ОБРАЗНА СИСТЕМА ЛІРИКИ ТАРАСА МЕЛЬНИЧУКА

brief description

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

На правах рукопису

ЗЕЛЕНЕНЬКА ІРИНА АЛІМІВНА

УДК//821.161.2-Мельничук : 82-1. З-48

ОБРАЗНА СИСТЕМА
ЛІРИКИ ТАРАСА МЕЛЬНИЧУКА

10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, професор ПОДОЛИННИЙ АНАТОЛІЙ МУСІЙОВИЧ

Вінниця 2008

ЗМІСТ

Вступ..3-9

Розділ1.
Художня своєрідність лірики Т.Мельничука в контексті поезії останньої третини ХХ століття в Україні.............................................................................................................10
1.1.Поетика метафори..................................................................................................10-36
1.2. Модерні та постмодерні парадигми творчості Т.Мельничука ........................37-55

Розділ 2.
Образи як світоглядні моделі в ліриці Т.Мельничука...56
2.1. Образ як система; структурна динаміка та код заґратованої” поезії..............56-70
2.2.Витоки поетичного світобачення ....71-88
2.3. Моделювання світоглядних картин-образів.................................................89-128

Розділ 3.
Образ структуротворча імплікація лірики Т.Мельничука...............................129
3.1.Символічна форма образу в художній системі тексту...................................129-139
3.2.Типи та різновиди образів.............................................................................140-170
3.3. Україна як системотворчий образ-символ.....................................................171-190

Висновки...............................................................................................................191-197

Література.................................................................................................................198-217

ВСТУП

Сьогодні серед домінуючих тенденцій аналізу творів письменника переважає осмислення їх глибинних художніх структур, що синтезують семантичні пласти художньої дійсності. Таке осмислення дозволяє здійснити естетичний, психологічний, проблемно-тематичний види аналізу твору, його образної системи, пізнати концептуальні особливості художнього мислення автора. Одним із аспектів їх застосування є вирізнення елементів структури твору для пояснення значень в образах, символах, метафорах.
Пізній модернізм та постмодернізм, поширений в літературі другої половини ХХ століття супроводжується поняттям «суперметафоризація». Поезія останніх десятиліть ХХ століття успадкувала її та глобалізацію образності поетичного мислення ще від предтеч шістдесятників (зокрема, Л.Костенко та Д.Павличка). Ці властивості стосуються й лірики Тараса Мельничука, що стала спротивом вульгарному соцреалізму, яскравим, вибухово-експресивним явищем літератури. Починаючи з ”відлиги”, українська лірика поступово звільнялася від ідеологічних, ідейних деформацій, так званого оспівування”, ставала експресивною та інтуїтивною, сенсуальною і трансцендентною. Занепад тоталітаризму прискорив мобілізацію поетичної евристики, вільного художнього пошуку та відкритої інтеграції оригінальної української літератури в масив світової. Синхронна різнонапрямленість, уяскравлене бачення екзистенції світу, європейськість та гуманізм літератури останньої третини ХХ століття забезпечили сучасний прогрес національного мистецтва слова. Тому дослідження автохтонної образної системи та метафоричності поезії Т.Мельничука вважаємо актуальним, обумовленим потребою аналізу проблеми специфічних онтологічних, естетико-національних, гуманістичних поетичних поглядів, образного світовідчуття митця як рефлективних та спонтанних.
Актуальність дослідження. В українській літературі останньої третини ХХ століття часто в несподіваних образах, фольклорних імпровізаціях, символах, міфологемах, модернізованих архетипах синтезуються потужні інтелектуальні та емоційні настрої автора, його часу. В них відбиваються індивідуальні переконання, принципи пізнання, ідеали та норми, осібні програми-інтенції, імпресії.
Поетичне мислення Т.Мельничука було зорієнтоване на аналіз універсальної проблеми, що є типовим для лірики останньої третини ХХ століття, взаємин особистості та світу, а також об’єктивно виокремлених з неї проблем людини і Бога, життя і смерті, добра і зла, пам’яті й забуття, атома і Чорнобиля. Все це, здебільшого, зосереджено в густих, експресивних образах з міфічно-метафоричною облямівкою. Тому емоційно-психологічною основою світовідчуття поета, формами-інваріантами основних світоглядних позицій є надобраз, образ-універсум, метафора, концепт, образ-субстанція, образ-експресія. З моменту свого творення вони переходять на новий рівень існування: стають мислетворчою, мислеоформлюючою, регулюючою категорією, різновекторним фіксажем екзистенційного сприйняття.
У роботі розглядаємо проблеми національної ідентичності, міфологічного дискурсу й фольклорного походження образів лірики Тараса Мельничука. Дослідження системи образів (її структурного відгалуження: образ-феномен, номен, автономія, константа, рефлексія, тощо) актуальне: є безпосереднім структурно-семантичним формантом цілісності уявлення про поетику Т.Мельничука як оригінальне явище доби суперметафоризації” та дисидентського поступу. Це випливає з висновків про емоційну силу, антирецептивність, екзистенційне образне самовираження його творів. В поезії Т.Мельничука продуктивними формантами, що інтегрують образну метаморфозу, рефлексують глибоко ліричні, естетичні образи, є порівняння, епітет, метафора та алегорія.
Згідно з концепцією викликання живих образів” І.Франка та психологічною теорією відображення О.Леонтьєва внаслідок сприймання глибоко відвертого тексту, підсвідомість читача, запам’ятовуючи” строфи, за допомогою уяви найчастіше інтерпретує саме образи. Найперше уяву локалізують їх полісемантичність, щільність, самодостатність і конкретно-почуттєва форма. Завдяки своїй природності образи як певна система створюють чимале поле для асоціацій та медитацій. Позиціонування, чуттєва проекція та модифікування, ущільнення думки, перші чинники, що вплинули на властивості образів конкретизуватися та абстрагуватися в межах строфи, окремої метафори, тексту. Образи лірики Т.Мельничука можуть бути автономними й залежними в пропорції до художніх засобів, виступати незалежною конструктивною частиною поетичного мислення автора. Все це є тим, що цікавить, захоплює, інтригує в ліриці Т.Мельничука, від заглиблення в художню дійсність викликає природний катарсис реципієнта. Образи поезії, рефлективні завдяки фантасмагорії, сарказму, виражають сутність вибраних”підсвідомістю явищ дійсності, містять філософію волевиявлення, гуманізм, інтуїтивізм, апокаліпсичність. Вони відтворюють у відвертій або завуальованій метафоричній формі загострено правдиву дійсність.
Дослідження векторів творення образів у поезії Т.Мельничука пов’язане з необхідністю висвітлити їхні якості (емоційність, основні психологічні регістри та механізми фіксації емоційності образу в межах метафори). Це дає можливість дослідити місткість образів у смисловому відношенні, значущість художньо-образного матеріалу, його пізнавальний сенс, світоглядність образних картин. Основою дослідження є аналіз метафоричної системи поезії Т.Мельничука як будівельного матеріалу для образів. Вона лаконічна за формою, часто символічна за змістом, естетично та екзистенційно потужна, є містким «резервуаром» для «герметизації» образів, в цьому сенсі поступаючись лише осібному поетичному тексту, де синхронно співіснують морально-екологічні, етнічні та інші «мікро» й «макро» категорії, різноманітні художні засоби.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема та основні положення дисертаційного дослідження мають зв’язок із проблематикою наукової роботи з української літератури ХХ століття кафедри української літератури Інституту філології та журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.
Мета роботи: дослідити та проаналізувати образи лірики Тараса Мельничука, що становлять собою формально-семантичну та естетичну систему і є структуровані, дослідити різновиди образів та їх метафоричний дискурс, метафорику та символіку.
Представлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
1) проаналізувати місце і роль поезії Тараса Мельничука в дискурсі лірики останьої третини ХХ століття;
2) комплексно дослідити образи-моделі поетичної реальності;
3) розкрити структурні особливості образу, розглянути й декодувати образи як систему;
4) з’ясувати функціонально-семантичне значення образів-домінант.
Об’єкт дослідження лірика Тараса Мельничука, зокрема збірки поезій Князь роси”, Чага”, Несімо любов планеті”, Строфи із Голгофи”, Із-за ґрат”, вірші поза збірками. Матеріалом для порівняння художніх структур (зокрема образів, символіки і мотивів), аналітичних спостережень, висновків у роботі є поезія шістдесятників другої хвилі та постшістдесятників.
Предмет дослідження образ як системотворчий компонент, метафора як стрижень полісемантичності і символотворчий формант, образ і метафора як пошук та знаходження системи. Найцікавішим поетикальним інструментом у поезії Т.Мельничука є саме образ.За допомогою нього створюється відкрита емоційна інтонація, поліфункціональне ідейне осмислення, спектр асоціацій. Домінуючими типами образів у ліриці Т.Мельничука є такі: за матеріальним (зоровим, слуховим, інтуїтивним, контекстуальним) вираженням; за будовою (елементарні та неелементарні, системотворчі, предметні, категоріально-онтологічні). За естетико-експресивним наповненням переважають продукуючі експресивність, власне етичні й естетичні, моноекспресивні, поліестетичні та моноестетичні образи.
Образ художній мікро-двійник творчої індивідуальності митця, модель його уявлення про себе. Це максимальний рефлективний вияв авторської реакції на дійсність, власне суб’єктивне переживання. З огляду на ці особливості своєрідною поетичною спадкоємицею образу вважаємо автономно існуючу в текстах образну систему, сугестивну образну конфігурацію, метафоричну парадигму поезії Т.Мельничука. Тобто образ та метафора носії поетичної ідейності та головної ліричної семи, змісту творчості, поетичного сенсуалізму. Як інкорпорований предмет дослідження семантична поліфонія лірики Т.Мельничука є чинником внутрішньо-поетичної образної реальності. Це мотивується рядом змістових та емоційно-оцінних конотацій (нарощень), зумовлених контекстом, дифузністю поезії. Більшість семантичних вузлів поезії формують понятійні, образно-метафоричні системи. Тому як предмет виділяємо образне бачення письменника: світоглядна система-образ постає основою оригінального художнього мислення, суміжного з авторським понятійним мисленням. У їх взаємодії образи зіставляються, диференціюються, групуються відповідно до авторських ідеалів, утворюють стихійну та концептуальну сукупність, систему і трансформуються в екзистенційний художній світ. Для досягнення поставленої мети та розв’язання завдань застосовуємо методологічний підхід, що включає структуралістський, структурно-семіотичний, герменевтичний та описовий методи.
Теоретико-методологічна основа дисертації це теоретико-літературні та історико-літературні праці вітчизняних і європейських літературознавців, філософів, зокрема психолінгвістична теорія О.Потебні, теорія діялогізму М.Бахтіна; герменевтичні дослідження Г.-Ґ.Ґадамера, П.Рікера, семіотичні та структуралістські праці К.Леві-Стросса, У.Еко, Ю.Лотмана, феноменологія Р.Інгардена, Ж.-П.Рішара, психоаналіз З.Фройда, теорія архетипів К.-Ґ.Юнґа, Н.Фрая. У роботі враховані сучасні погляди на літературу другої половини ХХ століття, зокрема М.Ільницького, Т.Салиги, В.Дончика, М.Павлишина, В.Антофійчука, Е.Соловей, Т.Гундорової, Л.Тарнашинської, М.Зубрицької, С.Павличко, Н.Зборовської; дослідження про художнє мислення поета Тараса Мельничука М.Жулинського, В.Моренця, Г.Штоня, С.Кута, І.Малковича. Вихідними теоретичними положеннями дисертації є праці О.Потебні та К.Юнга. Зокрема, це походження символів від колективного несвідомого, тобто архетипів, що зближує символ і міф. У теорії образів та символів О.Потебні домінуюча роль належить уявленню, головній ознаці, що зв’язує образ із значенням. Характеризуючи образи й символи, опираємося на твердження О.Потебні про те, що символи розподіляються не тільки за образами, але й за паралельними рядами уявлень. Образ це ігрова модель Всесвіту, його сенсуальний відбиток, що сприймається як щось натуральне” і як щось сконструйоване”, отже, тяжіюче до системи. У цьому ж контексті застосовано концепцію ізоморфізму К.Леві-Стросса, за якою довільний характер знака, образа, тимчасовий, змінний, тобто інтенційно породжує модифікації та асоціаціації.
Наукова новизна дисертації визначається передусім її предметом. До цього часу не було цілісного дослідження поетики, зокрема, образності лірики Тараса Мельничука. Новизна роботи полягає у вивченні естетичних, формально-семантичних особливостей образу та метафори, їх системотворчих особливостей, структурно-семантичних рівнів. Досліджено, що симпліфікація (”зіткнення”) або генералізація (нагромадження) образів об’єктивно виникає як рушій образного мислення, отже, не руйнує художню своєрідність твору і є виявом естетичної співдії образотворчих тропів. У зв’язку з цим розглянуто форму розвитку образу та метафори в контексті поетичної естетики автора.
Вперше ґрунтовно проаналізована семантична виразність та емоційність алегоричних образів лірики поета в порівнянні з метафоричними образами, здійснено порівняльний аналіз продуктивних на рівні образу-символу тропів. Виявлено основи творення образів, їх емоційного фундаменту, досліджено складні версифікації, образні системи, їх семантико-естетичне навантаження. У роботі акцентуємо на поєднанні міфічного та реалістичного в образних системах, доводимо естетичну цінність синтезу та конденсації метафори у поезії Т.Мельничука як підвалин авторського стилю. З’ясовуємо роль образів-номенів та образних структур, у такому ж аспекті символіки, архетипів, інших домінуючих художніх форм, що утворюють поетичну естетику та специфічне поетичне буття.
Теоретичне значення одержаних результатів зумовлене тим, що вони доповнюють корпус досліджень, присвячених творчості Т.Мельничука. Концептуальне значення наукової роботи полягає у збагаченні досліджень лірики розкриттям художніх механізмів творення образу і метафори як формально-концептуальних основ ліричного твору. Актуальним та своєчасним у роботі є розгляд фундаментальних світоглядних моделей, класифікування образів та метафор, оформлення їх як структурно-семантичних одиниць поетичного мовлення.
Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертації мають практичне застосування у подальшому вивченні творчості Т.Мельничука, при розробці спецкурсів з теорії образу та метафори. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у лекційних курсах, та спецсемінарах із літератури другої половини ХХ століття та сучасної української літератури.
Особистий внесок дисертанта полягає в тому, що у роботі вперше досліджено образи лірики Т.Мельничука як системотворчі, зокрема осьові” образи, образи-світоглядні моделі, образи-концепти, обґрунтовано їх метафоричні значення та контекст. У дисертації враховано досягнення інших науковців, разом з тим ідеї роботи, сформульовані концепції та висновки належать її авторові. Використання праць інших дослідників обґрунтовані та оформлені відповідними посиланнями.
Апробація результатів дисертації. Наукова концепція та результати самостійного дослідження апробовані у формі доповідей на щорічних наукових конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Європейський університет, м. Київ, 2004р.), Всеукраїнській конференції до 140-річчя з дня народження М.Коцюбинського (Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, 2004р.); 7-ій та 8-ій Міжнародних конференціях молодих учених (Інститут літератури імені Тараса Шевченка, 2004-2005рр.); Всеукраїнській науковій конференції з питань модернізму (Бердянський державний педагогічний університет, 2005 р.); Всеукраїнській науковій Шевченківській конференції Шевченкознавство: ретроспективи і перспективи” (Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2006р.).
Дисертація обговорена на засіданні кафедри української літератури Інституту філології та журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (протокол № 8 від 15 лютого 2008 року ).
Публікації. Результати дисертації опубліковані у 10 наукових працях, з них одна монографія, 5 праць у наукових журналах, 4 у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел ( 295 найменувань). Загальний обсяг роботи 217 сторінок, з яких 197 основного тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проблеми дослідження особливостей індивідуального стилю письменника, глибинних художніх структур творів, вивчення поетики актуальні та своєчасні. Стиль поета-дисидента Т.Мельничука, зумовлений дуалістичним (язичницько-християнським) світобаченням, естетичним відчуттям та досвідом із-за ґрат”, являє собою поширено метафоричний екзистенційний світ, де метафора знаходить свій вияв на змістовому та формотворчому рівнях поезії, накладає свій відбиток на ідейно-тематичні, образні, жанрово-стильові особливості творів. Індивідуальні особливості творчості Т.Мельничука спорадично окреслювалися в працях М.Жулинського, В.Моренця, Г.Штоня, Ю.Коваліва, своєрідність художнього мислення поета досліджував С.Кут. Однак, світоглядні принципи поета, проявлені на різних структурно-семантичних рівнях творів, найбільшою мірою на рівні образу, метафори, що зумовило неповторний тип письма, не були досліджені, про них згадувалося лише дотично. Інтерпретації семантики окремих текстів поета містяться у публікаціях С.Кута та Г.Штоня. Аналізу потребувало й питання періодизації лірики Т.Мельничука.
У результаті дисертаційного дослідження на тему Образна система поезії Тараса Мельничука” образ, символ і метафора постають системотворчими моделями поетики Т.Мельничука. Різновиди образів, особливості художньої організації, їх метафоричність, структурування, естетику розкрито на матеріалі конкретних текстів, що становить мету дослідження.
У роботі реалізовані такі основні завдання: з’ясовано місце і роль образно-метафоричної лірики Тараса Мельничука в метафоричному дискурсі поетичних поколінь другої половини ХХ століття (зокрема, його останньої третини); вивчено особливості образів-моделей поетичної реальності. Розкрито структурні особливості образу лірики Т.Мельничука, розглянуто образи як систему; з’ясовано функціонально-семантичне значення образів-домінант та образів-концептів, їх місце в ліриці Т.Мельничука.
У результаті дослідження образ та його різновиди проаналізовані й визначені як структуровані системотворчі моделі художньої дійсності Т.Мельничука Матеріалом для ілюстрацій поетикальних особливостей творів Т.Мельничука стали збірки Несімо любов планеті”, Із-за ґрат”, Князь роси”, Чаґа”, цикли поза збірками, як от: Строфи із Голгофи”, поема Місячне інтермецо”, Зона 36 (уривки)”, тритомне видання творів поета. Поезія Т.Мельничука досить органічно сприймається в контексті метафоричної української поезії 60-90-х років ХХ століття. У зв’язку з особливостями формування поетичного стилю Т.Мельничука, поетів-дисидентів, поетів герметики та екзистенції, філологічних поетів (І.Калинця, В.Стуса, І.Світличного, Л.Костенко, І.Жиленко, В.Голобородька, Л.Талалая, І.Малковича, І.Римарука, В.Герасим’юка) поетичний процес останньої третини ХХ століття визначено як період домінування в структурі поетичних текстів образу-естетичної комунікації та кодифікації (способу екзистенційного порозуміння зі світом).
Оскільки метафоризація вірша й образів у ліриці Т.Мельничука надзвичайно щільна, локалізована на рівні елементарних речень та сполучень слів (проста, розгорнена, рідше послідовна), метафоризація образів стала окремим аспектом дослідження. Матеріалом для висвітлення механізмів творення образів та метафор, компаративних вставок стала лірика Т.Шевченка, поетів-дисидентів В.Стуса, І.Калинця, постшістдесятників В.Голобородька, В.Герасим’юка, І.Малковича.
Простежено хронологію видання поетичних збірок Т.Мельничука, окреслено їх стилістичні особливості та координати” в межах літературних поколінь. Кінець шістдесятих років ХХ століття став періодом формування в ранній поезії Т.Мельничука нормативно-релятивного типу простору ліричного героя, його романтично-емоційного типу. У результаті дослідження поетики назв (текстів, збірок) як системокоректорів, встановлено, що вірші Т.Мельничука певним чином залежать від них. Основою внутрішньої нечіткої періодизації лірики Т.Мельничука є спалах” певних тем лірики (про Карпати, втрачене кохання й сім’ю, далеку від ґрат” Україну), часто поет нагадує кінцесвітнього автора. Індивідуальне естетичне правило поета сформувалося під впливом євангельских метафор: особистість намагається стихійно протистояти матеріальному світу та злу, яке він може уособлювати. Спираючись на дослідження М.Жулинського, Т.Салиги, Ю.Коваліва, В.Моренця Т.Салиги, А.Дністрового та інших, стверджуємо, що Т.Мельничук входить до покоління шістдесятників відкривачів молекули метафори”, він розпочав інтенсивну літературну діяльність у другій хвилі шісдесятників, дисидентів. Належить він також до метафористів екзистенційного спазму”, так званих постшістдесятників, поетів-герметистів.
У ліриці Т.Мельничука домінують модерні та постмодерні ознаки. Особистісними акцентами митця є світообраз, екзистенційне самовідчуття та переосмислення, експресивний суспільний темперамент та гострий національний вектор, зародження і зростання в структурі образів кінцесвітньої безіменності та раціонального персоналізму. За тенденційними проявами й динамікою послідовності розривів” (із зовнішнім світом, внутрішніх суперечностей) митця охарактеризовано як есхатологічного прогнозиста з питомою часткою постмодерної апокрифічності. Ці якості свідчать про бінарність стильових тенденцій, отже ми дійшли до висновку про те, що модерні та постмодерні особливості тісно переплетені у творчості цього митця. Їх вдалося виокремити лише в певних випадках, що підтвердило думку про екзистенційну спазматичність творів митця. Досліджено, що чільними особливостями образів є їх гетерогенність, пов’язаність з героїчним минулим України, есхатологічним міфологізмом та висока інтерпретаційна потенція. Часто повторюється модель поєднання України, кінцесвітньої концепції та безвиході як світоглядної еклектики, що доводить певну вищість”, центрацію поетичного світу митця навколо образу України й, разом з тим, афішує межову експресію, пов’язану з цим образом.
Досліджуючи образи як світоглядні моделі в ліриці Тараса Мельничука, зосередившись на масштабних міфічних образах-комбінаціях, ми виокремили концептуальні, головні засоби міфізації образів світоглядного типу. Встановлено, що поет самостверджується через міфічну модель світоглядного образу, яку рухають невдоволені бажання. У ліриці Т.Мельничука найяскравіша серед поетів-дисидентів образна модель надчуттєвих принципів буття, це підкреслене умоглядне, ірраціональне осягнення самого себе у світі, світу і Бога, світу як вияву Бога, світу без Бога. Лірику Т.Мельничука вирізняє в потоці герметики створення міфу про жінку, Матір, християнську Матір в єдності з українським libido sexualis, у площині національної історії. У результаті порівнянь встановлено, що в українській поезії до Чаги” та Князя роси” гранично не вивищувалася анімістична жінка над її природною красою. Це спричинено вихідною світоглядною моделлю поета, єрессю у двох домінуючих формах запереченні догм релігії та запереченні політичного та суспільного нав’язування. Чимало спазматичних образів результат заперечення.
Основними типами світоглядних картин у ліриці Т.Мельничука є світоглядна картина-факт і світоглядна картина-переживання. Внаслідок цього резюмуємо про те, що в творах митця стерті межі між відчутим, побаченим і втраченим, це відчуття посилює граничний націоналізм автора. Саме тому категоріальна метафора все” від базисного поняття Україна” виростає до масштабів всесвіту. Це концептуальні риси світогляду поета. Під впливом архетипальних інтерпретацій світ бачиться поету як трансформна категорія, матрична змінна. У зв’язку з цим з’ясовано, що образи, символи та метафори є формантами-стрижнями світоглядних картин поезії, її естетичної та емоційної поліфонії. Домінуючі світоглядні картини-образи у ліриці сад (множинна трансформація дерева як розгортання символу плодючості), сонце (осердя космічного менталітету ліричного героя, представлене в чоловічій та жіночій іпостасі), місяць, який в жіночій формі особлива світлоносна стихія, носій сорому за народ (місяць-низ, місяць-срібляр), зоря з яскраво вираженими фемінними ознаками, зокрема, зоря-дівчина, яка виконує повсякденну жіночу роботу, суміжна з образом жінки-українки. Світ-небо, світ загалом суб’єктивний, індивідуально сприйнятий і переломлений” через події життя. В будь-якій світоглядній картині лірики Т.Мельничука наявні: абсолют (вишнє), трансцендентність (як непізнаване), субстанційність (як основа, єдність вишнього і непізнаваного).
Образи лірики Т.Мельничука функціонують як інформативні аксіоми: являють собою концептуальне змістове ціле, надаючи висловлюванням експресивності, метаморфічності та апокаліпсичності. За допомогою символіки (переважно солярного походження та суміжного з ним) суб’єктивні переживання та спостереження набувають максимального гедоністичного ефекту. Символи є універсальним будівельним матеріалом естетичної сфери образної рецепції лірики Т.Мельничука, інспіруючи при цьому образні структури, сприяючи їх руху” в метафізичне, тенденційне.
Саме образи та символи, завдяки своєму традиційному сенсу, сфері використання і місцю, виділеному для них у світотворі лірики Т.Мельничука, емоції, вкладеній у них, постають як естетизована, експресивна закодована сукупність, розгалужена система значень, полісемантичних зв’язків та різновекторних переходів у екзистенційне та взаємовпливів. Так, багатозначність образу дозволила поету варіювати в межах сюжету та вибору естетичного відтінку. Як виявилося, аксіоматичним для поезії Т.Мельничука є те, що окремий образ, являючи собою фрагментарну множинність складових, сприймається як розумовий та психологічний. Основний функціональний апарат образів при цьому такий: локалізація, семантичні нашарування, залежність від зовнішніх структур, вплив на об’єктні зв’язки, фокус, спрямований на домінанту, надобраз.
Саме образ є узагальненням синкретичного та метафоричного типів світовідчуття поета. На рівні образів роси, України, ґрат, жінки і матері, свободи і Карпат, на нашу думку, Т.Мельничук закодував власні внутрішні переживання, які сягають праукраїнського міфологічного, сакрального контексту. Отже, саме завдяки масштабності сем образів ліричний суб’єкт перебуває у відчаї-пошуку праформ, окремих архетипів, констант української ментальності, знаків виходу з тоталітарної дійсності, способів позбутися колоніальної психології, комплексу меншовартості. Внаслідок цього деякі образи, семи розщеплюються, функціонують як номени, котрі лише нагадують коди. Використовуючи міфологічні образи, образи-символи культури України, рослинну символіку та міфи, Т.Мельничук наблизився до давньоукраїнського світоладу і трансформував його. Простота і природність пейзажних образів, особливо ретроспективних згадок про Україну не є спрощенням та нівелюванням пракодів, а ілюструє намагання розкрити сутність національного-невтраченого як систему монолітних неструктурованих явищ. Поет, здебільшого, деталізував і сакралізував явища природи в їх багатоманітності, що так само пов’язане з міфічними кодами (сакралізація роси, бджоли, зорі).
Складність версифікаційних образних систем, на нашу думку, полягає у їх множинності, семантичному та естетичному навантаженні, трансформаціях вражень (поєднанні абстрактного й конкретного, романтичного та реалістичного, матеріального та ейдичного, мітичного і фольклорного, модерного та постмодерного). В образах лірики Т.Мельничука чітко виділяються три іпостасі об’єктна (онтологічна), суб’єктна (гносеологічна), виражальна (феноменологічна).
Досить широким є функціональний аспект форм, видових груп та систем образів. Це пов’язано з їх численними модифікаціями за значенням, походженням, естетичним фокусом, а також з домінуючими образами-символами, архетипними формами та кодами, кольористичними епітетами та метафорою, що й обумовило мету дисертаційного дослідження. За масштабністю та місцем у тексті виділено збірні, локальні, мікро- та макрообрази, поліасоціативні-контрастні, фольклорні, притчеві, інтертекстуальні. Максимальний естетико-семантичний потенціал та ступеневе кодування мають абстрактні, ейдичні, тотемні, антропоцентричні, ретроспективні образні моделі. Власне історичні, канонічні образи, образи-експектації (сподівання), образи-табу обумовлені архетипною свідомістю, що доведено за допомогою теорії архетипів, теорії української психоісторії. За способом сприймання виділено зорові, слухові, дотикові, смакові та запахові образи. Основні образні форми символічна, романтична, інтенціональна, класична, найбільш об’ємна символічна. Встановлено, що масштаби образів та символів варіюють, заміщуючи семантику один одного, тому вони не порівнювані. За рівнем естетичного та етичного образи поділені за ступенем фіксування добропрекрасного, діаноетичного, знижено-емоційного.
Символи лірики (здебільшого етнокультурні, ландшафтні, флористичні та зооморфні) є глобальною етичною інформацією, яка позиціонує та узагальнює семантичне поле тексту, сприяє його феноменологізації. Поет поставив символ у центр пізнавального комплексу, підкреслюючи його неповторність та естетичність. Між природними, соціальними і символічними образами-структурами, що відображують дійсність, наявний ізоморфізм. Походження рослинних, солярних, анімалістичних, орнітоморфних символів є фольклорним, міфологічним, це й авторський міф, насичений надекспресивним я”. Найважливіше місце у світотворі ліричного героя займає образ України. Це системотворчий світоглядний образ-символ, проаналізований у трьох його популярних інваріантах: етноландшафтному (вода / ріки, гори / Карпати, степи / дороги), етносоціальному (село, родина, індивід / ініціації), інтрасоматичному (емотивно-психологічні стани особистості, міжособистісні зв’язки). Субстантивом багатьох національних світоглядних картин, корелятом України є Карпати, земля, українська мова та перманентні візії, латентні та гіпертрофовані переживання автора. Проаналізовано також контрадикторний стосовно України образ чужину та його візійно-експресивні можливості.
Отже, на основі дослідженого в дисертаційній роботі ми встановили, що образ один із найважливіших способів світосприйняття та чуттєвого узагальнення, екзистенції лірики Т.Мельничука. Це світоглядний субстантив і концептуальна основа побудови метафори, метонімії та алегорії. А символ та метафора головні художні засоби, якими оперує поет у ліриці як романтичній художній системі. Символ у ліриці Т.Мельничука виражальна сутність явища, що передбачає міфізацію поняття та кодування, метафора складний, ступеневий семантичний процес, в основі якого приховане порівняння, один із принципів номінації, когнітивний процес і спосіб світобачення, що було встановлено за допомогою психоаналітичних, феноменологічних та структурно-феноменологічних досліджень З.Фройда, У.Еко, Г.-Ґ.Ґадамера, М.Зубрицької, С.Павличко та Н.Зборовської.
Лірика Т.Мельничука вражає значною кількістю образів, множинністю можливих значень. Образ, метафора, міт засвідчують неповторність поезії Князя роси, виступають системотворчими моделями його поетичної манери, висловлюють те, що поезія для нього особлива форма поєднання інтенційних та іманентних основ буття. Отже, індивідуальний стиль поета, образи, метафори і символіка зокрема, модельовані онтологічною реальністю текстів, екзистенційною глибиною філософських роздумів, трансформацією жанрів і форм та глибиною контексту. Поезія Т.Мельничука є оригінальним явищем української літератури із-за ґрат” і може бути вивчена й інтерпретована у світлі культурних концепцій ХХ століття.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Аверенцев С. Софія Логос. Словник. / С.Аверенцев. К.: Дух і літера, 1999. 640с.
2. Андрусів С. Шістдесятництво як явище, його витоки й наслідки / С.Андрусів // Слово і час. 1997. С.5153.
3. Андрусяк І. Інтуїтивна поезія Т.Мельничука / І.Андрусяк // Буковинське віче. 1990. №80. С.3 4.
4. Андрусяк І. У пошуках імовірної літератури: Дебют і кредит / І.Андрусяк // Березіль. 2002. №9. С.148154.
5. Антологія української поезії другої половини ХХ сторіччя. [Упорядник текстів Ю.Ковалів. Передмова. Ю.Коваліва: Українська поезія кінця 5090-х років у віртуальному інтер’єрі]. К.: Гранослов, 2001. 432 с.
6. Антофійчук В.І. Своєрідність трансформації євангельського сюжетно-образного матеріалу в українській літературі ХХ століття: автореф. дис. доктора філол. наук. / В.І. Антофійчук. — К., 2002. — 36 с.
7. Arendt H. Totalitarianism. / H.Arendt. London, 1988. 340 р.
8. Аристотель. Поетика / Аристотеь. К.: Мистецтво, 1967. 84с.
9. Аристотель. Произведения: в 4-х т. / Аристотель. М., 1976. . Т.1. 146 с
10. Афанасьєв А. Поетичні погляди слов’ян на природу: в 3 т. / А. Афанасьєв. М., 1995. . Т.2. C.2140.
11. Балушок В. Традиційні ініціації українців / В.Балушок // Український світ. 1996. № 13. С.1617.
12. Баран Є. Літературна ситуація 1999-го: Час Єзуїтів / Є.Баран // Кур’єр Кривбасу. 1999. Березень. С.5.
13. Барт Р. Вибрані праці. Семіотика. Поетика. / Р.Барт. М., 1989. 495 c.
14. Бахтин М. Вопросы литературы и поэтики / М.Бахтин. - М., 1975. 504 с.
15. Белова О. Славянская мифология: Энциклопедический словарь. / О.Белова. М., 1995. 681 с.
16. Bense M. Theorie der Texte. / M.Bense. Köln, 1962 159 s.
17. Бердяєв М. Царство Духа і царство кесаря / М.Бердяєв // Зарубіжна література. 2003. - №8 С.10.
18. Біблія і культура: Збірник наукових статей. [За ред. А.Є. Нямцу] Чернівці: Рута, 2003. . Вип. 5 312 с.
19. Библейская энциклопедия. М.: ТЕРРА, 1991. 904 с.
20. Біла А. Дискурс народного сюрреалізму” в українській ліриці 1960-70-х рр. / А.Біла // Слово і час. 2007. - №4. С.5357.
21. Білецький Л. Віруючий Шевченко / Л.Білецький // Хроніка 2000. К., 2000. . Випуск 39-40. Ч.І. С. 545550.
22. Блок М. Аполлогия истории. / М.Блок. М., 1973. 180 с.
23. Bloom H. The Western Canon. The books and school of the ages. / H.Bloom . New York,1995 P.2832.
24. Бойчук Б. Декілька думок про Нью-Йоркську групу і декілька задніх думок / Б.Бойчук // Сучасність. 1979. №1. С.2224.
25. Борисюк І. Еротика смерті: до проблеми стилетворчої функції ритуально-обрядових форм у поезії вісімдесятників” / І.Борисюк // Мандрівець. 2005. №4. С.62 66.
26. Борисюк І. Ініціація як модель і символ у поезії вісімдесятників / І.Борисюк // Слово і час. 2005 №4. С.2638.
27. Братко-Кутинський О. Нащадки святої Трійці: генеза української державної символіки / О.Братко-Кутинський. К.,1992. 112 с.
28. Братко-Кутинський О. Символіка світобудови. Українська традиція / О.Братко-Кутинський. // Людина і світ. 1991. №11. С.18-20.
29. Буграк У. Полісем зоря” у поезії І.Франка / У.Буграк. // І.Франко і національне та духовне відродження України: Збірник наукових статей. Івано-Франківськ: Плай , 1997. С.5456.
30. Булашов Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. / Г.Булашов. К.: Довіра, 1992. 414 с.
31. Buttiglione R. Suwerennos`c` narodu przez kulture: Ethos. / R.Buttiglione. 1988. W.4. S.94120.
32. Велецкая Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. / Н.Велецкая. М., 1978. 320 с.
33. Весілля. Збірник: у 2 кн. [Упорядкування М.Шубравської. Голова ред. колегії О.Дей.] К.: Наукова думка, 1970. . Кн.1. 455с.
34. Веретюк О. Скажи мені, хто я? (Проблема національної ідентичності літератури, літературного твору та його автора) / О.Веретюк // Слово і час. 2005. №12. С.6973.
35. Выготский Л. Психология искусства. / Л. Выготский. М., 1965. 290 с.
36. Виноградов В.В. О теории художественной речи. / В.В. Виноградов. М.: Высшая школа, 1971. 240 с .
37. Вісімдесятники: антологія. [Упорядн. І.Римарук / М.Рябчук. Ми помремо в Парижі”: передмова]. Едмонтон., 1990. 380 с.
38. Войтович В. Українська міфологія / В.Войтович. К.: Либідь. 2005. 664 с.
39. Волков А. Часове перенесення із теперішнього в минуле (проблема-мотив-прийом) / А.Волков // Поетика. К.: Наукова думка, 1992. С.7275.
40. Гаврилюк Е. Хаос, Танатос і Ерос у символіці обрядів переходу / Е.Гаврилюк // Студії з інтегральної культурології. Львів. 1999. № 1. С.6371.
41. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного / Г.-Ґ.Гадамер. М., 1991. 180 с.
42. Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика. / Ґадамер Г.-Ґ. К., 2001. 288 с.
43. Гачев Г. Жизнь художественного сознания. Очерки по истории образа. / Г.Гачев. М., 1972. 188 с.
44. Гачев Г. Национальные образы мира. / Г. Гачев. М.,1988 180 с.
45. Генералюк Л. Образ дерева і семіотика візуально-просторових концептів (поезія, проза, малярство Т.Шевченка) / Л.Генералюк // Слово і час. 2006. №6. С.2528.
46. Гегель Г. Сочинения: в 14 т. / Г.Гегель. М.Ленинград, 1975. . Т.1.Эстетика. С.8384. Т.11. С.214215.
47. Герасим’юк В. Була така земля : Вибране [...І є такий поет”: передм. І.Дзюби] / В.Герасим’юк. К.:Факт, 2003. 392 с.
48. Герман В. Князь роси: Штрихи до портрета Тараса Мельничука / В.Герман // Київ. 2005. №6. С.175182.
49. Гнатюк Н. Крім честі, в мене нічого не лишилось...”/ Н.Гнатюк // День. 1998. 20 серпня. С.3.
50. Голан А. Миф и символ. / А.Голан. М.: РУССЛИТ, 1994. 375 с.
51. Гончарова Н. Проблема міфологічного символізму в контексті культури: автореферат дисертації канд. філолог. наук. / Н.Гончарова. К,1998. 14 с.
52. Горанов К. Художественный образ и его историческая жизнь / К.Горанов. М., 1970.
53. Горбачевський В. Засади модерного поступу / В.Горбачевський // Хроніка 2000. ч. ІІ., Вип. 3940. К., 2000. С.360380.
54. Горський В. Міф Європи в сучасній українській літературі / В.Горський // Мандрівець. 2003. №4. С.2534.
55. Грабович Г. Тексти і маски. / Г.Грабович. К.: Критика, 2005. 312 с.
56. Grabovicz G. Toward a History of Ukrainian Literature / G. Grabovicz Harvard University Press, 1981. P. 85100.
57. Грейвс Р. Мифы Древней Греции. / Р.Грейвс. М.,1992. 340 с.
58. Гриньків Д. Дух Чугайстра в постаті Т.Мельничука крізь призму троїни понять / Д.Гриньків // Буковинський журнал. 1996. ч.12. С.1622.
59. Гришин-Грищук І. Калинові ключі Тараса Мельничука / І.Гришин-Грищук // Слово і час. №10. С.7680.
60. Гудіна С. Колір як естетичне та художнє явище / С.Гудіна // Наукові доповіді вищої школи: Філософські науки. 1986. №3. С.8390.
61. Гундорова Т. Європейський модернізм чи європейські модернізми? / Т.Гундорова. // Слово і час. 1995. №2 С.2832.
62. Гундорова Т. Літературний канон і міф / Т.Гундорова. // Слово і час. 2001. С.2125.
63. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодернізм. / Т. Гундорова. К.: Критика, 2005. 263 с.
64. Гундорова Т. Проявлення слова. Дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. / Т. Гундорова. Львів: Літопис, 1997. 297 с.
65. Гура А. Символика животных в славянской народной традиции (Традиционная духовная культура славян: современные исследования). / А.Гура. М.: Индрик., 1997. 912 с.
66. Гургула І. Князь роси пастух бджіл небесних / І.Гургула. // Літературна Україна. 2002. 19 грудня. С.8.
67. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору / В.Давидюк. Луцьк,1997. 296 с.
68. Данилюк А. Українська хата. / А.Данилюк. К., 1991. 112 с.
69. Де Бовуар С. Друга стать: у 2 т. / С. де Бовуар. К., 1994. Т.1. С.7274.
70. Де Моз Л. Пихоісторія / Ллойд де Моз. // http: // shulenina.narod.ru / Polit.Demoz / psihoistoria.
71. Демська-Будзуляк Л. Справжнє обличчя літературного покоління дев’яностих спроба ідентифікації. / Демська-Будзуляк Л. // Кур’єр Кривбасу. 2002. №149. С.157162.
72. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири / Т.Денисова // Слово і час. 1995. №2. С.1828.
73. Дзюба І. Спрага.: [Драч І. Іван Дзюба наш сучасник: передмова] / І.Дзюба. К.: Український світ, 2001. 280 с.
74. Діброва В. Проблема збереження національної тотожності за умов тоталітаризму / В.Діброва // Слово і час. 1991. №3. С.1523.
75. Дністровий А. Шістдесятники” дев’яностники”: тяглість, розриви, конфронтація? / А.Дністровий // Українська мова та література. 2005 число 15. С.1620.
76. Добренко Є. Тоталітарні засади соцреалізму / Є.Добренко // Слово і час. 1992. №7 С.815.
77. Дорошенко Я. Князь української поезії / Я.Дорошенко // Реабілітовані історією. Івано-франківська область: [у 5т.] Івано-Франківськ. 2000 . (Науково-документальна серія книг Реабілітовані історією”: у 27 т. / Редкол.: Тронько П.Т. (голова) [та ін.]). Т.1. 2000. С.395396.
78. Дорошенко Я. Лауреат премії Володимира Сосюри Тарас Мельничук / Я.Дорошенко // Світ молоді. 1991. 18 січня. С.2.
79. До теоретичних аспектів сучасної лірики [дискусія: В.Моренець, В.Дончик та ін.] // Слово і час. 1995. №1. С.6373.
80. Дударенко Л. Синкретизм у метафорі М.Григоріва / Л.Дударенко // Слово і час. 2003. №12. С.7476.
81.