Романи Василя Барки «Рай» та «Жовтий князь»: художня візія тоталітарної дійсності Диссертация

brief description:
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

Кульчицька Марина Орестівна

УДК/821.161.2 3.09 19” (091)(092) В.Барка.01(043)

Романи Василя Барки «Рай» та «Жовтий князь»:
художня візія тоталітарної дійсності

Cпеціальність: 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
СЕНИК Любомир Тадейович,
доктор філологічних наук

ЛЬВІВ 2002

ангели одразу ж оголосили, що вчитель Бек-Темір-ефенді з власної вини позбавлений райської благодаті й поступає в пекло, в казан з киплячою смолою.
А говорити можна? запитався вчитель.
Там, в пеклі, скільки завгодно!
Ну, так ліпше варитися цілі віки в найгарячішій смолі, страждати від спраги, мучитися голодом, але мати право вільно говорити про безчинства в раю!

( В раю”. Кримський переказ)

ЗМІСТ

Вступ 4
Розділ 1. Жанрово-стильові домінанти
романів Рай” і Жовтий князь”.. 20
1.1. Специфіка сюжетно-композиційної організації романного змісту. 25
1.2. Художній конфлікт як проекція співвідношення
людина-тоталітарний світ”. Багатогранність його вияву
і розвитку.. 53
1.3. Хронотоп, його властивості та пріоритетні складові.... 65
1.4. Поетичні засоби осягнення дійсності. 86
1.5. Християнська парадигма авторської картини тоталітарного світу.. 106
Розділ 2. Багатовимірність людського типажу. 126
2.1. Аспект екзистенційної при-сутності... 127
2.2. Соціально-психологічна детермінованість персонажів.... 152
Висновки.. 199
Список використаної літератури..... 204
Додатки..... 221

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Ім’я Василя Барки (Очерета) вже міцно укорінилося в національно-культурний ґрунт материкової” України. До Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України передано архів письменника. Триває перевидання творчого доробку цього глибоко оригінального митця. І першим кроком його духовного повернення” (М.Жулинський) на рідну землю був київський передрук одного з найбільш відомих у світі апокаліптичних” творів роману Жовтий князь” у 1991 році. Згодом було перевидано роман Рай” (у 1994 році з’являється, за твердженням автора, його друга редакція роман Душі едемітів”).
Трагічно-злободенна проблематика цих творів (політичне цькування творчої інтелігенції[1] та санкціонований кремлівською владою голод 1932-1933 років), а також специфіка їх формально-поетичної організації підтвердили цілковиту справедливість двозначної на той час (1988 рік) фрази І.Драча про те, що творчість Барки в еміграції має антирадянське спрямування [63] [2]”.
Яскраві зразки української діаспорної прози, головною метою якої, за класифікацією Л.Рудницького, є об’єктивне потрактування суспільно-історичних подій, заборонене в СРСР та неможливе в умовах радянської дійсності обговорення і висвітлення ідейно-політичного рівня” життя народу, а разом з тим збереження національної ідентичності, національного духу і розвиток українських літературних традицій [175] [3], як Рай”(1953), так і Жовтий князь” (1958) справді наскрізь пройняті розвінчувальним антирадянським пафосом, а тому їх умовно можна об’єднати у своєрідну тематичну дилогію про реалії радянської дійсності.
Проте було б помилковим говорити про названі твори як про суто тенденційні, заангажовані романи, незважаючи на те, що більшість рецензентів, особливо закордонних, основний акцент ставлять якраз на політичну сенсаційність їх тематики [163] [4], віддаючи перевагу емоційно-експресивному (у поєднанні з соціально-історичним) коментуванню їхнього змісту. Лише окремі критики Ю.Шерех, Л.Плющ, Г.Голіян, Р.Мовчан уникають подібних односторонніх, далеких від ґрунтовного літературознавчого аналізу суджень. Разом із культурно-історичною значущістю вони розкривають велику мистецьку вартість цих складних романних світів і роблять спроби заглибитися у їх художню структуру. При цьому характерним явищем залишається зосередження дослідницьких інтересів переважно на якомусь одному, а не кількох, аналізованих під кутом певної літературно-критичної проблеми, творах. Але і цей одиничний” літературознавчий аналіз далеко не вичерпний. Так, у 1987 році Л.Плющ побіжно зауважив, що всебічне осмислення Жовтого князя” завдання майбутньої науки [161] [5]”. У це завдання входить також цілісний науковий розгляд і інших прозових творів В.Барки, зокрема майже не прочитаного літературознавцями роману Рай”. Таким чином, уже сам стан дослідження зазначеної проблеми містить у собі найбільшу передумову актуальності даного дисертаційного дослідження.
Історична доба й обставини виникнення задумів Раю” і Жовтого князя”, а головне антиколоніальний” (М.Павлишин) зміст цих творів, усе разом, в обопільній взаємодії причин і наслідків, зумовлювало те, що вагома частина критичних матеріалів про згадані романи походить саме із діаспорного середо-
вища як осередку збереження духовної субстанції” українського народу та відкритого опору окупантському режиму” [132] [6]. А в радянській Україні, окрім згаданої статті І.Драча в УЛЕ, не було жодних критико-літературознавчих (навіть у негаційно-розвінчувальному ракурсі) згадок про романи Рай” і Жовтий князь”. Лише з початку 1990-х років із відкриттям культурних кордонів між Україною і США ім’я письменника Василя Барки входить у сферу дослідницьких інтересів української науки. Але, на жаль, в українському літературознавстві поки що немає ні жодної монографії, котра б давала уявлення про цю гігантську творчу постать, ні жодного спеціального дослідження, присвяченого романам Рай” і Жовтий князь”. Що більше, ці два твори ніколи не розглядалися разом (як цілісна, об’єднана антитоталітарною тематикою художня структура) у ракурсі певної літературознавчої чи якоїсь іншої проблеми [7], хоча у контексті огляду життєвого і творчого шляху письменника їх усе-таки лаконічно характеризують або принаймні згадують разом [173, 70, 138]. Водночас, кожен зокрема, ці романи вже неодноразово привертали до себе увагу критики (як діаспорної, так і материкової), причому, порівняно із романом Жовтий князь”, Рай” ще досі залишається науково непрочитаним твором. На це вказує зміст наявних стислих рецензій та поодиноких критичних розвідок [8], що з’явилися у діаспорній пресі після публікації роману, та мовчання щодо нього сучасних літературознавців.
Перші читачі й критики Раю” реагували на появу твору подібної тематики як люди, власне життя яких ще не так давно проходило у залізних лабетах тоталітарного світу. Тому їх сприйняття і оцінка роману мають переважно загальний констатаційний характер. Загальний в аспекті коментування ідейно-тематичної достовірності книги. Найповніше такий коментар дає Г.Голіян [46] [9]. Поєднавши виділені ідейно-тематичні домінанти роману із елементами літературознавчого аналізу тексту, критик розмежовує три основні напрямки своїх спостережень, які сходяться у спільних висновках: 1) Дикість ситуацій і постатей”; 2) Психологічне підґрунтя”; 3) На духовних магістралях”. Узагальнюючи висловлені думки, можна виокреслити такі пуанти” його критичної думки: перш за все обґрунтована апеляція до вислову дантейські сцени” [46] [10], новий акцент на тому, що автор створює пребагату галерею совєтських типів [46] [11]” і через численні картини з комуністичних гараздів вводить нас у надра психіки громадян [46] [12]”. Наприкінці статті Г.Голіян робить висновок, який розкриває змістову суть переважної більшості усіх інших критичних виступів про цей роман, а саме: специфіка літературної критики дати власне ім’я якійсь мистецькій появі”, не претендуючи на вичерпну характеристику обговорюваного нами Барчиного твору. Скажемо лише коротко: форма цього твору оригінальна, як оригінальною є і його ідея [46] [13]”. Як бачимо, кожен критик чи рецензент висловлює свої неповторні, переважно емпіричні, спостереження про художню структуру, жан-
рові та стильові особливості, про специфіку образної системи і навіть про філософські першооснови твору (С.Наумович [144], Л.Нигрицький [145], П.Маляр [129]). Однак майже всі висловлені зауваження, здебільшого підкріплювані одиничним текстовим фактажем, часто досить суперечливі (як, наприклад, твердження про те, що позитивні герої перемагають” або автор не дав ні одного вірного портрета української дівчини чи жінки [144] [14]”; Рай” не є романом у повному значенню цього слова [145] [15]”) і не завжди відзначаються проникливістю критичної думки, окрім статей згадуваного вище Г.Голіяна та Ю.Шереха (останній присвятив Раю” окрему критичну розвідку [232]).
Характерно, що деякі думки Ю.Шереха, висловлені у 1954 році, досі не втратили своєї актуальності, і, можливо, тільки тепер їх починають адекватно сприймати літературознавці. Так, критик наголошує на властиво Барчиному якісному, на противагу очікуваному кількісному, індивідуальному мисленні і баченні світу. Тому, спираючись на реакцію читачів і критики, Ю.Шерех характеризує роман Рай” як виклик нашій добі, виступ проти течії [232] [16]”. Він стверджує, що міряти цю книгу масштабом типовості не можна [232] [17], бо структурна організація твору (на його думку, це не роман) дуже близька до містичності сну [232] [18], у якому немає жодної єдності між часом, простором і тривалістю дії. І якщо про жанрову інтерпретацію Раю”, як і про елементи народництва” в ньому [232] [19] із Ю.Шерехом можна було б дискутувати, то відзначені дослідником сюрреалістична засада” цього твору [232] [20], спалахи іскорок посміху у добрих очах автора [232] [21]” цілком слушні.
На відміну від Раю”, роман Жовтий князь” увійшов у сферу досить актив
ного дослідницького інтересу у 1970-90-х роках. Але, як і при обговоренні попереднього твору, домінантою у критичних виступах залишається твердження про вражаючу силу розкриття правди злочинів комуністичного режиму, скерованих проти українського народу. Єдина відкрита згадка про велику мистецьку цінність” цієї правдивості знаходиться в одному з приватних листів Петра Равича до письменника [22]. У цілому ж досить велику кількість відгуків про твір характеризує поки що спорадичне звернення до глибшого літературознавчого аналізу зображально-виражальних засобів та специфічних авторських прийомів відображення тоталітарної дійсності як організуючих складових художнього світу роману. Так, у 1971 р. в журналі Сучасність” Г.Костюк надрукував оглядову статтю, у якій розкриває історичні та почасти психологічні передумови виникнення творів Т.Осьмачки, Д.Гуменної, У.Самчука, І.Багряного, А.Гака, В.Гайдарівського. Критик стисло характеризує і роман Жовтий князь” В.Барки як твір, написаний свідомо в інвективному, викривально-обвинувачувальному пляні”, який є живим, хвилюючим образом понурої доби українського лихоліття [98] [23]”. Дійсно вибуховий вплив цього образу” на закордонних (французьких) читачів у свою чергу констатує і Л.Полтава (1982): Комуністична преса атакує Жовтого князя”, вся інша преса пише про цю книгу із захопленням, вживаючи таке слово-означення, як шедевр” [163] [24].
Чи не першою спробою заглиблення у художній світ Барчиного зерна відповіді на явище тоталітаризму [161] [25]” є дві літературознавчі розвідки Л.Плюща (1987 [161], 1988 [160]). Вони тісно переплетені вихідними ідеями, і, незважаючи на позірний, здавалося б, перегук висловлених думок, змістовно взаємодоповнюють одна одну. Сам критик пише про те, що основне завдання його роботи зробити спробу розглянути () те літературне лоно попередників В.Барки, в
якому визрів Жовтий князь”, відшукати ті джерела роману-хроніки, які визначають собою деякі особливості часопростору твору [161] [26]”. Однак критик робить набагато більше, органічно поєднуючи виконання поставленої мети із глибоким, часто досить несподіваним розвитком дослідницької думки й аналізом прихованих символічних смислів найбільш вагомих людських (Отроходін, Шікрятов, Мирон Катранник), міфологічних (Змій, Ящур) та предметно-понятійних (Чаша, млин) образів твору [160] [27].
Вивільнення України з-під тривалої братньої опіки” Москви відкрило доступ до старанно замовчуваних справжніх методів соціалістичного будівництва”. Старше покоління, не боячись переслідувань, згадувало трагічне минуле, молоде з жахом дізнавалося про страшний голод 1932-1933 років. Тоді ж в українській періодиці було опубліковано статтю Яра Славутича (1991) [193]. Він, як і Василь Барка, на власні очі бачив страхіття голоду [192]. Проблему зображення голодомору в художній літературі досліджував і М.Кудрявцев (1993) [106][28], окремо виділяючи серед інших творів на цю тематику (У.Самчука, Т.Осьмачки, В.Чапленка, В.Гроссмана, А.Дімарова, епізодів голодного селянського життя у творах радянських письменників М.Стельмаха, І.Стаднюка тощо) роман Жовтий князь”[29]. На жаль, вимушена стислість оглядового викладу матеріалу не дозволяє авторам докладніше проаналізувати особливості художнього світу цього епічного полотна. Обмежуючись короткими коментарями змісту твору, вони узагальнено відзначають риси індивідуальної письменницької майстерності В.Барки. М.Кудрявцев, наприклад, пише: Будучи як майстер соціального малюнка гідним послідовником Шевченка, Панаса Мирного, Коцюбинського, Франка, Василь Барка у своїх описах залишається передусім оригінальним художником-аналітиком. Картина соціального лиха вражає широтою художніх узагальнень, асоціаціями з апокаліптичними образами біблійних пророцтв [106] [30]”. У Яра Славутича ж, наприклад, зустрічаємо таку влучну, але концептуально до кінця не розгорнуту, тезу: Передусім, В.Барка, обравши реалістичну манеру, лише зрідка приправлену колоритом інших стилів, пластично показує руйнування духовного життя в селі [193] [31]”. Щоправда, те, що не домовлено у цьому міркуванні, доповнюють інші дослідники. За одностайними визначеннями Ю.Шереха [232] [32] і Л.Рудницького [175] [33], провідну роль поміж цими іншими стилями” відіграє релігійний містицизм світогляду письменника. Дещо суперечливим видається і таке твердження Яра Славутича: Поет, ставши прозаїком, не завжди впорується з сюжетом, який у нього не тільки невиразний, а й просто хаотичний [193] [34]”. (Подібні зауваги про сюжетно-композиційну організацію роману Рай” роблять Л.Нигрицький та Ю.Шерех). Завершуючи статтю, Яр Славутич робить певні висновки”, де замість очікуваного вияву основних закономірностей художнього відображення трагічної дійсності ще раз наголошено на вже багаторазово підтверджуваній переконливості зображення” та неперехідному культурно-історичному значенні виділених творів [193] [35].
Початком усебічного літературознавчого вивчення Жовтого князя” можна вважати збірник Матеріалів науково-теоретичної конференції Роман і життя” (1994), який повністю присвячено його інтерпретації. Незважаючи на тезисний характер виступів її учасників, майже у кожній доповіді актуалізуються ще не досліджувані грані проблематики роману (наприклад, земля в романі [172] [36], діти і голод [172] [37], їжа 1932-1933 років [172] [38]), накреслюються можливі лінії його науково-об’єктивного перепрочитання [172] [39]. Цікаві концептуальні положення щодо жанрового різновиду сімейної хроніки [88] [40] та аспектного аналізу героїв роману”, який базується на висвітленні національного, морально-етичного та філософського аспектів [72] [41], склали основу методологічних розробок О.Ковальчука (1995) та О.Забарного (1996). Спробу вирішення проблеми власне художнього осмислення” трагічних подій 1933 р. робить Н.Мисливець (1997). Взявши ракурсом аналізу естетичну категорію трагічного (зокрема, таких її складових, як трагічний конфлікт, трагічні герої, трагічні обставини і деталі [134] [42]), критик тим самим доповнює й оригінально розвиває думку М.Солодкої про те, що велика трагедія” допомагає художньо осмислити таку дійсність [172][43].
Проникливим і спостережливим дослідником творчої спадщини В.Барки є Р.Мовчан. Із появою її статей (1998) можна впевнено говорити про завершення ознайомчо-емпіричного і початок нового, системно-аналітичного етапу вивчення творчого доробку Василя Барки. Якщо у першій статті [138] [44], де простежуються головні віхи життєвого і творчого шляху письменника, авторка обмежується синтезованим визначенням загальних стильових ознак його творчості (на її думку, це міфологізм, вітаїзм, притчевість, необароковість, символізм і медитативність [139] [45]) і підкреслює символічний підтекст образів” Раю”, у якому вбачає перенесення авторських акцентів з розповіді про щось” і про когось” на вираження власного погляду на навколишній світ, усвідомлення місця людини в цьому світі, власних пошуків вистражданого душевного затишку, прагнення до вищої гармонії світу, хоч би яким фантасмагоричним він не був [139] [46]”, то наступна критична розвідка дослідниці [138] [47] повністю присвячена аналізу Жовтого князя”. У вступній частині цієї статті, спираючись на матеріали приватного архіву, Р.Мовчан відкриває двері у творчу майстерню письменника, який і фактичні свідчення, й хмаровиння почуттєве”, яке переповнювало його душу, прагнув оправити у викінчену, доступну широкому загалові романну (! М.К.) форму. () В кінцевому наслідку Жовтий князь” став такою відкритою книгою”, але не чистим” реалістичним твором, звичайним достовірним відбитком вражаючої української дійсності 30-х років ХХ ст. [138] [48]”. Літературознавець впевнено занурюється в умовно-символічний план зображення, побіжно аналізує ідейно-естетичну функцію жовтого кольору, відзначає стилетворчу роль” родинних зв’язків та вікової ієрархії героїв твору” тощо [138] [49].
Окрему групу критичних матеріалів складають спорадичні рефлексії щодо прикметних визначальних ознак творчої манери поета і прозаїка Василя Барки. Серед них міркування Б.Бойчука і Б.Рубчака [30], Ю.Бойка [27], М.Ільницького [77], Ю.Коваліва [87], Т.Салиги [179].
Обравши аскетичний спосіб життя білого монаха, письменник не відособився, не замкнувся від світу. Він залишився повноправним членом людського космосу і щиро радіє кожній новій зустрічі, можливості говорити зі світом. Наслідки таких зустрічей втілені у спогадах, враженнях, записах інтерв’ю, зокрема, з Д.Степовиком (1991) [200], Є.Сверстюком (1993) [186], М.Жулинським (1998) [70], О.Федоруком (1998) [212], ведучих радіостанцій Свобода” і Голос Америки”, М.Вірного (Француженка) [39] [50] та інших, стали унікальними джерелами для осмислення світоглядних позицій, морально-етичних та творчих настанов митця і, що найважливіше, вагомим матеріалом для розуміння внутрішніх психологічних чинників, а відтак і індивідуального авторського використання поетичних засобів художнього відтворення дійсності.
Науково-теоретична спрямованість сучасних літературознавчих досліджень творчості Василя Барки вказує на інтенсивний розвиток якісно нового етапу в осмисленні художньої прози письменника. Того етапу, коли, за спостереженням Л.Гінзбург, відбувається найглибше дослідницьке сприйняття й інтерпретація твору ранніми чи близькими нащадками” авторського покоління. Часова віддаль, що розділяє їх, ще не настільки велика, щоб контекст іншого часу” накладав на останніх нові культурні асоціації”, але цілком сприяє виробленню п

bibliography:
ВИСНОВКИ

Романи Василя Барки Рай” і Жовтий князь” репрезентують той великий пласт антитоталітарної діаспорної літератури 40-50-х років ХХ ст., що постала як відгук на злочинні дії комуністичного режиму. Емоційна пам’ять змушувала письменників-емігрантів раз-по-раз повертатися думкою до побаченого й пережитого і осмислювати трагічні події кривавих десятиліть. Це часто зумовлювало політичну загостреність змісту творів, яка починала превалювати над художніми якостями тієї чи іншої літературної форми. Але художні світи романів В.Барки не перетворилися на рупор політичних ідей. Вони постають радше як філософськи осмислені розповіді про реальні події, естетичне узагальнення конкретики історичної дійсності й водночас як спроба застерегти людство від можливого повернення тоталітарного режиму.
Відштовхуючись від концепції національного органічного стилю”(Ю.Шерех) та великої літератури” (У.Самчук), засвоюючи інновації світової естетичної традиції, В.Барка шукає свої неповторні шляхи художнього текстотворення. Письменник виявляє гнучкість свого художнього мислення, його відкритість до засвоєння новітніх тенденцій європейського літературного процесу. Засвоївши досвід світового (Данте, Ф.Достоєвський) та українського (Г.Сковорода, Т.Шевченко, П.Тичина) письменства, він створив своєрідні жанрові форми роману, у яких звертається до двох ключових реалій соціального простору України села й міста. Кожне зокрема, ці два поняття є тими смисловими фокусами Раю” та Жовтого князя”, які за ідейним задумом і спектром проблематики доречно трактувати як тематичну дилогію.
У контексті художніх творів на подібну тематику Рай” і Жовтий князь” постають як глибоко самобутні художні світи, структуровані з безпосередніх фактів життєвої реальності, збагаченої особистим досвідом автора [1]. Достовірність творчої візії письменника підсилює і поєднання у одному творі естетичного узагальнення дійсності та її етнопсихологічного та соціологічного дослідження”. Як наслідок, встановлюється взаємозв’язок ідейного змісту творів з художньо-психологічною аналітикою описуваних явищ, що й формує концептуальну єдність усіх рівнів зображення. Найвиразніше це проявляється у жанрово-стильових особливостях та організації системи персонажів романів.
Для комплексу жанрових і стильових прикмет Раю” і Жовтого князя” характерне домінування кількох творчих прийомів, а саме:
розгалуженість сюжетних ліній, стрижнем яких виступають головні герої. Вони виконують функцію об’єднуючого ядра, навколо якого діє велика кількість епізодичних персонажів, котрі додають свої вагомі штрихи до літопису тоталітарної дійсності;
збагачення тексту різноплановими відступами та ретроспективними вкрапленнями філософського, публіцистичного, побутового, родинного характеру;
наявність великої кількості нараторів, за допомогою яких автор створює всеохопну панораму життя, а через її позірно відокремлені епізоди подає не лише узагальнені реалії дійсності, а й психологічну мотивацію принципів їхньої організації (наприклад, деталі одягу як початкові формули соціальної характеристики);
діалогізм як визначальний прийом сюжетної взаємодії героїв та породжені небезпекою відвертого людського спілкування його форми різноманітні табу” та гіркі, болючі дотепи;
котроверсійна організація художніх конфліктів, що становить ідейно-тематичне ядро романів В.Барки, яке урізноманітнюють мікро- та макроконфлікти тотальної війни всіх проти всіх”. Вірогідні причини такої конфронтації письменник пояснює через історіософський конфлікт двох типів світобачення російського та українського, образно переданий через класичне контрастне протиставлення чорні/білі хати”, яке часто підноситься до образу-символу: чорні” (вороги [2]) білі” (свої). Проявом найвищого рівня морально-етичної несумісності двох ціннісно різноспрямованих світобачень є поєдинок візуальний двобій або збройне зіткнення головних героїв. Разом з тим через трагічне протистояння між митцем, вільнолюбною особистістю і владою автор підкреслює неможливість його вирішення без остаточного розриву з ворожою реальністю, виходу поза межі впливу тоталітарних ідеологем;
багатопластовість (соціально-історичний час епохи, індивідуальний час і простір кожного з персонажів, космічний час вічної природної реальності) та полісемантичність романного хронотопу і його наскрізних елементів (зокрема, таких, як Сибір, годинник чи лейтмотивних концептів авторської візії дійсності: дому/оселі, цвинтаря); ущільнено-розлога форма часо-просторової організації, ускладнена ідейно-тематичною прив’язаністю простору романної дії до глибокоемоційних моментів психологічної реакції персонажів на довколишній світ. Спільне трагічне переживання часоплину буття відтворює мотив подорожі, ретрансляція світу через призму свідомості кожного з мандруючих героїв;
активне вживання таких константних поетичних засобів, як контраст, порівняння, слова-колоративи, прийом сну, що ідейно та естетично збагачує художньо-образне зображення дійсності. Висока частотність вживання, ідейно-естетична поліфункціональність контекстуального та підтекстового значення робить їх провідними прийомами, що організовують художню структуру Раю” і Жовтого князя”. Така насиченість тексту романів цими прийомами мотивується ідеологічними та предметними реаліями зображуваної дійсності, які через політично санкціонований кольоровжиток червоної, чорної, жовтої й сірої барв формували онтологічні засади світу тотального терору. Утворюючи на рівні рецептивного сприйняття цілі сітки образних асоціацій, вони потрапляють у сферу підсвідомого як В.Барки, так і його героїв, чим психологізують історико-ідеологічну значущість соціально-нашарованої символічної семантики цієї палітри.
Мікрообразні деталі-колоративи, метафоризовані образи-символи (коня, колосків/снопів, жнив) введено й у сновидні візуальні форми: гротескно-фантасмагорійні сни наяву, галюцинаторні видіння. Психологічні індикатори перипетій зовнішньої реальності, вони сприяють цілісному відтворенню монструозної сили й виснажливої глибини проникнення тоталітарної дійсності у людське життя. Крім того, вони окреслюють той умовний, ірреальний рівень, який стереометризує романну дійсність, позбавляє її пласкої описовості логізованого зображення;
національний релігійно-месіанський світогляд В.Барки, який став метафізичною підосновою концептуальної єдності усіх планів картини тоталітарної дійсності. Визначальний вплив християнських ідей на стиль художнього мислення письменника настільки нетипово сильний, що його образні прояви на всіх рівнях формально-змістової цілісності Раю” і Жовтого князя” виокреслюють своєрідну християнську парадигму бачення і одночасно відображення навколишньої дійсності. Вибудований на основоположному для християнства принципі триєдності, цей ракурс бачення дозволяє авторові ввести описувані події до комплексу вічних загальнолюдських цінностей (скарб людської душі, любові, свободи тощо) і, уникаючи відкритих інвективних висновків, показати шокуючу антигуманність (мотив братовбивства) новітньої влади. Продовжуючи традиції Г.Сковороди, В.Барка поєднує поетичний світ Біблії, релігійно-проповідницькі мотиви та їх загальнолюдське звучання і робить аналітично-синтетичний зріз духовного стану української спільноти, спотвореної язичницьким світоглядом російських зайд. Такий підхід уможливлює загальнокультурне розуміння ідейно-естетичного коду художньої дійсності Раю” і Жовтого князя” та односпрямовує смислову напругу розглянутого вище комплексу жанрових та стильових домінант цих романів.
Система персонажів Раю” і Жовтого князя” характеризується багатоликою множинністю представників практично всіх, найбільш поширених і вагомих у той час, суспільних верств. В історичному контексті описуваної епохи, в аспекті біосоціального, вікового та ґендерного висвітлення визначальних для неї людських типів, усі герої обох творів об’єднуються в психологічно детерміновану соціальну цілісність, що становить специфічно оновлену модель радянської суспільної піраміди (селяни, робітники; вуркагани; наукова і творча інтелігенція; конформісти-пристосуванці та партноменклатурна еліта”). Змальовуючи типові характеристичні риси представників усіх її рівнів, зокрема етнопсихологічні та морально-етичні, В.Барка розкриває псевдоцінності й матеріальні, деструктивно-антигуманні принципи побудови й правила функціонування цієї системи.
Онтологічний розтин такої структури дозволяє, а разом з тим і якісно доповнює аспект екзистенціальної при-сутності. Розвинуте за століття існування української нації кризове світовідчуття, яке знайшло теоретичне осмислення у працях європейських екзистенціалістів, органічно проявилося на сторінках обох аналізованих творів. Причому окремі його вияви (всеохопна абсурдність існування, протиприродна смерть, спровоковане зовні страждання, різноманітні варіації страху, неперехідна туга, всюдисуща нудьга й скорбота та, як послідовні наслідки, психологічна неврівноваженість і пияцтво), що безперестанно супроводжують життя героїв, не лише виводять автора за межі суто національного усвідомлення трагедії свого народу, а й сполучають зі світовим сприйняттям і розумінням тоталітаризму як духовного та фізичного апокаліпсису ХХ століття.
Таким чином, образ усього суспільства та психологічна мотивація соціальних форм і передумов життєдіяльності його представників стають визначальними факторами для жанрової ідентифікації романів Рай” і Жовтий князь”. Як концептуальні складові авторської візії тоталітарної дійсності, вони зумовлюють взаємодію всіх рівнів художньої структури обох творів. За характером проблематики, домінантними естетичними категоріями, засадничо соціально детермінованими художніми засобами творення образу тоталітарного світу, особивостями організації сюжетно-композиційної структури Рай” і Жовтий князь” є соціально-психологічними романами. Скомпоновані з багатьох планів зображення внутрішньо взаємопов’язаних символічних мікро- та макрообразів, ці твори засвідчили багатогранну художню обдарованість В.Барки письменника, який майстерно опанував романну форму, по-новаторськи її модифікував і перетворив на ефективний засіб передачі антигуманної сутності однієї з найскладніших в історії людства ідеологічних епох.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Адмони В.Г. Поэтика и действительность. Ленинград: Сов. писатель, 1975. 312 с.
2. Антофійчук В.І., Нямцу А.Є. Проблеми поетики традиційних cюжетів та образів у літературі. Чернівці: Рута, 1997. 200 с.
3. А.Р. Нова совітська буржуазія та її культура // Вісник. Львів, 1935. Т. 3. С. 35-37.
4. Архів В.Барки. Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Відділ рукописних фондів і текстології. Фонд 204.
5. Афанасьев А.Н. Нечистая сила // Афанасьев А.Н. Древо жизни: Избран. статьи. Москва: Современник, 1982. С. 323-341.
6. Багряний І. Публіцистика: Доповіді, статті, памфлети, есе. К.: Смолоскип, 1996. 856 с.
7. Багряний І. Сад Гетсиманський: Роман. К.: Дніпро, 1992. 528 с.
8. Бадзьо Ю. Історія застерігає // Костюк Г. Сталінізм в Україні: (Генеза і наслідки). К.: Смолоскип, 1995. С. 9-24.
9. Барабаш Ю. Трикирій Василя Барки // Сучасність. 1998. № 7-8. С. 95-101.
10. Барка Василь // Енциклопедія українознавства. 2-е вид., препринтне. Львів: Молоде життя, 1993. Т. 1. С. 94.
11. Барка В. Автобіографія // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.. У 4-х кн. Кн. 2. К.: Рось, 1994. С. 642-653.
12. Барка В. Вершник неба: Есе. Львів: Свічадо, 1998. 152 с.
13. Барка В. Жовтий князь: Роман. К.: Дніпро, 1991. 266 с.
14. Барка В. Земля садівничих. Есеї. Б. м.: Сучасність, 1977. 189 с.
15. Барка В. Рай: Роман. Джерзі Ситі Ню-Йорк: Свобода, 1953. 309 с.
16. Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. Москва: Искусство, 1986. С. 9-190.
17. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. Москва: Худож. лит., 1975. 504 с.
18. Бахтин М.М. Вопросы поэтики Достоевского. 3-е изд. Москва: Худож. лит., 1972. 465 с.
19. Бахтин М.М. Философия поступка // Философия и социология науки и техники. Москва: Наука, 1986. С. 80-160.
20. Белый О. В. Тайны подпольного” человека (художественное слово обыденное сознание семиотика власти). К.: Наук. думка, 1991. 312 с.
21. Беннет А. Как пишутся романы // Моэм У.С. Подводя итоги: (Эссе, очерки). Москва: Высшая шк., 1991. С. 475-487.
22. Бердяев Н. Истоки и смысл русского коммунизма. Москва: Наука, 1990. 224 с.
23. Бердяев Н. Экзистенциальная диалектика божественного и человеческого. Париж: YMCA-PRESS, 1952. 272 с.
24. Бернштейн И.А. Эпос обновления жизни. Москва: Сов. писатель, 1982. 344 с.
25. Білецький О.І. В мастерской художника слова // Білецький О.І. Зібр. праць: У 5 т. К.: Наук. думка, 1966. Т. 3. С. 274-489.
26. Блок В.Б. Художественная условность как эстетико-психологическая проблема // Искусствознание и психология художественного творчества. Москва: Наука, 1988. С. 133-153.
27. Бойко Ю. Про Василя Барку і про дещо принципове // Бойко Ю. Вибране. Мюнхен: Б.в., 1971. Т. 1. С. 89-95.
28. Бойко Ю. Шлях нації. Париж-Київ-Львів: Українське слово, 1992. С. 7-90.
29. Бойчук Б. Українська література між параметрами: Україна й діяспора // Українські проблеми. 1998. № 2. С. 116-119.
30. Бойчук Б., Рубчак Б. Василь Барка // Координати: Антологія сучасної української поезії на Заході: У 2-х т. Б. м.: Сучасність, 1969. Т. 2. С. 60-70.
31. Борев Ю.Б. Эстетика. 4-е изд., доп. Москва: Политиздат, 1988. 496 с.
32. Бочаров С.Г. Характеры и обстоятельства // Теория литературы. Москва: Изд-во АН СССР, 1962. С. 312-451.
33. Бурлина Е.Я. Культура и жанр. Методологические проблемы жанрообразования и жанрового синтеза. Саратов: Изд-во Саратов. ун-та, 1987. 167 с.
34. Бушмин А.С. Имя литературного героя // Страницы истории русской литературы: К 80-летию члена-кореспондента АН СССР Н.Ф.Бельчикова. Москва: Наука, 1971. С. 86-91.
35. Валявко І. Дмитро Чижевський фундатор поняття філософія серця” // Слово і час. 1998. № 8. С. 83-85.
36. Верников М. Екзистенціальна філософія в Україні і її вираз у Бориславських оповіданнях” Івана Франка // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнар. наук. конф. Львів: Світ, 1998. С. 191-198.
37. Винниченко В. Слово за тобою, Сталіне!”: Роман. (Політична концепція в образах). Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1971. 372 с.
38. Винниченко В. Щоденник. У 2-х т. Едмонтон Нью-Йорк: Видання Канадського Інституту Українських Студій, 1980. Т.І. 1911-1920. 499 с.; Т.ІІ. 1921 1925. 1983. 680 с.
39. Вірний М. Портрет поета. Рівне: ВК П.Ф. Діва”, 1998. 199 с.
40. Галанов Б.Е. Живопись словом. Москва: Сов. писатель, 1974. 344 с.
41. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. Москва: Наука, 1975. 470 с.
42. Гинзбург Л.Я. Литература в поисках реальности // Гинзбург Л.Я. Литература в поисках реальности. Ленинград: Сов. писатель, 1987. С. 4-52.
43. Гинзбург Л.Я. Литературные современники и потомки // Гинзбург Л.Я. Литература в поисках реальности. Ленинград: Сов. писатель, 1987. С. 114-124.
44. Гинзбург Л.Я. О литературном герое. Ленинград: Сов. писатель, 1979. 224 с.
45. Гнідан О.Д., Дем’янівська Л.С. Володимир Винниченко: Життя, Діяльність, Творчість. К.: Четверта хвиля, 1996. 256 с.
46. Голіян Г. Василь Барка: РАЙ // Овид. Чікаго, 1954. Ч. 7-8. С. 17-20.
47. Голіян Г. Філософія жаху і смерти // Овид. Чікаго,1951. Ч. 12 (29). С. 3-5.
48. Головаха І. Сни: провісник майбутнього чи згадка про минуле? (До проблеми тлумачення снів носіями фольклорної традиції) // Філософська і соціологічна думка. 1995. № 9-10. С. 194-204.
49. Горлач С. Богдар. Містична дійсність. Роман. Торонто: Стего, 1981. 221 с.
50. Грабович Г. Питання кризи й перелому в самоусвідомленні української літератури // Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. К.: Основи, 1997. С. 34-45.
51. Гринів О. Україна і Росія: партнерство чи протистояння? (Етнопсихологічний аналіз). Львів: Ін-т народознавства НАН України, 1997. 384 с.
52. Гроссман В. Всё течёт Повесть. Franfurt/Main: Посев, 1973. 2-е изд. 207 с.
53. Гудима А. Кара без вини: Роман. К.: Урожай, 1993. 283 с.
54. Гуменна Д. Діти чумацького шляху. Роман: У 4 кн. Мюнхен: Українська трибуна, 1948. Кн. І. 140 с., Кн. ІІ 197 с., Кн. ІІІ 166 с.; Нью-Йорк: Ukrainian Аmerican Рress, 1951. Кн. ІV. 248 с.
55. Гуцало Є. Ментальність орди: Статті. К.: ВЦ Просвіта”, 1996. 176 с.
56. Денисова Т.Н. Роман и проблемы его композиции. К.: Наук. думка,1968. 220 с.
57. Денисюк І., Лужицький З. Барви і звуки слова // У вінок Михайлу Коцюбинському. Зб. статей і повідомлень. К.: Наук. думка, 1967. С. 49-58.
58. Дімаров А. В тіні Сталіна. Повісті. К.: Дніпро, 1990. 176 с.
59. Днепров В.Д. Идеи времени и формы времени. Ленинград: Сов. писатель, 1980. 600 с.
60. Добин Е.С. Жизненный материал и художественный сюжет. Ленинград: Сов. писатель, 1958. 332 с.
61. Добин Е.С. Искусство детали. Наблюдения и анализ. Ленинград: Сов. писатель, 1975. 192 с.
62. Довженко О. Щоденник (1941-1956) // Довженко О. Зачарована Десна. Кіноповість. Україна в огні. Кіноповість. Щоденник (1941-1956). К.: Веселка, 1995. С. 173-549.
63. Драч І.Ф. Барка Василь // УЛЕ: В 5 т. / Відп. ред. І.О.Дзеверін. К.: Голов. ред. УРЕ ім. М.П.Бажана, 1988. Т.І. С. 131.
64. Дуб К.С. Ідейно-естетична функція кольору у романах О.Гончара // Українське літературознавство. Львів, 1990. Вип. 55. С. 60-67.
65. Дубко Е.Я. Природа морального конфликта. Москва: Знание, 1985. 61 с.
66. Евнина Е.М. Экзистенциализм философская база современного модернизма // Евнина Е.Н. Современный французский роман. 1940-1960. Москва: Изд-во АН СССР, 1962. С. 54-66.
67. Єфремов С.О. Без хліба (Проблема голоду в українському письменстві) // Єфремов С.О. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1993. С. 249-313.
68. Жуковский В.И., Пивоваров Д.В. Статуя Дискобола” древнегреческого сульптора Мирона // Жуковский В.И., Пивоваров Д.В. Зримая сущность. Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1991. С. 175-187.
69. Жулинcкий Н.Г. Человек в литературе. К.: Наук. думка, 1983. 303 с.
70. Жулинський М.Г. Він із подвижників божих. Із розмови Миколи Жулинського з Василем Баркою // Літературна Україна. 1998. 20 серпня. 9 лист.
71. Жулинський М.Г. У світлі віри. Голодомор в Україні та роман Василя Барки Жовтий Князь” // Барка В. Жовтий князь”. К.: Дніпро, 1991. С. 5-26.
72. Забарний О. Роман Василя Барки Жовтий князь” // Дивослово. 1996. № 10. С. 30-34.
73. Затонский Д.В. Искусство романа и ХХ век. Москва: Худож. лит., 1973. 523 с.
74. Затонский Д.В. Художественные ориентиры ХХ века. Москва: Сов. писатель, 1989. 416 с.
75. Захарчук І. Моделювання структур жіночої ідентичності у новелістиці Григора Тютюнника // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Зб. наук. праць Рівнен. держ. гуманіт. ун-ту. Рівне: РДГУ, 1999. Вип. VІІ. С. 77-84.
76. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. 2-е вид., репринтне. К.: АТ Обереги”, 1991. 424 с.
77. Ільницький М.М. Українська повоєнна еміграційна поезія. Львів: Львів. обласн. наук.-метод. ін-т освіти; Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 1995. 116 с.
78. Камю А. Бунтівна людина // Камю А. Вибрані твори: У 3-х т. Харків: Фоліо, 1997. Т. 3. Есе. С. 181-438.
79. Камю А. Міф про Сізіфа // Камю А. Вибрані твори: У 3-х т. Харків: Фоліо, 1997. Т. 3. Есе. С. 72-162.
80. Кедрина З. Роман и время // Советский роман. Новаторство. Поэтика. Типология. Сб. статей / АН СССР, Ин-т мировой лит. им. А.М.Горького; Отв. ред. Г.И.Ломидзе, С.М.Хитарова. Москва: Наука, 1978. С. 54-90.
81. Кирій І. Голодна весна: Роман. К.: Молодь, 1993. 255 с.
82. Кисельов Й.М. Конфлікт у художньому творі. К.: Держ. вид-во худож. літ., 1962. 73 с.
83. Клочек Г.Д. Поетика і психологія. К.: Т-во Знання” УРСР, 1990. 48 с.
84. Клочек Г.Д. Так що ж таке поетика? // Поетика: Зб. статей / АН України. Ін-т літ. ім. Т.Г.Шевченка; Відп. ред. В.С.Брюховецький. К.: Наук. думка, 1992. С. 5-16.
85. Клочек Г.Д. У світлі вічних критеріїв (Про систему критеріїв оцінки літературного твору). К.: Дніпро, 1989. 221 с.
86. Князев Н. Специфіка мови роману В.Барки Жовтий князь” // Дивослово. 1998. № 3. С. 16-18.
87. Ковалів Ю. Василь Барка // Слово і час. 1992. № 2. С. 11-12.
88. Ковальчук О.Г. Література української діаспори. Голгофа України (Жовтий князь” В.Барки та Сад Гетсиманський” І.Багряного). Ніжин, 1995. 17 с.
89. Ковальчук О.Г. Український повоєнний роман. Проблеми жанрового розвитку. К.: Вища шк., 1992. 174 с.
90. Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. Зб. документів і матеріалів. К.: Наук. думка, 1993. 733 с.
91. Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор. К.: Либідь, 1993. 384 с.
92. Кононенко П.П. Село в українській літературі: Літературно-критичний нарис. К.: Рад. письменник, 1984. 344 с.
93. Кононенко П.П. Українська література: проблеми розвитку. К.: Либідь, 1994. 336 с.
94. Конончук Т.І. Трагедія голодомору 1932-1933 рр. у фольклорі України. Проблема художньої трансформації історичної правди: Дис. канд. філолог. наук: 10.01.06 К., 1996. 172 с. Машинопис.
95. Копистянська Н.Х. Аспекти функціонування простору, просторової деталі в художньому творі // Молода нація. К.: Смолоскип, 1997. Вип. 5. С. 172-178.
96. Коссак Е. Экзистенциализм в философии и литературе. Москва: Изд-во полит. лит., 1980. 360 с.
97. Костомаров Н.И. Две русские народности. Киев-Харьков: Майдан, 1991. 72 с.
98. Костюк Г. З літопису літературного життя в діаспорі // Костюк Г. У світі ідей та образів. Вибране. Критичні та історико-літературні роздуми 1930-80. Б. м.: Сучасність, 1983. С. 440-490.
99. Костюк Г. Сталінізм в Україні: (Генеза і наслідки). К.: Смолоскип, 1995. 508 с.
100. Коцюбинська М.Х. Література як мистецтво слова. Деякі принципи літературного аналізу художньої мови. К.: Наук. думка, 1965. 319 с.
101. Кошелівець І. Панорама найновішої літератури в УРСР. Б. м.: Пролог, 1963. С. 5-26.
102. Кошелівець І. Розмови в дорозі до себе: Фрагменти спогадів та інше. К.: Всесвіт, 1994. 320 с.
103. Кошелівець І. Роман як жанр // Сучасність. 1981. Ч. 11. С. 96-109.
104. Кравченко А.Є. Художня умовність в українській радянській прозі. К.: Наук. думка, 1988. 127 с.
105. Краснова Л.В. Символика цвета // Краснова Л.В. Поэтика Александра Блока. Очерки. Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1973. С. 136-176.
106. Кудрявцев М. Голод 33 в художній літературі // Слово і час. 1993. № 10. С. 68-73.
107. Кузнецов Ю.Б. Художня деталь у прозовому творі // Радянське літературознавство. 1980. № 9. С. 17-26.
108. Кульчицький О. Психологічна проблема національного виховання // Кульчицький О. Український персоналізм. Мюнхен-Париж: Б. в., 1985. С. 21-35.
109. Кульчицький С.В. Ціна великого” перелому. К.: Україна, 1991. 431 с.
110. Кухар-Онишко О.С. Індивідуальний стиль письменника: генеза, структура, типологія. К.: В