КОНЦЕПТУАЛЬНІ ДИСКУРСИ СМІХОВОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ (ТВОРЧІСТЬ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА)

brief description

Харківський національний педагогічний університет
імені Г. С. Сковороди

На правах рукопису

Печерських Любов Олександрівна

УДК 821.161.2 31 Андрухович

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ДИСКУРСИ СМІХОВОЇ КУЛЬТУРИ
В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
(ТВОРЧІСТЬ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА)

Спеціальність 10.01.01 - українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК
доктор філологічних
наук, професор
Маслов Іван Степанович

Харків 2008

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Творчість Юрія Андруховича під оглядом літературознавчих студій
1.1. Критична рецепція прози Ю. Андруховича 11
1.2. Постмодерна іронія як засіб переосмислення дискурсів сміхової
культури в українській прозі 90-х років ХХ століття 31
Висновки до першого розділу 62
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Постмодерна іронія в прозі Юрія Андруховича
2.1. Природа іронії прози Ю. Андруховича 65
2.2. Дискурс Іншого у романах письменника 75
Висновки до другого розділу 92
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Типологія сміху у романах Ю. Андруховича
3.1. Карнавальна стилізація 94
3.1.1. Переосмислення дискурсу сміховий образ” 114
3.1.2. Світоглядний концепт у рецептивному полі
авторського я” 120
3.1.3. Маска Орфей” 124
3.2. Сміхова ситуація 128
3.3. Перебільшення 137
3.4. Пародія 143
3.5. Мова романів Ю. Андруховича як засіб комізму 148
Висновки до третього розділу 158
ВИСНОВКИ 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 171

ВСТУП

Набутий мистецтвом досвід ніколи не зникає назавжди, він може втратити свою актуальність і повернутися в оновленому вигляді, коли прийде його час. Найбільшою мірою здатність до відродження притаманна тим художнім системам, що за своєю природою є поліваріантними й відкритими для актуалізації та переосмислення у нових культурних координатах. З другої половини 80-х років ХХ століття серед західних теоретиків культури (завдяки роботам, зокрема, Г. Алмера, Р. Барта, Г. Дебора) поширилася міфологема про театральність нинішнього соціального та культурного життя. Під впливом ідей М. Бахтіна утвердилася думка про маскарадний, карнавальний характер суспільного життя і способах його сприйняття, коли політика, економіка у її рекламному обличчі, комерціалізоване мистецтво трансформувалися у всезагальний шоу-бізнес”. Фактично актуалізовувалася та переосмислювалася концепція сміхової культури у її дискурсах, таких, як карнавальність, амбівалентність, сміховий образ, маска, карнавальне свято-дійство, коронування та розвінчування, серйозно-сміхове, іронія, пародія, травестія та інші.
Рецепція цих тенденцій в українській культурі 1980-1990-х років виразно спиралася на національну традицію комічного мистецтва і на сатирично-гумористичну літературу, яка має багатовікову історію (див. [75]). Саме на зламі 80-90-х років ХХ століття, у час перебудови і здобуття незалежності, для українських митців стали пророчими слова одного з найвизначніших теоретиків сміхової культури М. Бахтіна про те, що в епохи великих переломів, переоцінок все життя у певному розумінні набуває карнавального характеру, межі офіційного світу звужуються, він втрачає свою впевненість, у той час як розширюються межі площі, атмосфера якої проникає всюди [47, 267]. Зміна соціально-політичного укладу в країні дала поштовх комічній художності: ...смішним опудалом стало те, що вчора було великим і вартим уваги” [108, 52]. Різні рецепції специфічного стану культури, від часу гротескового зубоскальства” як єдиної психічно здорової форми ще естетичної реакції на зірвану з місць ...дійсність” [102, 29] до Епохи Блазня”, Свята Дурнів” та прощання людства із самим собою” [4, 24], визначили існування поряд із міфологічною яскравої карнавальної тенденції розвитку української літератури, у першу чергу, в межах так званого Станіславського феномену.
Актуалізація художнього досвіду комічного мистецтва та його переосмислення в рамках нагальних потреб та завдань літератури кінця 80-х - початку 90-х років пов’язана, зокрема, з появою у Львові 1985 року літературного угруповання Бу-Ба-Бу”, складової Станіславського (Івано-Франківського) феномену, сутність якого полягає у карнавальних перфоменсах, ігровому імітуванні, намаганні реформувати способи буття, реконструювати сутнісну природу особистості”, - як вказує Ю. Іздрик [112, 28-29]. Олександр Ірванець, Віктор Неборак та Юрій Андрухович знайшли саме ту форму, яку диктував час: модернізували античну комедію, українську барокову віршовану драму, бурлеск і травестію І. Котляревського, поетичне кабаре початку ХХ століття, створивши в літературі новий ґатунок віршованої поезії, а саме поетичне шоу” [199, 9]. Назву угруповання Юрій Андрухович пояснює як скорочення із трьох понять естетики: бурлеск”, балаган”, а також буфонада”, ... саме ці ключові засади обрало для себе троє тоді ще молодих поетів Віктор Неборак, Сашко Ірванець і я...” [31, 112-113]. Мистецтво Бу-Ба-Бу” стало синонімом жаданої у той час свободи. Мені здається, ми відтворювали дух того часу, коли людина поволі вилазила зі своєї машкари”, - зазначає В. Неборак [100, 58]. Естетика бубабістів, з їх схильністю до іронії, осміюванням, переосмисленим цитуванням класиків, перегукувалася із тодішніми суспільними зрушеннями розпадом СРСР, розвінчуванням цінностей, прощанням із ненайкращим минулим і робила ставку на карнавально-травестійну культуру високого постмодерну.
Дослідники підкреслюють опертя бубабізму на сміхову культуру [170, 82], [36, 213], [91, 22], [161], [201, 61], [97, 26], [163, 6]. Т. Гундорова, наприклад, стверджує, що ...естетичним постулатам бубабістів найбільше відповідала бахтінська теорія карнавалізації” [83, 14]. Ю. Андрухович вказує, що ...швидше за все... не ми творили щось у цій культурі, а вона творила нас. Тобто скеровувала і заманювала своїми необжитими закапелками, незалюдненими маргінесами, задавненими табу, які так хотілося порушувати” [1, 86].
Перший великий поетичний вечір Віктора Неборака, Олександра Ірванця та Юрія Андруховича відбувся у Києві на сцені Молодого театру в грудні 1987 року, були виступи на Львівському фестивалі Вивих”, у кав’ярнях Києва та Львова, поетичний концерт Бу-Ба-Бу” в Київському театрі імені І. Франка 13 січня 1992 року підбив підсумки поетичної творчості угруповання як довершеного та визнаного культурного явища. З цього часу кожний із трьох поетів відкриває нову сторінку власної творчості: поряд із поезією пишуться проза, драматургія, редагуються часописи, здійснюються переклади. При досягненні тридцятиліття кожний письменник-бубабіст отримував свій титул: В. Неборак Прокуратор, О. Ірванець Підскарбій, Ю. Андрухович Патріарх. Патріарх голова, старійшина роду, верховна духовна і законодавча влада. Цей титул прижився і в певному сенсі став знаком пошани універсальності Андруховича людини, поета, прозаїка, публіциста, есеїста, редактора.
Юрій Андрухович (13.03.1960) народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Працював у редакції однієї з івано-франківських газет, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису Перевал” (1991-1995), був співредактором часопису Четвер” (1991-1996),редактором інтернет-проекту Потяг-76”. Поетичний дебют автора відбувся в першій половині 80-х років і завершився виходом у світ збірки Небо і площі” [16]. Саме ця збірка значною мірою визначила настанову Бу-Ба-Бу” на карнавальність. Дослідники почали застосовувати при аналізі творчості письменника поняття сміхової культури ([104, 95], [106, 105-106], [83, 17], [107, 108]). Друга поетична збірка Андруховича Середмістя”.[26] носить швидше елегійно-класицистичний характер. І. Кручик [128] відмітив, що вірші з цієї збірки можуть служити прикладом стилістики постмодернізму, що започаткувало тенденцію до розгляду творчості письменника у системі координат цього напряму ([163, 103], [83, 13]). На збіг постмодерністського та карнавального світоглядів влучно вказує Н. Зборовська: Розпад імперії тоталітаризму, системи сили і влади” сприяв власне постмодерністським настроям. Карнавальність все частіше ототожнювалася з постмодернізмом. Концепція розваленої, розшарпаної, перемішаної дійсності з надзвичайною швидкістю поширювалася у найновішій літературі. Всім хотілося писати про цю несподівану свободу” [105, 31]. Отже, вияви постмодерної естетики доробку Ю. Андруховича пов’язуються в критичній рецепції із карнавалом та сміхом. Уповні балаганно-ярмарковою можна вважати третю збірку автора Екзотичні птахи і рослини” [8]. Наприкінці 1990-го року друкуються поза збірками цикли Листи в Україну” [11] та Індія” [10]. У наступні роки письменник продовжує виступати на різноманітних фестивалях як поет, а карнавальність, успадкована з часів Бу-Ба-Бу”, стає однією з основних естетичних домінант прозових творів автора. У 2004 році з’являється збірка Пісні для Мертвого півня” [21], у 2006 році - переклади американської поезії [3].
Прозове річище творчості автора було започатковане 1989 року виходом циклу оповідань Зліва, де серце” [9], який був майже фактографією служби автора у війську. Книга була настільки живою і актуальною, що за її мотивами був знятий художній фільм Кисневий голод” (режисер А. Дончик). 1991 року з’являється друком параісторичне оповідання Самійло з Немирова, прекрасний розбишака” [25], що ніби заповідає характерні для подальшої прози Юрія Андруховича риси: схильність до гри з текстом і читачем, містифікаторство (зрештою, достатньо прозоре), колажність, еротизм, любов до маґічного і надзвичайного. Романи Рекреації” [24] (1992, перевидання - 1997 і 1998), Московіада” [12] (1993, перевидання - 1997 і 2000), Перверзія” [20] (1996, перевидання - 1997, 1999, 2000, 2002) та Дванадцять обручів” [6] (2003) при бажанні можна розглядати як тетралогію: героєм кожного з них є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень фізики в метафізику” і навпаки. Усі романи являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, чорний” реалізм, трилер, ґотика, сатира).
Есеїстика автора виникає внаслідок його частих подорожей до інших країн і поступово складається в книгу спостережень над особливостями європейського культурно-історичного ландшафту [7]. Письменником здійснено достатньо професійний український переклад Гамлета” У. Шекспіра (2003), який був використаний при постановці спектаклю Молодим театром (Київ) та альтернативної постановки А. Жолдака Гамлет. Сни” у Харківському драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка. Твори Андруховича перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США (окремими книжками), Швеції, Австрії, Болгарії, Хорватії, Білорусії, Литві, Словаччині (окремими публікаціями). Поезія Андруховича займає чільне місце у творчості легендарних українських рок-груп Плач Єремії” та Мертвий півень”. Серед ряду літературних нагород письменника - премія імені Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбурґ, Німеччина) за 2000 рік. Відмову автора від Державної Шевченківської премії пояснюють небажанням бути причетним до загальнодержавних стандартів. У літературознавчому осередку вважають можливим висування Андруховича на отримання Нобелівської премії, бо із виходом своїх прозових речей Андрухович став фактично символічною фігурою нової української літератури і найбільше підходить на роль лідера літератури 90-х років, принаймні окремого напрямку її розвитку [41, 27]. Можна стверджувати, що його твори дали багато позитивного для розвитку сучасної прози. Доробок Ю. Андруховича став одним із тих чинників, завдяки яким українська література увійшла до європейського контексту. Усе це дозволяє стверджувати, що творчість Ю. Андруховича є помітним культурним явищем, яке переросло рамки тільки літератури.
Серед дослідників прозової творчості письменника, праці яких мають, на нашу думку, особливо вагоме значення, - Л. Бахаєва, Т. Гундорова, Н. Зборовська, Л. Калинська, С. Лизлова, М. Павлишин, Ю. Шерех.
Актуальність дисертаційної роботи зумовлена відсутністю комплексних досліджень доробку Юрія Андруховича та й української прози 1990-х років загалом, які були б спрямовані на визначення моделей переосмислення дискурсів сміхової культури. Тим часом такі розвідки дають можливість глибше розкрити художній світ автора, визначити роль сміхової культури в українській прозі цього періоду, простежити розвиток загальної світоглядної настанови української літератури 90-х років ХХ століття та культури загалом.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Робота виконана на кафедрі української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди, узгоджена з планами, тематикою та загальним профілем наукових досліджень. Обраний напрямок дослідження відповідає плану наукової теми кафедри української літератури Концепція людини в українській літературі”.
Мета і завдання дослідження
Мета роботи полягає у визначенні концептуальних дискурсів сміхової культури та моделей їх функціонування у прозових творах Юрія Андруховича. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- розглянути основні напрямки розвитку української прози 90-х років ХХ століття, звертаючи особливу увагу на тенденції переосмислення дискурсів сміхової культури;
- простежити складники світогляду постмодернізму в науковій, мистецькій та літературно-критичній думці, а також їхнє художнє втілення у прозі Ю. Андруховича;
- визначити сутність поняття постмодерна іронія” як механізму переосмислення у естетиці постмодернізму, з’ясувати особливості авторської іронії у прозі Ю. Андруховича;
- визначити комплекс дискурсів сміхової культури, виокремлюючи споріднені з естетикою постмодернізму;
- дослідити особливості їхнього художнього втілення у романах Юрія Андруховича, визначити природу сміху в прозі письменника;
- розкрити специфіку естетичного світу прози Ю. Андруховича, що ґрунтується на поєднанні засад постмодернізму та сміхової культури;
- визначити місце і значення дискурсів сміхової культури у вирішенні ключових філософських питань буття людини на межі ХХХХІ століть (на матеріалі прози Ю. Андруховича).
Мета і завдання визначають таку структуру роботи:
Вступ
І розділ. Творчість Юрія Андруховича під оглядом літературознавчих студій
ІІ розділ. Постмодерна іронія в прозі Юрія Андруховича
ІІІ розділ. Типологія сміху у романах Ю. Андруховича
Висновки
Список використаної літератури
Об’єкт дослідження
Об’єктом даного дослідження є прозовий доробок Юрія Андруховича в обсязі романів Рекреації”, Московіада”, Перверзія” та Дванадцять обручів”.
Предмет дослідження
Предметом дослідження є дискурси сміхової культури, що переосмислюються та знаходять своє художнє втілення в прозовому доробку Юрія Андруховича.
Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертації складає спадщина дослідників комічного у світовій та українській літературі (М. Бахтін, Ю. Борєв, Б. Дземідок, В. Косяченко, В. Пропп та інші), роботи класиків постмодернізму Р. Барта, Ж. Дельоза, Ж. Дерріда, Ф. Ліотара, М. Фуко, а також українських дослідників літературного постмодернізму Є. Барана, Т. Гундорової, Т. Денисової, Н. Зборовської, Р. Семківа, Р. Харчук та інших. У процесі розв’язання поставлених завдань використовувалися такі методи: описовий, структурний, культурно-історичний, порівняльно-типологічний, метод системного аналізу, елементи дискурс-аналізу, архетипного аналізу, гіпотези, синтезу.
У першому розділі проводиться аналіз критичної рецепції прози Ю. Андруховича. Метод порівняння застосовується при проведенні паралелей між романами Ю. Андруховича та явищами українського літературного процесу 90-х років ХХ століття. Висувається гіпотеза застосування окремих стратегій переосмислення, зокрема, певного типу постмодерної іронії у площині романівписьменника. Дискурси сміхової культури в прозовому доробку Ю. Андруховича визначаються під час аналізу романів автора у другому та третьому розділі. Застосовуються елементи дискурс-аналізу, архетипного аналізу. За допомогою синтезу формулюються концептуальні моделі функціонування сміхової культури в українській прозі 90-х років ХХ століття. Системний підхід полягає у комплексному дослідженні творчості Юрія Андруховича у контексті теорії постмодерну та концепції сміхової культури.
Наукову новизну роботи складає системне дослідження прозового доробку Юрія Андруховича під оглядом постмодерністського осмислення сміхової культури, а також визначення концептуальних дискурсів сміхової культури в українській прозі 90-х років ХХ століття. У дослідженні вперше простежено еволюцію дискурсу сміхової культури в романістиці Ю. Андруховича.
Теоретичне значення дослідження полягає у виробленні цілісної картини прозової творчості Юрія Андруховича у системах координат сміхової культури та постмодернізму.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть використовуватися в лекційних курсах, спецкурсах, спецсемінарах, пов’язаних з українським літературним процесом кінця ХХ століття; у ході підготовки відповідних розділів підручників з історії української літератури, а також розробки тематики курсових і дипломних робіт у вищих навчальних закладах.
Апробація результатів дисертації
Основний зміст викладений в шести публікаціях, чотири з них у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

bibliography

ВИСНОВКИ

Творчість Юрія Андруховича є помітним явищем в українській літературі 90-х років ХХ століття. Багато хто з дослідників помітив зв’язок доробку письменника зі сміховою культурою, проте відсутні комплексні дослідження у контексті сміхової культури, які були б спрямовані на визначення моделей переосмислення дискурсів сміхової культури, що і складало мету нашої роботи. Виконана робота дає підстави зробити наступні висновки щодо концептуальних дискурсів сміхової культури у прозі Юрія Андруховича.
Нагадаємо, що під час нашого дослідження ми спиралися на той факт, що з другої половини 80-х років ХХ століття у літературознавстві утвердилася думка про маскарадний, карнавальний характер суспільного життя і способах його сприйняття, актуалізовувалася та переосмислювалася концепція сміхової культури у її дискурсах, таких, як карнавальність, амбівалентність, сміховий образ, маска, карнавальне свято-дійство, коронування та розвінчування, серйозно-сміхове, іронія, пародія, травестія та інші. Рецепція цих тенденцій в українській культурі 1980-1990-х років виразно спиралася на національну традицію комічного мистецтва. Актуалізація цього художнього досвіду та його переосмислення у рамках нагальних потреб та завдань літератури кінця 80-х-початку 90-х років пов’язана, зокрема, з появою літературного угруповання Бу-Ба-Бу” (Олександр Ірванець, Віктор Неборак та Юрій Андрухович). Карнавал актуалізувався письменниками у постмодерній ситуації як пошук свободи та самоідентичності в усіх сферах людського буття.
Важливо враховувати, що феномен постмодернізму та постмодерністської іронії є одним з найвідповідніших кодів до розуміння напрямку пошуків людини зламу ХХ-ХХІ століть. Тому під час нашої роботи найсуттєвішим складником естетичного світогляду Ю. Андруховича усвідомлювалося постмодерністське іронічне переосмислення дискурсів сміхової культури. Вагоме значення при аналізі прозового доробку письменника мали для нас дослідження Л. Калинської, Т. Гундорової, С. Лизлової, Н. Зборовської, Ю. Шереха, М. Павлишина, Л. Бахаєвої. У ході дослідження ми зробили аналіз основних засад постмодернізму, зосереджуючи увагу на збігові з дискурсами сміхової культури.
При розгляді особливостей постмодерністського дискурсу в українській літературі 90-х років вдалося з’ясувати, що у його межах іронічному обігруванню та карнавалізації належить достатньо вагома роль. Іронія постає однією з ключових ознак постмодернізму, а також призмою переосмислення дискурсів сміхової культури в українській прозі 90-х років ХХ століття. Вдалося з’ясувати, що постмодерна іронія є іронією випадковості і може передбачати реалізацію у двох різновидах, серед яких іронія постмодерного перенасичення та іронія редукції. Концепція карнавально-сміхової культури М. Бахтіна набула в прозі 90-х років оригінального звучання завдяки новому переосмисленню в координатах постмодерну. Карнавал актуалізується як пошук свободи та самоідентичності в усіх сферах людського буття. Сутність постмодерністського переосмислення дискурсів сміхової культури полягає в іронічній грі з нарощенням додаткового змісту.
Постмодерністське іронічне переосмислення дискурсів сміхової культури є одним із суттєвих складників естетичного світогляду Юрія Андруховича.
Ми намагалися осмислити природу постмодерної іронії у романах Юрія Андруховича і з’ясували, що тексти автора містять вияви іронії випадковості, іронії перенасичення, іронії редукції. Вдалося визначити забарвлення іронії випадковості: наявні вияви іронії, близької до доброго сміху, іронії кепкування та гіркої іронії, близької до сарказму. У романах Ю. Андруховича спостерігаються вияви іронії перенасичення, яка знаходить свій найвищій вияв у комічних алогізмах та абсурдних твердженнях. Романи письменника дають приклади іронії редукції, демонструючи відхід від естетики постмодерного карнавалу.
Зміни типу постмодерної іронії у доробку письменника засвідчують динаміку творчого розвитку таланту автора відповідно до актуальних світових та національних світоглядних настанов, демонструють його незавершеність та дають надію на майбутнє творче зростання.
Розглядаючи питання переосмислення письменником концептуальних дискурсів сміхової культури, варто взяти до уваги такі з них, як карнавалізація, свято-дійство, маска, пародія, іронія, перебільшення, інший, мова як засіб комізму. Названі дискурси охоплюють як галузь насмішливого сміху, так і ненасмішливого.
Дискурс іншого постає в прозі Ю. Андруховича в низці інтерпретацій: інший як чужий у власній країні; інший як двійник власного я”; інший” як містична, демонічна істота; інший я під час участі в карнавалі”; інший” як оновлений я”, що постав після карнавалу; інший, як той, хто сміється поряд. Художня інтерпретація дискурсу залучає різноманітні відтінки авторської іронії, сарказм, лайку, жаргонізми, гіперболічні, гротескові та карикатурні описи, комічну форму нерозуміння. Дискурс інший” у прозі письменника набуває оригінальної інтерпретації завдяки побудові на кількох видах сміху - насмішливому та карнавальному. Любов та дружбу як форми подолання чужості об’єднує в романах Юрія Андруховича спілкування та порозуміння, що втілюються у понятті діалог”, яке має коріння у бахтінській ідеї діалогізму. Дискурс інший” художньо інтерпретується письменником у рамках ідеї діалогізму, близької сучасному мисленню та сучасній людині.
При розгляіді дискурсу свята на матеріалі прози Юрія Андруховича актуальними постають питання перформативності репрезентації і свята-дійства як літературної форми. Свято в інтерпретації Андруховича за своїми функціями близьке до свята М. Бахтіна, маючи в той же час певні розбіжності: внутрішня надломленість, відсутність світлого звучання (Рекреації”), кінцесвітність (Московіада”), амбівалентний характер, існування як ідеальне поняття та як реальне (Перверзія”), розігруваність з обов’язковою участю режисера (Дванадцять обручів”).
Альтернативним засобом сакралізації буття сучасної людини виступає ідея вічності містерії Чоловіка - Жінки. Саме в цьому Ю. Андрухович, на наш погляд, відходить від традиційної постмодерністської настанови неможливості перетворити світ на краще, що засвідчує унікальність романної естетики письменника і підтверджує початки зародження в українській літературі та культурі загалом нової оптимістичної настанови, яка згодом має прийти на зміну постмодернізму, який є порівняно нетривким на мистецькій арені.
Невід’ємним компонентом карнавального свята у романах Андруховича є музика. Всі прозові твори автора сповнені постмодерного симфонічного звучання, його героя не можна сприймати поза музичною стихією. Численні еротичні мотиви у романах письменника цілком відповідають духові постмодерної літератури, яка відкидає пуританську респектабельність.
Карнавалізація як одна з основних підвалин народної сміхової культури використовується Ю. Андруховичем як художній прийом у постмодерному звучанні, тобто в поєднанні її функцій та рис з постмодерністською естетикою: амбівалентність, зниження, розвінчування, еротизм служать не тільки для заперечення, але й для відродження, відновлення, ствердження цілісності та гармонічності світу.
Розглядаючи дискурс маски у прозі письменника, можна помітити, що способом побудови та функціями авторської постаті твориться певна маска, що переміщує текст до зони контакту зі свідомістю читача, для якого створює умови для вільного занурення в текст - вірогідно, з метою вивільнення свідомості читача для плідної співпраці в площині порушених у романі проблем. Дана маска” є оригінальною, специфічною, вагомою складовою авторської естетики Ю. Андруховича. Дискурс маски Орфей” у романах письменника передбачає наявність значущих пов’язаностей, аналогій та елементів невитісненого міфу про Орфея в низці образів, що пропонують різні моделі існування Поета в сучасному українському просторі, моделюється стратегія накладання маски Орфея”. Переосмислення дискурсу сміховий образ” становить у прозі автора трансформацію таких рис, як амбівалентність, двозначність, невирішеність, готовність змінити свій зміст, містифікуюча карнавальна сутність, ходіння колесом”, наявність багатьох смислових паростків, що виходять за межі образу, у кожному окремому образі певні риси є акцентованими, а отже, найяскравіше виписаними.
Сміхові ситуації як різновид діалогічного спілкування пов’язані у романах письменника зі спростуванням чужості й будуються на різних видах сміху: доброго, доброго з відтінком кепкування, злого, життєрадісного. Серед механізмів творення сміхових ситуацій - вказування на чужість як на ворожість, реабілітація людини-невдахи з її помилками, вадами й слабкостями, переміщення до зони грубого контакту, що знаменує процес сміхової фамільяризації образу. Сміхові ситуації, побудовані на доброму сміхові з відтінком кепкування, знаходять свій об’єкт у романах Ю. Андруховича серед кумедних спільнот чи спільнот із кумедною поведінкою, постатей автора та читача. Окремо стоять створені автором у галузі доброго сміху анекдотичні ситуації - короткі завершені історії з власним сюжетом.
Вияви життєрадісного сміху у прозі Ю. Андруховича пов’язані із різними видами свят-дійств. Даний вид сміху у романах Ю. Андруховича є перехідним у русі до розгульного і має підгрунтям карнавальну атмосферу свята.
Застосовані Ю. Андруховичем прийоми пародіювання та перебільшення (карикатура, гіпербола та гротеск), вказують на проблеми чи недоліки (постколоніальний синдром) та мають на меті десакралізувати їхнє джерело для звільнення свідомості, здатної їх подолати.
Найяскравіші гіперболічні перебільшення в прозі Ю. Андруховича стосуються викриття недоліків радянської імперії, яка наближається до кінця свого існування. Яскравому перебільшенню піддаються людські цінності, відсутні у дійсності, зокрема, визнання та розуміння. Наявні вияви перебільшення, побудовані не на викритті недоліку, а на постмодерному надмірі форми. Таке перебільшення є перехідним явищем і, на наш погляд, близьке до галузі розгульного сміху. Карикатурне подання образів стосується у прозі письменника переважно другорядних, фонових героїв чи обставин. Карикатурне забарвлення надається образам, у тому числі, за допомогою мовної характеристики. Гротескові описи яскраво та майстерно побудовані в усіх романах автора і найщільніше, на наш погляд, поєднують постмодерну відсутність сутності та карнавальну невизначеність, амбівалентність та дивовижу.
У романах Ю. Андруховича пародіювання представлене низкою прийомів, серед яких пародіювання імперського топосу з позиції поета-маргінала; тонке, без грубої імітації цитування інших сюжетів, тем, мотивів, образів у новому оригінальному аранжуванні; контрастування між темою і стилем; гіперболізація деяких ідей популярних напрямків сучасної суспільної думки. Особливість та новизна художнього втілення пародіювання у прозі Андруховича полягає в тому, що в тексті письменника часто не зрозумілий ступінь серйозності оповіді: з повідомлення видаляється смисловий вектор, що дає читачеві можливість сприймати ступінь його серйозності, вимагає від читача напруженої роботи свідомості та спонукає до співтворчості. Об’єкт авторської пародії не тільки розвінчується і викривається, письменник визнає його значущість і ставить за мету своєрідне очищення, піднесення на новий рівень сприйняття та вжитку певних людських чи мистецьких цінностей.
Мова романів письменника характеризується словесними іграми, стилізацією, іронією, новоутвореннями, тавтологією, гібридністю імен та назв, стилізацією, використанням розмовної мови, грубої, нецензурної лексики. Підґрунтям такого набору прийомів є намагання вислизнути з-під влади офіційної культури й звільнитися від ідолів тоталітарного минулого та неадекватність наявної мови для виразу індивідуальних смислів і відчувань.
Прийом переліку в прозі Ю. Андруховича дозволяє автору відійти від змісту висловлювання, зосередившись на медитативному називанні його елементів, створювати ефект розсіювання смислу. У межах переліку застосовується контрастування його елементів, наслідком чого є експресивна забарвленість. Види експресивного контрастування, найуживаніші у прозі автора, - контрастування логічно і семантично різнопланових елементів, експресивне контрастування синонімів, контрастування різностильових мовних одиниць, контрастування різносистемних мовних одиниць. Окремою групою переліків є подані автором ряди їжі та напоїв, які насичені різноманітними ігровими прийомами мовного характеру. Перелікові притаманна відкритість.
Стилізація є одним з найяскравіших прийомів творення мовної оригінальності прозових текстів Андруховича. Автор іронічно моделює різні літературні стилі, які органічно вписуються до естетики постмодернізму, зокрема, маньєризм, бароко, магічний реалізм. Сміховий ефект забезпечується автором контрастуванням стилю та не відповідної йому лексики, стилю оповіді та зображуваної ситуації, стилізацією мовної невправності, введенням до оповіді застарілих лексичних одиниць та граматичних конструкцій, перевантаженням оповіді тропами, не притаманними її стилю.
Ступінь насиченості романів Юрія Андруховича проявами дискурсів сміхової культури та повнота художньої реалізації останніх дозволяє говорити про їхнє вагоме значення у світоглядній системі автора, а також про актуальність в українській прозі 90-х років ХХ століття.
Художнє втілення сміхової культури в прозі Ю. Андруховича та в українській літературі 1990-х років як такій має дискурсивний характер.
Динаміка змін у виборі дискурсів сміхової культури та прийомах їхнього художнього втілення засвідчує розвиток загальної світоглядної настанови української літератури 90-х років ХХ століття та культури загалом від постмодернізму карнавального та песимістичного до постмодернізму більш конструктивного та оптимістичного.
Незаперечним є значення дискурсів сміхової культури у вирішенні ключових питань буття людини зламу ХХ-ХХІ століть, яке полягає в десакралізації колоніального минулого, подоланні застарілих стереотипів мислення, пошукові нової незаангажованої життєствердної настанови тощо.

Список використаної літератури

1. Андрухович Ю. Аве, Крайслер! // Дезорієнтація на місцевості. - Івано-Франківськ, 1999. - С. 83-86.
2. Андрухович Ю. Автобіографія // Андрухович Ю. Рекреації. Романи. - К., 1997. - С. 27-32.
3. Андрухович Ю. Америка. Відкриття №1. Замість передмови // День смерті Пані День: Американська поезія 1950-60-х років у перекладах Юрія Андруховича. - Харків, 2006. - С. 7-32.
4. Андрухович Ю. Блазень // Четвер: Тексти і візія. - 1992. - №1. (http://www.ji.lviv.ua/chetver/archive.htm. Відчитано 16.01.2006.)
5. Андрухович Ю. Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму. Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. - Івано-Франківськ, 1996.
6. Андрухович Ю. Дванадцять обручів. - К., 2003.
7. Андрухович Ю. Дезорієнтація на місцевості: Спроби. - Івано-Франківськ, 1999.
8. Андрухович Ю. Екзотичні птахи і рослини: Поезії. - К., 1991.
9. Андрухович Ю. Зліва, де серце: Оповідання // Прапор. - 1989. - №7. - С. 43 - 101.
10. Андрухович Ю. Індія // Сучасність. - 1994. - №5. - С. 15-18.
11. Андрухович Ю. Листи в Україну // Четвер. - 1993. - №4. (http://www.ji.lviv.ua/chetver/archive.htm. Відчитано 25.05.2006).
12. Андрухович Ю. Московиада. - М., 2001.
13. Андрухович Ю. Московіада // Андрухович Ю. Рекреації. Романи. К., 1997. - С. 113-256.
14. Андрухович Ю. Московіада: Роман // Сучасність. - 1993. - №1. - С. 40-84.
15. Андрухович Ю. Московіада: Роман // Сучасність. - 1993. - №2. - С. 10-60.
16. Андрухович Ю. Небо і площі: Поезії. - К., 1985.
17. Андрухович Ю. Орфей хронічний // Критика. - 2003. - №9. - С. 7-8.
18. Андрухович Ю. Перверзія // Сучасність. - 1996. - №1. - С. 9-85.
19. Андрухович Ю. Перверзія // Сучасність. - 1996. - №2. - С. 9-80.
20. Андрухович Ю. Перверзія. - Львів, 2000.
21. Андрухович Ю. Пісні для Мертвого Півня. - Івано-Франківськ, 2004.
22. Андрухович Ю. Повернення літератури? // Плерома 3’98. Мала Українська Енциклопедія Актуальної Літератури. - Івано-Франківськ, 1998. - С. 15-20.
23. Андрухович Ю. Рекреації // Андрухович Ю. Рекреації. Романи. - К., 1997. - С. 33-112.
24. Андрухович Ю. Рекреації: Роман // Сучасність. - 1992. - №1. - С. 27 - 178.
25. Андрухович Ю. Самійло з Немирова, прекрасний розбишака: оповідання // Перевал, 1991. - №1. (http://www.ji.lviv.ua/ji-lirary/ukr-irr/ukr-irr-text.htm. Відчитано 10.03.2005).
26. Андрухович Ю. Середмістя: Поезії. - К., 1989.
27. Андрухович Ю. Справжні історії однієї Європи // Андрухович Ю. Диявол ховається в сирі. Вибрані спроби 1999-2005 років. - К., 2006. - С. 280-295.
28. Андрухович Ю. Таємниця. Замість роману. - Харків, 2007.
29. Андрухович Ю. Хрестоматійна модель неминуче передбачає наперед встановлену ієрархію // Книжник review (http://www.review.kiev.ua/review.shtm?id=088. Відчитано 22.08.2007.)
30. Андрухович Ю. Центрально-східна ревізія // Сучасність. - 2000. - №3. - С. 5-32.
31. Андрухович Ю. Час і метод // Дезорієнтація на місцевості. - Івано-Франківськ, 1999. - С. 112-116.
32. Андрухович Ю. Час і місце, або Моя остання територія // Андрухович Ю. Дезорієнтація на місцевості. - Івано-Франківськ, 1999. - С. 115-122.
33. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред М. Зубрицької. - Львів, 2001.
34. Антонич Б.-І. Елегія про ключі від кохання // Антонич Б.-І. Велика гармонія.- К., 2003. - С. 89-92.
35. Аристотель. Поетика. - К., 1967.
36. Баран Є. До розмови про ранні” дев’яності // Іменник. Антологія дев’яностих. - К., 1997. - С. 210-223.
37. Баран Є. Жодного кроку на Схід... // Березіль. - 1997. - №3-4. - С. 175-178.
38. Баран Є. Літературна ситуація 1999-го: час єзуїтів // Кур’єр Кривбасу. - 1999. - №111. - С. 3-5.
39. Баран Є. Літературне дев’яностництво: істерія й історія // Березіль. - 2000. - №3-4. - С. 182-185.
40. Баран Є. Літературні дев’яності: підсумки і перспективи // Кур’єр Кривбасу. - 1999. - №116. - С. 3-6.
41. Баран Є. Пантелеймон Куліш проти Юрія Андруховича // Морена. - Львів, 1997. - №2. - С. 27-30.
42. Баран Є. Тринадцять ритуальних обручів Юрія Андруховича // Кур’єр Кривбасу. - 2003. - №12 (169). - С. 165 - 168.
43. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Косикова Г. К. - М., 1989.
44. Баткин Л. О постмодернизме и «постмодернизме» // Октябрь. - 1996. - №10. - С. 176-191.
45. Бахаєва Л. Ідейно-художні особливості прози Юрія Андруховича (до проблеми романтичної традиції в культурі ХХ століття) // Романтизм у культурній генезі (Матеріали міжнародної наукової конференції Німецький романтизм і європейська культура ХХ століття”). - Дрогобич, 1998. - С. 236-241.
46. Бахтин М. Автор и герой в эстетической деятельности // Бахтин М. Эстетика словесного творчества. - М., 1979. - С. 7-180.
47. Бахтин М. Дополнения и изменения к Рабле” // Бахтин М. Эпос и роман. - СПб., 2000. - С. 233-285.
48. Бахтин М. О Флобере // Бахтин М. Эпос и роман. - СПб., 2000. - С. 286-294.
49. Бахтин М. Проблема содержания, материала и формы в словесном художественном творчестве // Бахтин М. Вопросы литературы и естетики. - М., 1975. - С. 6-71.
50. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. - М., 1972.
51. Бахтин М. Из предыстории романного слова // Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. - М., 1975. - С. 408-446.
52. Бахтин М. Раблезианский хронотоп // Бахтин М. Эпос и роман. - СПб., 2000. - С. 95-138.
53. Бахтин М. Слово в романе // Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. - М., 1975. - С. 72-233.
54. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. - М., 1965.
55. Бахтин М. Функции плута, шута, дурака в романе // Бахтин М. Эпос и роман. - СПб., 2000. - С. 87-95.
56. Бахтин М. Эпос и роман (о методологии исследования романа) // Бахтин М. Эпос и роман. - СПб., 2000. - С. 194-232.
57. Берг М. Литературократия: Проблема присвоения и перераспределения власти в литературе. - М., 2000.
58. Бичко А., Бичко І., Табачковський В. Історія філософії. - К., 2001.
59. Білик Я. Ігровий феномен в культурі. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук. - Харків, 1999.
60. Білоцерківець Н. Література на роздоріжжі // Критика. - 1997. - №1. - С. 28-30.
61. Білоцерківець Н. На перевалі. Короткий огляд нової української прози // Українська культура. - 1999. - №2. - С. 10-11.
62. Богачова О. Специфіка постмодерного тексту в постколоніальному контексті (на прикладі роману Ю. Андруховича Рекреації”) // Молода нація. - 1999. - №10. - С. 195-215.
63. Бойченко О. Московіада” Юрія Андруховича як мономіфологічна меніппея (http://kapija.narod.ru/Translations/bojc-andrmosko2. Відчитано 10.12.04).
64. Бойчук Б. Перелом” Юрія Андруховича // Кур’єр Кривбасу. - 2003. - №12 (169). - С. 169 - 171.
65. Болєцький В. Лови на постмодерністів // Критика. - 2001. - Ч. 7-8 (45-46). - С. 8-13.
66. Бондар-Терещенко І. Тур вальсу з королевою Ю. Ж. Д. // Український засів. - 1995. - Ч. 2 (21). - С. 6-13.
67. Бондар-Терещенко І. Український симулякр (Про дві парадигми сучасної української літератури) // Кур’єр Кривбасу. - 1997. - №77-78. - С. 159-166.
68. Борев Ю. Комическое или о том, как смех казнит несовершенство мира, очищает и обновляет человека и утверждает радость бытия. - М., 1970.
69. Борев Ю. Основные эстетические категории. - М., 1960.
70. Бубер М. Я и Ты. - М., 1993.
71. Булкина И. Осень Патриарха // Русский журнал. - 1999. - Март. (http://www.russ.ru/. Відчитано 11.02.99.)
72. Бушмин А. Наука о литературе: Проблемы. Суждения. Споры. - М., 1980.
73. Бушмин А. Эволюция сатиры Салтыкова-Щедрина. - Л., 1984.
74. Вулис А. В лаборатории смеха. - М., 1966.
75. Гаврилів Т. Карнавал, постмодерн і література // Гаврилів Т. Знаки часу. Спроби прочитання. - Івано-Франківськ, 2001. - С. 147-174.
76. Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика. - К., 2001.
77. Гегель Г. В. Ф. Феноменология Духа // Соч.: В 14 т. - М., 1959. - Т. 4.
78. Гейзінга Й. Homo Ludens. - К., 1994.
79. Герасименко Н. Під маскою єхидної посмішки (українська іронічна новела 80-90-х р. ХХ ст.) // Слово і час. - 1999. - №6. - С. 37-40.
80. Гете И.-В. Избранные философские произведения. - М., 1964.
81. Гнатюк О. Авантюрний роман і повалення ідолів // Андрухович Ю. Рекреації. Романи. - К., 1997. - С. 9-26.
82. Гошовский В. У истоков народной музыки славян. - М., 1971.
83. Гундорова Т. Бу-Ба-Бу”, Карнавал і Кіч // Критика. - 2000. - Ч. 7-8. - С. 13-18.
84. Гундорова Т. Де місце” нового? // Слово і час. - 1997. - №10. - С. 51-53.
85. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн. - К., 2005.
86. Гундорова Т. Постмодернізм: синхронність історії // Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн. - К., 2005. - С. 31-36.
87. Гундорова Т. Постмодерністська фікція Андруховича з постколоніальним знаком питання // Сучасність. - 1993. - №9. - С. 79-83.
88. Даниленко В. Золота жила української прози // Вечеря на дванадцять персон: Житомирська прозова школа. - К., 1997. - С. 5-12.
89. Даниленко В. Повернення великого Бурдика // Опудало: Українська сатира, гумор, іронія 80-90-х років двадцятого століття. - К., 1997. - С. 5-11.
90. Дельоз Ж., Гваттарі Ф. Анти-Едіп. Капіталізм і шизофренія. - К., 1996.
91. Демська Л. Народження трагедії з духу” часу // Молода нація. - 1998. - №9. - С.120-125.
92. Демська Л. Зона цілковитої свободи // Знак. - 1997. - №1. - C.1-3.
93. Демська Л. Митець у ситуації великого початку” // Молода нація. - 1999. - №11. - С. 154-158.
94. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час. - 1992. - №2. - С. 18-27.
95. Дземидок Б. О комическом. - М., 1974.
96. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч. Вінквіста та В. Тейлора. - К., 2003.
97. Ешкилев В. Патриарх цирка Вагабундо // Русский журнал. - 2000. - Март. (http://www.russ.ru/. Відчитано 15.09.2000).
98. Євтушок О. Романи Ю. Андруховича (http://www.krejda.org.ua/news. php?newsid=224. Відчитано 10.04.2003).
99. Єшкілєв В. Повернення деміургів // Плерома 3’98. Мала Українська Енциклопедія Актуальної Літератури. - Івано-Франківськ, 1998. - С. 5-8.
100. З висоти літаючої голови, або Зняти маску. Розмова з Віктором Небораком // Сучасність. - 1994. - №5. - С. 57-63.
101. Забужко О. Польська культура” і ми, або Малий апокаліпсис Московіади // Забужко О. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 90-х. - К., 2001. - С. 314-325.
102. Забужко О. Про мистецтво в пост-трагічному світі // Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 90-х. - К., 2001. - С. 27-31.
103. Затонский Д. Постмодернизм: гипотезы возникновения // Иностранная литература. - 1996. - №2. - С. 273-283.
104. Зборовська Н. Завершальний карнавал Юрія Андруховича // Зборовська Н. На карнавалі мертвих поцілунків (феміністичні роздуми). - Львів, 1999. - С. 90-98.
105. Зборовська Н. Найновіша українська літературна ситуація: від посттоталітаризму до нових тоталітарних концепцій // Зборовська Н. На карнавалі мертвих поцілунків (феміністичні роздуми). - Львів, 1999. - С. 30-38.
106. Зборовська Н. Постмодернізм Юрія Андруховича у дзеркалі футуризму Михайля Семенка // Зборовська Н. На карнавалі мертвих поцілунків (феміністичні роздуми). - Львів, 1999. - С. 99-107.
107. Зборовська Н. Про безталання бути жінкою”: з приводу Польових досліджень...” Оксани Забужко // Зборовська Н. На карнавалі мертвих поцілунків (феміністичні роздуми). - Львів, 1999. - С. 108-118.
108. Зборовська Н. Чиї опудала на літгороді? // Слово і час. - 1998. - №6. - С. 51-56.
109. Ильин И. П. Постмодернизм. Словарь Терминов. - М., 2001.
110. Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия. - М., 1998.
111. Ильин И. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. - М., 1996.
112. Іздрик Ю. Станіслав: туга за несправжнім // Плерома. - Ч.1-2. - 1996. - С. 28-29.
113. Інтерв’ю з Романом Кухаруком // Post-Поступ. - 1996. - №34 (http://www.postpostup.ua/. Відчитано 17.05.2003).
114. Калинська Л. Амбівалентність постмодерністського романного жанру: Московіада” Юрія Андруховича // Наука і сучасність: Зб. Наук. пр. - Ч.3 - К., 1998. - С. 198-203.
115. Калинська Л. Поетика постмодерністського українського роману: Юрій Андрухович, Перверзія”. - К., 1998.
116. Калинська Л. Прозова творчість Ю. Андруховича як феномен постмодернізму. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. - К., 2000.
117. Кант И. Критика способности суждения // Соч.: В 6 т. - М., 1966. - Т. 5.
118. Квіт С. Стильові здобутки сучасної української прози // Світо-вид. - 1996. - №3. - С.123-130.
119. Кіяновська М. Мотиви кінця культури, смерті та апокаліпсису в романі Ю. Андруховича Рекреації” // Молода нація. - 1999. - №12. - С. 217-229.
120. Коновалов А. Химеры свободы // Российско-украинский бюллетень. - 2002. - №6. - С. 18-19.
121. Корнієнко Н. Театр як діагностична модель суспільства. Автореферат у формі доповіді на здобуття вченого ступеня доктора мистецтвознавства. - К., 1993.
122. Коскі Дж. Алтерність // Енциклопедія постмодернізму. За ред. Ч. Е. Вінквіста та В. Е. Тейлора. - К., 2003. - С. 20-21.
123. Костомаров Н. И. Исторические произведения. Автобиография. - К., 1989.
124. Косяченко В. Любов’ю окрилений сміх. - ­К., 1986.
125. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман // Диалог. Карнавал. Хронотоп. - Витебск, 1993. - № 4. - С. 5-24.
126. Кристева Ю. Избранные труды: Разрушение поэтики / Пер. с фр. Г.К.Косикова, Б.П.Нарумова. Сост. и отв. редактор Г.К.Косиков. - М., 2004.
127. Кристева Ю. Самі собі чужі. Пер. з фр. З. Борисюк. - К., 2004.
128. Кручик І. Чи мож