ТВОРЧІСТЬ МАЙКА ЙОГАНСЕНА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО АВАНГАРДУ 20-30-х РОКІВ

brief description

національна академія наук україни
інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка

На правах рукопису

удк 821.161.23.09”19”

цимбал ярина володимирівна

Творчість майка Йогансена в контексті
українського авангарду 20-30-х років

10.01.01. українська література

дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник: акад., д.ф.н. Жулинський М.Г.

Київ 2002

Зміст

Вступ ......................................................................................................................3
Розділ 1. Філологічний експеримент: у пошуках слова ..................................11
1.1. Словоцентризм М.Йогансена: між потебнянцями і
формалістами ............................................................................................22
1.2. Слово-образ, слово-термін і слово-символ у теорії і практиці М.Йогансена ..............................................................................................29
1.3. Експерименти М.Йогансена у контексті пошуків нової мови
20-30-х років ХХ ст. ..................................................................................42
1.4. Філософія світу і філософія слова у творчості М.Йогансена .........56
Розділ 2. Жанрові трансформації і деформації у прозі М.Йогансена..............69
2.1. Теорія і практика лівої прози”..........................................................76
2.2. Анекдотизація новели і чорний гумор у прозі М.Йогансена .........87
2.3. Гротеск, іронія, алогізм у творчості М.Йогансена...........................98
2.4. Подорож як жанр і як філософія.......................................................111
Розділ 3. Синтез мистецтв у творчості Майка Йогансена ..............................123
3.1. Авангард і масове мистецтво ...........................................................123
3.2. Кіно і сюжетна література ................................................................132
3.3. Монтаж як художній принцип і технічний прийом .......................144
3.4. Teatrum mundum в експериментальній прозі 20-30-х років ..........153
Висновки .............................................................................................................165
Список використаних джерел ...........................................................................171

вступ

Поставити творчість митця в контекст мистецтва ХХ ст. означає насамперед визначити його в рамках одного з відомих художніх напрямків. Ким був Майк Йогансен романтиком, модерністом, реалістом? Навряд чи вдасться підібрати до багаторівневої і багатовимірної творчості письменника адекватну однослівну характеристику чи єдину й достатню оцінку. Адже характеризувати доведеться справді унікальну особистість поета, прозаїка, лінгвіста і літературознавця, експериментатора й новатора, гумориста й фантаста.
У 1922 році М.Йогансен, М.Хвильовий і В.Сосюра підписали Наш універсал”, де проголосили себе творцями нового пролетарського” мистецтва. Цю сумнівну дефініцію радо підхопили перші критики й історики української пожовтневої літератури: В.Коряк, О.Дорошкевич, М.Доленго, А.Шамрай, Ф.Якубовський у підручниках, статтях і розвідках характеризували М.Йогансена як пролетарського поета”. Так само до певного моменту класифікували літературний процес 20-30-х років пізніші радянські історики літератури.
У 1955 році Л.Тимофєєв замість старої дихотомічної схеми реалізм антиреалізм” запропонував нову пару понять реалізм романтизм” [269;165]. Твори у списках реалістичних” і нереалістичних” дещо перегрупувалися. Романтичний тип мистецтва, на думку вченого, заснований на перетворенні (а не відтворенні) дійсності і характеризується різкішим підкресленням художником його естетичних оцінок дійсності” [268;47]. З цієї основної тези Л.Тимофєєв виводив усі особливості романтичного” зображення життя фантастичність, умовність, незвичайність характерів і обставин, суб’єктивізм, пафосність, потяг митців до самоаналізу тощо.
Інтеграція під вивіскою романтизму різноманітних модерністських і авангардних течій результат ототожнення романтизму з будь-яким проявом суб’єктивності в мистецтві. Романтиками називали символістів, футуристів, експресіоністів, імпресіоністів. О.Білецький ще в 20-х роках намагався показати необґрунтованість спроб ототожнити романтизм і модерне мистецтво [18;25], адже таке урівняння не можна виправдати ні з філософської, ні з історико-літературної точки зору (хоча зближення романтизму й модернізму для української літератури цілком правомірне, на відміну від російської).
Проте в українському літературознавстві дещо модифікована концепція активного й пасивного романтизму” прижилася надовго. Майка Йогансена давно і традиційно відносять до групи так званих революційних романтиків”, до якої зараховують ще й В.Чумака, В.Еллана, О.Влизька, М.Бажана, Ю.Яновського [див.:125;34], В.Сосюру, М.Хвильового, Д.Фальківського, Є.Плужника, Г.Шкурупія, Т.Осьмачку і навіть В.Свідзінського [див.:198;162]. Що ж об’єднувало цих різних і оригінальних митців? На думку М.Неврлого, передусім тематика, характерна для неоромантизму 20-х років: поетизація революції, героїзація історичних подій і осіб, видіння червоних заграв світової революції, туга за вічними духовними й моральними цінностями, морські мандрівницькі мотиви, мотиви роздвоєності, зневіри й розпачу непівського й передкультівського періодів [198;161].
Аналізуючи поетичну спадщину М.Йогансена, Ю.Ковалів пише: Твори М.Йогансена пройняті енергією, вибуховою емоційністю. Заполонений численними найфантастичнішими ідеями, що нерідко випереджали перебіг буднів, він прагнув негайної їхньої реалізації, надихав інших митців на здійснення того чи того задуму Противник будь-яких регламентацій, М.Йогансен прагнув до вільного прояву своєї творчої натури, ставлячи на перше місце в такій діяльності активну особистість першопрохідця. Отже, за характером світовідчування, за типом творчості він був романтиком” [125;34].
Революція стала колосальним потрясінням, і не дивно, що більшість інтелігенції, яка страждала від духовної задухи в імперії, сприйняла її з ентузіазмом. Лише одиниці, як Д.Фальківський, вийшли з круговерті подій розчарованими. Натомість інші з завзяттям узялися до розбудови нового справедливого ладу, який манив солодкими обіцянками. Прозріння наступило пізніше і навіть запізно. Ю.Ковалів різкий перехід М.Йогансена від експериментів з чистим словом до балад активного учасника соціалістичної відбудови” охарактеризував як реалістичне змужніння романтика”. Проте успіху новонавернені” до реалізму митці не мали, а незабаром більшість із них загинули від руки того ладу, який вони так натхненно будували.
Рання творчість М.Йогансена (збірки Д’горі” (1921), Революція” (1922), Пролог до комуни” (1923), Доробок” (1924)) це, справді, данина романтичним уявленням і мріям, притаманним молодості, водночас вони приховують елементи символізму, експресіонізму, імпресіонізму. В контексті активного, або революційного, романтизму творчість М.Йогансена розглядали його учень і один з перших серйозних дослідників його доробку С.Крижанівський, а також Ю.Лавріненко, Ю.Ковалів, М.Неврлий. Зрештою, Р.Мельників, автор єдиної на сьогодні монографії про письменника Майк Йогансен: ландшафти трансформацій” (2000), присвяченої переважно аналізу його поетичної спадщини, традиційно зараховує М.Йогансена до неоромантиків.
Про авангардний характер творчості письменника не писали, але згадували. Б.Корсунська бачила в його поезіях впливи футуризму [128;136], С.Крижанівський конструктивізму [213;129-130], Ю.Ковалів заперечував приналежність М.Йогансена до авангардизму, хоча погоджувався, що характерні риси і футуризму, і конструктивізму позначилися на деяких його творах” [124;169]. Більшість літературознавців указували на інтелектуальність і стилістичне зухвальство як знакові моменти й визначальні характеристики творчості митця. Проте ніхто відкрито не зачисляв його до авангарду, бо організаційно М.Йогансен ніколи не належав ні до жодного з угруповань футуристів, ні до Авангарду” В.Поліщука. Щоправда, у 1928 році він створив разом із Ю.Смоличем та О.Слісаренком Техно-мистецьку групу А” (яка нагадує Науково-мистецьку групу Комкосмос” того ж таки О.Слісаренка, Г.Шкурупія й М.Терещенка), але вона проіснувала надто недовго, щоб залишити помітний слід в історії української літератури.
Протиставлення чи, навпаки, ототожнення авангарду й модернізму одна з невирішених проблем сучасного літературознавства. Ю.Тарнавський з цього приводу зауважив: Етимологічно слово аванґард” означає передовий рух, котрий трощить те, що попереду, і я схильний називати ним найновіший, іще не повністю розвинутий і не прийнятий вияв модернізму, себто модернізм новаторський, що контрастує з модернізмом, який іде за вже встановленими традиціями. Немодерний аванґардизм є оксиморон: уважаю я його неможливим” [265;6].
Цілком приєднуючись до думки відомого літературознавця і поета-авангардиста, в цій роботі приймаємо таку модель і вважаємо авангард напрямком, включеним у модернізм, його органічною частиною, найрадикальнішим, наймодернішим” проявом. Таким чином, надалі поняття авангард” трактується у варіанті, запропонованому Д.Наливайком: авангардизм є феномен культури, суть якого передусім у загостреному й напруженому вираженні процесів естетико-художнього перевороту, означуваного як модернізм. У різких, безпрецедентних формах відбувалися в авангардизмі процеси деструкції, руйнування й заперечення старого” мистецтва. () Такий самий крайній вияв знаходять в авангардизмі притаманні всьому модерністському руху пошуки нових шляхів у мистецтві, порив експериментаторства, не можна заперечити їхній величезний внесок в оновлення й збагачення арсеналу зображально-виражальних засобів літератури й мистецтва, у витворенні нової художньої метамови” [197;47‑48].
Авангардні течії ХХ ст., незважаючи на їх різноманітність, мають ряд типологічних особливостей, котрі дозволяють об’єднати їх спільним поняттям: нонконформізм, який починався бунтом проти міщанських смаків і нерідко переходив у тотальне заперечення; акцент на технології; сповідування суми певних художніх прийомів; домінування поетики над поезією; суперечливе ставлення до традиції від повної негації через пародіювання до відвертих запозичень; чітке оформлення угруповань, що часом доходило до сектантства; гіпертрофія програмування і прогнозування мистецтва (маніфести часто виявлялися відомішими за власне художню творчість).
М.Йогансен чутливо реагував на будь-які зміни в суспільному й культурному житті. У його художньому доробку по-різному проявилися особливості й характерні прикмети авангардного типу мислення й авангардного типу творчості. На жаль, на сьогодні творчість М.Йогансена в такому аспекті ще не досліджена. Новіші праці, присвячені проблемам модернізму й авангарду зокрема, зазвичай не оминають постать цього оригінального письменника, але вони не йдуть далі принагідних згадувань його прізвища в ряді інших чи коротеньких характеристик з кількох речень.
У ґрунтовній праці Дискурс українського модернізму” С.Павличко зауважила: Майк Йогансен найграйливіший і найменш досліджений письменник своєї епохи” [210;175]. М.Шкандрій у статті про український прозовий авангард 1920-х років, до масиву якого він відносить творчість М.Йогансена, доходить втішно-невтішного висновку: Двоє з найвитонченіших письменників 20-х рр., Юрій Яновський і Майк Йогансен, писали настільки новаторські твори, що вони практично (як і твори Михайличенка та Хвильового) не піддаються аналізові” [310;54]. У монографії про національні варіанти польського й українського модернізму В.Моренець розглядає творчість письменника в контексті конструктивістської поезії. Проте, відзначивши, що в його доробку ознаки й концепти конструктивістської поетики розмиті, спорадичні і не становлять цілісності” [190;190], дослідник не зупиняється на цьому детальніше і присвячує М.Йогансену кілька абзаців. Загальну ситуацію відбиває і новий спецкурс Український літературний авангард: Компендіум і метод”, розроблений у Донецькому національному університеті, де ім’я М.Йогансена навіть не згадується [див.: 279].
Актуальність наукової роботи зумовлена необхідністю поглиблення досліджень творчості М.Йогансена письменника багатогранного й різножанрового, адже на сьогодні немає жодної цілісної праці про творчу спадщину митця, яка б включала розгляд його поезій, прози, критичних праць. Ця робота є першою в українському літературознавстві спробою комплексного аналізу художнього світу письменника, еволюції його творчих шукань у контексті авангардних рухів 20-30-х років ХХ ст. і розвитку української літератури в цей період узагалі.
Предмет дослідження весь текстовий масив поетичної, прозової і критичної спадщини М.Йогансена.
Мета роботи дослідити творчість Майка Йогансена в контексті авангарду 20-30-х років; виявити еволюцію творчої системи письменника як у процесі аналізу текстів, так і вивчення безпосереднього його оточення інтелектуального й мистецького; визначити роль і місце митця в історії української літератури. З цим пов’язано ряд конкретних завдань:
§ аналіз творчих пошуків письменника в поезії і прозі в контексті авангарду 20-30-х років та розвитку української літератури цього періоду взагалі;
§ вивчення особливостей літературного стилю митця;
§ дослідження зв’язків художнього доробку М.Йогансена з іншими видами мистецтва.
Теоретико-методологічна база. У роботі використано традиційні порівняльно-історичний, системний, типологічний методи дослідження літературних явищ, прийоми формального та структурно-функціонального аналізу художніх текстів. Теоретична основа літературознавчі та культурологічні роботи вітчизняних і зарубіжних дослідників, присвячені проблемам літературного й мистецького процесу 20-30-х років, наукові розвідки з теоретичних питань поетики, проблем жанру і стилю, архівні матеріали.
Теоретичне і практичне значення роботи. Теоретичне значення дисертації полягає в розробці вищеокресленої проблематики, у висвітленні дискусійних питань творчості М.Йогансена. Матеріали дисертації можуть бути використані для подальшого дослідження літературного процесу 20-30-х років ХХ ст., при написанні підручників з історії літератури, історії культури, при підготовці загальних лекційних курсів, спецкурсів та спецсемінарів з історії української літератури для студентів філологічних факультетів.
Апробація дослідження. Результати роботи викладені у доповідях і обговорені на конференціях: міжвузівська наукова конференція пам’яті проф. В.Фащенка (Одеса, 2000 р.); Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000 р.); ІІІ Всеукраїнська науково-теоретична конференція молодих учених (Київ, 2000 р.); Творчість Гоголя: проблеми вивчення і викладання” (Ніжин, 2001 р.); Всеукраїнська студентська наукова конференція з філології Vivat Academia” (Львів, 2001 р.); IV Всеукраїнська науково-теоретична конференція молодих учених (Київ, 2001 р.); Українська література в загальноєвропейському контексті” (Ужгород, 2001 р.); V Всеукраїнська науково-теоретична конференція молодих учених (Київ, 2001 р.).
Основні положення дисертації викладено у публікаціях (загальний обсяг 2,2 друк. арк.):
1. Цимбал Я. Майк Йогансен на тлі українського авангарду // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип.5: Міжнародна наукова конференція Українська література в загальноєвропейському контексті”. Ужгород: Ужгородський національний університет, 2002. С.197-199.
2. Цимбал Я. 54 кадри на сторінці”: кіно і проза 20-30-х років ХХ ст. // Слово і час. 2002. №8. С.74-79.
3. Цимбал Я. Література в літературі, або Дещо про клоунів” 20-х років // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. Вип.3. К., 2002. С.122-126.
4. Цимбал Я. Гогольянство” у прозі Майка Йогансена // Слово і час. 2002. №1. С.73-77.
5. Цимбал Я. Пригоди довірливого читача, ошуканого Майком Йогансеном та Юрієм Смоличем // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. Вип.2. К., 2001. С.107-111.

6. Цимбал Я. Авангардист” Майк Йогансен та літературна традиція // Історико-літературний журнал. Вип.6. Одеса, 2001. С.200-205.

bibliography

висновки

Авангардні рухи виникали на хвилі активних пошуків нових структур, лексики, яка відповідала б світогляду й кругозору, що виник у результаті відкриттів у сфері будови речовини і Всесвіту, в області нових технологій і комунікацій. Він мав відобразити безсумнівну, хоча подекуди, щоправда, тимчасову демократизацію суспільства і залучення до культури міського типу широких верств населення, великих людських мас.
Будь-яка школа, будь-яка група живе забороною і обмеженням. Суть же авангардних рухів полягала перш за все в запереченні будь-яких естетичних заборон і художніх обмежень, аж до заперечення мистецтва взагалі як системи правил і умовностей. Але тільки до, бо цей рух, незважаючи на всю свою художню сваволю, все ж таки залишався мистецтвом, хай лише зі своєї власної точки зору. Воно могло як завгодно перебудовувати художні системи, як завгодно розширювати рамки естетичного, і тим не менше воно не виходило за естетичні межі. Йшлося про життя і смерть мистецтва взагалі. І питання стояло не про шляхи його розвитку і вдосконалення, а про корінний переворот в естетиці, про очищення її через руйнування і повернення до первісної природи.
Майк Йогансен був радше естетом, ніж метафізиком. Це визначальний модус його поетичної і прозової спадщини. Самозаглиблений інтелектуал з чудовим знанням європейської культури, він експериментував на всіх рівнях художнього тексту і в усіх жанрах. Характер його творчості визначали кілька принципів, кілька явищ, притаманних усім авангардним напрямкам: переконаність у загибелі старого мистецтва разом зі старим світом і в необхідності творити нове, абсолютно відмінне від попереднього мистецтво; боротьба з символізмом і водночас міцні зв’язки з експресіонізмом; рецепція нових стилів, напрямків і течій у малярстві, театрі, кіно. Це зумовило активізацію іронічного й пародійного начала, звернення письменника до мотивів деформації, нонсенсу, а також до тем і форм масового мистецтва.
Заломлене в словесній формі художнє осмислення буття визначається низкою факторів. Найважливіші з них еволюція самої художньої свідомості і пов’язана з нею зміна літературних напрямків і шкіл, яка ламає традиції використання мови, й активний прояв у цьому процесі творчої особистості письменника, його індивідуального світовідчуття. Саме система духовних цінностей письменника лежить в основі формування його стилю. Ситуація глобальної кризи мов, недовіра до всіх мов, вироблених літературою й мистецтвом, що склалася у світовій та українській культурі і неминуче оприявнилася вже в 1910-х роках, стимулювала пошуки нової мови, які лежали в основі, в глибині авангардних течій наступних десятиліть.
М.Йогансен, попри всю його епатажність і зухвальство, був обережний чи, краще сказати, розмірений і вирахуваний у своїх експериментах. Змінилися відношення між словами, між словом і предметом. Письменник намагався логічно обґрунтувати й аргументувати ці зміни, тому в його поезії визначальну роль відіграє інтелект, який підпорядковує емотивне начало. Пошук смислу у перекомбінаціях слів і звуків у нього мотивований так само інтуїтивними відчуттями, як і логікою розуму.
Проаналізувавши текстовий масив доробку М.Йогансена, доходимо висновку, що художній світ письменника визначається пошуками нової мови за рахунок звукосмислових експериментів. Утвердження тези про народження смислу із звуку дає можливість реконструювати первісну пра-мову, що було однією з центральних міфологем авангардного мистецтва. Письменник прагнув пояснити свої звукосемантичні вправи”, інтуїтивно-суб’єктивні припущення об’єктивними знаннями. І хоча в його доробку переважають урбаністичні мотиви, сцієнтизм його поезії невимушено переплітається з язичницьким оспівуванням глибшої духовної єдності людини й природи. Звукосмислові експерименти М.Йогансена логічно вписуються у контекст аналогічних пошуків українських і російських футуристів (М.Бажан, Г.Шкурупій, В.Хлєбніков, О.Кручених). Бурхливий розвиток мовної творчості в поезії 1920-30-х років., стрімка зміна літературних напрямків, небувале оновлення поетичної мови різко збільшили набір засобів, які ввійшли в традицію поетичної мови ХХ ст.
Аналіз прози М.Йогансена доводить, що її теж не можна зрозуміти без футуристичного” контексту. Подібні ідеї й поради молодим письменникам, спільні заклики знаходимо у теоретичних розробках М.Йогансена та представників лівих” напрямків, зокрема О.Полторацького. Динамічний, міцно збудований сюжет одна з найголовніших вимог теоретиків лівої прози”. Представники Нової генерації” Г.Шкурупій, Д.Бузько, Л.Скрипник дали кращі зразки експериментального роману. М.Йогансен також був одним з апологетів сюжету, а завдяки напівгумористичному посібнику Як будується оповідання”(1928) його вважають ледь не духовним батьком усіх сюжетників” 20-30-х років.
І М.Йогансен, і О.Полторацький представляють український варіант формалізму, що через суспільно-політичні обставини не зміг повноцінно розвинутися в українському літературознавстві. Аналіз окремих праць і журнальних публікацій обох критиків засвідчує їх виразний авангардний характер, полемічну загостреність проти модерної імпресіоністичної прози, яка поволі, але неминуче, ставала традицією. На перший план виходять митці, які прискорили її остаточний занепад, серед них був і Майк Йогансен.
Але до гостросюжетної прози, якої завжди бракувало в українській літературі, молоді письменники прийшли не одразу і шлях їх лежав через анекдотизацію новели, що дозволяло створити більш напружену і динамічнішу модель оповідання і водночас демонструвала викличне звернення до низових, заборонених високою” літературою жанрів.
М.Йогансен ніколи не належав до літературних екстремістів. Його ставлення до попередньої літератури, до традиції взагалі було принциповим: боротьба з ними полягала не у войовничому і деструктивному запереченні, а радше в радикальній трансформації традиції, у шокуюче несподіваному використанні, перекомбінації і трансформації її явищ. Іншими словами, це була гра з елементами культурного минулого, культурної спадщини. Тому представники лівих” течій у мистецтві звернули увагу на легкі розважальні жанри, прагнули утвердити в українській прозі й поезії анекдот, жарт, каламбур, пародію. Саме ці жанри яскраво представлені у збірках малої прози М.Йогансена.
Проте зовні абсолютно звичайні, з чітким, на перший погляд, сюжетом оповідання й повісті письменника часто позбавлені внутрішньої логіки. Тотальна іронія, характерна для модерної літератури і для авангарду зокрема, у нього виступає як самостійний і, головне, усвідомлений принцип художньої творчості. У його прозі, як і в доробку його однодумців Г.Шкурупія, Ю.Смолича, Л.Скрипника, О.Влизька активізуються прийоми гротеску, фантастики. Поетика ексцентричності у їхній творчості обумовлена самим життям з його парадоксальним поєднанням високого героїзму і невлаштованого побуту перших пореволюційних років, романтики революції, міщанського непу і дедалі жорстокішого, догматичнішого аж до знищення режиму, що наступив потому. Світовідчуття митців штовхало їх до перегляду традиції.
Ексцентризм був розрахунком із звичкою, з правилами доброго тону, з тим, що було в підручниках, подавалося як щось стале, вічне і закам’яніле. Саме звідси виростають перебільшення, анекдот, гротеск, винятково гротескні характери, ситуації. Звідси іронія, поєднання побуту й фантастики, буфонного й трагічного, комічного й жахливого, лірики і публіцистики, поезії й прози. Звідси інакомовлення й символи, сюжетні й мовні маски”, колажність, композиційне безладдя”.
Все це характерне для творчості М.Йогансена. Його проза це іронічна стилістична і словесна гра, розбавлена елементами абсурду й чорного гумору, що нерідко задає їй сюрреалістичну тональність. Окреме місце в доробку письменника посідає жанр подорожі” гібрид романтичної подорожі ХІХ ст. і пропагованого авангардистами нарису, а Подорож ученого доктора Леонардо та його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію” була, без сумніву, кроком уперед від літератури модерної до постмодерної. Це відзначає, зокрема, Ю.Тарнавський, котрий вважає, що повість (або, за його визначенням, роман) своєю грайливістю і металітературним характером (роман про роман) передвіщає майже на півсторіччя пізніші постмодерністичні твори” [265;8].
Синтез мистецтва й науки, поєднання елементів різних мистецтв, культивований авангардистами, також характерний для творчості М.Йогансена: його поезія і проза музичні, живописні, театральні. Співпраця митця з видатними художниками, режисерами театру й кіно безпосередньо вплинули на його творчу систему. До цього також штовхала боротьба з визнаними взірцями.
Ліві” митці шукали розуміння у людей, недосвідчених в усталених культурних цінностях, тому вони нерідко вводили в свої роботи риси низової культури для створення діалогу з людиною вулиці. Кіно як найяскравіший прояв масового мистецтва найбільше привертало їхню увагу. Елементи фільмової техніки яскраво простежуються в поезії і прозі М.Йогансена, Ю.Яновського, Л.Скрипника, Г.Шкурупія. Зокрема, монтаж поширюється за межі сфери кінематографу і стає однією з основних категорій в авангардній творчості. Він визначає принципи організації часу й простору, структури твору у доробку М.Йогансена.
Революція, потрактована як народне свято, карнавал, вакханалія, не в останню чергу сприяла загальній театралізації життя, що виразно простежується у літературі й культурі 1920-х років. Подорож ученого доктора Леонардо” яскраво засвідчує театралізований характер творчості М.Йогансена і водночас демонструє реінтерпретацію традиції через переосмислення вертепного дійства, пародіювання творів Л.Стерна, Сервантеса, М.Гоголя.
Творчість Майка Йогансена, як і більшості митців, неоднорідна і нерівноцінна. У ній чітко простежуються кілька етапів і зв’язок письменника з авангардом на кожному з них був різним. На початку 1920-х років М.Йогансен був ближче до класичного авангарду, водночас у його поезії цього періоду ще сильні були елементи символізму. На рубежі 1920-30-х він схиляється до формальної ясності, гармонійної рівноваги, до споглядальності і образної багатогранності в поезії, але його проза стає дедалі химернішою, у ній переважають мотиви гротескні й алогічні. Початок 1930-х років ознаменований гучно декларованим переходом до реалістичного типу творчості. Однак і поезія, і проза цього періоду ще зберігають окремі елементи формального й змістового експериментаторства.
Слідом за Ю.Смоличем і С.Крижанівським М.Йогансена традиційно називають українським формалістом або революційним романтиком. Футуристський напрям поетичних експериментів, елементи конструктивізму, театральність, суголосна ідеям Леся Курбаса, прагнення техно-мистецького синтезу, елементи абсурду і загальний іронічний дискурс його творчості дозволяють чітко окреслити місце М.Йогансена в українському авангарді 20-30-х років. Окремі характерні для його творчості прийоми і засоби розвинула пізніше постмодерна література, але вони були неприйняті і, власне, неприйнятні за життя письменника, коли панували гіганти соцреалізму.

Список використаних ДЖЕРЕЛ

1. Автобіографія Майка Йогансена того Йогансена, що оздобив прологом, епілогом та інтермедіями 133 книгу Літературного ярмарку”. Написав І.Сенченко // Літературний ярмарок. Кн.3 (133). Х., 1929. С.1-3.
2. Адорно Т. Теорія естетики / Пер. з нім. П.Таращук. К.: Вид-во Соломії Павличко Основи”, 2002. 518 с.
3. Айзеншток І. 10 років Опоязу // Вапліте. Зошит 1. Х., 1927. С.102-108.
4. Айзеншток І. О.О.Потебня та українська література // Шляхи мистецтва. 1921. №1. С.94-101.
5. Айзеншток І. Потебня і ми // Життя й революція. 1926. №12. С.25-36.
6. Айзеншток І. Спогади про Майка Йогансена // Вітчизна. 1990. №6. С.161-169.
7. Алло на хвилі 477. Ревю / Муз. Ю.Мейтуса, тексти М.Йогансена. Х.: ДВУ, 1929. 6 с.
8. Алло, на хвилі 477! // Вісті ВУЦВК. 1929. 3 січня. С.4.
9. Анненков П.В. Литературные воспоминания / Предисл. Пиксанова, вступ. статья, ред. и примеч. Б.М.Эйхенбаума. Л.: Academia, 1928. 661 с.
10. Антонюк С. Нотатки з приводу // Гарт. 1929. №11-12. С.178-184.
11. Асеев Н. Ключ сюжета // Печать и революция. 1925. №7. С.15-18.
12. Бажан М. Кіно-камера й фільм // Одинадцятий”. Практика й теорія неігрового фільму. Х.: ВУФКУ, 1928. С.11-16.
13. Бажан М. Мене зелених ніг // Червоний шлях. 1924. №1-2. С.51.
14. Бажан М. О.Довженко: Нарис про митця. К.: ВУФКУ, 1929. 32 с.
15. Бажан М.П. Твори: У 4-х т. К.: Дніпро, 1984. Т.І: Поезії та поеми 1923-1983 / Передм. Л.М.Новиченка. 637 с.
16. Базилевский А.Б. Творчество Станислава Игнация Виткевича и польская литература гротеска. Автореф. дис. док. филол. наук. М., 2000. 40 с.
17. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи / Сост. С.Богаров и В.Кожинов. М.: Худ. лит-ра, 1986. 543 с.
18. Белецкий А.И. Очередные вопросы изучений русского романтизма // Русский романтизм / Под ред. проф. А.И.Белецкого. Л.: Academia, 1927. С.5-25.
19. Білецький О.І. Літературно-критичні статті / Упор., авт. приміт. М.Л.Гончарук. К.: Дніпро, 1990. 254 с.
20. Білецький Ф.М. Оповідання. Новела. Нарис. К.: Дніпро, 1966. 88 с.
21. Білоус П. Колаж у давній та модерній українській прозі // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Рівне: РДПУ, 2001. Вип.Х. С.23-33.
22. Богатырев П.Г. О взаимосвязи двух близких семиотических систем (Кукольный театр и театр живых актеров)// Труды по знаковым системам. Тарту, 1973. Вып.6. С.303-312.
23. Бойко В. Формалізм і марксизм // Червоний шлях. 1926. №11-12. С.141-164.
24. Бойко Л.С. Нарис // УЛЕ. К.: Укр. енциклопедія, 1995. Т.3. С.455.
25. Бойчук Б. Затемнена сторона місяця // Критика. 2000. №10. С.27-28.
26. Бородкин В. Революция сценарию // Экран. 1923. №1. С.24.
27. Бузько Д. Вибрані твори / Передм. Л.С.Бойка. К.: Дніпро, 1971. 536 с.
28. Бузько Д. Проблематична проблемність” (Протест читача) // Нова генерація. 1927. №1. С.58-59.
29. Бузько Д. Чайка. Голяндія: Романи / Передм. Л.С.Бойка. К.: Дніпро, 1991. 394 с.
30. Бурлюк Д. Зі спогадів футуриста // Хроніка-2000. 1994. №3-4. С.237-245.
31. Буряк Б. Художня література і кіномистецтво // Фільм і доба. К.: Мистецтво, 1968. С.26-53.
32. Валери П. Об искусстве / Пер. с фр. М.: Искусство, 1976. 622 с.
33. Ваплітянський збірник / Ред. і упор. Ю.Луцький. 2-е вид. Торонто: КІУС, вид-во Мозаїка”, 1977. 218 с.
34. Василенко В. Літературний ярмарок” // Критика. 1929. №2. С.18-39.
35. Вервес Г. Український авангардизм у контексті європейських маніфестів і програм // Слово і час. 1992. №12. С.37-43.
36. Вецеліус В. Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та инших. ДВУ, 1925. Вип.1-10.
37. Вєтухов О. Життя слова (Основа теорії поетики) / Пер. з рос. А.Ковалівського. 5-е вид, перероб., доп. і випр. Х., 1925. 74 с.
38. Влизько О. Експериментальний депутат // Нова генерація. 1927. №1. С.8-18.
39. Влизько О. Сфінкс // Нова генерація. 1928. №3. С.195-211.
40. Вознесенский А. Искусство экрана. К.: Сорабкоп, 1924. 145 с.
41. Г.Щ. Вночі дзвенить комар” // Комуніст. 1934. 2 квітня. С.3.
42. Гадзінський В. Ще кілька слів про питання форми і змісту // Червоний шлях. 1923. №4/5. С.174-179.
43. Гаєвський С. Полеміка за зміст і форму та сюжет // Життя й революція. 1926. №11. С.53-61.
44. Гальчук М. Літературне життя на підсовєтській Україні. І. Проза 1920-1930 років. Мюнхен-Париж: Видання СУМ, 1952. 245 с.
45. Гаспаров М.Л. О русской поэзии: Анализы, интерпретации, характеристики. СПб: Азбука, 2001. 480 с.
46. Гаспаров М.Л. Очерк истории европейского стиха. М.: Наука, 1989. 304 с.
47. Гаспаров М.Л. Русские стихи 1890-х1925-го годов в комментариях. М.: Высшая школа, 1993. 272 с.
48. Глобенко М. З літературознавчої спадщини. Париж, 1961. 270 с.
49. Глобенко М. Оповідання в українській прозі 20 століття // Збірка українських новель. Нью-Йорк: НТШ в Америці, 1955. С.3-30.
50. Гніздовський Я. Українький ґротеск. Про дон Санчо Пансу і його пана, лицаря з Манчі // Арка. 1947. №6. С.6-9.
51. Гоголь Н.В. Вечера на хуторе близ Диканьки. М.-Л.: Гослитиздат, 1952. 209 с.
52. Горбачов Д. Гра в хаос. Від барокко до авангарду // Всесвіт. 1992. №3/4. С.183-184.
53. Горбачов Д. Наївність цинізм цнотливості // Хроніка-2000. 1994. №3-4. С.223-236.
54. Горбачов Д.О. Анатоль Петрицький. К.: Тов-во Знання”, 1971. 48 с.
55. Гофман В. Язык литературы. Л.: Гослитиздат, 1936. 382 с.
56. Гр.Г. [М.Йогансен. Подорож людини під кепом. ДВУ, 1929] // Молодняк. 1929. №5. С.143-145.
57. Григорьев В.П. Поэтика слова. М.: Наука, 1979. 343 с.
58. Гриценко О. Похвальне слово учнівству // Березіль. 1991. №12. С.161-176.
59. Денисенко В. Типи комічного у Подорожі ученого доктора Леонардо” Майка Йогансена // Слово і час. 2000. №11. С.65-69.
60. Денисенко В. Типи мовлення як засіб комічного у Подорожі ученого доктора Леонардо” М.Йогансена // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених України. К.: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2002. Вип.3. С.93-98.
61. Державін В. [М.Йогансен. Як будується оповідання. Книгоспілка, 1928] // Критика. 1928. №4. С.155-158.
62. Державін В. Гумор Ярослава Гашка // Критика. 1929. №1. С.38-54.
63. Дніпровський І. [Мих.Йогансен. Кроковеє коло. К.: Гарт, 1923] // Червоний шлях. 1923. №6-7. С.265-266.
64. Довгань К. [В.Вецеліус. Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та инших. ДВУ, 1925] // Життя й революція. 1926. №1. С.112-113.
65. Доленго М. [Літературний ярмарок. Кн.1, 2, 3. Х., 1928-1929] // Гарт. 1929. №3. С.115-122.
66. Доленго М. Григорій Пєтніков // Червоний шлях. 1935. №12. С.194-202.
67. Доленґо М. До питання про дві системи мови // Червоний шлях. 1923. №8. С.206-226.
68. Доленго М. К десятилетию украинской советской литературы // Красное слово. 1927. №6. С.69-85.
69. Доленго М. Критичні етюди. ДВУ, 1925. 72 с.
70. Доленго М. Післяжовтнева українська література // Червоний шлях. 1927. №11. С.159-170.
71. Дончик В.Г. Український радянський роман: Рух ідей і форм. К.: Дніпро, 1987. 429 с.
72. Дорогий Аркадію. Листування і архіварія літературного середовища України 1922-1945 рр. / Упор. Л.Демська-Будзуляк. Львів: Класика, 2001. 280 с.
73. Дорошкевич О. Підручник історії української літератури. 4-е вид. К.: Книгоспілка, 1929. 356 с.
74. Дорошко П. Майк Йогансен // Дорошко П. Вибрані твори в 2-х томах. К.: Дніпро, 1991. Т.2. С. 234-254.
75. Дубин С. Сюрреализм в контексте авангарда: критерии черного юмора // Сюрреализм и авангард. М.: ГИТИС, 1999. С.54-64.
76. Дуганов Р.В. Велимир Хлебников: Природа творчества. М.: Сов. писатель, 1990. 352 с.
77. Дюпон Е.А. Кіно й сценарій / Пер. та передм. А.Басехена і В.Хмурого. К.: ВУФКУ, 1928. 62 с.
78. Ейхенбаум Б. Формальний метод у мистецтві // Червоний шлях. 1926. №7-8. С.182-207.
79. Жаккар Ж.-Ф. Даниил Хармс и конец русского авангарда / Пер. с фр. Ф.А.Перовской. СПб: Академический проект, 1995. 471 с.
80. Жирмунский В.М. Поэтика русской поэзии. СПб: Азбука-классика, 2001. 496 с.
81. Загул Д. Поетика. К.: Спілка, 1923. 144 с.
82. Затонський Д.В. Про модернізм і модерністів. К.: Дніпро, 1972. 272 с.
83. Звенигора: Збірник. К.: ВУФКУ, 1928. 48 с.
84. Зеров М. Сонячна машина” як літературний твір // Зеров М. Твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1990. Т.2: Історико-літературні та літературознавчі праці. С.435-456.
85. Зеров М. Українська література в 1923 році // Нова громада. 1924. №17. С.29-30; №19 С.30-31.
86. Зикеєв Т. Художній нарис як літературний вид // Критика. 1930. №12. С.78-96.
87. Зміст // Нова генерація. 1927. №1. С.1.
88. Зоркая Н.М. На рубеже столетий. У истоков массового искусства в России 1900-1910 годов. М.: Наука, 1976. 303 с.
89. Йогансен М. Авто-анкета // Шквал. 1929. №26. С.4.
90. Йогансен М. Вибрані твори / Передм. Р.Мельникова. К.: Смолоскип, 2001. 516 с.: портр. (Серія Розстріляне Відродження”).
91. Йогансен М. До проблеми вільного розміру (Поема Хвильового В електричний вік”) // Шляхи мистецтва. 1922. №1. С.43-45.
92. Йогансен М. Елементарні закони версифікації (віршування) // Шляхи мистецтва. 1921. №2. С.104-117.
93. Йогансен М. Еротизм в новій українській поезії // Жовтень. Х., 1921. С.98-99.
94. Йогансен М. Конструктивизм, яко мистецтво переходової доби // Шляхи мистецтва. 1922. №2(4). С.36-37.
95. Йогансен М. Кос-Чагил на Ембі. К.-Х.: Держлітвидав, 1936. 152 с.
96. Йогансен М. Кроковеє коло. К.: Гарт, 1923. 32 с.
97. Йогансен М. Ледачий автор // УЖ. 1929. №2. С.54.
98. Йогансен М. Літературні угруповання на Правобережжі та завдання Гарту” // Література, наука, мистецтво. 1924. №26. С.1-2.
99. Йогансен М. Луб’яне решето. Х.: Плужанин, 1929. 32 с. (Гумористична серія Весела книжка”; вип. 32).
100. Йогансен М. Москва // Літературна газета. 1934. 15 червня. С.5.
101. Йогансен М. Ніч у лісі (Із слюсарем Шарабаном) // Молодняк. 1933. №6. С.33.
102. Йогансен М. Пануйте, джентлмени серцем чисті // Шквал. 1929. №26. С.4.
103. Йогансен М. Подорож до Даґестану // Червоний шлях. 1930. №9. С.38-52; №10. С.41-62.
104. Йогансен М. Подорож людини під кепом (Єврейські колонії). ДВУ, 1929. 80 с.
105. Йогансен М. Подорож у радянську Болгарію // Йогансен М. Три подорожі. Х.-К.: ЛіМ, 1932. С.5-54.
106. Йогансен М. Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію. Х.: Рух, 1932. 170 с.
107. Йогансен М. Поезії / Упор., вступ. ст. і прим. С.А.Крижанівського. К.: Рад. письменник, 1989. 196 с.
108. Йогансен М. Поезії. Х.: Рух, 1933. 186 с.
109. Йогансен М. Про переклади Cabbages and Kings” // О.Генрі. Королі і капуста / Пер. з англ. М.Рябова. Ред. і вступ. ст. М.Йогансена. Х.: ЛіМ, 1932. С.3-6.
110. Йогансен М. Про творчість Ю.Смолича (спроба характеристики) // Критика. 1929. №12. С.52-62.
111. Йогансен М. Ситтутунга // Червоний шлях. 1936. №7. С.77-86.
112. Йогансен М. Сімнадцять хвилин. Х.: Книгоспілка, 1925. 40 с.
113. Йогансен М. Солоні зайці. Х.: Плужанин, 1929. 32 с. (Гумористична серія Весела книжка”; вип. 41).
114. Йогансен М. Теоретичне обгрунтування панфутуризму (Semafor u majbutn’e) // Шляхи мистецтва. 1922. №2. С.55.
115. Йогансен М. Ясен. Поезій книга друга. ДВУ, 1930. 64 с.
116. Кандиба М. [М.Йогансен. Збірка вибраних віршів. ДВУ, 1930] // Металеві дні. 1931. №1. С.97-98.
117. Качуровський І. Фоніка. Мюнхен: Український Вільний Університет, 1984. 208 с.
118. Кирилюк Є. Марксова спадщина у питаннях літератури й мистецтва // Життя й революція. 1933. №3. С.107-123.
119. Кіно. 1928. №11.
120. Коваленко Б. Літературний ярмарок” (нотатки) // Літературна газета. 1929. 15 січня. С.2.
121. Коваленко Б. Пролетарський реалізм в українській художній прозі // Гарт. 1927. №6-7. С.142-157.
122. Ковалів Ю. Енергія експерименту // Прапор. 1990. №6. С.116-117.
123. Ковалів Ю. Ідейно-естетичні пошуки української радянської поезії 20-початку 30-х років // Радянське літературознаваство. 1989. №10. С.72-77.
124. Ковалів Ю. На шляху до романтики буднів” // Вітчизна. 1987. №4. С.166-171.
125. Ковалів Ю.І. До характеристики творчості М.Йогансена // Радянське літературознавство. 1985. №12. С.33-42.
126. Козинцев Г.М. АБ! Парад эксцентрика // Козинцев Г.М. Собр. соч.: В 5 т. / Сост. В.Г.Козинцева, Я.Л.Бу