ЕСТЕТИЧНА СИСТЕМА МИХАЙЛА ОРЕСТА: ГЕНЕЗА, ТВОРЧА РЕАЛІЗАЦІЯ

brief description

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

На правах рукопису

Кирієнко Наталія Миколаївна

УДК 821.161.2 (09) 19” 1 Орест

ЕСТЕТИЧНА СИСТЕМА МИХАЙЛА ОРЕСТА:
ГЕНЕЗА, ТВОРЧА РЕАЛІЗАЦІЯ

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Ірина Віталіївна Савченко,
кандидат філологічних наук,
доцент

Київ 2006

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП..3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ТВОРЧОСТІ
МИХАЙЛА ОРЕСТА.13

РОЗДІЛ 2. ПОЕТИЧНИЙ СВІТ МИХАЙЛА ОРЕСТА:
ЛІРИЧНИЙ ГЕРОЙ ЧАС ПРОСТІР35

2.1. Природа образу ліричного героя..35
2.2. Художній час і простір..50

РОЗДІЛ 3. ГАРМОНІЯ ТА ДИСГАРМОНІЯ ЯК ДОМІНАНТНІ КАТЕГОРІЇ ЕСТЕТИЧНОЇ СИСТЕМИ
МИХАЙЛА ОРЕСТА.62

РОЗДІЛ 4. ЕСТЕТИЧНІ КООРДИНАТИ ТВОРЧОСТІ МИХАЙЛА ОРЕСТА: ПРОБЛЕМА СТИЛЬОВОГО СИНКРЕТИЗМУ.99

4.1. Михайло Орест і неокласицизм99
4.2. Елементи символізму та імпресіонізму в творчості митця...127

ВИСНОВКИ162

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...169

ВСТУП

Актуальність дослідження. Творчість Михайла Ореста (Зерова) (1901-1963) була незнаною в Україні майже півстоліття. Ім’я поета взагалі не згадувалося в науковій літературі радянських часів, адже над ним тяжіло тавро політичного емігранта та рідного брата ворога народу” Миколи Зерова.
На екзильних теренах М.Орест продовжив естетичну традицію київських неокласиків, у своїй творчій практиці реалізуючи їх перспективну програму європеїзації” української культури, виведення її з полону історико-етнографічної зашореності на простір розмаїтого творчого життя. Поет, перекладач, літературознавець, який більшу частину свого життя провів у екзилі (Німеччина), він через майже півстоліття після смерті повертається в духовний обшир національної культури.
Його творчість, яка є частиною загальноукраїнського літературного процесу, заповнює ту прогалину, що утворилася внаслідок умовного й вимушеного поділу нашого письменства на власне українське (творене в Україні) та емігрантське. Сьогодні, коли цілісність і єдність літератури материкової” України й діаспори не викликає сумнівів, поетична спадщина митця потребує детальної наукової обсервації.
Михайло Орест автор п’яти збірок оригінальних поезій: Луни літ” (1944), видана в Українському видавництві” (Львів-Краків), Душа і доля” (видавництво Брама Софії”, Авґсбурґ, 1946), Держава слова” та Гість і господа” (обидві у Філадельфії, 1952) і остання, посмертна Пізні вруна” (Мюнхен, 1965), підготована І.Качуровським. Твори М.Ореста від початку репрезентували високе мистецтво слова, засвідчили появу не просто літературного імені, а оригінального, самобутнього митця, що зумів поєднати в своїй естетичній системі нову поетику ХХ століття з досягненнями світової класики.
Відчутну перевагу надавав Михайло Орест перекладацтву, однаково успішно відбиваючи у свічаді рідної мови поезії французьких парнасців” (Жозе Марія де Ередія, Шарль Бодлер, Шарль Леконт де Ліль), польських поетів (Я.Каспрович, М.Конопніцька, Т.Міцинський, А.Міцкевич), лірику російських авторів (І.Анненський, М.Гумільов, С.Єсенін, М.Лермонтов). Рідше перекладав прозу, оскільки сам був, певно, вродженим” поетом, тож мав внутрішнє чуття поетичного оригіналу. Перекладацький доробок Михайла Ореста ввійшов до книжок Вибрані поезії С.Ґеорґе” (Авґсбурґ, 1952), Р.М.Рільке, Г. фон Ґофмансталь, М.Давтендай. Вибір поезій” (Авґсбурґ, 1953), Антологія німецької поезії” (Авґсбурґ, 1954), Антологія французької поезії” (Мюнхен, 1954), Ш.Леконт де Ліль. Поезії” (Мюнхен, 1956), Море і мушля. Антологія європейської поезії” (Мюнхен, 1959), Сім німецьких новель”[1] (Мюнхен, 1962). Перелік перекладених творів зарубіжних авторів унаочнює широту естетичних уподобань і мовознавчу ерудицію митця. Проте перекладацький доробок, окрім коротких зауважень та оглядів ([60], [181] та ін.), і нині залишається поза увагою дослідників.
М.Орест також займався редакторською роботою і підготував до друку твори Миколи Зерова Sonnetarium” (1948), Catalepton” (1952), Corollarium” (1959) назви збірок належать укладачеві і Нове українське письменство” (1960), а також поезії Павла Филиповича (1957). Готував до видання спогади про М.Зерова, П.Филиповича, І.Драй-Хмару Безсмертні” та Строфіку” І.Качуровського, проте за життя не встиг їх побачити.
Осмислюючи сучасність, М.Орест у своїх творах не дублює її, а витворює власний поетичний світ. Смисл буття, призначення людини, суть світу ось ті питання, які хвилюють митця. Схильність до філософського осмислення буття характеризує творчість поета-мислителя, що тяжіє до мистецтва широких узагальнень, великої духовної насиченості. Поряд із одвічними людськими проблемами, узагальненнями й оцінками М.Орест зображає спостерігача-філософа, що вміє бачити і слухати, передчувати і вірити.
Про окремі джерела власних естетичних принципів письменник розповідав сам. Так, у автобіографічній нотатці митець зізнається, що, ознайомившись 1932 року з релігійно-філософськими системами Індії, він беззастережно стає на позиції ідеалізму і релігійного світорозуміння” [198, с.1]. За свідченням І.Качуровського, молодого поета (тоді ще студента ІНО) зацікавила книга професора Київського ІНО Михайла Калиновича Концентри індійського світогляду” [212, с.124]. У листі до Олекси Ізарського одним із своїх учителів ідеалістичної філософії митець називає Миколу Бердяєва і зізнається, що добре знає його праці але тільки передеміграційні [96, с.60]. У своїй публіцистичній статті Кум там, де коровай” М.Орест пропагує як непомильні світоглядні орієнтири ідеалістичні системи Канта, Сковороди, Соловйова, вчення Христа і Будди вибір сутий і надійний” [197, с.29]. Посилаючись на усне свідчення Олега Зуєвського, Соломія Павличко теж згадує про Орестове захоплення працями Володимира Соловйова [204, с.8].
У світоглядній еволюції поета не спостерігаємо різких стрибків чи несподіваних переходів від однієї якості до іншої. Митець поступово, у міру свого інтелектуального, духовного, емоційного, культурного розвитку освоює нові обрії світопізнання. Тобто Михайло Орест належить до тих ліричних поетів”, котрі, як зазначав Л.Первомайський, все життя пишуть одну книгу” [206, с.359]. Цю думку підтверджує І.Качуровський у передмові до посмертної збірки М.Ореста Пізні вруна”. Зокрема, літературознавець зауважує, що всі п’ять збірок оригінальних творів митця являють, власне, одну книгу поезій”, вже перша Орестова збірка, яка побачила світ із багатолітнім запізненням, править за зразок формальної досконалости” [112, с.5-6]. І.Качуровський певний, що жодна збірка поета не позначена зміною мистецького рівня, закладеного у першій книзі Луни літ”.
Відповідно до типології особистостей, опрацьованої відомим психологом К.Г. Юнгом, Михайла Ореста можна кваліфікувати як митця екстравертно-інтровертного типу. Адже його увага одночасно зосереджена як на довкіллі, екстрасвіті, так і на внутрішньому світі я-героя, його думках, почуттях, настроях, зумовлених впливом зовнішніх факторів. Михайло Орест мислитель і емоційний тип, для якого прикметним є прагнення зрозуміти й в однаковій мірі пояснити істотні речі та закономірності життєвих подій. Проте зустрічаємо глибоко емоційні твори, у яких пріоритетним є ставлення до подій та їх оцінка (прийняття / неприйняття).
М.Орест репрезентує сенсорно-інтуїтивний психотип. Сприймаючи реальність через власні відчуття і переживання, поет набуває чуттєвого досвіду. Одночасно митець здатен прогнозувати майбутній розвиток подій.
Ці особистісні ознаки письменника безумовно вплинули на зміст його творів, спосіб відображення дійсності, особливості його поетичного світу. Заглиблення у внутрішній світ людини, проникливість психологічного аналізу, своєрідність художнього мислення поета роблять його творчу спадщину оригінальним явищем української літератури, яке потребує належного вивчення.
Критичний огляд праць, присвячених творчості М.Ореста (див.: Розділ 1), переконує, що на сьогодні його спадщина вивчена недостатньо. Незважаючи на цілий ряд робіт, у яких розглядаються окремі аспекти творчості митця, говорити про вичерпність наукової рецепції художнього доробку поета поки що не можна. Донині оригінальна поетична спадщина М.Ореста не була предметом спеціального дисертаційного дослідження.
Історіографія питання змушує констатувати, що не цілком з’ясованою залишається проблема індивідуальних етично-філософських координат Орестової творчості, своєрідності структурного ядра його естетичної системи, естетико-філософської зумовленості стильових домінант, генетичних і типологічних зв’язків із художніми напрямками вітчизняного та європейського літературного процесу означеного періоду. Це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, актуальність якого пояснюється також необхідністю функціонального вмотивування певного кола стильових явищ у поезії М.Ореста, які досі не було вивчено.
Отже, доробок Михайла Ореста потребує окремого дослідження, систематизації, теоретичного пояснення характерних рис його творчості для виокремлення питомих тенденцій лірики та заповнення прогалини в літературному процесі, зокрема у вивченні поетичної творчості письменників другої хвилі еміграції міжвоєнного періоду, а також для створення загальної картини українського літературного процесу ХХ століття. Саме з цих причин вважаємо дослідження творчої спадщини М.Ореста, його естетичної системи цілком своєчасним і виправданим, а тему дисертаційної роботи актуальною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася як складова частина комплексного дослідження Шляхи розвитку української літератури ХVІІ-ХХ століть”, над яким працює колектив кафедри української літератури Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Тему роботи затверджено на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України від 12 червня 2003 року (витяг з протоколу № 3).
Мета дослідження визначається необхідністю монографічного дослідження поетичної спадщини М.Ореста і полягає у її всебічному осягненні, виокремленні прикметних, сутнісних ознак, оригінальності естетичної системи митця та шляхів її реалізації у художньому слові.
У визначенні терміну естетична система” йдемо за М.Ільницьким, який у праці Література українського відродження (напрями та течії в українській літературі 20-х-30-х рр. ХХ ст.)” твердить: стиль естетична система (підкреслення наше. К.Н.), що має впорядкованість, канонізацію” [101, с.9]. Ми цілком підтримуємо тотожну думку Т.Салиги, який у дисертаційному дослідженні Стильова диференціація в західноукраїнському та українському еміграційному поетичному процесі міжвоєнного періоду (1914-1941 рр.)”, беручи до уваги теоретичні розробки про стиль українських та зарубіжних вчених”, розглядає конкретний стильовий напрямок як цілісну естетичну систему (підкреслення наше. К.Н.), що розвивається в рамках часу природнім шляхом, тобто за найбільш властивими їй формотворчими нормами”, а також розвивається під впливом інших сусідніх” стилів” [230, с.4-5]. Отже, під естетичною системою Михайла Ореста ми розуміємо стиль митця.
Незважаючи на величезний перелік праць, які стосуються стилю, і надалі справедливими залишаються слова В.Виноградова, сказані більше як чверть століття тому: У галузі мистецтвознавства, літературознавства та лінгвістики важко знайти термін більш багатозначний і неоднозначний і відповідне йому поняття більш хитке і суб’єктивно-невизначене, ніж термін стиль і поняття стилю” [40, с.7]. За твердженням авторів Літературознавчого словника-довідника”, стиль письменника можна схарактеризувати за допомогою аналізу тропіки і стилістичних фігур, домінування певного виду тропів, типів композиції, фабульно-сюжетних особливостей, конструювання часопростору художнього світу митця” [153, с.657]. Тому всі ці елементи ми спробуємо проаналізувати в рамках нашого дослідження.
М.Поляков твердить, що суб’єкт лірики зв’язна ланка між читачем і поетом” [211, с.330]. І справді, у поетичному універсумі саме ліричний герой є основним носієм того чи іншого ідейно-теоретичного комплексу, що включає сукупність знання <>, <> систему психологічних сподівань, позицію <> мислення, набутий <> досвід, <> моральні принципи” [82, с.420]. Тому ми свідомо звертаємося до аналізу характеру ліричного героя М.Ореста.
Важливим аспектом дисертації є визначення естетичної оригінальності лірики Михайла Ореста, яка досліджується за рівнями, що їх виділяє Г.Клочек: поетика художніх компонентів, поетика окремого літературного твору, поетика окремого письменника (індивідуальна поетика), поетика окремого жанру, поетика літературної течії, напряму” [124, с.14].
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
дослідити джерела і реалізацію філософського та релігійного світогляду поета;
проаналізувати художні образи і структуру поетичного світу Орестових творів як своєрідних носіїв авторських ідей та символічних посередників між письменником і читачем;
з’ясувати природу образу ліричного героя, виявити сфери його екзистенції та світосприйняття, простежити нюанси трансформації ліричного Я”;
проаналізувати особливості художнього часо-простору як моделі поетової світобудови;
визначити стильові засоби Орестових поезій, ключові слова, систему кольорів, світові мотиви (образи), найбільш вживані тропи;
схарактеризувати своєрідність ритміки й метрики поетичного доробку митця;
вивчити генезу та естетичну природу художньої творчості поета в її цілісності та індивідуальній своєрідності;
окреслити зв’язок естетичної системи М.Ореста з художньо-філософськими явищами вітчизняної та європейської традиції.
Об’єктом дисертаційного дослідження є матеріал збірок оригінальної поезії Михайла Ореста Луни літ” (1944), Душа і доля” (1946), Держава слова” (1952), Гість і господа” (1952), Пізні вруна” (1965)2; публікації, що безпосередньо стосуються світоглядного і творчого розвитку М.Ореста, літературно-критичні статті, присвячені творчості митця; Орестові публіцистичні статті; епістолярій письменника і листи до нього; спогади рідних і друзів, сучасників поета; архівні матеріали, що зберігаються у відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України.
Предметом дисертації виступає феномен творчості М.Ореста, оригінальність і самодостатність естетичної системи митця, її генеза і творча реалізація.
Теоретико-методологічною основою роботи є основні положення наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених-літературознавців з теорії поетики (Р.Барт, М.Бахтін, Й.Гейзінга, Л.Гінзбург, Р.Гром’як, М.Ільницький, І.Качуровський, Г.Клочек, Ю.Ковалів, М.Кодак, Г.Косіков, Н.Костенко, М.Ласло-Куцюк, К.Леві-Строс, Ю.Лотман, М.Моклиця, В.Моренець, А.Нямцу, О.Потебня, Г.Сивокінь, Л.Смілянська, Е.Соловей, А.Ткаченко); з проблем жанру та стилю (Л.Андрєєв, О.Астаф’єв, М.Бондар, З.Геник-Березовська, Н.Левчик, О.Лосєв, Д.Наливайко, Т.Салига); теорії психоаналізу та психології художньої творчості (М.Бердяєв, Л.Виготський, Г.Грабович, М.Еліаде, Т.Еліот, О.Лосєв, А.Макаров, Х.Ортега-і-Гасет, І.Франко, З.Фройд, Е.Фромм, К.Юнг); філософії (М.Бердяєв, Ф.Ніцше, Г.Сковорода, В.Соловйов, П.Юркевич).
Основні методи дослідження зумовлені завданнями роботи. У дисертації реалізовано поєднання традиційних історико-генетичного, типологічного, порівняльно-історичного, описового методів дослідження літературних явищ. Частково застосовано прийом біографічного опису, елементи системно- і структурно-функціонального аналізу художніх текстів.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній зроблено спробу комплексного осмислення художньої спадщини М.Ореста, джерел його естетичних ціннісних орієнтацій, з’ясування індивідуального стилю поета. На основі вказаних методів літературознавчого аналізу робиться спроба повної характеристики особливостей естетичної системи митця. Представлене дослідження, не претендуючи на звання вичерпної монографії про Ореста-поета, завершує певний етап і відкриває перед літературознавцями нові напрями вивчення його творчої спадщини.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в можливості їх використання у процесі викладання вузівських курсів історії української літератури ХХ століття, спецкурсів та спецсемінарів; при написанні студентами курсових і дипломних робіт; підготовці навчальних посібників та підручників; створенні літературного портрета Михайла Ореста; при підготовці нових наукових праць про творчість митця та інших поетів періоду другої хвилі еміграції; у шкільній практиці для проведення уроків і позакласних заходів.
Апробація результатів дослідження. Окремі розділи і робота в цілому обговорювалися на кафедрі української літератури Національного університету імені М.П. Драгоманова. Результати дисертації викладені у доповідях і обговорені на конференціях: 1. VІ Міжнародна науково-теоретична конференція молодих учених (Київ, 18-20 червня 2003 р.); 2. Міжнародна науково-практична конференція Іван Котляревський та українська культура ХІХ-ХХ століть” (Полтава, 18-20 вересня 2003 р.); 3. ХІV Міжнародна конференція Історія релігій в Україні” (Львів, 10-14 травня 2004 р.); 4. VІІ Міжнародна наукова конференція молодих учених (Київ, 23-26 червня 2004 р.); 5. VІІІ Міжнародна наукова конференція молодих учених (Київ, 21-23 червня 2005 р.); 6. Всеукраїнська науково-практична конференція Громадянське виховання молоді засобами мови та літератури” (Полтава, 4-5 лютого 2003 р.); 7. VІІ Всеукраїнська науково-практична конференція Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Київ, 15-16 квітень 2004 р.); 8. Всеукраїнська наукова конференція Михайло Старицький: постать і творчість” (Черкаси, 12-13 травня 2004 р.); 9. Всеукраїнська наукова конференція Михайло Коцюбинський митець, педагог і громадянин” (Вінниця, 16-17 вересня 2004 р.); 10. ІV Всеукраїнська науково-теоретична конференція Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 5-6 листопада 2004 р.); 11. Всеукраїнська наукова конференція студентів і молодих учених Українська культура: питання історії, теорії, методики” (Херсон, 24-25 березня 2005 р.); 12. V Всеукраїнська науково-теоретична конференція Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 14-15 жовтня 2005 р.); 13. звітно-наукова конференція молодих вчених Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (Київ, 18-19 травня 2004 р.); 14. щорічна звітна наукова конференція викладачів та аспірантів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (Київ, січень 2004 р.); 15. щорічна звітна наукова конференція викладачів та аспірантів Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (Київ, 26 січня 2005 р.).
Основні положення та результати дослідження викладено у шістнадцяти публікаціях (загальний обсяг 5,8 друк. арк.), з яких одинадцять у наукових фахових виданнях ВАК України (загальний обсяг 4,4 друк. арк.):
Структуру дисертації визначили її мета та завдання. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (312 позицій). Загальний обсяг роботи 192 сторінки. Текстова частина викладена на 168 сторінках.

[1] У дисертаційному дослідженні у назвах праць та при цитуванні зберігаємо правопис оригіналів.

2 У нашому дослідженні цитуємо останнє найповніше видання оригінальних і перекладних творів М.Ореста Держава слова” (1995 р., упорядник С. Павличко, редактор М. Москаленко). У роботі не зупиняємося на перекладах, оскільки з’ясування специфіки цього аспекту творчості митця не є темою нашого дослідження. Зіставлення видання 1995 року з оригінальними збірками поета дозволяє констатувати, що у ньому внесені правки відповідно до сучасного правопису, бо М.Орест, як відомо, користувався нормами Академічного правопису 1929 року. Інших суттєвих змін між оригінальними збірками і виданням 1995 року не виявлено.

bibliography

ВИСНОВКИ

Михайло Орест увійшов у літературний процес середини ХХ століття світоглядно сформованим, із власною естетичною концепцією. Митець створив індивідуальний художній стиль на ґрунті неокласицизму, символізму та імпресіонізму. Його ретельна робота над словом, дотримання принципів високої філологічної та загальної культури поетичного мислення витворювали поезію не відмежовану від художніх здобутків новітніх течій. Вихований на кращих зразках світової літератури, у тому числі й на поезії французьких парнасців”, російській поезії срібного віку” та українському модернізмі початку ХХ століття, маючи глибокі знання філософії, митець скристалізував свій власний творчий світ. Суттєво на його становлення вплинула неокласична практика київських поетів на чолі з Миколою Зеровим.
У художньому світі Михайла Ореста ліричний герой із властивими йому конкретними психологічними, побутовими, предметними, біографічними та іншими характеристиками є центральним образом, навколо якого формується цілісне сприйняття творчості митця. Простеживши основні етапи еволюції образу ліричного суб’єкта Михайла Ореста, проаналізувавши моделі його світосприйняття, визначаються домінантні риси образу я-героя інтелектуалізм та філософічність. Ліричний герой наділений здатністю відчувати себе в різних часових площинах у межах навіть одного тексту, діяти в ретроспекції і проспекції, існувати в різних просторах; може створювати парадигму змін я” (мене”, мені” тощо). З одного боку, образ ліричного героя М.Ореста виступає системотворчим чинником, носієм авторського світовідчуття і світорозуміння, а з другого, сам являє собою певну цілісність, створену за законами поетичного тексту.
Хронотоп збірок митця характеризується багатими внутрішніми та зовнішніми критеріями. Поетичний світ М.Ореста насичений реальним, придатним для життя, простором та різноплощинним часом, якому притаманна, в основному, трипланова перспектива (хоча в його поезіях існує ще один, прихований вимір трансцендентний) минуле, сучасне, майбутнє.
Художньо-філософська концепція людини у творчості митця простежується у двох домінантних ідейно-тематичних рядах. Перший це художнє вираження концепції гармонійної єдності людини з природою як умови людського безсмертя. Другий визначає пошук шляхів утвердження особистості у цивілізованому суспільстві.
Філософське сприйняття домінує у творчості М.Ореста. Однак у його доробку важко виокремити жанрово чи настроєво філософську та пейзажну лірику. Орестові вірші швидше можна назвати натурфілософськими, позаяк у них пейзажі одухотворені, а людське і природне начала поєднані. Природа людина вища гармонія саме ці три іпостасі надають поезії Михайла Ореста натурфілософської наповненості.
Світ природи у поезіях М.Ореста не лише предмет опису та захоплення: він герой поезій нарівні з особою-речником, співмешканець уяви” поетового ліричного Я”. У нього людина і природа перебувають у взаємодоповненні, взаємопроникненні, у постійному самопізнанні.
Одним із центральних образів у поезії Михайла Ореста є образ лісу. Ліс священне місце, яке символізує посередника між світом небесним і світом земним. Образ лісу у митця стає субстратом не тільки матеріальних, а й духовних цінностей, передусім топосом його душі, визначником внутрішнього життя, конденсатом і синонімом творчості. Ідея гоїтеля душі”, даху бірюзового”, зеленого храму” пронизує поетичний простір Михайла Ореста.
Світ дерев для митця не лише об’єкт захопленого споглядання, а й активний суб’єкт подвижник, він для істини і віри” здатний слухати і розуміти ліричного героя, заспокоювати і спонукати до рішучих дій. Тому дерева в Ореста одушевлені, мислячі істоти, спілкування з ними духовно збагачує особистість, робить її шляхетнішою, людянішою.
Суто інтуїтивна частина тематики творів М.Ореста становить питому вагу буттєвого спектру лірики митця, увиразнює й конкретизує авторську рецепцію філософської системи Г.Сковороди з її приматом духовного життя, активного начала добра, гармонії людини і світу. Автор у прагненні класичної довершеності, як і мандрівний філософ”, мріяв про ідеальну гармонію.
Людина ж бачилась М.Орестові не просто як частина світу, а як мікрокосм: динамічне почуття власної метафізичної єдності з універсальним вічним законом, що керує всесвітом. Тут ліричне Я” об’єктивізується в образах природи. Усвідомлення єдності з довкіллям переростає у бажання органічно ототожнитися з ним.
Творячи свій світ, М.Орест менш за все думав про порядок світобудови. Навіть свідомість мікро- і макрокосму існує в його віршах або паралельно, або ж контактуючи. Митець не проводить межі між живим і неживим світом, не витворює пірамідальної структури існування, бо його філософія (пантеїзм) бачила існування в одній площині. Художній світ поета функціонує переважно в макрокосмі природних явищ.
Свобода індивідуальності у М.Ореста досягається шляхом духовного піднесення особистості, вивищенням її над суєтою повсякденної метушні, ворожою істинній красі, добру. За самозаглибленістю, споглядальністю, навіть, на перший погляд, пасивністю поета, приховується активна діяльність думки, внаслідок чого він наближається до внутрішньої рівноваги, вершини справжньої мудрості, гармонії з довколишнім світом і самим собою. Ліричний герой М.Ореста приходить до усвідомлення, що справжнє щастя у нерозривному зв’язку людини й природи, у вмінні відчути неповторність кожної хвилини життя, спрямувавши свої зусилля не на чуттєве, гедоністичне задоволення плоті, а на власну творчу реалізацію.
Образ серця є одним із наскрізних в Орестовій ліриці, його зв’язок із Біблією виразно виявляється при прочитанні образу на основі філософії серця” Г.Сковороди та П.Юркевича. Концепт серця в поезії митця несе в собі сильний емоційний заряд, символізує своєрідне бачення природи, злиття з нею” (Д.Чижевський) для осягнення душі світу” = серця світу”.
У ліриці Михайла Ореста своєрідним обертоном гармонійного” виступає естетична категорія дисгармонійного”, пов’язана у митця зі світом цивілізації. Одним із провідних мотивів Орестової поезії є зображення сучасного апокаліпсису”. Есхатологічні вірші розкривають глибокий сум письменника, відчуття катастрофічності сучасної йому цивілізації.
Поезія М.Ореста, глибоко занурена в авторське Я”, вібрує між гострими протилежностями добра і зла, невід’ємна від проблем своєї доби. У творчості митця мотив смерті, залишаючись вирішальною, акцентованою складовою, зливається з мотивом існування. Орестова художня думка перегукується з екзистенційним твердженням іманентності смерті для життя. Ліричного героя поета не лякає фізична конечність, яка є закономірним етапом у часовій площині, і наділена таємничою силою. Смерть не трагічна і не страшна, адже це останній крок до повного розчинення у безмежності буття.
Окремі постулати творчості Михайло Орест проповідує у циклі Ars poetica”. Для митця, як і для неокласиків, поезія це важка, повсякденна праця, але водночас улюблена і натхненна. Молодшому неокласику”, як і грону п’ятірному”, близька сковородинівська ідея про те, що лише в праці людська душа перебуває в постійному русі й оновленні, що справжньому митцеві насолоду приносить не слава, а сама праця над твором. Цей постулат творчості М.Орест довів власною копіткою працею над словом. Недаремно його мову називають взірцевою. Він виважено працює над піднесенням естетичної краси художнього слова, над розкриттям його образотворчо-живописної природи, інтелектуального магнетизму, функціонально багатої полісемії почуттів, з одного боку, і точності, граничної вивіреності з другого. Свідомо уникаючи зовнішніх ефектів, гіпертрофованих емоцій та позірної екзотичності, поет зосереджується переважно на внутрішній експресивності слова-образу. М.Орест любить слова маловживані, але головне мелодійні, яскраві. Щоб якнайтонше виразити задум твору, поет інколи вдається до неологізмів. У його ліриці зустрічаються назви церковно-релігійної атрибутики, обрядів і дійств. Властивої ж неокласицизму історико-міфологічної термінології у поета майже немає.
Крім чистоти, точності, шліфованості Орестової мови, характерною її рисою є музичність. Важливим звуковим фактором ритмомелодійної структурності його текстів є такі засоби звукового інструментування вірша, як асонанси й алітерації. Вони виконують у тексті поета різні функції від увиразнення звукової ритміки вірша й створення ефекту милозвуччя (тобто суто естетична роль) і до осмислення окремої фонеми як поетичного образу (смислове значення).
Особливістю стилю М.Ореста є часте використання епітетів, метафор, що передають акустичну й візуальну сторони природного явища, та прийому персоніфікації. У поетиці Михайла Ореста важливу роль виконує епітет, як, власне, й у М.Зерова. Епітети молодшого неокласика” нові й часто оригінальні. Своєю експресивністю, пластичністю вони унаочнюють предмет чи подію, мобілізуючи емоції читача.
Михайло Орест, як і неокласики, звертається до найкращих зразків світового мистецтва. Не дивує те, що використання митцем історичних загальнокультурних образів створює певну інтелектуально-поетичну атмосферу його творів. Проаналізувавши Орестову оригінальну поезію, доходимо висновку, що традиційні образи у нього міфологічні, релігійно-біблійні, фольклорні, історичні, літературні. На противагу неокласикам, у яких переважали античні образи міфологічного походження, в Орестовій творчості домінують образи літературного походження.
Беручи за основу легендарний образний матеріал, Михайло Орест творить яскраві, гранично чіткі та влучні символи. Образи світової культури у його текстах служать провідниками поетичних замислів, допомагають передати настрій ліричного героя. Запозичивши традиційний образний матеріал у попередніх епох, М.Орест зумів, не зруйнувавши основних змістових характеристик, наділити традиційні образи (Орфей, Помона, Хорс, Лада, Петрарка, Овлур, Трістан, Ізольда, Парсіфаль, Лоенгрін, образ святого Граля та ін.) новими ідейно-естетичними смислами.
Михайло Орест, перейнявши окремі традиції київських неокласиків, долучає до своєї поезії змалювання образу Києва. Як і його вчителі, він вбачає славу, звитягу цього міста в добі повноти і потуги”, у княжі часи.
Митець показав себе бездоганним у поетичній формі, досконало володіючи як простими, так і складними розмірами. У різноманітності формальної строфіки поет дорівнює хіба що М.Рильському та Юрієві Клену, а в досконалості сонетів досягає майстерності М.Зерова. За змінності і варіативності формальних ознак (багатство віршових розмірів, схем римування, композиційних структур, типів інтонування поезії) завжди залишається виразною концептуальність поета, його мистецька настанова на форми і певна мобільність, незастиглість поетики невід’ємна риса його духовно-естетичних шукань. Творчість митця стала виявом самозбереження естетичної вартості художнього слова. Поет розширив образно-тематичний діапазон української літератури, її жанрово-версифікаційні можливості.
Михайло Орест сприймав час не стільки як поет, скільки як філософ. Абстрактність світу митця (в часовому аспекті) була надто маловпливовим чинником, бо цикл природного відтворення завжди проявлявся через пори року весну, літо, осінь, зиму. У зміні пір року М.Орест обирає весну як час відродження природи. Окрім того для поета це не лише астрономічний перебіг часу, а й форма, що використовується ним головно для розуміння циклічності розвитку природи, людського життя. Отже, природний колообіг став основою світобачення Михайла Ореста: навіть етапи свого життя він поділив за порами року (весна юність, літо молодість, змужніння, осінь зрілість, зима старість, переддень небуття). Тож пори року у ліриці поета, окрім номінативного значення, мають ширший, символічний зміст як зміни в перебігу життєвого циклу.
У творах М.Ореста велику роль відіграє палітра кольорів. Митець використовує всю гаму відтінків, але мальовничість полягає не тільки у доборі кольорів. Головне у віршах поета психологічні картини.
Неокласицистичні тенденції в поезії Михайла Ореста виросли на ґрунті французьких парнасців” та київських неокласиків 20-х років. Проте автор не був цілковито відданий неокласицизму, який співіснував у його творчості з іншими стилями. Значний пласт віршів митця позбавлений властивого неокласикам логічно-пластичного самовираження, інтелектуальної впорядкованості, раціонально-об’єктивного світовідчуття.
Михайло Орест став виразником мистецької манери, що має синтетичну природу, становить органічний симбіоз чинників кількох стильових моделей. У його художній системі переплітаються в складних взаємозв’язках і співвідношеннях якості різних течій та стилів (не чужорідних, а органічних), що становлять динамічну інтегровану цілісність.
У межах естетичної системи М.Ореста спостерігаємо вдале поєднання раціональної образності та містично-символістської поезії, глибокого ліризму та парнаської строгості, відтворення реальності та ірреальної сутності буття. Маючи багатошарову структуру, його лірика постулює мистецтво високого художнього синтезу, знаменує причетність до естетики модернізму. Якщо вдатися до відомої типології мистецького таланту, то віднесемо М.Ореста до категорії митців, у яких неподільну єдність становлять два начала: діонісійське й аполлонівське (Ф.Ніцше), раціональне й емоційне.
Зазначені стильові ознаки виявилися у творчій практиці митця у тісних взаємозв’язках і взаємопереплетеннях, дістали в естетичній свідомості поета індивідуальну інтерпретацію. На його художньому мисленні великою мірою позначився символістський та імпресіоністський дискурс. Тяжіння ж до регламентованої поетики київських неокласиків спричинилося до усвідомленої естетизації текстів, позитивно вплинуло на художній рівень усієї творчості Михайла Ореста.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андреев Л.Г. Импрессионизм. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. 250 с.
2. Антонич Б.-І. Твори / Ред.-упоряд. М.Н.Москаленко; упоряд. Л.В.Головата; авт. передм. М.О.Новикова. К.: Дніпро, 1998. 591 с.
3. Арнаудов М.М. Психология литературного творчества: Пер. с болг. Д.Д.Николаева. М.: Прогресс, 1970. 654 с.
4. Астаф’єв О.Г. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем: Дис. д-ра філол. наук: 10.01.01. К., 1999. 401 с.
5. Астаф’єв О.Г. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем: Монографія. К.: Смолоскип, 1998. 313 с.
6. Астаф’єв О.Г. У пошуках світової гармонії: (Григорій Сковорода і Юрій Клен: діалог через віки). Ніжин: Ніжинський держ. пед. ун-т ім. М.Гоголя, 1996. 30 с.
7. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.К.Косикова. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
8. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. 504 с.
9. Бахтин М.М. Литературно-критические статьи / Сост. С.Бочаров и В.Кожинов. М.: Худож. лит., 1986. 543 с.
10. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / Сост. С.Г.Бочаров; Текст подгот. Г.С.Бернштейн и Л.В.Дерюгина; Примеч. С.С.Аверинцев и С.Г.Бочаров. 2-е изд. М.: Искусство, 1986. 445 с.
11. Бахилина Н.Б. История цветообозначений в русском языке. М.: Наука, 1975. 288 с.
12. Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. 527 с.
13. Бердяев Н.А. О назначении человека. М.: Республика, 1993. 383 с.
14. Бердяев Н.А. Философия творчества, культуры и искусства: В 2 т. М.: Искусство, 1994. Т. 1. 542 с.
15. Бердяев Н.А. Философия творчества, культуры и искусства: В 2 т. М.: Искусство, 1994. Т. 2. 510 с.
16. Бехер И.-Р. О литературе и искусстве. 2-е изд. М.: Худож. лит, 1981. 527 с.
17. Біблія. Об’єднання Біблійних Товариств, 1990. 1255 с.
18. Білокінь С.І. Закоханий у вроду слів. М.Зеров доля і книги. К.: Час, 1990. 56 с.
19. Білокінь С.І. Я з покоління, що війна скосила” // Слово і час. 1992. № 11. С. 11-13.
20. Б.Н. Відійшли у вічність // Київ. 1963. № 3-4. С. 69-72.
21. Боголюб П. Михайло Орест великий поет-мислитель (У другу річницю з дня його смерти 1901-12.3.1963) // Визвольний шлях. 1965. № 9. С. 954-966.
22. Бодлер Ш. Поезії: Пер. з фр. / Ред.-упоряд. М.Н.Москаленко; вст. слово Д.В.Павличка; післям. Д.С.Наливайка. К.: Дніпро, 2001. 272 с.
23. Бондар М.П. Лірика // Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. / Редкол.: І.О.Дзеверін (відп. ред.) та ін. К.: Головна редакція УЛЕ імені М.П.Бажана, 1995. Т. 3. С. 189-191.
24. Бондар М.П. Поезія пошевченківської епохи. Система жанрів. К.: Наук. думка, 1986. 328 с.
25. Борецький М.І., Зварич В.З. Естетичні постулати український неокласиків // Сучасний погляд на літературу: Наук. збірник / Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. К.: ВЦ Держкомстату України, 2000. Вип. 4. С. 71-86.
26. Брехт Б. О литературе: Пер. с нем. Е.Кацевой / Сост. и примеч. Е.Кацевой; Вступ. статья Е.Книпович. 2-е изд., доп. М.: Худож. лит., 1988. 525 с.
27. Бросаліна О.Г. Поезія Михайла Ореста: проблема рецепції // Вісник Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка. Сер. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. 2002. № 12-13. С. 90-92.
28. Бросаліна О.Г. Слуга високостей. До 100-ліття від дня народження Михайла Ореста // Літературна Україна. 2001. 6 грудня. С. 4.
29. Бросаліна О.Г. Художньо-естетичні засади неокласицизму і творчість Михайла Ореста та Ігоря Качуровського: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.06 / Київський національний університет імені Т.Г.Шевченка. К., 2003. 17 с.
30. Бросаліна О.Г. Художньо-естетичні засади неокласицизму і творчість Михайла Ореста та Ігоря Качуровського: Дис. канд. філол. наук: 10.01.06. К., 2003. 217 с.
31. Брюсов В.Я. Собрание сочинений: В 7 т. М.: Худож. лит., 1975. Т. 6. 656 с.
32. Брюховецький В.С. Микола Зеров: Літ.-критичний нарис. К.: Рад. письменник, 1990. 309 с.
33. Буало Н. Мистецтво поетичне: Пер. з фр. М.Т.Рильський. К.: Мистецтво, 1967. 136 с.
34. Бунин И.А. Собрание сочинений: В 9 т. М.: Худож. лит., 1965. Т.1. Стихотворения 1886-1917. 595 с.
35. Бунин И.А. Собрание сочинений: В 9 т. М.: Худож. лит., 1965. Т. 6. 340 с.
36. Буслаев Ф.И. О литературе: Исследования; Статьи. / Сост., вступ. статья, примеч. Э.Л.Афанасьева. М.: Худож. лит., 1990. 512 с.
37. Бычков В.В. Малая история византийской эстетики. К.: Путь к истине, 1991. 408 с.
38. Веселовский А.Н. Историческая поэтика / Вступ. ст. И.К.Горского; Сост., коммент. В.В.Мочаловой. М.: Высш. шк., 1989. 406 с.
39. Від Інституту літератури // Орест М. Пізні вруна. Книга поезій п’ята. Мюнхен: Ін-т літ-ри ім. М.Ореста, 1965. С. 76.
40. Виноградов В.В. Проблема авторства и теория стилей. М.: Худож. лит., 1961. 616 с.
41. Выготский Л.С. Психология искусства. Анализ эстетической реакции. М.: Лабиринт, 1997. 416 с.
42. Вышеславцев Б.П. Сердце в христианской и индийской мистике // Вопросы философии. 1990. № 4. С. 62-87.
43. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного: Пер. с нем. М.: Искусство, 1991. 367 с.
44. Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика: Вибрані твори. К.: Юніверс, 2001. 282 с.
45. Гайденко П.П. Проблема времени в онтологии Хайдеггера // Вопросы философии. 1965. № 12. С. 109-120.
46. Галич О.А., Назарець В.М., Васильєв Є.М. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О.А.Галича. К.: Либідь, 2001. 488 с.
47. Гальчук О.В. Микола Зеров і античність: Навч. посібник з історії укр. літ. К.: Київський інститут Слов’янський університет”, 2000. 192 с.
48. Гейзінга Й. Homo Ludens: Пер. з англ. О.Мокровольський. К.: Основи, 1994. 250 с.
49. Геник-Березовська З. Грані культур. Бароко, романтизм, модернізм. К.: Гелікон, 2000. 369 с.
50. Гете Й. Поезія і правда: Збірник. К.: Мистецтво, 1982. 280 с.
51. Гёте И. К учению о цвете (хроматика) // Психология цвета. М., К., 1996. С. 281-349.
52. Геркен-Русова М. Пам’яті Юрія Клена (У двадцятиліття з дня його смерти 1947-1967): Патриціянська поезія або Дві стихії в творчості Юрія Клена // Визвольний шлях. 1968. № 5. С. 585-599.
53. Гинзбург Л.Я. О лирике. М.: Интрада, 1997. 407 с.
54. Гиршман М.М. Избранные статьи: Художественная целостность. Ритм. Стиль. Диагностическое мышление / Донецкий гос. ун-т. Донецк: Лебедь, 1996. 160 с.
55. Глазкова О.В. Висока модерністська генерація. Уоллес Стівенс, Михайло Орест... // Слово і час. 1998. № 3. С. 24-28.
56. Глобенко М. З літературознавчої спадщини. Париж: Націоналістичне вид-во в Європі, 1967. 247 с.
57. Глобенко М. Під знаком невмирущого буття (Про збірку М.Ореста Душа і доля”) // Київ. 1951. № 1. С. 39-42.
58. Голомб Л.Г. Особа і суспільство в українській ліриці кінця ХІХ-початку ХХ століття: Монографія. Львів: Вид-во при Львівському держ. ун-ті видавничого об’єднання Вища школа”, 1988. 148 с.
59. Гордасевич Г.Л. Сьомий з лебединого грона // Вітчизна. 1995. № 9-10. С. 142-146.
60. С.Г. [Гординський Святослав] Антологія французької поезії. Переклади М.Ореста. Мюнхен, 1954. 74 с. // Київ. 1955. № 6. С. 293-294.
61. С.Г. [Гординський Святослав] Михайло Орест. Гість і господа. Книга поезій четверта. Накладом прихильників творчості автора. Філадельфія, 1952. 68 с. // Київ. 1952. № 5-6. С. 310.
62. С.Г. [Гординський Святослав] Михайло Орест. Держава слова. Накладом прихильників творчості автора. Філадельфія, 1952. 96 с. // Київ. 1953. № 2. С. 116-117.
63. Гординський С.Я. До історії видання першої збірки Михайла Ореста Луни літ” (Матеріали і спогади) // Слово: Література, мистецтво, критика, мемуари, документи. Зб. 2. Н.Й.: Об’єднання українських письменників в екзилі, 1964. С. 288-295.
64. Гординський С.Я. Чи скоординовано всі координати? // Сучасність. 1970. № 5. С. 40-49.
65. Г.С. [Гординський С.] Поет-неоклясик (З приводу збірки поезій Михайла Ореста Душа і доля”) // Світання. 1946. № 4-5. С. 15-19.
66. Грабович Дж. Голоси української еміграційної поезії // Грабович Дж. До історії української літератури. Дослідження, есе, полеміка. К.: Основи, 1997. С. 386-416.
67. Гром’як Р.Т. Давнє і сучасне: Вибрані статті з літературознавсва / АН вищої школи України, Тернопільський держ. пед. ун-т. Кафедра теорії літ-ри і порівняльного літ-знавства. Т.: Лілея, 1997. 272 с.
68. Гундорова Т.І. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Пост-модерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
69. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 350 с.
70. Дараган Ю. Срібні сурми: Поезії / Біогр. нарис, упоряд. та приміт. Л.В.Куценко. Кіровоград: Спадщина, 2003. 103 с.
71. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози ХІХ-поч. ХХ ст. Львів: Наук. вид-че тов-во Академічний Експрес”, 1999. 280 с.
72. Державин В.М. Великий осяг ідеалізму в поезії (Михайло Орест Держава слова”) // Авангард. 1953. № 6-7. С. 49-53.
73. Державин В.М. Заслужений тріюмф поетичного мистецтва. Огляд нових видань // Визвольний шлях. 1955. № 10. С. 118-120.
74. Державин В.М. Книга поета-мислителя (Михайло Орест Гість і господа”) // Державницька думка. 1952. № 7-8. С. 88-91.
75. Державин В.М. Лицар Ідеалу // Родинне вогнище Зерових / Ред. рада: В.О.Шевчук та ін.; вступ. ст. Є.О.Сверстюка. К.: Гелікон, 2004. С. 312-318.
76. Державин В.М. Поезія Миколи Зерова і український клясицизм // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 4-х кн. К.: Рось, 1994. Кн. 1. С. 522-541.
77. Державин В.М. Поезія Михайла Ореста і неокласицизм: (З приводу збірки поезій: М.Орест. Душа і доля. Авґсбург, 1946, вид-во Брама Софії”) // Світання. 1946. № 2. С. 17-42.
78. Державин В.М. Поезія Михайла Ореста і неоклясицизм // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 4 кн. К.: Рось, 1994. Кн. 2. С. 347-365.
79. Дзюба І.М. Він хотів жить, творити на своїй землі” // Драй-Хмара М.П. Вибране / Упоряд. Д.Х.Паламарчука, Г.П.Кочура; Передм. І.М.Дзюби. К.: Дніпро, 1989. С. 5-39.
80. Діалоги. Тепер я не був би такий категоричний. Розмова Тараса Салиги з Іваном Кошелівцем // Салига Т.Ю. Імператив (Літературознавчі статті, критика, публіцистика). Львів: Світ, 1997. С. 269-279.
81. Драй-Хмара М.П. Вибране / Упоряд. Д.Х.Паламарчука, Г.П.Кочура; Передм. І.М.Дзюби. К.: Дніпро, 1989. 542 с.
82. Еко У. Реторика та ідеологія (фраґмент з книги Відсутня структура”) // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 420-427.
83. Еліот Т.С. Музика поезії // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 73-82.
84. Енциклопедія українознавства: У 12 т. / За ред. В.Кубійовича. Париж-Нью-Йорк, 1955-1957.
85. Евнина Е.М. Проблемы литературного импрессионизма и различные тенденции его развития во французской прозе конца ХІХ и начала ХХ века // Импрессионисты, их современники, их соратники. Живопись. Графика. Литература. Музыка. М.: Искусство, 1976. С. 254-286.
86. Ермилова Е.В. Теория и образный мир русского символизма. М.: Наука, 1989. 176 с.
87. Жирмунский В.М. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. Л.: Наука, 1977. 406 с.
88. Жуйкова М. До 100-ліття від дня народження Михайла Ореста // Розбудова держави. 2001. № 7-12. С. 99.
89. Заславський І.Я. Мислі й чуття небуденні...”: Поезія Михайла Ореста // Слово і час. 1996. № 11-12. С. 13-17.
90. Заславський І.Я. Поет, брат поета // Дивослово. 1997. № 5-6. С.12-15.
91. Зварич В.З. Стилетворчі функції традиційних образів у поезії неокласиків: Дис. канд. філол. наук: 10.01.06. Дрогобич, 2002. 177 с.
92. Зеров М.К. До джерел. Краків-Львів: Українське вид-во, 1943. 272с.
93. Зеров М.К. Твори: В 2 т. / Упоряд. Г.П.Кочур, Д.В.Павличко. К.: Дніпро, 1990. Т.1: Поезії, переклади. 843 с.
94. Зеров М.К. Твори: В 2 т. / Упоряд. Г.П.Кочур, Д.В.Павличко. К.: Дніпро, 1990. Т.2: Історико-літературні та літературні праці. 601 с.
95. Зеров М.К. У справі віршованого перекладу // Життя й революція. 1928. № 9. С. 133-146.
96. Ізарський О. Михайло Орест у листах // Сучасність. 1964. № 3. С. 49-61.
97. Ізарський О. Михайло Орест у листах (Закінчення) // Сучасність. 1964. № 4. С. 70-81.
98. Ільницький М.М. Богдан-Ігор Антонич: Нарис життя і творчості. К.: Рад. письменник, 1991. 207 с.
99. Ільницький М.М. Замкнене у магії слова // Дзвін. 1994. № 4. С. 21-23.
100. Ільницький М.М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20-30-х років. К.: Т-во Знання” України, 1992. 48 с.
101. Ільницький М.М. Література українського відродження (напрями та течії в українській літературі 20-х-30-х рр. ХХ ст.). Львів: Львівський обл. наук.-метод. ін-т освіти, 1994. 72 с.
102. Ільницький М.М. Українська повоєнна еміграційна поезія. Львів: Львівський обл. наук.-метод. ін-т освіти; Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 1995. 116 с.
103. История зарубежной литературы ХХ века: 1871-1917: Учеб. для студентов пед. ин-тов / Под ред. В.Н.Богословского, З.Т.Гражданской. 4-е изд., дораб. М.: Просвещение, 1989. 416 с.
104. Історія української літератури ХХ століття: Навч. посібник для студ. філол. вузів: У 2-х кн. / За ред. В.Г.Дончика. К.: Либідь, 1994. Кн. 2, Ч. 1: 1940-ві-1950-ті роки. 368 с.
105. Історія української літератури ХХ століття: Підручник для студ. гуманіт. спец. вузів: У 2-х кн. / За ред. В.Г. ончика. К.: Либідь, 1998. Кн. 2: Друга половина ХХ ст. 456 с.
106. Кандинский В.В. О духовном в искусстве // Психология цвета. М., К., 1996. С.181-220.
107. Кассірер Е. Людський світ простору і часу // Філософська і соціологічна думка. 1991. № 5. С. 65-85.
108. Качуровський І.В. Збірник Безсмертні” // Український самостійник. 1964. № 4. С. 37-39.
109. Качуровський І.В. Кілька слів про поета [М.Ореста] // Дзвін. 1994. № 4. С. 22-23.
110. Качуровський І.В. Метрика: Підручник. К.:. Либідь. 1994. 120 с.
111. Качуровський І.В. Містична функція літератури та українська релігійна поезія // Хрестоматія української релігійної літератури. Мюнхен; Лондон, 1988. Кн.1: Поезія / Упоряд. і вступ. есей І.В.Качуровського. С. 9-25.
112. Качуровський І.В. Про поезію Михайла Ореста // Орест М. Пізні вруна. Книга поезій п’ята. Мюнхен: Ін-т літ-ри ім. М.Ореста, 1965. С. 5-10.
113. Качуровський І.В. Релігійно-містичні елементи в ліриці Михайла Ореста // Слово і час. 1992. № 11. С. 14-18.
114. Качуровський І.В. Строфіка: Підручник. К.: Либідь, 1994. 271 с.
115. Качуровський І.В. Творчість Михайла Ореста // Науковий Збірник Українського Вільного Університету. Ювілейне видання з приводу 70-ліття УВУ. Мюнхен, 1992. Т. 15. С. 147-166.
116. Качуровський І.В. Український парнасизм // Визвольний шлях. 1983. № 4. С. 472-483.
117. Качуровський І.В. Фоніка: Підручник. К.: Либідь, 1994. 166 с.
118. Керлот Х.-Э. Словарь символов. М.: REFL-book, 1994. 603 с.
119. Клар Г.