ОНТОЛОГІЧНІ Й КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ УНІВЕРСАЛІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ 20-30-Х РР. ХХ СТ.

brief description

Запорізький державний медичний університет
На правах рукопису

Пашник Олена Валеріївна
УДК: 821.161.2 3.09:
[111.1+008:94] 1920/1930”

ОНТОЛОГІЧНІ Й КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ УНІВЕРСАЛІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ 20-30-Х РР. ХХ СТ.
10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Турган Ольга Дмитрівна
доктор філологічних наук, професор

Запоріжжя 2005

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................................................................................................3
Розділ 1. УНІВЕРСАЛЬНІ ВИМІРИ ФІЛОСОФСЬКО-КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ТА ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ОСВОЄННЯ ДІЙСНОСТІ..........................8
Розділ 2. РЕЦЕПЦІЯ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ УНІВЕРСАЛІЙ У ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ........................................................46
Розділ 3. КОРЕЛЯЦІЯ ОНТОЛОГІЧНИХ УНІВЕРСАЛІЙ
У ПРОЗІ 1920-1930-Х РР.........................................................................................64
3.1. Особливість реалізації універсалії народження................................64
3.2. Домінування мортальності в рамках формули народження життя смерть”...............................................................................................77
3.2.1. Смерть як індикатор тоталітарного типу культури................79
3.2.2. Воєнна танатографія української прози 20-30-х рр................88
3.3. Специфіка трансформації інваріантної категорії безсмертя...........101
Розділ 4. КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ РЕАЛІЇ В СИСТЕМІ ПРОЗОВОГО ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ.........................................................................................119
4.1. Динаміка революційних змін як девальвація універсалії дому...........119
4.2. Універсалія танцю в українській прозі 20-30-х рр................................134
4.3. Функціонування культурно-історичної реалії степу............................146
4.4. Цивілізаційні параметри універсального виміру
людського буття.......................................................................................156
ВИСНОВКИ.............................................................................................................169
Список використаних джерел..............................................................181

ВСТУП

Сучасне українське літературознавство характеризується посиленням уваги до питання реалізації в художніх текстах базових міфологічних структур, традиційних образів, універсальних категорій, оскільки подібний підхід надає можливість цілісного вивчення літературного процесу, корпусу текстів певного літературно-мистецького періоду, творчості окремого письменника чи якогось твору із залученням широкого не лише вітчизняного, а й всесвітнього загальнолітературного і культурного контексту. Саме тому сьогодні все більше дослідників звертається до універсально-культурного аналізу, хоча цей підхід до розуміння та інтерпретації твору лише починає опановуватися в сучасній літературознавчій науці.
Універсально-культурний аналіз художніх текстів дає змогу розкрити специфіку взаємодії культури та літератури, визначити провідні культурні коди, своєрідність реалізації певного типу культури в художній творчості. Особливо актуальним він є для дослідження переломних періодів в історії української літератури, пов’язаних зі зміною соціокультурних умов існування людини, оскільки актуалізація тих чи інших універсалій підпорядкована домінуванню певного типу історико-соціальних координат реальності. Одним із таких важливих етапів літературного процесу, що супроводжувався суспільними трансформаціями, був період 20-30-х рр. ХХ ст.
Ренесанс української літератури 1920-1930-х років є одним із найзначніших феноменів вітчизняної історії, культури і мистецтва. Радикальні суспільні зрушення (революція і перші десятиліття радянської влади) спричинили перехід до іншого буттєвого циклу, канонізацію нових аксіологічних орієнтацій, трансформацію архаїчних міфологічних та універсальних структур. Динаміка цих соціокультурних змін впливала на активізацію літературного процесу, посилення інтересу до прозового тексту, зокрема, романної форми викладу. Домінування модерного естетичного світовідчуття розширювало межі літературних експериментів, актуалізувало тенденцію тяжіння до європейської культури. Важливість осмислення української прози 20-30-х років як певного цілісного явища в контексті всього літературного процесу, виокремлення специфіки моделювання світу окремими письменниками ініціює звернення до аналізу функціонування в текстах універсальних структур, що визначають базові орієнтири існування людського мікрокосму згідно з універсальними законами макрокосму.
Отже, актуальність використання універсально-культурного аналізу для вивчення української прози 1920-1930-х рр. полягає в отриманні можливості вийти на новий рівень дослідження її основоположних дискурсів. Крім того, у теоретичному плані назріла необхідність систематизації філософсько-культурологічних і власне літературознавчих концепцій універсалій та вироблення узагальнених принципів аналізу художнього тексту в площині означеного підходу.
Теоретико-методологічною основою дисертації є праці К.Гірца, Я.Голосовкера, С.Грофа, П.Гуревича, А.Жолковського, Г.Зубков, М.Еліаде, Дж.Кавелті, О.Кирилюка, Ю.Лотмана, Т.Ойзермана, Дж.Пассмора, В.Топорова, О.Фрейденберг, В.Халізєва, Н.Хамітова, К.-Г.Юнґа та інших, котрі досліджували філософські, культурологічні та психологічні аспекти функціонування універсальних і міфологічних структур.
Також положення дисертації базуються на літературознавчих дослідженнях таких учених, як Ю.Безхутрий, З.Гузар, Н.Заверталюк, Д.Затонський, Д.Лихачов, В.Мельник, М.Моклиця, М.Наєнко, С.Павличко, В.Пахаренко, О.Романенко, Н.Слухай-Молотаєва, О.Турган, Г.Хоменко, Д.Чижевський та інші, у працях яких застосовано універсально-культурний аналіз чи його елементи, висвітлено особливості розвитку літератури, зокрема періоду 20-30-х рр., проаналізовано головні світоглядні орієнтири письменників та звернено увагу на функціонування окремих універсалій і міфологем, що визначають індивідуально-авторську картину світу певних авторів. Однак системного аналізу питання функціонування універсальних структур у прозових творах письменників часів ренесансу 1920-1930-х на сьогодні ще немає.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в руслі теми Поетика художнього твору”, над якою працювала кафедра теорії літератури та журналістики Запорізького національного університету, держбюджетної теми № 0199U001578 Культурна модель у художньому тексті (на матеріалі української літератури ХІХ ХХ століть)” і теми Культурна модель у художньому тексті (на матеріалі української літератури ХІХ-ХХІ століть”, яку розробляє кафедра культурології та українознавства Запорізького державного медичного університету.
Предметом дисертації є специфіка функціонування онтологічних і культурно-історичних універсалій у прозових художніх текстах.
Об’єктом дослідження є проза українських письменників періоду 1920-1930-х рр., зокрема, Б.Антоненка-Давидовича, Д.Бузька, В.Винниченка, А.Головка, І.Дніпровського, В.Домонтовича, О.Досвітнього, М.Івченка, М.Ірчана, О.Копиленка, Г.Косинки, І.Микитенка, М.Могилянського, П.Панча, В.Підмогильного, Є.Плужника, О.Слісаренка, Ю.Смолича, О.Турянського, М.Хвильового, Ю.Яновського та ін.
Мета і завдання роботи. Основною метою дисертації є дослідження особливостей реалізації онтологічних та культурно-історичних універсалій в українській прозі 20-30-х рр. ХХ ст.
Досягнення задекларованої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1) визначити специфіку аналізу проблеми універсалій у межах філософського та культурологічного наукових дискурсів;
2) з’ясувати головні підходи до вивчення універсальних категорій у сучасному вітчизняному та зарубіжному літературознавстві;
3) встановити особливості рецепції інваріантних структур у літературознавчих дослідженнях, зокрема тих, які присвячено прозі 20-30-х рр. ХХ ст.;
4) дослідити своєрідність експлікації онтологічних універсалій у прозовій творчості письменників 1920-1930-х;
5) проаналізувати специфіку реалізації культурно-історичних універсальних категорій у системі художньої прози аналізованого періоду.
Методи дослідження. У дисертаційній роботі як основний застосовується метод універсально-культурного аналізу, що базується на вивченні специфіки втілення універсальних онтологічних і культурно-історичних структур на різних рівнях текстуальної організації ідейно-тематичному, сюжетно-композиційному, персонажному, рівні емоційної тональності твору та ін. Застосовуються також міфопоетичний, типологічний методи, елементи структурального, архетипного та герменевтичного аналізу.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в українському літературознавстві систематизовано філософсько-культурологічні та літературознавчі концепції функціонування універсалій як онтологічних і культурно-історичних категорій осмислення буттєвих реалій, що відбувається в межах певної індивідуально-авторської картини світу. Запропоновано авторське визначення терміна універсалії” та класифікацію інваріантних категорій. Розроблено концепцію універсально-культурного аналізу на базі залучення низки літературознавчих методів, зокрема міфопоетичного. При виокремленні власного інтерпретаційного підходу шляхом полеміки або систематизації різних поглядів здійснювався аналіз прозової творчості письменників 20-30-х рр. Задля створення цілісної картини щодо особливостей втілення універсалій у прозі 20-30-х під час її дослідження та всупереч загальним тенденціям, що панують на сьогодні в літературознавстві, до уваги бралися не тільки твори письменників розстріляного відродження”, художня вартість яких не потребує доказу, а й тексти прозаїків так званого червоного відродження”. Це зумовлено також досить повним відображенням у них поширених у цей період тенденцій експлікації універсалій, детальним відбиттям реалій того часу. Отже, було здійснено систематизований аналіз української прози 20-30-х рр. ХХ ст. крізь призму базових світоглядних домінант онтологічних та культурно-історичних універсалій.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані у вузівських курсах історії української літератури й культури, у спецкурсах та спецсемінарах, при написанні курсових і дипломних робіт студентами-філологами, а також у факультативних курсах з історії української літератури в школах з поглибленим вивченням гуманітарних дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри культурології та українознавства Запорізького державного медичного університету, окремі її розділи на засіданні кафедри теорії літератури й журналістики Запорізького державного університету. Основні положення дисертації викладено в доповідях, виголошених на Міжнародній науково-практичній конференції Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2001), Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 125-річчю Гната Хоткевича (Харків, 2002), Міжнародній науково-теоретичній конференції Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2002, 2003), Міжнародній науково-теоретичній конференції Проблеми жанру, стилю, літературного напряму” (Запоріжжя, 2003), VII Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 2004).
Основні результати дослідження викладені у 10 публікаціях, з них 5 у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (234 найменування). Робота викладена на 180 сторінках тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ

Українська проза 20-30-х рр. ХХ ст. є складним полікодовим феноменом, що сформувався під впливом кардинальних соціоісторичних трансформацій зміни буттєвого циклу дореволюційного періоду та панування постреволюційного простору, в умовах якого формувалися нові вимоги до поведінкових та аксіологічних орієнтацій індивіда, переживався авторами (усвідомлено чи неусвідомлено) як процес ініціації. Буттєві трансформації зумовили передусім зміну втілення в текстах універсальних категорій, активізацію певних структур як на онтологічному, так і на культурно-історичному рівнях, а тому їх аналіз є важливим для літературознавства.
Загалом проблема універсальних вимірів буття є надзвичайно актуальною для сучасного гуманітарного знання. Під поняттям універсалій ми розумітимемо співвідносні з реаліями загальнолюдські константи, що, будучи інваріантними компонентами різних культур, виступають сталими структурними елементами світогляду окремої людини та під впливом специфіки конкретних умов соціокультурного буття реалізуються в її творчості. На позначення поняття універсалій” використовуються різні терміни: інваріантні структури”, начала”, категорії граничних основ”, світоглядні константи”, константи буття”, загальнолюдські інваріантні формули” та ін.
Суперечливі аспекти визначення інваріантних констант як категорій загальнолюдського, всезагального у філософії та антропології проектуються й у літературознавство. Проте наука про літературу пропонує і власні модуси функціонування проблеми універсалій. У площині літературознавства дослідження тексту через виявлення в ньому інваріантних категорій здійснюється, як правило, на базі трьох основних підходів: структуралістичного (сюжет твору розкладається на структурні компоненти (схеми), і таким чином визначаються домінантні лінії, які підлягають інтерпретації з погляду наявних універсалій); культурологічного (аналізуються певні культурні універсалії та їх реалізація в художньому тексті як неодмінна основа філософського осмислення дійсності) та літературознавчого (визначаються окремі художні інваріанти).
Характерною особливістю втілення універсальних констант у художньому тексті є передусім пов’язаність більшою мірою зі змістовою сферою, ідейним фондом, що в прозі 20-30-х рр. досить часто зумовлювався ідеологічним планом вияву. Стосовно питання розрізнення буттєвих констант, їх групування, то, підсумовуючи всі існуючі концепції, хочемо запропонувати власний погляд на проблему.
Універсальні виміри буття, на нашу думку, можна розглядати на двох основних рівнях. Так, на онтологічному виокремлюємо, услід за О.Кирилюком, категорії граничних основ інваріантні структури народження, життя, смерті та безсмертя, зважаючи при цьому на те, що перші три є реаліями (категоріями об’єктивної дійсності), четверта швидше, світоглядною універсалією. Онтологічні універсалії становлять собою найзагальніші буттєві домінанти існування людства, що осмислюються кожним конкретним індивідом як на свідомому, так і на позасвідомому рівнях. Іншою функціональною сферою універсалій є культурно-історичні константи, які зародилися як результат культурного освоєння людиною зовнішнього світу і можуть виступати у ролі надкультурних реалій або властивих лише певній культурі. Серед них пропонуємо виокремлювати такі групи: 1) власне культурні (універсалії дому, танцю, пісні, бенкету тощо); 2)міфопоетичні (зокрема, міфологеми чотирьох стихій вогонь, вода, земля, повітря); 3)культурно-історичні реалії (на ґрунті української культури степ, село та ін.). Культурні інваріанти функціонують у силовому полі сучасних технологічних реалій універсалій цивілізації, домінуючими серед яких виступають константи гроші” та залізо”. Таким чином, четвертим різновидом культурних універсалій є цивілізаційні інваріантні категорії. Варто також зауважити, що культурні константи експлікуються завжди на тлі домінанти певної онтологічної універсалії.
Вихідним матеріалом аналізу універсалій для нашого дослідження є художній прозовий твір. Таким чином, важливим аспектом стає усвідомлення того, що кожна з універсалій реалізується в художньому тексті як продукті конкретного буття митця та специфіки його свідомості, котрий є вектором для цілісного аналізу феномену буття людини.
Особливості української прози 20-30-х рр. ХХ ст. зумовлюються переважно специфікою соціокультурних процесів, пов’язаних із постреволюційними змінами та деформаціями, що спричинили трансформацію функціонування в художніх текстах універсальних онтологічних структур. Так, набуло нових вимірів втілення іммортальності у творах (універсалія безсмертя стала визначальною категорією мислення в новій реальності), домінантною категорією в рамках формули народження життя смерть” виступала мортальна універсалія, превалювання якої особливо відчутно позначається на експлікації генетивного начала. При цьому одним із головних аспектів реалізації мортальності є вплив ініціаційної моделі як важливої складової функціонування тоталітарного міфу.
Специфіка постреволюційних перверсивних модифікацій виявилася й у формі тенденційності окремих письменників при відображенні суспільних реалій того часу, у зв’язку з чим виник своєрідний поділ на представників червоного відродження” та розстріляного відродження”, котрий позначився на особливостях втілення універсальних структур. Представниками розстріляного відродження”, або нескореної літератури” (останній термін використовується Ю.Луцьким), традиційно вважаються М.Хвильовий, В.Підмогильний, Г.Косинка та інші, покоління письменників, більшість із яких трагічно загинула в 30-х. До групи червоного відродження”, або, за словами Р.Корогодського, полоненого відродження”, зараховуємо представників пролетарської літератури” (Д.Бузько, М.Ірчан, О.Копиленко, П.Панч та ін.). До групи розстріляного відродження” традиційно зараховуються й письменники, за визначенням Л.Пізнюк, задушеного” чи пресованого” відродження” А.Любченко, І.Сенченко та ін. І хоча цей поділ не завжди однозначний і не до всіх може бути застосований (скажімо, проза В.Винниченка як представника української еміграції цього періоду взагалі становить собою окреме своєрідне явище, Ю.Яновського, який не був розстріляний в 30-х, але був гнаним і замовчуваним, зараховують іноді до розстріляного відродження” та ін.) і пов’язаний не з власне літературними явищами, а з ідеологічними маркуваннями художньої творчості письменників, зі сприйняттям чи несприйняттям нав’язуваної системи цінностей тоталітарної доби, він відбиває (зокрема, через своєрідність рецепції тоталітарного міфу) домінування певного типу світосприйняття, а отже, реактуалізацію в текстах тих чи інших універсалій. Так, у прозі письменників розстріляного відродження” переважно домінує універсалія смерті, мортальна семантика експлікується в текстах цих авторів й при функціонуванні іммортальної, вітальної та генетивної категорій. У творах прозаїків червоного відродження” нерідко артикулюється іммортальне й генетивне начала без превалювання мортальності. Подібна узагальнена тенденція має, звичайно ж, низку винятків, амбівалентних реалізацій універсалій на різних рівнях одного тексту та в різних творах одного автора, що вказує на існування свідомого й несвідомого планів втілення універсалій, а також відображення антитетичних явищ як результату конструювання певним письменником власної авторської картини світу, в якій, крім того, активізуються ментальні та надментальні інваріантні структури.
Оскільки початок 20-х рр. це період нової постреволюційної дійсності, який характеризувався як народження нового світу, в українській прозі 20-30-х рр. активно експлікується універсалія народження, що позначилося, зокрема, на появі збірок різних авторів із назвою Народження” (1930 С.Тудора, 1932 П.Панча). Однак вторинна космогонія (народження нового” за умов наявності попереднього) завжди супроводжується смертю старого”. Це зумовлює кореляцію генетивної універсалії з мортальною категорією, котра й спостерігається в прозі аналізованого періоду.
Реалізацію генетивності в прозі 1920 1930 років можемо простежити в таких основних виявах: 1) як відображення процесу постреволюційного народження нового світу” (проза М.Ірчана, І.Сенченка, О.Досвітнього та ін.); 2) при розкритті в літературі питань соціалістичного будівництва”(Д.Бузько, О.Досвітній, О.Копиленко та ін.); 3)через іманентний зв’язок із образами жінки та дитини тощо. Особливо виразно питання специфічного втілення генетивності (аж до її нівеляції) постає у зв’язку із зображенням смерті жінок чи дітей. Смерть дитини через хворобу чи вбивство можемо зафіксувати також у творчості Б.Антоненка-Давидовича (Пиріжки, пиріжки”), М.Івченка (Наступ”), М.Ірчана (Утеча”), П.Панча (Вовки”) та ін. Своєрідним виявом домінування мортальності над генетивністю є й неготовність до народження дітей в таких складних умовах та їх несприйняття як немовлят (роман Робітні сили” М.Івченка).
Досить часто спостерігаємо в прозі 20-30-х рр. також відображення смерті матері у творчості О.Копиленка, М.Хвильового, Ю.Яновського та ін. Мортальність у втіленні образу матері є характерною ознакою творчості Г.Косинки. Вона зумовлена або закцентована нерідко воєнними подіями На золотих богів”, Мати”, може бути виражена й опосередковано як самопожертва матері заради дітей, як переживання нею надмірних страждань В хаті Штурми”, Гармонія” тощо. Подібне домінування експлікації універсалії смерті, на нашу думку, може символізувати не тільки заперечення минулого, а й підсвідоме відчуття загрози майбутньому, на яке орієнтує курс нової реальності, адже зміна соціального ритму буття впливає на підсвідомість людини й викликає мортальну агресію.
Опосередковано домінування мортальності в реалізації універсалії народження втілено в образах жінок-революціонерок, що активно беруть участь у воєнних подіях. У художніх текстах 20-30-х рр. є ціла низка подібних образів товариш Жучок (Кіт у чоботях” М.Хвильового), Леонтьєва (Смерть” Б.Антоненка-Давидовича), товаришка Сарна (По той бік серця” Ю.Смолича), Наталка (У ніч” О.Копиленка), Мірра (В бур’янах” М.Ірчана), Кряжен (Кварцит” О.Досвітнього), ряд жіночих образів у творчості І.Дніпровського Маруся (Марія радості”), Анатема з однойменного твору та ін. Образ жінки на війні чи в революційних подіях, як правило, несумісний із поняттям материнства, а є носієм грубості, мортальності, не властивих у традиційних уявленнях природі жінки.
Універсалія народження без кореляції з мортальною категорією трапляється в прозі 20-30-х рр. ХХ ст. досить нечасто, наприклад, у творах А.Любченка, Ю.Смолича, С.Тудора та ін.
Надзвичайно важливим у культурологічному та літературознавчому плані для осмислення особливостей розвитку культури певного періоду є й аналіз універсалії смерті, оскільки смерть виступає індикатором культурного буття народу. У прозі письменників 20-30-х рр. ХХ ст. універсалія смерті активно реалізується у двох основних виявах: 1) як результат зіткнення індивіда з тоталітарною системою, соціальної деформації; 2) у воєнній танатографії письменників зі стверджувальною та заперечною тональностями (відбиття Першої світової та громадянської війн, революційних подій 1905 і 1917 рр.). Крім того, за відсутності зумовленості смерті персонажа тоталітарною системою чи воєнними подіями можна говорити про ще один екзистенційний вимір реалізації мортальності (у прозі М.Могилянського, В.Підмогильного, Є.Плужника, М.Хвильового та ін.). Однак це питання вже досить широко розкрито дослідниками, зокрема, Ю.Безхутрим, С.Журбою, Н.Заверталюк, В.Пахаренком, О.Романенко, Л.Сеником, Г.Хоменко, І.Цюп’як, В.Явтушенком та ін., які зверталися до детального аналізу екзистенційного дискурсу прози окремих авторів.
При втіленні універсалії смерті як результату актуалізації тоталітарного типу культури вихідним моментом для аналізу стає революція акт розриву усталеного буттєвого циклу і радикального переходу до формування нових ментальних структур. Індикатором руйнації традиційності є смерть як фізіологічна і психологічна модель пошуку виходу з ситуації вибору. Окремий індивід мав визначитися, чи зможе він, пройшовши ритуал ініціації очищення смертю, кров’ю жертви, долучитися до сконденсованого сакрального кола комуністичних володарів, чи, не пройшовши випробування новим життєвим ритмом, самому стати жертвою системи. Обидва варіанти включали зіткнення зі смертю: у першому випадку передбачався шлях ініціації смертю ворога, у другому шлях до власної смерті; а також активізація опозиції жертва / кат”, ідеологічно трансформованої у ворог / герой”. Ця проблема експлікується в багатьох художніх текстах української прози 20-30-х рр., набуваючи особливого рельєфного висвітлення у творах Б.Антоненка-Давидовича, М.Хвильового, В.Підмогильного та ін. Ініціаційна модель є продуктивною в текстах прози 20-30-х рр. і в позатоталітарному контексті (проза І.Микитенка, Ю.Смолича та ін.).
Соціокультурний та літературний виміри буття українського народу періоду 20-30-х років ХХ ст. пов’язані також з існуванням у паузі між Першою світовою та Другою світовою війнами, саме тому особливо виразно універсалія смерті актуалізується у зв’язку з втілення у текстах воєнних подій. Однак на рівні емоційної тональності творів воєнна танатографія 20-30-х рр. має дві протилежні домінанти мортальну й іммортальну. У художніх текстах, присвячених Першій світовій війні, а також тих, де осмислюється загалом феномен війни, домінує універсалія смерті. Актуалізація ж героїчності, як правило, надає творам, зокрема тим, у яких відбито громадянську війну, іммортального виміру.
Специфікою воєнної танатографії в українській прозі 20-30-х рр. є наявність низки спільних стратегій відображення війни на різних рівнях поетики (універсальний міфологемний ряд, персонажна і наративна структури твору). Особливу роль у відтворенні воєнних подій відіграє актуалізація інваріантних категорій людської вітальної тілесності та емоційної настроєвості болю, голоду, страху, безнадії, самотності, тривоги, божевілля, а також міфологем вогню, дороги, тиші та ін., що можуть набувати й амбівалентної семантики.
Особливої трансформації, на нашу думку, зазнало втілення в прозі 20-30-х рр. ХХ ст. універсалії безсмертя (іммортальної структури). У творчості письменників цього періоду відображено декілька модифікацій реалізації іммортальності, пов’язаних передусім із планом ідейного рівня текстів: 1) як результат революційної ейфорії мас, втіленої у прагнення всесвітньої революції” (М.Ірчан, О.Копиленко, О.Слісаренко, Ю.Смолич, П.Панч та ін.); 2) як заперечення універсалії смерті в межах трансформації героїчного міфу смерть заради безсмертя (іммортографія А.Головка, М.Ірчана, Ю.Яновського та ін); 3)образи-концепції мрій про світле майбутнє”, що настане в часи стабілізації постреволюційного життя загірня комуна” М.Хвильового, вогні червоної зірки” М.Івченка, фіолетові весни” О.Копиленка, скляні будинки” Д.Бузька, конкордизм” В.Винниченка тощо; 4)втілення-модифікація космогонічного міфу у зв’язку з розкриттям питання соціалістичного будівництва (контамінація універсалій безсмертя та народження, реалізованих через трансформацію культурно-історичного інваріанта дім”) Д.Бузько, О.Досвітній, О.Копиленко та ін.; 5)відтворення сутнісно іммортальних реалій, що набули семантики ментальних структур, зокрема універсалії степу, тощо. Перші чотири рівні реалізації іммортальної структури експлікуються в межах окресленого часо-просторового континууму: концепції безсмертя як уже наявної ознаки теперішності, існування тут-і-тепер (перша, друга та четверта модифікації) або майбутнього (третій рівень). Останній актуалізує сутність іммортальності як надчасового феномену.
Впливу революційної стихійної хаотичності зазнало й утілення культурно-історичних інваріантів. Так, універсалія дому в прозі 1920-1930-х рр. реалізується через такі аспекти: 1) інтуїтивне заперечення нових буттєвих координат і тяжіння до традиційної моделі космосу (М.Івченко, Г.Косинка та ін.); 2) втілення хаосу нового часу в його всезагальності із заперечною емоційною тональністю (В.Підмогильний, Б.Антоненко-Давидович, М.Хвильовий) таконстатація хаотичності як складової частини процесу народження нового світу (Ю.Яновський, І.Дніпровський); 3) спроба космізації хаотичного, виявлена через активне освоєння простору реалізація концепту соціалістичне будівництво” (Д.Бузько, О.Досвітній, О.Копиленко та ін.); 4)активне функціонування категорії антидому” в різноманітних її виявах громадські приміщення, поїзд тощо (у прозі І.Дніпровського, П..Панча, Ю.Яновського та ін.).
У прозі 20-30-х рр. ХХ ст. також активно реалізується амбівалентна семантика універсальної категорії танцю нерідко у прозових творах цього часу вона втілюється через мортальну домінанту, що вказує на загальну тенденцію до морталізації сприйняття й відображення реалій у художньому тексті 1920-1930-х рр. Функціональну специфіку реалізації ритмічності як складової танцю зумовлює також новий ритм постреволюційного буття. Загалом у прозі 20-30-х рр. універсалія танцю має такі основні значення: 1) є елементом воєнної танатографії прози у метафоричному та реальному вимірах (творчість І.Дніпровського, М.Ірчана, О.Турянського та ін.); 2)функціонує як елемент театрального сценічного дійства у різних його проявах актори в міських кав’ярнях (Ю.Смолич), танцювальні вечірки (проза М.Івченка, І.Микитенка, В.Підмогильного, О.Слісаренка та ін.), образи танцівниць, що мають семантику вічної жіночості, як оперсонажене” втілення універсалії танцю (В.Домонтович, М.Могилянський, Ю.Яновський та ін.); 3) служить метафорою вираження позитивних чи негативних емоцій людини, природних явищ (найчастіше вітру) тощо.
Найбільш яскравою специфікою втілення універсалії танцю в прозі 20-30-х рр. є образи танцівниць Тамара (оповідання Балет у главковерха” І.Дніпровського), Вер Ельснер (роман Доктор Серафікус” В.Домонтовича), Ірма Юріївна Ляліна (роман Честь” М.Могилянського), Рита (роман Місто” В.Підмогильного), Ірина Едуардівна Завадська (роман Недуга” Є Плужника), Тайах (роман Майстер корабля” Ю.Яновського) та деякі інші. В окремих творах героїні, не будучи танцівницями за професією чи покликанням, багато часу й уваги віддають танцю, що є органічним виразником їх екзистенції, наприклад, Івона Вольвен у романі Лепрозорій” В.Винниченка.
Зважаючи на цей перелік, можна помітити, що образи героїнь-танцівниць найчастіше з’являються у романах, які зараховуються до інтелектуальної прози періоду 20-30-х рр. Це може бути пов’язане із зверненням до осмислення актуальних проблем мистецького життя, які часто цікавили письменників, водночас танцівниці в цих текстах є ніби втіленням нематеріальності, часом екзотичності та нестандартності, зовсім новим відносно традиційного образу жінки-матері (у жодної з них немає дітей, вони поводять себе як незалежні, мають у більшості риси маскулінного типу поведінки).
Особлива актуалізація в прозі письменників 20-30-х рр. ХХ ст. універсалії степу також зумовлена, напевно, реальним історичним фактом тривалими подіями громадянської війни, що розгорнулися в степовій частині України і в яких часто брали участь і самі письменники. Проте не в кожного з них у прозі інваріант степу виявляється однаковою мірою. У деяких прозаїків він становить собою стилістичну особливість творчості (М.Івченко, О.Копиленко, Г.Косинка, В.Підмогильний, Ю.Яновський та ін.), в інших лише нечасто фіксується як реалія (Б.Антоненко-Давидович, Д.Бузько, О.Досвітній, П.Панч та ін.). Незалежно від частотності вживання універсалія степу в прозовій творчості письменників 20-30-х рр. ХХ ст. має таку специфіку: 1) мортальні координати втілення, зокрема у воєнній танатографії 20-30-х; 2) пов’язана з іммортальністю через розімкнений хронотоп; 3) становить собою особливий макрокосм, універсум; 4) корелює з міфологемами моря, землі, зерна, неба, вітру, сонця, ночі тощо. Зв’язок втілення констант моря і степу, як і активне звернення до універсалії степу, властивий був ще для творів М.Гоголя, рецепційність текстів якого в прозі 20-30-х не може бути повністю виключеною. Пізніше в українській літературі втілення взаємодії степу і моря було реалізоване у творах М.Коцюбинського, вплив творчості якого на прозу письменників 20-30-х був достатньо виразним.
Специфічною характеристикою втілення універсалії степу в прозі 20-30-х рр. ХХ ст. є кольористика степу, що є компонентом індивідуально-авторського світобачення. Найчастіше спостерігається реалізація синього кольору у творчості І.Дніпровського, М.Івченка, М.Хвильового та ін. У Г.Косинки при експлікації універсальної категорії степу переважає сірий колір в означеннях відтінків сивий і сизий. Контрастним до синього виступає жовтий колір степу, співвідносним з яким є золотий, а також рудий (ближче до червоного). Жовтий колір степу втілюється в прозі В.Підмогильного, золотий характерний для прози А.Головка, зокрема для Червоного роману”, рудий” є постійним епітетом, що супроводжує універсалію степу в прозі О.Копиленка. Таким чином, маємо протиставлення гами так званих активних кольорів (жовтий, червоний, оранжевий), що символізують напруження, динаміку змін, та пасивних (синій, фіолетовий, сірий), холодних кольорів. Їх роль у прозі певного письменника пов’язана з онтологічним маркуванням експлікації кольористики мортальним (у Г.Косинки, В.Підмогильного) чи вітально-іммортальним (в А.Головка, І.Дніпровського, М.Хвильового та ін.).
Актуалізація цивілізаційних універсалій у прозі 20-30-х рр. ХХ ст. теж, на наш погляд, зумовлена специфікою соціоісторичних подій, зокрема процесами індустріалізації, машинізації та ін. Головними цивілізаційними структурами виступають інваріантні константи гроші” і залізо” (в одному випадку також скло”). Універсалія грошей реалізується в прозі В.Винниченка, М.Ірчана, О.Турянського, Ю.Яновського та ін. і практично завжди корелює з онтологічним інваріантом смерті: або гроші спричиняють смерть людини, або їх роль утверджується тільки у зіставленні з усвідомленням смерті, або вони є втілення мортальної сутності державного устрою тощо. Дескриптором універсалії грошей нерідко виступає золото. Варто зауважити, що агресивний код втілення універсалії грошей через артикуляцію їх диявольської сутності, як це ми спостерігаємо у прозі вказаних письменників, був притаманний і російській літературі, зокрема творчості М.Горького (наприклад, Місто Жовтого Диявола”). І, що цікаво, мортальність грошей, їх негативний вплив на людину і суспільство в цілому відтворений переважно на прикладі західноєвропейського чи американського соціуму (втілення тоталітарної ідеологічної схеми, згідно з якою поза радянським світом панує хаос і смерть).
Більш частотною в текстах прозаїків є універсалія заліза (категорії метал” і залізо” у цих художніх текстах мають практично тотожне семантичне навантаження). Вона реалізується в основному в прозових текстах письменників червоного відродження” (М.Ірчан, О.Копиленко, І.Микитенко, через такі основні дескриптори: машина, завод, залізниця, зброя та ін. Залізо як міцний метал ще з часів своєї появи поступово вкорінювало у свідомості людини нову традиційну метафору: залізний” як синонім сили, міцності. Цей сталий троп активно використовується в прозі 20-30-х рр., набуваючи нових втілень завдяки існуванню постреволюційної дійсності відбувається сакралізація реалій, пов’язаних із цим інваріантом, зокрема, машини і заводу. Експлікація універсалії заліза може супроводжуватися також кореляцією з іншими культурно-історичними інваріантами, зокрема універсалією села, степу та ін.
Отже, вихідним чинником, що зумовив специфічні трансформації втілення універсальних структур у прозі 20-30-х рр. ХХ ст. були соціоісторичні зміни початок нового буттєвого циклу, зумовлений революцією, події Першої світової та громадянської війн. Втілення мортальності при артикуляції воєнних зіткнень є загальною тенденцією світової літератури, зумовленою сутністю війни як реалії (проза Е.-М.Ремарка, Е.Хемінгуея та ін.). Характерною ж особливістю української прози 20-30-х є актуалізація генетивної та іммортальної структур під впливом експлікації героїчного міфу, зокрема й у воєнній танатографії. Культурно-історичні інваріанти експлікувалися в прозі аналізованого періоду також під впливом соціальних трансформацій, що й покликало їх специфічну артикуляцію в українській прозі періоду 1920-1930-х рр. як особливому літературному феномені.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С. Поэтика ранневизантийской литературы. М.: Наука, 1977. 320 с.
2. Агеєва В. Жіночий простір: Феміністичний дискурс українського модернізму: Монографія. К.: Факт, 2003. 320 с.
3. Антоненко-Давидович Б.Д. Твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1991. Т.1. 747 с.
4. Байбурин А. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян. Л.: Наука, 1983. 193 с.
5. Батищев Г.С. Социальные связи человека в культуре // Культура, человек и картина мира. М.: Наука, 1987. С.90-135.
6. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 444 с.
7. Бахтин Н. Вопросы литературы и эстетики. М.:Художественная литература, 1975. 502 с.
8. Башляр Г. Дім: поетика простору // Українські проблеми. 1994. № 4-5. С. 92-96.
9. Безхутрий Ю.М. Хвильовий: проблеми інтерпретації. Харків: Фоліо, 2003. 495 с.
10.Библер В.С. От наукоучения к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век. М.: Политиздат, 1990. 413 с.
11.Бидни Д. Концепция культуры и некоторые ошибки в ее изучении // Антология исследований культуры. СПб.: Университетская книга, 1997. Т.1. Интерпретация культуры. С.57-90.
12.Білецький О.І. Проза взагалі й наша проза 1925 року // Білецький О.І. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1990. С.51-90.
13.Большакова А. Литературный архетип // Литературная учеба. 2001. № 6. С.169-173.
14.Бондарєва О.Є. Смерть і посмертя людини культури (за п’єсами Юрія Щербака і Неди Нежданої) // Мова і культура. Вип. 5. Том IV/1. Мова і художня творчість. К.: Видавничий Дім Дмитра Бурело, 2002. С.49-59.
15.Братасюк М.Г. Етно-національне відчуження як філософська проблема: Дис.... докт. філос.наук. Тернопіль, 1995. 462 с.
16.Бузько Д. Кришталевий край. К.: Молодь, 1959. 140 с.
17.Бузько Д. На фронті чорного металю // Червоний шлях. 1930. № 5-6. С. 119-128.
18.Быстрицкий Е.К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие. К.: Наукова думка, 1991. 200 с.
19.Веселовский А. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 406с.
20.Веселовська Г. Плач Рахілі, або нищення немовлят” у Володимира Винниченка // Кінотеарт. 1996. № 6. С. 16-19.
21.Винниченко В. Лепрозорій: Роман // Вітчизна. 1999. № 1-2.
22.Винниченко В. Лепрозорій: Роман // Вітчизна. 1999. № 5-6.
23.Винниченко В. Поклади золота. Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1988. 268 с.
24.Винниченко В. Сонячна машина: Роман. К.: Дніпро, 1989. 619 с.
25.Вітгенштайн Л. Tractatus Logiko-Philosophicus; Філософські дослідження. К.: Основи, 1995. 311 с.
26.Власова Є. Рецепція громадянської війни в творчості М.Шолохова і Ю.Яновського // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип.5. Ужгород, 2002. С.64-68.
27.Волков А. Традиційні сюжети та образи (нарис ТСО) // Зарубіжна література. 1998. № 25-28. С.3-14.
28.Волков И. Теория литературы. М: Просвещение; Владос, 1995. 256 с.
29.Гаврилюк Е. Хаос, Танатос і Ерос у символіці обрядів переходу // Студії з інтегральної культурології. Спец. випуск НЗ”, № 1. Львів, 1996. С.63-70.
30.Гершкович З. Онтологические аспекты произведения искусства // Творческий процесс и художественное восприятие. Л.: Наука, 1978. С.44-65.
31.Гірц К. Інтерпретація культур: Вибрані есе: Пер. з англ. К.: Дух і Літера, 2001. 542 с.
32.Головко А. Твори в 5 т. К.: Дніпро, 1976. Т.1. 320 с.
33.Головко А. Твори в 5 т. К.: Дніпро, 1976. Т.2. 440 с.
34.Голосовкер Я.Э. Логика мифа. М.: Наука, 1987. 218 с.
35.Ґренер О. І.Дніпровський. Ацельдама: Рецензія // Червоний шлях. 1932. № 4. С. 112-114.
36.Гречанюк Ю., Нямцу А. Проблеми історизму і традиції в літературі ХІХ ХХ ст. Чернівці: Рута, 1997. 124 с.
37.Грушин Б.А. Массовое сознание: Опыт опеределения и проблемы исследования. М.: Политиздат, 1987. 368 с.
38.Гузар З. Книга болю Осипа Турянського (грані поетики) // Українське літературознавство. Міжвідомчий науковий збірник. Вип.59. Львів: Світ, 1994. С.30-39.
39.Гундорова Т. Інтелектуальна дистопія Юрія Луцького // Луцький Ю. Літературна політика в радянській Україні 1917-1934. К.: Гелікон, 2000. С.9-16.
40.Гуревич П. Смерть как тайна человеческого бытия // ТокарчикА. Мифы о бессмертии: Пер. с польск. М.: Прогресс, Прогресс-Академия, 1992. С. 5-27.
41.Даренська Т. Український образ світу в ключових символах поетичної творчості Тараса Шевченка: Автореф.дис. ... канд.філос.наук: 09.00.02. К., 2002. 18 с.
42.Дзюба І. Література соціалістичного абсурду // Сучасність. 2003. № 1. С. 88-112.
43.Дмитровская М. Трансформации архетипа дома, или смысл финала романа В.Набокова Машенька” // Архетипические структуры художественного сознания: Сб. статей. . Екатеринбург, 2001. Вып. 2. С.92-96.
44.Дніпровський І. Заради неї. Оповідання. Х.: ДВУ, 1928. 324 с.
45.Дніпровський І. Твори: У 3 т. Харків-Полтава, 1932. Т.2. 156 с.
46.Дніпровський І. Фаланга // Червоний шлях. 1931. № 4. С. 5-43.
47.Доленґо М. Трагедія непотрібної трагичности (З приводу творів Валеріяна Підмогильного) // Червоний шлях. 1924. № 4-5. С.264-272.
48.Домонтович В. Доктор Серафікус. Без ґрунту. Романи. К.: Критика, 1999. 384 с.
49.Досвітній О. Твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1991. Т.2.: Роман. Повісті. Оповідання. 587 с.
50.Дуб К. Новела В.Підмогильного Ваня” в контексті світової літератури // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. Вип. 10. К.-Одеса: Твім інтер, 2002. С.96-101.
51.Дяченко О. Тема Жовтня і громадянської війни в українській літературі // Українська мова і література в школі. 1970. № 11. С.1-7.
52.Жолковский А., Щеглов Ю. Работы по поэтике выразительности: Инварианты Тема Приемы Текст. М.: Прогресс, 1996. 344 с.
53.Журба С.С. Художній світ української імпресіоністичної повісті 20-х років ХХ століття: Дис. .... канд.філ.наук. Тернопіль, 1999. 173 с.
54.Заверталюк Н. Майстер корабля як художня домінанта тексту роману Майстер корабля” Ю.Яновського // Таїни художнього тексту (до проблеми поетики тексту): Збірник наук. праць. Дніпропетровськ, 2003. Вип. 3. С.75-82.
55.Заверталюк Н.І. Повстанці” В.Підмогильного: екзистенцій ний дискурс // Актуальні проблеми літературознавства. Т.10: Збірник наукових праць. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2001. С.5-12.
56.