Героїчна минувшина у творчості Гната Хоткевича (фольклорні та історичні джерела, їх інтерпретація)

brief description

Міністерство освіти та науки України
Луганський національний педагогічний університет
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Вдовіченко Лариса Петрівна

УДК 821.161.2-94 Хоткевич

Героїчна минувшина
у творчості Гната Хоткевича
(фольклорні та історичні джерела, їх інтерпретація)

Спеціальність 10.01.01. українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник кандидат
філологічних наук, доцент
Пінчук Т. С.

Луганськ 2004

Зміст
ВСТУП............................................................................................................. 3
РОЗДІЛ 1. Опришківська тема в творчості Гната Хоткевича..................... 11
1.1. Авторська інтерпретація фольклорних та історичних джерел крізь призму художньої правди і висвітлення опришківства як соціального протесту в літературі.................................................................................. 11
1.2. Повість Камінна душа” новаторське, художньо-естетичне відображення месницької боротьби........................................................... 28
1.3. Типологія характерів і архітектоніка драми Довбуш”...................... 56
1.4. Гуцульський образок Потомок Довбушів” як теоретична, історико-літературна модель великої прози письменника........................................ 88
1.5. Концепція сильної особистості в повісті Г. Хоткевича Довбуш”..... 94
РОЗДІЛ 2. Козаччина в художньому осмисленні письменника................. 115
2.1. Проблеми сюжетики й поетика есе ”Богдан Хмельницький, гетьман України”.................................................................................................... 115
2.2. Своєрідність художнього висвітлення героїчної минувшини в есе Гетьман Іван Мазепа”.............................................................................. 134
2.3. Новаторство й традиції в трактуванні образу Богдана Хмельницького в однойменній драматичній тетралогії..................................................... 144
Висновки.................................................................................................. 177
Список використаних джерел....................................................... 183

ВСТУП

Тема героїчної минувшини в кожній національній літературі є фондовим масивом історичної пам'яті, що визначає міцність менталітету нації. Для української літератури це особливий інформаційний пласт. Історична пам'ять завжди живила свідомість підневільної нації, активізувала її прагнення до незалежності. Ефективність розкриття цієї теми зажди залежала від кута зору письменника, від міри філософічності підняття проблеми, від здатності автора співвіднести та інтерпретувати фольклорні й історичні факти в контексті героїчної минувшини, визначити характерне, типове.
Гнат Хоткевич у своїй історико-літературній творчості широко користувався фольклорними, історичними джерелами, уміло їх інтерпретував. Героїчне минуле стало основним об'єктом його художнього зображення.
Життєва і творча доля Гната Хоткевича (літературний псевдонім Гнат Галайда) склалася трагічно, вона є частиною трагедії всієї української літератури, переслідуваної, гнаної й розстрілюваної в страшні часи сталінської тоталітарної системи. В’язень царських тюрем, він став жертвою беріївських концтаборів смерті. Майже три десятиліття його ім’я не з’являлося в пресі, не друкувалися його твори. Лише після реабілітації письменника вийшло кілька книжок українською та в перекладі російською мовами. У 1966 році з’явилося двотомне зібрання творів талановитого митця, підготовлене стараннями літературознавця Федора Погребенника [190, 602 с.; 189, 532 с.]. А потім знову настала перерва в освоєнні творчого доробку письменника.
І лише зараз його ім’я знову зазвучало на ниві української культури, у яку він у тяжких умовах життя й творчості зробив значний внесок, заслуживши на глибоку вдячність і пошану сучасників, майбутніх поколінь.
Процес формування світогляду, творчої манери письменника був складний, і це не могло не відбитися на його доробку.
Відображаючи в ранній період творчості картини народного життя, виявляючи свою приналежність до модерністичної манери в літературі, Гнат Хоткевич через художнє слово досліджував сутність людської природи, її витоки, глибинність.
Творчість Г.Хоткевича посідає помітне місце в українському літературному процесі першої третини XX століття, проте з різних причин вона й досі не дістала всебічної літературознавчої оцінки.
Письменник через художнє слово продемонстрував своєрідне світобачення. Він орієнтувався на принцип відповідності художньої правди життєвим реаліям, розкриваючи тему героїчної минувшини, осмислюючи місце сильної особистості, історії, її соціальних зв'язків та ролі в суспільстві.
Дослідження теми героїчної минувшини у творчості Г.Хоткевича було поверховим, описовим. Однак були й висококваліфіковані розвідки, у яких аналізувалися повісті Камінна душа”, Довбуш”.
І.Франко, розглядаючи творчість українських письменників Г.Хоткевича, Б.Грінченка та А.Кримського, підкреслив оригінальність їх художнього бачення у статті З останніх десятиліть XIX віку”: Це люди, так сказати, перехідної формації”, їх смак, розуміння літератури, їх суспільні і політичні погляди зовсім новочасні, європейські, і в кожній іншій європейській літературі вони розвинулись би коли не на великих, то все-таки на видатних літературних діячів, здобули би собі широкий вплив і славу, і забезпечене життя” [177, с.118-119].
Високо оцінив творчу індивідуальність Г.Хоткевича О.Білецький, підкресливши його специфічне світовідчуття, глибоке знання нашої старовини [15, с.48-51].
Тепло відгукнувся про митця поет В.Поліщук: Це письменник з великою творчою силою, з глибоким почуттям, з майстерним стилем, всебічний і широкий” [138, с.300].
Історію написання драми Г.Хоткевича Довбуш” висвітлив у статті Серед гуцулів” письменник О.Залеський [75, с.152-156].
Життєвий і творчий шлях письменника розкрила Г.Хоткевич у статті Коло не замикається” [44, с.88-102].
Чимало літературних критиків у своїх дослідженнях торкаються специфіки творів письменника початку двадцятого століття. Зокрема, важливі спостереження містять передмови Ф.Погребенника до двотомника творів Г.Хоткевича [вид-во Дніпро”], О.Засенка та В.Россельса (до повісті Камінна душа”) та ін.
В.Россельс характеризує стиль історичної прози Г.Хоткевича як суміш елементів фольклорно-етнографічної прози XIX століття і соціально-психологічних тенденцій реалізму кінця XIX початку XX століття [146, с.295].
Н.Шумило осмислює історичні художні твори письменника як деформацію деяких модерністичних тенденцій (культ краси, сили, еротики), відтак шлях до реалізму через натуралізм і неоромантизм [206, с.7].
В.Яременко вважає, що доробку Г.Хоткевича притаманна орнаментально-декоративна стильова ознака, що постала в річищі неоромантизму [210, с.35].
С.Павличко констатує, що ранні історичні художні твори Г.Галайди витримано в стилі модернізму, неоромантизму з елементами реалізму [129, с.119].
Ф.Погребенник наголошує на реалізмі прози письменника (повість Довбуш”) 20-х років [189, с.547].
О.Засенко розглядає проблему творення образів, гостроту конфлікту, незвичайність і фатальність ситуації, різні архітектонічні форми та прийоми й фольклоризм майстра слова [77, с.9].
Деякі дослідники (Т. Зикеєв, М. Євшан, Ю. Шерех) акцентують увагу на зловживанні автором фольклорно-етнографічним матеріалом, натуралістичними картинами та еротикою [79, с. 154; 198, с. 585].
Окремі літературознавці дають негативну оцінку творчості Г.Хоткевича з позиції вульгарного соціологізму (А.Березинський, В.Коряк) чи суб’єктивізму (С.Єфремов), підкреслюючи разом з тим його талант, уміння бачити й мислити з перспективою [13, с.5-43, с.508-513, с.539-594, с.559-560].
Хоч героїчна минувшина в доробку Г.Хоткевича стала об’єктом зацікавлення вищезгаданих дослідників, однак і до цього часу багато аспектів цієї теми залишаються або зовсім не вивченими, або недостатньо висвітленими, або ж їх вирішення не можна вважати задовільним з огляду на здобутки сучасного літературознавства.
Природно, що назріла настійна потреба в спеціальному науковому дослідженні, яке дасть можливість виявити особливості великої та малої прози, драматургії письменника першої третини ХХ століття Г.Хоткевича, яка залишається невідомою широкому загалу читачів.
Зважаючи на те, що специфіка історичної художньої прози і драматургії Г.Хоткевича в українській літературі досі ще не була об’єктом спеціального наукового дослідження, у нашій роботі вперше окреслено особливості соціально-історичної прози та драматургії письменника зазначеного періоду саме на жанрово-родовому рівні, оскільки цей доробок майстра слова виявляє специфіку авторської інтерпретації фольклорних та історичних джерел, моделює й певною мірою декодує проблему історичної та художньої правди, розкриває архітектонічні форми та прийоми, стилістичні функції тих чи інших зображально-виражальних засобів, місце письменника в літературному процесі. Усе це вимагає докладного науково-критичного осягнення природи та шляхів розвитку соціально-історичної прози та драматургії митця першої третини ХХ століття. Звідси актуальність роботи.
Актуальність теми дослідження. Творчість Г.Хоткевича про героїчну минувшину залишається поза увагою критики й до цього часу не дістала всебічної наукової оцінки. У більшості випадків дослідження зводились до портретно-оглядових статей, основний акцент у яких робився на громадянській позиції майстра слова й аналізові ідейних мотивів його доробку. Тож ситуацію з літературознавчим осмисленням творчої спадщини митця маємо всі підстави назвати незадовільною.
Необхідність у поглибленому вивченні історичної художньої прози та драматургії письменника зумовлена прагненням знати нашу історію, культуру, особливості динаміки літературного процесу початку ХХ століття й місця в ній митця.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане як складова частина комплексної теми Актуальні проблеми літературознавства”, над якою працює кафедра української літератури Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.
Метою роботи є спроба монографічно осмислити проблематику, поетику художніх історичних жанрів Г. Хоткевича, визначити їх специфіку, простежити еволюцію естетичних поглядів письменника, з'ясувати своєрідність його індивідуального світобачення в контексті літературного процесу.
Завдання роботи:
- опрацювання архівних матеріалів з метою виявлення невідомих історико-художніх творів Г.Хоткевича;
- знайомство з фольклорними та літературними творами зарубіжних упорядників та авторів (І.Рябошапки Румунія, З.Пясецького, Ф.Карпінського Польща) та опрацювання книг і статей теоретичного характеру М.Бєльського, А.Прохаски, Ю.Целевича, К.Вуйцщького, Ю.Дзежковського, Є.Косачевської тощо;
- з'ясування на основі принципу історизму проблеми відповідності життєвих реалій і художньої правди;
- показ співвідношення та інтерпретації Г.Хоткевичем фольклорних та історичних фактів у контексті героїчної минувшини, визначення характерного, типового;
- висвітлення теоретичних питань, пов'язаних з історичною та художньою правдою, художнім вимислом і домислом;
- дослідження розмаїтості засобів художнього узагальнення, соціального і психологічного аналізу в моделюванні характеру;
- висвітлення самобутності творчої індивідуальності й стилю письменника;
- з’ясування ролі та місця Г.Хоткевича в літературному процесі України.
Об’єктом дослідження стали історична проза та драматургія Гната Хоткевича, зокрема повісті Камінна душа”, Довбуш”, образок Потомок Довбушів”, драма Довбуш”, тетралогія Богдан Хмельницький”, есе Богдан Хмельницький, гетьман України” та Іван Мазепа”.
Крім художніх творів письменника, джерельну базу роботи складають рукописні фонди Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, фольклорні збірники В.Залеського, Я.Головацького, В.Гнатюка, В.Шухевича, В.Тищенка, П.Будівського.
Предметом аналізу є проблема авторської інтерпретації фольклорних та історичних джерел у контексті еволюції естетико-художніх поглядів письменника, архітектоніка художніх історичних жанрів, тогочасного літературного процесу (у контексті співвідношення історичної та художньої правди).
Методи і прийоми дослідження. Відповідно до мети й завдань роботи використовується системний аналіз вивчення художньої історичної прози та драматургії Г.Хоткевича й елементи текстуального аналізу, з'ясовуються головні риси його художнього світу, особливості творення характеру, визначення світоглядної домінанти. Твори досліджуються в історико-генетичному та історико-функціональному аспектах.
Теоретико-методологічною основою дисертації слугують літературознавчі, фольклористичні, історичні, філософські праці українських та зарубіжних учених, у тому числі фундаментальні роботи дослідників теорії та історії драми (О.Білецького, З.Голубєвої, Д.Вакуленко, І.Михайлина); історичної прози (М.Сиротюка, М.Жулинського, М.Ільницького, Н.Шумило, Є.Нахліка, С.Павличко, В.Яременка); усної народної творчості (І.Франка, П.Богатирьова, В.Гнатюка, О.Дея, М.Пазяка, В.Бойка, Л.Дунаєвської, П.Будівського, Л.Копаниці); історії (М.Грушевського, І.Крип'якевича, Н.Полонської-Василенко, В.Грабовецького, О.Субтельного); філософії (Ф.Ніцше). Тлумачення фольклористичних, історичних, літературознавчих, філософських джерел, проблеми історичної та художньої правди включає в себе виразні візії герменевтики та феноменологічної інтерпретації текстів письменника. Адже, попри свою "зовнішню простоту", естетико-індивідуальна специфіка історичної прози та драматургії Г.Хоткевича досить складна, часто "захована" в невизначений, таємничо-символічний, поліфонічний світ і допоможе осягнути сутність художньої природи визначного майстра слова.
Практичне значення отриманих результатів. Матеріали роботи можуть бути використані при викладанні вузівського курсу Українська література XX століття”, спецкурсів Історична тема в художній прозі Г.Хоткевича”, Козаччина в українській драматургії ”, проведенні спецсемінарів, присвячених творчості письменників Розстріляного Відродження, а також на уроках української літератури в середніх загальноосвітніх школах і спеціальних навчальних закладах, при підготовці навчально-методичних посібників і написанні підручників.
Наукова новизна роботи визначається тим, що художнє відображення героїчної минувшини в соціально-історичній прозі та драматургії Г.Хоткевича першої третини XX століття ще не було предметом окремого дослідження, у зв’язку з чим відсутня цілісна картина розвитку. Ця проблема може бути розв’язана лише комплексним вивченням творів указаного тематичного циклу. Новизну роботи визначають також і матеріали дослідження, що охоплюють не лише загальновідомі повісті, але й ряд недавно виданих, повернутих” творів, які майже не потрапляли в поле зору літературної критики.
Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української літератури Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Основні її положення викладено в доповідях на конференціях різних рівнів, у тому числі Міжнародних наукових, присвячених 200-річчю від дня народження О.Пушкіна (Харків,1999), дослідженню документалістики на зламі тисячоліть (Луганськ, 2001), літературної Слобожанщини (Луганськ, 2003), Всеукраїнській науково-теоретичній по вивченню української літератури в контексті світової літератури (Одеса, 2001). На тему дисертації зроблено 12 наукових публікацій, у тому числі 8 статей у збірниках наукових праць та 4 у матеріалах наукових конференцій.

Обсяг і структура дослідження. Робота складається зі вступу і двох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел (210 позицій). Обсяг дисертації без списку літератури 182с., повний обсяг 196с.

bibliography

Висновки

Гнат Хоткевич належить до покоління українських письменників, які вступили в літературу на межі ХІХ ХХ століть. Його світогляд, літературно-естетичні погляди формувалися під впливом творчості Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки тощо.
Діапазон творчих інтересів митця надзвичайно широкий: прозаїк, драматург, критик, перекладач, історик, фольклорист, етнограф, художник, музикант, організатор першого Гуцульського театру.
Майстер красного письменства протягом його життєво-творчого шляху неодноразово звертався до славного минулого нашого народу, прагнучи оживити його в наукових працях і художніх творах. Літературна історична спадщина письменника велика за обсягом, різноманітна за тематикою, родами та жанрами. Однак найвагоміше місце в ній займає історична проза та драматургія, що найширше відображають опришківство, козаччину.
Ці твори мають міцну національну основу, наповнені патріотизмом, спрямовані на воскресіння з минулого національних сподвижників і написані виразною, зрозумілою, барвистою мовою, у якій втілено пам'ять українського народу.
Письменник передає дух епохи, відтворює історичні постаті, використовує при цьому багатий фольклорний, історичний матеріал, уміло інтерпретує його, витримує історичну та художню правду, надаючи відтвореним подіям привабливої форми.
У першому розділі Опришківська тема в творчості Гната Хоткевича” розглядається авторська інтерпретація фольклорних та історичних джерел крізь призму художньої правди, висвітлюється опришківство в українській літературі, аналізуються повісті, драма, образок про народних героїв, які діяли у Карпатах, Прикарпатті, Буковині у XVIIІ-XIX століттях.
Увесь опришківський художньо-історичний здобуток майстра слова можна розподілити на дві частини. Першу становлять твори про народних месників М.Штолу, Ю.Туманюка, Д.Марусяка. Другу частину склав доробок про О.Довбуша. Першу з них Г.Хоткевич реалізував у втраченій рукописній повісті Опришки” та віддрукованому творі Камінна душа”. Другу у драмі Довбуш”, образку Потомок Довбушів” та повісті Довбуш”.
Гнат Хоткевич представник орнаментально-декоративної прози, що виникла на ґрунті неоромантизму. Повість Камінна душа” оригінальне явище літератури початку ХХ століття, у якій наявні тенденції романтизму, реалізму й модернізму. Через головних героїв твору письменник висвітлює теорію сильної особистості, культ краси, сили, почуття. Майстер слова опирається на фольклорно-етнографічну основу та принципи історичної й художньої правди.
Г.Хоткевич прагне наблизити романтичний сюжет до реальної дійсності, висвітлити його в правдоподібних тонах. Він подає низку реальних ситуацій і натуралістичних картин, ніби намагаючись показати, що ніякої романтики в житті отамана опришків Марусяка немає, що вона існує лише в уяві захопленої ним молодої жінки Марусі.
Автор наснажує твір чарівною красою Карпат, розмаїттям гуцульських легенд, пісень, балад, коломийок, переказів, старовинних звичаїв, живописністю народного одягу, цілістю, наївністю характерів верховинців.
Інша характерна риса повісті показ розкріпачення особистості, надання їй суверенних прав, ігнорування закостенілої суспільної моралі. Автор показує великі пристрасті своїх героїв, їхні міцні почуття, героїчні вчинки.
Письменник демонструє високу мистецьку культуру, майстерно використовуючи зображально-виражальні засоби, подає яскраві повноцінні художні образи, багатий пейзаж. Повість написано гуцульським діалектом, і це дозволяє авторові чіткіше, виразніше розкривати образи героїв і середовище, у якому вони діють.
У драмі Довбуш” митець звернувся до образу печеніжинця. Спочатку славний ватажок опришків явився” Г.Хоткевичу в ореолі гуцульського фольклору, як безстрашний борець проти шляхетської неволі. Реальні риси історичної постаті народна уява оповила багатьма романтичними барвами. Лейтмотивом твору послужила історична пісня "Ой попід гай зелененький". У п’єсі Довбуш” письменник сприйняв цю постать крізь призму фольклорної інтерпретації, тому Довбуш тут має як реалістичні, так і романтичні риси, хоч драматург майже виключає гіперболічнофантастичне його зображення, прагнучи тим самим приземлити свого героя, наблизити до звичайних людей. Однак ватажок опришків усе ж таки сприймається як надлюдина попри всі реалістичні риси. Письменник дещо ідеалізує свого героя. Але цій ідеалізації є своє виправдання. Олекса Довбуш національний герой України. Через те він повинен бути еталоном, на який мусять рівнятися наступні покоління українців, вселяти віру в краще майбутнє, добро, справедливість.
Гуцульський образок Потомок Довбушів” належить до орнаментально-декоративної прози. Йому притаманні розмитість сюжету, розмаїта поетична лексика, фольклорно-етнографічні та історичні елементи, контрасти на соціальній, емоційній і віковій основах. Уже в назві образка прихований своєрідний парадокс антитеза заголовка твору і його змісту. Замість показу гідного нащадка славних справ Довбуша бачимо простакуватого Івана Фудорова, який не забуває про минуле, але, якщо старше покоління могло постояти за себе, то він уже ні.
Повість Довбуш” відзначається широким охопленням явищ громадсько-культурного минулого. Письменник робить екскурси в історію України й Польщі, торкається взаємин між ними у XVII XVIII ст., тривалої боротьби між православ’ям і католицизмом, показує сваволю польської шляхти на українських землях, посилення кріпосницького гніту, національних утисків.
Історичного характеру творові надає реалістично виписаний образ Олекси Довбуша. На відміну від багатьох своїх попередників, які трактували ватажка опришків переважно у світлі фольклорної традиції, Г.Хоткевич показав свого героя в духовному розвитку як цілеспрямованого борця проти соціального й національного поневолення, який усвідомлює важливість, кінцеву необхідність виступити на захист скривдженого люду, підняти народ проти шляхетської сваволі.
Гнат Хоткевич зумів порушити надзвичайно складні проблеми національно-визвольної боротьби, релігії, моралі, відтворити звичаї, традиції, уподобання, непереможний дух українського народу.
Повість Довбуш” тематично й стилістично пов’язана з творами Г.Хоткевича про Гуцульщину, зокрема з Кам’яною душею”, недавно опублікованою драмою Довбуш”, образком Потомок Довбушів”.
У другому розділі Козаччина в художньому осмисленні письменника” аналізується есе Г.Хоткевича Богдан Хмельницький, гетьман України”, Гетьман Іван Мазепа” та тетралогія Богдан Хмельницький”. Майстер слова звернувся до оригінального жанру есе, що перегукується з поезією в прозі (з якої розпочинав свою творчість митець), і особливості поєднання публіцистичної і художньої манери, побудови й місця автора у творі дали змогу Г.Хоткевичу художньо осмислити й по-новаторському показати образи гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, передати через них проблеми державотворення, непереможний дух українського народу, його культуру, манеру поведінки.
Письменник був глибоко переконаний, що без знання рідного краю, нашої історії не можна знати свого народу. Він звужує коло своєї уваги, аналізує конкретні періоди в житті українців, що багато в чому зумовили подальшу долю нашої Вітчизни.
Належне місце автор приділяє висвітленню ролі державного діяча.
В есе Богдан Хмельницький, гетьман України” митець відтворив одну з найгероїчніших сторінок нашої історії, утілив ідеали народу, якому випала важка, страдницька доля і який ніколи не втрачав віри й невтомно боровся за свободу й незалежність, за своє право будувати власну державу. Письменник, дотримуючись принципу історизму, вивів ідейно-тематичний зміст есе на історично-філософський рівень, що торкається питань суспільного буття, антиномії людина й народ, людина й історія. Він спромігся поєднати соціальну проблему із конкретно-історичним духом часу, розкрити вихоплені із потоку минулого окремі його моменти, ураховуючи особливості епохи, специфіку вибраного есеїстичного жанру.
Усе це у творі передано через визначну історичну постать, головного героя гетьмана України Богдана Хмельницького. Перед нами цілісний образ, пройнятий життєстверджуючим пафосом, коріння якого у народному досвіді, в утвердженні вершин моральних цінностей. Саме за допомогою цієї непересічної особистості письменник спробував актуалізувати питання щодо викорінення рабської ідеології, зростання національного самоусвідомлення, зміцнення думки щодо самостійності України.
Есе Гетьман Іван Мазепа” побудоване на конкретно-історичному матеріалі. Його герої живі люди, здатні вагатися, виявляти благородство душі й підступність, бунтувати й пристосовуватись.
У центрі твору гетьман Іван Мазепа, у якого було все слава, шана, багатство, але він прагнув до суверенітету й незалежності своєї держави. Письменник виразно, художньо переконливо в дусі жанру показує, яку велику роль в історії держави, народу може відіграти особистість. І вказує на те, що долю народу на багато років, навіть століть може визначити випадок той самий, єдиний.
Тетралогію Богдан Хмельницький” за жанром можна визначити як романтичний драматизований твір, хоча романтичні елементи не є домінуючими, а органічно поєднуються з реалістичним характером твору.
Постать Богдана Хмельницького займає центральне місце, бо в історії України він зумів витворити з усіх верств народу боєздатну армію, котра виграла найголовніші битви й стала запорукою утворення Української Козацької Держави. Він типовий представник доби, що дала світові в різних країнах видатних діячів політики, науки, культури. Хмельницький постає в драмі не тільки лідером, державним діячем, полководцем, організатором визвольної війни. Ми бачимо чуйну людину, визнаного бойового друга козаків, селян, старшини. Твір насичений патріотичними думками й тривожними роздумами про нелегку долю держави.
Б.Хмельницький жив у складний час, коли український народ був доведений до відчаю необмеженою сваволею і знущаннями польської шляхти. Гетьман був геніальним полководцем, велетнем національного духу, видатним державотворцем, досвідченим дипломатом, далекоглядним політиком, що знайшло своє висвітлення у тетралогії письменника.
Особливістю драм Г.Хоткевича Суботів”, Київ”, Берестечко” та Переяслав” є зіткнення різнорідних поглядів на події, коментар устами численних персонажів, репрезентація повного оцінного спектру, що відповідає історичній правді. Одночасно в моделюванні образів відчутна досить чітко виражена авторська позиція.
Письменник не тільки зупиняється на зображенні окремих історичних постатей, але й відбиває риси епохи, заглиблюється в індивідуальні генетичні складники нації, стверджує, що Б.Хмельницький сильна неординарна особистість, яка міцно тримала важелі управління державою. Гетьмана оточують мужні, самовіддані поборники за волю України Іван Богун, Данило Нечай, Федір Джеджалій тощо.
З метою об’єктивізації національних особливостей народу чи окремих рис історичних особистостей автор вдається до прийому безпосередніх і опосередкованих характеристик та поєднання історичної правди, вимислу письменника. Це яскраво відбилося в авторських ремарках, численних монологах, діалогах, полілогах, що підсилюють психологізм, допомагають зазирнути в найпотаємніші кутки душ героїв.
Цьому сприяють і картини природи, що виступають не просто зоровим тлом та звуковим забарвленням, а повнокровним героєм, без якого драми мали б значно менший емоційний вплив на читача.
Художня історична творчість Г.Хоткевича синтез документального та художнього. Таке поєднання становить одну із стильових ознак письменника, який використовував у художніх творах фольклорні, історичні джерела, документи, архівні матеріали, що сприяло їх реалістичній достовірності та переконливості.
Твори Гната Хоткевича стали якісно новим етапом в українській художньо-історичній прозі та драматургії першої третини ХХ століття.

Список використаних джерел

1. Андроников И. Проблема истории и правды // Вопр. литературы. 1973. № 10. С. 55-58.
2. Антонович В. Коротка історія козаччини. К.: Україна, 1991. 158 с.
3. Апанович О. Розповіді про запорізьких козаків. К.: Дніпро, 1991. 335 с.
4. Арістотель . Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 75 с.
5. Арсенич П. Я полюбив цей край” / До 100-річчя з дня народження Гната Хоткевича // Дніпро. 1977. № 12. С. 133-134.
6. Бажанський П. Олекса Довбуш. Перемишль, 1913. 52 с.
7. Баканов А. Современный зарубежный исторический роман. К.: Вища шк., 1989. 182 с.
8. Бандура О. Теорія літератури. К. : Рад. шк., 1969. 285 с.
9. Барвінський Б. Походження, давність і значення назви "опришок" // ЦелевичЮ. Розвідки про народні рухи на Україні-Русі у ХVІІІ віці. Л., 1897. Т. 19. С. 247-255.
10. БелецкийА. Избранные труды по теории литературы. М.: Просвещение, 1964. 398 с.
11. Бельовський А. Покуття. Краків, 1857. 169 с.
12. Беньковский І. Разбойник Довбуш // Киевская старина. 1895. Т. 3. С. 8-12.
13. Березинський А. Гуцульщина в українській літературі // Хоткевич Г. Твори. Х., 1931. Т. 7. С. 5-43; Коряк В. Нарис історії української літератури. Буржуазне письменство. Х., 1929. Т. 2. С. 508-513; Історія української літератури: У 2 т. К.: Вид-во АН УРСР, 1955. Т. 1. С.593-594; Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміда, 1995. С.559-560.
14. Бєльський М. Хроніка польська. Варшава, 1830. Т. 4. С. 27-98.
15. Білецький О. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1990. 252 с.
16. Білоус О. Олекса Довбуш. К., 1943. 60 с.
17. Білоштан Я. Іван Франко і театр. К.: Мистецтво, 1967. 160 с.
18. Богатырёв П. Фольклорные сказания об опришках Западной Украины // Сов. этнография. 1941. № 5 . С. 4-73.
19. Богдан Хмельницький як історична постать і літературний персонаж. К.: Живиця, 1996. 174 с.
20. Бодлер Ш. Об искусстве. М.: Искусство, 1986. 422 с.
21. Болабольченко А. Багаття не згасає // Рідна школа. 1998. № 6. С. 15-23.
22. Будівський П. Народний герой українських Карпат Олекса Довбуш // Нар. творчість та етнографія. 1992. №№ 5-6. С. 68-76.
23. Будівський П. Олекса Довбуш в історії, фольклорі та літературі. К.: Бланк-Сервіс, 1999. 492 с.
24. Будівський П. Українська народна лірика про сім'ю та побут. К.: Центр пам’яткознавства АН України і Українського товариства охорони пам’яток та історії кульутри, 1993. 128 с.
25. Вакуленко Д. Сучасна українська драматургія. 1945-1972. К.: Наук. думка, 1976. 226 с.
26. Вдовіченко Л. Дещо про специфіку повісті Г.Хоткевича "Камінна душа"// Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. 2001. № 4. С. 9-14.
27. Вдовіченко Л. Жанрове багатство гуцульського образка Гната Хоткевича// Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. 2001. № 8. С. 178-182.
28. Вдовіченко Л. Образ Богдана Хмельницького в однойменній тетралогії Гната Хоткевича // Слобожанщина: літературний вимір. Луганськ, 2003. С.185-189.
29. Вдовіченко Л. Образ месника в творчості Т.Шевченка та Г.Хоткевича // ХХХІІ наукова Шевченківська конференція. Луганськ: Світлиця, 1998. С. 108-114.
30. Вдовіченко Л. Образ народного звитяжця в творчості О.Пушкіна та Г.Хоткевича // Актуальные проблемы современного пушкиноведения. Х., 1999. С.77-78.
31. Вдовіченко Л. Образ народного месника в творчості О.Пушкіна та Г.Хоткевича // А.С. Пушкин. Творчество и традиции. Луганск: Альма-матер, 1999. С. 90-99.
32. Вдовіченко Л. Олекса Довбуш народний герой України // Бахмутський шлях. 2000. №№ 3-4. С. 88-90.
33. Вдовіченко Л. Поетика повісті Г. Хоткевича " Камінна душа" // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. 2002. № 12. С. 65-79.
34. Вдовіченко Л. Типологія образів Довбуша і Марусяка в повісті Гната Хоткевича " Камінна душа" // Документалістика на зламі тисячоліть: проблеми теорії та історії. Луганськ, 2001. С. 95-101.
35. Вдовіченко Л. Типологія образу Довбуша в однойменній драмі Гната Хоткевича // Література. Фольклор. Проблеми поетики. К.: Твім-інтер. 2001. Вип. 8. С. 129-138.
36. Вдовіченко Л. Художня природа есе Г.Хоткевича ”Богдан Хмельницький, гетьман України” // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. 2002. № 3. С. 70-84.
37. Витошинський Л. Споминки з недавньої бувальщини // Зоря. Л., 1885. С. 220-246.
38. Войтович В. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664 с.
39. Волинський П. Основи теорії літератури. К.: Рад. школа, 1967. 365 с.
40. Востоков М. Первые сношения Богдана Хмельницкого с Москвой // Киевская старина. 1887. Т. 18. С. 700-719.
41. Вуйціцький К. Гуцули. Варшава, 1840. Т. 2. 140 с.
42. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. К.: Либідь, 2001, 486 с.
43. Гльогер 3. Старопольська енциклопедія. Варшава, 1902. 324 с.
44. Гнат Хоткевич. Спогади. Статті. Світлини. К.: Кобза, 1994. 165 с.
45. Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість. К.: Наук. думка, 1966. 246 с.
46. Гнатюк В. Народні оповідання про опришків // Етнографічний збірник. Л., 1910. Т. 26. 351 с.
47. Гоголь М. Про малоросійські пісні // Твори: В 3 т. К., 1952. Т. 3 С. 393-394.
48. Голобуцкий В. Богдан Хмельницкий великий сын украинского народа. К. : Госиздат. полит. л-ры УССР, 1954. 103 с.
49. Головацький Я. Народные песни Галицкой й Угорской Руси. 1878. Т. 1 Ч. 2. 380 с.
50. Голубенко П. Україна і Росія у світі культурних взаємин. К.: Знання, 1993. 448 с.
51. Голубєва З. Іван Кочерга. К.: Дніпро, 1981. 189 с.
52. Гончар М., Грицюта М. Великі ідеї не вмирають // Вітчизна. 1964. № 1 С. 208-211.
53. ГрабовецькийВ. Антифеодальна боротьба карпатського опришківства XVIXIX ст. Л., 1966. 249 с.
54. Грабовецький В. Гуцульщина ХІІІ ХІХ століть. Л.: Вища шк., 1982. 150 с.
55. Грабовецький В. Народний герой Олекса Довбуш. Л.: Книжково-журнальне вид-во, 1957. 150 с.
56. Грабовецький В. Олекса Довбуш. Л.: Світ,1994. 269 с.
57. Грицютенко І. Мова та стиль художніх творів Панаса Мирного. К.: Рад. шк., 1959. 156 с.
58. Грімм Я. Німецька міфологія. Готтінген, 1835. 182 с.
59. Грушевський М. Історія української літератури. К.: Либідь, 1993. Т. 2. 232 с.
60. Грушевський М. Про батька козацького Богдана Хмельницького. Д.: Січ, 1993. 54 с.
61. Гораций Ф. Послание к Пизонам // Сочинения. М.: Худ. литература, 1970. С. 383-395.
62. Гундорова Т., Шумило Н. Тенденції розвитку художнього мислення / поч. ХХ ст. // Слово і час. 1993. № 1. С. 55-66.
63. Данилко П. Мова дійових осіб драматичного твору // Літ. в шк. 1956. №4. С. 44-49.
64. Дей О. Іван Франко. К.: Дніпро, 1969. 698 с.
65. Дей О. Іван Франко і народна творчість. К.: ДВХЛ, 1955. 297с.
66. Дей О. Сторінки з історії української фольклористики. К.: Наук. думка, 1975. 335 с.
67. Денисюк І. Очі, звернені до краси // Жовтень. 1967. № 6. С. 139-141.
68. Дзежковський Ю. Опришки // Приятель домовий. Л., 1861. №№ 1-3. С.7-66.
69. Дмитренко М. Символіка сновидінь: народний сонник. К.: Народознавство, 1995. 92 с.
70. Донцов Д. Де шукати наших історичних традицій // Дніпро. 1955. № 7-8. С. 18-22.
71. Дончик В. Істина особливість. К.: Рад. письменник, 1984. 247 с.
72. Єфремов С. На мертвой точке // Киевская старина. 1904. № 5. С. 305-338.
73. Жулинський М. Наближення. К.: Дніпро, 1986. 224 с.
74. Закувала зозуленька: Антологія з української народної мудрості. К.: Веселка, 1989. 606 с.
75. Залеський О. Серед гуцулів // Г. Хоткевич. Спогади. Статті. Світлини. К.: Кобза, 1994. С. 152-156.
76. Замлинский В. Богдан Хмельницкий. М.: Молодая гвардия, 1989. 334 с.
77. Засенко О. Гнат Хоткевич і його повість Камінна душа // ХоткевичГ. Камінна душа. К.: Дніпро, 1981. С. 3-9.
78. Збірник народних балад, історичних пісень та пісень-хронік. Бухарест, Вид-во Критеріан, 1974. 310 с.
79. Зикеєв Т. (Рецензія) // Червоний шлях. 1932. №№ 7-8. С.154-156; ЄвшанМ. (Рецензія) // Літ.-наук. вісн. 1914. Т. 66. Кн. 6. С. 569-570.
80. Змієві вали: Укр. легенди та перекази. К.: Веселка, 1992. 112 с.
81. Иванов П. Народные рассказы о Доле // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. К.: Либідь, 1991. С. 343-348.
82. Іванишин П. Вульгарний "неоміфологізм": від інтерпретації до фальсифікації Т.Шевченка. Дрогобич: Відродження, 2001. 174 с.
83. Івашків В. Українська романтична драма 30-80 років ХІХ ст. К.: Наук. думка, 1990. 142 с.
84. Ільницький М. Людина в історії. К.: Дніпро, 1989. 354 с.
85. Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ початку ХХ століття: Зб. наук. праць. К.: Наук. думка, 1987. 310 с.
86. Історія України. Курс лекцій: Навч. посіб. для вузів: У 2 кн. К.: Либідь, 1992. Кн. 2. 463 с.
87. Карпінський Ф. Пам’єнтніки (з польської). Познань, 1844. 89 с.
88. Короленко В. И.М. Хоткевичу (Гнат Галайда) // В.Г.Короленко о литературе. М. : ГИХЛ, 1957. С. 535-537.
89. Косачевич М. Народна символіка в художній літературі // Укр. мова і л-ра в шк. 1986. № 10. С. 67-77.
90. Косачевская Е. Народные мстители галицкие опришки // Вестн. Ленингр. ун-та, 1948. № 8. С. 46-64.
91. Костомаров Н. Исторические произведения. Автобиография. К.: Изд-во при Киев. гос. ун-те, 1989. 734 с.
92. Кравчук В. Гнат Хоткевич про негативні приклади української інтелігенції // Березіль. 1999. №№ 9-10. С. 154-156.
93. Краткая литературная энциклопедия / А.А.Сурков. М.: Сов. энциклопедия, 1966. Т. 3. 976 с.
94. Крип’якевич І. Історія України. К.: Просвіта,1992. 360 с.
95. Кузнецов Ю. Психологізм української прози початку ХХ ст. // Укр. мова і л-ра в шк. 1991. № 2. С. 30-36.
96. Кушнірюк Я. Історичні легенди та перекази українських Карпат (формування і ранні типи) // Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків. К., 2002. С. 48-52.
97. Лесик В. Как создается художественная правда в литературе // Проблемы реализма и художественной правды. Львов: Изд-во Львовского ун-та. 1961. Вып. 1. С. 46-52.
98. Лесин В. Вимисел чи домисел? // Літ. Україна. 1969. 18 липня. С. 3.
99. Лесин В., Пулинець О. Короткий словник літературознавчих термінів. К.: Рад. шк., 1971. 485 с.
100.Леонова М. Тропеїчні засоби мовлення // Укр. мова і л-ра в шк. 1977. № 6. С. 46-48.
101.Лист Р. Федоріва до студентки-дипломниці Луганського пед. ін-ту ім. Тараса Шевченка Святошенко Н. від 26 лютого 1996р. С. 1-6.
102.Литературный энциклопедический словарь / В.Г.Кожевников и П.А.Николаев. М.: Сов. энциклопедия, 1987. 752 с.
103.Лінде С.Словник польської мови. Л., 1855. Т. 3. 690 с.
104.Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. К.: Академія, 1997. 750 с.
105.Лозінський В. Правим і лівим. Л., 1903. 155 с.
106.Маковей О. Про історичні оповідання // Укр. мова та літ. 1999. 30 серпня. С. 5.
107.Маркевич Г. Основные проблемы науки о литературе. М., 1980. 160 с.
108.Маркушевський П. Українська радянська історична драма. Одеса, 1976. Ч. 1. 108 с.
109.Мартиненко О. Гнат Мартинович Хоткевич // Початкова школа. 1995. № 8. С. 49-50.
110.Мацько Л., Ковалик І. Методика лінгвістичного аналізу тексту. К.: Либідь, 1984. 280 с.
111.Мельник В. Модернізм української прози: генеза, розвиток, історичне значення // Сучасність. 1996. № 12. С. 105-109.
112.Мельничук А., Матвіїшин В. Гнат Хоткевич перекладач // Жовтень. 1977. № 12. С. 139-140.
113.Мельничук А. Революція 1905-1907 рр. у житті та творчості Гната Хоткевича // Укр. літературознавство. 1975. Вип. 31. С. 68-75.
114.МельничукА. Фольклористична і етнографічна діяльність Г.М.Хоткевича // Нар. творчість та етнографія. 1978. № 2. С. 57-66.
115.Мельничук Б. Випробування істиною: Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (від початків до сьогодення) . К.: Академія, 1996. 269 с.
116.Меріме П. Богдан Хмельницький // Історичні постаті України: Історичні нариси. Одеса: Маяк, 1993. С. 65-79.
117.Михайлин І. Жанр трагедії в українській радянській драматургії. Х.: Вища шк., 1989. 150 с.
118.Михайличенко Б. Жанровое и стилевое своеобразие прозы Гната Хоткевича: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. М., 1975. 29 с.
119.Мишанич С. Усні народні оповідання. К.: Наук. думка, 1986. 325 с.
120.Мороз Л. Нова реалістична драма в українській літературі кінця ХІХ початку ХХ ст. К., 1991. 167 с.
121.Мороз Л. Термін елітарність” і застосування його до української літератури // Вітчизна. 2001. №№ 3-4. С. 146-148.
122.Наумов С. Аполітичний культуртрегер? Гнат Хоткевич в українському національному русі // Слово і час. 1999. № 12. С. 65-70.
123.Нахлік Є. Українська романтична проза 20-60-х років ХІХ ст. К.: Наук. думка, 1988. 317 с.
124.Невідомий лист Гната Хоткевича // Вітчизна. 1991. № 3. С. 201-203.
125.Нитченко Д. Універсальний талант Г.Хоткевича // Березіль. 1994. №№ 3-6. С. 104-113.
126.Ніцше Фрідріх. Так казав Заратустра // Всесвіт. 1990. № 9. С. 134-154.
127.Осадча І. А що історія коріння чим глибше, тим міцніше стоїмо // Дивослово. 1992. № 2. С. 39-41.
128.Охманський В. Розбійництво гуральське. Варшава, 1850. С. 12-52.
129.Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. К.: Либідь,1999. 446 с.
130.Павличко С. Теорія літератури. К.: Основи, 2002. 679 с.
131.Пазяк М. Юрій Федькович і народна творчість. К.: Наук. думка, 1974. 162 с.
132.Панченко В . Тінь Заратустри // Всесвіт. 1998. № 4. С. 162-170.
133.Петрушевич А. Сводная галическо-русская летопись с 1700 по 1722. Л., 1887. 270 с.
134.Півторадні В. Гнат Хоткевич у більшовицькій пресі // Прапор. 1977. №4. С. 102-103.
135.Погрібний А. Орієнтири, суперечки, вимоги // Літ. Україна. 1972. 30травня. С. 3.
136.Подольский Б. Рождение художественной детали // Знание. 1954. №5. С. 190-196.
137.Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. К.: Либідь, 1995. Т.2. 554 с.
138.Поліщук В. Рецензія // Червоний шлях. 1923. № 2. С. 299-301.