Белюга Тетяна Володимирівна Село як фольк­лорний топос в інтелектуальному і духовному світі України (Романівка на Житомирщині)

brief description

Белюга Тетяна Володимирівна, викладач підготовчого від­ділення навчання іноземних громадян Київського національ­ного університету імені Тараса Шевченка: «Село як фольк­лорний топос в інтелектуальному і духовному світі України (Романівка на Житомирщині)» (10.01.07 - фольклористика). Спецрада Д 26.001.15 у Київському національному універси­теті імені Тараса Шевченка

Міністерство освіти і науки України
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
Белюга Тетяна Володимирівна
УДК 398:316.334.55(477.42)
СЕЛО ЯК ФОЛЬКЛОРНИЙ ТОПОС
В ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОМУ І ДУХОВНОМУ СВІТІ УКРАЇНИ
(РОМАНІВКА НА ЖИТОМИРЩИНІ)
10.01.07 — фольклористика
Д и с е р т а ц і я
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник
Івановська Олена Петрівна
доктор філологічних наук, професор
Київ — 2016
2
ЗМІСТ
Вступ
………………………………………………………………………
3
Розділ І. ФОЛЬКЛОРНИЙ ТОПОС «СЕЛО»
В ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОМУ ОСВОЄННІ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ …… 9
1.1. Категорія «топос» у науковій візії гуманітаристики ……… 9
1.2. Дослідження топосфери села у фольклористиці …………… 16
Розділ ІІ. АКТИВНІ ТРАНСЛЯТОРИ ФОЛЬКЛОРНОГО
НАДБАННЯ СЕЛА РОМАНІВКИ …………………………………… 24
2.1. Топос «село Романівка» з позиції наукової
та фольклорної нарації Тадея Рильського ………………………. 24
2.2. Твір-меморат «Великдень у Романівці» Ганни Демірської
з позицій фольклорної наратології ……………………………… 40
Розділ ІІІ. СЕЛО РОМАНІВКА ЯК СИСТЕМА
ФОЛЬКЛОРНИХ ТЕКСТІВ І ПОЛЮС ТРАНСМІСІЇ
ТРАДИЦІЙНИХ СМИСЛІВ ………………………………………….. 49
3.1. Село як полюс фольклорної трансмісії ……………………. 54
3.2. Село як система і фольклорний текст ……………………… 63
3.3. Фольклорний природно-ландшафтний образ села Романівка 75
3.4. Концептно-символьна сфера і сільський «світопорядок» … 94
3.5. Соціальний потенціал фольклорної групи ………………… 104
3.6. Правові та виховні звичаї села Романівки ………………… 113
Висновки ……………………………………………………………… 162
Список використаних джерел ……………………………………… 169
Додатки………………………………………………………………… 189
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження: У сучасному світі виникла
нагальна потреба в ретельному осмисленні національних наукових
доробків, що сприяло б їх об‘єктивації та адекватному поцінуванні всього
огрому фольклорного надбання, зокрема в традиції села. Тому на часі
комплексне дослідження фольклорного топосу села як окремої системи
передавання традиційних смислів, виокремлення елементів, взаємовпливів і
взаємозв‘язків у ній. На різних етапах розвитку фольклористики в різних
наукових школах фольклорному середовищу увага приділялася лише тією
мірою, якою це середовище породжувало варіант фольклорного тексту.
Тому на сьогодні увиразнилася наукова потреба: на прикладі конкретного
села виявити в діахронії народнопоетичний матеріал, ґенезу обрядової та
звичаєвої традиції, дослідити трансмісійні механізми передачі та засвоєння
народних знань. Важливим видається також завдання системно
проаналізувати наукову діяльність, світоглядні концепції та теоретикометодологічні преференції тих українських учених, аматорів-народознавців,
актантів селянської фольклорної аудиторії, чиї імена пов‘язані з топосом
«село», зокрема Т. Рильського, Г. Демірської та сучасних актантів
романівської фольклорної аудиторії.
Вивчення фольклорного топосу «село» як полюсної системи
традиційних смислів до топосу «місто» є важливим фактором збереження
питомо української національної культури у її взаємодії з етнічними
традиціями національних меншин. Ґрунтовне вивчення фольклорної
картини світу окремо взятого локусу (село Романівка на Житомирщині)
надасть можливість екстраполяції висновків загалом на фольклорні
процеси, притаманні традиційній землеробській культурі України. На часі
також теоретичне обґрунтування категорії «топос» у фольклористиці, якою
4
здебільшого послуговуються літературознавці, однак як інструмент
фольклорної комунікації та корисний спосіб вивчення процесу розгортання
традиційних смислів, відповідно — фольклорного тексту, ця категорія
залучається до сучасного народознавчого дискурсу недостатньо ефективно.
Актуальність вивчення фольклорних топосів, на нашу думку, зумовлена
потребою глибинного реагування на виклики часу, пошуку засобів
культурної реабілітації та адаптації, віднайдення способів гальмування
процесів культурної деградації. Отже, ця проблематика — на вістрі захисту
національної культури та екологічної культури загалом.
На дослідницьку увагу заслуговує наукова проблема ролі індивідаінтелектуала (Т. Рильський) у збереженні національної традиції,
утвердження виняткової значущості фольклорної творчості для постання
державності. Науковий доробок Тадея Рильського має особливе значення
для фольклористичних досліджень і є унікальним як за своєю сутністю, так і
за обсягом предмета вивчення та вагомою джерельною базою, яку
згромадив учений впродовж тривалого часу копіткої праці. Оскільки його
наукові розвідки прикметні надзвичайно широким діапазоном наукових
інтересів у сферах економіки, звичаєвого права, народної філософії, історії,
народної словесності; точністю та об‘єктивністю наукових спостережень,
глибинним зондажем діахронного й синхронного зрізів досліджуваних
явищ, накопиченням історичних фактів, всебічністю і своєрідним
синкретизмом аналітичних висновків, то потребують глибинної
комплексної аналітики із залученням новітнього методологічного
інструментарію, випробуваного сучасною гуманітаристикою. Не менш
нагальним завданням сьогодення є обстеження села на предмет актуального
фольклорного репертуару та уведення його до наукового обігу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Проблематика дисертації відповідає науковим програмам і навчальним
5
планам кафедри фольклористики Інституту філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема науководослідницькій темі «Мови та літератури народів світу: взаємодія і
самобутність» (державний реєстраційний номер 06 БФ 044-01; науковий
керівник — доктор філологічних наук, професор Г. Семенюк). Тему
дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Інституту філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол
№ 5 від 18 грудня 2012 року).
Мета — дослідити фольклорний топос села як комунікативну систему
фольклорних текстів та його значення у формуванні та збереженні духовної
та інтелектуальної матриці українства.
Поставлена мета потребує вирішення таких завдань:
– обґрунтувати доцільність уведення до фольклористичної
терміносистеми категорій «фольклористичний топос» та «полюс
фольклорної трансмісії»;
– дослідити фольклористичну діяльність та науково-теоретичний
спадок Тадея Рильського;
– з‘ясувати ступінь вивчення проблеми вітчизняною та світовою
гуманітаристикою та виявити чинники, які сприяли формуванню
фольклористичних пріоритетів ученого-фольклориста;
– вивчити шляхи трансмісії народної традиції мешканцями-актантами
окресленого фольклорного топосу;
– здійснити аналіз міжкультурної фольклорної комунікації всередині
фольклорної системи полюсу Романівки;
– виокремити системні і полюсні характеристики села Романівка.
Об’єктом дослідження стали опубліковані фольклористичні праці
Т. Рильського, Г. Демірської, рукопис М. Яковчука, фольклорні збірники
ХІХ–ХХ століть, матеріали архіву Центру фольклору та етнографії
6
Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка та результати польових
фольклорних експедицій автора дисертації.
Предмет дослідження — системотворчість фольклорної традиції,
результатом якої і є, зокрема, полюсна система села; дослідження тієї
системно-базисної конструкції, якою є село з погляду фольклорної
трансмісії і полюсного характеру його фольклористичних ознак.
Наукова новизна: дисертація — перше комплексне дослідження
фольклорного топосу «село» на матеріалі с. Романівки Житомирської обл.; у
дисертації обґрунтовано доцільність витлумачення сільського полюсу
фольклорної трансмісії як системного утворення з усіма ознаками системи:
цілісністю, структурністю, зв‘язками та підпорядкуванням елементів,
наявністю ознак, властивостей, притаманних фольклорним явищам,
породженим цією системою, отже, обґрунтовано доцільність уведення у
фольклористику категорії «полюсність» як ознаку сингармонічну, а не
антагонічну; доведено, що полюси є елементами взаємодії і взаємовпливу
фольклорної системи; уперше представлено народознавчу діяльність Тадея
Рильського як елементу фольклорного топосу «село Романівка» —
реципієнта та актанта лінійної та інтегральної фольклорної трансмісії;
уведено в науковий обіг фольклорний матеріал, який увиразнює сучасний
стан фольклорного полюсу села Романівки.
Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці
учених, котрі працювали у багатьох сферах антропологічного знання та
вивчали проблему встановлення зв‘язків між традиційними смислами,
суб‘єктами-носіями і регіонально-соціальним середовищем: О. Малинка,
Б. Грінченко, В. Гнатюк, І. Франко, Г. Нудьга, В. Давидюк, І. Денисюк,
Р. Кирчів, О. Івановська та ін. — в Україні; А. Кардинер, М. Коул, М. Мід,
Дж. Хендерсон — у США; В. Агеєв, А. Асмолов, Г. Волков, Л. Виготський,
І. Кон, А. Лазурський, А. Лурія, С. Лур‘є, В. Мухіна, Б. Путилов — в Росії.
7
У роботі використані методи дослідження відповідно до специфіки
теми, яка передбачає певний методологічний плюралізм. Для вирішення
поставлених завдань у дисертації використовувалися текстуальний,
біографічний, реконструктивний (декодування архаїчних смислів),
індуктивний, порівняльно-історичний методи. Застосовано системний
підхід, зокрема поєднання історико-генетичного, порівняльнотипологічного методів сучасної фольклористики, а також описовий та
структуральний.
Теоретичне значення і практична цінність роботи. Матеріали
дисертаційної роботи сприяють вирішенню важливої наукової проблеми,
яка полягає в осмисленні феномену фольклористичного спадку Тадея
Рильського; обґрунтування категорії фольклорний топос як системи і
тексту; уведенні в науковий обіг сучасного текстового матеріалу села
Романівки.
Результати дослідження можуть стати складовою методологічного
ґрунту для численних прикладних досліджень з регіональної
фольклористики та теорії фольклору; основні положення дисертаційної
праці можуть бути розвинуті в інших дисертаціях, при розробці
нормативних навчальних курсів, при написанні кваліфікаційних робіт
освітнього рівня «бакалавр» і «магістр», створенні підручників і навчальнометодичних посібників з народнопоетичної творчості, теорії фольклору,
семіотики фольклорного тексту тощо. Уведений фольклорний матеріал
польових досліджень автора може бути об‘єктом майбутнього наукового
студіювання.
Апробація результатів дисертації. Дисертація є самостійним дослідженням, наукову концепцію якого апробовано у формі доповідей та статей
на таких наукових і науково-практичних конференціях: Всеукраїнська
наукова конференція «Творча постать Тараса Шевченка: традиції
8
дослідження і сучасне прочитання» (12 березня 2013 р., Київ);
Всеукраїнська наукова конференція за участі молодих учених «Мова,
свідомість, художня творчість, інтернет у дзеркалі сучасних філологічних
студій» (11 квітня 2013 р., Київ); Сьомі міжнародні наукові
фольклористичні читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській (травень
2013 р., Київ); Міжнародна наукова конференція «Етнознакові функції
культури: мова, література, фольклор» (17 жовтня 2013 р., Київ);
Всеукраїнська наукова конференція за участі молодих учених «Філологічна
наука в інформаційному суспільстві» (10 квітня 2014 р., Київ);
Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 85-річчю від дня
народження Юрія Мушкетика (10 квітня 2014 р., Київ); Всеукраїнська
наукова конференція «Українська народна культура в контексті збереження
та розбудови державності» (Треті Максимовичівські читання) (16–17
вересня 2014 р., Черкаси); Міжнародний круглий стіл до 201-ї річниці від
дня народження Тараса Шевченка на тему: «Всесвіт Тараса Шевченка» (11–
13 березня 2015 р., Київ); Всеукраїнські наукові читання за участі молодих
учених «Дух нового часу у дзеркалі слова і тексту» (8–10 квітня 2015 р.,
Київ ); Науково-практична конференція «Восьмі всеукраїнські наукові
фольклористичні читання, присвячені професору Лідії Дунаєвській»
(2015 р., Київ).
Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації
викладено у шести наукових публікаціях, вміщених у наукових фахових
виданнях України, одна з яких — у науковому журналі, зареєстрованому в
наукометричній базі даних Index Copernicus.

bibliography

ВИСНОВКИ
1. Обґрунтовано, що застосування у фольклористичному аналізі
теоретичної категорії «топос» є цілком виправданим та актуальним.
Результати дисертаційної праці можуть бути застосовані у розробці
ідеологічних стратегій протистояння ворожій експансії на питомо
національні культурні цінності українства в умовах інформаційної війни,
ситуації підконтрольних антиукраїнським силам ЗМІ, які активно
використовують т.з. індекс заборонених тем (топосів).
З‘ясовано, що топос села є похідним від топосу поля, а відтак тісно
пов‘язаний з цінностями освоєння землі: з цим континуумом корелює
аксіоматика селянина-землероба, яка є полярною і до аксіоматики
мілітарної (степ — козацька вольність), і до урбаністичної аксіоматики
(місто — індустріалізація). Доведено, топос — позачасовий стрижень для
розгортання тексту, попри те, що топоси також позначені певною
селекцією, спричиненою історичною добою та національним менталітетом,
це — адаптативна, а не консервативна категорія. Топос виконує
комунікативну функцію, його доцільно залучати для з‘ясування діалогових
моделей, він є відкритою структурою, континуальним, і будь-який його
елемент можна розвивати за допомогою інших топосів. Фольклорний топос
«село Романівка» є одночасно і частиною фольклорного гіпертексту і,
водночас, способом тематизації, спрямованого на саму комунікацію. Це
двосічна комунікативна відкрита система, що заґрунтована на рівні
конвенційності смислів між адресатом та адресантом. При характеристиці
фольклорного топосу така смислова узгодженність передбачається між
наратором та аудиторією; якщо конвенційність комунікантів
максимальноможлива, то цю інформацію у дисертації ідентифіковано як
фольклорну. Доведено, що «спільні місця» віднайдення смислового
узгодження утворюються довкола смислового вузла «звичайно», отже —
163
довкола традиційного смислового ядра. У дисертації цей процес
смислогенерації постулювано фольклорним текстотворенням.
2. Вивчення фольклористичного досвіду вітчизняних учених показав,
що від самих початків постання науки про народну творчість предметним
дослідницьким фокусом була творчість селянина-землероба. Категорія
топосу села не застосовуєтьс прямо, однак ще від М. Максимовича («Дні і
місяці українського селянина») вона фактично складає науковий інтерес як
комплексний комунікативний феномен, актантами якого були і самі автори
фольклорних збірок та народознавчої аналітики.
3. Виявлено, що науковий спадок Тадея Рильського вітчизняною
гуманітаристикою вивчалася доволі побіжно, здебільшого у сув‘язі з
представленням біографічних відомостей про його талановитого сина —
Максима Рильського. Дослідження усієї доступної інформації про ученого
та його персонального наукового спадку показало:
1) на формування громадянської, наукової позиції ученого неабиякий
вплив мало родинне середовище, гурт однодумців Старої київського
громади, селяни Романівки;
2) уже на початках своєї фольклорної експедиційної роботи
Т. Рильський застосовував методику інклюзії в фольклорну аудиторію як
продуктивного шляху налагодження взаємодії: фольклорист — респондент;
3) фольклорист синтезує різноаспектну інформацію — політичну,
історичну, економічну, соціальну, звичаєву — комплекс знань про село, що
уможливило вивчення цього феномену як фольклорного топосу. Фактично,
народознавець звів підвалини системного вивчення сільського ареалу
фольклорного текстотворення, цю методологію розвивала та застосовували
науковці ПЗВ РГТ;
4) учений звернув увагу на особливий тип нарації — «оглядаючись на
піч» — яка поширюється на тексти історичної тематики (пісня, легенда,
переказ); цей тип нарації передбачає утаємничення неофіта у певні
164
сакральні знання, якими для українського селянина є тема визвольних
змагань на базові національні цінності;
5) Т. Рильський схильний потрактовувати фольклорний факт із
позицій історичної школи фольклористики;
6) Рильського-польовика привертає побутування народних паремій,
фольклорних формул-кліше, які номенуються ним «ходячою стереотипною
фразою»;
7) учений ставив собі за мету не лише інформативно наснажити свої
праці народознавчими фактами — він намагався осягнути світоглядну
матрицю свого земляка, спосіб його думання, поведінкові стратегії,
типологію характеру;
8) автор синкретичної розвідки «До вивчення українського народного
світогляду» звернув увагу на згаслу кобзарську традицію на Правобережній
Україні, закцентовував увагу на історичній пісні, музичним супроводом якої
є ліра. Така деталізація підтверджує наші висновки про системне вивчення
ученим фольклорного явища: фіксація уснословесного субтексту пісні,
побіжно доповнене оглядом субтексту музикування з поданням відомостей
про наратора / виконавця (учений наголошує, що ними були
непрофесіонали, отже, він долучається до наукової дискусії про межі
предметного поля фольклористики, про професійне та аматорське
мистецтво, про роль наратора в оповідній народнопоетичній традиції);
9) фольклорна інформація у записах Т. Рильського є лише частково
паспортизованою, оскільки наукові критерії польової фольклористики
перебували лише на етапі збору емпіричного матеріалу, а настанови щодо
едиції фольклорних зразків — на етапі свого становлення;
10) уведення в народознавчі студії інформації звичаєвого характеру та
його аналітика — свідчення представлення ученим звичаєвого права
українців як питомо автохтонного продукту колективного творчості, а отже
— сегменту фольклору українців;
165
11) Важливий висновок, до якого дійшов фольклорист-польовик
Т. Рильський: селянин-землероб у спілкуванні з містянином, іновірцем та
інородцем йде на щиру розмову неохоче, а то й зовсім уникає спілкування,
вбачаючи в чужинцеві потенційну загрозу.
4. У дисертації обґрунтовано використання тексту-меморату Ганни
Демірської (1882–1959) «Великдень у Романівці» як правдивого джерела
про фольклорний топос Романівка, що пропонує читачеві, чи потенційному
ретрансляторові (наратору), світоглядну матрицю, що репрезентує
ідеологічне і фактологічне буттєве осердя святочного періоду фіксації
початку ХХ століття:
1) структура розвідки засвідчує свідоме бажання наратора передати
узвичаєну для певного локусу поведінкову парадигму з акцентуацією на
уснословесному репертуарі фольклорної групи, в яку була включена сама
оповідачка;
2) наративний процес регулюється носієм традиції через послідовність
вибору оцінок на різних рівнях розвитку сюжету;
3) прирощування смислів оповідачем довкола традиційного
смислового ядра у дисертації представлено як інновацію, яка підкоряється
завданню самопідтримки фольклорного наративу; така природа постання
варіантів, а їх множина — інтерпретація фольклорного репертуару;
4) говірка, якою написаний текст меморату, належить до середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя української мови на
межі з середньо-поліськими говорами північного і позначена значним
впливом церковнослов‘янської, російської у її міщанському побутування в
Україні, польської мов. Автор дисертації доходить висновку про те, що
діалект до певної міри консервує регіональний текст, слугує запобіжником
дешифрування його чужинцем, тобто обмежує можливість інтерпретації
інформації людиною, не посвяченою у концептне поле цього локусу;
5) текст меморату засвідчує процеси акультурації, яка в умовах
невеликої культурної дистанції постає єдиним виявом суб‘єктності
166
соціальної групи, що не збігається з іншою за вірою чи етнічною
належністю і розуміється і як феномен групового рівня, і, одночасно, як
явище психологічної адаптації індивіда в культурі групи.
5. Для селянського фольклорного топосу характерна ознака
колективної фольклорної інтерпретації, а отже, й актуалізації фольклорного
текстового репертуару, що є запорукою збереженості стабільності
смислового поля селянського ареалу. Натомість міський фольклор —
фрагментований. Він здебільшого пов‘язаний із писемними формами, з
авторською суб‘єктністю. Для містянина фольклор є ідеологічно
маргінальним: свої культурні потреби містянин задовольняє, вдаючись до
текстів масової культури чи, як це відбувається сьогодні, до мас-медіа.
6. Для фольклорного полюсу «село» як окремої системи фіксації і
трансмісії фольклорних явищ та їх відображення у свідомості суб‘єктівносіїв характерні такі особливості: природа і регіональне середовище
зумовлює рукотворно-ремесленні тексти і звичаї; громадський устрій на
основі етнічних, родинних, сусідських, вікових, ґендерних, владних і
професійних соціумів визначає соціальне середовище; концептносимвольна сфера села змінюється і трансформується в умовах часової
міжпоколінної трансмісії, зберігаючи водночас притаманні їй оригінальні
особливості.
7. Ґендерні стереотипи звичаїв, вбрання, ремесел, повір‘їв більш стійкі
і притаманні для сільського фольклорного полюсу набагато більше, ніж для
міського. У місті внаслідок зміни способу життя, розмиття меж жіночих і
чоловічих ролей у побутовому і професійному житті фольклорна традиція
втрачає своє чоловіче або жіноче «забарвлення». Відсутність чіткої
гендерної стратифікації деструктивно впливає на репертуар, де традиційні
смисли, трансльовані фольклорним текстом, втрачають певну смислову
адресність, а відтак — місто модифікує землеробську (селянську) традицію.
Натомість, будь-яка підміна рольової гендерної диспозиціі сприймається
селянською фольклорною аудиторією як викдик, жарт, оксюморон.
167
8. Сільський полюс фольклору характеризується збереженою
мережею традиційної соціальної комунікації, натомість міський полюс
обмежує канали трансляції лише вузьким соціальним колом, зникає звичай
вітатися до незнайомця, поширювати інформацію про інтимне життя сусіда,
родича.
9. Опозиція «село — місто» корелює з опозицією «українська мова —
російська/польська/німецька мови». На певних історичних етапах російські,
польські лексичні мовні інклюзії виконували функцію маркера
приналежності суб‘єкта творчості до полюса «місто», потверджуючи
транзитну природу фольклорної трансмісії. Для селянина-землероба існує
чіткий стереотип щодо константного набору маніфестантів «свого»
культурного простору, де мова складає його домінанту.
10. Художній простір села як питомо освоєного селянами терену
протистоїть фрагментованому просторові міста, де просторові лакуни
доволі локальні порівняно з масштабом «порожнечі», яку містянин не
розглядає з позицій власного буттєвого інтер‘єру. Лише ті місця, що
позначені не індивідуальною, а груповою пам‘яттю, сприймаються міською
фольклорною суб‘єктністю у просторових художніх координатах.
Просторовий локус села капсульований, його межовий знак вербалізується
часто в уснословесних текстах узагальнено «за городами», «за селом», що є
знаком порожнечі.
11. Наділення простору фольклорними смислами через топоніміку,
через номінування і понятійне визначення значимих ландшафтних і
природних реалій сприяє створенню сакральної географії, представленій у
матеріальному і нематеріальному фольклорі. Ціннісне сприйняття природи
передається в традиції, визначає інтенсивність використання певних
відприродних символів у певному регіоні, визначає модель звичаєвої
поведінки.
12. Результати експедиційної роботи призводять до висновків:
168
1) представленість мікротопоніміки у свідомості людей старшого
покоління є повнішою та детальнішою, ніж у молодшого, а
диференційованість мікротопоніміки зменшується, в першу чергу, щодо
просторових назв земель, що ваідчуджуються, втрачають господарську
функцію, де чисельність людей знижується і, як наслідок, втрачається
актуальність про регіональні мікротопоніми;
2) спеціальна промислова термінологія практично марґіналізується у
свідомості молодшого покоління, у свідомості людини не актуалізується
номінативна лексика через забуття певних промислів;
3) фольклорний репертуар модифікує: великі епічні жанри згасають,
лірична пісенність побутує серед респондентів старшого покоління,
втрачається вікова та ґендерна стратифікація тексту, подекуди у
фольклорній групі відсутня диференціація між родинно-побутовою та
календарно-обрядовою пісенністю, актуалізуються серед представників
середнього та молодшого покоління малі фольклорні жанри, з-посеред яких
— анекдоти, тости, прислів‘я та приказки тощо;
4) зміна фольклорного репертуару є відображенням способу життя і
побуту фольклорного колективу — мешканців села, його контактів із
містом, а наслідком цього є самоусвідомлення та світогляд носіїв
традиційної культури.
13. Регіональний принцип фольклористичного дослідження дав змогу
проаналізувати варіативність і унікальність окремих елементів
фольклорного тексту, множинність історичних типів фольклорної
трансмісії, видів вербального і невербального фольклору. Водночас,
актуальним і надалі залишається пошук універсальних характеристик
фольклорної системи, зв‘язків і взаємовпливів полюсів фольклорного
простору, об‘єднання і злиття різних фольклорних форм, первинного
синкретизму усіх фольклорних площин.