Давидюк Лілія Михайлівна Народна наративна тра­диція Західного Полісся: статика та динаміка

brief description

Давидюк Лілія Михайлівна, спеціаліст із обслуговуван­ня клієнтів ПАТ «Універсал Банк»: «Народна наративна тра­диція Західного Полісся: статика та динаміка» (10.01.07 - фольклористика). Спецрада Д 26.001.15 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ДАВИДЮК ЛІЛІЯ МИХАЙЛІВНА
УДК 398.2(477.82)(043.5)
ДИСЕРТАЦІЯ
НАРОДНА НАРАТИВНА ТРАДИЦІЯ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ:
СТАТИКА ТА ДИНАМІКА
10.01.07 – фольклористика
Подається на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_______________________________________________Л. М. Давидюк_____
Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
Давидюк Віктор Феодосійович
Київ – 2018

НАРОДНА НАРАТИВНА ТРАДИЦІЯ ЗАХІДНОГО ПОЛІССЯ:
СТАТИКА ТА ДИНАМІКА
ВСТУП………………………………………………………………….15
РОЗДІЛ І. НАРОДНА НЕКАЗКОВА ПРОЗА ЗАХІДНОГО
ПОЛІССЯ: ЕДИЦІЙНО-ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ…………….20
1.1. Західнополіські наративи в польських джерелах……………….22
1.2. Народна проза Західного Полісся в українських фольклорних
збірниках…………………………………………………………………………37
1.3. Дослідження народної прози Західного Полісся……………….46
РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНИЙ СТАН НАРАТИВНОЇ ТРАДИЦІЇ НА
ЗАХІДНОМУ ПОЛІССІ……………………………………………………….56
2.1. Міфологічна проза…………………………………………………57
2.2. Апокрифічні мотиви………………………………………………118
2.3. Фантастичні та реалістичні оповідання …………………………148
2.4. Історичні події в народній наратології …………………………159
2.5. Героїчні сюжети …………………………………………………179
2.6. Побутові наративи ………………………………………………193
РОЗДІЛ ІІІ. ГЕНОЛОГІЧНА СИСТЕМА ЗАХІДНОПОЛІСЬКОЇ
НЕКАЗКОВОЇ ПРОЗИ: НАРАТОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС……………199
3.1. Специфіка усних наративів………………………………………200
3.2. Генологія усної прози Західного Полісся………………………211
ВИСНОВКИ……………………………………………………….….222
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ ………228
15
ВСТУП
Актуальність теми дослідження зумовлена, насамперед, тим, що
досі в українській фольклористиці немає комплексного дослідження народної
неказкової прози Західного Полісся – одного з найбагатших етнокультурних
країв України. Прозова творчість – це велика й вагома частина вітчизняного
фольклору, яка демонструє розвиток фольклорної традиції від найдавніших
мотивів до сучасних, їх етапну трансформацію, взаємодію, зникнення,
новоутворення. Відтак у фольклорних наративах зафіксовано розвиток
народної свідомості й культури, які формують українську сутність.
Докладний розгляд сюжетно-мотивного фонду неказкової прози (у зв’язку з
послідовною зміною в ній типів відтворення дійсності) необхідний для
визначення культурного етногенезу західних поліщуків.
Невпинний суспільний розвиток і всі ним породжені глобалізаційні
процеси загрожують не лише зниженням актуальності фольклорних форм
трансмісії народного досвіду, а й поступовим зникненням автентичної
спадщини. Таку тенденцію вже спостерігаємо щодо прозової наративної
творчості: фольклоризовані тексти нині все менше актуалізують у побутовій
усній комунікації, а джерельний фонд формує усну літературу. Причому
сучасна обсервація матеріалів не завжди фахово виважена й породжує
внутрішньопаразитичні процеси (явища фольксінесу та фейклору). Тому
системне вивчення й актуалізація традиційних смислів і форм народної епіки
на часі важливе й для об’єктивації регіональної автентичності фольклору,
стану його функціонування й трансмісії традиційних смислів.
Наративна скарбниця засвідчує динаміку культурно-історичного
розвитку народу. Тяглість традиції простежуємо на тематичному й
формальному рівнях як поступову трансформацію народних уявлень,
прагнень, цінностей і способів їх трансляції. Розвиток наративних форм
відбувається у зв’язку зі зміною часо-просторової актуальності сюжетики.
Уніфікуючись в уснолітературному контексті, прозові структурні утворення
16
набувають жанрових характеристик і формують генологічну систему
народної прози. Відтак для впорядкування великого фольклорного масиву
необхідна виважена класифікація жанрів на основі комплексу сталих
характеристик. У зв’язку з комунікативною специфікою усних оповідань
генологію народної епіки варто розглянути в наративному дискурсі.
Фольклорну прозу вважають дуже цінним об’єктом дослідження
науковці з різних галузей наук. Попри те, нині її вивчають дуже вибірково.
Найпопулярнішою темою з початку ХІХ ст. і до сьогодні в українській і
світовій фольклористиці залишається народна міфологія. Численні розвідки
вітчизняних дослідників (Миколи Костомарова, Ізмаїла Срезневського,
Івана Вагилевича, Михайла Максимовича, Івана Нечуя-Левицького,
Михайла Грушевського, Івана Франка, Володимира Гнатюка,
Лідії Дунаєвської, Віктора Давидюка, Миколи Дмитренка, Юлії Буйських,
Тараса Полковенка та ін.) щодо витоків, своєрідності, регіональних
особливостей, взаємодії з іншими світоглядами тощо здійснено в
локальному, загальнонародному й інтернаціональному осмисленні.
Західнополіську міфологію зокрема активно досліджує Віктор Давидюк,
окремі проблеми висвітлено в працях Надії Левкович, Тетяни ДанилюкТерещук, Людмили Виноградової та ін. Натомість іншим тематичним
ділянкам приділено менше уваги. Приміром, сучасні спроби аналізу народної
апокрифіки здійснено в нечисленних студіях Олени Зайченко, Ірини Кметь,
Ірини Павленко, Ольги Бєлової, Магдалени Зовчак тощо. Найактуальнішим
пластом народної прози з конкретно-історичним відображенням дійсності
науковці вважають історично-героїчні сюжети. Праці Миколи Костомарова,
Михайла Грушевського, Степана Мишанича, Василя Сокола,
Наталії Ярмоленко тощо присвячені загальній характеристиці творів названої
тематики, окремим сюжетам і їх національній своєрідності, жанровотематичному осмисленню, структурній парадигмі. Популярним об’єктом
досліджень сьогодні вважають реалістичні наративи (розвідки
Олександри Бріциної, Людмили Іваннікової, Оксани Кузьменко,
17
Аліни Карбан тощо). Таким чином, маючи великий арсенал напрацювань
щодо української неказкової прози, деякі її тематичні пласти зовсім обділені
увагою, а багато проблем залишаються системно невисвітленими. Саме тому
актуальний комплексний розгляд наративної традиції в краєзнавчому аспекті,
який дозволяє загалом означити формально-змістові характеристики
народної епіки в їх взаємозумовленості та взаємодії.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Проблематика дисертаційної роботи узгоджена з науковими програмами
кафедри української літератури Східноєвропейського національного
університету імені Лесі Українки як складова комплексної теми «Українська
література: традиції і сучасність».
Мету дослідження формує необхідність системного осмислення
проблем неказкової прози в едиційному, змістовому та формальному
аспектах. Вона полягає у з’ясуванні особливостей, регіональної специфіки та
динаміки побутування фольклорної епіки Західного Полісся як частини
загальнонаціональної наративної традиції.
Для досягнення поставленої мети передбачено виконати такі
завдання:
- здійснити огляд едиційних та історіографічних джерел
західнополіської народної прози та з’ясувати стан видавничого й
дослідницького інтересів щодо обраної теми;
- представити стан побутування наративної традиції на
Західному Поліссі, її регіональні особливості та територіальне поширення;
- окреслити сюжетно-мотивний фонд західнополіської епіки в
художньо-історичному розвитку;
- з’ясувати особливості усних оповідань у наративному дискурсі;
- визначити принципи жарново-тематичного означення народних
наративів;
- простежити статистику збереження прозових наративних форм у
західнополіській традиції.
18
Об’єктом вивчення став текстовий масив неказкових наративів,
представлений едиційними матеріалами польських і українських дослідників
ХІХ – ХХІ ст. та рукописними фондами Інституту культурної антропології.
Предмет дослідження – особливості наративної традиції
Західного Полісся в художньо-історичній динаміці розвитку.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали праці
українських і світових науковців, у котрих окреслено загальнотеоретичні
принципи аналізу фольклорної неказкової творчості в інтердисциплінарному
контексті, зокрема: Михайла Грушевського, Володимира Гнатюка,
Георгія Булашева, Романа Кирчіва, Лідії Дунаєвської, Віктора Давидюка,
Степана Мишанича, Василя Сокола, Наталії Ярмоленко, Олени Івановської,
Олександри Бріциної, Карла Сидова, Альберта Лорда, Дмитра Зеленіна,
Людмили Виноградової, Дороти Симонідес та ін.
Для системного критично-наукового аналізу джерельної бази
застосовано такі методи: філологічний і, зокрема, текстологію як його
важливий сегмент (для відбору автентичних текстів, їх систематизації та
детального коментування сюжетно-мотивної структури наративів),
компаративний (історико-типологічні, історико-генетичні й історикокультурні засоби аналізу застосовано для виявлення семантики, генетичних
особливостей народного досвіду, утіленого в західнополіській оповідній
традиції, і тенденцій їх розвитку), наратологічний і семантико-структурний
(для дослідження особливостей наративних форм усних оповідань і їх
трансформації, встановлення жанрових характеристик неказкової прози).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше
комплексно досліджено усну наративну традицію Західного Полісся,
окреслено її регіональні особливості. Хронологічно впорядковано джерельну
базу, докладно проаналізовано сюжетно-мотивний фонд народної епіки
краю, на основі чого виявлено внутрішні динамічні процеси розвитку
тематичного та формального планів вираження традиційних смислів.
Запропоновано розгляд генології усної прози в наративному дискурсі.
19
Практичне значення одержаних результатів. Актуалізований
фактичний матеріал може стати об’єктом докладних різноаспектних
досліджень регіонального фольклору, джерельно-методологічною основою
для подібних студій фольклору інших етнокультурних країв. Загальні
положення і практичні висновки дисертації можуть бути використані для
досліджень теорії фольклору, регіональної творчості та різних проявів
духовної культури українців. Матеріали дослідження можуть бути
застосовані для написання програмових підручників, науково-методичних
посібників, розробки навчальних курсів, спецкурсів, семінарів із української
фольклористики, етнопсихології.
Апробація роботи. Основні положення дисертації оприлюднено на
таких конференціях: «Фестиваль науки Східноєвропейського національного
університету ім. Лесі Українки» (Луцьк, 2015), «Актуальні питання розвитку
філологічних наук у ХХІ столітті» (Одеса, 2016), «Поетика художнього
тексту» (Херсон, 2017), «Молода наука Волині: пріоритети та перспективи
досліджень» (Луцьк, 2017), «Мова, література і культура: актуальні питання
взаємодії» (Львів, 2017).
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено
в семи наукових публікаціях, п’ять з яких уміщено у фахових виданнях
України, ще дві – у закордонних збірниках.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів,
висновків і списку використаних літератури та джерел (324 позиції).
Загальний обсяг роботи – 256 сторінок, із яких 215 основного тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ
Стан збереження, побутування й історичну динаміку наративної
традиції Західного Полісся презентовано на основі аналізу комплексу
едиційних і рукописних матеріалів, а також праць дослідницького характеру.
Джерельний масив засвідчує, що досліджуваний край – один із найбагатших
щодо збереження реліктів духовної культури українців. Усні неказкові
наративи демонструють різноманітність тематики та її формального
вираження.
Інтерес до західнополіської народної прози спостерігаємо ще з ХІХ ст.
Польські етнографи (науковці й аматори) Юзеф Крашевський,
Казимир Войціцький, Оскар Кольберг фіксували розповіді краян для
дослідження їх національного духу. Проте ці записи потребували детального
аналізу для встановлення їх автентичності, оскільки вони не мають чіткої
паспортизації, зазнали чималого редакторського втручання й подекуди
тематично відмінні від архівних свідчень. Попри те, частину з них таки
вважаємо західнополіськими зразками. Водночас незважаючи на їх вагомий
едиційний вік, ці наративи передають не найдавнішу інформацію, а,
переважно, демонструють оновлення тогочасної традиції, тобто елементи
загальної динаміки розвитку західнополіської епіки.
У ХХ ст. значно активізувалася збиральницька й дослідницька
діяльність на Західному Поліссі, яка продовжується донині. Вітчизняні
фольклористи проводили плідну роботу, результатом чого стали видання
збірників народної прози досліджуваного регіону та наукові розвідки з теми.
Одначе багато джерельного матеріалу досі було не опрацьовано, а деякі
пласти оповідальної творчості краю й зовсім залишилися поза увагою.
Семантику традиційних смислів, закладених у народних оповіданнях,
та їх динаміку простежуємо, детально розглядаючи їх зміст, мотиви й образи.
Найбагатшим тематичним пластом усної прози Західного Полісся постає
демонологія. Структуруючи персонажно-мотивний склад міфологічнї прози
225
за генетично-хронологічним принципом, вдалося встановити особливості її
розвитку.
Найархаїчніші та найбільш законсервовані елементи народного
світогляду збережено в оповіданнях із тотемістичними образами (вовкулака,
вуж). Наративи, основані на анімістичних віруваннях, вже демонструють
динамічні процеси поєднання язичницьких і християнських елементів
(причому деякі образи зазнали послідовної християнізації, як наприклад,
домовик), а також новочасних поглядів на реліктові явища (хоч певні з них,
приміром, русалка, практично зовсім не піддалися десакралізації й
естетизації). Західнополіські персонажі, породжені анімістичним
світоглядом, уже переважно антропоморфні. Також неоднозначні з
генетичного погляду образи, які здатні до перетворень (відьма, знахар, чорт).
Вони діють і в контексті тотемістичних, і анімістичних оповідань та
пов’язані з нечистою силою.
У міфологічних наративах закладені ідеї комфортної взаємодії
людини з природою, що було необхідністю на тому рівні суспільного
розвитку, з яким пов’язана генеза вказаної тематики. Новим світоглядним
етапом західних поліщуків було знайомство з християнством. Це
кардинально інша система поглядів і переконань, яка внесла серйозні зміни в
народні вірування та побут, хоч і не абсолютно послідовні.
В апокрифічних оповіданнях уже по-новому пояснюють
впорядкування світу, а центр колізії переноситься у площину
міжособистісних взаємин. У найдавніших із художньо-історичного погляду
народнорелігійних наративах окреслено певні моральні принципи людського
взаєморозуміння на основі поєднання християнських і народних переконань.
Етіологію явищ представлено як наслідок поведінки людини стосовно
ближнього чи взаємодії персоніфікованого персонажа зі святими.
Сюжети, співвідносні з біблійними подіями, доволі точно передають
старозавітні тексти. Новозавітні алюзії використано переважно фрагментарно
в оповіданнях, дія яких розгортається в історичному часопросторі, але зміст
226
відсилає до біблійних чудодіянь Ісуса Христа та його найближчого оточення.
В апокрифічних наративах простежуємо вкраплення й міфологічних,
історичних, героїчних мотивів, поєднання різночасових подій (у біблійному
контексті), розширення чи, навпаки, фрагментарне залучення християнських
сюжетів. Регіональною особливістю цих груп народної апокрифіки видається
локальна прив’язка сюжетів і привнесення в них етіологічних моментів.
Якщо в міфологічних і апокрифічних наративах вагоме значення
надають сакральним елементам, то в оповіданнях із конкретно-історичним
відтворенням дійсності зображуване цілком достовірне, але й у них не
обходиться без залучення народної уяви. Це, наприклад, виразно
спостерігаємо в групі західнополіських фантастичних наративів, у яких певні
прояви природних явищ дуже гіперболізують, а то й міфологізують,
сприймають як ситуації особливі чи навіть знакові.
У реалістичних оповіданнях події, які нагадують міфологічні сюжети,
представлено з прагматичної точки зору, водночас іноді побутові ситуації
містифікують. У західнополіських реалістичних наративах також оповідують
про особисто пережиті трансляторами моменти, які нині стають
фольклорними історичними свідченнями.
Факти з історії західнополіського краю панорамніше представляють
історичні наративи, які подають інформацію з різних епох. Різночасові
відомості (починаючи від Х ст.) часто поєднано із західнополіськими
топонімами, завдяки чому події локалізують і темпорально конкретизують.
Подекуди в історичних наративах свідчення представлено екстрапольовано,
внаслідок чого різнонаціональних завойовників обʼєктивізують у збірному
образі ворога. Поєднання історичних мотивів із міфологічними,
апокрифічними, топонімічними, побутовими (у різних формах вираження)
також демонструє динамічні процеси у трансмісії традиційних смислів.
Елементи історичної тематики знайшли продовження і в іншій
жанрово-тематичній групі – героїчних сюжетах. Ми пропонуємо тексти, у
яких діє людина – народний герой – на фоні історичних розвоїв, номінувати
227
героїчними наративами. Історичне тло в таких сюжетах слугує для
локалізації дій, стає передумовою та причиною колізії, у якій проявляється
«героїзм» персонажа. Функціональна спрямованість наративів реалізовується
в художньо-монументальному увічненні образу людини-борця, у якому
синтезовано аксіологію народу. Причому уваги заслуговує не лише фізична
сила, а, насамперед, моральна установка на боротьбу як задля загального
блага, так і в особистісному прояві.
Події, пов’язані з історичними реаліями, часто стають сюжетним тлом
і для побутових наративів. Походження об’єктів, пов’язаних із діяльністю
людини, переважно вмотивовано достовірними фактами.
Виразною особливістю західнополіської неказкової прози стає
прив’язка наратованого до місцевостей краю. Причому така закономірність
послідовна, локалізують навіть події апокрифічних сюжетів. І це один із
головних факторів, посередництвом якого в усіх тематичних пластах
реалізується основна характеристика усної неказкової прози – установка на
достовірність.
Отож, у народній прозі Західного Полісся простежуємо розвиток
народних вірувань, знань, аксіології від найдавніших уявлень до теперішніх.
Спадкоємність традиції на тематичному рівні спостерігаємо завдяки
взаємодії різногенетичних явищ, водночас фіксуючи зміну поглядів на
давніші з них у зв’язку з новими віяннями на різних етапах суспільного
розвитку. Відповідного до цього зображення дійсності в наративах
відбувається з різних ракурсів. Міфологічний, апокрифічний, конкретноісторичний типи відтворення демонструють зміни у світогляді народу.
Тривале функціонування в часі елементів усіх типів свідчить про стійкість
народної пам’яті, а їх взаємодія – про певну гнучкість до сприйняття нових
імпульсів. Ці процеси окреслюють динаміку трансмісії традиційних смислів
у народній епіці краю.
Формування та розвиток усної прози Західного Полісся простежуємо
й на формальному рівні. У зв’язку зі спрямуванням сучасної наратології в
228
прагматичну площину, вважаємо необхідним розглядати й усні оповідання в
наративному дискурсі.
Фольклорні наративи передають загальнонародні ідеї, частково
позначені авторською суб’єктністю, що зумовлено усним характером
творчості. Усна нарація завжди обумовлена контекстуальною ситуацією,
життєвим досвідом наратора, його епічною позицією у творі й віддаленістю
наратованого від моменту презентації. Відповідно комунікативна реалізація
традиції відбувається в різних формах, які демонструють рівень розвитку
нарації. Форма нартування презентує довготривалість побутування
фольклоризованої історії. Чим давніший матеріал, тим більш відшліфований і
художньо довершений його план вираження. Тому найусталенішими
вважаємо фабулативні наративи, менш розвиненими – хронікати й найменш
уніфікованими – меморати.
Форми нарації демонструють способи уснокомунікативного
представлення історичної реальності. Письмово зафіксовані й підготовлені
для аналізу фольклорні наративи трансформовані в дещо «іншу естетичну
систему» і формують усну літературу як сукупність різнотематичних
жанрових утворень. Співвідношення меморативної, хронікативної та
фабулативної форм із жанрами оповіді, переказу та легенди відповідно
демонструє процес структурно-композиційного творення та усталення
народних творів. Класифікаційні означення здійснюємо за сукупністю
характеристик планів змісту й вираження для панорамного осмислення
явища в наративному дискурсі.
На Західному Поліссі найпродуктивнішими жанровими утвореннями
постають легенди. Це пов’язано з тим, що цей жанр пройшов найтриваліший
шлях розвитку, а тому характеризується найусталенішим планом вираження.
Поряд із тим саме легендна форма засобами фабулативної побудови сюжету
найбільш вдала для реалізації ідейності творів і задовольняє естетичні запити
сучасного суспільства, часто послуговуючись прийомами поетичної
презентації думки.
229
Жанр оповіді менш продуктивний, що зумовлено неусталеністю
формального вираження. Водночас складний процес фольклоризації та
змінність актуальної тематики породжує процеси дифузії формальних ознак
оповіді або ж і зникнення деяких текстів.
Найменш продуктивні на Західному Поліссі перекази. Вважаємо, що
це пов’язано з їх функціональною спрямованістю. Адже інформаційномнемонічна функція в переказах досі превалює, а тому актуальність їх
тематики в сучасності, в пору інформаційних технологій, постійно
знижується.
Таким чином, огляд народної наративної традиції Західного Полісся
засвічує, що це багатий комплекс свідчень про культурне становлення
народу, а відтак усна епіка краю – це широкий художньо-інформативний
простір для нових різноаспектних розвідок.