КОЛОМИЙСЬКИЙ ЖУРНАЛ “ЖІНОЧА ДОЛЯ”(1925 - 1939) В ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ ГАЛИЧИНИ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

brief description

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КЛІЩ ЛЮБОМИР ІВАНОВИЧ

УДК 070.48+821.161.2(477.83/.86)

КОЛОМИЙСЬКИЙ ЖУРНАЛ
ЖІНОЧА ДОЛЯ”(1925 - 1939)
В ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ ГАЛИЧИНИ
ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор
ГНІДАН Олена Дмитрівна

Херсон 2006

Зміст
Вступ ............................................................................................................... 3
Розділ І. Журнал Жіноча Доля” за редакторства Олени Кисілевської. Феміністичний дискурс ..................................... ............. 12
1.1. Від Першого вінка” (1887) Наталі Кобринської до Жіночої Долі” (1925-1939) Олени Кисілевської. Тяглість традицій ............................................ 12
1.2. Феміністичний напрям націотворчої концепції Жіночої Долі”........................................................................................................................... 26
1.2.1. Заснування Жіночої Долі”, її ідеологія й завдання. ....................... 26
1.2.2. Хронологія ідейно-тематичної еволюції часопису в системі загальнонаціональних завдань ............................................................................... 34
1.3. Журнал Жіноча Доля” і світовий феміністичний простір................. 52
1.3.1. Редакція. Авторський склад журналу в контексті феміністичного руху доби .................................................................................................................. 52
Розділ ІІ. Жіноча Доля” в контексті літературного процесу доби .................................................................................................................................... 71
2.1. Нація і жінка в рецепції публіцистів Жіночої Долі” ......................... 71
2.2. Жіноча Доля”: формування нового літературно-естетичного простору .................................................................................................................. 103
2.2.1. Поетична спадщина Жіночої Долі” і літературний розвиток доби .................................................................................................................................. 103
2.2.2. Миколая Божук і часопис Жіноча Доля”: творчі взаємини ...................................................................................................................................109
2.3. Літературно-естетичні виступи на сторінках Жіночої Долі” ...................................................................................................................................124
2.3.1. Т. Шевченко на сторінках Жіночої Долі”.......................................124
2.3.2. Прозова спадщина Жіночої Долі” ...................................................138
2.3.3. Ольга Кобилянська в дискурсі „Жіночої Долі” ...............................144
Висновки .......................................................................................................159
Бібліографія .................................................................................................. 166

ВСТУП
Актуальність дисертаційного дослідження. Жіноча Доля” одне з найпопулярніших видань у культурному житті 20-30-х рр. ХХ ст., що сприяло формуванню національної самосвідомості українського жіноцтва від традиційно-ієрархічного до модерно-демократичного, від імперсько-регіонального до національного, від малоросійського” до власне українського, відбитого в етноісторії, історіософії та літературі.
Стимульовані національно-визвольними змаганнями української суспільності, підштовхнені їх поразкою, освічені жінки об’єдналися навколо Жіночої Долі” і в час трагічного поділу національного організму кількома кордонами”, серед жахливого організаційного й ідеольогічного розбиття громадянства внутрі”, активно залучилися до національно-визвольного руху.
Підпорядкувавши всі розбіжності думок та інтересів вимогам Найвищого Національного Ідеалу”, вони дали доказ живої єдності Нації, ставши мірилом національної свідомости, громадянської зрілости й організованости українського жіноцтва”[1] на теренах Галичини, Буковини, Наддніпрянщини, Підкарпаття, а також Австрії, Польщі, Чехії, Словакії, Румунії, Угорщини, Бельгії, Німеччини, Канади, Америки тощо.
Об’єднуючи в собі універсальні модуси етнокультурного буття, фундаментальні параметри національно-культурної ідентичності, Жіноча Доля” впродовж 15 років була вагомим складником загальної концепції діяльності українок у сфері державотворчих та націотворчих діянь.
Публікація українською мовою праць французької дослідниці Сімони де Бовуар[2] та американської Кейт Мілет[3] вивела сучасне українське жіноцтво з тривалої коми, привернувши увагу українських учених-літературознавців, насамперед жінок-інтелектуалок, до феміністичної проблематики. Праці Соломії Павличко[4], Оксани Забужко[5], Тамари Гундорової[6], Ніли Зборовської, Марії Ільницької[7], Віри Агєєвої[8] являють собою новий, феміністичний” напрям в українському літературознавстві. Плідні результати наукових зусиль згаданих учених виявилися не тільки в європейському резонансі їхніх праць, а й у пожвавленому інтересі до проблеми спадкоємності, активне звернення до національних витоків феміністичних ідей та спробах їхнього відродження, оновлення та збагачення в нових політичних умовах, у новій літературно-естетичній атмосфері. Вихід книги Мілени Рудницької[9], де представлено основні положення феміністичної теорії початку століття, а також специфічне побутування феміністичних ідей в українському культурному просторі”,[10] яскравий доказ цього.
Сьогодні мало хто знає, що основні теоретичні положення національного фемінізму Мілена Рудницька (1892-1976) виробила на основі свого практичного досвіду як активна учасниця українського жіночого руху, організаторка, а з 1925 р. незмінний лідер Союзу українок (20-30-і рр. ХХ ст.). Письменниця, публіцистка, М. Рудницька співпрацювала в Жіночій Долі” (1925-1939) і разом з редакцією торувала перші стежки для національної свідомости й громадянської дисциплінованости нашого жіноцтва”, зміцнювала ґрунт під таку сильну організацію, якою є Союз Українок”[11].
Важко уявити дослідника українського феміністичного руху, екзильної” літератури й культури першої половини ХХ ст., який не стикався б із Жіночою Долею”, але ще важче знайти відомості про неї навіть у довідковій літературі, не кажучи вже про академічні історії української літератури, журналістики чи спеціальні статті. Заборонена одразу ж після возз’єднання українських земель і вилучена з наукового вжитку, Жіноча Доля” й донині належить до речей пожаданих, а несповнених” (І. Франко).
А попри те, журнал Жіноча Доля” залишив помітний слід в історії української культури, літератури, журналістики і цілком заслужено устами Марії Омельченкової був названий енциклопедією жінки. Якби наше жіноцтво все те, що там написано, добре засвоїло, та хоч частину використало, вважала вона, то вже були б ми самостійною державою. Мали б своє господарство, як у великих державних народів; не були б гноєм, на якому виростають розкішні квіти... чужі!”[12]
Сьогодні особливо зримо виявляється глибока сучасність Жіночої Долі”, органічний внутрішній зв’язок її з минулим, теперішнім і майбутнім України, яка, на жаль, і на початку третього тисячоліття не позбулася проблем минулого. Різниця між минулими і теперішніми важкими часами в тому, що, діючи в полі заборон і репресій царської і більшовицької національної політики, зацікавлення до рідного друкованого слова зростало так, що закордонні українські видавництва Австрії, Швейцарії не могли вгамувати інформаційного голоду свідомих патріотів у краю. Друковане слово, книжка, часопис були надійними зв’язковими між мільйонами українців по цей і той бік Збруча. Друковане слово було тоді тим джерелом, з якого можна було ще черпати силу для свойого українства, єдиний засіб, щоб не забути про себе, єдиний спосіб, що при його допомозі можна було організовуватись в одну громаду. Громаду читачів українського друкованого слова”[13].
Тепер же, коли українське друковане слово катастрофічно упосліджується, коли наші права безкарно ущемлюються, можливості втримати незалежність скорочуються, а зневіра й розчарування розкидає українців по всьому світу, прирікаючи на безпам’ятство й духовне сирітство, мусимо вийти з апатії і сну.
У таких ситуаціях, цитуючи редакцію Жіночої Долі”, пробудити інтерес до громадських справ, активізм духу, почуття єдности свого я” з мільйонами українців по широкому світі, врешті відсвіжливе почуття, що ми діємо й співдумаємо разом з мільйонами наших братів і сестер”, може тільки українська, щиро національна преса. Тільки рідний часопис, рідні справи, однакові загальнонаціональні почування повинні бути тим цементом, що лучить (з’єднує. Л.К.) нас в одну тверду скалу!”[14]
Жіноча Доля” робила все, аби рідним, щирим, розумним і правдивим словом дійти до серця українського жіноцтва, у найвіддаленіші куточки світу. Усвідомлювала: Доки ще жінка інтересується пресою, доки вона поміж завалою родинних обов’язків знаходить ще час і цікавість дізнатись про те, що серед нас діється, доки в неї є органічний зв’язок з тисячами їй незнайомих сестер, читачок тої, що й вона, газети, доти можна говорити про активізм українського інтелігентного жіноцтва”[15].
Українська наука має поважні здобутки в дослідженні видатних постатей літературно-мистецького життя за тоталітарного режиму, зігнорованих офіційним літературознавством, заборонених і забутих, окремих літературних напрямів і шкіл, літературно-мистецьких об’єднань вітчизняної й екзильної літератури 20 30-х років ХХ ст. Проте не менш важливим й актуальним завданням у розвитку духовного потенціалу нації є повернення штучно вилучених з наукового обігу періодичних видань, без вивчення яких розірваність, фрагментарність, неповність літературного процесу унеможливлює цілісне його бачення. Це стосується насамперед Жіночої Долі”, що була центральною трибуною багатьох програмних творів найчільніших поетів, прозаїків, публіцистів, як у Краю, так і за межами”, контактним осередком міжвоєнної еміграції, особливо представників Празької школи, літературна творчість яких вписалася в доктрину державницької ідеології журналу.
У час економічного й політичного перелому Жіноча Доля” з найбільшою силою проявила себе як активний, дійовий фактор національно-суспільного життя. На її сторінках опубліковано велику кількість художніх творів, літературно-критичних, історико-літературних матеріалів, статей, рецензій, заміток, публіцистичних виступів, практичних порад і рекомендацій із різних галузей народознавчих знань, що стикуються із теорією етносу, етнічною історією, культорологією, фольклористикою, етнічною демографією, етностатистикою, етносоціологією, етнолінгвістикою, етномистецтвознавством, етнічним релігієзнавством, етнографічним музеєзнавством та іншим”[16].
Відсутність спеціального комплексного аналітично-синтетичного дослідження Жіночої Долі” звужує уявлення про літературний процес 20 30-х рр. ХХ ст. як органічну ланку історії українського письменства. Кожне число журналу містить цінні літературно-художні матеріали, хоча значення його не обмежується тільки ними. Жіноча Доля” відбила особливості національно-суспільної атмосфери часу, розмаїття настроїв і чину учасників жіночого руху; засобом художньо-публіцистичного слова вона формувала національну свідомість народу, національний характер, сильну, національно свідому особистість. Звернення до джерел власної історії, засвоєння культурно-історичного досвіду її представників, незаслужено зневажених і досі не повернених із забуття, є і завжди буде актуальним.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що представлена праця є першим монографічним дослідженням різних аспектів діяльності Жіночої Долі”, її суспільно-політичної позиції, літературно-мистецьких процесів; концептуалістики літературно-критичних та публіцистичних виступів, комунікативних функцій.
У дисертації вперше здійснено аналіз художньо-публіцистичних виступів Наталії Кобринської, Ольги Кобилянської, Ольги Дучимінської, Уляни Кравченко, Олени Теліги, Олени Кисілевської, Христі Алчевської, Миколаї Божук, Софії Русової і того жіночого” літературного бомонду доби, що представляв українське красне письменство в Чехії, Польщі, Німеччині, Англії, Канаді, Америці, Австралії; з’ясовано й узагальнено найістотніші риси національно-суспільних і літературно-художніх явищ саме у зв’язку з діяльністю Жіночої Долі”, в чому вбачаємо наукову новизну дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна тема пов’язана з науковими планами кафедри українознавства факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету, де виконувалася наукова робота.
Об’єктом дослідження є журнал Жіноча Доля” його місце і роль у суспільно-національному, літературно-естетичному процесі 20 30-х рр. ХХ ст.
Предметом дослідження є художня та публіцистична спадщина Жіночої Долі” (Олени Кисілевської, Мілени Рудницької, Наталії Кобринської, Ольги Дучимінської, Ольги Кобилянської, Уляни Кравченко, Ірини Вільде Наталени Королевої, Марії Омельченкової, Дарії Віконської, Ганни Чикаленко-Келлер, Наталії Лівицької-Холодної, Софії Русової та ін.).
Інтелектуальний період предмету дисертаційного дослідження обмежений хронологічними рамками: 80-і рр. ХІХ ст. час заснування Товариства руських жінок (1884) і видання Першого вінка” (1887) до 20 30-і рр. ХХ ст. час заснування і функціонування Жіночої Долі”, що служила і за буквар, і за політичного інформатора, і за провідника, і дорадника, і практичного помічника”[17] за редакторства О. Кисілевської.
У вивченні семантичного коду Жіночої Долі” використано значну частину матеріалів, що зберігаються в архівах Інституту літератури НАН України ім. Т. Шевченка, Інституту історії України НАН України, Архіві головному актів давніх (м. Варшава, Польща), а також в рукописних відділах Національної наукової бібліотеки ім. В. Вернадського, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, рукописних відділах Івано-Франківської, Коломийської бібліотек тощо.
Мета і завдання роботи дати феміністичний дискурс Жіночої Долі” як фактора консолідації українського жіноцтва навколо державницьких ідеалів, у прилученні його до скарбів європейської та світової культури; висвітлити аспекти й напрями художньо-публіцистичної діяльності Жіночої Долі” та її роль у формуванні національної самосвідомості народу
Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:
- дослідити політико-культурні та літературно-естетичниі передумови заснування Жіночої Долі”, особливості й тенденції її програми; тематичний напрям, художньо-публіцистичну модель національної свободи;
- проаналізувати комунікативні функції Жіночої Долі” в контексті національно-визвольного руху;
- висвітлити концептуалітику статей О. Кисілевської на тлі всеукраїнського жіночого руху;
- здійснити гендерний аналіз художніх та публіцистичних творів Жіночої Долі” в контексті літературного розвитку доби;
- визначити місце і значення Жіночої Долі” в розвитку української національної культури, літератури, мови; у формуванні національної самосвідомості жіноцтва; в консолідації всіх українських сил і груп, включаючи й діаспору, для вирішення національно-державницьких проблем; у політичній структуралізації українського суспільства, в утвердженні права на самостійний розвиток української культури, літератури, науки в усіх сферах і проявах .
Джерельну базу становлять:
усі числа Жіночої Долі” за 14 років (1925-1939);
мемуарно-публіцистичні та епістолярні матеріали, художні твори, дописи, наукові студії, різні публікації й замітки, які й до сьогодні відіграють роль першоджерел у дослідженні історії літератури 20 30-х рр. ХХ ст.;
архівні матеріали, що їх віднайшли й опублікували останнім часом дослідники різних профілів;
статті та матеріали про життя і творчість редакторів та співробітників Жіночої Долі”, сучасних дослідників феміністичного руху та чільних його представниць тощо.
Теоретико-методологічною основою дисертації є праці вітчизняних та закордонних учених-літературознавців, істориків, філософів, журналістів: В.Агєєвої, М.Бернштейна, І.Бочковського, М.Возняка, М.Грушевського, Я.Дашкевича, Д.Донцова, С.Єфремова, О.Забужко, М.Ільницького, І.Лисяка-Рудницького, Ю.Луцького, Є.Маланюка, Д.Наливайка, С.Павличко, Т.Салиги, П.Федченка, І.Франка, Ю.Шаповала, В.Шевчука та ін.
Широкий обсяг матеріалу спонукав нас поєднати історичний та біографічний підходи у викладі матеріалу, застосувати генетичний, порівняльно-історичний, системно-естетичний і типологічний методи дослідження.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати й висновки можуть бути використані в теоретичних, історико-літературних та компаративістичних студіях, у лекційних курсах з історії української літератури та журналістики; вони поповнюють джерельну базу українських письменників ХІХ-ХХ ст. материкової і т. зв. екзильної літератури в підготовці творів до наукового видання (Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О.Кобилянської, Н. Кобринської та ін.), для написання навчальних посібників з історії української журналістики, літератури для вищих та середніх навчальних закладів, а також у підготовці спецкурсів, семінарів, дисертаційних та випускних робіт про український літературний процес періоду розстріляного відродження.
Теоретичне значення дисертації. Проблеми і висновки дослідження відкривають нові можливості у вивченні теорії та історії літератури, зокрема проблеми творчого методу, історизму, міжлітературних та літературно-фольклорних зв’язків; у розробленні цілісної концепції художньо-публіцистичних жанрів, у формуванні нових підходів до розуміння феміністського дискурсу українського літературного процесу перших десятиліть минулого століття.
Апробація роботи. Основні положення та висновки роботи проходили апробацію на: наукових конференціях Чернівецького державного університету ім. Юрія Федьковича Ольга Кобилянська: погляд на життя і творчість з кінця ХХ ст. До 135-річчя від дня народження письменниці” (Чернівці, 1998); Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника Розвиток літературного процесу в Галичині першої половини ХХ століття”, (Івано-Франківськ, 2000); на міжнародних наукових конференціях Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Ольга Кобилянська. До 140-річчя з дня народження” (Київ, 2003), Національного авіаційного університету (Київ, 2003, 2004). Результати дослідження викладені у 4 публікаціях фахових видань і 4 публікаціях додаткових видань.
Окремі розділи та вся дисертація обговорювались на засіданні кафедри українознавства факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету.
Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків та бібліографії (321 позиція). Загальний обсяг дисертації 183 сторінки, з них 165 сторінок основного тексту і 18 бібліографії.

[1] Українська Жінко! // Жіноча Доля. 1934. Ч.7. С.2.

[2] Бовуар Сімона де. Друга стать: У 2 т. / З фр. К.: Основи, 1994. Т.1. 352 с. ; Т. 2. 392 с.

[3] Мілет Кейт. Сексуальна політика. / Пер. з анг. І. Петятиник, П. Таращук К.: Основи, 1998. 619 с.

[4] Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі: Монографія, 2-е вид. перероблене і доповнене. К.: Либідь, 1999. 447 с.; Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського. К.: Основи, 2000. 328 с.; Павличко С. Фемінізм / Передмова В. Агєєвої. К.: Основи, 2002. 322 с.

[5] Забужко О. Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х. К.: Факт, 1999. 340 с.

[6] Гундорова Т. Fomine melancholica: Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської. К.: Критика, 2002. 272 с.

[7] Зборовська Н., Ільницька М. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. Львів: Літопис, 1999. 336 с.; Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. К.: Академвидав, 2003. 392 с.

[8] Агєєва В. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму.- К.: Факт, 2003. 320 с.

[9] Рудницька М. Статті. Листи. Документи. /Відп. ред. М. Богачевська-Хомяк. Упор. М. Дадюк. Львів, 1998. 844 с.

[10] СіЧ. 1999.№ 9. С.71.

[11] Справа поважна // Жіноча Доля. 1938. Ч. 12. С.4.

[12] Уривок з листа п. проф. Марії Омельченкової // Жіноча Доля. 1934. Ч. 24. С.4.

[13] Потопаючий бритви хапається, а ми відкидаємо помічну руку // Жіноча Доля. 1938. Ч. 1314. С. 4.

[14] Там само.

[15] Там само.

[16] Шаповал Ю. Літературно-науковий вісник (1898-1932): Творення державницької ідеології українства. Львів, 2000. С.5.

[17] Потопаючий бритви хапається, а ми відкидаємо помічну руку // Жіноча Доля. 1938. Ч.13-14. С.4.

bibliography

ВИСНОВКИ
Суспільно-політичні умови першої чверті ХХ століття окупованої польською владою Галичини сприяли активізації найбільш свідомого і освіченого жіноцтва, розбурханого піонеркою жіночого руху Н. Кобринською в останні десятиліття ХІХ віку. Створення Союзу українок, з його розширеними осередками, впровадження нових ідеологічних та організаційних структур, урізноманітнення діяльності актуальних жіночих сфер вимагали інформаційного поширення. Як наслідок, протягом 1922 року діяльність Союзу українок висвітлювано на сторінках Жіночого вістника” і Жіночого діла” (додаток до газети Діло”). З 1 вересня 1925 року центральним друкованим органом Союзу українок стає Жіноча Доля”.
На підставі аналізу діяльності літературно-публіцистичних, мемуарно-епістолярних, цензурних і рукописних матеріалів здійснено дослідження феміністичного дискурсу Жіночої Долі” як фактора консолідації українського жіноцтва навколо державницьких ідеалів, визначено його роль у прилученні українок до скарбів європейської та світової культур; висвітлено аспекти й напрями художньо-публіцистичної діяльності Жіночої Долі” та її роль у формуванні національної самосвідомості народу .
Утверджуючи самобутність українського народу, Жіноча Доля” стверджувала право широкого розвитку української національної культури в усіх її сферах і проявах, насамперед у мовній сфері, що їх журнал розглядав у контексті всієї історичної еволюції народу. Українське слово зв’язало почуттям єдності розділені українські землі, наближало інтелігенцію до простих народних мас, позбавлених державних, культурних і національних традицій.
Проблема навчання українською мовою знаходила своє логічне продовження і в обороні Рідної школи”, з діяльністю якої пов’язувалося продовження буття українського народу”, надія на те, що через неї заясніє заграва світанку, яка осяє безкраї простори від Карпат по Кубань, настане сподіваний день, в якому народиться сім’я вольна, нова”( Ірина Вільде).
Підпорядкувавши питання національне (а отже, і лінгвістичне) загальнодемократичному рухові, завданням покращання економічного і політичного становища народу, журнал ставив функціональний статус української мови у залежність від політичної свободи нації. Вважаючи українську мову не етнічним, а культурним спадком, репрезентанткою надбань цивілізації, журнал бачив її в історичній перспективі та у вселюдському контексті.
Журнал розробляв основні положення феміністичної теорії початку ХХ століття, специфічне побутування феміністичних ідей в українському літературно-культурному просторі, висвітлював проблеми жіночого руху, діяльності жіночих організацій і товариств, осередків філій і гуртків, як у нас, так і за кордоном.
Та попри чільну увагу редакції до феміністичних проблем головними напрямами роботи Жіночої Долі” все ж були культурно-освітній, економічний і політичний, що висвітлювали змагання українського жіноцтва за повернення України в підготовлений ґенетично й утверджений історично статус” незалежної держави, за розвиток усіх сфер духовного, політичного, культурного й соціально-економічного життя української нації.
Приймаючи розуміння нації як найвищої органічної людської спільноти, Жіноча Доля” продовжувала підносити всезростаючий інтерес серед українського жіноцтва до гендерних проблем, систематично застерігаючи жіноцтво від надмірного захоплення чужим; вона давала слушні практичні поради, як і що брати з чужого поля”, не втрачаючи при цьому власного національного характеру літератури, музики, мистецтва аж до політичних питань та ідеологій.
Творчі пошуки цілої плеяди поетів, прозаїків, публіцистів об’єдналися навколо концепції нової” героїні особистості жінки дружини, матері, громадянки-патріотки. Порушуючи й активно обстоюючи першорядні проблеми національного розвитку і народності, Жіноча Доля” цим уже відіграла неоціненну роль у формуванні національної самосвідомості українського жіноцтва не тільки в Україні, а й далеко за її межами.
З самого початку Жіноча Доля” стояла на тому, що в ім’я торжества національної програми слід об’єднати навколо журналу всі творчі сили нації, всі її суспільні групи. Журнал пропонував різні шляхи здійснення цієї програми у процесі загальнодемократичного руху, покращання економічного й політичного становища народу, змінюючи функціональний статус української мови, проте остаточно розв’язати її можна тільки за умови політичної свободи.
Жіноча Доля” намагалалася зробити все, щоб залучити до активної участі в журналі українське жіноцтво Галичини, Східної України, Буковини, Підкарпаття, а також близького й далекого закордону: Польщі, Чехословаччини, Болгарії, Німеччини, Австрії, Бельгії, Англії, Франції, Румунії, Канади, Америки, Китаю, Японії та ін. Вихідними пунктами діяльності часопису була не тільки інформаційно-просвітницька праця в національно-патріотичному дусі, а й безпосередня участь у різних подіях та процесах суспільно-політичного, національно-визвольного, культурно-ідеологічного спрямування.
Члени редакції дбали, щоб читачі видання постійно отримували інформацію про важливі політичні події в Галичині і в регіонах України, Радянського Союзу, інших країн, про стан, розвиток, досягнення національної культури, здобутки в окремих галузях знань, їхнє взаємозбагачення через зближення з європейською і світовою культурами.
У видавничій теці були дописи з Англії, Канади, Америки, Бразилії, Аргентини, Китаю, Манджурії та ін. Сотні листів з усіх кінців світу надійшли в редакцію з нагоди ювілею: від з’їзду Союзу українок за підписом Ольги Бачинської (Стрий), О. Сірецької (Чернівці), О. Кобилянської (Димка), Голови Української Національної Жіночої Ради в Чехословаччині проф. С. Русової (Прага), Мар’яни Мельник (Шанхай), Л. Бачинського (Перемишль), Союзу українок Канади ім. Ольги Бесарабової (Віндзор), організаторки Союзу українок Америки Анастасії Рибакової, Української Громади в Туреччині, Катерини Забелло (Царгород), подружжя Омельченків (Прага) та багатьох інших.
Численні мемуарно-публіцистичні та епістолярні матеріали, що стосуються цієї доби (20-30-ті рр. ХХ ст), дають підстави зробити висновок: журнал Жіноча Доля” знакове та багатоаспектне літературно-культурне явище. На її сторінках виступив майже весь науковий і літературний актив України, із середовища якого вийшло чимало істориків, етнографів, фольклористів, лінгвістів, літературознавців, письменників. На її сторінках друкувалися твори: Н. Кобринської, О. Кобилянської, Софії Русової, Людмили Шевченко, Наталени Королевої, М. Омельченко, Галі Мазуренко, З. Мірної, Марії Підгірянки, Савели Стечишин, Т. Кройтор, доктора В.Сіменовича, доктора В.Ю. Кисілевського, Уляни Кравченко, Конст. Малицької, Катрі Гриневичевої, Марії Донцової, Кл. Попович-Боярської, Марії Крушельницької, О.Федак-Шепаровичевої, М.Струтинської, І.Шмігельської-Климкевич, О.Федів-Суховерської, М.Козоріс-Барилякової та інших.
Вагомим внеском у вітчизняну публіцистику була діяльність редактора Жіночої Долі” О. Кисілевської, чиї праці синтезували в собі автобіографічні, громадсько-виховні, художньо-пошукові модуси як стимули духовної єдності і цілісності суспільства.
Своїми подорожніми нарисами з поїздок по Америці, Бельгії, Канаді, Швейцарії, Чехії та ін. О. Кисілевська знайомила українців з вільною думкою європейців і світових демократій, їхньою готовністю захищати честь і свободу батьківщини, вирізняючи на фоні вільного світу аномалії підневільного життя українців.
Висновкам та узагальненням О. Кисілевської притамання сміливість, самобутність та оригінальність думки. Сперті на логіку доказів, вони позитивно впливали на читача, сприяли формуванню нового світогляду, базованого на історичних та національних традиціях українського народу.
Жіноча Доля” була своєрідною кардіограмою інтелектуального життя українських літераторок, які по-різному переймалися долею рідної літератури. Одні творили, примножували художні тексти, інші осмислювали написане, розгортали літературну критику, писали історію української літератури. І всі вдавалися в глибоку ретроспекцію, або (рідше) пробували прогнозувати майбутнє, а, в кінцевому підсумку, створили цілісний естетично привабливий образ героїні-українки, який еволюціонує від початкових феміністичних домагань рівноправності до виразника інтересів нації. При цьому кожен із них дотримувався індивідуальних стильових засобів, що позначалося на загальних тенденціях розвитку української літератури.
Редакційна колегія часопису Жіноча Доля” зуміла об’єднати навколо себе найбільш здорові творчі жіночі сили, що, втілюючи національну проблему в нових суспільно-політичних умовах, протистояли полонізації, русифікації та іншим впливам, зберігши при цьому свою самобутню ідентичність.
Як національний об’єднавчий чинник, журнал висвітлював історію зародження і боротьби української жінки за емансипацію на всіх етнічних землях, причини і способи боротьби, їхнє кількісне, ідейне зростання у формуванні зрілого національно свідомого типу жінки-громадянки, без уваги на місце проживання, політичну та релігійну орієнтацію, а тому здобув авторитет і визнання на міжнародному рівні, не маючи собі подібних за вагомістю впливу на жіночу свідомість та єднання на європейському і світових континентах.
Націотворча система редакційних поглядів видавців Жіночої Долі” з її базовим феміністичним та супровідними мовно-літературними, культурно-освітніми, політико-економічними господарськими складовими були вирішальними у визначенні функції і ролі жінки в національних сферах життя.
Спираючись на історичні традиції народу, співпрацівники редакції формували національний світогляд люблячої жінки-матері, берегині українського роду, громадянки мужнього, вольового інтелекту, непохитної вдачі сильної особистості.
Жіноча Доля” постійно знайомила читацький загал із політичною ситуацією не лише на рідних теренах Галичини, а й на тимчасово окупованих землях Полісся, Волині, Буковини, Закарпаття, Східної України; СРСР, Європи і світу.
Вона давала широку інформацію про розвиток національної культури: фольклору, етнографії, музеєзнавства, літератури, мистецтва, живопису та її збагачення через зв’язки з європейською та світовою культурами.
Складні обставини в суспільстві вимагали різноманітних методів діяльності, до яких Жіноча Доля” вдавалася й обіцяла вдаватися постійно, залежно від суспільно-політичної ситуації. Часопис постійно інформував читацьку аудиторію про активну діяльність співпрацівниць „Жіночої Долі” в обстоюванні національних інтересів на високому міжнародному рівні: на Конгресі Миру (Париж,1925р.);конгресі Ліги в Дубліні (Ірландія,1926р.); секції Жіночої Ліги (Берлін,1928р.); другому Конгресі Міжнародного Союзу щодо громадянських прав жінки (Берлін,1929р.); конгресі Міжнародної Ліги Миру і Свободи (Прага, 1929); на Міжнародному Жіночому Конгресі (Гренобль, 1932) та ін.
Виступи українок на міжнародній арені ознайомлювали світову спільноту з Україною, її змаганнями в національній, політичній, соціально-культурній сферах.
Жінки представляли свою Батьківщину не маргіналом Росії, Польщі чи Австро-Угорщини, а як тимчасово окуповану сусідами європейську державу з багатомільйонним самобутнім, талановитим і самодостатнім народом, що має свою мову, культуру й історію.
Усі книги журналу значною мірою становлять цінні, першорядні літературно-художні документи. Власне, весь український літературний процес тієї доби був представлений у Жіночій Долі”, яка з часу заснування служила і за буквар, і за політичного інформатора, і за провідника, і дорадника, і практичного помічника” .
Значення Жіночої Долі” в літературному процесі не обмежується тільки суспільно-літературним резонансом. Являючи собою відбиття певних ідейно-мистецьких особливостей української літератури 20 30-х рр. ХХ ст., Жіноча Доля” водночас сама впливала на багатьох письменників, на літературний процес першої половини ХХ століття. Тому найважливіші тогочасні літературно-художні явища в усій їхній своєрідності можна розкрити, тільки всебічно врахувавши практику Жіночої Долі”.

Бібліографія
1. А колесо історії крутиться... (В 20 роковини світової війни) // Жіноча Доля. 1934. Ч.18. С. 4-5.
2. А. М-ва. Жіноча Доля” та укр. жіноцтво // Жіноча Доля. 1927. Ч .10. С. 3-4.
3. Агєєва В. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму. К.: Факт, 2003. 320 с.
4. Американський журналіст про голод на Україні // Жіноча Доля. 1934. Ч.7. С. 14.
5. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів, 1996. 636 с.
6. Антонич Б. І. Зібр. творів. Нью-Йорк, 1967. С. 341-342.
7. Антонович Б.В. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори. К.: Либідь, 1995. 814 с.
8. Б. Савчук помилково трактує датою її смерті 1937 рік, наголошуючи, що ця „...багатообіцяюча закарпатська письменниця ... (1907 1937) не встигла розкрити свій непересічний хист...”
9. Багряний І. Публіцистика. Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе./ Упор. О. Коновал. К.: Смолоскип, 1996. 856 с.
10. Баранова Б. Сучасні завдання українського жіноцтва // Жіноча Доля. 1926. Ч. 6. С.4-5; Ч.8. С.3.
11. Белегай М. Др. Володимир Сіменович // Жіноча Доля. 1932. Ч.23. С.9-10.
12. Бернштейн М. Журнал Основа” і український літературний процес 50 60-х років ХІХ ст... К.: Наук. думка,1959. 216 с.
13. Бернштейн М. Українська літературна критика 50-70-х років ХІХ ст. К.,1959. 492 с.
14. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. К.: Либідь, 1998. 406 с.
15. Блажкевичева І. Жінка та політика // Жіноча Доля. 1927. Ч. 2. С.2-3.
16. Блажкевичева І. З нагоди Шевченківських свят // Жіноча Доля. 1927. Ч.5. С.2-3.
17. Блажкевичева І. Роля жінки в суспільстві // Жіноча Доля. 1927. Ч. 8-9.- С.4; Ч.11. С.2; Ч.12. С3-4.
18. Бовуар Сімона де. Друга стать: У 2 т. / З фр. К.: Основи, 1994. Т.1. 352 с. ; Т. 2. 392 с.
19. Богачевська-Хомяк М. Білим по білому. Жінки в громадському житті України. 1884-1939. К.: Либідь, 1995. 424 с.
20. Божук М. Вже сонце післало кохане проміння // Жіноча Доля. 1938. Ч.3. С.2.
21. Божук М. Жіночій Долі // Жіноча Доля 1931. Ч.11. С.2.
22. Божук М. Мені тяжко, матусю, живеться... // Жіноча Доля. 1935. Ч.11. С.1.
23. Божук М. Ні, не співатиму пісень... // Жіноча Доля. 1933. Ч.12. С.1.
24. Божук М. Не лякайся, сестро, бурі! // Жіноча Доля. 1931. Ч.13. С.1
25. Божук М. О, Тисо!.. // Жіноча Доля. 1938. Ч.3. С.2.
26. Божук М. Ой засвіти, місяченьку! // Жіноча Доля. 1931. Ч.32. С.1.
27. Божук М. Ой не сійся, білий снігу... // Жіноча Доля. 1939. Ч.3 С.9.
28. Божук М. Ой хочеться жить... // Жіноча Доля. 1931. Ч.18 С.1.
29. Божук М. Поети, не смійтесь, що я заспівал // Жіноча Доля. 1939. Ч.3. С.9.
30. Божук М. Присвята сестрі Анні // Жіноча Доля. 1931. Ч.11. С.2.
31. Божук М. Прощай, матусю! // Жіноча Доля. 1931. Ч.32. С.1.
32. Божук М. Це рідний край! // Жіноча Доля. 1931. Ч.18. С.1.
33. Божук М. Це рідний край! // Жіноча Доля. 1933. Ч.12. С.1.
34. Бойко Ю. Вибрані праці. К.: Медекол, 1992. 381 с.
35. В. Б. [Божук В.] Життя в Срібній Країні через призму життя одної людини. // Жіноча Доля. 1939. Ч.3. С. 6-7; Ч.4. С.6-7; Ч.6. С.6-7.
36. Великі роковини // Жіноча Доля. 1938. Ч.8. С.2-3.
37. Величко І. Наталія Кобринська // Жіноча Доля. 1928. Ч.1-2. С.5-6.
38. Виказ осіб // Жіноча Доля. 1928. Ч.21. С.11.
39. Від редакції // Жіноча Доля. 1926. Ч.6. С. 4.
40. Від редакції // Товариш. Письмо літературно-наукове. Львів, 1888.Ч.1. С.1-2.
41. Від У.Ж.Н.Р. в Ч.С.Р. // Жіноча Доля . 1934. Ч.22. С. 6.
42. Відозва до українського жіноцтва від Товариства Українсько-Канадського жіноцтва з Вінніпегу // Жіноча Доля. 1932.-Ч. 13. С.6-8.
43. Відозва Союзу Українок до українського жіноцтва! // Жінка. 1936. Ч.4. С.2.
44. Віконська Дарія. Європа і ми // Жіноча Доля. 1939. Ч.7 8 С.5.
45. Віконська Дарія. За доцільність (З книги За силу й перемогу”) // Жіноча Доля. 1939. Ч.9-10. С.4-5.
46. Віконська Дарія. Психіка ресинтименту (З книги За силу й перемогу”) // Жіноча Доля. 1939. Ч.6. С. 4-5.
47. Віконська Дарія. Степ // Жіноча Доля. 1939. Ч.4. С.5.
48. Вільде Ірина. Між книжками // Жіноча Доля. 1936. Ч. 1-2. С. 7-9.
49. Вільде Ірина. Нові книжки з-під жіночого пера // Жіноча Доля. 1937. Ч.1-2. С. 19.
50. Гадамер Ганс-Георг. Герменевтика і поетика. // Вибрані твори. К.: Юніверс. 2001. 280 с.
51. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. Підручник. За науковою редакцією О. Галича.- К.: Либідь, 2001. 487 с.
52. Гаряче серце: Як Шевченко любив Україну // Жіноча Доля. 1931. Ч.10. С.3-4.
53. Гегель Г. Эстетика: В 4 т. М., 1968. Т. 1. С. 301.
54. Гнатюк М. Іван Франко в літературно-естетичних концепціях його часу. Львів: Каменяр, 1999.-181 с.
55. Гнатюк М. Літературознавчі концепції в Україні другої половини ХІХ початку ХХ сторіч. Львів, 2002. 208 с.
56. Гнідан О. Д. Василь Стефаник. Життя і творчість. К.: Рад. шк., 1991. 222 с.
57. Гнідан О.Д., Дем’янівська Л.С. Володимир Винниченко. Життя. Діяльність. Творчість. К.: Четверта хвиля, 1995. 256 с.
58. Гнідан О. Євгенія Ярошинська // Ми в історії.-К.: ЖЦ Спадщина”. С.22-41.
59. Гнідан О. Ольга Кобилянська // Історія української літератури кінця XIX поч. XX ст. К.: Вища шк., 1991. С. 291-332.
60. Гнідан О. Письменниця, діячка, жінка //Ми в історії. К.: ЖЦ Спадщина”. С.6-21.
61. Голоси наших читачок: Лукачева Софія // Жіноча Доля. 1929 Ч.3. С.11.
62. Голоси наших читачок про діяльність видавництва Жіноча Доля” // Жіноча Доля. 1928. Ч.22. С.4; Ч.23. С.12; Ч.24. С.9-10.
63. Гординський С. Поет другої генерації” // Назустріч. 1936. 15 лютого.
64. Грицай О. Ольга Кобилянська. З приводу ювилею її сорокалітної письменницької діяльности // Жіноча Доля. 1927. Ч. 20. С.2-4.
65. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. К.: Знання, 1991. 240 с.
66. Гузар З. П. Кобилянська: Семінарій: Навчальний посібник. К.: Вища школа. 1990. 166 с.
67. Гуляк А. Олена Пчілка. Нарис життя і творчості. К., 1996. 114 с.
68. Гундорова Т. Про-Явлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів, 1997. 296 с.
69. Гундорова Т. Fеmine melancholica: Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської. К.: Критика, 2002. 272 с.
70. Гунчак Т. Україна. Перша половина ХХ століття. Нариси політичної історії. К., 1993.- 287 с.
71. Данильчук І. Велич Шевченка // Жіноча Доля. 1930. Ч.10. С.3.
72. Два роки // Жіноча Доля. 1927. Ч. 17. С.2.
73. Де ви? // Жіноча Доля. 1938. Ч. 24. С.2
74. Денисюк І. Невичерпність атома. Львів, 2001. 318 с.
75. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози ХІХ - поч. ХХ ст. Львів, НВТ Академічний експрес, 1999. 267 с.
76. Денисюк І., Скрипка Т. Дворянське гніздо Косачів. Львів, НВТ Академічний експрес, 1999. 265 с.
77. 10-літній Ювілей товариства Горожанок від 41 „Союзу Українок” Америки в Філадельфії // Жіноча Доля. 1930. Ч.1-2. С.3.
78. Діло. 1926. Ч. 148. 7 липня
79. Діти й школа // Жіноча Доля. 1934. Ч. 17. С.3.
80. До наших Вп. Прихильниць і Читачок. // Жіноча Доля. 1930. Ч. 1-2. С. 3.
81. До наших милих читачок і читачів // Жіноча Доля. 1928. Ч. 24 С. 4.
82. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Львів, 1991. 296 с.
83. Донцов Д. Росія чи Європа. К., 1992. 44 с.
84. Дороцька-Кулик Е. На дорозі у світ // Коломия і Коломийщина: Збірник споминів і статей про недавнє минуле. Філадельфія, 1998. С.335-342.
85. Другий Конгрес Міжнароднього Союзу для громадянських прав жінки в Берліні // Жіноча Доля. 1929. Ч.13. С.12.
86. Дубчук Звойницька О. Ніч радости, ніч любови // Жіноча Доля.-1930.-Ч.16-17.-С.5-6.
87. Дубчук-Звойницька О. Орел // Жіноча Доля. 1929. Ч.18. С.6-7.
88. Думки в Лесині дні // Жіноча Доля. 1938. Ч.4. С.2-3.
89. Дучимінська О. Матерям у день їхнього свята // Жіноча Доля. 1934. Ч. 10. С. 3.
90. Екскурсантка. День серед чеського жіноцтва в Празі // Жіноча Доля. 1928. Ч. 9. С. 3; Ч.10. С.16.
91. Євшан М. Куди ми прийшли?.. // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. К.: Основи, 1998. С. 247-275.
92. Євшан М. Листи з Галичини // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. К.: Основи, 1998. С.453-471.
93. Євшан М. Українська література в 1910 році // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. К.: Основи, 1998. С. 239-247.
94. Єфремов С. Вибране. Наукові розвідки. Монографії. К.: Наук. думка, 2002. 758 с.
95. Єфремов С. Історія українського письменства. 3-є. вид. К., 1917. 418с.
96. Єфремов С. Щоденники. 1923-1929. К.: Рада, 1997. 840 с.
97. Жінка на сторожі! (Завдання жінки в ділянці культури) // Жіноча Доля. 1934. Ч. 20. С. 5-6.
98. Жінка як текст. Е. Андієвська, С. Павличко, О. Забужко: Фрагменти творчості і контексти. К.: Факт, 2002. 207 с.
99. Жіноча видавнича кооператива // Жіноча Доля. 1934.-Ч. 22. С. 3.
100. „Жіноча Доля” // Жіноча Доля. 1934. Ч.22. С.5.
101. Жіноча Доля. 1926. Ч.10. С.16.
102. Жіноча Доля. 1939. Ч.6. С. 15.
103. Жулинський М. Визнати доцільним організацію Шевченківського інституту”. Роздуми з нагоди 75-річчя з дня утворення Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України // СіЧ. 2001. №11. С. 9-10.
104. З думок Б. Расселя про здобуття щастя. Терпіння байронічні // Жіноча Доля. 1934. Ч.15-16. С.7-8.
105. З жіночого руху: Ювілей О.Кобилянської в Жовкві //Жіноча Доля. 1938. Ч. 4. С. 14.
106. З міжнародних зв’язків // Жіноча Доля. 1929. Ч.7. С.5-6.
107. За вірність Церкві, за честь нашого Митрополита постоїмо ми всі // Жіноча Доля. 1938. Ч. 4. С. 3.
108. За що усі народи шанують своїх письменників, поетів // Жіноча Доля. 1925. Ч.2. С.4
109. Забужко О. Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х. К.: Факт, 1999. 340 с.
110. Забужко О. Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу. К.: Абрис, 1997. 142 с.
111. Заповідь нашої хвилі // Жіноча Доля. 1925. Ч.2 С.3.
112. Запросини до передплати на четвертий річник Літературно-Наукового Вістника” // ЛНВ. 1900. Т. 12. Кн. 12. С. 2.
113. Зборовська Н., Ільницька М. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. Львів: Літопис, 1999. 336 с.
114. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. К.: Академвидав, 2003. 392 с.
115. Звідомлення Українського Бюра в Лондоні: Чистка” комуністичн