СОНЕТ ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ В ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

brief description

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Шаф Ольга Вольтівна

УДК 821.161.2 1.09

СОНЕТ ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ
В ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОМУ КОНТЕКСТІ

10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
ЗаверталюкН.І.,
доктор філологічних наук, професор

Дніпропетровськ 2007

ЗМІСТ

Вступ

3

Розділ1Жанрова природа сонета Емми Андієвської: традиції і новаторство

11

Висновки до розділу 1

39

Розділ2Концептуальність антитези в сонетах Емми Андієвської

40

Висновки до розділу 2

63

Розділ3Співвідношення "Я ‑ світ" у сонетній творчості Емми Андієвської

65

3.1.Феномен авторської свідомості: пов'язаність етногенетичної пам'яті з інтелектуальними мітами світової культури

65

3.2.Філософія буття в сонетах Емми Андієвської в контексті світової філософської думки та літератури

85

3.2.1. Модель буття-інобуття в сонетах Андієвської

86

3.2.2.Суб'єкт у художньому осмисленні Емми Андієвської

132

Висновки до розділу 3

143

Розділ4Своєрідність символізації тексту сонетів Емми Андієвської в дискурсивно-типологічному контексті європейської поезії ХХст.

149

4.1.Тропи як домінанта організації поетичного тексту: їх символічний зміст

151

4.2.Поетичне слово в сонетах Емми Андієвської

179

Висновки до розділу 4

196

Висновки

200

Список використаних джерел

214

ВСТУП

Творчість Емми Андієвської, української поетеси, прозаїка, художниці, є вагомим внеском не тільки в українську, а й у світову літературу. Із установленням державної незалежності України доробок поетеси стає доступним як для читацького загалу, так і для літературознавчих студій, що зумовлено насамперед виданнями її прозових та поетичних творів. Її поезія у 2002 та 2003 рр. була номінована на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Актуальність теми дослідження. Сонетарій Емми Андієвської (він складається з 21 збірки, виданих в період з 1951 по 2006 роки) репрезентує експериментально-інтелектуальний напрям української поезії, зорієнтований на філософську, онтологічну, екзистенційну проблематику та нові поетикально-стилістичні шляхи її художнього вираження. У сфері зацікавлень поетеси феномен буття в його матеріальному і трансцендентному вимірах, що розкривається через свідомість суб'єкта, онтологічні і космологічні закони світобудови. Філософська глибина окреслених у сонетах поетеси тем та ірраціонально-суб'єктивне їх трактування нею зумовлює герметичність їх змісту. Пріоритет сонетного жанру в поезії Андієвської визначається передусім його структурно-когерентними особливостями, що дозволяють художньо втілити складну діалектичну суть буття. Нетрадиційний підхід поетеси до процесу творчості (активізація потенціалу підсвідомої сфери, інтуїтивний, позараціональний спосіб світовідчуття) модернізує її письмо в образотворчому, мовно-поетичному аспектах, сприяє різноваріантному прочитанню її текстів.
Актуальність наукового розгляду теми "Сонет Емми Андієвської в західноєвропейському контексті" зумовлена тим, що її висвітлення передбачає системне дослідження сонетарію поетеси в естетичному, ідейно-тематичному, жанрово-стилістичному аспектах, а також осягнення феномена її творчої особистості в контексті світоглядних, етично-філософських переконань і комплексу ментальних, психобіографічних факторів. Попри багатогранність, самобутність, мистецьку довершеність творів Андієвської літературознавчо-критичні розвідки діаспорних фахівців та вчених з материкової України не сформували цілісної концепції її творчості, хоча ряд ідейно-тематичних, стилістичних та жанрових особливостей був ними окреслений. Зокрема у працях В.Державина, М.-РСтеха, Н.Зборовської науково-теоретично обґрунтовано творчий метод поетеси (хоча визначення його не є однозначним від символізму та імпресіонізму до сюрреалізму). Спробу розкрити світоглядне підґрунтя її поетичного доробку, роль підсвідомого в креативному процесі і з цих позицій потрактувати зміст поезій мисткині здійснено в роботах Д.-Г.Струка, М.-Р.Стеха, Т.Возняка, П.Сороки. Окремі аспекти її поетичної, в тому числі й сонетної, творчості ‑ мова, лексичний склад, прийоми і характер образотворення, тематика поезій сонетярки ‑ висвітлені в статтях Е.Райса, Ю.Лавріненка, А.Мойсієнка, Ю.Бондара, О.Гриценка, О.Астаф'єва, М.Жулинського, М.Нікули, О.Деко, В.Коптілова. Проте природа поетичного мислення Андієвської, особливості його вияву саме в сонетарії, а також місце і значення останнього в українському і світовому мистецькому русі залишились не визначеними. Потребує наукової систематизації і конкретизації комплекс провідних стилеутворюючих факторів письма поетеси, його кореляція з принципами жанрової організації сонетів.
Усвідомлення унікальності поезій Е.Андієвської та їх ролі в розвитку культури і духовності сучасного суспільства можливе шляхом їх типологічного зіставлення з провідними тенденціями західноєвропейського мистецтва, яке є середовищем формування особистості поетеси. Поділяючи слушну думку Д.Наливайка, що "кожне явище сприймається й осмислюється людською свідомістю в певній системі й інакше осмислюватись не може" [111, с.235], вважаємо, що актуальним є виявлення генетичних джерел та типологічних аналогій як спільних закономірностей художнього відтворення світу в поезії Андієвської та західноєвропейському мистецтві. Суттєвими факторами їх вияву є спорідненість чи відмінність ідейно-тематичного змісту та поетикальної структури поезії, що вводиться в контекст, її приналежність до провідних мистецьких напрямків, шкіл, течій, художніх систем і стилів [111, с.238]. Одним з основних аспектів аналізу доробку митця в певному культурному контексті є також світоглядне підґрунтя його творчості, тип світовідчуття. У поезії Андієвської цей чинник є визначальним як для окреслення її самобутніх рис, так і для зіставлення із західноєвропейським мистецтвом.
Слово Емми Андієвської, що відкриває нові духовні, інтелектуальні горизонти сучасної людини, вимагає нових форм і методів наукового дослідження, орієнтованих на синтез літературознавчого, лінгвістичного, психоаналітичного, історично-культурологічного підходів. Це зумовлює всебічність аналізу літературної, в даній роботі сонетної спадщини видатної української поетеси.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася на кафедрі української літератури Дніпропетровського національного університету в рамках науково-дослідної теми "Поетика художнього тексту (текст, контекст, паратекст, метатекст) в українській літературі". Тема роботи погоджена з Науковою радою НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" (протокол №2 від 30.05.2002 №130/66).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розгляд поетики сонетної творчості Емми Андієвської, її генетичних та типологічних зв'язків із західноєвропейським культурним процесом. Для реалізації поставленої мети окреслені такі завдання:
- визначити співвіднесеність традиції та новаторства в сонеті Андієвської;
- простежити еволюцію сонета як жанру у творчості поетеси, представлену динамікою пріоритетних антитез як основних елементів змісту;
- окреслити систему протиставлень у статиці як ідейно-тематичну матрицю сонетарію;
- розкрити художньо-естетичні параметри сонетів Андієвської з урахуванням феномена авторської свідомості (психології творчості митця, ролі підсвідомої сфери, комплексу світоглядних установок, ментальних, психобіографічних факторів);
- осмислити філософське підґрунтя сонетного доробку, що є визначальним чинником у вираженні позиції авторського "Я" стосовно світу, в контексті як західноєвропейської, так і світової філософської думки;
- проаналізувати стилістичні особливості сонетарію Емми Андієвської: а)символічний, сугестивний характер поетичної мови, її функціонально-семантичну диференціацію; б)роль тропіки в розкритті ідейно-тематичного змісту; в)специфіку образної структури поетичного тексту;
- висвітлити контактно-генетичні, типологічні зв'язки сонетарію Е.Андієвської із західноєвропейським культурним процесом другої половини ХХст.
Об'єктом дослідження є сонетний доробок Емми Андієвської, вміщений у збірках "Народження ідола", "Риба і розмір", "Кути опостінь", "Пісні без тексту", "Наука про землю", "Каварня", "Спокуси святого Антонія", "Вігілії", "Архітектурні ансамблі", "Знаки. Тарок", "Межиріччя", "Вілли над морем", "Хвилі", "Хід конем", "Півкулі і конуси".
Предметом дослідження є жанрова природа, художньо-естетична, стилістична своєрідність сонетів Емми Андієвської, їх співвіднесеність із західноєвропейським літературно-мистецьким рухом.
Методи дослідження. Широкий спектр поставлених у дисертації завдань вимагає застосування різних методологічних підходів. Ефективною в осягненні змісту поезій Емми Андієвської є герменевтика, що передбачає тлумачення тексту у філософському, ментальному, психоаналітичному контекстах, його каузально-генетичну інтерпретацію. У дослідженні поетичної мови мисткині, специфіка якої полягає в полівалентній семантиці лексичних одиниць, їх нетрадиційному поєднанні в синтагму, актуальним є лінгвістичний метод. Пріоритет підсвідомого у творчому процесі Андієвської аргументує необхідність застосування психоаналітичного підходу до осмислення її психології творчості, "логіки" поетичного мислення, мовної, образотворчої, композиційної організації сонетів. Посилена увага мисткині до проявів власного душевного життя, самоаналіз дозволяють синтезувати психоаналіз із психобіографічним методом, враховувати в дослідженні ментальні, соціально-історичні фактори становлення її особистості, що складають підвалини її вищого прояву творчості. Структуральний підхід до аналізу творчості поетеси має на меті висвітлення текстової організації сонетарію як цілісної сформованої структури, його рівнів і систем, функціональних одиниць, механізмів його побудови. Вихідним у застосуванні методу структурального аналізу є трактування сонетарію Андієвської як гіпертексту в силу ідентичності її творчого стимулу в кожному конкретному творі. Цей метод є ефективним в окресленні систем образів-констант та бінарних опозицій, що формують змістовий каркас її сонетів.
Функціональний та порівняльно-типологічний методи застосовані при дослідженні поетики, насамперед жанрової специфіки, поетичної мови творів Андієвської та західноєвропейських митців. При осмисленні еволюційних процесів розвитку сонетного жанру використаний порівняльно-історичний метод.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українському літературознавстві зроблено спробу системного розгляду сонетів Емми Андієвської, їх жанрової своєрідності та художньо-естетичної значимості з урахуванням логіки поетичного мислення поетеси, феномена її свідомості, світоглядно-філософських переконань. Конкретизовані і систематизовані стилеутворюючі фактори письма Андієвської інтерпретуються в роботі як закономірний наслідок підсвідомого джерела її поетичної творчості. Трактування останньої як усвідомленого виплеску підсвідомого пояснює сюрреалістичний, символічний, візуальний характер образотворення, полісемантичність, метафоричність поетичної мови, позалогічну, ірраціональну, "дитинноподібну" картину світу та навіть структуру поетичної системи сонетарію загалом.
У дисертації вперше висвітлений ідейно-тематичний зміст сонетів Андієвської в його розвитку в безпосередньому зв'язку зі світоглядно-філософськими, релігійними переконаннями поетеси. Виділено об'єкт авторської уваги світ у різноманітності його проявів та предмет інобуття, що трактується як іманентна протилежність реаліям видимого буття. Виявлений лейтмотив сонетної творчості трансформація як постійний рух від матеріального буття до метафізичного інобуття, процес якої, залежно від рівня світовідчуття (індивідуально-психологічного, номінально-матеріального, космологічно-трансцендентного) мислячого суб'єкта відтворений у сонетах Андієвської як прорив у підсвідоме, через "інакобачення" довкілля, як вихід у трансцендентне. Світоглядні установки поетеси ґрунтуються на світовій релігійно-філософській думці, простежується їх зв'язок з буддизмом, даосизмом, неоплатонізмом, суб'єктивним ідеалізмом, феноменологією, екзистенціалізмом.
У науковій праці зроблена спроба різнобічного аналізу поетичної мови сонетів Емми Андієвської, визначено її специфіку: сугестивність, полісемантичність мовного знаку (його фонічне, асоціативне, логіко-раціональне значення), альтернативні принципи кореляції слів (акустичний, асоціативний), семантична диференціація мовних одиниць (знакові і символічні, або фонові). Тропіка сонетного доробку поетеси інтерпретована в роботі як основа символізації тексту, здійснена спроба її класифікації за принципом співвідношення раціонального та ірраціонального, виявлені нетрадиційні тропи метабола, парабола, альтернатива, метаморфоза тощо. Засвідчені факти типологічної подібності в деяких аспектах доробку української поетеси та творів західноєвропейських митців (Р.-М.Рільке, С.Малларме, П.Верлена) та поетів української діаспори (Ю.Тарнавського, М.Ревакович), а також органічного засвоєння Андієвською найкращих надбань світової культури.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації та її висновки можуть бути використані в подальшому дослідженні історико-літературного процесу в Україні та діаспорних колах, художньо-естетичних засад творчості як вітчизняних, так і зарубіжних поетів-модерністів, у виявленні перспектив розвитку сонетного жанру в сучасній літературі; застосовані в лекційних курсах з історії української літератури, спецкурсах і семінарах по вивченню здобутків митців українського зарубіжжя; при написанні курсових, дипломних, магістерських робіт та укладанні відповідних розділів підручників і посібників з історії української літератури ХХ-го століття.
Особистий внесок здобувача полягає: 1) в окресленні психобіографічних засад формування поетичного світовідчуття Е.Андієвської; 2) у конкретизації ідейно-тематичного змісту її сонетів, їх лейтмотиву; 3) в інтерпретації тексту сонетарію поетеси як структурованого гіпертексту з ієрархічно організованою (залежно від глибини символізації) образною системою; 4) у виявленні рівнів художнього простору сонетів мисткині, що трактуються як виміри авторського світовідчуття; 5)у виділенні символу як домінанти поетичного стилю Е. Андієвської.
Апробація результатів дослідження. Різні аспекти дисертації висвітлювалися в доповідях на Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях "Українська література в контексті світової літератури" (Одеса, 2002), "Поетика художнього тексту" (Дніпропетровськ, 2003, 2006, 2007). Міжнародній науково-теоретичній конференції "Українська література: духовність, ментальність" (Кривий Ріг, 2002), звітних наукових конференціях Дніпропетровського національного університету. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри української літератури ДНУ.
Публікації. Результати дисертаційної роботи викладено в 7 статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг 225сторінки. Основний текст 212сторінок. Список літератури нараховує 184 позиції.

bibliography

ВИСНОВКИ

Сонетарій Емми Андієвської в художньо-естетичному, жанрово-стилістичному аспектах є епохальним явищем в історії української та західноєвропейської літератури. Поетеса, завдяки непересічному творчому обдаруванню, що зумовлене звільненим від раціональних штампів мисленням та світобаченням, надзвичайно потужною креативною енергією, тонким відчуттям поетичного слова, створила новий тип поезії, що важко вкладається у відомі літературознавчій науці творчі типи. Поезія мисткині оригінальна не лише за змістом, орієнтація якого на осягнення метафізичних, езотеричних істин не властива традиційній ліриці, а й за формою його вираження. Унікальність її поетичного письма визначається комплексним поєднанням таких поетикальних факторів, як трансформація категорії ліричного героя, асоціативний спосіб розгортання думки, побудова образної системи за принципом символізації, активізація символічно-сугестивного потенціалу поетичної мови, компресія тексту за рахунок широкого використання тропіки.
Новаторською є реалізація Андієвською такого інтелектуально-експериментального письма в канонізованому жанрі сонета, який привернув її увагу саме чіткою регламентацією формальної та змістової організації, що відкриває простір для його модернізації. У сонетах поетеси гармонійно поєднані традиції і новаторство. Її твори являють собою зразки найсучаснішої модерної лірики, зберігаючи про цьому жанрові ознаки класичної сонетної форми: чотиричленну структуру строфи (два катрени та два терцети), п'ятистопний ямб, кільцеве римування, базоване на п'яти римованих співзвуччях. Для формальної побудови сонета Емми Андієвської властиві й новаторські елементи, такі як дисонансне римування, ритмічні варіації, що наближають її вірш до тонічної системи версифікації, еклектичність поетичного словника, який включає нерегламентовану для творів цього жанру лексику (професіоналізми, терміни, розмовно-просторічні слова). Ці експериментальні для жанрової організації сонета прийоми, не порушуючи загалом її принципи, надають поезіям сонетярки стилістичної неповторності, будучи зорієнтованими на художнє втілення інтенцій її світовідчуття.
Сміливим новаторством позначений зміст сонетних творів Андієвської, що передбачає відмінне від традиційного канону співвіднесення опозиційних смислових елементів ‑ протиріччя між тезою й антитезою не розв'язується в синтезі, а реалізується як пошук їх взаємозумовленості з метою утвердження гармонійної цілісності буття в полярності його проявів. Такий спосіб розгортання протиставлення відносить сонетну творчість Андієвської до модерністичного напрямку сонетописання, що виокремлюється з сучасного сонетного дискурсу саме за принципом кореляції тези й антитези. Таким чином, мисткиня свідомо культивує класичну форму сонетів (з окремими модифікаціями, зумовленими особливостями її індивідуального письма), модернізуючи при цьому їх зміст не лише в способах його організації, а й у фокусуванні поетичної рефлексії навколо новаторських для творів цього жанру тем метафізичного порядку.
Сонетам Андієвської (у відповідності до законів жанру) властива діалектичність змісту, що досягається членуванням поетичного тексту на ряд антитез. Їх система визначає ідейно-тематичні орієнтири творчості поетеси, моделює поетичну картину світу, що ґрунтується на опозиції реальності та ірреальності, минулого недосконалого буття та нового існування. Ці глобальні у творчості поетеси антиномії розгортаються через антитези, що віддзеркалюють окремі аспекти взаємодії цього світу та потойбіччя, мікро- і макровимірів буття, його буденних реалій та абстрактних понять і категорій, взаємозумовленість існування та неіснування, життя та смерті. Пріоритетність антиномій виявляє напрямок поетичних шукань мисткині, динаміку її творчої еволюції: від осягнення метафізичної суті буденних явищ, природних одиничних об'єктів до осмислення глобальних онтологічних процесів, закономірностей всесвітніх перетворень, ареною яких виступає суб'єктивна свідомість.
У процесі творчої еволюції сонетярки посилюється тенденція до смислового "злиття" опозиційних елементів у нерозривну цілісність, у результаті чого діалектичність змісту концентрується не на композиційному, а на образному рівні поетичного тексту, посилюючи його внутрішню емоційно-почуттєву напругу. Художнє призначення антитези в сонетах мисткині підноситься, таким чином, від структуроутворюючого елемента до концептуального принципу. Така специфіка організації змісту в сонетах Андієвської зумовлює факультативність драматичності (драматургічності) композиції її творів, що виявляється в розвитку поетичної думки до кульмінації найвищої точки конфлікту між тезою та антитезою та його розв'язки.
Базована на системі бінарних опозицій часово-просторова модель світу в сонетах Андієвської дозволяє виділити художньо-естетичні параметри її творчості. Осягнення і відтворення в сонетах поетеси таких вимірів буття, як внутрішній психічний мікрокосм мислячого "Я", об'єктивна дійсність та метафізична трансцендентна сфера формують в них концептуальну опозицію "Я ‑ світ", що також тяжіє до семантичного ототожнення її компонентів. В естетиці Андієвської світ, що є основним об'єктом її поетичних шукань, невіддільний від свідомості суб'єкта, адже оприявнюється лише в його інтелектуально-почуттєвій сфері, яка уособлює креативну суть особистості митця. Отже, фактор авторської свідомості є одним із ключових в інтерпретації доробку поетеси.
Вагому роль у формуванні феномена авторської свідомості Емми Андієвської відіграє сфера підсвідомого, яка виступає інформаційним, енергетичним джерелом її творчості, тобто основним постачальником почуттєво-емоціональних імпульсів, що розгортаються в ідеї, мотиви та образи поетичних творів за принципами сновидної діяльності, такими як асоціативність, алогічність, еклектичність, фрагментарність. Креативний акт мисткині за своєю специфікою спонтанністю, обмеженням контролю свідомості близький до сновидіння. Пріоритет підсвідомої сфери у творчості Андієвської зумовлює такі особливості її письма, як фантастичність та фантасмагоричність, колаж образотворчих засобів, що дозволяє твердити про інфантилізм її поетичного світовідчуття, який оприявнюється в дитинноподібному, неупередженому, вільному від раціональних знань відтворенні дійсності в її віршах, що нагадує гру.
Провідна роль підсвідомої сфери в сонетній творчості Андієвської виявляється й у "візійності" її письма. Переважання зорових образів споріднює її поетичні тексти з малярством. Запозичення в поезії таких образотворчих прийомів, як зміна перспективи відтворення об'єктів дійсності від наближеної до віддаленої, фіксація їх миттєвих станів, ефект світлотіні, акцентуація форми і кольору предметів пов'язане передусім з малярським обдаруванням мисткині. Її картини і вірші мають спільне світоглядне підґрунтя, тому часто виступають взаємною ілюстрацією. Синтез ознак образотворчого мистецтва і літератури в поезії Андієвської наявний і в жанрових "запозиченнях" ‑ у назвах циклів "Натюрморти", "Портретна галерея", "Архітектурні ансамблі", Площинні і сферичні відображення”, Гравюри", у сонетах яких поєднано просторовий і часовий способи художнього мислення.
Вагомим фактором у розкритті феномена авторської свідомості Андієвської є виявлення її громадянської та соціальної позицій. Їх опосередковане вираження в сонетах простежується в мотивах відчуження суб'єкта від суспільства, засудження автором бездуховного існування людства. Асоціальність відтвореного у віршах поетеси світу полягає у відсутності образу людства як об'єкта поетичної рефлексії. Автор звертається до нього лише з метою розкриття тла екзистенції мислячого суб'єкта, що трактується як єдина духовно та інтелектуально спроможна субстанція. Декларування такої позиції щодо людства (суспільства) у творчості Андієвської, з погляду психоаналізу, пов'язане з пріоритетом підсвідомої сфери в її креативному акті. Громадянська позиція поетеси ґрунтується на патріотизмі та безмежній, за її словами, відданості і любові до Вітчизни. Цей факт зумовлює концептуальну роль образу України в сонетах мисткині, який, будучи формально не оприявнений, виокреслюється в деталях народного побуту, українських краєвидів, образах фольклору і найбільше в мові: розмовно-просторічних виразах, діалектних формах слів. Таким чином поетеса відтворює колорит української культури, що в її творчості екстраполюється на весь світ, засвідчуючи синтез національно-патріотичного та космополітичного струменів її світовідчуття. Така специфіка авторської свідомості сформувалась під впливом ментальної трансформації, спричиненої біографічними фактами (еміграцією з Батьківщини, проросійським вихованням, ґрунтовною європейською освітою) та особистою вдачею Андієвської. Орієнтація її творчості на символічне відтворення втраченої України, у контексті психоаналізу, пов'язана з прагненням віднайдення самості гармонійної цілісності власної особистості, що неможливе без ментального підґрунтя духовної культури рідного краю. Отже, модель світу в сонетах Андієвської, по суті, є сублімованою Україною”, а "возз'єднання" з нею стимулює на підсвідомому рівні всю її творчу активність.
Визначальним у поетичній творчості фактором авторської свідомості є коло інтересів, ціннісних орієнтирів, цільових установок поетеси, які спрямовані на осягнення світу, його трансцендентних первнів, що зумовило формування концепції буття, художньо втіленої в її сонетах. В основі філософських уявлень Андієвської лежить ідея "двосвіття" матеріального та метафізичного вимірів існування, останній з яких мислиться як істинна реальність. Увага автора сфокусована на метафізичних аспектах буття, що дозволяє виділити основним предметом поетичних рефлексій сферу інобуття, яка трактується поетесою як іманентна протилежність всім формам матеріального світу, або як альтернативний паралельний вимір буття.
Вихідним моментом у моделі буття-інобуття Андієвської є мотив трансформації як переходу від реального до ірреального. Цей мотив у її сонетах знаходить художнє осмислення в різних ракурсах: суб'єктивовано через "інакобачення" довкілля та через психічну діяльність мислячого "Я" (його підсвідоме) уві сні, у посмертному стані, та позасуб'єктивно як наслідок онтологічних закономірностей світового устрою. Рефлексія трансформації на рівні психіки мислячого "Я" провокує ототожнення в уявленнях поетеси інобуття та підсвідомого. Безпосереднім виявом підсвідомого є сновидні візії суб'єкта, що у віршах розкривають його психічний стан. Мотив переходу до інобуття розгортається в сонетах Андієвської і через рефлексію посмертного стану суб'єкта. Сфера посмертя автором мислиться як "психічне" потойбіччя позараціональний стан свідомості мислячого "Я", зафіксований між його смертю та народженням, та як трансцендентний вимір буття, що існує об'єктивно. Відтворення в поезіях психічних станів, відчуттів суб'єкта в момент його фізичної смерті та народження засвідчує активізацію збережених у підсвідомому анналів генетичної пам'яті поетеси.
Розгортання мотиву трансформації довкілля в сонетах Андієвської як зміни його сприйняття суб'єктом націлене на відкриття метафізичної суті кожного об'єкта матеріального світу. Прозріння цієї суті пов'язано з поширеним у сонетарії поетеси мотивом ясновидіння, що мислиться нею як прорив в глибинні сфери підсвідомого суб'єкта, який сприймає довкілля. Поштовхом для "інакобачення" навколишнього в її поезіях виділені стихії дощу, ночі, весни, під впливом яких розкривається суть буття. Створений-відтворений в уяві суб'єкта світ у моделі буття-інобуття Андієвської набуває статусу альтернативної реальності потойбіччя. Осмислення поетесою трансформації світу як об'єктивного (не залежного від свідомості суб'єкта) феномена підпорядковано закономірностям світового устрою, насамперед чергуванню конструктивних та деструктивних фаз. Процеси знищення і відродження буття, що ведуть до його оновлення і виходу на новий еволюційний рівень, реалізовані в сонетах мисткині в мотиві апокаліпсису, який знаходить вираження в рефлексіях деструкції, дезінтеграції матеріального (що часто проектується на надбання людської цивілізації). В опозиції до фізичного земного існування знаходиться трансцендентна метафізична духовна сфера, що в її моделі буття-інобуття репрезентує площину потойбіччя і часом ототожнюється з Космосом, Всесвітом.
Увага поетеси до всесвітніх космологічних процесів стала причиною формування і втілення в сонетній творчості Андієвської моделі світоустрою, що ґрунтується на принципах бінарності, пульсації, циклічності. Осмислення в її поезіях останнього темпорального параметра конкретизувалось у її концепції "круглого" часу, що закорінена в ідею відносності часових категорій, концентрації часового поступу в теперішньому моменті. Проекція ідеї циклічного поступу буття на історію людських цивілізацій, закономірності якої стали об'єктом авторських рефлексій у сонетарії, зумовлена історіософічністю світобачення поетеси. Її погляди на історію людства відбились у її поезіях у мотивах кругообігу культур, проминальності матеріальних та вічності духовних набутків, існуванні минулого в трансцендентному вимірі.
Організуючою віссю трансцендентної сфери, як і загалом буття, за філософськими переконаннями Андієвської, є субстанція хаосу, яка осмислена в її творах як першооснова, рушійна сила, принцип існування світу, закорінений у взаємозумовлене існування всього одночасно. Субстанція хаосу корелює в її сонетах з образами Бога, Духу, невтілимого, що в контексті її творчості є синонімічними. Художнє відтворення в поетичних текстах образів цих субстанцій скеровано на реалізацію релігійних уявлень мисткині, що в аспекті визначення сутності Божества тяжіють до ідеалізму, пантеїзму.
Модель буття-інобуття в сонетній творчості Емми Андієвської проектується на екзистенційно-психологічний рівень, що виражається через співвіднесення онтологічних явищ і процесів, законів і принципів організації Всесвіту зі свідомістю суб’єкта, закономірностями функціонування його психіки. Структура світу як амбівалентної цілісності буття та інобуття раціонального матеріального та ірраціонального трансцендентного ‑ у творах поетеси відповідає психічній організації суб'єкта (її свідомому та підсвідомому рівням). Мисляче "Я" та світ, що є координуючими центрами художнього простору в поезіях сонетярки, постають як тотожні: буття трактується як продукт сенсорної активності суб'єкта, й одночасно є тереном прояву його свідомості, причиною її активності. Проекція зовнішнього буття на внутрішній мікрокосм суб'єкта виявляється в сонетах поетеси через суб'єктивацію довкілля, що межує з моделюванням його альтернативного варіанта.
Образ мислячого суб'єкта в сонетах Андієвської є органічно іманентним зовнішньому світу як його першопричина, що зумовлює трансформацію ліричного героя. Він втрачає своє пластичне вираження в поетичному тексті і відтворюється як "розчинена" у світі ментальна субстанція, присутність якої відбита в її рецепції навколишнього, в авторефлексії психічних станів. Опосередковано образ мислячого "Я" втілюється у віршах в образах душі, серця, що репрезентують його духовно-інтелектуальне начало, в образах нутра як оплоту матеріального та мозку осередку раціонального. Образи свідомості та пам'яті уособлюють рецептивну спроможність, власне екзистенцію суб'єкта. Він розуміється поетесою як "чиста" свідомість, передумова існування буття та сфера його проявлення, що фактично прирівнює його до Бога. "Богоподібність" мислячого "Я" в її сонетах виявляється в необмеженій креативній потенції конструювання суб'єктивного альтернативного буття за допомогою наміру, сили, волі. Цей факт дозволяє співвіднести образ суб'єкта з креативною суттю авторської особистості.
Реалізація ліричного героя як неоприявненої, "розлитої" в зовнішньому бутті субстанції, що одночасно протиставлена йому як об’єкту рецепції, втілює авторську позицію щодо світу, яка засвідчує провідний стимул творчості мисткині ‑ прагнення власної реалізації, самоідентифікації шляхом пізнання себе через навколишнє ("інше") та злиття з ним. Процес самоідентифікації автора умовно розбивається на етапи (залежно від спрямування активності мислячого суб'єкта як безпосереднього виразника авторського світовідчуття). На першому етапі, що зафіксований у доробку Андієвської 50‑70-х років минулого сторіччя, почуттєвий, інтелектуальний потенціал мислячого Я” її сонетів спрямований на рецепцію реалій довкілля з метою їх пізнання і проявлення себе через них. На другому етапі самостановлення поетеси, що констатується в її сонетах 1980‑2000-х років, суб’єкт зливається” зі світом, пізнаючи його трансцендентне підґрунтя не як протилежність, а як органічну цілісність з власним Я”. Філософські шукання Андієвської, спрямовані на осягнення буття на рівні фізичних реалій, космологічних процесів світоустрою, онтологічних закономірностей відродження і занепаду, трансцендентної субстанції Духу, Бога, Абсолюту, сфокусовані навколо таємниці особистого "Я", проекцією якого вони виступають.
Співвідношення "Я ‑ світ" виявляється в сонетах поетеси в трьох вимірах художнього простору (або рівнях авторського світосприйняття) індивідуально-психологічному (вимір суб'єкта), номінально-матеріальному (навколишній світ), космологічно-трансцендентному (духовний світ), що є взаємною проекцією. Виміри художнього простору базуються на бінарних опозиціях духовного та тілесного, свідомого та підсвідомого, що художньо втілюють основні філософсько-естетичні концепти світобачення автора ‑ існування (буття), неіснування (інобуття) та трансформація. У системі константних образів, через які вони реалізуються в поетичному тексті, оприявнюється ідейно-тематична матриця сонетарію поетеси, яка сфокусована навколо феномена буття.
Кореляція онтологічних полюсів буття та інобуття, раціонального (свідомого) та ірраціонального (підсвідомого) аспектів осягнення світу в сонетах Андієвської ґрунтується на принципі символізації. Функціонування останнього на різних рівнях художнього тексту поетеси виокремлює символ як домінанту його організації. Зміст її сонетів визначається ідеєю символічної дотичності видимого буття та потойбіччя, при цьому дійсність відтворена автором як символ, "закодований" знак останнього. Принцип символізації на рівні образотворення в поезіях Андієвської полягає у вираженні метафізичної сутності буття через образи матеріального світу. Акти символізації як сублімація внутрішнього космосу митця в символічну площину художнього тексту зумовлюють широку семантичну кореляцію образів у її сонетах, визначають специфіку функціонування тропів у них.
Домінуючим тропом у поетичній системі мисткині є символ (хоча символічний зміст, що виявляється ситуативно, має переважна більшість образів). Символи в її сонетах диференціюються на групи залежно від виражених ними концептуальних ідей існування (буття), неіснування (інобуття), трансформації. Символи життя та народження репрезентують образи променя, молока, листка, легень, води, печі тощо, що є втіленням у різних аспектах ідеї животворної енергії, першооснови буття, мотивів метафізичної таїни зародження живого, крихкості матеріального. Поширеними символами небуття (смерті) в поетиці Андієвської є образи пустелі (піску), суходолу, дзвонів, рівнини, що означають зруйноване, мертве матеріальне існування. Найбільшу групу символіки трансформації, інобуття складають образи стіни, каналу, порону, дзеркала, вікна, в яких виражено ідею дотичності буття та потойбіччя; образи кульки, блакиті ‑ як унаочнення сфери трансцендентного; образи човна, парку, коня, що символізують позареальне; образи кола, дороги ‑ як реалізація ідеї "круглого" часу, образ вахляра ‑ як символ перетворення. Символи в сонетах поетеси часто полісемантичні: образ-символ риби означає і народження, і метафізичний світ, образ яйця корелює з ідеєю життя та символізує світоустрій. Завдяки специфіці функціонування образів-символів у поетиці мисткині, що ґрунтується на їх взаємній уніфікації, багатозначності, формується символічно-ірреальне тло для відтворення світу інобуття.
Метафора, порівняння, метонімія в образотворчій системі Андієвської мають символічну природу, що виявляється у вмотивованому відношенні між означеним і означаючим. Особливістю цих тропів є завуальований зв'язок між фокусом і референтом, що є чинником формування інтуїтивно-асоціативного письма поетеси. Образотворення в її сонетах ґрунтується і на стилістичних прийомах антитези, параболи, метаморфози, новаторських тропах метаболи та альтернативи, художнім призначенням яких є втілення ідеї взаємозумовленості і дотичності всіх речей і явищ у світі. Використання тропіки як значеннєвої полівалентності образів перетворює художній текст сонетів Андієвської на комплекс мікродискурсів. Образи в ньому виступають знаками (кодами) раціонального, емоційно-почуттєвого, асоціативного, архетипного смислів, їх різноваріантне введення в контекст поезій зумовлює герметичність, "плюральність" їх змісту.
Звернення до принципу символізації визначає специфіку поетичного слова в сонетах мисткині, що функціонує як комплекс сигніфікативного та конототивного семантичних шарів. Етимологічне ядро та сукупність вторинних значень лексеми формують її багаторівневу семантику, забезпечують самодостатність змісту, що розкривається незалежно від її кореляції з іншими словами у фразі. Сугестивність поетичної мови Андієвської виявляється у відчуванні поезії на рівні звуків, активізації фонічної "семантики" лексеми, використанні альтернативного принципу поєднання слів у синтагму, базованому на їх акустичній співзвучності на противагу традиційній семантико-логічній співвіднесеності.
Особливістю поетичної мови Андієвської є функціонально-семантична диференціація мовних одиниць на "знакові", що формують змістове ядро поезії, та "символічні" ("фонові"), полісемантичний підтекст яких зорієнтований на емоційно-інтуїтивне сприйняття, навіює настрій, емоційний пафос, акумулює внутрішню енергію поезії. Образна та мовна системи сонетів поетеси мають синтагматично-парадигматичну структуру. Образна система побудована за принципом ієрархії протилежно пропорційно глибині символічної валентності образів: найменш символічні концептуальні образи, що формують її парадигмальне підґрунтя, найбільший ступінь значеннєвого потенціалу закладений в образні одиниці контекстуального синтагматичного рівня поетичного тексту, що одночасно є цариною функціонування поетичної мови. Парадигматичний і синтагматичний рівні мовної системи представлені знаковими і фоновими лексичними одиницями. При поєднанні слів у фразу логіко-раціональний зміст висловлювання є синтагматичним шаром, а асоціативно-акустичне значення корелюючих лексем ‑ парадигматичним. Дворівневий синтагматично-парадигматичний принцип організації тексту сонетів Андієвської зумовлює його багатовимірність, символічність, що складає специфіку її індивідуального стилю.
У процесі системного дослідження сонетарію поетеси в естетичному, ідейно-тематичному, жанрово-стилістичному аспектах виявились спільні із західноєвропейським та світовим культурним контекстом закономірності художнього відтворення світу. Фактом кореляції творчості Андієвської із західноєвропейською поетичною традицією є культивування сонетного жанру, орієнтація мисткині на дотримання законів формальної організації сонетної строфи, закріплених класиками сонетописання Петраркою, Шекспіром та іншими. Модернізація змісту сонетних творів поетесою в напрямі трансформації протиставлення тези й антитези та їх злиття в синтезі до уявлення про них як діалектичну єдність провокує зіставлення її творів із сонетами Р.-М.Рільке. Творчість обох поетів споріднює філософічність тематики (відтворення світу потойбіччя, осмислення смерті, ідея кругообігу часу) та символічність образів.
За художньо-естетичними та стилістичними параметрами сонетний доробок Андієвської близький до поезії французьких символістів, насамперед С.Малларме. Так, у творчості обох поетів символ є засобом художнього відтворення кореляції недосконалого земного буття і трансцендентної Вічності. Символічно-сугестивний принцип функціонування поетичної мови не тільки типологічно зближує сонет української поетеси з поезією Малларме, а й вводить її творчість у контекст західноєвропейського модерністичного дискурсу. Символічно-сугестивний характер письма української сонетярки, що зумовлює позараціональне сприйняття і множинність інтерпретацій її поетичних текстів, властивий і далекосхідній літературній традиції. Спільним для названих поетичних систем є компресія тексту, яка досягається гіперболізацією конототивного змісту лексем, уникненням семантично "неповноцінних" слів. В основі їх порівняння лежить і тип світовідчуття української мисткині, що органічно близький далекосхідній філософії.
Поетична творчість Емми Андієвської провокує зіставлення з доробком митців Нью-Йоркської групи як яскравих представників модернізму, носіїв української ментальної свідомості, прибічників вільного від ідеологізаторства "чистого" мистецтва. У результаті виявляються спільні риси в образотворенні, а саме в абсолютизації тропіки, насамперед метафори, в абсурдно-сюрреалістичному відтворенні дійсності (найбільший вияв якого помічений у творчості Ю.Тарнавського), в імпресіоністично-символічній манері письма (у поезії П.Килини, М.Ревакович). Генетичні і типологічні зв'язки творчості Андієвської із західноєвропейською та світовою поезією мають стихійний характер, адже вона свідомо уникала будь-яких наслідувань, формуючи власне експериментальне письмо.
Сонет поетеси доречно розглядати і в контексті світової живописної традиції, оскільки, по-перше, її малярське обдарування зумовлює синтез живописних та поетикальних прийомів у її письмі, а по-друге, образотворче мистецтво є джерелом образів, ідей, мотивів її віршів. Близькість поезії мисткині до живописних авангардистських течій ХІХ‑ХХст.ст. Західної Європи: імпресіонізму, сюрреалізму, кубізму, абстракціонізму оприявнюється передусім в ірреалістичному відтворенні довкілля шляхом пошуку нових зображально-виражальних засобів і стилістичних прийомів: перебільшенні ролі кольору, або, навпаки, форми, алогізму в комбінуванні образів. Ремінісценції з всесвітньо відомих шедеврів живописного мистецтва свідчать про закорінення поетичної творчості Андієвської в західноєвропейську духовну культуру. Запозичення ряду образотворчих прийомів із далекосхідного живопису виявляє спільність світоглядних установок мисткині з культурою та мистецтвом Сходу.
Філософічність творів української сонетярки вводить їх у контекст світової філософської думки. Окреслена в її віршах концепція буття, закорінена в ідею "двосвіття" як недосконалого матеріального і досконалого трансцендентного вимірів, суголосна, з одного боку, з традиціями західної ідеалістичної філософії, а з іншого давньоіндійськими ведичними вченнями. "Західний" філософсько-культурний струмінь у творчості Андієвської виявляється в розвитку ідей примату людської свідомості, що співзвучно твердженням західноєвропейських мислителів, насамперед Декарта, Сартра. В уявленнях про "богоподібність" людини, про внутрішньо іманентну їй свободу і можливість зробити вибір українська поетеса наближається до філософії екзистенціалізму, а саме концепцій Сартра, Бердяєва. У філософських поглядах Андієвської помітні елементи феноменологічного підходу до реалій світу та їх рецепції, окреслені в роботах Гуссерля. Творчість мисткині близька і до філософії історії, особливо теорії Шпенглера стосовно часового поступу, кругообігу культур. У сконцентрованому вигляді названі аспекти філософських знань зафіксовані в ідеалістичних вченнях Геракліта, Платона, Плотіна, що засвідчує зв'язок творчості Андієвської з античною філософією, а через неї з містично-релігійним культом орфіків.
"Східна" філософсько-культурна тенденція світоглядних переконань поетеси, органічно пов'язана з релігійною філософією брахманізму, буддизму (і почасти ‑ даосизму), виявляється в її творчості у вираженні уявлень про всесвітню пульсацію, динаміку конструктивних та деструктивних процесів, природу духовного та матеріального, не проявлену, іманентну світу суть Божества як трансцендентного Закону, Абсолюту, про реінкарнацію як перехід свідомості з матеріального до метафізичного виміру, що є станом посмертя та одночасно підготовкою до нового народження. За названими філософсько-релігійними концептами філософія буття Андієвської близька і до теософічних доктрин, насамперед О.П.Блаватської. Своєрідним містком, що пов'язує сонети поетеси з містичними одкровеннями давньоіндіанських магів, є творчість К.Кастанеди. Таким чином, філософська думка Емми Андієвської, сфокусована навколо метафізичної таїни буття, трансцендентних основ світоустрою, є органічним продовженням ідеалістичного містично-езотеричного світогляду людства.
Оригінальна за стилем, самобутня сонетна творчість Андієвської органічно вписана в контекст світової культури. Два її "струмені" західний і східний у світовідчутті української сонетярки гармонійно поєднані, зумовлюють багатовимірність, всеосяжність, поліфонічність її поетичного мислення. Поезія Емми Андієвської, будучи результатом еволюції мистецьких надбань людства, відкриває нову сторінку історії світової культури, висвітлює нові горизонти духовного злету людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.

АвгустинА.Исповедь. М.: Республика, 2003. 325с.

2.

Английская абсурдная поэзия. Эдвард Лир, Хилэр Беллок. Сэр Уильям Гилберт, Роальд Даль / Пер. с англ. и сост. М.Фрейдкина. М.: Carte Blanche, 1998. 224 с.

3.

АндієвськаЕ.І.Риба і розмір: Поезії. Нью-Йорк: Вид-во Нью-Йоркської групи, 1961. 103с.

4.

АндієвськаЕ.І.Герострати: Роман. Мюнхен: Сучасність, 1971. 500с.

5.

АндієвськаЕ.І.Спокуси святого Антонія: Сонети. ‑ Б.м.: Сучасність, 1985. 220с.

6.

АндієвськаЕ.І.Межиріччя: Сонети. К.: Вид. дім "Всесвіт", 1998. 134с.

7.

АндієвськаЕ.І.Сегменти сну. Мюнхен: Самвидав, 1998. 24с.

8.

АндієвськаЕ.І.Хвилі: Поезії. К.: Вид. дім "Всесвіт", 2002. 160с.

9.

АндієвськаЕ.І.Хід конем: Поезії. К.: Вид. дім "Всесвіт", 2004. 168с.

10.

АндієвськаЕ.І.Півкулі і конуси: Сонети. К.: Вид. дім "Всесвіт", 2006. 168с.

11.

АндієвськаЕ.І.З нових поезій // Сучасність. 1970. ‑ №7‑8 (115‑116). ‑ С.72‑73.

12.

АндієвськаЕ.І.Із циклу Наука про землю” // Сучасність. 1973. ‑ №4(148). С.3‑5.

13.

АндієвськаЕ.І."Інше прояснення" й інші сонети із нової збірки "Наука про землю" // Сучасність. 1975. ‑ №2 (170). С.3‑9.

14.

АндієвськаЕ.І.Поезії // Сучасність. 1981. ‑ №12 (252). С.3‑9.

15.

АндієвськаЕ.І. З циклу "Каварня" // Сучасність. 1982. №7‑8 (259‑260). С.3‑7.

16.

АндієвськаЕ.І.Кухонні натюрморти й циркові ідилії // Сучасність. 1986. ‑ №4(301). ‑ С.5‑9.

17.

АндієвськаЕ.І.Нічний інтер'єр // Сучасність 1992. ‑ №5 (373). С.5‑8.

18.

АндієвськаЕ.І.Поезії // Всесвіт. 1992. ‑ №9. С.183‑190.

19.

АндієвськаЕ.І.Засвітити інші е