ПРИНЦИПИ ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ В НОВЕЛІСТИЦІ Ю.ЛИПИ

brief description

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

На правах рукопису

Левицька Нелля Євгенівна

УДК 821. 161. 2. 09 + Липа

ПРИНЦИПИ ХАРАКТЕРОТВОРЕННЯ В НОВЕЛІСТИЦІ Ю.ЛИПИ

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Гасанова Валентина Тимофіївна,
к. філол. н., доцент

Сімферополь 2008

ЗМІСТ
ВСТУП....3

РОЗДІЛ 1. Проза Ю. Липи в контексті української літератури 19201940-х ...
років.............................................................................8

РОЗДІЛ 2. Проблеми характеру в українській літературі
у творчості Ю.Липи ....33

РОЗДІЛ 3. Міфологізація народного героя в новелістиці Ю. Липи.63

РОЗДІЛ 4. Характер українського інтелігента як людини
героїчного чину”...... 106

ВИСНОВКИ... 158

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...... 163

ВСТУП

Актуальність дослідження. Ю.Липа помітна постать варшавської гілки Празької школи”, але його творча спадщина, на відміну від доробку Є.Маланюка, О.Теліги, О.Ольжича, ще не повністю досліджена в сучасній історії письменства. Значна частина творів письменника, зафіксована у Бібліографії Юрія Липи” О.Янчука, досі не введена в літературознавчий обіг. Поезія та публіцистика Ю.Липи більше відома, ніж проза, однак і тут переваги надано історичному роману Козаки в Московії”. Попри те, неабиякий науковий інтерес викликає його новелістична збірка Нотатник”, написана в період міжвоєнного двадцятиліття, опублікована у 50-і роки силами українських емігрантів та перевидана у 2000 році в Києві. Мала епічна форма Ю.Липи поки що була поцінована переважно з-поза літературних позицій (Л.Биковський, Б.Стебельський та ін.), з огляду на національні, державницькі ідеї його есеїстики, положення чорноморської доктрини” або обмеження імпресіоністичними рефлексіями, як у випадку з передмовою Л.Череватенка.
Прозовий доробок Ю.Липи досліджували такі відомі сучасні літературознавці, як О.Астаф’єв, Ю.Ковалів, В.Просалова, С.Киричук, О.Кривчикова .
Новелістика Ю.Липи, що спиралася на літературну школу В.Стефаника, М.Коцюбинського, О.Кобилянської та ін., чітко вписується у контекст української прози 2030-х років, потребує розгляду у типологічному ряді з творами аналогічного жанру Г.Косинки, В.Підмогильного, Ю.Яновського та ін. Вона має виразні ознаки неореалізму, збагаченого неоромантичними та імпресіоністичними елементами, засвідчує настанову автора на стильовий синтез (література великих синтез”), на органічне єднання традиції та новаторства при послідовному уникненні їх протиставлення, уміння модифікувати народництво, збагативши його вольовими імперативами Празької школи”.
У творчому доробку Ю.Липи синтезовано ідеї та стильові засади неонародницької і прозахідної” тенденцій, елементи поетики елітарної та популярної літератури, сільської” і міської” прози, що знаходить теоретичне обґрунтування в концепції літератури великих синтез”.
Першорядне значення у новелах відводилося проблемі характеру, його формуванню на підставі етногенетичного досвіду, національної душі, менталітету, а також життєвих реалій, часто суворих, наповнених екстремальними ситуаціями, що потребували від персонажів адекватної відповіді. Герої новел Ю.Липи були типовими, мали виразні риси українського селянина або інтелігента, кожен із них володів неповторним внутрішнім світом, часто виявляв схильність до неординарних дій у складних колізіях дійсності, що позначалося на специфіці перебігу сюжетних ліній та конфліктному зіткненні характерів. Менталітет впливає на формування характеру народних героїв.
За літературознавчою енциклопедією, ментальність (лат. mentalis: розумовий) глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості й несвідомого, зумовлений генетикою, етнічною традицією, культурою, особливістю соціальних структур; сукупність настанов щодо діяльності людини”[102, 554], які стали прототипами новел та оповідань Ю.Липи.
На жаль, проблема характеру та його формування, тобто характеротворення в сучасній історії та теорії літератури набула другорядного значення. Однак вона далі лишається актуальною у прозових творах, де йдеться про становлення та еволюцію характеру літературного персонажа, як саме він відрізняється від незмінного характеру народних героїв. Тому актуальність дисертації зумовлена потребою наукового осмислення новелістичної спадщини Ю.Липи в контексті малої епічної форми міжвоєнного двадцятиліття.
Предметом вивчення є з’ясування принципів характеротворення неореалістичної специфіки новелістики Ю.Липи, становлення двох провідних типів персонажів: міфологізованого селянина носія українських духовних традицій та образу інтелігента людини героїчного чину.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах планової теми кафедри теорії та історії української літератури Таврійського національного університету ім.В.І.Вернадського, що досліджує особливості розвитку українського письменства ХХ та початку ХХІ ст. Тему дисертації затверджено на засіданні Бюро Науково-координаційної ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 1 від 24лютого 2004 р.).
Об’єкт дисертаційного дослідження новелістика Ю.Липи, що ввійшла до збірки Нотатник”: Рубан”, Коваль Супрун”, Ганнуся”, Кіннотчик”, Чародій”, Гринів”, Малий”, На варті”, Номер двадцять восьмий”, Петька Клин, нальотчик”, Закон” тощо.
Мета дисертації з’ясування особливостей новелістики Ю.Липи, розкриття принципів характеротворення літературних персонажів його прозових творів. Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
· встановити смислові особливості новелістики Ю.Липи у зв’язку з жанровою традицією новел й оповідань та їх модернізацією;
· виявити принципи та процес художнього характеротворення в новелістиці Ю.Липи;
· висвітлити зміст поняття література великих синтез” як одного з наріжних у літературних маніфестах письменника і ключових у його прозі; розкрити естетичну вартість новел, вміщених у збірнику Нотатник” у контексті української літератури 1930 1940-х років, зокрема протистояння опозиційних літературних напрямків (західники” народники”);
· з’ясувати міру наукового осмислення прозового доробку письменника в українському літературознавстві;
· обґрунтувати неподільність естетичної та громадської позиції Ю.Липи-новеліста, сенс і значення його творчого феномена.
Реалізації сформульованої мети і поставлених завдань підпорядкована теоретико-методологічна база дослідження, до складу якої входять порівняльно-історичний, частково міфопоетичний методи аналізу; для виявлення основних закономірностей становлення характерів застосовано типологічний, біографічний, рецептивний, етнологічний, психоаналітичний принципи. У дисертації використано теоретичні й історико-літературні праці дослідників Б.Буряка, Л.Гінзбург, В.Гусєва, Д.Лихачова, А.Погрібного, В.Фащенка та ін.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві здійснено системний аналіз новелістичної спадщини Ю.Липи під кутом зору основних принципів характеротворення, що відповідають критеріям народності, національності та їхнього зв’язку з індивідуальною психологією; з’ясовано спільні та відмінні властивості народного характеру, схильного до заданої сталості, і літературного здатного до еволюції; виявлено відповідність внутрішнього світу мотивів та вчинків персонажів у творах Ю.Липи з уявленнями та переконаннями самого автора, який свого часу проектував своє Я” на власних героїв; розкрито становлення особистості героїчного чину, в якій відображені реалії національно-визвольних змагань 1917 1920-х років та міжвоєнного двадцятиліття; проаналізовано причини та наслідки подання протиставних моделей сільський” і міський”, народницький” і західний”, яке здійснив Ю.Липа на підставі ідеї літератури великих синтез”; висвітлено специфіку неореалістичної прози новеліста, що полягає в зображенні монументальних картин через деталь, збагаченої елементами неоромантизму, тобто баченням знутра”; осмислено зв'язок малої епічної прози з чорноморською доктриною” Ю.Липи, в якій аргументовано модернізований український характер, що базується на етноментальному досвіді.
Теоретичне значення результатів дослідження сприяє уточненню та обґрунтуванню сутності жанру новели та прийомів характеротворення у малих епічних формах.
Практичне значення. Матеріали роботи та її висновки можуть бути використані в лекційних курсах історії української літератури ХХ століття під час вивчення творчості письменників-емігрантів, у науковій розробці проблем еволюції жанру малої прози, порівняльно-історичних дослідженнях української літератури у загальноєвропейському контексті.
Апробація роботи. Основні положення дисертації було викладено в доповідях на Всеукраїнських науково-практичних конференціях Українська література: стан вивчення в сучасній школі, проблеми, перспективи” (Луганськ, 2005 2006), всеукраїнських наукових конференціях Діалог культур: літературознавчий аспект” (Сімферополь Ялта, 2004), Т.Г.Шевченко в літературному, науковому та мистецькому контекстах” (Сімферополь, 2004), на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу й аспірантів Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського (2002 2007). Текст дисертації обговорено і схвалено на засіданні кафедри теорії та історії української літератури Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського. За матеріалами дослідження опубліковано шість статей у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел (181 позиція). Загальний обсяг 176 сторінок, із них 155 основного тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ

Новелістика Ю.Липи є цілком новою темою сучасного українського літературознавства. Враховуючи її непрочитаність і наявність фрагментарних критичних рефлексій, було обрано тему: принципи характеротворення в новелістиці Ю.Липи для дослідження використовують методологію історико-літературної інтерпретації із аналітичним заглибленням у тексти окремих творів. Варто зазначити, що йдеться про перше наближення до складних за структурою і фактурою, досі не прочитаних текстів.
Проведений аналіз дозволяє зробити такі висновки:
1. Доведено жанрове різноманіття творчості Ю.Липи, який лишив не тільки неординарну поетичну спадщину, а й прозову, зокрема новелістичну, що досі не висвітлювалась у дисертаціях. На його художній творчості позначилася власна світоглядна концепція, вироблена у період національно-визвольних 1917-1920 років, в середовищі різнорідних кіл української еміграції, насамперед «Празької школи», до варшавського відгалуження якої він належав, сформована під час полеміки з Д.Донцовим і викладена у низці есеїв. Ю.Липа, на відміну від своїх сучасників, з якими мав багато спільних ознак (державотворчі інтенції в ідеології, історіософські мотиви в ліриці тощо), був схильний вбачати в основі нації селянство з його давньою культурою, протиставною варязьким міфам Є.Маланюка чи корпоративним настановам інтегрального націоналізму Д.Донцова, нетерпимого до інших поглядів.
2. Світоглядні засади, невіддільні у творчості Ю.Липа із засадами естетичними. Проаналізовані тексти дають підстави стверджувати, що в часи, коли особливої популярності набула теза про невдалий” національний характер, письменник визначив осмислення цього характеру як творчу мету. Закликаючи сприймати й аналізувати націю у правдивих вимірах”, Ю.Липа реалізував саме таке бачення у творах, що склали Нотатник”. Є підстави говорити про виразний монументалізм у поетиці героїчного характеротворення Ю.Липи, що зближує його прозу із прозою О.Довженка.
Виступаючи проти ідеології засудів” і проявів національної меншовартості в публіцистиці, Ю.Липа створює повнокровні, повносилі, народні характери, утверджуючи думку, що народ є справжнім героєм історії.
3. Монументальні постаті Рубана й коваля Супруна героїв однойменних новел спростовують уявлення про поділ нації на еліту” і плебс”. Українське село посідає у творчості Ю.Липи особливе місце. Він бачить духовне світло, що його випромінює селянський характер, бачить перспективу його визволення і вдосконалення. За Юрієм Липою, пише Л.Череватенко, селянство є не тільки фізичною, а й духовною основою українського етносу, отже, й основною рушійною силою державотворення [...] Для Юрія Липи селянин Рубан не просто повнокровний образ, а певний знак знак таємничий, магічний. Письменник розгадує його і в ньому знаходить запевнення великого і величного майбуття України” [164, 11].
Ю.Липа не лише розгадує, а й творить художній селянський характер у художній дійсності своїх новел, застосовуючи сформульовані ним естетичні принципи літератури великих синтез” та від засад”.
Особливо цікавий у прозі Ю.Липи героїчний характер інтелігента, масштабно і глибоко виписаний, зокрема, в новелах Кам’янець столичний” та Гринів”. Письменнику вдалося створити образ героя нового типу інтелігента, безмежно відданого ідеї, цілеспрямованого й діяльного. Його персонажі люди витонченої душевної організації, високого інтелекту, природні провідники, герої європейські, а водночас типові представники свого народу. Їхні характери виправдовує Юрій Липа мірою народної правди і творить згідно з цією мірою.
4. Проаналізовані тексти дають підстави стверджувати, що в часи, коли поширилося теза про „невдалий” національний характер, письменник, закликаючи бачити народ у правдивих вимірах, визначив за мету своєї новелістики розкрити героїчні, пасіонарні риси його характеру. У вузькому розумінні твір стверджувального характеру починаючи з прообразів етнічної міфології і закінчуючи сучасною поетичною творчістю, який увійшов у ментальність. Стереотипи поведінки, психічні реакції або оцінки певних подій чи осіб завжди є відображення етнічної ментальності у творах письменника. Є підстави говорити про естетику момуменалізму в поетиці героїчного характеротворення Ю.Липи.
5. Метафізична концепція Ю.Липи „літератури великих синтез”, будувалася на єднанні умовно розмежованих сільської і міської, елітарної та егалітарної, інтелектуальної і ліричної, неординарноцької та „прозахідної” орієнтацій. Вона насамперед позначилася на прозі письменника не так в романі «Козаки в Московії», як в оповіданнях, новелах, вміщених у збірці «Нотатник», якій властивий невимушений ліризм, що сягає рівня високої поезії і глибокий інтелектуалізм, що виявляється у філософських роздумах героїв про сенс історії, справжнього буття, призначення нації, необхідність жертовного присвячення життя високій меті тощо. У доробку прозаїка з’являється монументальні, реальні і водночас міфізовані постаті Рубана й коваля Супруна, які спробовують інтегральний націоналізм Д.Донцова, варязькі мотиви Є.Маланюка з притаманним їм поділом нації на „еліту” і „плебс”. Письменник не лише обґрунтовує, а й творить селянський характер в художній дійсності своїх новел, застосовуючи сформульовані ним естетичні принципи літератури великих синтез” та від засад”.
6. У дисертації не лише розкрито специфіку новелістики Ю.Липи в контексті його різножанрової творчості та прози міжвоєнного двадцятиліття, а й проаналізовано засоби характеротворення літературний персонажів (інтроверти стають естровертами, звичайна людина героєм в екстремальних ситуаціях).
Юрій Липа ретельно проаналізував поведінку і психологію різних станів української людності: професійних військовиків, городян, люмпенів, гуманітаріїв тощо. Кожна новела, кожне оповідання з Липиного „Нотатника” потребує, пильного прочитання, осмислення його то, що письменник, мабуть, з певної скромності назвав „нотатками”: його міркування й підсумки, спостереження і передбачення, біль захват і незглибиму печаль.
Творчість, зокрема прозова, Ю.Липи ще ж достатньо не досліджена. Її, як і постать письменника, слід поновити в історії української літератури, в системі естетичних координат міжвоєнного двадцятиліття, усуваючи непродуктивні схеми з їхнім умовним поділом на літературу сільську” й міську”, елітарну” й популярну”, масову”, інтелектуальну” й ліричну”, народницьку” і прозахідну”, модерністську”. Ю.Липа з художньою переконливістю і глибиною створює картини українського міста й села, героїчні характери городян і селян. Його новелам властивий органічний ліризм, що сягає рівня високої поезії, і такий же органічний інтелектуалізм, що виявляється у філософських роздумах героїв про сенс історії, буття, призначення нації, необхідність жертовної посвяти життя високій меті тощо. Згадуючи про символічні й міфологічні пласти прози Ю.Липи, складність і довершеність, художню рафінованість її макро- і мікроструктур та змісту, можна говорити про елітарність Нотатника”. Однак при тому не слід забувати, що сам письменник прагнув створити популярні тексти. Цим пояснюється його свідомий перехід від поезії до прози. Вже в роках 19301931-х, Ю.Липа приватно говорив про вірші з презирством”, свідчить Є.Маланюк, вбачаючи причину в тому, що його поезія була сприйнята доволі прохолодно. Власне, ця обставина, в зв’язку з антимасовістю”, непопулярністю, впрост герметичністю” поезії суворості”, спричиняли Липі постійне незадоволення і постійну гризоту” [Цит. за: 164, 9].
Ю.Липу вельми непросто пристосувати до західників” і народників”. Письменник шанував національні традиції літератури й продовжував їх у своїй художній практиці, водночас в літературознавчих і публіцистичних творах закликав письменників не поривати зв’язки з досвідом минулого, нічого не відкидати зопалу. Як стверджує О.Гринів, не погоджувався Юрій Липа з націонал-комуністом Миколою Хвильовим. Творець комуністичної концепції азійського ренесансу” з українським месіанізмом загірної комуни”[]: ”натомість авторf Призначення України” закликає ставитись зважено до народних традицій, не відкидати навіть того, що на перший погляд здається пережитком. Такі пережитки” можуть стати елементами нової конструкції в духовному розвитку народу, сприяти зміцненню національної єдності, хоч спочатку й сприймаються як українська національна мімікрія” [43, 50].
Ю.Липа, послідовно дотримуючись таких поглядів на народні традиції, вважав селянство духовною основою нації та рушійною силою державотворення (це недвозначно засвідчено в новелах Рубан”, Коваль Супрун” та ін.), його можна було б приписати до народників”. Але ж водночас цей письменник завершений тип українського європейця”, при цьому Юрій Липа ніколи і ніде не прагне виглядати європейцем”, то прийшло само собою, як тільки він глянув на світ зсередини власного, українського Я”. Він спокійно каже: Європеїзм, західність як метода шукання свого Я”, але ставання собою як мета” [117, 64].
Якщо користуватися поділом українських письменників на народників” і західників”, з’ясується, що Ю.Липу неможливо віднести ні до тих, ні до тих. Він не посередині”, він інтегрує у своїй постаті та своїй творчості народництво” і європейство”, державництво” й культурництво”, ламаючи схеми, які переходять у розряд усталених. Незручність” Липи для колишніх і нинішніх радикальних літературних критиків є, вочевидь, однією з причин того, що появу Нотатника” (принаймні поки що) не помітили”.
У дисертації систематизовано й узагальнено результати аналізу новелістики Ю.Липи та принципи характеротворення її героїв, наголошено на перше наближення до складних за структурою та фактурою, досі не прочитаних малоформатних текстів прозаїка.

На жаль, цей шлях не був продовжений і залишається актуальним і для сучасної української літератури, покликаний розв’язувати цілу низку питань, не розв’язаних у ХХ столітті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авксентьєва Г., Колкутіна В. Одещина в контексті літературно-естетичної думки Юрія Липи // Творчість Юрія Липи в культурно-історичному контексті ХХ століття: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Одеса. 27 28 квітня 2000 р. Одеса: Астропринт, 2000. С. 69 73.
2. Ананченко Т. Висока честь: прийняти смерть за любий рідний край!” // Одеса і українці: Матер. наук. конф. Українського Чорноморського Інституту ім. Ю.Липи. Одеса, 20 21 травня 1997. 40 с.
3. Андрусяк Т. Правові погляди Юрія Липи // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Збірник наукових праць. Львів, 2001. С. 245 254.
4. Апостол новітнього українства: Спогади про Юрія Липу. Львів: Каменяр, 2000. 239 с.
5. Андрусів С.М. Західноукраїнська література 30-х років ХХ століття: проблема національної ідентичності: Автореф. дис д-ра філол. наук: 10.01.01 / Львів. держ. ун-т ім. І.Франка. К.: 1996. 25 с.
6. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років XX ст. Тернопіль: Джура. 2000. 340 с.
7. Антонів К. З-під могильної брили УРЕ // Юрій Липа: Зб. статей і матеріалів, приурочених 100-літньому ювілею з дня народження Юрія Липи. Івано-Франківськ: Івано-Франківський державний технічний університет нафти й газу, 2000. С. 140 145.
8. Антонович М. Нове видання поезій Юрія Липи. Нові дні. 1967. № 210 (211), серпень. С. 15 20.
9. Барахов В.С. Литературный портрет: Истоки, поэтика, жанр. Л.: Наука, 1985. 311 с.
10. Баган О. Бард неспокою раси // Лицарі духу. Дрогобич: Відродження, 1996. С. 233 276.
11. Баган О., Гузар З., Червак Б. Лицарі духу (Українські письменники-націоналісти вісниківці”). Дрогобич: Відродження, 1996. 228 с.
12. Баган О. Неоготика: стиль і концепт (до естетичних основ поезії Юрія Липи) // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Зб. наук. праць. Львів, 2001. С. 102 110.
13. Баган О. Юрій Липа: людина і мислитель // Баган О., Гузар З., Червак Б. Лицарі духу (Українські письменники-націоналісти вісниківці”). Дрогобич: Відродження, 1996. С. 83 127.
14. Барладяну-Бирладник В. Геополітичні погляди Юрія Липи // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Зб. наук. праць. Львів, 2001. С. 255 263.
15. Баронин А. Этническая психология. М.: 1997. С. 76 77.
16. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи / Сост. С.Бочаров, В.Кожинов. М.: Худож. литература. 1986. 541 с.
17. Баган О. Юрій Липа людина і мислитель. К.: 1994. 40 с.
18. Белебеха І. Юрій Липа як приклад еволюції політичної думки // Творчість Юрія Липи в культурно-історичному контексті ХХ століття: Матер. Всеукраїнської наук. конф. Одеса, 27 28 квітня 2000 р. Одеса: Астропринт, 2000. 152 с.
19. Берк П. Популярна культура в ранньомодерній Європі / Пер. з англ. К.: Укр. центр культурних досліджень, 2001. 384 с.
20. Берко П. Юрій Липа етнопсихолог // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Зб. наук. праць. Львів: 2001. С. 229 236.
21. Биковський Л. Апостол новітнього українства // Юрій Липа: голос доби і приклад чину. Зб. наук. праць. Львів, 2001. С. 319 323.
22. Биковський Л. До проблематики життя і творчості Юрія Липи // Юрій Липа: голос доби і приклад чину. Зб. наук. праць. Львів, 2001. С. 373 380.
23. Биковський Л. До справи пізнання життя і творчості Юрія Липи // Нові дні. Львів, 1966. Ч. 200 С. 9 15.
24. Білецький О.І. Літературно-критичні статті / Упоряд., авт. приміт. М.Л.Гончарук. К.: Дніпро, 1990. 254 с.
25. Бойко Л.І. І не Європа, і не Просвіта // 20-і роки: Літературні дискусії, полеміки: Літ.-критичні статті / Упоряд. В.Г.Дончик. К.: Дніпро, 1991. С. 261 288.
26. Бондар І. Провидець українських хліборобів (Володимир Шемет у незакінченому романі І.Дніпровського Народе мій”) // Березіль [Харків]. 1993. №1. С. 157 161.
27. Бочаров А.Г. Время в четырех измерениях // Вопр. литературы. [Москва]. 1974. № 11. С. 33 68.
28. Будний Г.О. Літературно-критичний естетизм доби українського модерну // Автореф. дис канд. філол. наук: Львів. 1997. 17 с.
29. Буряк Б. Художній ідеал і характер. К.: Дніпро, 1967. 328 с.
30. Вейман Р. Новая критика” и развитие буржуазного литературоведения. История и критика новейших методов интерпретации / Пер. с нем. М.: Прогресс, 1975. 428 с.
31. В’язовський Г.А. Творче мислення письменника. К.: Дніпро, 1982. 335 с.
32. Гей Н.К. Художественность литературы: Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. 475 с.
33. Геркен-Русова Н. Героїчний театр. Львів, 1939.
34. Гинзбург Л.Я. Литература в поисках реальности. Статьи. Эссе. Заметки Л.: Сов. писатель, 1987. 397 с.
35. Гинзбург Л.Я. О литературном герое Ленинград.: Сов. писатель, 1979. 223 с.
36. Гинзбург Л.Я. О психологической прозе. Ленинград, 1977. 442 с.
37. Гнатюк М. Національна ідея у літературі (Іван Франко і Юрій Липа) // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Зб. наук. праць. Львів, 2001. С. 237 244.
38. Грабович Г. До історії української літератури. Дослідження, есе, полеміка. К.: Основи, 1997. 604 с.
39. Грабович Г. У пошуках великої літератури. К.: Рад. письменник, 1993.
40. Грабович Г. Шевченко як міфотворець К.: Рад. письменник, 1991. 212 с.
41. Гречанюк С. На тлі XX століття К.: Рад письменник, 1990 309 с.
42. Гринів О. Передбачення глобального масштабу. // Липа Ю. Розподіл Росії. Львів: Інститут народознавства НАН України, 1995. С. ІІІ-ХХ.
43. Гринів О. Юрій Липа творець української імперіальної” концепції // Зб. статей і матеріалів, приурочених 100-літньому ювілею Ю.Липи. Івано-Франківськ, 2000. С. 46 55.
44. Гриценко О. Герой // Нариси української популярної культури. К.: Український центр культурних досліджень, 1998. С. 89 114.
45. Гриценко О. Своя мудрість: Національні міфології та громадянська релігія в Україні. К.: Український центр культурних досліджень, 1998. 184 с.
46. Грушевський М. На порозі нової України. Нью-Йорк: УІТ, 1992. 122 с.
47. Гуменна Д. Дар Евдотеї: Іспити пам’яті // У 2 кн. Балтимор; Торонто: Укр. вид-во Смолоскип” ім. В.Симоненка, 1990. Кн. 1: Київські кручі. 306 с.
48. Гундорова Т.І. Проявлення слова. Дискурсія українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. К.: Слово і час.[Київ]. 1997. 298 с.
49. Гундорова Т.І. Руйнування романтичної метафізики // Слово і час.[Київ]. 1993. № 11. С. 22 28.
50. Гусев В. Герой и стиль: К теории характера и стиля. М.: Худож. литература, 1983. 288 с.
51. Денисюк І.О. Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст. // Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХ ст.: (Оповідання. Новели. Фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі). К.: Наук. думка, 1989. С. 5 26.
52. Денисюк І.О. Розвиток української прози ХІХ початку ХХ ст. К.: Вища школа, 1981. С.157.
53. Дудкин В.В. Дегуманизация мифа (От Р. Вагнера к Ф. Ницше) // Литература и мифология: Сб. научн. труд. Ленинград.: ЛГПИ им. А.И. Герцена, 1975. С.43 54.
54. Донцов Д. Дух нашої давнини. Мюнхен; Монреаль.: Сучасність, 1951. С. 90.
55. Евграфов К. Знакомые незнакомцы: Литературные герои и их прототипы. М.: Современник, 1988. 336 с.
56. Жулинський М. Із забуття в безсмертя: Сторінки призабутої спадщини. К.: Дніпро, 1990. 447 с.
57. Жулинський М. Людина як міра часу. Концепція людини і проблема характеру в сучасній радянській літературі. К., 1979. 275 с.
58. Жулинский Н.Г. Человек в литературе: общественные ценности и проблемы художественного характера. К.: Наук. думка, 1983. 304 с.
59. Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франків, період. К.: Наук. думка, 1992. 116 с.
60. Забужко О.С. Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу. К.: Абрис, 1997. 142 с.
61. Залеська-Онишкевич Л. Драматургія української діаспори // Близнята ще зустрінуться: Антологія драматургії української діаспори. К. Л.: Час. 1997. С. 9 32.
62. Зубрицька М. Текстуальність та контекстуальність мисленнєвого світу Юрія Липи // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Зб. наук. праць. Львів, 2001. С. 90 97.
63. Івашків В. Пантелеймон Куліш в оцінці Юрія Липи // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Збірник наукових праць. Львів, 2001. С.4752.
64. Ігнатенко М.А. Генезис сучасного мислення. К.: Наук. думка, 1986. 287 с.
65. Ільницький М. Не за критеріями інших // Ю.Липа: Голос доби і приклад чину: Зб. наук. праць. Львів. 2001. С. 29 35.
66. Ільницький М. Не зрікайся своєї душі” // Ільницький М. Від Молодої музи” до Празької школи”. Львів, 1995. С. 303 317.
67. Історія української літератури ХХ століття / Упоряд. В.Дончик. У 2 кн., 3 ч. Кн. 1. К.: Либідь, 1993. 784 с.
68. Казин А.Л. Художественный образ и реальность: Опыт эстетически-искуствоведческого исследования. Л.: Из-во Ленинград. ун-та, 1985. 120 с.
69. Квіт С.М. Дмитро Донцов: Ідеологічний портрет. К.: Видавничий центр Київ. ун-т”, 2000. 261 с.
70. Кіндратович П. Юрій Липа учасник національно-визвольних змагань українського народу // Апостол новітнього українства. Львів: Каменяр, 2000. С.184 186.
71. Кіцера О. Юрій Липа і його візія майбутнього України // Апостол новітнього українства. Львів: Каменяр, 2000. С.172 174.
72. Кіцера О. Юрій Липа християнський письменник // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Зб. наук. праць. Львів, 2001. С.98 101.
73. Клен Ю. Ще раз про сіре, жовте і про Вісникову квадригу // Вісник. 1935. Ч.6. С. 416 442.
74. Ковалів Ю. Юрій Липа // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн., / Упоряд. В.Дончик. Кн. 1. К.: Либідь, 1993. С. 361 365.
75. Ковальова О. Бінарні колізії модернізму та авангардизму в українській літературі першої половини ХХ ст..(Творчість Лесі Українки, М.Семенка, Б.-І.Антонича). / Автореф. дисканд.філологічних наук. К.: 2006. С.7
76. Кодак М. Психологізм соціальної прози. К.: Наук. думка, 1980. 162 с.
77. Комариця М. Юрій Липа в оцінці сучасників // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Зб. наук. праць. Львів, 2001. С. 53 61.
78. Копистянська Н. жанр, жанрова система у просторі літературознавства Монографія. Львів: Паїс, 2005. С.33.
79. Косач Ю. Українська література і Юрій Липа // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Зб. наук. праць. Львів, 2001. С. 344 347.
80. Космакова Н. Одеські мотиви в новелі Ю. Липи Гринів” // Творчість Юрія Липи в культурно-історичному контексті ХХ століття: Матер. Всеукр. наук. конф. Одеса. 2728 квітня 2000 р. Одеса: Астропринт, 2000. С.74 76.
81. Костюк Г. Зустрічі і прощання: Спогади: У 2 кн. Едмонтон: Канадський ін-т українських студій, Альбертський ун-т, 1987. Кн. 1. 743 с.
82. Кравець Я. Юрій Липа: три погляди на чуже письменство // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Зб. наук. праць. Львів, 2001. С. 169 185.
83. Кривцун О.А. Историческая психология и художественный процесс // Психологический журнал. [Москва]. 1990. № 5. С.86 97.
84. Кримський С. Архетип української культури // Феномен української культури: методологічні засади осмислення. К.: Фенікс, 1996. С. 91113.
85. Лазурский А.Ф. Очерк науки о характерах. М.: Наука, 1995. 271 с.
86. Ласло-Куцюк М. Засади поетики. Бухарест: Критеріон, 1983. 395 с.
87. Ласло-Куцюк М. Шукання форми // Нариси з української літератури ХХ ст. Бухарест, 1980. 327 с.
88. Липа Ю. Вербунок: П’єса // Близнята ще зустрінуться: Антологія драматургії української діаспори. Київ-Львів, 1997. С.266271.
89. Липа Ю. Геополітичні ескізи нової України // Націоналіст. Львів. 1999. № 1 (10). С. 1213.
90. Липа Ю. Козаки в Московії. Варшава, 1934.
91. Липа Ю. Козаки в Московії. Львів: Червона калина, 1995. 462 с.
92. Липа Ю. Нотатник: Новели. К.: Укр. світ, 2000. 296 с.
93. Липа Ю. Поезія. Торонто, 1967. 292 с.
94. Липа Ю. Призначення України. Львів: Просвіта. 272 с.
95. Липа Ю. Провідництво письменства. Селянський Король. Батько дефетистів: Літературознавчі есе // Кур`єр Кривбасу. [Кривий Ріг]. 1997. № 86 87. С.115 141.
96. Липа Ю. Розподіл Росії. Варшава: Видання Українського Державного Видавництва, 1941. 96 с.
97. Липа Ю. Селянський король. // Кур’єр Кривбасу. 1997. № 85 86. С.118 132.
98. Липа Ю. Українська доба. Варшава, 1936. 24 с.
99. Липа Ю. Українська раса. Львів, 1936. 12 с.
100. Липа Ю. Чорноморська доктрина. Варшава: Вид. Українського Чорноморського Інституту, 1940. 124 с.
101. Липа-Гуменецька М. Про мого батька і діда (Іван та Юрій Липи) // Березіль. 1991. № 1. С. 120 122.
102. Липа-Гуменецька М. Юрій Липа письменник, мислитель, лікар (Перегляд польських архівів) // Юрій Липа: голос доби і приклад чину: Зб. наук. праць. Львів, 2001. С. 204 212.
103. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Київ Філадельфія, 1995. 271 с.
104. Лівицька-Холодна Н. Юрій Липа, якого я знала // Апостол новітнього українства. Львів: Каменяр, 2000. С. 30 34.
105. Літературознавча енциклопедія. У Т.2. / Упоряд. Ю.Ковалів. К.: ВС Академія, 2007. С. 554.
106. Літературознавча енциклопедія. У Т.1. / Упоряд. Ю.Ковалів. К.: ВС Академія, 2007. С. 28 29.
107. Литературный энциклопедический словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1987. С. 318.
108. Литературный энциклопедический словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1987. 750 с.
109. Лихачев Д. Лицедейство Грозного. К вопросу о смеховом стиле его произведений // Лихачев Д., Панченко А., Понырко Н. Смех в древней Руси. Л.: Наука. 1984. С. 12 56.
110. Лоренцер А. Археология психоанализа. Интимность и социальное страдание / Пер. с нем. М., 1996. 304 с.
111. Маланюк Є. Книга спостережень: Ст. про літературу / Упоряд. іпередм. Г.М.Сивоконя. К.: Дніпро, 1997. 428 с.
112. Маланюк Є. Книга спостережень. У Т. 2. / Упоряд. і передм. Г.М.Сивоконя. Торонто, 1966. 462 с.
113. Маланюк Є. Книга спостережень. Фрагменти. К. Наук. тов. ім. П.Могили, 1995. 324 с.
114. Мейзерська Т.С. Призначення України” Юрія Липи: проблема державності і міфологізація іст