувався четвертий том, але світу він не побачив). Після смерті автора його твори публікувалися в різних антологіях та хрестоматіях, і лише двічі були оприлюднені окремою збіркою (1926-го та 1930-го рр.). До 1991 року окремими виданнями твори поета не виходили. Поезія Г. Чупринки, за словами М. Вороного, сповнена «такої невимовно-звабливої краси, що, коли й перестаєш читати, здається, бринять з неї гармонійні акорди, ллються хвилями відгуки її чарівної музики [31, с. 473]»: від початку вона репрезентувала високе мистецтво слова. Його оригінальна творчість живила українську поезію початку ХХ ст., «не давала їй обернутися в стояче болото. Ні лещата царської цензури, ні суховії пролетарської критики не змогли перепинити цей чистий струмок справжньої лірики [41, с. 16]». У художньому світі Чупринки панує «культ краси», звеличення самоцінності людини, рух, поривання до трансцендентності, музика вірша і його неповторний тембр. Індивідуалізм, на який звертали пильну увагу творці загальноукраїнського журналу «Українська хата» (19091914) і гостро засуджувало впродовж десятиліть радянське літературознавство, був породжений відчуттям самотності духовно багатої особистості серед юрби”, що оточувала поета. «Юрбою» автор «Метеору» розумів усіх ницих духом, тих, хто змирився зі своїм рабським становищем, надаючи перевагу житейському благополуччю перед активними болючими пошуками ідеалу.
Сучасник поета, видатний білоруський письменник М. Богданович, зазначав, що «Чупринка поет рідкісного, своєрідного типу таланту, риси якого, попри всю їхню відносну простоту, відзначаються масштабністю, різкою окресленістю. Понад те, Чупринка чи не найхарактерніший, найпоказовіший і закінчений представник цього творчого типу серед поетів усіх трьох руських літератур [17, с. 164]». Щоправда, такі дослідники, як О. Білецький та М. Зеров, не погоджувались із подібною позитивною оцінкою. О. Білецький, зокрема, заперечуючи цитовану вище тезу, ставив Чупринку врівень лише з маловідомим російським поетом Бенедиктовим, що свого часу уславився пустодзвонністю і фальшивим стилем. Тут, очевидно, далися взнаки рецидиви дещо спрощеного підходу до творчості автора вірша «Дзеньки бреньки», який і сам Чупринка завбачливо визначав як поетичний жарт. З історії вітчизняної й зарубіжної літератури навряд чи пригадаємо аналогічний приклад, коли б одна-єдина поезія екстраполювалась на весь творчий доробок письменника. М. Зеров зазначав, «як мало має права Чупринка на титул українського Бальмонта» і те, що він не дуже «дорогого кошту [61, с. 1110]». Ще й дотепер окремі дослідники літератури на Чупринку дивляться крізь призму погляду згаданих авторитетів літературознавства.
Звукове багатство віршів Чупринки, несподівані й захоплюючі асонанси та алітерації, майстерна ритмомелодика впродовж тривалого часу розглядались у відриві від змісту та проблематики творчості. Не випадково М. Жулинський констатував, що «смислова орієнтація вірша Чупринки залишається на периферії його сприйняття, ідейне спрямування глухне в мелодійному звучанні алітерації, в настроєвих асоціаціях [59, с. 20]».
Сьогодні жоден із дослідників художнього письменства не наважиться відстоювати спроби радянського літературознавства представити Г. Чупринку поетом, що прагнув відсторонитись від драматичних суперечностей життя, не реагував безпосередньо на гострі запити свого часу. Насправді ж «у його творах можна знайти немало вражаючих свідчень відгуку чутливої до людських болів і страждань душі поетової на брутальну й непривабливу дійсність («Жертви буднів») [46, с. 2]», як стверджував С. Денисюк.
Інтерпретація творчості Г. Чупринки, репрезентована працями авторитетних дослідників того часу (М.Вороний «Лірика краси і смерті» [30], Микита Шаповал «Новини нашої літератури («Огнецвіт», поезії Грицька Чупринки)» [168], М. Богданович «Грицько Чупринка» [17], Є. Маланюк «Грицько Чупринка і проблема біографії» [104], Микола Євшан «Грицько Чупринка» [50], М. Зеров «Гр. Чупринка (З приводу нового видання творів)» [61], і нині є предметом актуальних наукових обговорень і дискусій, до яких долучилися такі дослідники, як Ю. Бойко-Блохін («Грицько Чупринка» [18]), М. Жулинський («Грицько Чупринка» [59]), В. Яременко («Спалахнув метеором» [177]), П. Одарченко («Григорій Чупринка (До роковин з дня народження)» [121]), Н. Миронець («Грицько Чупринка та Микита Шаповал: на перехресті доль» [108]), С. Денисюк («Провісник національного воскресіння (до 120-ліття від дня народження Григорія Чупринки)» [46]). Поема «Лицар-Сам» рецензувалася тільки з погляду на головного героя (І. Лизанівський «Грицько Чупринка: «Лицар-Сам», поема в двох частинах» [95], Х. Майстренко «Лицар-Сам» (замість рецензії на останню книжку-поему Грицька Чупринки)» [101], К-ко (М. Вороний) «Грицько Чупринка. «Лицар-Сам» [28]). Окрему інформацію дослідники пропонували в узагальнюючих дослідженнях про українську літературу (С. Єфремов «Історія українського письменства» [53], М. Неврлий «Українська радянська поезія 20-х років» [117], найширшу в «Історії української літератури ХХ ст. у 2-х тт.» (1993) [70]), але найчастіше ім’я Грицька Чупринки згадувалося побіжно («Історія української радянської літератури» (1964, 1965), «Історія української літератури у 2-х тт.» (1954 1957, 1987, 1988), «Історія української літератури у 8-ми тт.» (1968, 1971).
Історіографія питання змушує констатувати, що недостатньо з’ясованою залишається проблема українського модернізму у дослідженнях поетики окремих авторів, серед яких слід назвати і Г. Чупринку. Надто часто в науці про літературу розмова ведеться тільки про поета та його життєвий шлях. Вакуум бодай пунктирної, фрагментарної інтерпретації поетики творчості Грицька Чупринки в контексті українських пресимволістів, своєрідності структурного ядра його естетичної системи, естетико-філософської зумовленості стильових домінант, генетичних і типологічних зв’язків його творчості із художніми напрямками вітчизняного та європейського літературного процесу початку ХХ століття має бути заповнений концептуальним підходом до вивчення названого явища. Відтак потреба об’єктивного наукового прочитання і осмислення художнього доробку Г. Чупринки нагальна й очевидна, як і розробка адекватного методологічного апарату. Саме цим і зумовлена актуальність пропонованого дослідження.
З огляду на історичні обставини формування української науки про літературу, в ній і досі ще трапляється чимало термінів, які потребують нашого уточнення. Саме таким терміном, одним із найдавніших у літературознавстві, значення якого упродовж віків істотно змінювалося залежно від зміни обсягу науки про художню літературу та методологічних принципів її вивчення, є поетика” (від гр. πоιητιχή (τέχυη), англ. poetics, фр. poétique, нім. poetik, лат. рoiētikē поетичне мистецтво).
Найважливіші зрушення в царині літературознавчої науки материкової України, яка прагне на початку ХХІ століття, як колись на початку ХХ століття, вирватися з тенетів провінціалізму та переорієнтувати свою культуру на Захід, відбулися, з нашого погляду, саме в галузі загальної наукової методології. Якщо в недалекому минулому для дослідників літератури була небажаною навіть щонайменша обізнаність з фройдизмом, структуралізмом чи, наприклад, компаративістикою, то сьогодні ці та інші школи і методи в науці про художнє письменство посідають пріоритетні позиції, а сторінки фахової періодики, збірників та інших видань, так би мовити, унаочнюють перспективність подібного підходу до мистецьких явищ.
Історичні умови розвитку українського літературознавства визначили його неперервний зв’язок з високою духовною культурою Стародавньої Греції та Риму. Через перекладну літературу візантійського та болгарського походження давньоруські книжники отримували відомості про античну міфологію, філософію і красне письменство та науку про нього.
Обізнаність із найважливішими положеннями поетики, уміння складати вірші, розуміти найелементарніші закони віршування для освічених людей Європи у ХVI XVII століттях було однією з ознак справжньої освіти.
У Київській Русі використовувалися здобутки греко-візантійської поетики. Скажімо, в Ізборнику Святослава (1073) вміщено перекладену з грецької мови статтю Георгія Хіровоска про тропи і фігури мови. Літературна практика староукраїнських книжників XVIXVIII ст. залежала від настанов курсів поетики (піїтики), які читалися на основі античних, переважно латиномовних праць у братських школах та Києво-Могилянській колегії. Курс поетики входив до складу семи вільних наук, які вивчалися у середньовічній та ренесансній школі, а також були обов’язковими у програмах шкіл підвищеного типу колегіях, університетах, академіях.
В Україні одним із перших посібників, у якому викладено першооснови теорії віршування, стала «Граматика» Лаврентія Зизанія (Вільно, 1596). В ній подавався невеликий розділ з характерним заголовком «О метрђ и о рифмђ. Пересторога хотящим вђршђ складати». Звідси беруть початок усі наступні українські поетики.
Першою відомою київською латиномовною поетикою є курс «Liber artis poeticae» («Книга про поетичне мистецтво», 1637), записаний Андрієм Старновецьким під наглядом М. Котозварського. З кінця XVIIXVIII ст. відомі праці з поетики латинською мовою, укладені українськими вченими викладачами Києво-Могилянської колегії. Найвідоміші з київських поетик «De arte poetica» («Про поетичне мистецтво») Феофана Прокоповича (17051706) та «Hortus poeticus» («Сад поетичний») Митрофана Довгалевського (17361737). Зокрема, в підручнику Ф. Прокоповича започаткувалась нова традиція викладати студентам поетику й риторику «не за чужими словами», а черпати її «з власної скарбниці знань». Це був найдосконаліший з усіх відомих на той час підручників, який наслідували згодом Г.Сломинський в «Мистецькій поетиці» (17441745), Г. Кониський («Практична поетика», 17451746) та інші літератори. Українські поетики ХVІІXVIII ст. не були простими копіями античних чи західноєвропейських ренесансних трактатів з теорії словесності. Вони були наближені до естетики класицизму і готували ґрунт для виникнення літератури шкільного класицизму. Новатором у галузі поетики був Г. Сковорода.
У ХІХ столітті поетика збагачується філософськими категоріями (Г. Гегель), поглядами романтиків (Ф. та А. Шлегелі), мовознавців (О. Потебня, О. Веселовський). О. Потебня розглядав поетику у тісному її зв’язку з лінгвістикою та міфологією. Поетичну мову він розумів насамперед як образне мислення. О. Веселовський став основоположником історичної поетики. Дослідження його спирались на ґрунтовні знання слов’янських та інших літератур і мов, світового фольклору. Багато зробив для розвитку поетики І. Франко.
Отже, хоча предмет, завдання та обриси поетики до сьогодні сприймаються вченими по-різному, а сама ця наука почасти ототожнюється чи з теорією літератури, чи з теорією поетичної мови, незаперечне одне: її тісний зв’язок з мистецтвом слова та її плідний вплив на розвиток зображувальних засобів поетичної мови.
Сучасних дефініцій «поетики» досить багато. Проаналізувавши деякі з них, Г. Клочек виділяє такі основні «постійні смисли»: 1) художність, 2) система творчих принципів, 3) художня форма, 4) цілісність, системність, 5) майстерність письменника [80, с. 11].
А. Ткаченко, коментуючи ще й найширше літературознавче тлумачення «поетики», «згідно з яким вона фактично збігається з «теорією літератури [142, с. 138]», одразу ж заперечує це тлумачення: по-перше, мовляв, тут, як і в багатьох інших випадках, термінологічна синонімія небажана; по-друге, «теорія» то лише «наука», тоді як «поетика» при ближчому розгляді виявляється, з одного боку, «об’єктивними властивостями художніх текстів», а з другого «рецепцією» (теоретичним осмисленням) цих властивостей. Інакше кажучи, «поетика» в нинішніх трактуваннях і «об’єкт», і «суб’єкт» дослідження [146, с. 138].
Особливої ваги набуває проблема змістовності форми або, іншими словами, уникнення відомої традиції щодо дихотомії (поділу твору на «зміст» і «форму»). Названу проблему ми прагнемо усвідомити в двох аспектах: змістовність форми на предметному рівні твору (діалектика категорій змісту і форми), а з іншого форма стає самодостатньою художньою реальністю, становить собою момент естетичної дійсності і тому теж набуває ознак категорії змісту («взаємовідображення», взаємопроникнення, взаємоперехід різних компонентів твору).
Очевидно, має рацію М. Кодак, який вважає, що одним (хоча і не єдиним) із призначень досліджень поетики є «створення структурно-поетичного обрису змістової форми окремого художнього твору». Проте, «окрім єдності окремого твору, є також єдність усієї творчості митця... [85, с. 155]». Усе це входить в естетичну систему письменника, за цією системою стоїть його світогляд у цілому і погляд на завдання літератури зокрема. Значною мірою поділяючи погляди М. Кодака, можемо навести також і роздуми деяких інших авторів, чиї дефініції теж ідуть у руслі наших пошуків. Скажімо, в розумінні Г. Сивоконя, поетика це «аналіз, синтезований творчою індивідуальністю даного митця [135, с. 118]».
Аналіз літературознавчих праць, присвячених порушеній нами проблемі, переконує, що вивчення поетики конкретного митця потребує з’ясування питань відтворення поетичної цілості, осягнення універсальних закономірностей художньої творчості, а не механічного перерахування окремих компонентів. Беручи до уваги обшири поетики історичної, іманентної, генеративної, лінгвістичної та нормативної, в пропонованому дисертаційному дослідженні ми будемо керуватися такою вихідною позицією: завдання поетики це визначення способів реалізації у певній художній структурі всього «світообразу» письменника, мистецької конкретизації його мислення, його естетичного світовідчування.
Сказане застосуємо для розуміння поетики Г. Чупринки. Звідси особливості його діалогу, його поетики.
Досліджуючи поетику Г. Чупринки, намагатимемось збагнути органічно цілісне, зв’язане як з характером громадянської позиції митця, так і його художнім баченням дійсності. Для з’ясування онтології Чупринки необхідно віднайти той інструментарій, завдяки якому втілювались у слові його задуми.
Предметом дослідження є словесна образність Г. Чупринки в процесі її еволюції, тобто художня мова творів, багатство метрико-строфічної та фонічної її організації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, до комплексних наукових та навчально-методичних планів якої входить проблема дослідження поетики письменників на сучасному етапі літературознавчого аналізу художнього тексту. Тема дисертації тісно пов’язана з проблематикою наукової роботи Інституту філології «Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації» (керівник проф. Семенюк Г.Ф.).
Мета дисертаційного дослідження полягає у системній, концептуальній інтерпретації поетики Григорія Чупринки в аспекті психологічного та знаково-символістичного принципів відображення. Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання комплексу завдань:
з’ясувати особливості стильової моделі пресимволізму початку ХХ століття в українській поезії і зокрема в творчості Г. Чупринки;
вивчити генезу й естетичну природу художньої творчості Г. Чупринки в її цілісності та індивідуальній своєрідності;
визначити еволюцію поетики Г. Чупринки на тематичному, образному, композиційному рівнях;
дослідити метрико-ритмічну, строфічну та фонічну організацію поезії Грицька Чупринки у зв’язках із творчими надбаннями інших представників пресимволізму (М. Вороний, Олександр Олесь, М. Філянський).
Методи дослідження базуються на основних принципах філологічного аналізу тексту. У роботі використано також елементи порівняльно-історичного, типологічного, герменевтичного аналізу, а також психоаналізу, міфологічної критики як загальної інтерпретації художніх текстів.
Теоретико-методологічною основою роботи є праці вітчизняних та європейських філософів і культурологів (М. Бахтіна, О. Лосєва, Г. Сковороди, З. Фройда, Д. Чижевського, А. Шопенгауера, К.-Г. Юнга, П. Юркевича та ін.), дослідження з питань поетики (О. Астаф’єва, Л. Гінзбург, Б. Гончарова, В. Жирмунського, І. Качуровського, Г. Клочека, М. Кодака, Н. Костенко, Ю. Лотмана, В. Моренця, М. Наєнка, Е. Соловей, Д. Самойлова, В. Пахаренка та ін.), історії та теорії модернізму і символізму (В. Агеєвої, Т. Гундорової, С. Павличко, Я. Поліщука та ін.). У роботі використано спеціальні розвідки про Г. Чупринку (на початку вже згадувані) та наукові дослідження вузлових проблем історії української літератури поч. ХХ століття (О. Білецький, В. Брюховецький, В. Дончик, С. Єфремов, Ю. Ковалів, Г. Костюк, Ю. Лавріненко, Є. Маланюк, А. Шамрай та ін.).
Об’єктом роботи є прижиттєві та посмертні видання поетичних творів, приватних кореспонденцій Г. Чупринки, матеріали періодики різних років, спогади сучасників письменника, архівні матеріали, що зберігаються у фондах Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, у відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури НАН України ім. Т.Г. Шевченка.
Наукова новизна роботи. У дисертації вперше реалізовано комплексний підхід до вивчення поетики Григорія Чупринки, а також до джерел естетичних і ціннісних орієнтацій поета, простежено еволюцію його індивідуального стилю, визначено роль спадщини митця в історії української літератури. Це дає змогу повніше та об’єктивніше вибудувати загальну типологію українського літературного процесу 10-х років ХХ ст. Порівняно з наявними нині дослідженнями, посутньо розширено обсяг залучених джерел, окремі з яких уведено в науковий обіг уперше (вірші, архівні й біографічні матеріали, зокрема, листи). Особливості версифікації досліджено у вимірах метрики, ритміки, строфіки, фоніки з позицій виявлення художньої цілісності; віршування поета розглянуто як один з найважливіших чинників, що виявляли творчу самобутність й водночас як зразок формозмістових шукань пресимволістів. Літературна та епістолярна спадщина митця розглядається як частина українського та європейського літературного процесу.
Практичне значення дисертаційної роботи. Результати дослідження можуть бути використані у читанні загальних курсів з теорії та історії української літератури ХХ ст.; для створення літературного портрета Г. Чупринки, підготовки навчальних посібників, спецкурсів та спецсемінарів із віршування; написання курсових, дипломних та магістерських робіт.
Апробація роботи. Матеріали дослідження були апробовані в доповідях на Міжнародній науковій конференції «Спадщина Т. Шевченка як націєтворчий чинник» (Київ, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2003), Республіканській науковій конференції «Від духовних джерел Візантії до сучасної України» (Київ, Славістичний університет, 2003), Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми слов’янознавства» (Київ, Славістичний університет, 2003) та на засіданні десятого філологічного семінару «Понятійний апарат сучасного літературознавства: «своє» й «чуже» (Київ, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2006).
Основні положення й висновки відбито в 8 публікаціях.
Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (179 позицій) та додатків. Загальний обсяг роботи 224 сторінки. Текстова частина викладена на 169 сторінках.

bibliography

ВИСНОВКИ

Складний період межі століть завжди позначається певними змінами у всіх сферах життя. Зміни в економіці, політиці, культурі різко позначилися на національній свідомості людей. Постала необхідність вироблення нових шляхів і в мистецтві, зокрема в літературі. Назрівала потреба у виробленні нових образів, складної асоціативності, синтезу мистецтв. Епоха символізму відіграла в цьому поступі важливу роль. Конструювання нових образних структур, вироблення нових ритмів та розхитування метричних і строфічних схем, збагачення літератури фонічними засобами позначилося шуканнями прозаїків та поетів.
Український пресимволізм, який склався на ґрунті кризових обставин у роки першої світової війни під певним впливом російського, а також європейського французького та німецького символізму, постає дуже своєрідним явищем.
Ілюзіонізм, візійне осягання/творення нового, ідеального світу, який контрастує з буденністю, поєднуються з критикою міщанської культури. Неможливо відкинути і досягнення у сфері психології та психофізіології початку ХХ століття, які впливали на площину підсвідомого (невизначених духовних станів та дій), того, що є змінним, нечітко окресленим. У зв’язку з цим спостерігається посилення суґестивного звучання слова. Сугестивність намагалася не описувати факти та аналізувати чуття, а реалізувала передачу сприйняття, переживання, станів у їхній своєрідній адекватності. І тому вона не зображує закінчені образи, а тільки спрямовує здібності читача в потрібному напрямі.
Мову символісти також розглядають крізь призму її інтенційної та суґестивної природи. Задля цього збагачується поетична практика, увага зосереджується на ефектності рими, вибагливості ритму та розмаїтті метра. Базуючись на таких формальних засобах, поезія зачаровувала милозвучністю слова, силою почуттів, парадоксальністю думок. Мова вважається самодостатньою. Запозичуючи досвід французьких попередників (сакралізація поетичної мови, віра в таємничість слова тощо), українські символісти виводять мову на нові терени, надаючи їй особливої мелодійності, музичності. І цього досягають з допомогою лексичних новотворів, ускладнених метафор, комплексного пов’язання рими, ритму, звуків, образів, які, об’єднуючись, ставали символами суб’єктивних вражень, складних смислів. Часто образи набувають двоплановості: явища емпіричного світу перетворюються на символ внутрішнього світу людини, стан її душі. На цій основі з’являються так звані «внутрішні образи», які глибоко приховані у двоплановості.
Український символізм був тісно переплетений з неоромантикою, і тому інколи неможливо визначити, який стиль домінує у певному творі. Неоромантичні прикмети повторюються у більшості течій модернізму, але кожна течія інтерпретує їх по-різному. Своя інтерпретація властива і Г. Чупринці. Поет творив на межі між класичною традицією української поезії та новою поетикою, яку він освоював, продовжував і розвивав на свій кшталт.
Образна система Г. Чупринки вибудовується від занепадницьких настроїв (смерть) через естетику краси (природа), проблем епохи (урбанізація, людство, поет) до пошуків самого себе (бунту, життя після смерті, надлюдини). Специфіка краси як естетичної категорії, декадентські вкраплення у поетичному доробку Г. Чупринки зумовлені особливостями українського модернізму.
Провідною тенденцією віршування Грицька Чупринки є творчий пошук у межах традиції. Щоб досягти ефекту, вплинути на читача, поет вдається до найрізноманітніших ресурсів поетичної мови. На тлі засмічення мови русизмами поет активно вводить неологізми, діалектизми, оксюморони. Ефект містичних, візійних впливів досягається за допомогою великої кількості метафор, епітетів, епітетів-прикладок та епітетів-означень. Поет рідко звертається до імітацій фольклорної поетики; на відміну від О. Олеся, його творчість має суто літературний характер.
Особливості взаємодії між ритмо-метричним, інтонаційно-синтаксичним, строфіко-фонічним чинниками обумовлюють специфіку індивідуальної манери віршописання Г. Чупринки. Підтвердженням наспівної інтонації Чупринки стає велика кількість хореїчних моделей і цей статус не змінюється протягом усього творчого шляху. Превалювання хореїв у творчості поета, а особливо ритмічних форм 4-стопного, певні тенденції і певні відхилення від них дають змогу стверджувати, що Чупринка був оригінальним в технічній версифікаційній програмі.
Аналіз звукової організації віршів Чупринки характеризує його як новатора. Його поетична мова збагачується оригінальними асонансами, алітераціями, вишуканим звукописом. З іншого боку, засвоюючи досвід західних літератур, Г. Чупринка стає одним з найталановитіших поетів у фонічній сфері та підносить хореїчні розміри на високий щабель у метриці.
Символісти вдосконалювали і розвивали строфіку. З традиційних строф зберігаючи катрен із перехресним римуванням, вони постійно розробляли самобутні строфічні схеми. Строфічні експерименти М. Філянського, а особливо, Г. Чупринки (варіації різної кількості строф, і як наслідок плавна або різка зміна строфічного малюнку, астрофічність творів, строфоїди) вплинули на дальший розвиток української поезії. Зокрема вони відбилися у строфіці П. Тичини.
Рима складає цілісний та цільовий малюнок у творчості Г. Чупринки. Процеси, які відбувалися в ній, проектуються і на українське, і на російське віршування: деграматизація, «лєвізна», поглибленість, оригінальність або банальність на тлі оригінальності, складеність кількох слів, нерівноскладеність та різнонаголошеність, застосування внутрішньої рими ось принципи, якими користувався автор, створюючи образи та мотиви у своїх творах. Побудова оригінальних схем рими, звернення до нових їхніх форм теж не залишили без уваги послідовники поета.
У віршуванні Г. Чупринки неважко помітити чимало рис, притаманних усім старшим символістам: він виявляє схильність до поліметрії, є в нього невелика кількість верлібрів. Не обминаючи народно-пісенні традиції, він усе ж найчастіше користується силабо-тонічними формами та випробовує себе у твердих канонічних формах. Як бачимо, його творчість має класичний характер. Саме класика і стає тією базою, на якій твориться поетичний світ Г. Чупринки.
Отже, версифікація Грицька Чупринки становить надзвичайно цікавий феномен, в якому яскраво виявляється самобутній почерк поета та особливості віршування, притаманні культурно-мистецькій перехідній добі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авраменко Н. До генезису символізму в Україні // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія: Літературознавство. Тернопіль: ТДПУ, 1999. С.81.
2. Авраменко Н.В. Поезія українських символістів перших десятиліть ХХ ст. в типологічних відповідностях з англо-американською лірикою // Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Тернопіль, 2002 17 с.
3. Агеєва В. Українська імпресіоністична проза. К., 1994. 159 с.
4. Архів ОАВ КДБ при Раді Міністрів УРСР. Слідчий фонд. Справа 222596 „Цупком”. Т № 8. Протокол від 9.08.21 р.
5. Бальмонт К. Избранное. М., 1990. 607 с.
6. Бальмонт К. Поэзия как волшебство. // Стозвучные песни. Сочинения. Верхне-Волжск, 1990. С. 281307.
7. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: исследования разных лет. М., 1975. 502 с.
8. Башкирова О.М. Версифікація Ліни Костенко // Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2004. 17 с.
9. Башляр Г. Фрагменти поетики Вогню. Харків, 2004. 142 с.
10. Белецкий А.И. Торжество слова // Художественная мысль. Харьков, 1922. № 9, 16 22 апреля. С.15.
11. Белый А. Критика. Эстетика. Теория символизма: В 2-х т. М., 1994. 478 с.
12. Белый А. Символизм как миропонимание. М., 1994. 528 с.
13. Бетко І. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії ХІХ початку ХХ століття. Zielona Gora Kijov, 1999. 147 с.
14. Білецький О.І. Двадцять років нової української лірики (1903 1923). Харків: Держвидав України, 1924. 38 с.
15. Блєдних Т.Ю. Історичний дискурс Валерія Шевчука повістяра і романіста: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2003. 17 с.
16. Богацький П. Передмова // Чупринка Г. Твори. Перше посмертне видання. Прага, 1926. С. 3 15.
17. Богданович М. Грицько Чупринка // Украинская жизнь. Минск, 1916. С.164 169.
18. Бойко Ю. Грицько Чупринка // Вибране. Heidelberg, 1990. Т. ІV. С. 188 207.
19. Бондар М. Поезія початку ХХ століття // Історія української літератури: У 2 т. К., 1987. Т. 1. С. 553579.
20. Брюховецький В. Поетика. К.: Наукова думка, 1992. 210 с.
21. Бунчук Б. Віршування Івана Франка. Чернівці: Рута, 2000. 307 с.
22. Бунчук Б. П’ятистоповий ямб у творчості Лесі Українки 80-х90-х років // Біблія і культура. Чернівці, 2005. Вип. 7 С. 4450.
23. Валери П. Об искусстве. М., 1993. 507 с.
24. Вервес Г. Гострий біль „білих плям”: Микола Вороний / Як література самоутверджується у світі. Дослідження. К.: Дніпро, 1990. С. 134169.
25. Вервес Г. Поет повертається на Батьківщину // Вороний М. Твори. К., 1989. С. 515.
26. Вервес Г. Український авангардизм в контексті європейських маніфестів і програм // Слово і час. 1992. № 12. С. 3744.
27. Віват Г.І. Поетика символічного образу в творчості В. Стуса // Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.06. Кіровоград, 2004. 17 с.
28. Вороний М. (К-ко). Грицько Чупринка. Лицар-Сам. Поема в 2-х частинах // Дзвін. К., 1914. Кн. І. С. 102 104.
29. Вороний М. До статті О.І. Білецького про мене // Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Ф.110. Од. зб. 29. С. 55.
30. Вороний М. Лірика краси і смерті // Рада. К., 1911. № 82. С. 3.
31. Вороний М. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика. К., 1996. 700 с.
32. Габитова Р.М. Философия немецкого романтизма: Гельдерлин. Шлейермахер. М., 1989. С.166. 160 с.
33. Гаврилюк Н.І. Український поліметричний вірш: природа і тенденції розвитку // Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2005. 18 с.
34. Гаспаров М.Л. Очерк истории европейского стиха. М.: Наука, 1989. 304 с.
35. Гаспаров М. Л. Очерк истории русского стиха. М.: Фортуна лимитед, 2000. 352 с.
36. Гаспаров М.Л. Русский стих начала ХХ века в комментариях. М.: КДУ, 2004. 311 с.
37. Гаспаров М.Л. Эволюция русской рифмы // Проблемы теории стиха. Ленинград, 1984. С. 337.
38. Гинзбург Л.Я. О лирике. М., 1997. 373 с.
39. Гончаров Б. Звуковая организация стиха и проблемы рифмы. М.: Наука, 1973. 275 с.
40. Горский И.К. Историческая поэтика в ее соотношении с другими литературоведческими дисциплинами // Историческая поэтика. Итоги и перспективы изучения. М.: Наука, 1986. С. 2835.
41. Гроно нездоланних співців. (Упорядник В.І. Кузьменко). К.: Укр. письменник, 1997. 280 с.
42. Гундорова Т. Європейський модернізм чи європейські модернізми? (Українська перспектива) // Слово і час. 1995. № 2. С.28 31.
43. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова: Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів, 1997. 298 с.
44. Гундорова Т. Ранній український модернізм: До проблеми естетичної свідомості // Рад. літературознавство. 1989. № 12. С. 38.
45. Даниленко І. Теорія віршування. Аналіз поетичного тексту. Практикум. Миколаїв: МДГУ ім. П.Могили, 2003. 124 с.
46. Денисюк С. Провісник національного воскресіння (До 120-ліття від дня народження Грицька Чупринки) // Укр. мова та література. 1999. Ч 42. С. 12.
47. Дончик В. Гуманізм творення: бесіди про літературу. К., 1980. 199 с.
48. Есин А.Б. Принципы и приёмы анализа литературного произведения. Учебное пособие. М.: Флинта-Наука, 2003. 247 с.
49. Энциклопедия символов. Москва Санкт-Петербург: Сова, 2005. 1007 с.
50. Євшан М. Грицько Чупринка // Літературно-науковий вісник. К., 1911. Кн. VI. С. 444456.
51. Євшан М. Куди ми прийшли?.. // Критика. Літературознавство. Естетика упорядник Н. Шумило). К.: Основи, 1998. 658 с.
52. Єфремов С. Історія українського письменства // Мюнхен, 1989. Вид.4. Т. ІІ. С. 308311.
53. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688 с.
54. Жирмунский В.М. Введение в литературоведение. Курс лекций. Изд. 2-е. М.: УРСС, 2004. 464 с.
55. Жирмунский В.М. Немецкий романтизм и современная мистика. СПб., 1996. 232 с.
56. Жирмунський В. Теория стиха. Ленинград, 1975. 664 с.
57. Жук М. Співи землі. Чернігів, 1912. 110 с.
58. Жулинський М. Грицько Чупринка // Із забуття в безсмертя. К., 1990 С. 109122.
59. Жулинський М. Метеор на обрії української поезії // Чупринка Г. Поезії. К., 1991. С. 532.
60. Западноевропейский сонет ХIII ХVІІ веков. Поэтическая антология. Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1988. С. 56.
61. Зеров М. Гр. Чупринка (З приводу нового видання творів) // Книгарь. К., 1919. Ч. 18. Лютий. с. 11021110.
62. Зленко Г. «Запасник» Грицька Чупринки // Слово і час. № 4 5. 1994. С. 6064.
63. Зленко Г. Грицько Чупринка. Недруковане й забуте // Спадщина. Літературне джерелознавство. Текстологія. К., 2004. Т. 1. С. 207213.
64. Иванов Вяч. Лик и личины России. Эстетика и литературная теория. М., 1995. 669 с.
65. Іванов-Меженко Ю. П. Тичина «Сонячні кларнети» // Музагет. 1918. С. 134.
66. Іванов-Меженко Ю. Творчість індивідуальна і колективна // Музагет. 1918. С. 4.
67. Ільницький О. Український футуризм 1914 1930. Львів, 2003. 450 с.
68. Ільницький М. Краси свічадо // Розсипані перли. Поети «Молодої Музи». К.: Дніпро, 1991. С. 518.
69. Історія української літератури кінця ХІХ початку ХХ ст. К.: Вища школа, 1989. 437 с.
70. Історія української літератури у 2-х тт. К.: Либідь, 1993. Кн. І. С. 203210.
71. Калинець І. Останній вірш Грицька Чупринки // Слово і час. № 10. 1992. С. 73.
72. Капранов С.В. „Ісе моноґатарі” як пам’ятка японської релігійно-філософської культури доби Хейан. К.: КМ Академія, 2004. 168 с.
73. Карманський П. Українська Богема. Львів, 1996. 144 с.
74. Качуровський І. Метрика Олександра Олеся / Променисті сильвети: Лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки. Мюнхен, 2002. С. 168185.
75. Качуровський І. Основи аналізи мовних форм (стилістика). Фігури і тропи. МюнхенКиїв, 1995. 236 с.
76. Качуровський І. Строфіка. К.: Либідь, 1994. 272 с.
77. Качуровський І. Фоніка. Мюнхен, 1984. 208 с.
78. Квятковский А. Поэтический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1966. 376 с.
79. Клочек Г.Д. Поетика і психологія. К., 1990. 48 с.
80. Клочек Г.Д. Так що ж таке поетика? // Поетика / Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. К.: Наукова думка, 1992. С. 515.
81. Ковалевський В.В. Рима. Ритмічні засоби українського вірша. К., 1965. 286 с.
82. Ковалевський В.В. Ритмічні засоби українського літературного вірша. Спроба систематики. К.: Радянський письменник, 1960. 235 с.
83. Коваленко О. Пролог // Чупринка Г. Сон-Трава. К., 1914. С. 34.
84. Ковалів Ю. І. Українська поезія першої половини ХХ ст. // Українська мова та література. К., 2000. Ч. 39. 39 с.
85. Кодак М.П. Поетика як система: Літературно-критичний нарис. К., 1988. 159 с.
86. Кормилов С.И. Основные понятия теории литературы: Литературное произведение. Проза и стих. М., 1999. 112 с.
87. Костенко Н.В. Максим Рыльский мастер украинского классического стиха. К., 1988. 181 с.
88. Костенко Н.В. Микола Бажан. Життя. Творчість. Особливості віршостилістики. К.: ВПЦ Київський університет, 2003. 300 с.
89. Костенко Н.В. Українське віршування ХХ століття. К.: Либідь, 1993. 232 с.
90. Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка. К., 1990. 272 с.
91. Кошелівець І. Нариси з теорії літератури. Вип. І. Вірш. Мюнхен, 1954. 129 с.
92. Кузьменко В.І. Словник літературознавчих термінів. К.: Укр. письменник, 1997. 230 с.
93. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. К.: Смолоскип, 2002. 984 с.
94. Лавріненко Ю. Творчість Павла Тичини. Харків: Український робітник, 1930. 60 с.
95. Лизанівський Ів. Грицько Чупринка: Лицар-Сам, поема в двох частинах // Літературно-науковий вісник. К., 1914. Кн. ІІІ. Т. LXV. С. 599602.
96. Литературный энциклопедический словарь / Под ред. В.М. Кожевникова, П.А. Николаева. М.: Советская энциклопедия, 1987. 752 с.
97. Літературознавчий словник-довідник Nota bene (За ред. Гром’яка Р.Т., Коваліва Ю.І., Теремка В.І.). К.: ВЦ «Академія», 1997. 749 с.
98. Лосев А.Ф. Проблема символа и реалистическое искусство. М., 1976. 368 с.
99. Лотман Ю. Анализ поэтического текста. Структура стиха. Ленинград, 1972. 271 с.
100. Майдан І. Зріст і сила творчості Павла Тичини // Червоний шлях. 1925. № 3. С. 189201.
101. Майстренко Х. Лицар-Сам (Замість рецензії на останню книжку-поему Грицька Чупринки) // Маяк. 1913. № 46. 28 листопада. С. 1112.
102. Майфет Г. Матеріали до характеристики творчости П. Тичини. Харків, 1926. 32 с.
103. Макаренко Г. Музика і філософія: Шопенгауер, Вагнер, Ніцше. К.: Факт, 2004. 152 с.
104. Маланюк Є. Грицько Чупринка і проблема біографії // Книга спостережень. Торонто, 1966. С. 165170.
105. Малларме Стефан. Вірші та проза. К.: Юніверс, 2001. 240 с.
106. Мельник-Андрущук В.О. Техніка вірша В. Стуса: специфіка структурно-семіотичної організації поетичного тексту (Ритміка. Метрика) // Автореф. дис. канд. філол. н. К., 2001. 16 с.
107. Минералова И.Г. Русская литература серебряного века. Поэтика символизма. М., 2003. 268 с.
108. Миронець Н. Грицько Чупринка та Микита Шаповал: на перехресті доль // На тлі трагічної історії. К., 2003. С. 117129.
109. Можейко Я. Творчість Чупринки (критичний нарис) // Літературно-критичний альманах. К., 1918. Кн. І. С. 4665.
110. Моклиця М. Модернізм у творчості письменників ХХ ст. : У 2-х ч. Луцьк.: Вежа, 1999. Ч. 1. 153 с.
111. Моренець В.П. Сучасна українська лірика: модель жанру // Сучасність. 1996. № 5. С. 90 101.
112. Навроцький Б. Поезія і музика // Червоний шлях. 1925. № 1. С. 200212.
113. Наєнко М. Історія українського літературознавства. К.: Академія, 2003. 360 с.
114. Наливайко Д.С. Направления, течения, стили. К., 1985. 365 с.
115. Наливайко Д.С. Стефан Малларме // Стефан Малларме. Вірші та проза. К.: Юніверс, 2001. С. 310.
116. Неврлий М. Олександр Олесь: Життя і творчість. К., 1994. 173 с.
117. Неврлий М. Українська радянська поезія 20-х років: Мікропортрети в художніх стилях і напрямах. К., 1991. 271 с.
118. Неділько Г.Я. Тарас Шевченко. Життя і творчість. К., 1998. 247 с.
119. Ніцше Ф. Так казав Заратустра: Жадання влади. К., 2003. 437 с.
120. Обломиевский Д. Французский символизм. М., 1973. 304 с.
121. Одарченко П. Григорій Чупринка (До роковин з дня народження)) // Українська література. Зб. вибр. статей. К., 1995. С. 89107.
122. Олександр Олесь. Поезії. К., 1964. 638 с.
123. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. К.: Либідь, 1997. 447 с.
124. Пайман А. История русского символизма. М., 1998. 415 с.
125. Пахаренко В. Нарис української поетики (До нових підходів у вивченні літератури). К.: Додаток до газети «Українська мова і література», 1997. 79 с.
126. Погребенник В. Поезія «Української хати» і фольклор // Слово і час. 2005. № 3. С. 3444.
127. Поліщук Я. Міфологічні горизонти українського модернізму: Літературознавчі студії Івано-Франківськ, 1998. 295 с.
128. Потебня А.А. Теоретическая поэтика. 2-е изд., испр. СПбУ., 2003. 374 с.
129. Розсипані перли. Поети „Молодої Музи”. К.: Дніпро, 1991. 710 с.
130. Рубчак Б. Пробний лет // Розсипані перли. Поети „Молодої Музи”. К.: Дніпро, 1991. С. 1841.
131. Салига Т. Молимось, Боже єдиний... // Слово Благовісту. Українська релігійна поезія. Львів, 1990. С. 740.
132. Самойлов Д. Книга о русской рифме. М.: Худ.литература, 1973. 278 с.